Теоретичні проблеми банківських правочинів

- виражене в ньому майнове право має бути втілене в певному матеріальному носії. Цінний папір - це документ і посвідчення права, яке міститься в ньому. Якщо відсутній певний матеріальний носій (паперовий, електронний тощо) - така категорія відмінна від інституту цінних паперів.

Враховуючи наведені ознаки, автором пропонується - частину 1 статті 194 ЦК України викласти у такій редакції: “Цінний папір - це юридичний документ з встановленими законом формою та обов'язковими реквізитами, що посвідчує майнові права, здійснення чи передача яких вчиняється виключно шляхом його пред'явлення”. Така ж редакція визначення цього терміна має бути у частині 1 статті 1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”.

У підрозділі 2.3. “Грошове зобов`язання у банківських правовідносинах. Правова природа банківських процентів” аналізується предмет і правові підстави виникнення грошового зобов'язання, розглядається доктрина відповідної правової категорії. Аналізуючи правові дії різних видів банківських правочинів робиться висновок, що незважаючи на певні особливості того чи іншого матеріального об'єкту (наприклад, цінних паперів, грошей) правовідносин, предметом зобов'язання завжди є певна поведінка (правова дія) зобов'язаної особи.

Автор відмічає, що при виконанні грошового зобов'язання реалізується функція платежу. Кредитор набуває права вимоги щодо здійснення боржником платежу. Пропонується статтю 1 Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” доповнити пунктом 1.25 наступного змісту “Платіж - це дія боржника спрямована на виконання або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредитору певної грошової суми готівкою або зарахування її у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок”.

Стверджується, що сукупність грошових платежів у процесі купівлі - продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, задоволення різних зобов'язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових коштів формують грошовий обіг. При цьому рух коштів може здійснюватись у готівковій та безготівковій формах. Дисертант визначає поняття грошового обігу як рух коштів у готівковій або безготівковій формі зміст якого складають дії його учасників, спрямовані на виконання грошового зобов'язання.

Автор зазначає, що у грошовому зобов'язанні гроші одночасно виконують дві функції - міри вартості та засобу платежу. Грошове зобов'язання, що обумовлене боргом, визначається в певній грошовій одиниці і виконується через систему платежів. До того ж роль грошових знаків, що є в обігу певної платіжної системи тієї чи іншої країни зводиться лише до можливості їх диференціації за кількісними характеристиками і реалізації таких властивостей грошей, як: замінність, еквівалентність, подільність.

Аналізуючи розрахунки готівкою та у безготівковій формі, автор зазначає, що юридичну природу “готівкових грошей” слід розглядати з точки зору грошей як різновиду речей, а “безготівкові гроші” - у якості об'єкта зобов'язальних прав вимоги. Платіж у безготівковій формі, так само, як і готівкою призводить до повного або часткового погашення грошового зобов'язання. Проте, наголошується, що платіж не завжди погашає зобов'язання в цілому. Платіж, здійснений в межах зобов'язання, до складу якого може бути включено кілька взаємних прав та обов'язків сторін, погашає лише певну складову частину зобов'язання. Наприклад, виплата процентів у грошовій сумі за договором банківського вкладу не призведе до погашення в цілому відповідного договірного зобов'язання.

Пропонується главу 47 ЦК України доповнити статтею “Поняття грошового зобов'язання” наступного змісту: “Грошове зобов'язання - це правовідносини, в яких кредитор має право вимагати від боржника здійснення відповідного платежу, а боржник зобов'язується сплатити на користь кредитора певну грошову суму шляхом розрахунку в формі, що передбачена законом або правочином”;

Автор обґрунтовує, що в широкому розумінні підставою виникнення грошового зобов'язання є юридичний факт. При цьому юридичний факт може формуватись як у договірному, так і у позадоговірному порядку, мати правомірний чи протиправний характер. Водночас, грошове зобов'язання за певних обставин може виникати безпосередньо з певних актів цивільного законодавства та рішень суду. Вищезазначені положення дають можливість зробити висновок щодо класифікації основних джерел виникнення грошового зобов'язання. Елементами цієї класифікації є: юридичні факти; акти цивільного законодавства; рішення суду.

У дослідженні автор обґрунтовує акцесорний характер грошового зобов'язання щодо сплати процентів, яке випливає з основного (кредитного, депозитного, розрахункового тощо) зобов'язання. У контексті цього судження, зрозуміло, що номінальна сума основного боргу періодично збільшується на розмір нарахованих процентів. При цьому, розмір процентів не залежить від результатів використання грошових коштів, і тому виплата процентів можлива не лише по закінченні певного періоду, а й у будь-який обумовлений сторонами момент.

Автор стверджує, що при наданні банківської послуги, правову природу “банківських процентів” становить плата за гроші отримані у власність або за набуті майнові права. Таким чином, банківській процент це зумовлена договором або законом нарахована сума платежу, яка є предметом акцесорного зобов'язання, що визначається в сотій частині до суми основного грошового зобов'язання, за яким з настанням певного строку передбачено здійснення платежу. Це визначення може бути складовим елементом статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Розділ 3 “Банківські правочини, що забезпечують платіжний обіг та заощадження грошових коштів” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Договір банківського рахунку” обґрунтовується правило, що в договорі банківського рахунка, банк виступає як довірена особа і не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Разом з тим зазначається, що законом можуть бути передбачені певні винятки з цього правила та умови, за яких банк виконує певні контролюючі функції. Так, з метою запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, банк відкриває рахунок клієнту та здійснює зазначені операції лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Проте, автор наголошує, що пріоритетними у регулюванні відносин між банком та клієнтом є норми цивільного права, що передбачають в окремих випадках застосування імперативних норм.

Дисертантом досліджується правова природа відносин між банком та клієнтом з приводу банківського рахунку, звертається увага на багатофункціональний характер використання банківських рахунків, що зумовлює необхідність їх поділу на окремі види. У статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” термін “банківські рахунки” пропонується викласти в наступній редакції: “Банківській рахунок - це документ у визначеній законом формі, в якому на підставі розпоряджень клієнта (фізичної чи юридичної особи) та операцій банка здійснюється зарахування, облік, переказ, списання коштів клієнтів, відображаються грошові вимоги та зобов'язання банку стосовно клієнтів та їх контрагентів”.

Автор заперечує досить поширену точку зору, яка передбачає віднесення договору банківського рахунка до змішаних договорів. Обґрунтовується позиція, що договір банківського рахунка є самостійним, консенсуальним, двостороннім, відплатним (якщо інше не встановлено договором або законом) правочином, який належить до групи договорів про надання послуг. Стверджується, що такий договір може розглядатись як договір приєднання, якщо клієнту банка пропонують укласти договір банківського рахунка лише шляхом приєднання до договору на умовах, встановлених банком у формулярах і при цьому, клієнт не може запропонувати свої умови. При цьому, необхідно враховувати наступне: правові підстави для укладення договору в формі приєднання, наявність розроблених банком умов договору в стандартних формах чи формулярах, що можуть бути прийнятими клієнтом не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Слід додати, що поряд із стандартними формами договорів банківського рахунка, яких у залежності від певних особливостей, може бути декілька, банк може запропонувати укласти договір з урахуванням пропозицій клієнта (як правило, фізичної особи-підприємця або юридичної особи). За певних умов договір банківського рахунка може розглядатись як попередній договір (стаття 635 ЦК України), сторони якого зобов'язуються у певний термін укласти договір в майбутньому на умовах, встановлених договором банківського рахунка.

Обґрунтовується теза, що фізичні особи, які мають певну необхідність у споживанні банківських послуг, пов'язаних з відкриттям та веденням рахунку для власних побутових потреб, регулюють свої відносини з банком за допомогою договору банківського рахунка, який за відповідними ознаками відноситься до категорії публічних договорів. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Так, вчинивши оферту банку укласти договір, громадянин, який дотримався вимог, що встановлені правилами відкриття рахунку, має право на відшкодування збитків відповідно до статей 22 і 633 ЦК України, якщо банк безпідставно відмовить йому в укладенні договору. Договір банківського рахунка, в якому стороною є фізична особа - підприємець або юридична особа не є публічним договором. Такий висновок здебільшого ґрунтується на засадах економічної доцільності використання надзвичайно широкого спектру фінансових можливостей та відповідного інструментарію, який застосовується в банківській сфері стосовно відносин суб'єктів, діяльність яких спрямована на отримання прибутку.

У роботі досліджується колізійне питання стосовно списання банком коштів клієнта без його згоди на вимогу органа державної податкової служби. Зазначається, що в такому випадку виникає “правова еклектика” - змішування норм різних галузей права, що є неприпустимим. Автор вказує на неприпустимість застосування публічних норм у відносинах, які мають цивільно-правовий характер. Відносини банку та його клієнтів є цивільно-правовими, разом з тим щодо питань оподаткування, органи державної податкової служби і клієнти банку регулюють свої відносини на підставі норм публічного права. Крім того, відносин підпорядкування між банком та органом державної податкової служби щодо клієнта банку немає.

Аналізуючи зобов'язання банка щодо збереження інформації про клієнта автор зазначає, що розкрити поняття банківської таємниці можна через три основні аспекти: по-перше, банківська таємниця розглядається як правова категорія, що містить у собі вичерпний перелік відомостей, інформації, технічних засобів, що зазначаються у законі; по-друге, банківська таємниця розглядається як один з основних елементів правового режиму, що передбачає визначення законом обмеженого кола осіб та встановлення процедури збереження, використання та захисту відомостей, інформації та спеціальних технічних засобів; по-третє, правова природа дотримання банківської таємниці лежить у площині системи правових засобів, що встановлюються законом для належного захисту прав клієнтів.

Як результат дослідження, пропонується частину 1 статті 1076 ЦК України викласти у такій редакції: “Банківська таємниця - це встановлена законом та гарантована банком система правових та спеціальних технічних засобів, що забезпечують правовий режим обмеженого доступу до інформації про банківській рахунок, операції за рахунком і відомості про клієнта”

У підрозділі 3.2. “Договір банківського вкладу” зазначається, що Договір банківського вкладу є одностороннім зобов'язанням, з моменту його укладення (з моменту прийняття вкладу) банк набуває обов'язку повернути суму вкладу та нараховані проценти, а вкладник має право вимагати виконання зазначених дій. Зобов'язання банку, щодо нарахування і виплати процентів або доходу в іншій формі характеризує даний договір як відплатний.

Обґрунтовуючи самостійний характер договору банківського вкладу, автор визначає наступні його основні ознаки: а) відплатність договору банківського вкладу та суть підприємницької діяльності банка, що здійснюється з метою отримання прибутку шляхом залучення вільних грошових коштів і подальшого їх розміщення, дає можливість сформувати ціль відповідного правочину як взаємне волевиявлення сторін на досягнення певного економічного результату; б) у системі цивільних правочинів договір банківського вкладу виділений в окремій главі ЦК України і відповідно підпорядковується спеціальним нормам актів цивільного законодавства України. При регулюванні депозитних відносин також запроваджуються норми публічного права; в) поряд з диспозитивними нормами права щодо регулювання відносин між банком та вкладником положеннями ЦК України передбачене запровадження до регулювання цих відносин імперативних норм; ґ) предметом депозитних відносин можуть бути лише гроші, які розглядаються як об'єкт цивільних прав і відзначаються досить складним юридичним режимом цивільного обігу, що обумовлений речово-правовим та зобов'язальним характером; особливість суб'єктного складу цього договору полягає в тому, що споживачем відповідної фінансової послуги може бути будь-яка фізична чи юридична особа, проте послугонадавачем може виступати лише банк; д) для договору банківського вкладу за участю вкладника - фізичної особи застосовуються правила публічного договору; е) дотримання письмової форми є обов'язковою умовою чинності договору банківського вкладу; ж) відносини щодо строкового вкладу за участю фізичної особи передбачають можливість дострокового отримання суми вкладу та сплати процентів; з) при нарахуванні процентів за вкладом чинним законодавством передбачений спеціальний порядок; и) наявність правового режиму щодо порядку укладення договору банківського вкладу на користь третьої особи та зарахування на рахунок за банківським вкладом грошових коштів, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи; і) з метою мінімізації ризику неповернення вкладу, фізичній особі відповідно до закону гарантується виплата певної компенсаційної грошової суми, що є чинником, який впливає на формування умов договору щодо відповідальності; к) можливість застосування в депозитних відносинах юридичного документа (ощадної книжки), що підтверджує факт укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом або цінного паперу (ощадного сертифікату), який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Автор стверджує, що не є доцільним об'єднання норм ЦК України, які регулюють депозитні відносини з нормами договору позики та кредиту в одну главу, вважаючи, що ці правочини мають різну правову природу.

У підрозділі 3.3. “Банківські правочини з надання розрахункових послуг” обґрунтовується теза, що розрахунки будь-якими платіжними засобами, передбаченими банківськими правилами, є правочинами, а відтак зумовлюють встановлення, припинення або зміну цивільних прав і обов'язків.

Зазначається, що розрахунок може виконувати ряд функцій. Як правило, проведення розрахунку спрямоване на здійснення платежу, який у свою чергу спрямований на повне або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредитору певної грошової суми готівкою або зарахування коштів у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок. Проте, розрахунки можуть здійснюватись з метою зарахування зустрічних вимог (стаття 601 ЦК України) або, як дії, спрямовані на здійснення переказу коштів. У деяких випадках під розрахунками розуміють правомірні дії боржника, спрямовані на погашення грошового зобов'язання, що призводять до припинення або заміни цього зобов'язання, наприклад, передання відступного (стаття 600 ЦК України), новація (стаття 604 ЦК України) або прощення боргу (стаття 605 ЦК України).

Автор стверджує, що з юридичної точки зору розрахунок у цивільному обороті - це певна правова дія особи, спрямована на часткове або повне погашення грошового зобов'язання. Оскільки розрахунок має правомірний характер і його метою є досягнення правового результату, він визначається як правочин. Пропонується параграф 1 Глави 74 ЦК України доповнити статтею “Поняття розрахунку” наступного змісту: “Розрахунок - це односторонній правочин, дія якого спрямована на часткове або повне погашення грошового зобов'язання”

Дисертантом аналізуються окремі способи розрахунків та зазначається, що для здійснення платежу банками застосовується певний інструментарій у формі розрахункових операцій. Надається наступне визначення цієї категорії: “Розрахунковою банківською операцією є певна правова дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, яка спрямована на здійснення платежу з метою повного або часткового погашення грошового зобов'язання”.

Розрахункові відносини автор визначає як правовідносини суб'єктів цивільного обороту, об'єктом яких є певні правові дії, що спрямовані на виконання грошового зобов'язання шляхом сплати певної грошової суми готівкою або зарахування її в безготівковій формі на визначений відповідним суб'єктом рахунок.

Автор визначає безготівкові розрахункові правовідносини як цивільно-правові відносини, що виникають на підставі розпорядження платника і передбачають виконання банком зобов'язання щодо переказу певної грошової суми, здійснення платежу чи його акцепту на користь одержувача.

Досліджуючи окремі форми розрахунків, автор звертає увагу на особливості їх застосування як правочинів. Пропонується внести зміни до ЦК України, зокрема, частину 1 статті 1093 викласти у такій редакції: “Акредитив - це комплексний юридико-технічний засіб здійснення платежу за умови пред'явлення документів, що складається з системи послідовних взаємопов'язаних самостійних правочинів, вчинення яких передбачає проведення банківських операцій, спрямованих на виконання грошового зобов'язання платника за основним договором на користь бенефіціара (одержувача)”. Чинні частини 1 і 2 статті 1093 ЦК України змінити відповідно на частини 2 і 3.

Природа правовідносин за інкасо пояснюється в межах конструкції складного розрахункового зобов'язання за участі стягувача, платника, банків, що їх обслуговують, а також за можливої участі банка-посередника.

Розділ 4 “Проблеми окремих банківських правочинів при здійсненні кредитних операцій” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. “Правова природа кредитного договору та особливості його застосування” розглядається поняття “кредит” у вузькому та широкому значеннях. У вузькому значенні під поняттям кредит можна розглядати, по-перше, певну суму грошових коштів, що банк зобов'язується надати позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених кредитним договором і яка підлягає поверненню разом з процентами, що нараховуються на цю суму. По-друге, кредит - це отримана позичальником від банку на підставі кредитного договору грошова сума, яка в тому ж самому розмірі підлягає поверненню разом з нарахованими на неї процентами. У широкому розумінні кредит - це правовідносини кредитодавця (банка або іншої фінансової установи) та позичальника в зв'язку з виникненням, виконанням, забезпеченням виконання та припиненням грошових зобов'язань за кредитним договором. Такі відносини називаються кредитними правовідносинами. Об'єктом кредитних правовідносин можуть виступати гроші як особливий різновид речей або майнові права, що пов'язані з переказом суми кредиту в безготівковій формі.

Зазначається, що термін “кредитування” слід розглядати в контексті реалізації банком підприємницької діяльності шляхом вчинення певних дій щодо надання відплатної кредитної послуги (послуги з надання кредиту). Залежно від мети, якої досягає послугоодержувач (позичальник), учасники кредитування обирають форму договірної конструкції. Досягнення поставленої мети шляхом виконання умов відповідного правочину реалізується за допомогою такого банківського інструментарію як кредитні операції.

Досліджуючи правову природу кредитного договору, автор здійснює порівняльний аналіз цього договору з іншими цивільними правочинами. Концепція самостійності кредитного договору зумовлена як, власне, правовою природою кредитного договору, так і цілим рядом обставин, що вказують на складність кредитних відносин і специфіку їх правового регулювання.

Автор робить висновок, що банківський кредитний договір - це самостійний, консенсуальний, двосторонній, відплатний, строковий договір, за яким банк зобов'язується надати фінансову послугу з надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у спосіб, передбачений договором, а позичальник, набувши відповідно право власності або право вимоги щодо розпорядження кредитом, зобов'язаний у визначений строк повернути кредит та сплатити винагороду за надану послугу у вигляді процентів.

У підсумку пропонується частину 1 статті 1054 ЦК України викласти у наступній редакції: “За кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати фінансову послугу з надання кредиту (грошових коштів або права вимоги на одержання грошових коштів) позичальникові у формі, передбаченій договором, а позичальник, набувши відповідно право власності або право вимоги щодо розпорядження кредитом, зобов'язаний у визначений строк повернути кредит та сплатити винагороду за надану послугу у вигляді процентів”, а частину 2 статті 1054 викласти у наступній редакції: “До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави та глави 63, якщо інше не встановлене цим параграфом або главою 63 і не випливає з суті кредитного договору”.

У підрозділі 4.2. “Договори факторингу та фінансового лізингу як кредитні операції” розглядається два різних за своєю правовою природою правочини, які, все ж, об'єднані спільним фінансовим інструментом - кредитною операцією.

При наданні факторингових послуг банком слід враховувати особливості спеціальної процедури. Правочин спрямований на фінансування під відступлення права грошової вимоги формує відносини, складовими елементами яких є дії з відчуження та передачі майнових прав.

Наголошуючи на тому, що на початку розроблення та запровадження факторингових операцій в товарообігу, їх правовою природою був класичний правочин - цесія, автор наголошує на самостійному характері сучасного договору факторингу. Обґрунтовується, що договір факторингу є самостійним, консенсуальним, двостороннім, відплатним цивільним правочином з надання фактором комплексних послуг з фінансування клієнта грошовими коштами під зобов`язання відступлення його права грошової вимоги до боржника.

У роботі досліджуються проблеми здійснення кредитних операцій за умови, якщо лізингодавцем виступає банк. Зазначається, що існують певні обмеження щодо відчуження повернутої речі іншій особі в контексті заборони банкам відповідно до чинного законодавства здійснювати торгівлю. У зв'язку з цим банкам рекомендується у договорах лізингу з своїми клієнтами (лізингоодержувачами) зазначати умову, згідно якої у разі закінчення строку користування, предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача або ним же викуповується за залишковою вартістю. Водночас, пропонується внести відповідні зміни до Закону “Про банки і банківську діяльність”, передбачивши спеціальне правило, згідно якого банк мав би право продати чи іншим чином здійснити відчуження предмета лізингу, який йому повернув лізингоодержувач.

Досліджуючи зміст договору фінансового лізингу, автор наголошує, що додатково він характеризується наступними ознаками: а) лізингоодержувач визначає обладнання та обирає постачальника, не беручи до уваги в першу чергу досвід та думку лізингодавця; б) обладнання придбає лізингодавець у зв'язку з договором лізингу, який, та постачальник проінформований про це, укладений або має бути укладеним між лізингодавцем та лізингоодержувачем; в) періодичні платежі, що підлягають сплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації або її суттєвої частини вартості обладнання.

У висновку, дисертант зазначає, що договір лізингу є консенсуальним, відплатним та строковим цивільно-правовим договором. Пропонується наступне визначення договору лізингу: договір лізингу - це домовленість між лізингодавцем та лізингоодержувачем, відповідно до якої лізингодавець зобов'язується придбати річ (предмет договору лізингу) у продавця (постачальника) згідно вказівок і специфікацій лізингоодержувача (якщо договором не передбачено інше) та за визначену плату (лізингові платежі) передати її у строкове користування лізингоодержувачу.

У підрозділі 4.3. “Банківські правочини, що пов'язані з обігом цінних паперів” здійснюється аналіз окремих проблем правового регулювання цивільних відносин з приводу обігу цінних паперів за участі банківських установ та з'ясування природи правочинів з фондовими активами.

Досліджуючи правочини, пов`язані з обігом цінних паперів у сфері банківської діяльності, можна зробити висновок, що сутність цінного паперу полягає не лише в сукупності тих прав, що з нього випливають, але й в можливості одержання додаткових активів за рахунок формування договірних фондових конструкцій та самостійного обігу, предметом яких є так званий базовий актив у вигляді сукупності як однорідних, так і різного роду цінних паперів та їх похідних.

Банківськими операціями з цінними паперами є юридико-технічні дії, спрямовані на: а) забезпечення фінансовими ресурсами діяльності суб'єкта операції, формування і збільшення власного капіталу, застосування позикового капіталу або ресурсів в обігу. За своїм економічним призначенням - це пасивні операції, що здійснюються через емісію цінних паперів, тому вони мають назву емісійних операцій; б) вкладення власних і залучених фінансових ресурсів до фондових активів суб'єктом операції від свого імені. За своїм економічним призначенням - це активні операції, що здійснюються шляхом набуття фондових цінностей на фондовій біржі, в торгівельній системі, на позабіржовому ринку, тому вони мають назву інвестиційних операцій; в) забезпечення зобов'язань суб'єкта операції перед клієнтами щодо цінних паперів або зобов'язань клієнта, що забезпечені цінними паперами, і мають назву клієнтські операції.

Автор зазначає, що правовою конструкцією, яка регулює операції банків з цінними паперами, можуть бути односторонні або двосторонні правочини, дії яких спрямовані на виникнення, припинення або зміну майнових прав, що закладені у змісті цінного паперу.

У дисертаційному дослідженні обґрунтовується позиція, що правові дії, які зумовлюють здійснення операції щодо емісії власних цінних паперів банка формуються на підставі волевиявлення учасників (їх уповноваженого органу). Відповідне рішення учасників щодо емісії цінних паперів є одностороннім правочином.

Залучення кредитних коштів для використання їх в активних операціях банку здійснюється за рахунок двосторонніх правочинів вексельного кредитування та операцій РЕПО.

Сутність вексельного кредиту, на думку дисертанта, полягає в тому, що відстрочення сплати грошей надається за умови використання в кредитних відносинах векселя. При цьому, за надання кредитної послуги банк одержує плату у вигляді різниці між сумою, яку банк надав при одержані векселя та сумою яку він отримує за векселем у строк платежу.

Ураховуючи зазначені аспекти вексельного кредитування, можна зробити певні висновки: по-перше, не слід розглядати в якості вексельного кредиту будь-які кредитні відносини, в яких тим, чи іншим чином використовуються векселі. До вексельного кредиту слід відносити певні операції банків з векселями, як то врахування векселів та надання кредитів під забезпечення векселями. Такі операції належать до активних кредитних операцій банків з цінними паперами; по-друге, дещо суперечливою є думка з приводу того, що поряд з врахуванням векселів, вексельним кредитом є тільки надання кредиту на вимогу під забезпечення векселів. Адже ні законодавство, ні практика не встановлюють такого обмеження. За таких умов на практиці може запроваджуватися не лише онкольний кредит (кредит на вимогу), але й класична форма строкового кредиту.

Запропоновано кілька критеріїв класифікації правочинів РЕПО: а) за змістом операції; б) за об'єктом зворотнього продажу; в) за суб'єктним складом; ґ) за строками проведення операції.

Обґрунтовується позиція за якою договір РЕПО за участю банка слід розглядати як самостійний двосторонній консенсуальний відплатний договір з надання кредитної послуги, за яким позичальник зобов'язується передати цінні папери у власність банка, а останній зобов'язаний надати позичальнику кредит (грошові кошти або право вимоги на одержання грошових коштів) на визначений у договорі строк під умовою зобов'язання позичальника викупити в банка ті самі цінні папери за ціною, що складається з попередньої ціни та ціни, яка є платою за наданий кредит.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи викладені найважливіші наукові та практичні результати, що були досягнуті в процесі дослідження, зокрема, щодо:

- запровадження поняття банківський правочин;

- визначення основних ознак, що характеризують банківські правочини як самостійну приватно-правову категорію в системі цивільних правочинів;

- розгляду правової дії банка та/або клієнта за допомогою банківських формулярів як правочину;

- коректності та ефективності застосування імперативних норм при наданні банківських послуг;

- відмінності банківського правочину від банківської операції;

- визначення суб'єктивних прав банка та відособленість їх від прав інших фінансових установ;

- обґрунтована позиція, що грошові кошти, обіг яких здійснюється у безготівковій формі, є правом вимоги, і розглядаються як об'єкт зобов'язальних відносин, а тому не можуть бути об'єктом речового права, як гроші;

- визначення грошового зобов'язання та акцесорного характеру банківських процентів;

- віднесення основних банківських договорів до категорії самостійних, публічних договорів про надання послуг.

У висновках надаються узагальнення та нові шляхи подолання теоретичних проблем, що полягають у визначенні понять, правової природи, елементів банківських правочинів, а також низка рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства та практики його застосування учасниками банківських відносин і судовими органами.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, підручники, коментарі:

1. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: Монографія. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005 - 378 с. (23,6 д.а.).

2. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин // Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Кн. 1 / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - Київ: Юрінком Інтер, 2002, - С. 153-160 (0,55 д.а.).

3. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин // Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Кн. 1 / О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - Київ: Юрінком Інтер, 2003, - С. 153-160 (0,55 д.а.).

4. Позика. Кредит. Банківський вклад. Банківський рахунок. Розрахунки. // Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар за ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - Київ: Істина, 2004. - с. 660 - 687, с. 693 - 717 (3,15 д.а.).

5. Заем. Кредит. Банковский вклад. Банковский счет. Расчеты. // Комментарий к Гражданскому кодексу Украины. Том II / Под ред. разработчиков проекта ГК А.Довгерта, Н. Кузнецовой, А. Подопригоры и др. - Х.: ООО “Одиссей”, 2005. - с. 773 - 805, 812 - 840 (3,15 д.а.).

6. Кредит. Банківський вклад. Банківський рахунок. // Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред О.В. Дзери (кер. авт. кол.) Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. ІІ. - с. 730 - 760 (2,1 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Безклубий І.А. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики. Право України, 2001. № 9. - С. 33-39 (0,76 д.а.).

2. Безклубий І.А. До питання про регулювання міжнародних кредитних відносин. / Актуальні проблеми міжнародних відносин випуск 28 (частина ІІІ). Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. 2001. - С. 123-131 (0.52 д.а.).

3. Безклубий І.А. До питання про класифікацію банківських правочинів. Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України № 2 (15) Київ, 2002. - С. 27-30 (0,35 д.а.).

4. Безклубий І.А. Окремі аспекти правового регулювання вексельного кредиту. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права № 2, 2002. - С. 167-170 (0,26 д.а.).

5. Безклубий І.А. Юридична природа грошей. Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України № 3 (16) Київ, 2002. - С. 21-39 (0,6 д.а.).

6. Безклубий І.А. Операції банку та класифікація цивільних правочинів у банківській діяльності. Право України, 2002. № 6. - С. 57-61 (0,36 д.а.).

7. Безклубий І.А. Правова природа кредитного договору. // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2002. - С. 41-45 (у співавторстві з Сидоренко О.В.) - (0,8 д.а.) (особист. внесок полягає в обґрунтуванні істотних умов договору, визначенні його як самостійного договору - обсяг 0,5 д.а.).

8. Безклубий І.А. Про предмет грошового зобов'язання. Право України. - 2003. № 10. - С. 60-64 (0,53 д.а.).

9. Безклубий І.А. Правова природа банківських процентів. Підприємництво, господарство і право, 2004. № 1. - С. 31-34 (0,55 д.а.).

10. Безклубий І.А. До питання про підстави виникнення грошового зобов'язання. Право України, 2004. № 4. - С. 57-60 (0,42 д.а.).

11. Безклубий І.А. Співвідношення понять “банківська послуга”, “банківський правочин” і “банківська операція”. Підприємництво, господарство і право. - 2004. № 8. - С. 51-57 (0,79 д.а.).

12. Безклубий І.А. Місце банківських правочинів у системі цивільних правочинів. Підприємництво, господарство і право. - 2004. № 9. - С. 51-57 (0,9 д.а.).

13. Безклубий І.А. До питання про історію виникнення банків. Підприємництво, господарство і право. - 2004. № 10. - С. 60-64 (0,58 д.а.).

14. Безклубий І.А. Сутність та ознаки банківського правочину. Юридична Україна. 2004. № 4. - С. 18-24 (0,83 д.а.).

15. Безклубий І. Банк як суб'єкт цивільного права. Часопис Київського університету права. 2004. № 4. - С. 70-77 (0,9 д.а.).

16. Безклубий І. Поняття безготівкових розрахункових відносин. Підприємництво, господарство і право. - 2005. № 1. - С. 19-21 (у співавторстві з Пафик О.) - (0,43 д.а.) (особист. внесок полягає у формулюванні структури, підстав виникнення та визначенні безготівкових розрахункових відносин - обсяг 0,3 д.а.).

17. Безклубий І.А. До питання про юридичну природу договору факторингу. Підприємництво, господарство і право. - 2005. № 3. - С. 89-91 (0,79 д. а).

18. Безклубий І.А. Про публічність договору банківського рахунка. Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. № 3. - С. 27-34 (0,53 д.а.).

19. Безклубий І.А. Поняття банківської таємниці. Підприємництво, господарство і право. - 2005. № 4. - С. 16-19 (0,45 д.а.).

20. Безклубий І.А. Правова природа договору банківського вкладу. Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. № 5. - С. 35-48 (0,92 д.а.).

21. Безклубий І.А. Поняття розрахункових відносин. Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. № 7. - С. 48-54 (0,47 д.а.).

22. Безклубий І. Поняття лізингових відносин як предмета цивільно-правового регулювання. Юридична Україна. 2005. № 8. - С. 15-21 (у співавторстві з Різником В.) - (1,26 д.а.) (особист. внесок полягає у визначенні ознак лізингу та в аналізі правового зв'язку учасників лізингу - обсяг 0,63 д.а.).

23. Безклубий І.А. Деякі аспекти банківських правочинів, що пов'язані з обігом цінних паперів. Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. № 11. - С. 46-56 (0,67 д.а.).

Тези наукових доповідей і повідомлень:

1. Безклубий І.А. До питання про гроші як об'єкт цивільних правовідносин. Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. 13-14 лютого 2002 р., юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. м. Львів, 2002. - С. 202 - 204 (0,3 д.а.).

2. Безклубий І.А. Грошові зобов'язання у цивільному праві. Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 29-30 квітня 2004 р., м. Харків. - К.: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. - С. 327-336 (0,5 д.а.).

3. Безклубий І.А. Деякі аспекти банківських правочинів, що пов'язані з обігом цінних паперів. Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” 21 - 21 жовтня 2005 року: У 3-х частинах: Частина друга: “Приватно-правові науки” - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. - С. 15 - 18 (0,19 д.а.).

АНОТАЦІЇ

Безклубий І.А. Теоретичні проблеми банківських правочинів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

У дисертаційній роботі ґрунтовно досліджуються теоретичні та практичні проблеми регулювання банківських правочинів, що вчиняються при наданні фінансових послуг. Дисертація містить комплексний науковий аналіз дискусійних питань по суті банківських правочинів та їх юридичній природі. Проведено обґрунтування існуючих і здійснена розробка нових цивілістичних конструкцій та пов'язаних з ними правових категорій, застосовних в банківських правовідносинах. У процесі дослідження формується приватно-правова теорія банківських правочинів у системі зобов'язального права цивільно-правової науки.

Запропоновано визначення поняття банківського правочину, банка як сторони правочину, грошей та цінних паперів як об`єктів банківських правочинів, банківських процентів. Установлено місце банківських правочинів у системі цивільних правочинів та проведено класифікацію банківських правочинів. Проаналізовано предмет та підстави виникнення грошового зобов'язання у банківських правовідносинах.

Ключові слова: банківський правочин, банківська послуга, банківська операція, банк, гроші, проценти.

Безклубый И.А. Теоретические проблемы банковских сделок. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

В диссертационной работе основательно исследуются теоретические и практические проблемы регулирования банковских сделок, которые совершаются при предоставлении финансовых услуг в Украине. Диссертация содержит комплексный научный анализ дискуссионных вопросов о сущности банковских сделок и их юридической природе. Проведено обоснование действующих и осуществлена разработка новых гражданско-правовых конструкций и связанных с ними правовых категорий, которые применяются в банковских отношениях. В процессе исследования формируется частно-правовая теория банковских сделок.

Банковскую сделку предлагается рассматривать как одностороннюю или двух- или многостороннюю гражданскую сделку, действие которой обусловлено специальною правоспособностью банка, предоставляющего финансовые услуги способом осуществления соответствующих банковских операций, и направлено на достижение сторонами определенного правового результата.

В работе определяется место банковских сделок в системе гражданских сделок, а также проводится классификация банковских сделок. Разграничиваются понятия сделки, совершаемые в сфере банковской деятельности и банковские сделки. В качестве критерия классификации гражданских сделок, которые применяются в банковской сфере выбрана основная юридическая цель, для достижения которой заключается соответствующая сделка.

Предлагается определение понятий: банк, деньги и ценные бумаги как объекты банковских сделок, банковские проценты. Проанализирован предмет и основания возникновения денежного обязательства в банковских правоотношениях.

Доказано, что договор, в котором клиентом является физическое лицо, имеющее определенную потребность в предоставлении ему банковской услуги по открытию и ведению банковского счета для собственных нужд, принадлежит к категории публичных договоров.

Аргументируется тезис о самостоятельном характере договора банковского вклада, экономическая сущность которого формируется способом реализации сторонами соответствующих юридических целей и отображается в конструктивных особенностях основных элементов этой сделки.

Установлено, что основанием возникновения безналичных расчетных правоотношений является односторонняя сделка, действие которой заключается в распоряжении клиента провести банком перевод денежных средств.

Проблему определения правового титула денег, в соответствии с которым они закрепляются за заемщиком в кредитном договоре, предлагается решить путем определения правового способа исполнения банком денежного обязательства.

Вносятся предложения по совершенствованию норм действующего Гражданского кодекса и специального законодательства Украины.

Ключевые слова: банковская сделка, банковская услуга, банковская операция, банк, деньги, проценты.

Bezkluby, Igor. Theoretical problems of bank transactions. ? Manuscript.

Dissertation for obtaining Doctor of Law degree in specialty 12.00.03 ? Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law. ? Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2006.

The theoretical and practical problems of regulating bank transactions made upon rendering financial services are thoroughly studied in the given theses.

The dissertation contains complex scientific analysis of debatable issues of the matter of bank transactions and their legal nature.

The author has substantiated the existing civic structures and has worked out the new ones as well as the legal categories connected with them, which are used in banking legal relationship. Privat legal teory of bank transactions within the system of law of obligation of civil legal science formed in the process of rescarch. The author offered the definition of such notions as bank transaction, bank as a party to a bank transaction, money and securities as objects of bank transaction, bank interests. The author has determined the place occupied by bank transactions within the system of civil transactions and has given the classification of bank transactions. The author analyses the sybject and grounds of the origin of pecuniary (monetary) obligations in bank legal relationhip.

Key words: bank transaction, bank service, bank operation, bank, money, interests.

Размещено на Allbest.ru