Науково-методичні основи державного регулювання вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність: 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Захист відбудеться "23" лютого 2006 року об 13 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м.Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м.Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, перший поверх.

Автореферат розісланий "20" січня 2006 р.

освіта глобалізація праця інноваційний

Розроблено концепцію розвитку вищої освіти, що враховує активізацію процесів глобалізації та формування моделі економіки знань, організаційно-економічний механізм державного регулювання вищої освіти, а також напрями та заходи щодо модернізації вищої освіти та удосконалення її економічних засад у відповідності до перспектив соціально-економічного розвитку суспільства.

Обгрунтована доцільність побудови моделі організації відносин в сфері освіти на принципах партнерства її учасників.

Розроблено методичні підходи щодо оцінки ефективності освітніх послуг, які побудовані на принципах індексно-матричного моделювання оптимізованого співвідношення ринку праці і ринку освітянських послуг, а також оцінки розміру державного та недержавного секторів в сфері освіти.

Ключові слова: вища освіта, державний сектор, економіка знань, освіта, реформування, державне регулювання, ринок праці, ринок освітніх послуг, фінансування, партнерство.

Антошкина Л.И. Научно-методические основи государственного регулирования высшего образования - рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора економичних наук по специальности 08.02.03 - организация управления, планирования и регулирования экономикой - Научно-исследовательский экономический институт Министерства экономики Украины, Киев, 2005.

Работа посвящена разработке научно-методических основ государственного регулирования высшего образования с учетом требований европейских стандартов и Болонского процесса, совершенствования организации учебного процесса и получения качественных знаний. При этом образование рассматривается в качестве базового элементу в системе экономики знаний, который формирует условия для эффективного их распространения и генерации новых знаний, а также создает необходимые предпосылки для инновационного развития общества.

Обоснована необходимость осуществлять взаимоотношения в сфере образования на принципе партнерства, что предусматривает осознание объективной необходимости и соблюдение каждым участником соответствующих правил и норм поведения, что закладывает основу формирования благоприятных условий повышения роли и развития системы образования.

Разработаны концептуальные основы принципов организации высшего образования в Украине, построенные на сочетании государственного заказа с механизмами кредитного финансирования образовательных услуг. Предложены методические подходы оценки эффективности образовательных услуг, суть которых состоит в необходимости согласованного сбалансированного формирования конкурентоспособного рынка образовательных услуг и рынка труда. Для этого предлагается использование экономико-математических моделей, которые основываются на принципах индексно-матричного моделирования.

Обосновано положение о необходимости системного подхода к определению эффективности высшего образования как определенной фазы воспроизводства трудового потенциала. Разработана модель оценки качественных параметров рабочей силы, основное содержание которой состоит в обеспечении прохождения соответствующих этапов, в которые входят: получение полного школьного образования, профессионального образования различной квалификации и высшего образования (учебные заведения ІІІ-ІУ уровней аккредитации); обучение в аспирантуре, докторантуре. Для каждого этапа получения знаний и производственных навыков автор предлагает свои специфические системы оценок и аттестацию.

Усовершенствованы методические подходы к определению размера государственного и негосударственного секторов в сфере образования, что основывается на целесообразности использования в расчетах показателей удельного веса источников финансирования, активов и численности работников.

Определены стратегические направления развития предпринимательской деятельности в сфере образования, которые состоят в необходимости взаимодополнения государственных и частных субъектов хозяйствования на основе гибкой кооперации, интеграции высшего образования, науки и производства как органически взаимосвязанного процесса, направленного и получение синергического эффекта; формирование корпоративных субъектов хозяйствование как наиболее эффективной организационно-правовой формы хозяйствование, способной аккумулировать инвестиционные ресурсы.

Определен механизм и направления дальнейшего реформирования сферы образования в части совершенствования системы высшего образования, развития его негосударственного сектору; внедрение в образовательный процесс новейших технологий; повышение требований к преподавателям; расширение связей с заграничными учреждениями высшего образования, интеграции в европейское образовательное пространство; усиление взаимодействия вузов с промышленниками, повышение качества и эффективности системы высшего образования .

Ключевые слова: высшее образование, государственный сектор, экономика знаний, образование, реформирование, государственное регулирование, рынок труда, рынок образовательных услуг, финансирование, партнерство.

Antoshkina L.I. Scientific-Methodical principles of State regulation of higher education - manuscript.

Thesis on obtaining of a scientific degree of the Candidate of economical sciences on a specialty 08.02.03 - Organization of Management, Planning and Regulation of the Economy. - The Scientific Research Economy Institute of the Ministry of Economy of Ukraine , Kyiv, 2005.

The Thesis is dedicated to working out the problem of the state regulation of higher education in the process of its market transformation.

The conception of higher education development was worked out that takes into account the activization of the globalization processes and formation the model of the economy of knowledge, the organizational-economical mechanism of the state regulation of higher education as well as directions and arrangements as to modernization of higher education and improvement of its economical basis according to the perspectives of the social and economical development of the society. The expediency of building the organization of relationship model was grounded in the sphere of education based on the partnership principles of its participants.

The methodical approaches were worked out as to evaluation of the efficiency of educational services that are built on the principles of index-matrix simulation of optimized correlation of labour market and education services market and also evaluation of rate of state and non-state sectors in the sphere of education.

The methodical approaches were proposed as to financing the educational sphere that are grounded on the necessity of satisfaction the needs of each of the consumers of the education services and their result: trained specialist and also has to provide the correspondence with current and prospective needs of the person, enterprise, state and society.

Key-words: higher education, state sector, economy of knowledge, education, reformation, regulation, labour market, education services market, financing, partnership.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У комплексі проблем розбудови української держави на основі інноваційної моделі розвитку особливого значення набуває забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою. В цьому контексті актуальними стають завдання створення в Україні системи надання освітніх послуг, побудованих на нових організаційно-економічних засадах. По-перше, організація освітньої системи є складовою загальноекономічного державного управління, яке спрямоване на забезпечення становлення високорозвиненої держави європейського типу. По-друге, освіта як сфера економічної діяльності у своєму розвитку підпорядкована законам ринкових відносин. Саме тому актуальним є випереджаюче реформування системи освіти, що повинно грунтуватися на єдиних методологічних основах. По-третє, значущість інноваційного удосконалення організації надання освітніх послуг зумовлена швидкою зміною технологій під впливом науково-технічного прогресу, що супроводжується прискореним старінням набутих знань та вимагає необхідність їх оновлення у продовж усього життя. По-четверте, Україна не може бути поза процесами глобалізації та тенденцій світового розвитку міжнародного ринку праці. Тому необхідно на державному рівні забезпечувати організацію освітніх послуг з урахуванням нових вимог до фахівців європейського рівня. Це дає підстави вважати, що розробка науково-методичних основ державного регулювання вищої освіти в Україні є актуальною в теоретичному і в практичному значенні.

Огляд сучасних досліджень та публікацій з питань теорії та практики науково-методичних основ державного регулювання вищої освіти свідчить про недостатню увагу до цих проблем за винятком окремих видань, присвячених, головним чином, організації навчальних процесів загальноосвітнього рівня. Економічні аспекти, що пов'язані з державним регулюванням вищої освіти та наданням її послуг в ринкових умовах, майже не привертають достатньої уваги, незважаючи на те, що вона формує та відтворює інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Розвиткові теорії знань приділяли увагу відомі вчені, зокрема Г. Беккер, Х. Боуен, Е. Денісон, Дж. Кендрік, Я. Мінсер, Т. Шульц. Вагомі публікації з теорії знань також вітчизняних вчених таких як В.М. Гейця, Д.А. Грішнової, В.А. Вісящева, Б.М. Данилишина, Г.А. Дмитренка, Т.А. Заяць, І.С. Каленюк, В.І. Куценко, В.А. Савченка, О.П. Сологуб, Д.М. Стеченка та інших.

Динаміка соціальних змін, що зумовлена глобалізацією і ринковою трансформацією економіки нашої держави, орієнтує на європейські стандарти життєдіяльності населення. Це вимагає подальшого теоретико-методологічного осмислення та напрацювання нових механізмів державної регуляторної політики в системі організації управління освітньою діяльністю.

Актуальність і наукова значущість окреслених проблем зумовили вибір теми дисертації, визначили предмет і об'єкт, мету і конкретні завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації пов'язана з реалізацією положень Закону України “Про вищу освіту” (від 17 січня 2002 р.), Указами Президента України “Про національну доктрину розвитку освіти” (від 17 квітня 2002 р., №347/2002)та “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” (від 4 липня 2005р.), загальноєвропейським Болонським процесом та Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), 1994р.; Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки). Крім того, наукове дослідження пов'язане з планами науково-дослідних робіт НДЕІ Міністерства економіки України, зокрема з виконанням наступних тем: “Розроблення прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період (оптимістичний і песимістичний варіанти) і підготовка пропозицій щодо його використання під час розроблення Урядом “Програми діяльності Кабінету Міністрів України” (2004р. № держреєстрації 0102U007283; особливий внесок автора полягає у розробці прогнозних показників освіти на середньострокову перспективу) та “Проведення моніторингу соціально-економічних наслідків реформування відносин власності, здійснення аналізу впливу приватизації на розвиток економіки та підготовку пропозицій з урахуванням міжнародного досвіду” (2004р. № держреєстрації 0104U007175; особливий внесок автора - розробка методичних підходів щодо визначення розміру державного сектору в сфері освіти та процесів його реформування).

Мета і завдання дослідження.

Метою роботи є поглиблення теоретико-методологічних основ та концептуальних положень регулювання вищої освіти як сфери економічної діяльності в системі ринкових відносин, а також наукове обгрунтування методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізмів державного регулювання вищої освіти.

Досягнення цієї мети передбачало вирішення наступних завдань:

- узагальнити теоретичні положення сутності вищих освітніх знань як компонента інноваційного розвитку;

- визначити функції освіти в системі світової глобалізації, інтеграційних процесів та міжнародного ринку праці;

- розкрити економічну природу фахових знань як наукової основи продуктивного людського капіталу;

- дати оцінку сучасного стану підготовки фахівців з вищою освітою в системі вищих навчальних закладів України;

- оцінити механізми фінансового забезпечення вищої освіти як виду економічної діяльності з врахуванням особливостей ринкової економіки;

- розробити механізми організації надання освітньо-професійних послуг і визначити роль та економічну сутність підприємництва у цій сфері;

- розробити наукові підходи та визначити принципи щодо оцінки ефективності вищої освіти як виду економічної діяльності, ринкові інструменти державного регулювання ринку фахівців із вищою освітою;

- визначити методичні підходи щодо оцінки ефективності освітніх послуг, а також систему організації розподілу та оцінити ефективність використання фахівців з вищою освітою;

- обгрунтувати пропозиції з питань удосконалення організації вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу;

- визначити механізм державного регулювання вищої освіти, розробити методичні та практичні рекомендації щодо його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних, соціальних, організаційно-правових відносин у сфері вищої освіти України, а його предметом - теоретико-методологічні, методичні та практичні питання механізму державного регулювання вищої освіти і напрями його вдосконалення в умовах ринкової трансформації економіки.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є методи фундаментальної і загальнонаукової методології (наукової абстракції, аналізу та синтезу) пізнання явищ і процесів, що досліджуються, а також використовувалися спеціальні методи. Зокрема, методи логічного узагальнення дозволили сформувати структуру та зміст механізму державного регулювання вищої освіти і розробити концептуальні положення її організації; системного підходу, порівняльного, економіко-статистичного аналізу використані при дослідженні стану та розвитку установ вищої освіти в Україні, обсягів підготовки та випуску фахівців з вищою освітою, їх розподіл по сферах діяльності, зайнятості; економіко-математичного моделювання - при розробці механізму узгодженого збалансованого формування конкурентноспроможного ринку освітніх послуг та ринку праці як важливої умови оптимізації їх обсягів і структури. Метод соціологічного аналізу, експертних оцінок використовувався при дослідженні питань, пов'язаних із соціальним забезпеченням працівників, зайнятих у сфері вищої освіти.

Наукова новизна одержаних результатів.

- запропоновано впровадження в сфері освіти взаємовідносин між їх учасниками (держава, заклади освіти, суб'єкти господарювання, а також населення як отримувач послуг освіти) на принципі партнерства, що передбачає усвідомлення та дотримування кожним учасником відповідних правил і норм поведінки, здійснення яких закладає основу формування сприятливих умов щодо підвищення ролі освіти для опанування інноваційної моделі розвитку національної економіки;

- розроблені концептуальні засади нових принципів організації вищої освіти в Україні, побудованої на поєднанні державного бюджетного замовлення з механізмами кредитного фінансування освітніх послуг, а їх реалізація дозволить забезпечити сприятливі умови для отримання вищої освіти різними верствами населення;

- методичні підходи оцінки ефективності освітніх послуг, суть яких полягає у необхідності узгодженого збалансованого формування конкурентноспроможного ринку освітніх послуг та ринку праці як важливої умови оптимізації їх обсягів і структури в межах Болонської декларації. Для цього пропонується запровадження адекватних економіко-математичних моделей, що грунтуються на принципах індексно-матричного моделювання, зокрема індексно-матричну модель з використанням побудови квадратних матриць за допомогою адаптованих полів ефективності;

удосконалено:

- обгрунтоване положення про необхідність системного підходу до визначення ефективності вищої освіти як певної фази відтворення трудового потенціалу від загальної до фахової освіти. Суть даного положення полягає у доцільності визначення фахової освіти як якісної фази відтворення трудового потенціалу;

- модель оцінки якісних параметрів робочої сили, основний зміст якої полягає у забезпеченні проходження відповідних етапів, до яких входять: отримання повної шкільної освіти; отримання професійної освіти різної кваліфікації; отримання вищої освіти (навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації); навчання в аспірантурі, докторантурі й захист дисертацій. Для кожного етапу отримання знань і виробничих навичок автор пропонує свої специфічні системи оцінок і атестацію;

отримали подальший розвиток:

- методологічні положення щодо визначення освіти в якості базового елементу в системі економіки знань, що формує умови для ефективного їх розповсюдження та генерації нових знань, а також створює необхідні передумови для інноваційного розвитку суспільства;

- методичні підходи щодо оцінки розміру державного та недержавного секторів в сфері освіти, що ґрунтується на доцільності їх визначення з використанням показників питомої ваги джерел фінансування, активів та середньооблікової чисельності працівників. Застосування такого підходу дозволить врахувати особливості освіти як виду економічної діяльності, функціонування якої є державним пріоритетом і забезпечується значною мірою за рахунок державних джерел фінансування;

- визначення пріоритетних стратегічних напрямів щодо розвитку підприємницької діяльності в сфері освіти, що полягають у необхідності взаємодоповнення державних та приватних суб`єктів господарювання на основі гнучкої кооперації, інтеграції вищої освіти, науки та виробництва як органічно взаємопов`язаного процесу, спрямованого та отримання синергійного ефекту; формування корпоративних (акціонерних) суб`єктів господарювання як найбільш ефективної організаційно-правової форми господарювання, здатної акумулювати інвестиційні ресурси;

- система показників оцінки ефективності економічної діяльності вищих навчальних закладів державної та приватної форм власності, суть якої полягає у оцінці економічної ефективності надання освітніх послуг та забезпечення умов розвитку навчального закладу відповідно до форм власності;

- напрями удосконалення державної регуляторної політики у сфері освітніх послуг шляхом активізації державного регулювання вищої освіти в Україні через посилення матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, інновацій в структурних змінах системи освіти з урахуванням тенденцій переходу до інформаційного суспільства та безперервної освіти;

- напрями подальшого реформування сфери освіти у частині розширення завдань і вдосконалення системи вищої освіти, адміністрування чисельності і спеціалізації її закладів; розвитку недержавного сектору вищої освіти; впровадження в освітній процес новітніх технологій, автономії у рамках державного управління; підвищення вимог до викладачів; навчання впродовж усього життя; розширення зв`язків із закордонними закладами вищої освіти, інтеграції в європейський освітній простір; посилення взаємодії вузів з промисловцями, підвищення якості і ефективності системи вищої освіти тощо.

Практичне значення одержаних результатів.

Полягає у підвищенні наукового обгрунтування практичних заходів щодо запровадження механізмів державного регулювання розвитку вищої освіти відповідно до особливостей ринкових умов, потреб збалансованості з внутрішнім ринком праці світової інтеграції та міжнародного поділу праці, швидких змін у науково-технічних засобах економічного відтворення і вимог відповідності фахівців стандартам Болонської угоди. Основні результати роботи доведені до рівня конкретних механізмів, заходів і пропозицій та використані Науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти і науки України при розробці та впровадженні галузевих стандартів вищої освіти з напряму 0502 “Менеджмент” (довідка №14/18.2-2752 від 9.06.05), НДЕІ Міністерства економіки України - при здійсненні наукових досліджень щодо прогнозного розвитку освіти та розробки методичних підходів щодо визначення розміру державного сектору в цій сфері (довідка №15/205 від 16.06.05), Бердянським інститутом підприємництва - при впровадженні елементів Болонської декларації у вигляді кредитно-модульної системи організації навчального процесу, а також розробці навчальних програм дисциплін “Державне регулювання економіки”, “Управління персоналом” тощо (довідка №01-634 від 23.12.05), а також Київським національним університетом культури і мистецтв - при розробці навчально-методичних матеріалів і практикумів з нормативних курсів “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент”, “Методологія наукових досліджень”.

Особливий внесок здобувача.

Основні положення роботи були викладені у 47 публікаціях (з них 31 одноосібних), в тому числі 1 індивідуальна монографія, участь у 9 колективних монографіях та 16 статей у наукових фахових виданнях, 4 брошурах (одноосібних - 23 фахових видання). Загальний обсяг публікацій, які належать автору, складає 62,9 друкованих аркушів.

Структура і обсяг дисертації.

Дисертаційна робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел, що налічує 271 найменування. Результати дослідження викладено на 441 сторінці комп'ютерного тексту, який включає 77 таблиць, 21 рисунок.

Огляд наукових концепцій щодо теорії питання нематеріального капіталу та його активів, спонукає до авторського розуміння історичних тенденцій, які супроводжуються появою нових категорій як “людський потенціал”, “людський капітал”. Одночасно розвиток інформаційного суспільства супроводжується появою нових економічних відносин, носіями яких виступають такі категорії як “трудовий капітал”, “інтелектуальний капітал”, економічна природа яких полягає у накопичення нових знань.

Тому механізми державного регулювання освітніх послуг повинні задовольняти новим вимогам концепції професійних знань, які допоможуть молодим людям справитися з проблемами і підготувати їх до вирішення життєвих цілей. Особливу роль в цьому процесі відіграє освіта вищого рівня. Це пов'язано з тим, що освіта повинна забезпечувати досягнення певних цілей навчання: надати навички й знання по конкретних сферах професійних знань; забезпечувати формування концептуальних засад, щоб навчити людину застосовувати нові підході в різних сферах діяльності; формувати персональні навички, орієнтовані на особливість як лідера і виховувати відповідне сприйняття життя з метою використання його можливостей щодо досягнення своєї особистої мети; навчання певним спеціальностям повинно враховувати різноманітність людського інтелекту, що є дуже важливим резервом підготовки продуктивного фахівця.

Автор обґрунтовує необхідність удосконалення законодавчо-правових і нормативних актів, на підставі яких забезпечується регулювання співвідношення обсягів прийому на навчання за спеціальностями. Для цього доцільно внести доповнення до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Поряд з цим назріла потреба розробити не окремі закони з окремих питань освіти, а на законодавчому рівні вирішувати питання діяльності у сфері вищої освіти комплексно, що потребує розробки та прийняття “Кодексу законів про вищу освіту”, що має забезпечити правові засади регулювання різних питань освітянської діяльності, включаючи також ліцензування установ вищих навчальних закладів, їхню акредитацію тощо в умовах наступаючого глобального ринку праці.

Політика держав в цих умовах повинна бути спрямована на зростання освітянського потенціалу країни, формування його конкурентоспроможності на глобальному ринку праці шляхом інноваційної політики, кінцевим результатом якої повинна бути компетенція, що формує вартісну основу суб'єктів господарювання і його конкурентоспроможності. Особливу стурбованість країн, які намагаються збільшити потенціал свого високорозвинутого людського капіталу, викликають форми “утікання мозків”, які руйнують потенціал у секторах, що мають вирішальне значення для розвитку економіки цих країн.

Автор притримується думки, що вільних рух людського капіталу сприяє підвищенню глобального благополуччя й досягненню повного рівня ефективності на світовому ринку праці. Але для країн, що розвиваються, така мобільність часто бачиться загрозою національному благополуччю і фактором неефективного використання державних ресурсів, оскільки вона веде до втрати коштів, які призначались для підготовки громадян до роботи на ринку й створення потенціалу для розвитку.

Це значною мірою стосується втрат інтелектуального капіталу, який автор розглядав як гроші нової економіки які, перш за все, виражені у формі “інтелектуальної власності”. Тому інтелектуальний капітал й інтелектуальна власність є складовими частинами єдиної системи глобального ринку праці.

Виходячи з цього, серед найбільш важливих змін слід зазначити зростаючу роль знань як рушійної сили економічного розвитку в глобальному контексті й формуванні глобального ринку праці, що передбачає зростання значення вищої освіти (табл. 1).

Таблиця 1 Зміни глобальних передумов, поширення можливостей та поява загроз

Численні дослідження відносно зв'язку між якістю освіти та економічним розвитком дозволяють стверджувати наступне:

- недостатні інвестиції у людський капітал є важливою причиною відставання бідних країн від багатих. Досягнення в освіті й державні видатки на освіту прямо пов'язані з економічним зростанням;

- якість освіти, що вимірюється, наприклад, рівнем заробітної плати викладачів, співвідношенням кількості учнів на одного викладача і рівнем їх підготовки, позитивно впливає на майбутній рівень доходів освічених громадян;

- навчання впродовж усього життя виступає важливим чинником успішності на ринках праці;

- людський капітал мігрує з місць, де він не користується попитом, у місця поширення і концентрації попиту. Відтік людського капіталу з країн еміграції може привезти до їх тривалого занепаду і економічної кризи.

Головним чинником приросту суспільного багатства в розвинених суспільствах є збільшення накопиченого об'єму знань. У сфері освіти відбувається взаємодія людей з приводу приросту і вироблення якісно нових знань, а також визначенню напрямів їх оптимального використання. У результаті, освіта може бути охарактеризована як основна сфера виробництва і розширеного відтворювання знань, що дозволяє системі досягнути якісно більш високих соціальних і економічних показників. Сукупність нових знань невіддільна від їх носіїв - кваліфікованих фахівців, які розподіляються у відповідність з суспільними потребами у всі галузі матеріального і нематеріального виробництва. Витрати на освіту в ВНП різних країн наведені на рис. 1.

Людський потенціал є найважливішою частиною національного багатства, а система вищої освіти і науки здатна ефективно його формувати, сприяти його нарощуванню і підвищенню конкурентноздатності країни на світовому ринку. Це вимагає розглядати освіту як вищий пріоритет в системі державних цілей розвитку суспільства.

Аналіз досвіду функціонування систем освіти у розвинутих країнах дозволяє відмітити, що для цієї сфери характерні наступні тенденції: подовження обов'язкової освіти після закінчення школи, урізноманітнення закладів вищої

освіти та розширення їх цілей; створення і розвиток нових університетів та інших закладів освіти; зміни у вимогах щодо вищої школи; нові тенденції у взаємодії вузів і суб'єктів господарювання, в механізмі управління вищою освітою та її фінансування; вдосконалення систем кваліфікаційного забезпечення; розширення навчання за кордоном; порівняння навчання і взаємовизнання дипломів тощо.

В Україні гострою є проблема фінансування освіти. Витрати на освіту в 2003 р. становили 5,8% ВВП, тоді як в 2000 р. - 4,2%, а в 2001 р. - 4,7%, однак у розрахунку на одного студента спостерігається зниження державних витрат. Світовий досвід доводить, що видатки на освіту мають складати не менше 5 відсотків ВНП. Експерти ЮНЕСКО вважають, що мінімально можлива частка видатків на підтримку інтелектуального потенціалу - 3,5%, інакше неминучий розпад інфраструктури системи освіти. Якщо в країнах, що розвиваються, видатки держави на освіту складають в середньому 4,1%, то в розвинених країнах в середньому - 5,3% ВНП.

- для підтримки талановитих студентів слід впроваджувати систему грантів і знижок в оплаті навчання: за державний рахунок (при інших рівних умовах) надати можливість навчатися більш здібним та працьовитим студентам, а менш здібним - на контрактній основі;

- при наданні субсидій на навчання пропонується враховувати доходи сімей. Слід надавати освітні кредити, виплата заборгованості за якими здійснюється залежно від доходів випускника. Якщо дохід не досягає певного мінімального рівня, виплати заборгованості треба відстрочувати;

- фінансування навчальних закладів пропонується пов'язувати з основоположними показниками їхньої діяльності, а державні кошти розподіляти між ними на конкурсній основі.

Поширення ринкових відносин на сферу освіти створило ряд проблем, особливо щодо забезпечення рівності освітніх можливостей. Тому гнучке державне регулювання має забезпечити необхідне коригування і вирішити проблеми, що виникають у сфері надання освітніх послуг, оскільки держава повинна бути зацікавлена в розвитку освіти, приданні їй пріоритетної державної значущості, що потребує супроводження фінансовим, матеріально-технічним, інформаційним, кадровим, правовим і науково-методичним забезпеченням. Розуміння цінності освіти повинно розглядатися з точки зору його державної і суспільної значущості з урахуванням певної складності взаємовідносин цих інститутів.

В третьому розділі “Ринкові трансформації у сфері освітніх послуг України” розглядаються особливості розвитку ринкових відносин як в процесі роздержавлення та приватизації, так і підприємництва, а також процеси формування ринку праці фахівців із вищою освітою.

Посилення економічної глобалізації, необхідність розвитку конкуренції для підвищення якості освітніх послуг сприяють широкому впровадженню ринкових відносин в освітній процес, що є не тільки особливістю трансформаційних країн, але й загальносвітовою тенденцією.

У своєму розвитку в період незалежності України освіта зазнала впливу не тільки негативних тенденцій (особливо це спостерігалося під час кризових явищ у перші роки її суверенізації, що зумовило зменшення суспільних витрат на її розвиток), а й системних зрушень щодо формування ринкового середовища. Останнє стосується визнання освіти в системі економіки знань як важливого чинника постіндустріального розвитку національної економіки та її інтеграції у світовий економічний простір, коли саме знання багато в чому зумовлюють її конкурентоспроможність. З цих позицій посилилося розуміння значення трансформації знань в інновації та джерело прибутку. Тобто, вони набули, з одного боку, форми товару, а, з іншого, - їх отримання стало важливим чинником розвитку людського капіталу.

Розвиток освіти слід розглядати у двох аспектах: по-перше, як самостійний об'єкт дослідження, котрому притаманні специфічні риси, а, по-друге, як елемент у своєрідному кластеру економіки знань, де її слід оцінювати в нерозривному зв'язку як із інформатизацією суспільства, здійсненням наукової діяльності, так і отриманням інновацій, а також їх матеріалізацією на практиці. Саме ця позиція, на наш погляд, є найбільш обгрунтованою та конструктивною оскільки дозволяє комплексно підійти до розгляду складних питань вирішення завдань формування в Україні інноваційної моделі розвитку.

В Україні протягом 1995-2004 років спостерігалося загальне скорочення кількості вищих навчальних закладів, що складало 2,7% і було забезпечено при зменшенні кількості державних закладів (на 11,3%) та збільшенні недержавних (на 69,4%); у результаті питома вага останніх зросла з 10,7% у 1995/1996 навчальному році до 18,6% - у 2003/2004, що в цілому супроводжувалося загальним зростанням чисельності студентів у розрахунку на 10 тис. населення (з 300 осіб до 512).

В економічній літературі дискусійним є питання визначення розміру державного та недержавного секторів в сфері освіти. Послуги державного сектору в сфері освіти слід визнати як ті, що надаються підприємствами, котрі включені до нього без залежності від джерела їх фінансування. Так, послуги державних вищих навчальних закладів, які надаються на платній основі фізичним та юридичним особам, слід відносити до послуг державного сектору, тому що визначальним чинником є не стільки джерело фінансування (наприклад, недержавні підприємства можуть виконувати послуги щодо державного замовлення, але при цьому вони не стають державними, хоча й можна говорити про важелі економічного впливу держави на недержавний сектор), скільки форма власності, на якій створене підприємство, та притаманна ним стратегія поведінки та побудови освітнього процесу. В той же час джерела їх фінансування слід враховувати при визначенні розміру державного сектору, котрий на відміну від чинної методики доцільно розраховувати, по-перше, з врахуванням підприємств, заснованих на комунальній формі власності; по-друге, на основі показників питомої ваги витрат на освіту, активів усього та середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу. Розрахунки, що здійснені відповідно до запропонованої методики, свідчать, що питома вага державного сектора у сфері освіти складала у 2003 році 33,7% проти 10,7% згідно чинної методики, що, на наш погляд, більшою мірою відповідає становищу, що склалося в цій сфері.

Незважаючи на підвищення ролі знань в розвитку національної економіки, на практиці важливим питанням, що вимагає першочергового вирішення, є адекватна оцінка об'єктів інтелектуальної власності. Це положення завдало неоцінимої шкоди як державі (з позиції її майнових інтересів при приватизації), так і в загалі інтелектуальному потенціалу країни. Враховуючи те, що підвищення ролі нематеріальних активів є характерною тенденцією процесів постіндустріального розвитку, необхідним є посилення уваги й вдосконалення методики визначення вартості їх об'єктів у господарській практиці.

Розвиток підприємництва слід розглядати як стосовно недержавного, так і окремих елементів державного сектору, котрі орієнтовані на конкурентні умови функціонування. При цьому активізація підприємницької діяльності в сфері освіти в нашій країні зумовлена як проявом кризових явищ в економіці та занепадом державних закладів освіти при зростанні попиту на освітні послуги; наявністю низьких бар'єрів вступу на цей ринок; гнучким пристосування недержавних закладів вищої освіти до вимог ринку.

Розвиток підприємництва в сфері власне освітніх послуг повинен охоплювати та розповсюджуватися на такі аспекти діяльності: по-перше, комплексне вирішення на сучасному інтелектуальному та технічному рівні питань щодо усіх видів освіти у продовж життя (тобто можливість отримання безперервної освіти як стосовно базової середньої та вищої освіти при всебічних умовах її надання, так і щодо ринку праці, зокрема підвищення кваліфікації та перекваліфікації), що необхідно здійснювати з використанням маркетингу як у сфері освіти, так і ринку праці; по-друге, задоволення потреб у бізнес-освіті як у сфері, що в найбільшій мірі орієнтована на сучасний ринковий попит та вимагає знань ринкової економіки, а також залучення накопиченого досвіду розвинутих країн та його адаптація до національних умов. По-третє, забезпечити реалізацію підприємницької функції у формуванні своєрідного кластеру у сфері знань, тобто інтеграцію та взаємодію на комерційній основі сфери освіти (як системи розповсюдження знань), науки (як сфери, котра генерує знання на основі наукових досліджень та розповсюджує їх, в тому числі й завдяки освіти) та впровадження інновацій у виробництво. Саме цей підхід у застосуванні економіки знань при регулюючій (перш за все стимулюючій) ролі держави може забезпечити нашій країні інноваційний шлях розвитку. Що стосується ролі держави, то слід підкреслити її значення у довгостроковому прогнозі структури попиту на ринку освітніх послуг, оскільки комерційні інтереси орієнтовані переважно на досягнення короткострокових ефектів.

Ринкові умови функціонування вимагають активізації розвитку підприємництва в сфері освіти як в напряму задоволення потреб національної економіки у підготовці конкурентноспроможних фахівців у відповідності з вимогами ринку праці, так і забезпечення інтеграції освітньої науки з академічної та галузевою наукою на базі об'єднання їх інтелектуальних та матеріально-технічних ресурсів, а також посиленням процесів впровадження інновацій у виробництво.

Сфери освіти є достатньо ефективним та інвестиційно привабливим видом економічної діяльності як з позицій макроекономіки, так і на рівні суб'єктів господарювання, що й зумовлює її динамічний розвиток. При цьому найбільш високими показниками ефективності функціонування характеризуються акціонерні товариства, переваги яких проявляються і в сфері освіти завдяки можливості концентрації капіталу, гнучко адаптуватися до ринкових умов господарювання, хоча вони ще не знайшли належного розповсюдження.

Одним із важливих інструментів державного регулювання ринку фахівців із вищою освітою виступає ринок праці. В сучасній методології трудових відносин є два тлумачення ринку праці: загальнонаціональний (повний) ринок праці та зареєстрований ринок праці. Щодо фахівців із вищою освітою вони формуються як під впливом загальних факторів, котрі характеризують обсяги й причини незайнятості, так і за рахунок специфічних для цієї категорії робочої сили. Серед факторів найбільш вагомими є: незбалансованість між потребою економіки у фахівцях із вищою освітою за окремими напрямами, спеціальностями і їх фактичною наявністю; недостатньо розвинута сфера прикладання праці в розрізі регіонів (у першу чергу в тих, де сконцентровано значний потенціал підготовки кадрів із вищою освітою); наявність регіонів із вузькоспеціалізованою структурою зайнятості населення, що створює значні невикористані резерви фахівців; відсутність належної координації між міністерствами щодо обсягів підготовки фахівців із вищою освітою за напрямами й спеціальностями, що не користуються попитом; порушення договорів, котрі укладаються окремими підприємствами на підготовку фахівців, що збільшує безробіття серед випускників.

Розглядаючи безробітних за причинами незайнятості серед осіб, які мають повну вищу освіту та можливість їх працевлаштування, можна виділити дві групи. Перша - звільнені за власним бажанням та випускники, котрих не влаштовує пропозиція робочих місць та рівень заробітної плати, а їх працевлаштування можливе за умови створення у сфері виробництва відповідних економічних умов. Інша група (біля 35% загального обсягу) - звільнені в зв'язку зі структурними змінами, перепрофілюванням виробництва, скороченням штатів. Державна політика щодо цього контингенту повинна бути спрямована на підвищення ролі перенавчання й на цій основі забезпечення його працевлаштування.

У четвертому розділі “Сучасні підходи щодо оцінки ефективності освітніх послуг” розглянуто методичні підходи щодо оцінки ефективності освітніх послуг, розподілу та використання фахівців з вищою освітою, результативністю суб'єктів господарювання в сфері вищої освіти.

Оцінка взаємозв'язку між освітою й показниками економічного розвитку дозволяє зробити висновок, що склалося декілька концепцій в цьому питанні. Найбільш поширеними є наступні: концепція оцінки ефективності ринку освітніх послуг, виходячи з оцінки інвестиційних проектів у системі вищої освіти; концепція, сутність якої полягає у визначенні впливу освітніх послуг на ринок праці (концепція якості інтелектуального потенціалу). Існує ще концепція, яка виходить із принципу визначеності впливу освітніх послуг на економічний розвиток та його ефективність.

Всі вони мають єдину спрямованість на підвищення соціально-економічного розвитку суспільства на основі накопичення освітнього потенціалу. В науковій літературі запропоновано декілька моделей його оцінки (Т. Шульці, Т. Пульт, Е. Денісон, Д. Кендрік, Блауг, О. Сологуб та інші).

Виходячи із принципу взаємозалежностей в системі економічних показників освітніх послуг і ринку праці, автор вважає більш доцільним виходити не з принципу оцінки ефективності по окремих параметрах, а на підставі побудови системної моделі “поле ефективності” та моделі відповідності ринку освітніх послуг і ринку праці. Значущість даного підходу полягає у врахуванні реальних відносин між освітою і ринком праці в ринкових умовах.