Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

КРИМІНАЛЬНІ ПОКАРАННЯ, НЕ ПОВ'ЯЗАНІ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією)

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

БОГАТИРЬОВ Іван Григорович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор Джужа Олександр Миколайович,

Київський національний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Михайленко Петро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії кримінального права

доктор юридичних наук, професор Трубніков Василь Михайлович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

доктор юридичних наук, професор Меркулова Валентина Олександрівна, Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології

Провідна установа Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ

Захист відбудеться "26" квітня 2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська., 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий "22" березня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук'янчиков

Загальна характеристика роботи

Розділ перший - "Загальна характеристика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" містить три підрозділи.

кримінальне покарання позбавлення воля

У підрозділі 1.1 "Історико-правовий аналіз розвитку виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" розкриваються чотири історичні періоди розвитку виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в Україні.

Період 1917-1930 рр. характеризується як стихійністю прийняття норм, що повинні були забезпечувати кримінальну відповідальність особи за скоєні злочини, так і практикою життя, яка диктувала запровадження гуманних підходів щодо засуджених. У вказаний період почали впроваджуватися покарання, не пов'язані з позбавленням волі, основними з яких були наступні види покарань: вираз громадської догани, відшкодування заподіяного збитку, звільнення з посади, заборона обіймати ту або іншу посаду або виконувати ту або іншу роботу, конфіскація всього або частини майна, примусові роботи та інші. В цілому, розглянутий період характеризується встановленням організаційно-правових основ інституту кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

У 1931-1953 рр. мало місце посилення репресивної практики застосування кримінальних покарань. Даний період характеризувався надмірним застосуванням покарань у виді позбавлення волі і припиненням практики застосування судами покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Особливо великих розмірів у 1937-1938 рр. набула практика застосування позасудових репресій, засудження без дотримання процесуальних норм. У 1939 р. був скасований інститут умовно-дострокового звільнення і відбулася переоцінка змісту кримінального покарання в бік послаблення виховної роботи. Це вплинуло на те, що в даний період не було видано жодного республіканського законодавчого акту, який носив би виправно-трудовий характер.

У період 1941-1953 рр. порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, регулювалися підзаконними актами, положеннями, інструкціями Народного комісаріату внутрішніх справ. Проаналізовані та розкриті причини суттєвої гуманізації виконання покарань періоду 1954-1990 рр. Показано, що цьому сприяла зміна суспільної свідомості та зникнення тоталітарної сталінської системи. Автор доходить висновку, що суттєві зміни в кримінально-виконавчій системі розпочалися з 1960 р. із прийняттям нового КК УРСР, до якого були включені покарання, не пов'язані з позбавленням волі, такі як: заслання; висилка; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; штраф; звільнення від посади; покладання обов'язку загладити заподіяну шкоду; громадська догана; конфіскація майна.

Розглянутий у підрозділі період з 1991 р. по даний час характеризувався реформуванням системи виконання кримінальних покарань. Так, були ліквідовані такі покарання як заслання та вислання, призупинені умовне засудження до позбавлення волі та умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. У Виправно-трудовий кодекс України (далі ВТК України) 1970 р. було внесено понад 100 змін та доповнень, 30% із яких стосувалися покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Прийнятий у 2001 р. КК України розширив систему покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, до їх переліку були включені громадські роботи, арешт та обмеження волі, крім того, в Особливій частині КВК України в Розділі ІІ законодавчо закріплено порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

У результаті дослідження було встановлено, що суб'єктом виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в різні історичні періоди являвся суд, правоохоронні органи, бюро примусових робіт і його відділення на місцях, інспекції виправних робіт та працевлаштування, інспекції виправних робіт, кримінально-виконавчі інспекції.

У підрозділі 1.2 "Поняття та сутність кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які виконує кримінально-виконавча інспекція" визначено, що дані покарання сприяють кращій ресоціалізації засудженого і його інтеграції в суспільство, потребують менших матеріальних витрат, ведуть до зменшення кількості осіб, які знаходяться на державному утриманні та сприяють розвитку процесів гуманізації, що відбуваються в суспільстві.

Дисертант пропонує таку загальну класифікацію кримінальних покарань: покарання у виді позбавлення волі; покарання, не пов'язані з позбавленням волі; кримінально-правові санкції. Дана класифікація ґрунтується на основі певних критеріїв. Так, покарання у виді позбавлення волі передбачає: повну ізоляцію засудженого; максимальну реалізацію кари; застосування всіх засобів виправлення і ресоціалізації. Покаранням, не пов'язаним з позбавленням волі, притаманні: відсутність ізоляції засудженого; дотримання певних умов відбування покарання; збереження певного соціального статусу засудженого; застосування до засудженого певних обмежень; збереження сімейних відносин, соціальних зв'язків, професійної кваліфікації; економічна, соціальна та морально-психологічна вигідність; присутність каральної функції; формування у засудженого загальноприйнятих навичок поведінки у суспільстві. Критеріями, що характеризують кримінально-правову санкцію є: звільнення від покарання; передбачення випробувального терміну; відсутність нагляду; виконання певних зобов'язань.

При характеристиці таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, автором встановлено: недостатню теоретичну розробку основних механізмів, що визначають порядок та умови виконання даних видів покарань; відсутність правової регламентації діяльності всіх суб'єктів кримінально-правових відносин, які уповноважені державою виконувати кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування даних покарань без урахування індивідуального профілактично-виховного впливу на засуджених не дозволяє досягнути мети покарання.

Аналіз норм КК України свідчить про необхідність розширення кількості складів злочину щодо застосування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Пропонується можливість розмежувати коло даних видів покарань за злочини невеликої та середньої тяжкості. Так, покарання у виді громадських робіт передбачено тільки у 14 складах злочину, що дає підстави репрезентувати висновок про необхідність внесення змін та доповнень до КК України про можливість його призначення у ч.5 ст.53, ч.1 ст.69, ст.82, ч.4 ст.83, ст.85, ч.1 ст.134, ч.1 ст.137, ст. ст. 195, 197, 198, 215, ч.1 ст.216, ст. ст.229, 247, ч.1 ст.248.

Що стосується покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, пропонується внести зміни та доповнення до КК України і передбачити його застосування, як основного в ст. ст.139, 184, 191, 197, 202, ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215, ст. ст.225, 227, 254, ч.1 ст.271, ст. ст.276, 282, ч.1. ст.284, ст. ст.288, 354, ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1. ст.367, ч.1. ст.374, ч.1 ст.385, ч.2. ст.387.

Покарання у виді виправних робіт взагалі виключено з 7 розділів КК України, хоча 109 статей передбачають призначення цього покарання. За даними Мін'юсту України, суди даний вид покарання застосовують у межах 20%, що свідчить про великий потенціал щодо збільшення кількості його призначення.

У підрозділі 1.3 "Сучасний стан виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" на підставі його аналізу автором зазначено, що, незважаючи на накопичений науковий досвід у теорії виконання кримінальних покарань, сучасна кримінально-виконавча наука вступила в перебудову та реформування кримінально-виконавчої системи України без достатнього запасу ґрунтовних наукових розробок у фундаментальній сфері правозастосування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Дисертант на основі аналізу статей 13, 30-35, 36-40, 41-46, 57, 134, 163 КВК України визначає, що законодавець закріплює за КВІ виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку, і, згідно з вироком суду, вручає засудженому до покарання у виді обмеження волі припис про виїзд до місця відбування даного виду покарання. Крім того, встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Автором показано наявність проблем і протиріч, які суттєво впливають на виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і обґрунтовано доводиться необхідність їх розв'язання.

У дисертації приділяється значна увага проблемам виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та методам їх правового регулювання, механізму їх практичної реалізації, а також обґрунтовано, що такі покарання повинні відповідати принципам і нормам міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства і бути дієвим механізмом у гуманізації всієї системи покарань.

У підрозділі зазначено, що вітчизняне законодавство, яке регламентує порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи), визначаючи функції КВІ, органів внутрішніх справ, адміністрації установ, підприємств та організацій надає перевагу тим, які пов'язані із контролем та наглядом за засудженими особами. Поряд з тим, на ґрунті емпіричних та теоретичних досліджень було встановлено, що засоби виправлення та ресоціалізації засуджених не відповідають практиці виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а їхній арсенал у порівнянні з тим, яким користуються служби пробації країн Європейської спільноти, дуже вузький.

Другий розділ "Загальні теоретико-правові засади виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Теоретичні підходи та правове регулювання виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" детально розглядаються нормативно-правові основи, які регламентують діяльність виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. При цьому значна увага приділена аналізу процесів покращення цієї діяльності.

Вказується недостатність висвітлення в науковій юридичній літературі проблем виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також на необхідність зміни ставлення суспільства до даних видів покарань, ураховуючи їх гуманність, демократичність і справедливість. Автором дослідження констатується, що відповідно до визначеної законом мети покарання, процес його виконання має відображати не лише засоби примусу та кари, а й враховувати належне функціонування соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на повернення в суспільство законослухняних громадян.

Приділена велика увага теорії й практиці виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в системі державного функціонування, показані переваги їх виконання та відбування по відношенню до покарань, пов'язаних з позбавленням волі. Дисертант, спираючись на ґрунтовний аналіз теорії кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології в сфері виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, дійшов висновку, що сучасний стан нормативно-правового забезпечення діяльності КВІ у площині профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають у неї на обліку, потребує подальших як наукових, так і практичних шляхів вирішення, на основі чого у підрозділі обґрунтовується необхідність подальшого розвитку кримінально-виконавчої інспекції та запропоновано сучасну Концепцію її діяльності.

У підрозділі 2.2 "Характеристика принципів виконання кримінально-виконавчою інспекцію покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" автором аналізується ст.5 КВК України, в якій закріплені принципи виконання кримінальних покарань як КВІ, так і іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин. Здобувачем встановлено певну специфічну відмінність принципів виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у порівнянні з виконанням покарань у виді позбавлення волі. Це стосується таких принципів, як: невідворотність виконання покарання, законність, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, взаємна відповідальність держави й засудженого, диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових засобів і стимулювання законослухняної поведінки, поєднання покарання із виправним впливом, участь громадськості в передбачених законом випадках, які за своїм змістом повинні забезпечувати гуманістичну спрямованість виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Дисертант обґрунтовує необхідність єдності системи принципів кримінально-виконавчого права та їх взаємозв'язок із загально правовими і міжгалузевими принципами, які, будучи впровадженими у кримінально-виконавче право, зберігають свій зміст, набувають разом з тим певної специфіки, яка обумовлюється потребою забезпечити особливості правового регулювання суспільних відносин при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і пропонується включити до ст.5 КК України принцип співпраці учасників кримінально-виконавчих правовідносин при виконанні КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Автором здійснено порівняльний аналіз принципів кримінально-виконавчого законодавства України відповідно до міжнародних стандартів поводження з засудженими ("Токійські правила") і встановлено, що сьогодні в національному законодавстві здійснено імплементацію більшості норм, які регулюють порядок та умови виконання та відбування покарань, що дає підстави репрезентувати висновок про потребу в гуманізації інших нормативно-правових положень, які у своїй основі відповідали б сучасним вимогам функціонування КВІ.

У підрозділі 2.3 "Практика виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства" проведено аналіз виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в таких країнах Європейського співтовариства як Великобританія, Польща, Румунія, Чехія та ін.

Здобувачем на основі аналізу практики виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, службами пробації Європейського співтовариства, обґрунтовується доцільність використання досвіду в межах виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Встановлено, що КВІ в своїй діяльності при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, використовує певні елементи пробації (випробування, іспитовий строк, залучення громадськості та ін.).

Сутністю більшості пенітенціарних систем країн Європи є функціонування інституту пробації. Позитивні результати, досягнуті завдяки діяльності служб пробації, пояснюються тим, що вони орієнтовані не лише на виконання поліцейських функцій, а, в першу чергу, перед ними стоять завдання надання соціальної допомоги особам, які перебувають під наглядом.

Підкреслюється, що за останні роки у науковій літературі дискутується питання про необхідність створення подібної служби і в Україні. Здобувач на основі проведеного аналізу законодавчого, організаційного, фінансового та кадрового забезпечення, дійшов висновку, що вирішення питання про створення служби пробації потребує певних адміністративних ресурсів (наукове, законодавче, матеріально-технічне, кадрове та ін. врегулювання).

Третій розділ "Кримінологічна характеристика засуджених осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Соціально-демографічні ознаки засуджених" узагальнені результати дослідження соціально-демографічних ознак засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, з метою визначення найбільш сприятливих умов проведення КВІ профілактично-виховного впливу на них.

Результати дослідження генеральної сукупності респондентів свідчать, що 72,2% засуджених до таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю, складають особи чоловічої статі і 27,8% - жіночої. Питома вага осіб молодіжного віку 18-19 років складає 1,4%, 20-24 роки - 14,3%, 25-29 років - 35,5%, 48,8% усіх засуджених до даного виду покарання складають особи віком 30-49 років. Таким чином, найбільша частка (84,3%) припадає на осіб 25-49 років.

Серед засуджених до покарання у виді громадських робіт переважають особи чоловічої статі (75,2%). Автором встановлено, що жінок засуджують менше (24,8%), тому що ці роботи потребують фізичної сили, здоров'я, пристосування до умов праці та їх виконання у вечірній час. Аналіз соціально-демографічних ознак осіб, засуджених до громадських робіт, дозволив встановити, що серед опитаних респондентів 98% зберігають сімейні та родинні відносини і лише 2% їх втрачають у період відбування покарання. Що стосується освіти, то серед опитаних респондентів - 16,7% мають освіту 8-9 класів, 40,1% - 10-11 класів, 43,2% - середню та середньо-спеціальну освіту. Характерними ознаками осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, є вік, сімейний стан, освіта та трудова діяльність. Так, кількість чоловіків середнього віку складає 29,8%, а цей показник у жінок - 33,4% від загальної кількості засуджених. 63,5% засуджених чоловіків перебувають у шлюбі, у жінок цей показник складає 54,9%. Перебуваючи в сімейно-шлюбних відносинах засуджені мають переважно 1-2 дитини та батьків похилого віку, що обумовлює виконання ними певних соціальних обов'язків.

Дані, що характеризують рівень освіти даної категорії засуджених показують, що базова та повна середня освіта у них складає 56,8% Аналіз трудової діяльності осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, показує, що 97% з них на момент відбування покарання працювали, але частка тих, які не були зайняті в суспільно корисній праці, це особи, які завагітніли, дійшли пенсійного віку, втратили роботу. Оскільки поведінка засуджених осіб, які перебувають на обліку в КВІ, прямо залежить від їх соціально-демографічних ознак, то її співробітники повинні враховувати ці ознаки у процесі виправлення та ресоціалізації засуджених.

У підрозділі 3.2 "Кримінально-правові ознаки засуджених" розкривається зміст кримінально-правових ознак засуджених і пропонується розглядати їх за такою структурою: склад злочину; спрямованість та мотивація злочинів; наявність судимості.

Аналіз складу злочинів показує, що суди призначають такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за злочини проти власності (ст. ст.185, 191 КК України), проти безпеки виробництва (ст.286 КК України), злочини у сфері службової діяльності (ст. ст.364-366 КК України), рідше застосовують це покарання за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини (ст. ст.164, 172 КК України), за злочини у сфері господарської діяльності (ст.212 КК України).

Покарання у виді громадських робіт судами у більшості випадків застосовується за злочини проти власності (ст.185 КК України), проти громадського порядку і моральності (ст.296 КК України), а також за злочини, вчинені в сфері господарської діяльності (ст. ст.213, 225 КК України). Що стосується злочинів проти життя та здоров'я (ст. ст.122, 125 КК України), то громадські роботи застосовують дуже рідко, а за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.303 КК України) вони майже не застосовуються.

Покарання у виді виправних робіт суди застосовують за злочини проти життя та здоров'я (ст. ст.122, 125, 140 КК України), проти власності (ст. ст.185, 186, 191 КК України), проти громадського порядку та моральності (ст.296 КК України). За злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст.276, 286, 289 КК України) це покарання застосовується дуже рідко. За даними Державної кримінально-виконавчої служби станом на 01.12.05 на обліку в КВІ перебувало 80 тис. осіб засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини; за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів - 24 тис.; раніше судимих - 14 тис.; судимих більше двох разів - 5,2 тис. осіб.

У дослідженні автором доводиться, що основними мотивами, які підбурюють засуджених до вчинення злочинів є користолюбство (21,1%), прагнення до збагачення (22,2%), бажання задовольнити свої потреби (20,6%) й алкогольна та наркотична залежність (33,3%), вина у формі умислу (2,8%).

У підрозділі 3.3 "Соціально-психологічні ознаки засуджених" узагальнено основні чинники соціально-психологічних ознак осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, виконання яких покладено на КВІ.

На підставі проведеного автором аналізу соціально-психологічних ознак засуджених, які перебувають на обліку в КВІ, було встановлено, що на протиправну поведінку засуджених впливають прояви їх індивідуальних психологічних особливостей. Так, для них характерними є певні емоційні стани, риси характеру, мотивація, діяльність. При цьому, на особливості поведінки засуджених суттєво впливають завищені потреби, цілі, інтереси, надмірне вживання алкоголю та (або) наркотиків, висока афективна зарядженість поведінкових реакцій, імпульсивний характер реагування на ситуацію фрустрації і т. ін.

Встановлено, що засуджені неповнолітнього віку (60,0% від загальної кількості опитаних) мають потребу в спілкуванні, 18,0% - у самовираженні, 11,5% - чутливі до несприятливих обставин у сім'ї, 8,5% - прагнуть до самоутвердження, 2,0% - часом не адекватно оцінюють власні можливості та ступінь домагань. У них часто домінують корисливі мотиви і вони на суб'єктивному рівні не можуть повністю контролювати свою поведінку. Серед дорослих засуджених потреба у спілкуванні з близькими та друзями склала 38% потреба самовираження - 26,8% чутливість до несприятливих обставин у сім'ї - 35,2%.

З'ясовано, що на поведінку та розвиток засудженого, впливають, головним чином, такі інститути соціалізації, як сім'я, освіта, служба в армії, вплив оточення, субкультура, засоби масової інформації, а також економічні, політичні та ідеологічні фактори. При тому, для багатьох засуджених існують певні перешкоди для реалізації можливостей щодо користування такими соціальними цінностями, як матеріальне забезпечення, наявність роботи, здобуття освіти та ін. Зміна соціально-економічних та політичних умов життя часто призводить до зміни ціннісних орієнтацій у свідомості засуджених.

У підрозділі здійснено аналіз впливу ситуативних факторів на поведінку засуджених. Встановлено, що головним ситуативним фактором виступає конфлікт на рівні соціальних зв'язків. Автором доводиться, що основними причинами його є: емоційна нестабільність, імпульсивність поведінки, афекти, невміння контролювати себе. Так, на рівні сім'ї вони складають 45%, виробничого колективу - 24,5%, вуличного спілкування - 27%, спілкування із співробітниками КВІ - 3,5%.

Дослідження соціально-психологічних ознак показує можливість індивідуального та диференційованого підходу до осіб, які перебувають на обліку в КВІ, форм і методів профілактично-виховного впливу суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин.

Четвертий розділ "Кримінологічні засади виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 "Кримінологічний аналіз виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" уточнено предмет кримінологічного аналізу виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та пропонується його структурно-логічна схема, яка передбачає: визначення об'єкта і предмета кримінологічного аналізу; окреслення цілей і завдань кримінологічного аналізу в діяльності КВІ; попередній опис об'єкта кримінологічної інформації; визначення дієвості запобіжної функції кримінально-виконавчої інспекції; використання робочих гіпотез кримінологічного аналізу в діяльності КВІ; визначення профілактично-виховного впливу як засобу запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в КВІ.

На основі кримінологічного аналізу виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, дисертантом доведено, що основними його показниками є дисциплінарна практика правопорушень засуджених та їх рецидивна злочинність. Статистичні дані Державної кримінально-виконавчої служби свідчать, що особи, які перебувають на обліку в КВІ, засуджуються за вчинення нового злочину у кількості не більше 1%, а за невиконання ними умов відбування покарань у місця позбавлення волі направляється не більше 0,5%. Що стосується рецидивної злочинності, то серед осіб, знятих з обліку КВІ, упродовж 3-х років вона не перевищує 8-12%, а серед осіб, звільнених з місць позбавлення волі цей показник досягає 35-40%, що підтверджує репрезентованість висновку щодо ефективності застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Виявлено, що серед співробітників КВІ відсутня єдність думок щодо впливу місць відбування покарань на запобігання злочинності у суспільстві. Так, 30% із них вважають, що місця позбавлення волі краще впливають на запобігання, інші вважають, що місця позбавлення волі, навпаки, залучають засуджених після звільнення до злочинної поведінки. Відсутня єдність думок і щодо засобів запобігання злочинності серед засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Здобувачем обґрунтовується необхідність складання на осіб, які перебувають на обліку КВІ, кримінологічної характеристики та створення при інспекції комп'ютерної мережі і централізованого банку даних про цих осіб, що буде ефективно впливати на зниження рівня злочинності серед даної категорії засуджених. Встановлено, що при виконанні КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, поряд з такими функціями як регулятивна, охоронна та виховна, співробітниками може здійснюватися також функція соціального контролю і запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

У підрозділі 4.2 "Профілактично-виховний вплив як засіб виправлення та ресоціалізації засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" зазначається можливість здійснення позитивних впливів на цю категорію засуджених у залежності від виду покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Здобувачем доводиться, що покарання у виді виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, а також заходи профілактично-виховного впливу, за своєю суттю, мають не лише каральний, соціальний, економічний зміст, оскільки вони дозволяють засудженому зберігати позитивні сімейні зв'язки, професійні навички та не ізолювати його від звичного соціального оточення.

У підрозділі визначено зміст профілактично-виховного впливу, який являє собою самостійну специфічну діяльність КВІ разом з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих відносин і включає заходи, які дозволяють досягти мети покарання та здійснити корекцію поведінки засуджених. Автором дається визначення профілактично-виховного впливу як самостійної специфічної діяльності КВІ, що регламентована нормами законодавства, в тісній взаємодії з державними органами та іншими соціальними суб'єктами з метою виправлення і ресоціалізації засуджених та запобігання вчиненню ними злочинів і інших правопорушень. У роботі пропонується ввести поняття "профілактично-виховний вплив" у теорію кримінально-виконавчого права та практику діяльності КВІ, як такого, яке відповідає сутності мети виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та необхідної умови для забезпечення процесу позитивних змін особи засудженого.

Аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства України показує, що в ньому відсутні норми, які регламентують порядок здійснення профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в КВІ. Автором вноситься пропозиція щодо доцільності доповнення ст.6 КВК України словами "профілактично-виховний вплив". Це доповнення дозволить співробітникам КВІ використовувати даний засіб виправлення та ресоціалізації засуджених з метою запобігання скоєння ними злочинів та інших правопорушень.

Крім того, запропоновано включити в ст.44 КВК України норму, у якій передбачити обов'язок власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт, створювати належні умови для навчання засуджених. Це сприятиме використанню визначених ст.6 КВК України засобів виправлення та ресоціалізації суб'єктами кримінально-виконавчих відносин.

У підрозділі 4.3 "Суб'єкти проведення профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції" наводиться ґрунтовний аналіз функцій та завдань КВІ та інших суб'єктів щодо виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

У ході дисертаційного дослідження встановлено, що фактичне виконання положень регламентованих чинним кримінально-виконавчим законодавством України відносно виконання таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, покладено на КВІ.