Комунікативна діяльність в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект

У дослідженні обґрунтовується, що комунікативна діяльність обслуговує загальну професійну діяльність як засіб, який прямо впливає на емоційну оцінку діяльності суб'єктів державного управління і переноситься на оцінку влади. Основою в цьому процесі виступає мета комунікативної діяльності, яка має відображати результат, що в свою чергу піддається оцінюванню. Під технологією вимірювання ефективності комунікативної діяльності в дослідженні розуміємо наступне: засоби і способи проведення вимірювання, які ґрунтуються на інформаційних процесах організації зворотного зв'язку (рис. 4).

У дослідженні під континуумом розуміємо певний інтервал часу від початку діяльності до її результату. Цей відтинок наповнений певними елементами діяльності, котрі впливають на результат. Визначення континууму комунікативної діяльності, використання статистичних методів дослідження (зокрема методу шкалування) продемонстрували наступне.

Уведені в організаційну структуру підрозділи, які зорієнтовані на взаємодію, більшою мірою виконують функції контролю, документообігу та оприлюднення інформації. Такий континуум комунікативної діяльності має однобічну спрямованість. Одна межа континууму - організаційна діяльність, а інша - оприлюднення інформації щодо організаційної діяльності. В цьому випадку ретрансляційні ресурси використовуються без врахування зворотної реакції одержувачів комунікації.

Так, за даними звіту щодо виконання у 2005 р. „Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 роки” найбільшу кількість інформації подано на веб-сайтах, у телевізійних передачах та в газетах. Усього використано 286 видів ретрансляційних ресурсів (табл. 1).

Таблиця1 Ресурси для інформування громадськості з питань європейської інтеграції в процесі виконання „Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 роки” (за даними звіту 2005 р.)

За кількісною характеристикою основні методи такої комунікативної діяльності ранжуються наступним чином: публікації і повідомлення (2878 одиниць), прайс-листи (286), виступи (123). Всього - 3287 заходів. При цьому, відсутні дані щодо зворотної реакції одержувачів комунікацій і результативності такого виду комунікативної діяльності.

Впливові можливості з використанням ретрансляційних ресурсів збільшуються. Так, результати економічного і соціального розвитку України в 2006 р. демонструють, що на 57 одиниць зросла кількість телерадіомовних організацій. Це в чотири рази більше, ніж за попередній рік. Станом на 1 листопада 2006 р. в Україні зареєстровано 1268 телерадіоорганізацій: 647 - телемовних, 524 - радіомовних, 97 - телерадіомовних. За даними Міністерства юстиції України, станом на 1 грудня 2006 р. в Україні зареєстровано близько 25 тисяч газет і журналів, загальний річний тираж книжкової продукції за прогнозами на кінець 2006 року мав досягти 54 200 тис. примірників.

Водночас, у дослідженні обґрунтовується, що процес побудови взаємовідносин держави і суспільства вимагає не тільки використання ресурсу і подання інформації, а й широкого спектру методів, технік і технологій побудови взаємовідносин. У такому випадку межа континууму - від спілкування до взаємодії (як налагодження позитивного контакту, взаєморозуміння, спільної діяльності, формування довіри тощо).

Розвідки в цьому напрямі вказують на доцільність розгляду континууму з позицій діяльнісного підходу. З одного боку - це організація комунікативної діяльності. З другого боку - результат комунікативної діяльності. Між ними знаходиться інтервал, який вміщує: постановку мети на ґрунті потреб і мотивів; розроблення плану; визначення і вироблення установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; порівняння ходу діяльності й проміжних результатів з метою, що поставлена; внесення коректив; вимоги щодо такого виду діяльності; методи, техніки, технології; аналіз діяльності (аналіз внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, вивчення результатів впливу, засобів діяльності, результатів діяльності, зовнішніх умов, одержувача комунікації); методи проектування комунікативної діяльності. Континуум комунікативної діяльності суб'єктів державного управління розміщується у двох незалежних площинах: оприлюднення інформації і комунікації для забезпечення діяльності самої організації.

Дослідження існуючого континууму за допомогою методу співвіднесення дало можливість визначити конкретні комунікативні дії і розподілити ці дії за певними площинами: організаційна діяльність, оприлюднення інформації, спілкування, взаємодія. Виходячи з цієї схеми, організація сама вирішує, що висвітлювати, а що ні, і таким чином має вирішувати, на які констатуючі складові нормативно-правових документів повинні бути спрямовані методи і, головне, зміст інформації, що оприлюднюється. Підґрунтям розвідок у цьому напрямі став підхід, за яким через ЗМІ простежується відображення сутності та змісту діяльності суб'єктів державного управління, стилю їх управління в процесі побудови взаємовідносин з суспільством. Це дало підстави говорити про процеси перенесення внутрішньоорганізаційних комунікацій на зовнішнє середовище, яке живе за іншими законами. Здебільшого передається інформація, яка турбує суб'єктів державного управління, а не громадянське суспільство.

Результати моніторингу певних видань продемонстрували, що інформування стосовно діяльності суб'єктів державного управління має форму відображення внутрішньоорганізаційних комунікацій. Регіональна комунікативна діяльність суб'єктів державного управління зосереджує увагу на власній організаційній діяльності, яка існує на сьогодні. Вона відрізняється від висвітлення діяльності в центральній пресі. Це свідчить про відсутність цілісної політики в комунікативній діяльності суб'єктів державного управління, яка може змінюватися при зміні політики держави. В дослідженні обґрунтовується, що зовнішня комунікативна діяльність повинна ґрунтуватися на зовсім інших принципах та характеристиках і враховувати зацікавленість громадян у вирішенні проблем.

Результати розвідок свідчать, що комунікативна діяльність суб'єктів державного управління залежить від низки факторів: державних нормативно-законодавчих актів; результатів досліджень, які певним чином відображають прагнення і потреби громадянського суспільства у спілкуванні та побудові певних взаємовідносин із владою; конкретних дій суб'єктів державного управління щодо реалізації політики держави; умінь і навичок надавати інформацію, яку б сприймали одержувачі інформації; арсеналу методів, технік і технологій зовнішньої комунікативної діяльності та рівня її відокремленості від внутрішньої; структури організації, її підрозділів; мети діяльності підрозділів, що спрямовані на побудову взаємовідносин з суспільством, які мають визначати стратегію комунікативної діяльності, розробляти тактичні заходи щодо її реалізації, спрямовувати, контролювати її результативність, корегувати тощо.

Такий підхід показує можливості комунікативної діяльності в її практичному вимірі в аспекті зовнішньо спрямованої комунікативної діяльності суб'єктів державного управління.

У четвертому розділі - „Комунікативна діяльність суб'єктів управління у практичному вимірі” - пропонуються структура, методи, техніки, технології комунікативної діяльності в процесі управління, методологія підготовки суб'єктів управління до комунікативної діяльності в державному управлінні, демонструються можливості переходу суб'єктів державного управління до проектування комунікативної діяльності як формуючого впливу.

Пропозиції щодо структури, методів, технік і технологій у державному управлінні ґрунтувались на положенні, що головна мета комунікативної діяльності - результат. Методом шкалування були класифіковані методи, техніки, технології за ознакою їх впливовості в різних площинах діяльності суб'єктів державного управління. Під методами в дослідженні розуміємо систему технік (прийомів) для досягнення поставленої мети. Техніка - це сукупність технологій, які спрямовані на досягнення поставленої мети. Технологія - це сукупність знань, умінь і навичок про засоби і способи здійснення певних дій для досягнення поставленої мети.

Спираючись на результати розвідок розроблена модель формуючої комунікативної діяльності суб'єктів державного управління у вимірі методів, технік, технологій. Підмоделями розглядаються завдання щодо реалізації державної політики: розуміння широкими верствами населення політики держави; формування позитивного іміджу суб'єктів державного управління; забезпечення прав і свобод громадян; формування у населення демократичного світогляду. Вони реалізуються в трьох площинах комунікативної діяльності: правова, внутрішньоорганізаційна комунікативна діяльність, як функція забезпечення зовнішньо спрямованої; організація зовнішньо спрямованої комунікативної діяльності. У дослідженні виділена загальна кількість методів для всіх площин: інформування, переконування, вплив, уселяння, стимулювання, просування, пропаганда, переговори. Термін „уселяння” використовується в значенні „викликати почуття, збуджувати думки” (Великий тлумачний словник сучасної української мови). Вживання такого терміна зумовлене відсутністю повної аналогії в українській мові терміна „внушение” (рос.), яка б точно відображувала впливи, котрі здійснюються без примушування. Термін використовується тоді, коли в процесі комунікативної діяльності одержувач інформації сам свідомо робить висновки і формує, відповідно, свою поведінку. Він використовується як противага терміну „навіювання”. Останній є впливом на підсвідомість, що приводить або до появи певного стану, почуття, ставлення, або до дій, що безпосередньо не випливають із прийнятих норм і принципів.

Відповідно співвіднесені техніки й технології комунікативної діяльності: техніки уникнення (технології уникнення створення ілюзії, цинізму, суперечок, негативного впливу, маніпуляції, припинення спроб тиску); встановлення прямого або опосередкованого контакту (встановлення емоційного контакту, формування позитивних емоцій, виклик почуттєвої реакції на комунікацію, виклик позитивних емоцій при зустрічах віч-на-віч, створення відчуття надійності, стабільності, впевненості, створення почуття значущості, уваги, підкреслення спільності й причетності до соціуму тощо); активізації зворотної реакції одержувачів комунікації (спрямованість на задоволення потреб одержувача інформації, використання рівня довіри до ініціатора комунікації, створення ефекту запам'ятовування інформації, створення ефектів сприйняття тощо); підсилення сприйняття інформації (введення еталону, гнучкість, зосередження уваги на сприятливих аргументах, звернення до критичного досвіду, використання аргументів, ілюстрації тощо); активізації мислення одержувача комунікації (метафори, мовні форми, ілюстрації змісту, зміст текстів тощо); активізації засвоєння комунікації (позиціонування ціннісних орієнтацій, активізація непрямої оцінки рівня ініціатора комунікації тощо); акцентування на процесі комунікації (підкреслення значеннєвої сторони інформації, підкреслення і підтвердження інформації, наголос на можливостях ініціатора комунікації тощо); активізації уяви одержувачів комунікації (демонстрація сильних сторін, демонстрація прикладів дій, діяльності та їх наслідків, демонстрація результатів діяльності тощо) (рис.5).

Результати розвідок доводять, що запропонована модель сприятиме формуванню певних взаємовідносин держави і суспільства, більшій відкритості та прозорості діяльності суб'єктів управління, удосконаленню стилю державно-управлінських відносин. Вони також свідчать про доцільність розширення існуючих напрямів підготовки фахівців у галузі державного управління, засад організації систем професійного навчання, визначення якості освіти, характеристики професіоналізму, загальної культури і відповідальності управлінців, якості людського капіталу (М.М. Білинська, В.Ю. Биков, В.І. Луговий, Я.Ф. Радиш, В.В. Юрчишин).

У дослідженні пропонується методологія професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності та володіння її методами, техніками, технологіями. В основу підготовки покладено взаємодію чотирьох елементів: надання основ знань з комунікацій, комунікативної діяльності, спілкування > розвиток умінь щодо використання теоретико-методичних основ спілкування в практичній діяльності > формування навичок практичного застосування сучасних методів та прийомів ділового спілкування як у внутрішньоорганізаційних комунікаціях, так і зовнішньоорганізаційних > формування навичок практичного впровадження результативних методів, технік і технологій ділового спілкування у сфері державного управління.

Демонструються результати підготовки до комунікативної діяльності, які поєднують традиційні академічні форми навчання і сучасні інтерактивні форми (тренінги, ділові й рольові ігри тощо). Підготовлений і впроваджений у практику авторський навчальний курс продемонстрував, що в процесі навчання зміни у розумінні ролі комунікативної діяльності відбулися у сімдесяти восьми відсотків реципієнтів (за визначенням рівня суб'єктивного контролю).

Результати розвідок свідчать про те, що зміни в теоретико-методологічних підходах до комунікативної діяльності відповідно викликають необхідність зрушень в організаційній системі. Зазначається, що це стосується пропозицій щодо проектування комунікативної діяльності суб'єктів державного управління. Дослідження доводить, що проект у комунікативній діяльності повинен являти собою інтелектуальну модель, реалізація якої на практиці приводить до створення певної інтелектуальної, емоційної, поведінкової конструкції в одержувача комунікації

Головні переваги проектування - досягнення результатів, які можна виміряти за певними критеріями. Крім того, проектування дає можливість окреслити конкретні види дій, визначити кількість виконавців, а також витрати. Показано, що в організації і реалізації комунікативної діяльності проект виступає певним інструментом, що дає можливість організувати комунікативну діяльність суб'єктів державного управління на новому рівні.

В дослідженні пропонується методологія такого виду діяльності через визначення складових, від яких залежить успішне завершення проекту. По-перше, - це визначення вимог до проекту, які складаються з наступних завдань: визначення можливостей одержувачів комунікативної діяльності; визначення ресурсів проекту; визначення бюджету проекту; організація внутрішньої і зовнішньої комунікативної діяльності; визначення бажання досягти поставленої мети з найменшим рівнем відторгнення; визначення організаційної доцільності; виявлення структурної адекватності; визначення соціальної обґрунтованості; визначення феноменів подання і прийняття інформації; визначення методів, технік, технологій ефективної комунікативної діяльності.

По-друге, - це підготовка вербальної складової реалізації проекту щодо розробки пакетів інформаційних матеріалів для роз'яснення дій ініціаторів комунікативної діяльності. По-третє, - це визначення вимог до текстів. У першу чергу все це стосується процесів сприйняття, розуміння, прийняття інформації і відеорядів, а також існуючих стереотипів, особливостей „гала-ефекту”, „фактору справедливості”, домінанти, когнітивного дисонансу, масової свідомості, перебігу психічних процесів, особливостей репрезентативних систем людини, переконливості текстів, доступності текстів. По-четверте, - це вимоги до ініціаторів комунікативної діяльності: реальні досягнення ініціаторів комунікативної діяльності; рівень володіння методами, техніками, технологіями комунікативної діяльності; рівень володіння методами переконування. По-п'яте, - це добір команди для реалізації проекту, що вимагає визначення рівня професіоналізму та відповідальності за результати роботи. По-шосте, - це організація спільної діяльності з ретрансляторами.

Пропонується такі інновації супроводжувати структурними змінами в організації. Вказується на необхідність відійти від лінійної структури організації і перейти на дворівневу. Остання передбачає наступні рівні. Перший - формальне адміністрування. Він включає всі види діяльності, які притаманні управлінській діяльності і бюрократії. Другий - проектний (соціальне проектування). Він включає тимчасові й сталі проектні групи, які можуть бути як штатними працівниками, так і позаштатними. Його головна особливість - обмеженість у часі. Головне завдання - конкретний результат.

У дослідженні обґрунтовується, що такі проектні групи повинні мати певні напрямки роботи, які розробляються і пов'язані з комунікативною діяльністю суб'єктів державного управління. З одного боку, вони є складовою структури і знають її особливості та специфіку. З другого боку, їх головне завдання своєчасно та у відведений термін якісно виконати завдання, яке має забезпечити конкретні результати. Таким чином, створюється ситуація постійного звіту, а позиції проектних груп - це опосередкований контроль за діяльністю суб'єктів державного управління. Оскільки будь-який проект вимагає аналізу результатів, корегування і прогнозування результатів, то результатами такого контролю мають стати аналітичні звіти проектних груп про виконану ними роботу. В дослідженні демонструється, що не порушуючи різкими радикальними інноваціями структуру організації можна досягти більшої гнучкості й ефективності роботи у сфері впливів на поведінку та діяльність особи, взаємодії з громадськістю, формування зворотного зв'язку, довіри до влади, організації процесів відкритості та прозорості діяльності суб'єктів державного управління. У структурному вигляді пропонується використовувати зіркову структуру (рис. 6).

Центральну позицію займає управлінська команда. Для проектних груп - це багатозв'язкова система, в якій усі зв'язки рівноцінні, а швидкість і надійність зв'язків і дій максимальні.

В дослідженні констатується, що проектний вид комунікативної діяльності є одним з найскладніших як в управлінському плані, так і плані практичного впровадження завдань. Він вимагає креативності, працьовитості, гнучкості, вміння взаємодіяти з різними організаціями, вміння приймати нестандартні рішення, вміння знаходити найменш затратні шляхи вирішення проблеми тощо.

З іншого боку, він дає можливість реалізовувати завдання діяльності суб'єктів державного управління у формуванні зв'язків з громадськістю, реалізації державної політики і формування нового стилю управління. Крім того, проектування комунікативної діяльності свідчить про доцільність вироблення стандартів такого виду діяльності.

комунікаційний держава суспільство управління

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та є вирішення актуальної наукової проблеми щодо комунікативної діяльності в державному управлінні. Здійснено розробку теоретико-методологічних підходів, методів, форм і моделей, що забезпечують теоретичне й практичне використання отриманих наукових результатів. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають підстави зробити основні висновки й запропонувати рекомендації.

1. Теоретичний аналіз підходів і розуміння комунікації в різних галузях науки та соціальних технологіях довів, що загалом дослідження спрямовані на: характеристику та розуміння комунікацій, формування концептуальних підходів до визначень, опису і трактування комунікації як діяльності, визначення ступеня інтерактивності й перцептивності комунікативної діяльності, опису впливовості комунікацій (і комунікативної діяльності), формування практичних методів, технік і технологій комунікативної діяльності. Показано, що в кожній сучасній науковій галузі та соціальній технології комунікації розглядаються крізь призму основної сфери діяльності людини. Продемонстровано, що всі трактування комунікацій можна звести до певного континууму, який є загальним для всіх галузей наук. Теоретичний аналіз виявив загальне та розбіжності в різних трактуваннях комунікації, що впливає на практичну реалізацію комунікативної діяльності, добір методів, технік, технологій, а також на результат комунікативної діяльності.

2. Продемонстровано звуженість погляду на комунікації в державному управлінні. Зокрема, комунікації в системі впливів і взаємодій державного управління не відіграють провідної ролі. Їм відводиться роль внутрішньо-системних взаємозв'язків. Їх не сприймають, не трактують і не використовують як засоби реалізації функції впливу держави на побудову взаємовідносин держави та суспільства і розуміють як подавання інформації, що має формувати взаємозв'язки. Показано, що впливи в науці та практиці державного управління розглядаються як директивне регулювання і регламентація, як інформаційно-правова діяльність, як регулюючі правила та норми для соціально-економічного розвитку. Обґрунтовано, що комунікативна діяльність (як діяльність, у першу чергу) має відігравати провідну роль при формуючому впливі в процесі побудови взаємовідносин держави і суспільства. Це, зокрема, розширює можливості суб'єктів державного управління при формуванні довіри до влади.

3. Побудована теоретична модель комунікативної діяльності в контексті формуючого впливу продемонструвала, що комунікативна діяльність у державному управлінні перебуває в зоні перетину кількох напрямів комунікацій, притаманних іншим галузям науки і практиці. Відповідно до цього комунікативна діяльність суб'єктів державного управління розглядається як система, що зумовлює розширення категоріального апарату. Це, у свою чергу, створює широкі можливості для добору й використання найбільш результативних методів, спрямованих на зниження тиску на органи влади.

4. Доведено, що комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив є мотивованим процесом використання тих або інших комунікативних засобів для досягнення цілей. Вона має визначений зміст цілей, об'єкт, на який спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, сенси, цілі, установки), результати діяльності. Показано, що такий вид діяльності по суті виконує впливову функцію і має свої складові: постановку мети на ґрунті потреб, мотивів та усвідомлення поставленої мети; вироблення плану; визначення і вироблення установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; здійснення предметних дій; використання певних засобів і прийомів; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів з поставленою метою; внесення коректив. Це сприяє організації ефективних взаємовідносин з громадянським суспільством, заснованих на зворотних зв'язках та інформаційних процесах.

5. Обґрунтовано, що аналіз комунікативної діяльності має відбуватися за схемами, притаманними будь-якій діяльності. В даному контексті - це вивчення зовнішніх умов діяльності, об'єкта, на який спрямована діяльність, засобів діяльності, результатів діяльності, впливу результатів діяльності, внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, а також засобів регуляції діяльності. Для комунікативної діяльності найважливішими умовами успішності виділено творчий підхід, здійснення діяльності із знанням справи та перспективи, рівень теоретичного знання, творче мислення, що виступає підґрунтям для залучення громадян до процесів прийняття державних рішень комунікативними методами.

6. Виявлено, що модель комунікативної діяльності в державному управлінні у контексті формуючого впливу може застосовуватися в процесі реалізації державної політики як практичний вид загальної діяльності, як складова процесу взаємовідносин державної влади й суспільства, як система, що об'єднує методи та прийоми, техніки й технології комунікативної діяльності, як зовнішньо спрямована діяльність, що певним чином оцінюється, як потреба або результат розвитку відносин. Показано, що таке розуміння комунікативної діяльності дає можливість вирішити низку практичних завдань відносно формуючого впливу на громадянське суспільство: формування поглядів, цінностей, реальних взаємовідносин, розуміння дій суб'єктів державного управління.

7. Доведено, що комунікативна діяльність відрізняється від комунікацій своїм змістом і спрямованістю. Комунікації - це обмін інформацією. Сам такий обмін не має функції впливу. Комунікативна діяльність виступає інструментом соціального обміну. Наведено визначення комунікативної діяльності як динамічної системи, що включена в усі види діяльності суб'єктів державного управління і виступає засобом, що обслуговує її. Обґрунтовано, що її функції полягають у тому, щоб вирішувати й попереджати ситуації невдоволеності діями влади, непорозуміння, конфліктів тощо. Вона має не тільки суб'єктивні, але й об'єктивні критерії виміру ефективності. Комунікативна діяльність - це один із процесів суспільного життя. Вона виступає або як потреба, або як результат розвитку відносин між суб'єктами державного управління і громадянським суспільством у межах побудови взаємовідносин. Вона спрямована на формування сприйняття громадянами процесів державотворення, на формування певної думки. Комунікативна діяльність виступає одним із критеріїв визначення ефективності діяльності суб'єктів державного управління.

8. Обґрунтовано, що виокремлення критеріїв вимірювання комунікативної діяльності у державному управлінні співвідноситься з розумінням терміна „ефективність соціальних технологій”, оскільки комунікативна діяльність може виступати і як соціальна технологія. Показано, що не існує методів визначення ефективності комунікативної діяльності, які б мали прямі, конкретні показники. Доведено, що такий вид діяльності не можна виміряти за допомогою економічних формул, адже немає прямих економічних показників. Виділено критерії у наступних напрямах діяльності суб'єктів державного управління: забезпечення прозорості діяльності; рівня відповідальності; взаємовідносин суб'єктів державного управління та громадянського суспільства.

9. Пропонується оцінювати ефективність комунікативної діяльності в контексті визначення показника рівня впливу. Останній демонструє ефективність використання тих чи інших комунікативних дій, або формуючої комунікативної діяльності. Ефективність комунікативної діяльності трактується як залежність між очікуваннями громадян і результатами реалізації цих очікувань у практиці, а також оцінювання розбіжностей між очікуваннями ініціаторів комунікацій, їх стереотипами та сприйняттям одержувачів комунікацій. Це, зокрема, розширює можливості визначення рівня довіри до влади і задоволеності її діями.

10. Окреслено континуум комунікативної діяльності в аспекті її практичної реалізації, який вміщує: постановку мети на ґрунті потреб і мотивів; розроблення плану; визначення і формулювання установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів із поставленою метою; внесення коректив; вимоги щодо такого виду діяльності; методи, техніки, технології; аналіз діяльності (аналіз внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, вивчення результатів впливу, вивчення засобів діяльності, вивчення результатів діяльності, вивчення зовнішніх умов, вивчення одержувача комунікації); методи проектування комунікативної діяльності. Такий підхід дає можливість запровадити технологію вимірювання ефективності комунікативної діяльності, що ґрунтується на інформаційних процесах організації зворотного зв'язку.

11. Конкретизація континууму комунікативної діяльності суб'єктів державного управління дає можливість формувати стратегії, програми, навички щодо зовнішніх комунікацій і досягнення завдань. Це в ситуаціях різких змін, криз, політичних змін тощо сприяє стабільності та продовженню діяльності щодо реалізації завдань держави.

12. Показано, що методи комунікативної діяльності суб'єктів державного управління об'єднують наступне: роз'яснення, переконування, формування поведінки, стимулювання, інформування, просування, переговори, вплив, пропаганду. Для використання цих методів визначені певні форми, які в свою чергу наповнюються техніками й технологіями. Обґрунтовано, що побудована модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій дає можливість планомірно і вмотивовано підходити до процесів формуючого впливу на громадянське суспільство при реалізації державної політики.

13. Доведено, що запропонована методологія професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності та володіння її методами, техніками, технологіями сприяє формуванню нового стилю управління, зокрема в аспекті побудови взаємовідносин з громадянським суспільством. Показано, що зміни в розумінні теоретико-методологічних підходів до комунікативної діяльності дають можливість вирішувати управлінські завдання в більш короткий термін, з попередженням конфліктних ситуацій, зі спрямованістю на стабілізацію суспільства.

14. Продемонстровано, що проектна форма організації комунікативної діяльності сприяє організації такої діяльності на новому рівні. Показано, що методологія такого виду діяльності має викликати певні структурні зміни: перший рівень - адміністрування; другий - проектування, що включає тимчасові й сталі проектні групи. Показано, що масштаби цих проектів мають враховувати мікроплощину (вплив на регіональному рівні) і макроплощину (вплив на державному рівні). Основним чинником у проектуванні комунікативної діяльності стає її адаптивність до ситуації, зміни умов, філософії держави, державного управління, змін структури, реорганізацій, реформ тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Монографії:

2. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. - О.: Астропринт, 2005. - 280 с.

3. Драгомирецька Н.М. Теоретико-методологічні основи вимірювання ефективності комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. - О.: „ВидавІнформ” ОНМА, 2006. - 184 с.

4. Статті в наукових фахових виданнях:

5. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в контексті професійної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 4 (16). - С. 4-15.

6. Драгомирецька Н.М. PR-комунікація в контексті загальної комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 4 (14). - С. 198-207.

7. Драгомирецька Н.М. ПР у державному управлінні як чинник впливу на індивідуальну діяльність // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 2(18). - С. 19-31.

8. Драгомирецька Н.М. Аналіз позицій PR стосовно формування її моделі в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 2 (16). - С. 179-187.

9. Драгомирецька Н.М. Маніпуляція як суб'єктивний фактор комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип.1 (17). - С. 4-15.

10. Драгомирецька Н.М. Значення досліджень суб'єкт-суб'єктних відносин для формування моделі ПР у державному управлінні // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 1. - С. 104-111.

11. Драгомирецька Н.М. Модель паблік рілейшинз у комунікативній діяльності державного службовця // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. - Л.: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. - Вип. 6/7. - С. 173-179.

12. Драгомирецька Н.М. Елементи реклами в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 3 (21). - С. 206-215.

13. Драгомирецька Н.М. Категорія діяльності в аспекті комунікацій державного службовця // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 2. - С. 111-117.

14. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність державного службовця в контексті контент-аналізу регламентуючих документів // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 140-146.

15. Драгомирецька Н.М. Теоретичні підходи до розуміння комунікації в державному управлінні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 4 (22). - С. 56-64.

16. Драгомирецька Н.М. Модель комунікації в державному управлінні // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 4. - С. 23-30.

17. Драгомирецька Н.М. Моделі комунікацій як елементи комунікативної діяльності державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: НАДУ, 2005. - Вип. 1/2005. - С. 82-93.

18. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз маніпулятивної комунікації як основа кореляційного аналізу з комунікаціями державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 4 (24). - С. 186-193.

19. Драгомирецька Н.М. Визначення питомої ваги маніпуляції в моделі комунікації державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 3 (23). - С. 182-195.

20. Драгомирецька Н.М. Модель комунікації менеджменту в діяльності державного службовця // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 1. - С. 115-122.

21. Драгомирецька Н.М. Комунікації менеджменту як складова комунікативної діяльності державного службовця // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 2. - С. 109-116.

22. Драгомирецька Н.М. Контент-аналіз питомої ваги політичної комунікації в діяльності державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Вип. 1/2006. - С. 60-69.

23. Драгомирецька Н.М. Психологічні аспекти в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 2 (24). - С. 228-237.

24. Драгомирецька Н.М. Методи політичної комунікації та їх застосування в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 1 (25). - С. 136-142.

25. Драгомирецька Н.М. Показники практичного вимірювання комунікативної діяльності державного службовця [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика: Електрон. наук. фах. вид. НАДУ при Президентові України. - 2006. - Вип. 2. - Режим доступу до видання: http://www.academy.kiev. ua/ej2/index.html.

26. Драгомирецька Н.М. Теоретична і практична підготовка державного службовця у контексті комунікативної діяльності // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць - Х.: Вид-во ХарРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 1 (13). - С. 126-131.

27. Драгомирецька Н.М. Комунікативні процеси в державному управлінні: вплив на стереотипи і установки // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 3. - С. 321-326.

28. Тези доповідей:

29. Драгомирецкая Н.М. Современное направление профориентации в системе регулирования рынка труда // Демографічна ситуація, формування та підвищення якості трудового потенціалу області: Матеріали обл. наук.-практ. конф. - Кіровоград, 1994. - С. 105-108.

30. Драгомирецкая Н.М. Переговоры посредника как средство упорядочения отношений между коммерческими партнерами // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: Матеріали тр. міжнар. наук.-практ. конф. - К. - Чернівці, 1995. - С. 262-263.

31. Драгомирецкая Н.М. Повышение результативности профессио- нальной деятельности с помощью социально-психологического тренинга // Психологическое обеспечение предпринимательства: Материалы междунар. симп. - О., 1995. - С. 105.

32. Драгомирецкая Н.М. Личностное развитие, как необходимое условие подготовки специалистов по PR // Отечественная реклама: технологии и перспективы: Материалы конф.-практ. - О., 1997. - С. 27-28.

33. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність як складова професійної діяльності державного службовця // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали щоріч. загальноінст. наук.-практ. конф. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. - С. 107-112.

34. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність суб'єктів державного управління на регіональному рівні // Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону: Матеріали наук.-практ. конф. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - С. 118-125.

35. Драгомирецька Н.М. Комунікативна парадигма державного управління // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Т.1. - С. 21-23.

36. Драгомирецька Н.М. Концептуальні підходи щодо комунікативної діяльності суб'єктів державного управління // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжн. уч. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 2. - С. 375-376.

37. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в контексті адаптації державної служби України до стандартів Європейського союзу // Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського союзу: Матеріали наук.-практ. конф. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. - С. 78-82.

38. Драгомирецька Н.М. Континуум комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. - С. 10-13.

39. Драгомирецька Н.М. Комунікативні аспекти проведення рольових ігор у процесі навчання // Упровадження сучасних освітніх технологій навчання у контексті Болонського процесу: Матеріали наук.-метод. конф. - О.: ОДЕУ, 2005. - С. 131-132.

40. Драгомирецька Н.М. Формування комунікативних навичок державного службовця як засобу створення його позитивного іміджу // Державне управління та місцеве самоврядування: Матеріали VI міжн. наук. конгр. - Х.: ХарРІДУ НАДУ, 2006. - С. 92.

Размещено на Allbest.ru