Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

ХАРИТОНОВА ОЛЕНА ІВАНІВНА

УДК 342.9

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА

Спеціальність: 12.00.07 - Адміністративне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Одеса - 2004р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор

КІВАЛОВ Сергій Васильович

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Голосніченко Іван Пантелійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри конституційного та адміністративного права

доктор юридичних наук, професор

начальник кафедри адміністративного права та адміністративної і кримінально-процесуальної діяльності

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України, відділ проблем державного управління та адміністративного права (м. Київ).

Захист відбудеться 21 січня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2, к. 312.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Р. Біла

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Найважливішим завданням для всіх державних інституцій України, кожної із гілок влади, науковців-теоретиків та практиків є втілення засад Конституції України в реальне життя. Реалізація Основного Закону - це гарантія становлення України як суверенної, незалежної, держави.

Однією із сфер реформування на сучасному етапі в Україні є система державного управління. Перед Україною після набуття незалежності постала нагальна проблема трансформації адміністративної системи, успадкованої від радянських часів, у якісно нову систему, що грунтується на принципах правової, соціально орієнтованої демократичної держави. Багато складових елементів механізму державного управління в Україні характеризуються на сьогодні як такі, що гальмують суспільний розвиток, організуючий вплив яких на суспільні процеси не задовольняє потреб динамічного розвитку громадянського суспільства.

Оскільки адміністративне право є однією з основних галузей вітчизняного права, втіленням права публічного на національному рівні, що несе головне навантаження публічно-правового регулювання управлінської діяльності, воно водночас виступає основним засобом юридичного супроводження процесу адміністративної реформи. Разом із тим, сучасне адміністративне право України також потребує зміни його теоретичного підгрунтя, формування нової доктрини, яка відповідала б вимогам становлення й розвитку демократичної правової держави. Таким чином, на противагу колишній доктринальній традиції, сучасне адміністративне право має стати галуззю законодавства, спрямованою на забезпечення й захист прав людини. Тому виникає нагальна необхідність теоретичного опрацювання відповідних проблем адміністративного права, створення сучасного теоретичного підґрунтя розвитку цієї галузі, уточнення системи та структури адміністративно-правових відносин, підстав їх виникнення тощо.

Слід зазначити, що в юридичній науці в цілому і окремих її галузях, мабуть, немає більш дискусійного питання, ніж питання про сутність і особливості правових відносин. Це пояснюється тим, що проблема правових відносин взагалі є кардинальною для правової теорії, і, крім того, дає уявлення про предмет відповідної галузі. Саме у правових відносинах найбільш яскраве відображення знаходять специфічні особливості механізму правового впливу на суспільні відносини.

То ж природним є те, що на всіх етапах розвитку юридичної науки цим питанням приділялася значна увага як у контексті дослідження загальних проблем визначення поняття та встановлення його сутності, так і у тих наукових розвідках, спеціальним предметом яких були власне правовідносини як правова категорія, співвідношення останніх з іншими видами суспільних відносин, структура, підстави виникнення та механізм їхнього функціонування.

Звернення до теоретичних проблем однієї з найважливіших категорій адміністративного права - адміністративно-правових відносин, їх аналіз з радикально нових позицій має прискорити адаптацію вітчизняного адміністративного права до найкращих його моделей, що склалися в світі.

Необхідність дослідження і всебічного аналізу сутності адміністративно-правових відносин зумовлена також появою нових категорій у адміністративному праві. Змінюються правові засоби й методи впливу публічної влади на економічну сферу і зв'язки господарюючих суб'єктів тощо. Отож, змінюється природа впливу держави на відповідну сферу суспільних відносин, що також знаходить прояв у зміні сутності адміністративно-правових відносин.

Слід зазначити, що, попри наявність досліджень у цій сфері, вони стосувалися лише радянських адміністративно-правових відносин, природа яких не відповідає сучасному станові речей у цій сфері.

Що ж до обставин, з якими пов'язане виникнення, зміна, припинення або інші трансформації правовідносин, то спеціальні дослідження у цій галузі з'явилися відносно недавно і, крім того, ґрунтувалися, головним чином, на положеннях загальної теорії права щодо визначення, характеристики та класифікації юридичних фактів, без дослідження особливостей, що властиві їм у окремих галузях права. Такий стан речей у зазначеній галузі й досі залишається практично незмінним.

Таким чином, існує нагальна необхідність заповнити прогалини в наукових розвідках сутності адміністративно-правових відносин на сучасному етапі, дослідити підстави їх класифікації, уточнити критерії такої класифікації та встановити специфіку статики та динаміки окремих видів адміністративно-правових відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану наукової діяльності кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії і є частиною загальної науково-дослідницької програми академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195). Дисертацію виконано як розділ науково-дослідницької роботи кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії “Правові основи адміністративної реформи в Україні”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в дослідженні категорії адміністративно-правових відносин, з'ясуванні їх правової природи, підстав виникнення, припинення та трансформацій; встановлення співвідношення з іншими категоріями адміністративного права України.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

здійснити аналіз формування концепції правових відносин у вітчизняній правовій науці;

дослідити механізм взаємозв'язку правовідносин, суспільних відносин та норм права;

проаналізувати адміністративно-правові відносини як категорію публічного права;

здійснити аналіз поняття та характерних ознак адміністративно-правових відносин на сучасному етапі державотворення в Україні;

з'ясувати сутність та зміст адміністративно-правових відносин;

встановити специфіку суб'єктного складу адміністративно-правових відносин;

проаналізувати існуючі класифікації адміністративно-правових відносин з метою їхньої уніфікації;

обґрунтувати концептуальне бачення регулятивних та охоронних адміністративно-правових відносин;

дослідити поняття, специфіку та види підстав виникнення і трансформації адміністративно-правових відносин;

уточнити критерії класифікації вказаних юридичних фактів та значення окремих їх видів у загальному контексті аналізу категорії адміністративно-правових відносин.

Об'єктом дослідження є концепція адміністративно-правових відносин, взята у діалектичному взаємозв'язку із концепціями загальної категорії правовідносин та спеціальної категорії публічних правовідносин, котрі розглядаються як правові феномени, які взаємно впливають одне на одне, проявляються ззовні одне за допомогою іншого і у кінцевому підсумку забезпечують поступальний розвиток одне через одне.

Предметом дослідження є адміністративно-правові регулятивні відносини та адміністративно-правові охоронні відносини, взяті у загальному контексті їх виникнення, розвитку та трансформацій, як публічних правовідносин, а також їхні елементи та структура, підстави їхнього виникнення, зміни та припинення; адміністративно-правові норми та засоби їх реалізації.

Методи дослідження. У процесі аналізу досліджуваних проблем, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Серед найважливіших із них слід виділити такі: діалектичний (за допомогою якого адміністративно-правові відносини досліджувалися як складова частина соціальних відносин, існуючий порядок регулювання відносин нормами адміністративного права, структурні особливості адміністративно-правових відносин. Його застосування дозволило також визначити трирівневу структуру категорії адміністративно-правових відносин, розглядаючи їх у контексті загально-теоретичного поняття правовідносин; як правовідносини публічного права, а також як категорію власне адміністративного права); функціональний (дозволив розглянути під відповідним кутом зору види адміністративно-правових відносин, з'ясувати особливості та функціональне призначення регулятивних адміністративно-правових відносин, а також їх функціонально-системні зв'язки з охоронними адміністративно-правовими відносинами); порівняльно-правовий (застосовувався при аналізі низки аспектів проблеми, що складає предмет дисертаційного дослідження, був також використаний для порівняння різних підходів до визначення та характеристики адміністративно-правових відносин у різних правових системах); історичний метод (оскільки адміністративно-правові відносини розглядаються у глибокій історичній перспективі, як результат тривалого розвитку загальної теорії права і науки адміністративного права, то за його допомогою визначаються закономірності розвитку адміністративного права та основних його категорій); догматичного (логічного) аналізу (при здійсненні висновків і пропозицій, які містяться в дисертації, з врахуванням вимог відносно визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості суджень і здійснення в межах загальнотеоретичних і адміністративно-правових конструкцій з використанням понятійного апарату відповідних галузей науки).

Теоретичною базою дисертаціійного дослідження є праці В.Б. Авер'янова, С.С. Алексєєва, Г.В. Атаманчука, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, О. В. Венедиктова, І.О. Галагана, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, А.І. Єлистратова, З.Д. Іванової, О.С. Йоффе, В Б. Ісакова, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, Б. О. Кистяківського, Ю. М. Козлова, А. А. Козловського, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, В. К. Колпакова, І. Б. Коліушка, А. Т. Комзюка, В. В. Копейчикова, А. П. Коренева, М. М. Коркунова, О. О. Красавчикова, Є. Б. Кубка, Є. В. Курінного, Я. М. Магазинера, М. М. Марченка, П. Є. Недбайла, В. С. Нерсесянца, М. П. Орзіха, І. М. Пахомова, П. С. Па-цурківського, Г.І. Петрова, П.Д. Пилипенка, Л.Л. Попова, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, В.М. Синюкова, О.Ф. Скакун, В.Д. Сорокіна, Ю.М. Старилова, В. Ф. Тарановського, Ю.О. Тихомирова, В.С. Толстого, Є. М. Трубецького, О. Ф. Фрицького, Р.О. Халфиної, Є.О. Ха-ритонова, В. В. Цвєткова, М.В. Цвіка, В.К. Шкарупи, О.П. Юристи, В.О. Юсупова, Л.С. Явича, М.К. Якимчука та ін.

Вивчення та аналіз праць зазначених науковців дали змогу визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та дослідити питання, що постали на сучасному етапі реформування теорії адміністративного права та визначити шляхи їх вирішення.

Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та законодавство зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній науці адміністративного права пострадянської доби здійснене комплексне монографічне дослідження концептуальних питань визначення поняття, сутності та особливостей окремих видів адміністративно-правових відносин. На цьому підґрунті сформульовано і розвинуто низку авторських положень щодо характеристики адміністративно-правових відносин з виокремленням декількох рівнів останніх: як категорії загальної теорії права, категорії публічного права та категорії власне адміністративного права. Крім того, обґрунтовується авторське бачення сутності деяких нових категорій адміністративного права, що з'явилися останнім часом, і на цій основі пропонуються уточнення дефініцій низки категорій і понять адміністративно-правових відносин.

У межах проведеного дослідження одержано результати, що мають наукову новизну.

Елементи наукової новизни полягають, зокрема, у наступному:

вперше обґрунтовано висновок, що важливою тенденцією розвитку теорії адміністративного права останнім часом є поступове витіснення вчення про особливі владні відносини і заміна цього вчення концепцією характеристики адміністративно-правових відносин, як врегульованих правовими нормами відносин, що спрямовані на забезпечення правопорядку і безпеки громадян та суспільства;

вперше визначено, що поняття правовідносин є багатоплановим і визначення та характеристика його можливі на декількох рівнях: загальнотеоретичному, галузевотеоретичному та конкретно-галузевому.

вперше доведено, що на першому рівні характеристика правовідносин може бути дана у найбільш абстрактному вигляді як категорія, що існує та підлягає аналізу в межах загальної теорії права взагалі.

додатково обґрунтовано, що на другому (адміністративно-теоретичному) рівні категорія правовідносин теж характеризується у загальному вигляді, але вже на рівні теорії галузі права, передусім, на рівні досліджень поняття, ознак та сутності категорій адміністративного права, яке, у свою чергу, виступає як складовий елемент класичної дихотомії “публічне право - приватне право”.

вперше робиться висновок, що на конкретно-галузевому (конкретно-адміністративному) рівні визначення правовідносин, має враховуватися цільова спрямованість правового регулювання (визнання) відповідних суспільних відносин, визначаються обставини, що впливають на їхнє виникнення та реалізацію, а відтак приймається рішення про застосування (характер реалізації) норми відповідної галузі права;

вперше під кутом зору формування цілісної теорії адміністративно-правових відносин проаналізовано зв'язок адміністративно-правових відносин з адміністративно-правовою нормою, вплив форм реалізації норм на встановлення, зміну та припинення адміністративно-правових відносин;

з врахуванням авторського бачення особливостей сучасного етапу розвитку теорії адміністративного права України запропоновано власну дефініцію адміністративно-правових відносин, як врегульованих правовими нормами відносин, що виникають та існують між суб'єктами публічного права, і спрямовані на впорядкування стосунків у суспільстві, забезпечення засобами державного примусу правопорядку, добробуту та безпеки громадян і суспільства;

вперше доведено, що так звані “приватно-правові відносини” не перебувають у такому безпосередньому зв'язку з правовою нормою, як правовідносини публічного права, а тому традиційна характеристика правовідносин як суспільних відносин, врегульованих нормами права, головним чином, стосується відносин, які виникають у сфері публічних галузей права (передусім, адміністративних, усіх процесуальних тощо);

запропоновано авторське бачення таких категорій, як “адміністративно-правовий договір”, що є засобом кореляції стосунків учасників адміністративних відносин на засадах координації та реординації; “адміністративний правочин”, який являє собою дію, спеціально спрямовану на встановлення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин; “акт управління”, що трактується як правомірна дія уповноваженого суб'єкта в межах наданої йому законом компетенції, “адміністративно-правова норма”, що розуміється як встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене і забезпечене можливістю державного примусу правило поведінки суб'єктів, що діють у галузі державного управління та сфері забезпечення публічного правопорядку, призначенням і безпосередньою метою яких є організація й регулювання суспільних відносин (а також сприяння цій меті), що забезпечує виникнення та функціонування адміністративно-правових відносин, а також умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.

вперше запропоновано найголовнішим критерієм класифікації правовідносин визначати сферу права, у якій вони виникають та реалізуються. Зокрема, обґрунтовується позиція, що для адміністративно-правових відносин такою сферою є галузь публічного права;

вперше пропонується розмежування адміністративно-правових матеріальних відносин (включаючи сюди правила процедури їх реалізації) і адміністративних процесуально-правових відносин, які розглядаються у дисертації в якості самостійних категорій адміністративного права як права публічного. При цьому процедурні правовідносини трактуються як форма реалізації норм адміністративного права і не порушеного суб'єктивного адміністративного права або виконання адміністративного обов'язку. Натомість процесуальні правовідносини пропонується розглядати як форму адміністративного процесу - спеціального виду судової діяльності, що відбувається в рамках відповідного адміністративно-процесуального законодавства;

знайшли подальшого розвитку підстави виникнення, припинення та трансформацій адміністративно-правових відносин;

вперше запропоновано класифікацію юридичних фактів з врахуванням особливостей цієї категорії стосовно галузі публічного права. Зокрема, вперше визначено тип поведінки учасників сфери державного управління і його вплив на виникнення адміністративно-правових відносин;

вперше окреслено умови, за яких конкретні права та обов'язки виникають безпосередньо із самого змісту адміністративно-правової норми;

вперше обґрунтовано позицію, згідно якій адміністративно-правове порушення розглядається, передусім, не як підстава виникнення охоронних адміністративно-правових відносин, а як підстава трансформації загальних регулятивних адміністративно-правових відносин у конкретні адміністративно-правові охоронні правовідносини.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

- у науково-дослідній сфері висновки дисертаційного дослідження розвивають теорію адміністративного права, зокрема, її загальну частину, а саме - теорію адміністративно-правових відносин і є підґрунтям для подальшого формування і вдосконалення вітчизняної теорії адміністративного права. Запропоновано нові висновки та сформульовано низку дефініцій адміністративного права. Теоретичні положення, пропозиції і висновки дисертації можуть стати базою для подальшого вдосконалення концепції адміністративно-правових відносин, їх складових частин, підстав виникнення, припинення і трансформації;

- у сфері правотворчості - висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані у дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності - в процесі підготовки та удосконалення низки законодавчих та підзаконних актів, зокрема, проектів Адміністративно-процедурного кодексу, Кодексу про адміністративні проступки тощо.

- у навчально-методичній роботі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з адміністративного права і державного управління, при читанні загальної частини курсу адміністративного права, в розробленні спецкурсів з теоретичних проблем адміністративного права.

- у правовиховній сфері - положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, загальної теорії права, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень авторки. У співавторстві опубліковані монографії “Рецепції приватного права: парадигма прогресу” (здобувачкою розроблено підрозділ 1.2. “Право як елемент цивілізації”, підпункт 3.4., що стосується характеристики спартанського права як права публічного (с. 55-57), підпункт 4.2.1. вплив стоїцизму на формування публічного права (с. 62-64), підпункт 5.3., де дається характеристика публічно-правових засад в рецепції римського права Візантії після Юстиніана (с. 102-114), у підпункті 5.6. авторкою дана характеристика державно-правових поглядів мислителів Нового часу (с. 123-130) (обсяг 2 друк.арк.); “Виконавча влада і адміністративне право” (здобувачкою розроблено главу 3 “Сутнісні ознаки адміністративного права як галузі публічного права” (0,5 друк.арк.); навчальний посібник “Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції” (авторкою розроблено Розділ “Поняття та категорії порівняльного правознавства”, підпункти 3 “Приватне і публічне право”, 4 “Європейська правова система” Розділу І підпункт 2 “Державні інститути (інституції)” Розділу ІІ підрозділ 6 Німецьке адміністративне право” Розділу ІІІ підрозділ 5 “Адміністративне право Великої Британії” Розділу ІV, підрозділи 5 “Адміністративістика Російської Імперії”, 6 “Радянська доктрина адміністративного права”, 7 “Реформування адміністративного права у незалежній Україні” Розділу V. (6 друк.арк.); підручник “Адміністративне право України” (авторкою розроблено підпункт 1.3. “Історія становлення адміністративного права” Глави ІІІ, Глави ІV, VІІ, VІІІ, ХХV (5 друк.арк.); статті “Римське приватне право і управління торговим обігом” (здобувачкою розроблено положення про особливості управління торговим обігом у Стародавньому Римі (0,3 друк.арк.); “Держава і економіка: управління і регулювання” (здобувачкою розроблено положення про співвідношення між регулюванням та управлінням) (0,1 друк.арк.); “Візантійський тип духовності і Україна” (здобувачкою розроблено визначення впливу Візантійського світогляду на формування засад публічного права в Україні) (0,2 друк.арк.); “Перестройка” и пересмотр советской доктрины права” (характеристика трансформації радянської доктрини права у галузі публічного права) (0,3 друк.арк.); “До питання про значення дихотомії “приватне право - публічне право” (здобувачкою розроблено питання визначення та характеристики публічного права, значення розподілу права на публічне і приватне) (0,25 друк.арк.); “Морське право: приватне і публічне” (здобувачкою розроблені питання характеристики публічно-правових елементів морського права) (0,2 друк. арк.); “Підприємницьке право у дихотомії: публічне право - приватне право” (здобувачкою здійснена характеристика публічно-правових елементів у підприємницькому праві) (0,3 друк.арк.); “Приватне і публічне право та деякі аспекти теорії правовідносин” (авторкою розроблено питання впливу публічного права на правовідносини, що виникають у цій сфері) (0,3 друк.арк.); “Реалізація та захист суб'єктивних прав через призму класифікації правовідносин” (авторкою розроблено питання специфіки реалізації та захисту прав в залежності від їх видів) (0,25 друк.арк.); “Європейські правові системи: проблеми класифікації” (здобувачкою розроблено питання значення поділу права на приватне та публічне, а також вплив питомої ваги публічно-правових елементів на типологію тієї чи іншої правової системи) (0,3 друк.арк.); “Загальна аварія як підстава виникнення правовідносин” (здобувачкою розроблено питання характеристики загальної аварії як підстави виникнення публічно-правових відносин) (0,2 друк.арк.); “Приватні та публічні правовідносини представництва” (авторкою розроблено питання правовідносин представництва як публічно-правової категорії) (0,25 друк.арк.); “Категорії “приватного”, “публічного” та “соціального права” у загальній системі права” (здобувачкою розроблено питання характеристики публічного права, відмінності його від приватного та соціального права) (0,25 друк.арк.); “Порушення особистих немайнових прав як підстава виникнення охоронних правовідносин” (здобувачкою розроблено питання характеристики охоронних правовідносин, поняття особистих немайнових прав) (0,3 друк.арк.); “Структура правового відношення з погляду дихотомії: Приватне право - публічне право” (здобувачкою розроблено питання впливу публічного права на специфіку структури правовідносин, що виникають у цій сфері) (0,3 друк.арк.).

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії.

Результати дослідження доповідались на загальноукраїнських і міжнародних конференціях та науково-практичних семінарах: “Правові проблеми становлення громадянського суспільства в Україні” (січень 2000 р., м. Київ, тези опубліковані), “Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України” (7 груд. 2001 р., м. Одеса), “Римське право і сучасність” (21 груд. 2001 р., м. Одеса, тези опубліковані), “Конституція України - основа модернізації держави та суспільства” (21-22 черв. 2001 р., м. Харків, тези опубліковані), 4 (56) звітна наукова конференція професорсько-викладацького складу і аспірантів (27-28 бер. 2001 р., м. Одеса, тези надруковані), “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (14-15 трав. 2002 р., м. Хмельницький, тези опубліковані), 5 (57) звітна наукова конференція професорсько-викладацького складу і аспірантів (22-23 квіт. 2002 р., м. Одеса, тези надруковані), “Римське право і сучасність” (6-7 груд. 2002 р., м. Одеса, фіксований виступ), 6 (58) звітна наукова конференція професорсько-викладацького складу і аспірантів (23-24 квіт. 2003 р., м. Одеса, тези надруковані), “Право і лінгвістика” (18-21 верес. 2003 р., м. Сімферополь - м. Ялта, тези опубліковані), “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (23-25 трав. 2003 р., м. Одеса, тези опубліковані), “Методологія приватного права” (30 трав. 2003 р., м. Київ, тези опубліковані), “Становлення та розвиток корпоративного права в Україні” (26-27 верес. 2003 р., м. Івано-Франківськ), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лют. 2003, м. Львів, тези опубліковані), “Римське право і сучасність” (14-15 трав. 2004 р., м. Одеса, тези опубліковані); “Право і лінгвістика” (23-26 верес. 2004 р., м. Ялта, тези опубліковані).

Результати дисертаційного дослідження широко використовувалися у навчальному процесі при читанні курсів “Адміністративне право”, “Порівняльна адміністративістика”, спецкурсів “Проблеми теорії адміністративного права”, “Адміністративна відповідальність”, “Біржове право” та ін.

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у одній одноособовій монографії, двох підручниках, двох колективних монографіях, розділах у навчальному посібнику, 30 статтях у журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, пятьох розділів, 16 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 435 сторінок. Список використаних джерел складає 678 найменувань і займає 57 сторінок.

державотворення категорія адміністративний правовий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, висвітлюються ступінь вивчення теми, зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, характеризуються методи, теоретичне, нормативне та емпіричне підґрунтя дисертаційної роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист, підкреслюється наукове і практичне значення одержаних результатів і особистий внесок здобувача у їх одержання, зазначаються апробація результатів дисертації та публікації.

Перший розділ “Формування концепції правових відносин у вітчизняній правовій науці” присвячений питанням формування концепції правовідносин, яка є однією із найбільш складних як з точки зору загальної теорії права, так і з погляду визначення принципових засад регулювання та функціонування окремих галузей права. Тому природним є те, що на всіх етапах розвитку юридичної науки цим питанням приділялася значна увага як у контексті дослідження загальних проблем визначення поняття та встановлення сутності права як суспільного феномену, так і у тих наукових розвідках, спеціальним предметом яких були власне правовідносини як правова категорія, співвідношення останніх з іншими видами суспільних відносин, структура, підстави виникнення та механізм їхнього функціонування.

Враховуючи ту обставину, що радянська й пострадянська правова наука значною мірою ґрунтується на традиціях юриспруденції, сформованих ще в часи існування Російської імперії, а потім - у руслі радянської доктрини права, у формуванні та розвитку теорії правовідносин виокремлюються такі основні періоди:

1) формування теорії правових відносин у контексті загального розвитку правової науки Російської імперії протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

2) спроба формування оригінальної радянської теорії правовідносин протягом існування СРСР (оскільки етапи розвитку держави і права не збігаються, цей період можна датувати точніше - друга половина 20-х рр. ХХ ст. - друга половина 80-х років ХХ ст.);

3) розвиток теорії правовідносин у вітчизняній правовій думці після набуття Україною незалежності (90-ті рр. ХХ ст. - наш час).

Провівши аналіз наукової літератури, в якій дається визначення поняття, ознак, структури, видів правовідносин та підстав їх виникнення, зміни й припинення, на різних етапах розвитку юридичної науки, робиться висновок про те, що при формулюванні відповідних понять, категорій в адміністративному праві використовуються положення загальної теорії права без глибокого аналізу особливостей, властивих їм у праві адміністративному. Це підтверджує тезу про недостатню дослідженість проблеми адміністративно-правових відносин, внаслідок чого низка питань у контексті їхнього розвитку, зв'язку з категорією правовідносин потребує детального наукового аналізу з метою заповнення прогалин у вивченні поняття, ознак, структури, видів правовідносин і підстав їх виникнення, зміни та припинення.

Другий розділ “Загальна категорія правовідносин і адміністративно-правові відносини” складається з п'яти підрозділів, в яких здійснюється постановка проблеми дослідження аналізованої категорії, визначається його методологія, аналізу піддаються категорії правовідносин, їхньої структури, класифікації, підстави виникнення й трансформацій, їх зв'язок з нормою права на рівні загальної теорії права.

У підрозділі 2.1 “Постановка проблеми” категорія правовідносин досліджується як складова частина правової системи. При цьому враховується, що поняття правовідносин є багатоплановим і їх визначення та характеристика можливі на декількох рівнях. Аналізуючи тезу про те, що про правові відносини можна вести мову у подвійному сенсі, тобто про конкретні юридичні відносини, що виникли в житті у певному випадку і отримали визнання права, та про абстрактні юридичні відносини, що мають місце тільки в уяві, реально вони не існують і визначається типовими рисами, властивими для певної групи конкретних юридичних відносин, робиться висновок, що доцільність розрізнення абстрактних і конкретних правовідносин, безумовно, мають сенс.

Разом з тим, робиться висновок, що виокремлення лише двох значень цієї категорії є недостатнім. Передусім тому, що це не дозволяє повною мірою враховувати всі рівні існування та функціонування правових понять і адекватно відбразити можливості їх багатозначного визначення на різних ступінях їєрархії правових наук:

При цьому зазначається, що визначення та характеристика поняття правових відносин можливі на трьох рівнях.

1. На першому рівні характеристика правовідносин може бути подана у найбільш абстрактному вигляді як категорії, що існує та підлягає аналізу в межах загальної теорії права взагалі. З таким поняттям правовідносин мають справу фахівці у галузі теорії права, а також усі правознавці, котрі в силу тих чи інших причин звертаються до аналізу правовідносин як загальноправового феномену.

2. На другому (теоретико-адміністративному, адміністративно-теоретичному) рівні категорія правовідносин теж характеризується у загальному вигляді, але вже на рівні теорії галузі права, передусім, на рівні досліджень поняття, ознак та сутності категорій адміністративного права, котре виступає як складовий елемент класичної дихотомії “публічне право - приватне право”.

3. На галузево-конкретному (конкретно-адміністративному) рівні визначення правовідносин мають враховуватися цільова спрямованість правового регулювання (визнання) відповідних суспільних відносин, визначаються обставини, що впливають на їхнє виникнення та реалізацію, а відтак приймається рішення про застосування (характер реалізації) норми відповідної галузі права.

Тому аналіз методологічних засад визначення поняття адміністративних правовідносин починається з характеристики головних особливостей категорії правовідносин на найбільш універсальному - загальнотеоретичному рівні. При цьому для дослідження сутності правовідносин відправним моментом обирається один із варіантів його найбільш загального визначення: правові відносини - це передбачені юридичною нормою суспільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права.

Ґрунтуючись на такому багатозначному та багатоаспектному трактуванні поняття правовідносин, далі з'ясовується співвідношення правовідносин, норм права та суспільних відносин, оскільки саме у взаємодії цих трьох категорій і проявляється сутність правовідносин, як юридичного феномену.

Підрозділ 2.2 “Правовідносини, суспільні відносини та норми права” присвячено проблемі з'ясування співвідношення між категоріями правовідносин, суспільних відносин та норм права, зокрема, пріоритетності однієї з них перед іншими. Враховуючи відсутність одностайності з цього приводу у загальній теорії права, точки зору, висловлені у науковій літературі з цього питання, об'єднані у декілька груп.

Перша з них є найбільш радикальною і полягає у тому, що правові відносини трактуються як такі, що охоплюють весь масив суспільних відносин. Така постановка питання може бути визнана слушною, якщо виходити з того, що суспільні відносини, які підпадають під дію норм природного права, котрі за своєю сутністю є всеохоплюючими, є правовідносинами.

Разом з тим, не можна не враховувати, що положення (норми) природного права нерідко виступають не як спеціальні юридичні норми, а як норми-принципи, які не можуть виступати як безпосередній регулятор конкретних суспільних відносин. Таким чином, ближчим до істини здається трактування правовідносин як категорії, що не є тотожною поняттю суспільних відносин.

Разом з тим, і при загальному збігові поглядів стосовно розуміння суспільних відносин і правовідносин як понять, що не співпадають повністю, при визначенні конкретних відмінностей між ними єдності науковцям досягти не вдалося.

Підсумовуючи проведене дослідження, робиться висновок про те, що розбіжність у поглядах науковців і певна непослідовність трактування сутності правовідносин значною мірою зумовлені тим, що недостатньо враховується не лише необхідність чіткого розмежування визначення правовідносин на різних рівнях: загальнотеоретичному, галузево-теоретичному, конкретно-теоретичному, але й доцільність диференційованого підходу до визначення поняття правовідносин на галузевому рівні. Саме диференціація визначення правовідносин на рівні загального поділу права на приватне та публічне дає змогу більш точно встановити співвідношення правовідносин та норми права, якими можуть регулюватися (чи визнаватися) відповідні суспільні відносини. Так, характеристика правовідносин як суспільних відносин, врегульованих нормами права, більшою мірою стосується відносин, які виникають у сфері публічних галузей права (передусім, адміністративних, усіх процесуальних тощо).

Разом з тим, таке твердження не є абсолютно правдивим стосовно приватно-правових відносин, оскільки вони можуть виникати не тільки на підставі норми закону і внаслідок її реалізації, але й з фактичних дій, що не суперечать закону. Таким чином, з'ясування співвідношення суспільних відносин та правовідносин має сенс і можливе лише на загальнотеоретичному рівні, коли йдеться про право та його категорії як суспільний феномен. Саме у такому сенсі можна вважати справедливим твердження, що правовідносини є частиною правової системи.

У підрозділі 2.3 “Загальна класифікація правовідносин” проводиться дослідження існуючих у теорії права класифікацій з метою з'ясування можливості екстраполяції загальних положень теорії правовідносин до того їхнього виду, що виникає та існує на рівні адміністративно-правового регулювання.

Слідуючи обраній методології даної наукової розвідки, найголовнішим критерієм поділу правовідносин визнано сферу права, у якій вони виникають. Звідси виходить, що відповідно до розмежування сфери приватного та публічного права необхідно розрізняти приватні та публічні правовідносини.

На цьому підґрунті вимальовуються специфічні властивості публічно-правових та приватно-правових відносин як таких, що акцентують увагу передусім на обов'язках суб'єктів (публічно-правові відносини) або на правах уповноважених учасників (приватно-правові відносини). Проте зазначається, що встановлення особливостей публічних та приватних правовідносин недостатнє для повної характеристики їх як правових явищ. Розглядається також їхнє співвідношення з іншими видами у класифікації правовідносин.

Правові відносини поділяються на види в залежності від галузей національного права (законодавства), від функцій та завдань, які постають перед певною галуззю права, в межах якої виникають правовідносини, можливий також їхній поділ на два основні види: 1) регулятивні правовідносини (іноді їх іменують “правовстановлюючі” правовідносини, підкреслюючи, що тут йдеться про нормальний процес реалізації об'єктивного та суб'єктивного права, про відповідне виконання юридичних обов'язків) - це такі правові відносини, через які здійснюється безпосереднє регулювання суспільного життя - встановлення прав і обов'язків тощо; 2) охоронні правовідносини, тобто такі, які “оформлюють” кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та інші види юридичної відповідальності, застосування інших юридичних санкцій. Відповідно до того, чи є правовідносини регулятивними чи охоронними, визначаються підстави їхнього виникнення: перші виникають з правомірних дій суб'єктів, другі - з протиправних дій і пов'язані з застосуванням державного примусу.

При цьому охоронні правовідносини як такі, що пов'язані з правовою патологією, спрямовані на здійснення юридичної відповідальності, або на поновлення порушеного правопорядку, на охорону суб'єктивних прав і на застосування санкцій норм права. Крім того, оскільки охоронні правовідносини пов'язані з реалізацією санкцій правових норм, то вони мають ще й форму процесуальних правових відносин.

Поміж регулятивних правових відносин, в свою чергу, виокремлюються загальні та конкретні правові відносини. Аналізуючи різні точки зору з проблем існування загальних та конкретних правових відносин, робиться висновок про те, що різниця між відносними (конкретними) та абсолютними (загальними) правовідносинами полягає в тому, що перші пов'язані в основному з такою формою реалізації юридичних норм, як застосування, а другі - з трьома іншими: дотриманням, виконанням та використанням. Відповідно конкретні правові відносини опосередковують застосування права, а загальні - охороняють та забезпечують право. Підсумовуючи викладене, всі правові відносини поділяються за різними підставами на відносини приватного та публічного права, галузеві правові відносини, відносини регулятивні й охоронні, відносини матеріальні та процесуальні, відносини правозастосовчі та правотворчі. При цьому визначальним є загальний поділ правовідносин на ті, що виникають у галузі приватного права, і похідний від нього поділ правовідносин на такі, що виникають у галузі публічного права, та поділ їх на рівні національних правових систем на галузеві правовідносини відповідно до галузей права, що є характерними для права певного типу. Значення вказаних класифікацій правовідносин для обрання подальших напрямів та методології даного дослідження визначається тим, що саме в залежності від того, чи є відносини публічно-правовими чи приватно-правовими, визначається їхній зв'язок з певною галуззю національного права, а відтак та обставина, якими є їхні властивості, чи є вони за своєю сутністю адміністративно-правовими, чи ні.

Отже деякі із зазначених класифікацій є визначальними для встановлення самої сутності адміністративно-правових відносин, а деякі можуть бути використані у подальшому їхньому аналізові, при наступній характеристиці адміністративно-правових відносин.

Підрозділ 2.4 “Структура правовідносин” присвячено аналізу точок зору з приводу структури правовідносин. При цьому, враховуючи ту обставину, що стосовно структури правовідносин існує декілька точок зору, формулюється спочатку авторське бачення цього поняття, а відтак розглядаються окремі елементи структури правового відношення.

При аналізі суб'єкта і його властивостей робиться висновок про те, що хоч правоздатність виступає як категорія, що є загальною стосовно усіх суб'єктів права, це не заважає їй проявлятися у різних галузях права неоднаково. Тому розрізняються загальна, галузева та спеціальна правоздатність. Аналізуючи категорію „адміністративна правоздатність”, яка вживається у літературі з адміністративного права, слід виходити з того, що не лише у державних органів, юридичних осіб публічного права тощо правоздатність і дієздатність зливаються у єдине поняття правосуб'єктності, але це властиве і громадянам як суб'єктам адміністративного права. Коли ж йдеться про адміністративну правосуб'єктність владних суб'єктів адміністративного права, то мається на увазі компетенція. Крім цього зазначається, що правосуб'єктність у сфері приватного права і публічного права не є однаковою.

Аналізуючи правову природу суб'єктивних прав, зазначається, що вони залежать від характеру правовідносин - зокрема, від того, чи є вони приватно-правовими, чи публічно-правовими і, відповідно від того, яким є підхід до правового регулювання даних відносин. Приватно-правовий підхід грунтується на визнанні природних, невідчужуваних прав особистості, які не створюються, а лише визнаються і підтверджуються нормами позитивного законодавства. Публічно-правовий підхід ґрунтується на тому, що держава не визнає, а створює права особистості, наділяючи ними окремих громадян і визначаючи тим самим обсяг правоздатності, а відтак і потенційних суб'єктивних прав кожного з них, котрий може бути збільшений або зменшений на розсуд самої держави.

При аналізі юридичного обов'язку звертається увагу на ту обставину, що традиційне розуміння сутності юридичного обов'язку стосується галузі публічного права, де зміст правовідносин (або у кожному разі, загальні межі прав та обов'язків учасників правовідносин), як правило, передусім чітко регламентується нормами законодавства. Що ж до правовідносин приватно-правових, то тут характер та обсяг належної поведінки можуть встановлюватися як законом, так і договором, що укладається не обов'язково відповідно до закону, але й за відсутності будь-якого конкретного припису акта законодавства - лише на підставі вільного розсуду та волевиявлення сторін. Звідси випливає, що пов'язувати зміст юридичного обов'язку зі змістом норми законодавства у вигляді універсального правила є некоректним. Тому здається слушною характеристика юридичного обов'язку як приписаної суб'єктові (визначеної для суб'єкта) міри належної, необхідної поведінки.

Таким чином, аналіз структури правових відносин підтверджує той висновок, що навіть на рівні високої наукової абстракції не завжди вдається вести мову про правовідносини як такі, без врахування їхньої приналежності до сфери публічного чи приватного права.

Підрозділ 2.5 “Підстави виникнення, припинення та трансформації правовідносин”. Розкриваючи поняття та сутність юридичних фактів, аналізуючі окреми їх види, робиться висновок про те, що поміж різновидів юридичної сукупності особливе місце займають так звані юридичні стани, тобто обставини, що характеризується відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом яких вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. У законодавстві вони іменуються актами цивільного стану.

Аналіз переліку актів цивільного стану дозволяє зробити висновок, що хоч вони іменуються „актами цивільного стану”, однак за своєю природою стосуються не тільки сфери цивільного права, а (навіть більшою мірою) є актами публічного чи адміністративного стану. Крім того, адміністративними (публічними) за своєю суттю є такі акти юридичного стану, які підлягають державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. У цих випадках їхня реєстрація є елементом публічного правопорядку і регулюється нормами адміністративного законодавства. Враховуючи зазначене, пропонується вести мову про юридичні стани як такі, розрізняючи поміж них публічні акти юридичного стану та приватні акти юридичного стану.

Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у правовідносинах, звертається увага на принципово важливу відмінність у підходах до визначення їхнього значення та переліку в галузі приватного і публічного права.

Так, на відміну від права приватного, у галузі публічного права юридичні факти мають бути точно визначені у нормах законодавства. Аналізуючи традиційну класифікацію юридичних фактів як таких, що встановлюють, змінюють або припиняють правовідносини, робиться висновок про те, що така класифікація не враховує всіх варіантів трансформацій правовідносин, наприклад, можливість їхнього призупинення, поновлення після призупинення тощо. Тому пропонується класифікувати їх на: 1) юридичні факти, що встановлюють право; 2) юридичні факти, що змінюють право; 3) юридичні факти, що припиняють право; 4) юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права; 5) юридичні факти, що призупиняють право.

Третій розділ “Адміністративно-правові відносини як категорія публічного права” складається із п'яти підрозділів.

Підрозділ 3.1 “Дихотомія “публічне право - приватне право” і категорія адміністративно-правових відносин” присвячений характеристиці публічного та приватного права як підґрунтя розмежування на національному рівні права цивільного і адміністративного як двох головних, визначальних галузей регулятивного права, що в свою чергу ґрунтуються на положеннях конституційного права. При цьому одним з найбільш дискусійних питань є критерії їхнього розмежування. Тому проводиться детальний аналіз методологічних аспектів встановлення та визначення таких критеріїв. Детальному аналізу піддаються підходи до публічного та приватного права, що склалися при формуванні радянської правової доктрини. Але саме сформоване у пострадянській теорії права методологічне підґрунтя дає можливість провести аналіз відмінностей між правом публічним і приватним, з метою встановлення на цій основі поняття та ознак “публічності” і на цій основі дати визначення публічного права, головним проявом якого на рівні національного законодавства є право адміністративне. Аналізуючи існуючі дослідження з цього питання, характеристику імперативного методу як основного критерію розмежування, авторка пропонує визначити публічне право як сукупність правових норм, що складають особливу функціонально-структурну систему, яка з метою врегулювання та захисту загальносуспільних інтересів за допомогою приписів імперативного характеру регламентує відносини за участю держави, а також між суб'єктами, що є фігурантами держави, або знаходяться у взаєминах влади та підпорядкування.

При дослідженні предмета публічного права робиться висновок про те, що його не можна зводити лише до владних відносин, тому що в наш час держава виконує низку соціальних функцій, зосереджується на гарантуванні та захисті прав людини і громадянина, що зумовлює зміни у предметі публічного права, і як і у методі публічного права, більш глибоке проникнення у сферу приватного права та перетворення деяких його інститутів, появи нових об'єктів, що потребують публічно-правового регулювання. При цьому незмінним ядром, стрижнем предмету правового регулювання публічного права залишаються все ж таки владні відносини, вони є його виключною сферою, тоді як інші відносини є суміжними, неосновними. Ступінь взаємопроникнення залежить від конкретної галузі публічного права.

Підрозділ 3.2 “Адміністративне право як право публічне” присвячений характеристиці адміністративного права як провідної галузі публічного права. Розглядаючи питання про необхідність урізноманітнення критеріїв розмежування галузей національного права, зазначається, що вони можуть дати позитивний, максимально ефективний результат лише при використанні всієї сукупності головних критеріїв галузі права, якими є предмет, метод і принципи правового регулювання, а також функції, визначені правовою доктриною держави для тієї чи іншої галузі національного права (законодавства). При характеристиці методу адміністративно-правового регулювання висвітлюються його відмінності від імперативного методу. Загалом, імперативний метод, характерний для публічного права, в головних своїх рисах є методом, характерним і для права адміністративного, визначаючи специфіку впливу на суспільні відносини, особливість юридичних режимів, що створюються даною галуззю права. Проте, імперативний метод (як і диспозитивний у приватному праві) є первинним, таким, що притаманний публічному праву взагалі як наднаціональній сфері права (супергалузі, метагалузі). Але в різних галузях права первинні методи, в залежності від характеру суспільних відносин, що є предметом регулювання, а також інших факторів, виступають у різних варіаціях, сполученнях, хоч, як правило, з домінуванням одного з них. Так, у праві адміністративному можуть застосовуватися прийоми не тільки імперативного, але й диспозитивного регулювання. Таким чином, в адміністративно-правовому методі правового регулювання можуть міститися і елементи обов'язкового (імперативного) припису, і елементи диспозитивного (координаційного) характеру. Отже, робиться висновок, що адміністративно-правовий метод включає в себе як елемент імперативний, так і правонаділяючий елемент. Характерні риси адміністративно-правового методу правового регулювання знаходять відображення у принципах адміністративного права. Враховуючи те, що в науковій літературі відсутнє загальноприйнятне визначення поняття принципів адміністративного права і трактування їхньої сутності, пропонується розуміти їх як фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, які складають предмет адміністративного права, та вимоги щодо застосування норм адміністративного законодавства, результатом чого є виникнення адміністративно-правових відносин. Пропонується також перелік принципів адміністративного права: принцип верховенства права (закону); принцип розділення законодавчої, виконавчої та судової влади; принцип вертикального підпорядкування в системі управління; принцип забезпечення права громадян на участь у державному управлінні; принцип єдності основних вимог, що висуваються до державного управління; принцип відповідальності державних органів та їхніх посадових осіб за прийняті адміністративні акти (рішення). При цьому пропонується розмежовувати загально-правові та “адміністративістські” принципи.