Науково-методичні основи державного регулювання вищої освіти

В роботі досліджені найбільш вагомі показники, які дозволили визначити співпадання пропозиції ринку освітніх послуг по економічному сегменту з відповідним сегментом ринку праці України. Такий підхід дав змогу визначити продуктивність окремих спеціальностей та їх необхідність для сучасного ринку праці. Таким чином, доцільність запропонованих моделей полягає у можливості розробки пропозицій та заходів підвищення оптимальної збалансованості ринку освітніх послуг.

Розроблена автором модель системи показників оцінки освітніх послуг складається з критеріїв та показників економічної та соціально-економічної ефективності освітньої діяльності. В основу моделі покладені критерії як економічної ефективності (економність, продуктивність, результативність), так і соціально-економічної (результативність діяльності щодо досягнення соціальних та економічних цілей).

Ефективність доцільно визначати в двох аспектах: внутрішня ефективність (вихідні ресурси, навчальний процес, випуск) та зовнішня (кінцеві результати). Забезпечення кожного з аспектів оцінки ефективності освітньої діяльності передбачає відповідну мету і показники її досягнення.

Автор дотримується думки, що поряд із наведеними критеріями оцінки освітніх послуг доцільно обчислювати загальну “вартість” нагромадження освітнього потенціалу в суспільстві, виходячи з вимог забезпечення освітніми закладами не тільки як суму отриманих знань, а головним чином, навчити молоду людину вмінню вчитися та оновлювати свої знання протягом всього життя.

Автор вважає, що оцінку ефективності освітніх послуг доцільно використовувати у взаємозв'язку із величинами ВВП та державного бюджету.

На прикладі підготовки фахівців з вищою освітою економічних професій автором було досліджено основні кількісні параметри ринку праці й ринку освітніх послуг в Україні (табл.2 ).

З точки зору оцінки ефективності освітніх послуг автор вважає за доцільне розглядати їх в 3-х аспектах: по-перше, з позицій ефективності освітніх послуг у контексті соціально-економічного розвитку країни; по-друге, ефективності використання ресурсів освітніми закладами; по-третє, ефективності використання державної та корпоративної власності та підвищення ефективності господарської діяльності учбових закладів як суб'єктів господарювання. На думку автора, оцінку ефективності освітніх послуг необхідно визначати за критерієм задоволення потреби ринку праці щодо підготовки фахівців за освітньо кваліфікаційними рівнями й визначення необхідних на це коштів.

Важливим моментом у методичному аспекті є необхідність обґрунтування взаємозв'язку між обсягами випуску фахівців і масштабами їх працевлаштування. З точки зору формування ринку праці це може бути підставою для прогнозування надлишків або нестачі фахівців за окремими напрямами та спеціальностями, розробки механізму ефективного використання робочої сили, зокрема, кадрів із вищою освітою.

Таблиця 2 Основні кількісні параметри ринку праці й ринку освітніх послуг, тис. осіб

У п'ятому розділі “Удосконалення механізму державного регулювання вищої освіти в Україні“ розглядається комплекс питань щодо державного регулювання вищої освіти та напрямів його вдосконалення на основі запропонованої концепції розвитку цієї сфери (рис.2).

Формування в Україні ринкового середовища відбувається на тлі посилення міжнародної конкуренції, зумовленої всеохоплюючою глобалізацією цивілізаційного поступу людства. Це викликає необхідність кардинальної зміни організаційно-економічного механізму функціонування національної економіки, поглядів на джерела й чинники її зростання в цілому та розвитку окремих галузей і підприємств зокрема.

Поняття глобалізації вищої освіти трактується як результат прискореного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Воно відображає тенденцію до формування міжнародних просторів освітніх послуг, їх цілеспрямований розвиток на рівні України та інших країн, регіонів; заміну традиційних форм їх надання. Глобальна система освіти формує знання, навички та вміння, мотивацію, що необхідні людині для її участі у цивілізаційних процесах, яким властиві певний рівень культури, різноманітність, соціальна нерівність та взаємозалежність.

Освітні послуги в сучасному світі існують в системі ринкових відносин як її складова, підпорядкованих законам ринку та інтеграційним процесам й інформаційно-комунікативним технологіям розвитку.

Глобалізація освіти розширила спектр надання освітніх послуг університетами, перетворивши останні в суб'єкти господарювання. Активно розвиваються такі нові види послуг, як передавання на вигідних умовах від одного університету іншому навчальному закладу або провайдеру права навчати на основі університетських освітніх програм і видавати диплом.

Автор обґрунтовує концепцію розвитку вищої освіти в Україні в умовах світової глобалізації та формування моделі нової економіки, яка спрямована на: орієнтацію теоретико-методологічних основ освіти в системі формування людського капіталу як фактору економічного зростання в умовах постіндустріалізації економіки, побудованої на знаннях та професійних технологіях; оцінки сучасного стану формування освітнього потенціалу; визначення фінансових можливостей та потреб вищої школи; забезпечення вимог міжнародних стандартів якості освітніх послуг; ведення постійного моніторингу збалансованості потреб ринку праці та обсягів підготовки фахівців із вищою освітою за спеціальностями; забезпечення можливостей одержання нових знань у продовж всього життя з метою конкурентної спроможності на ринку праці; формування системи підтримки освітніх знань відповідно до вимог структурних змін в економіці шляхом впровадження моделі створення організаційного модуля закладів вищої освіти й закладів післядипломної освіти та служб зайнятості.

В аспекті теоретико-методологічних основ освіти в системі формування людського капіталу автор дотримується думки про необхідність перебудови наукової парадигми теорії, методології й практики суспільного буття. Вона включає кардинальні зміни в розумінні змісту базису й надбудови суспільно-економічних відносин: в частині базису - врахування змін, які відбулися в продуктивних силах суспільства й факторах соціально-економічного росту, а в частині надбудови - врахування змін у сфері формування світогосподарської економічної влади в прояві глобалізму і відповідної політики "нового економічного ладу".

Трансформація суспільно-економічних відносин базису зумовлюється головним чином перетвореннями у відносинах власності. Вони проявляються в системі суспільного відтворення, пропорціях нагромадження й споживання, темпах створення вартості кінцевого продукту, розподільчих відносинах мотиваційного апарату тощо. Із загальної сукупності відносин базису в сучасних умовах принципового значення набувають такі аспекти:

- кінцевий продукт суспільного відтворення, багатство нації, людський капітал. Відбуваються зміни в уяві про багатство нації. Якщо раніше воно зводилось до сукупності матеріального вираження наявних благ (сировинних ресурсів і товарної маси та продуктивних сил у вигляді певного рівня розвитку техніки, технології, робочої сили, що зумовлюють виробництво споживчих благ), то в сучасних умовах трактовка праці й капіталу як основних факторів генерації багатства нації і самого уособлення еквіваленту багатства набули подальшого розвитку;

- в економічній теорії взаємовідносин праці й капіталу - основних факторів виробництва, відбувається певна конвергенція цих факторів, оскільки праця набуває виразу функції людського капіталу. Виробнича функція в інтенсивному вигляді (у розрахунку на одного працівника) має відображати залежність кінцевого продукту від функціонуючого капіталу: раніше - від капіталоозброєності праці, зараз - від сукупного капіталу, включаючи людський.

В контексті сучасного стану й тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації та переходу до інформаційного суспільства необхідно розглядати вищу освіту на перехідному етапі. Особливість цього етапу полягає у трансформації інституту освіти у відповідності з ринковими перетвореннями всієї системи соціально-економічних відносин і адаптацією системи освіти до ринкових умов, а також - із об'єктивними змінами, що відбуваються у світовому масштабі у зв'язку з необхідністю приведення освіти у відповідність до вимог постіндустріального суспільства.

Інтеграція вищої освіти України у міжнародний освітній простір потребує відповідної перебудови всієї довузівської освіти. Цей аспект націлює на розвиток тенденції урізноманітнення форм дошкільної, шкільної підготовки, діяльності сфер після шкільної підготовки, а також наступних ланок, що включають школи, ліцеї, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети, наукові підрозділи вузів, наукові заклади галузей, Національної академії наук, створення різноманітних суспільних академій наук тощо.

В системі технології надання освітніх послуг менеджмент навчального процесу є визначальною сферою управління в галузі освіти. Ефективний менеджмент освіти дозволяє своєчасно реагувати на попит ринку праці на окремі категорії працівників, а відтак і затребуваності освітніх послуг та формування вхідних грошових потоків, а також забезпечення таких важливих операцій (регламентованих державою) як ліцензування спеціальностей, квотування обсягу підготовки спеціалістів, атестації спеціальностей і вузу в цілому.

Підключення України до європейського руху уніфікації освітньої системи ЄС повинно розглядатись не як прояв політичної волі, а як об'єктивний процес удосконалення національної системи освіти на основі узагальнення досвіду високоорганізованих і високорозвинутих країн, що складають ядро цього союзу. Болонський процес для ЄС перш за все це оцінка колективного надбання, "ноу-хау" національних освітніх систем, що забезпечили реальне лідерство країн на основі функціонування людського капіталу.

В умовах, коли держава не може гарантувати зайнятість всього працездатного населення (в тому числі й такої його соціальної групи, як молоді спеціалісти), актуалізується проблема посилення взаємозв'язку і відповідальності держави щодо фахівця з точки зору забезпечення його ефективної зайнятості. Це висуває проблему посилення ролі держави в забезпеченні взаємозв'язку збалансованості між потребою на ринку праці в фахівцях з вищою освітою до обсягів підготовки цих фахівців в системі вищої освіти як пропозиції з орієнтацією на повікове відтворення на цих сегментах ринкової економіки.

Система державного регулювання освітньої діяльності має досить складну структуру (рис.3) та повинна грунтуватися на принципах партнерства (рис.4). Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання освітньої діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом, коли спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів. Регулювання умов освітньої діяльності здійснюється через державне замовлення, систему податків, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток перспективних напрямів освітньої діяльності; проведення виваженої кредитної політики; встановлення державних норм та стандартів; ліцензування; заходи регулювання обсягів державного фінансування, включаючи ринкові важелі. Реалізація ринкових важелів державного регулювання буде сприяти як пожвавленню освітньої діяльності в цілому, так і переходу до періоду інтенсивного нагромадження інтелектуального капіталу.

Дослідженням доведено, що подальше реформування вищої освіти в Україні передбачає: розширення та комплексне вирішення завдань і вдосконалення системи вищої освіти; регулювання чисельності і спеціалізації закладів освіти; забезпечення структурних змін і розвитку недержавного сектору вищої освіти; впровадження інновацій управління і новітніх технологій; доцільна автономія вищої освіти у межах державного управління; підвищення фахових вимог до викладачів; забезпечення умов для навчання впродовж усього життя; розширення творчих зв'язків з закордонними закладами вищої освіти; інтеграція у європейський освітній простір; посилення науково-конструктивної взаємодії вузів і суб'єктів господарювання; запровадження чітких вимог і критеріїв щодо підвищення якості та ефективності системи вищої освіти.

Наслідком цього мають бути не тільки зростаючі темпи і масштаби розвитку, але й певні якісні зміни в структурі суспільства, підвищенні ефективності економіки.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота спрямована на розв'язання важливої економічної проблеми - визначення науково-методичних основ вищої освіти та механізму її державного регулювання. Вона узагальнює і розвиває науково-методологічні, методичні та практичні питання щодо державного регулювання вищої освіти, а також містить пропозиції стосовно вдосконалення цього важливого аспекту економічної політики.

Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Оновлення і підвищення ефективності освіти впливає на трансформацію суспільства у багатьох напрямах. З одного боку, системи освіти сприяє його стійкості, зміцненню і відтворюванню структур, що склалися і є прогресивними, а з іншого боку, реформування освіти володіє величезним потенціалом реформування всього суспільства, сприяє його економічному і соціальному розвитку.

2. На сучасному етапі реформування економіки України потрібно відмітити актуалізацію раніше існуючих і появу нових функцій освіти, а саме: професіонально-економічної, соціокультурної, стабілізаційної, гуманістичної, інформаційної, інноваційної тощо. Одночасно має місце ускладнення і збагачення структури освітньої системи, її інформатизація і глобалізація.

3. У числі головних чинників розвитку ринкових відносин в сфері освіти можна виділити: придбання знаннями статусу основного капіталу в суспільстві; диверсифікація джерел фінансування освіти; зміна ролі держави в сфері освіти; поширення нової ідеології в системі вищої освіти; включення інституту освіти в загальний процес глобалізації господарських зв'язків; розвиток нових інформаційних технологій.

4. Інвестиції в сферу освіти з позицій теорії людського капіталу доцільно розглядати як важливий напрям капіталовкладень і одне з головних джерел збільшення національного багатства. Дана теорія ідентифікує витрати на освіту як споживчі витрати і визнає їх продуктивну природу. Інвестиції в людину забезпечують значний і довготривалий соціально-економічний ефект.

5. Розширення всіх рівнів освіти, і, насамперед, вищої освіти, здатне сприяти економічному зростанню у вигляді: формування кваліфікованої робочої сили, що володіє спеціальними знаннями і орієнтованої на потреби ринку праці; збільшення продуктивності труда; розширення зайнятості і зростання доходів; накопичення людського капіталу.

6. Створення динамічного ринку освітніх послуг є найважливішим принципом управління сучасною освітою. Його реалізація передбачає впровадження нових економічних механізмів у цю сферу. Перетворення знань в основний суспільний капітал, зростання вигід, пов'язаних з отриманням знань, сприяють затвердженню освіти як товару (послуги). Особливостями, властивими освітнім послугам, є: невідчутність, невіддільність і непостійність якості; відносна тривалість виконання; відстроченість виявлення результативності надання послуг.

7. Цілеспрямований процес підвищення інтелектуально-освітнього рівня суспільства сприяє подоланню різних виявів соціально-економічної кризи і повинен бути важливішою складовою державної політики. Функції держави при цьому повинні полягати в наступному: підтримка національних пріоритетів в області розвитку вищої освіти; вироблення єдиних стандартів освіти; акредитація, атестація і ліцензування; сприяння процесам інтернаціоналізації освіти в умовах глобалізації світогосподарчих зв'язків; базове фінансування освітньої діяльності і наукоємних програм, які виконуються вузами незалежно від форм власності; розроблення активної політики щодо зайнятості фахівців на ринку праці.

8. Цілісна система державного регулювання освітньої діяльності спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання освітньої діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

9. Функції регулювання освітньої діяльності тісно пов'язані з характером цього процесу, основними стадіями якого є: мотивація освітньої діяльності, прогнозування і програмування, державне регулювання освітнього процесу, ціноутворення, фінансування, забезпечення матеріально-технічними ресурсами.

Держава бере участь в освітньому процесі, як прямо через державний сектор економіки, так і непрямими методами, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

10. В умовах ринкових перетворень система освіти має бути орієнтована не тільки на замовлення з боку держави, але і на постійно зростаючі суспільні потреби, на певні інтереси сімей, місцевих співтовариств, підприємств. Саме орієнтація на реальні потреби конкретних груп споживачів освітніх послуг може створити основу для залучення додаткових матеріально-технічних і фінансових ресурсів у систему освіти. Визначаючи нові принципи фінансування освітньої сфери, потрібно виходити з того, що схема фінансування розглядається як механізм виявлення та оптимального задоволення потреб кожного із споживачів освітніх послуг і їх результату -- підготовленого фахівця. На сучасному етапі розвитку економіки фінансування системи освітньої сфери повинно забезпечити її відповідність поточним та перспективним потребам особистості, підприємства, держави і суспільства.

11. Поширення ринкових відносин на сферу освіти створило ряд проблем, особливо щодо забезпечення справедливості та рівності освітніх можливостей. Тому, для підвищення ефективності системи вищої освіти і не зменшення її доступності для вихідців із малозабезпечених сімей, для умов України можна пропонувати наступні заходи її фінансування:

- розширення практики і вдосконалення системи надання освітніх кредитів, у тому числі і недержавних;

- розроблення і укладання довгострокових угод між навчальними закладами і державою про фінансування різних спеціальних програм. Це може забезпечити збереження доступності вищої освіти для малозабезпеченого населення або інших пільгових категорій;

- для підтримки талановитих студентів слід впроваджувати систему грантів і знижок в оплаті навчання: за державний рахунок (при інших рівних умовах) надати можливість навчатися більш здібним та працьовитим студентам, а менш здібним - на контрактній основі;

- при наданні субсидій на навчання пропонується враховувати доходи сімей. Слід надавати освітні кредити, виплата заборгованості за якими здійснюється залежно від доходів випускника. Якщо дохід не досягає певного мінімального рівня, виплати заборгованості треба відстрочувати;

- фінансування навчальних закладів пропонується пов'язувати з основоположними показниками їхньої діяльності, а державні кошти розподіляти між ними на конкурсній основі.

Лише виважене державне регулювання має забезпечити необхідне коригування і вирішити проблеми, що виникають у сфері надання освітніх послуг.

12. Ефективність використання фінансових ресурсів, спрямованих в освіту, забезпечуватиметься на основі таких базових принципів її фінансування, як поступовий перехід до формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту на основі встановлених нормативів; забезпечення підзвітності та прозорості використання коштів; формування державного замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах різних форм власності на конкурсній основі з урахуванням якості освітніх послуг. Вкрай важливим є створення організаційно-економічних та правових умов для найбільш ефективного поєднання бюджетних і позабюджетних коштів в освіті. Для цього система економіки освіти повинна бути орієнтована не тільки на замовлення з боку держави, а й на суспільний освітній попит, конкретні потреби сімей та роботодавців. Орієнтація на реальні потреби споживачів освітніх послуг створить основу для залучення в систему освіти додаткових фінансових ресурсів.

13. Освітня діяльності є достатньо ефективною та інвестиційно привабливою порівняно з іншими видами економічно діяльності. В той же час її особливістю на мікрорівні є те, що вона характеризується відносно високими показниками трудоємності, і не просто трудоємності, а значним інтелектуальним потенціалом, який необхідно безперервно нарощувати. Крім того, важливим аспектом здійснення освітньої діяльності є проведення моніторингу ринкової кон'юнктури ринку праці та забезпечення прогнозування потреби у фахівцях відповідних спеціальностей, котрі будуть потрібні з урахуванням лагу строку навчання. І, якщо підприємства приватного сектору для забезпечення своєї конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг повинні дотримуватися зазначених вище вимог, то стосовно державних закладів освіти, які знаходяться у більш "тепличних" умовах, слід змінювати підходи щодо виділення фінансових ресурсів на покриття їх витрат та переорієнтовуватися з принципу "забезпечення функціонування" на принцип "ефективної діяльності".

14. Посилення економічної глобалізації, необхідність розвитку конкуренції для підвищення якості освітніх послуг сприяють широкому впровадженню ринкових відносин в освітній процес, що є не тільки особливістю трансформаційних країн, але й загальносвітовою тенденцією. При цьому особливістю ринкових відносин у сфері освіти в Україні є те, що останні формувалися як у процесі роздержавлення та приватизації, так і шляхом розвитку підприємництва. Розвиток підприємництва в сфері, власне, освітніх послуг повинен охоплювати та розповсюджуватися на такі аспекти діяльності: по-перше, комплексне вирішення на сучасному інтелектуальному й технічному рівні питань щодо усіх видів освіти протягом життя (тобто можливість отримання безперервної освіти як стосовно базової середньої та вищої освіти при всебічних умовах її надання, так і стосовно ринку праці, зокрема, підвищення кваліфікації та перекваліфікації), що необхідно здійснювати з використанням маркетингу як у сфері освіти, так і ринку праці; по-друге, задоволення потреб у бізнес-освіті як у сфері, що найбільшою мірою орієнтована на сучасний ринковий попит та вимагає знань ринкової економіки, а також залучення накопиченого досвіду розвинутих країн та його адаптація до національних умов. По-третє, забезпечити реалізацію підприємницької функції у формуванні своєрідного кластера у сфері знань, тобто інтеграцію та взаємодію на комерційній основі сфери освіти (як системи розповсюдження знань), науки (як сфери, котра генерує знання на основі наукових досліджень та розповсюджує їх, в тому числі й завдяки освіті) та впровадження інновацій у виробництво. Саме цей підхід у застосуванні економіки знань при регулюючій (перш за все стимулюючій) ролі держави може забезпечити нашій країні інноваційний шлях розвитку. Що стосується ролі держави, то слід підкреслити її значення у довгостроковому прогнозі структури попиту на ринку освітніх послуг, оскільки комерційні інтереси орієнтовані переважно на досягнення короткострокових ефектів.

15. Комплексний аналіз показує, що головними напрямами реформування освіти є: розширення завдань і вдосконалення системи вищої освіти; адміністрування чисельності і спеціалізації закладів освіти; розвиток недержавного сектору вищої освіти; впровадження новітніх технологій; автономія у рамках державного управління; підвищення вимог до викладачів; навчання впродовж життя; розширення зв'язків з закордонними закладами вищої освіти; інтеграція у європейський освітній простір; посилення взаємодії вузів з іншими суб'єктами економічної діяльності; підвищення якості і ефективності системи вищої освіти.

Слід передбачити також: формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти; стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти; створення сучасної системи нормування та оплати праці в галузі освіти; визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти та концентрація фінансових ресурсів для їх реалізації; забезпечення ефективного використання коштів на функціонування і розвиток освіти.

Цій перелік у достатньому ступені визначає ті проблеми і напрями реформування, які у сучасний момент є першочерговими і за умови їх вирішення можна очікувати позитивних зрушень у сфері освіти і економіки у цілому.

16. Важливого значення для України набуває приєднання до Болонської угоди, головною ідеєю якої є координація політики в галузі освіти і курс на зближення національних освітніх програм. Участь у європейському єдиному освітньому просторі дасть Україні нові можливості розширити обрії, зокрема за рахунок міжвузівського та міждержавного обміну, без чого їй буде важко вирішити проблему слабкого знання нашими спеціалістами іноземних мов. Крім того, особиста присутність допоможе українцям налагодити ділові зв'язки і зрозуміти ситуацію на європейському ринку. Результатом стане лібералізація вищої школи, навчання студентів принципам свободи й одночасно відповідальності за свій вибір.

17. Розгляд комплексу питань щодо вдосконалення сфери освіти з позиції становлення в нашій країни економіки знань свідчить про складність та багатоаспектність цього процесу. Це зумовлює необхідність об'єднання на принципах партнерства зусиль усіх учасників освітнього процесу, якими є, з одного боку, держава (в особі органів державного управління), заклади освіти та суб'єкти підприємницької діяльності, а з іншого, - населення. Суть партнерства в сфері освіти полягає у визначенні і дотримуванні кожним учасником відповідних погоджених правил і норм поведінки, що повинно забезпечити координацію зусиль (з урахуванням інтересів учасників і досягнення консенсусу) у отриманні знань, їх накопиченні та розповсюдженні, а також підвищенні ефективності їх використання з позицій інноваційного забезпечення розвитку національної економіки.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях

У монографіях та наукових фахових виданнях:

1. Антошкіна Л. І. Економіка вищої освіти: тенденції та перспективи реформування. - К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2005. - 368 с.

2. Антошкіна Л. І. Державна економічна політика: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ ”Юго-Восток, Лтд”, 2005. - 208с.

3. Антошкіна Л. І., Калініна Л. М. Як організувати власний бізнес. - К.: МЕГАТАЙП. 2000. - 185 с. (Особистий внесок автора - організаційно-економічні питання здійснення підприємницької діяльності).

4. Антошкіна Л. І. Формування ринкових засад у сфері освіти //Шлях до лідерства - Європейський вибір України: Колективна монографія. - К.: Видавничий дім "Корпорація", 2005. - С. 197-216.

5. Антошкина Л. І. Інформаційно-комунікаційні трансформації парадигми глобального розвитку // Стратегія соціально-економічного розвитку: держава, суспільство, особистість. -- К.: Видавничий дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2005. - С. 42-55.

6. Антошкіна Л. І. Розподіл та використання фахівців з вищою освітою в сфері економічної діяльності // Новий формат стратегії і тактики соціально-економічного розвитку України: людина, громада, держава. - К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2005. - С. 357-371.

7. Антошкіна Л. І., Лєдомська С. Ю., Рудченко О. Ю. Стратегічно важливі підприємства та напрями їх державного регулювання// Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / За ред. М. М. Якубовського. - К.: НДЕІ Мінекономіки України, 2005. - С. 164-172 (Особистий внесок автора - оцінка розміру нематеріальних активів в іноземних компаніях).

8. Антошкина Л. И. Научные основы концепции обучения на протяжении всей жизни// Ринкова трансформація економіки України: проблеми регулювання. Колективна монографія. / За ред. В. Ф. Беседіна, А. С. Музиченка. - К.: НДЕІ, 2005. - С. 332-337.

9. Антошкіна Л. І. Освітянський розвиток на засадах тривалого капіталу / Акціонерна модель економіки України. - К.: Видавничий дім “КОРПОРАЦІЯ”. - 2005. - С. 202-214.

10. Антошкіна Л. І., Вісящев В. А., Тарлопов І. О. Маркетинговий менеджмент: Навчальний посібник. - Донецьк: Норд-Прес, 2005. - 440 с. (Особистий внесок - маркетингові дослідження та розробка стратегії маркетингу).

11. Антошкіна Л. І., Вісящев В. А., Тарлопов І. О. Основи маркетингу: Навчальний посібник. - Донецьк: Норд-Прес, 2004. - 388 с. (Особистий внесок атора - маркетинговий менеджмент сфери послуг, маркетингове планування).

12. Антошкина Л. И. Рыночная инфраструктура. - К.: УФИМБ, 1995. - 29с.

13. Авсиевич В. Е., Антошкина Л. И. Антимонопольное регулирование в странах рыночной экономики, - К.: УФИМБ, 1995. - 22 с. (Особистий внесок автора - питання регулювання діяльності монопольних утворень).

14. Авсиевич В. Г., Антошкина Л. И. Стратегическое планирование за рубежом. - К.: УФИМБ, 1996. - 22 с. (Особистий внесок автора - визначення сутності моделі стратегічного планування).

15. Авсиевич В. Г., Антошкина Л. И. Новые формы оргструктуры управления в условиях рынка. - К.: УФИМБ, 1996. - 29 с. (Особистий внесок автора - формування корпоративних структур та питання щодо їх управління).

16. Антошкіна Л. І. Фінансово-економічний механізм адаптації вищих навчальних закладів освіти до ринкових умов функціонування // Вісник Дніпропетровського державного фінансово-економічного інституту. Економічні науки - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2000. - № 2 (6). - С. 43-45.

17. Антошкіна Л. І. Еволюція освітньої парадигми: генерація соціального капіталу і фінансові проблеми //Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - Вип. № 7-8 (38-39). - К., 2004. - С. 52-56.

18. Антошкіна Л. І. Актуальні проблеми розвитку і підвищення ефективності діяльності малого підприємництва //Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. №9 (40). - К., 2004. - С. 237-239.

19. Антошкіна Л. І. Напрями модернізації вищої освіти у відповідності до соціально-економічного розвитку суспільства // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Вип. № 10 (41). - К., 2004. - С. 49-52.

20. Антошкіна Л. І. Сучасний етап і тенденції розвитку вищої освіти в умовах переходу до інформаційного суспільства // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Вип. № 11 (42). - К., 2004. - С. 18-22.

21. Антошкіна Л. І. Нові вимоги до концепції професійних знань // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. - Вип. № 1 (44). - К., 2005 - С. 28-34.

22. Антошкіна Л. І. Реформування освітніх послуг в Україні в контексті інноваційного розвитку // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. - Вип. № 2 (45) - К., 2005. - С. 17-19.

23. Антошкіна Л. І. Інформаційно-комунікаційні трансформації парадигми глобального розвитку // Формування ринкових відносин в Україні, Збірник наукових праць. - Вип. № 4 (47). - К., 2005. - С. 138-144.

24. Антошкіна Л. І. Середній клас: національний статус та економічні чинники його становлення і розвитку в Україні // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 6. - С. 24-27.

25. Антошкіна Л. І., Стеченко Д. М., Григорович А. В. Формування міської політики забезпечення якості життя населення // Часопис Хмельницького університету та права. “Університетські наукові записки”. - Вип. 1-2. - 2005. - С. 332-336. (Особистий внесок автора - забезпечення якості життя населення при формування ринкових відносин).

26. Антошкіна Л. І. Лідерство в сучасній концепції становлення цивілізаційної соціальної системи суспільства // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. - Вип. № 5 (48). - К., 2005. - С.26-28.

27. Антошкіна Л. І. Методичні питання визначення розмірів державного сектору в сфері освіти // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2005. - № 8. - С. 39-42.

28. Антошкіна Л. І. Світові тенденції розвитку систем освіти, зміна потреби її в освітніх послугах // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. - Вип. № 6. - К., 2005. - С. 133-139.

29. Антошкіна Л. І. Формування ринкових засад в сфері освіти.//Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. - № 7-8 (50-51). - К., 2005. - С. 64-68.

30. Антошкина Л. И. Система высшего образования и развитие человеческого капитала //Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. - Вип.2. - 2005. - С.54-59.

31. Антошкина Л. И. Научные основы формирования человеческого капитала в условиях трансформационной экономики// Прометей: регіональний збірник наук. праць з економіки / ДЕГІ; ІЕП НАНУ. - Вип.2(17). - Донецьк: ТОВ ”Юго-Восток ЛТД”. - 2005. -С.186-189.

в інших виданнях :

32. Антошкина Л. И. Опыт подготовки специалистов для нужд рынка в Бердянском институте предпринимательства // Экономика и управление. -К.: УЕФИМБ, 2000. - С. 113-125.

33. Антошкіна Л. І. Суспільно-соціальна місія вищої школи та шляхи її реалізації в умовах ринку // Міжвузівський збірник наукових праць "Філософія. Культура, Життя." Вип. 19. - Дніпропетровськ, 2002. - С. 197-202.

34. Антошкіна Л. І. Фінансові проблеми адаптації вищої школи до ринкових умов функціонування // Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення. Науковий збірник. - К.: 2003. - С. 337-343.

35. Авсиевич В. Г., Антошкина Л. И. Народный институт предпринимательства // Материалы І Всеукраинской конференции негосударственных вузов. - Одесса, 1993. - 26 с. (Особистий внесок автора - організаційно-економічні аспекти підприємництва).

36. Авсиевич В. Г., Антошкина Л. И. Проблемы формирования преподавательского состава негосударственного вуза // Материалы I Всеукраинской научно-практической конференции. - Харьков, 1995. - С. 113-115. (Особистий внесок автора - визначення напрямів та структури викладання).

37. Антошкіна Л. І., Жигірь А. А. Аналіз організації оплати праці і участі в доходах на підприємствах зарубіжних країн з розвиненою економікою // Международные отношения и проблемы государственного строительства в cтранах Европы и Америки: Межвуз. сб. тр. - Бердянськ-Запоріжжя, 1996. - С. 101-110. (Особистий внесок автора - визначення систем оплати праці в залежності від кваліфікації).

38. Авсиевич В. Г., Антошкина Л. И., Бушмич Г. А. Международная конкурентоспособность экономики // Материалы международного симпозиума “Наука и предпринимательство”. - Винница-Львов, 1997. - С. 37-43. (Основний внесок автора - чинники забезпечення конкурентоспроможності економіки).

39. Авсиевич В. Г., Антошкина Л. И., Бушмич Г. А. Совершенствование маркетингового обеспечения производства в регионе // Сборник трудов международного симпозиума “Наука и предпринимательство”. - Винница-Львов, 1998, С. 107-110. (Основний внесок автора - питання підготовки кваліфікованих кадрів).

40. Антошкина Л. И., Бушмич Г. А., Бушмич Ю. Г. Производственное и социальное обновление в городе // Сборник трудов международного симпозиума “Наука и предпринимательство”. - Винница-Львов, 1999. - С. 57-60. (Особистий внесок автора - розвиток соціальної інфраструктури).

41. Антошкина Л. И., Бушмич Г. А. Эффективность маркетинговых изысканий // Материалы международной научно-технической конференции “Приборостроение 99”, - Калуга, 1999. - С. 122-125. (Особистий внесок автора - особливості визначення ефективності маркетингових досліджень).

42. Антошкіна Л. І. Інвестиційні аспекти розвитку недержавних навчальних закладів вищої освіти в Україні // Матеріали І міжвузівської науково-практичної конференції “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах”. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 43-44.

43. Антошкіна Л. І. Інвестиції в людський капітал: соціально-економічна суть і зміст явища // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Проблеми формування та реалізації інвестиційної стратегії господарюючого суб'єкта". - Дніпропетровськ, 2002. - С. 139 - 141.

44. Антошкіна Л. І. Фінансові аспекти розвитку недержавних навчальних закладів вищої освіти в Україні // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні". - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - С.81-83.

45. Антошкіна Л. І. Напрями модернізації вищої освіти та вдосконалення її економічних засад у відповідності до перспектив соціально-економічного розвитку суспільства // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Від лідера-особистості до держави-лідера”. - К.: Видавничий дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2004. - С. 13-19.

46. Антошкіна Л. І. Освіта в контексті перспектив соціально-економічного розвитку // Матеріали II науково-практичної конференції “Управління економікою в ринкових умовах у контексті стратегічних напрямів розвитку України до 2011 року”. - К.: Видавничий дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2004. - С. 81-85.

47. Антошкіна Л. І., Стеченко Д. М., Григорович А. В. Напрями становлення і розвитку інноваційних структур у регіоні // Матеріали регіональної науково-практичної конференції 20 жовтня 2004 року. - Хмельницький, 2004. - С. 9-12. (Особистий внесок автора - питання розвиту наукової і освітньої інфраструктури регіону, напрями реалізації інноваційного процесу).

Размещено на Allbest.ru