Теоретико-методологічні засади формування нових механізмів державного регулювання в сфері соціально значимих послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький державний університет управління

Спеціальність 25.00.02 - Механізми державного управління

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Теоретико-методологічні засади формування нових механізмів державного регулювання в сфері соціально значимих послуг

Черниш Олена Іванівна

Донецьк - 2006



Дисертація є рукописом

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор Дорофієнко Вячеслав Володимирович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедрою менеджменту у невиробничій сфері

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Бабаєв Володимир Миколайович, перший заступник голови Харківської обласної державної адміністрації (м. Харків);

доктор наук з державного управління, професор Радиш Ярослав Федорович, професор кафедри управління охороною суспільного здоров'я Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ);

доктор економічних наук, професор Канигін Юрій Михайлович, професор кафедри менеджменту Університету сучасних знань товариства “Знання” України (м. Київ).

Провідна установа - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, відділ регіональної політики (м. Київ).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Шлях України, починаючи з 2000 року, коли було представлено стратегічну програму європейського вибору - це прагнення подолати існуючий розрив у економічному та людському розвитку порівняно з країнами-членами Європейського Союзу, підтримання гідного рівня життя, економічних свобод та соціального захисту громадян.

Зважаючи на це, європейський вибір України повинен означати формування української моделі соціально орієнтованої ринкової економіки з ефективною системою саморегулюючих механізмів, заснованих на рівних можливостях і верховенстві права, для задоволення потреби людей у добробуті та соціальній справедливості.

Однак, фактична модель ринкової трансформації, запроваджена в процесі реформування економіки України, не мала необхідної соціальної спрямованості, а значна частина проблем, які накопичилися за цей період, породжена розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень. Одна із таких проблем - це необхідність переведення систем освіти, науки та охорони здоров'я на суспільний шлях розвитку при державній підтримці і контролі.

Сьогоднішній стан розвитку суспільства і економіки зумовлює необхідність розв'язати проблеми освіти і науки на системно-аналітичному рівні шляхом упровадження нової моделі освітньої політики і науки на основі інформатизації суспільства.

Нинішнє становище державного управління, коли результати наукових досліджень - нові доктрини, концепції, розробки, рекомендації тощо - практично не залучаються до освітянських стандартів, а наукові звіти, дисертації, які містять ці результати, осідають на полицях і поступово знищуються - не припустиме.

При формуванні державної політики у сфері послуг важливо визначити і науково обґрунтувати пріоритетність окремих секторів послуг, перспективних для України з точки зору загального розвитку світового ринку соціально значимих послуг. Це, перш за все, послуги пов'язані з освітою населення, наукою, охороною здоров'я та інформатизацією суспільства. На Всесвітньому саміті у Женеві громадською робочою групою “Електронна Україна” було репрезентовано національну стратегію розвитку інформаційного суспільства України, основною метою якої є підвищення ефективності діяльності державних органів управління в напрямку поетапної реалізації інституційних змін у сфері розвитку інформаційного суспільства. Один із чотирьох напрямків розвитку передбачає створення такої інноваційної системи, яка б сприяла використанню інформації як ресурсу, спрямованого на розвиток знань, створення нових технологій, економічне зростання, розширення послуг. Тому у цьому контексті набуває значення вирішення проблеми змін, які необхідно здійснити у сфері державного управління для розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Зміна структури власності в сфері послуг створює нову інституціональну економічну основу для розвитку ринку послуг. Але порівняно з іншими галузями економіки і послугами розвиток соціально значимих послуг здійснюється через посилення ролі держави.

В історії економічної думки питання сфери послуг займають специфічне місце. Характеристику окремих аспектів сфери послуг можна вже знайти в працях Ф. Бастіа, К. Маркса, А. Маршалла, Ж-Б. Сея, А. Сміта та ін. Обґрунтування тези про зростання ролі сектора послуг у розвитку сучасної економіки знаходить своє підтвердження в працях таких зарубіжних учених як Д. Белл, З. Бжезінський Дж. Гелбрейт, П. Дракер, М. Кастельє, К. Кларк, У. Ростоу, А. Тоффлер та ін. Представники концепції індустріального та постіндустріального суспільства відводять сфері послуг продуктивну роль в економічному прогресі. Активно відстоює необхідність та структуру ринку послуг Ф. Хайєк. Окремі питання становлення ринкових відносин у сфері послуг у трансформаційній економіці розглянуто в працях таких українських та російських учених, як В. Андрущенко, В. Бабаєв, А. Бабич, І. Балабанов, А. Баранов, М. Білінська, Є. Березняк, Б. Бреєв, З. Варналій, І. Валлерстайн, О. Вершинська, В. Гамаюнов, Б. Горохов, С. Гуткевич, Г. Губерна, В. Дорофієнко, М. Єрмошенко, Є. Жильцова, Ю. Канигін, Д. Карамишев, А. Кармінський, Т. Качала, А. Кібанов, В. Ковтунець, К. Колін, В. Левічев, В. Лобас, В. Логвінов, Ю. Макогон, В. Максимов, А. Новицький, Н. Піскулова, В. Пила, А. Пороховський, А. Потемкін, Г. Предик, Є. Песоцька, Я. Радиш, В. Рубе, Л. Решодько, В. Сорокіна, В. Семенов, Н. Солоненко, Ю. Сурмін, В. Тихомиров, Ю. Штепа, М. Шутов, Г. Щегловська, А. Ягодка, А. Яновський та ін.

Аналіз опублікованих праць, матеріалів наукових конференцій і дискусій, присвячених дослідженню цієї багатогранної проблеми, показав, що вона має ще багато недосліджених теоретичних і методологічних питань та невирішених практичних проблем.

Передовсім немає жодної роботи, яка була б присвячена державницькому аналізу проблем становлення, функціонування та регулювання ринку соціально значимих послуг як органічно цілісного сектора національної економіки. Дослідники, в основному, приділяють увагу статистично-емпіричному аналізу розвитку окремих видів послуг в економіці України та інших країн. Актуальність дослідження спричинена необхідністю подолати наявну суперечність між потребою застосування пріоритетних напрямків розвитку таких соціально значимих послуг, як освіта, охорона здоров'я, наука і інформатизація суспільства та відсутністю науково-теоретичного обґрунтування відповідних механізмів їх реалізації.

Проблематика роботи відповідає Цілям Розвитку Тисячоліття в Україні, визначеним на Саміті Тисячоліття ООН (2000 рік), завданням Доктрини інформаціологічного розвитку людства в ХХІ столітті схваленої і прийнятої на Всесвітньому Інформаціологічному Форумі під егідою ООН (2000 рік), Стратегії розвитку Інформаційного суспільства України схваленою на Всесвітньому саміті у Женеві (2003 рік), Концепції державної регіональної політики в Україні (2001 рік) та курсу на європейську інтеграцію України (2005 рік).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематики науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління, де автор керує науковою темою № 99.06.01 “Державні механізми регулювання ринку послуг у трансформаційній економіці” (номер держреєстрації 0104U009991). У цих дослідженнях було обґрунтовано необхідність і можливість переведення систем освіти, науки, охорони здоров'я на суспільний шлях розвитку при державній підтримці і контролю. З метою реалізації цієї гіпотези розроблено комплекс методів, способів і прийомів формування нових механізмів державного регулювання у сфері соціально значимих послуг на засадах інформатизації суспільства.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування комплексу методів, способів і прийомів для формування механізмів державного регулювання у сфері соціально значимих послуг що базуються на інформатизації суспільства.

Для досягнення поставленої мети були вирішені такі задачі:

проаналізовано економічну природу сфери послуг, як об'єкту державного управління та її роль у сучасній економіці з метою теоретичного визнання продуктивного характеру праці у сфері послуг як третинного сектора національної економіки, роль якого у створенні ВВП постійно зростає і визначає рівень постіндустріального розвитку суспільства;

виявлено державницький аспект якісних і кількісних ознак товару-послуги з метою уточнення його специфічних властивостей і формування теоретико-методологічної бази для механізмів державного регулювання в сфері надання соціально значимих послуг;

запропоновано основні принципи сегментації соціальних послуг з метою розробки такої структури, яка найповніше відображає специфіку соціально значимих послуг з урахуванням особливостей їх споживачів;

проведено структуризацію ринку послуг у перехідній економіці з метою забезпечення державного управління визначеними пріоритетами суспільно значимих соціальних послуг і розробки організаційної структури їх надання;

проаналізовано фінансове та інвестиційне забезпечення розвитку ринку соціально значимих послуг з метою вдосконалення механізмів регулювання їх розвитку;

виявлено проблеми реалізації законодавства в сфері освітніх послуг з метою формування нової моделі освітньої політики;

означено складові якості освіти і визначено їх роль у формуванні механізмів державного регулювання освітніх послуг;

проаналізовано розвиток державного регулювання процесу надання медичних послуг в Україні і запропоновано стратегію розвитку системи охорони здоров'я;

запропоновано нову модель освітньої політики в Україні, а також нову концепцію управління освітніми послугами;

визначено роль інформаційного ринку в економічній системі держави і запропоновано методологічні основи управління соціальною інформацією у змісті і організації вищої освіти;

обґрунтовано напрями та форми впливу держави на розвиток інфраструктури інформаційного ринку і запропоновано методологічне вдосконалення інформаційного державного управління соціально значимими послугами.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання наданням соціальних послуг в трансформаційній економіці України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади формування нових механізмів державного регулювання у сфері соціально значимих послуг на основі інформатизації суспільства.

Гіпотеза дослідження базується на тому, що за умов демократизації суспільних відносин і ресурсного обмеження розвитку як людини, так і територіально-локалізованих спільнот, питома вага соціально значимих послуг, за якими оцінюється ефективність державного управління таким розвитком, непомірно зростає. Системи вищої освіти, науки і охорони здоров'я мають забезпечити підготовку молодої людини до повноцінного життя в інформаційному суспільстві, що дасть їй можливість адаптуватися до впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій і застосування їх на практиці. З урахуванням досвіду промислово розвинутих країн переведення систем освіти, науки, охорони здоров'я на суспільний шлях розвитку при державній підтримці і контролі є визначальною основою демократії, глобалізації, інформатизації та прогресивного розвитку людства. Все це веде до зміни розуміння завдань органів державної влади відповідно як до трансформаційного періоду, так і до стратегії на євроінтеграцію.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження теоретико-методологічних засад формування нових механізмів державного регулювання у сфері соціально значимих послуг виконано на основі використання системи економічних законів та наукових принципів, розроблених філософією, економічною теорією, теорією державного управління та інформаціологією. Для теоретичного обґрунтування значення поставлених питань та уточнення ключових понять дисертаційного дослідження застосовано метод логічного узагальнення, а для вивчення особливостей ринку соціальних послуг - статистичного та економічного аналізу. За допомогою методів аналізу і синтезу було досліджено проблеми управління у соціальній сфері і визначене місце медичних послуг серед послуг соціальної сфери, а також розкрито зміст інформаційного ринку. Графічний метод - для наочного надання статистичного матеріалу та схематичного зображення ряду теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження.

На основі інформаціологічних принципів було запропоновано формування інформаційного ринку в умовах трансформації ринкових відносин, єдність логічного і історичного підходів - для розкриття специфічних ознак національного інформаційного ринку, обґрунтування методології управління соціальною інформацією у змісті і організації вищої освіти і структури, програми методологічного вдосконалення державного управління соціально значимими послугами на основі інформатизації за допомогою прикладних методів, таких як порівняння й угруповання було виявлено тенденції зміни структури продуктивних сил, а таких як екстраполяції - для прогнозування динаміки інформатизації суспільства, статистичного аналізу - для перевірки і підтвердження тези щодо відсталості України від розвинутих країн світу в питаннях інформатизації та створення інформаційного ринку.

Інформаційну і теоретико-фактологічну базу дослідження склали монографії, статті вітчизняних і зарубіжних учених і практиків, які присвячені проблемам перехідної економіки, сучасних концепцій державного управління реформування освіти і охорони здоров'я, інформатизації суспільства, інформаційного ринку, а також законодавчі і нормативні акти Верховної Ради України, Президента України й уряду, міністерств і відомств, міжнародне законодавство, вітчизняні і зарубіжні офіційні статистичні публікації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розв'язанні актуальної наукової проблеми - науково-теоретичному обґрунтуванні методологічних засад формування механізмів державного регулювання в сфері соціально значимих послуг на основі інформатизації суспільства.

Наукова новизна результатів дослідження розкривається в таких положеннях:

уперше: запропоновано теоретичні засади нової моделі освітньої політики в Україні, яка базується на законодавстві в галузі освіти і покликана реалізувати основну роль освіти в інноваційному суспільно-економічному розвитку України та її окремих регіонів, перетворити Україну на країну, в якій буде реалізовано конституційне право громадян на доступність якісної освіти і на цій основі розроблено нову концепцію управління наукою і освітою в Україні;

обґрунтовано методологію управління соціальною інформацією у змісті і організації вищої освіти в Україні, яка здійснює сучасне наукове знання, освітню політику держави, управлінські рішення в галузі освіти;

запропоновано концепцію методологічного вдосконалення державного управління соціально значимими послугами на основі його інформатизації;

удосконалено:

методологічні підходи щодо обґрунтування продуктивного характеру праці у сфері послуг;

заходи щодо створення належних умов для формування сучасного інформаційного ринку в Україні (створення механізму соціального партнерства в інформаційній сфері; упорядкування нормативної бази; перехід до використання найефективніших мережевих технологій, технологій зв'язку і джерел енергії; пріоритетний розвиток освіти за новими спеціальностями в галузі інформатизації; державна підтримка інформаційних галузей і методологій інформаційного державного управління соціально значимими послугами);

дістало подальшого розвитку:

зміст поняття “соціальна послуга”, яке є вираженням економічних відносин, що виникають між виробником і споживачем з приводу конкретного виду діяльності, слугує для задоволення суспільних необхідностей на основі потреб, що приводить до підвищення якості життя не тільки окремих споживачів, але і всього суспільства в цілому і, таким чином, трансформується в “соціально значиму послугу”;

обґрунтування державницького аспекту якісних і кількісних ознак товару-послуги, уточнення його специфічних властивостей, що дозволило сформувати теоретико-методологічну базу для виділення із сфери послуг соціально значимі послуги;

структуризація процесу надання соціально значимих послуг, в якій неурядові організації, фінансові структури, засоби масової інформації являють собою контактні аудиторії, що виявляють інтерес до них і безпосередньо впливають на цей процес у ході своєї діяльності;

стратегія інвестиційної діяльності сфери соціально значимих послуг, в якій важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямків інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, досягненню стабілізації і зростання даної галузі;

складові якості освіти і їх роль у формуванні механізмів державного регулювання освітніх послуг;

стратегія розвитку системи охорони здоров'я, яка базується на залученні всіх зацікавлених у перетвореннях суспільних груп на основі моделі суспільного консенсусу.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в результаті дослідження теоретичні результати і методологічні підходи щодо формування нових механізмів державного регулювання в сфері соціально значимих послуг знайшли впровадження на всіх рівнях управління. Зокрема, практичну цінність мають конкретні рекомендації щодо запропонованої нової моделі освітньої політики в Україні, а також методологічних основ інформаційного забезпечення державного управління (довідки Центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України №14/182-2117 від 23.06.2005, Донецької обласної державної адміністрації №127-06 від 13.06.2005, Луганської обласної державної адміністрації №10/06 від 13.06.2005).

Основні положення стратегії розвитку системи охорони здоров'я, які базуються на залученні всіх зацікавлених в перетвореннях суспільних груп на основі моделі суспільного консенсусу, застосовані при розробці регіональної програми розвитку охорони здоров'я Донецької області і рекомендовані Міністерством охорони здоров'я і профільним комітетом Верховної Ради України для впровадження у всіх регіонах України (довідка №39/05-06 від 13.06.2005).

Пропозиції щодо удосконалення управління медичними установами в Україні набули практичного втілення на місцевому рівні (довідки Виконавчого комітету Макіївської міської ради №12-06/05 від 14.06.2005, Виконавчий комітет Донецької міської ради №7/06-2005 від 15.06.2005).

Крім того, основні теоретичні положення та практичні рекомендації дисертаційного дослідження було використано автором при викладанні студентам Донецького державного університету управління і Донецького державного медичного університету ім. М.Горького таких дисциплін “Менеджмент у невиробничій сфері”, “Управління інформаційними ресурсами”, “Менеджмент в охороні здоров'я”, “Менеджмент організацій соціального захисту”, “Менеджмент в бюджетних галузях” (довідка Донецького державного університету управління №192/06 від 14.06.2005, довідка Донецького державного медичного університету ім. М. Горького №45 від 15.06.2005).

Особистий внесок здобувача. Основні ідеї і результати досліджень дисертаційної роботи, особливо ті, що характеризують новизну і практичне значення, належать автору. Ідеї співавторів наукових праць у дисертації не використовувалися. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизований у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методологічні положення і результати, які викладено в дисертації, доповідалися автором на конференціях професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідних робіт (2001-2005 рр., м. Донецьк), на ІХ науковій студентській загальноакадемічній конференції ДонДАУ (2001 р., м. Донецьк), на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Менеджмент-освіта у вищих навчальних закладах України: підготовка, використання, роль і значення в соціально-економічному розвитку регіонів” (2002 р., м. Слов'янськ), на IV Міжнародному науковому конгресі “Теорія та практика державного управління” (2003 р., м. Харків), І Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу 2004” (2004 року, м. Дніпропетровськ), Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Менеджмент-освіта в Україні: стан розвитку та шляхи вдосконалення” (2004 р., м. Слов'янськ), на ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (2005 р., м. Алушта), на засіданні Всеукраїнського круглого столу “Конкурентна політика в Україні та напрямки її вдосконалення” (2005 р., м. Київ), на Міжрегіональній конференції “Реформування системи місцевого самоврядування” (2005 р., м. Макіївка).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 54,05 друкованих аркуша, з них 3 монографії, 1 навчальний посібник, 25 статей у наукових фахових виданнях (4 у журналах, 21 у збірниках наукових праць), 11 - у матеріалах конференцій. Особисто автору належить 41,3 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, які викладено на 360 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 40 рисунків, 38 таблиць, які наведено на 52 сторінках, 3 додатки - на 52 сторінках. Список використаної літератури складається із 234 джерел, які наведено на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Аналіз теоретичних і методологічних основ дослідження сфери послуг

У методологічному аспекті, згідно з теорією розвитку трьох секторів Коліна Кларка, людство проходить глобальні історичні етапи: патріархальне суспільство з домінуванням в економіці первинного сектора - сільського господарства; доіндустріальне з домінуванням вторинного сектора - промислового виробництва і, нарешті, постіндустріальне суспільство з домінуванням третинного сектора - сфери послуг. При цьому розподіл населення щодо зайнятості в секторах економіки відбувається так: при першому - 80:10:10; при другому - 20:50:30; при третьому - відповідно 10:10:80, де до первинного сектора належить сільське господарство та добувна промисловість, до вторинного - обробна промисловість і до третинного - сектор послуг (рис. 1).

Рис. 1. Структура розподілу зайнятості населення на різних стадіях економічного розвитку: 1 - сільське господарство; 2 - промисловість; 3 - сфера послуг

Головною причиною зміни секторальної структури економіки, на думку К. Кларка, є відмінності в зростанні продуктивності праці і зміни структури попиту.

Криза адміністративно-командної економіки, в якій продуктивність сфери послуг заперечувалася, а самій сфері відводилась другорядна роль відносно до сфери матеріального виробництва, призвели до масштабних міжгалузевих диспропорцій, у тому числі й до дефіциту послуг в економіці України.

У роботі зазначено, що в діючій зараз класифікації галузей народного господарства сфера послуг не отримала чіткого визначення. Зазвичай до сфери послуг відносять діяльність, пов'язану з безпосереднім задоволенням різноманітних матеріальних потреб людини. Тому до неї включені як галузі, що належать до матеріального виробництва (наприклад, торгівля, виробничі види побутового обслуговування), так і ті, які входять до складу невиробничої сфери (охорона здоров'я, освіта, наука, інформаційні послуги та ін.). Все це визначає достатньо складний характер змісту і структури сфери послуг.

Доведено, що за соціально-економічним характером і значенням потреби, які задовольняються сферою послуг, поділяються на дві основні групи: соціально-культурні і комунально-побутові. Перша включає галузі сфери послуг, які задовольняють різноманітні соціальні потреби духовного характеру. Ці послуги надаються установами освіти, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. До другої групи відносять послуги, пов'язані із задоволенням різного роду потреб побутового характеру, - це потреба людини в пересуванні (послуги пасажирського транспорту), потреби, що виникають при веденні домашнього господарства (побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, торгівля) та ін.

У міру участі населення в покритті витрат, що пов'язані з функціонуванням даної сфери, послуги поділяються на безкоштовні для населення (покриваються за рахунок відповідних фондів) і платні (оплачуються повністю або частково за рахунок грошових доходів населення).

Зараз співвідношення соціально-культурних і комунально-побутових послуг складає приблизно 60:40% всього обсягу суспільно організованого обслуговування. Що стосується платності послуг, то більша частина соціально-культурних послуг (близько 9/10) для населення надається безкоштовно, в той час, як комунально-побутові - переважно платні. Тим самим підкреслюється соціальна значущість першої групи послуг, а звідси випливає і забезпечення більшої соціальної справедливості в їх використанні.

У групі соціально-культурних послуг більше 50% приходиться на освіту та науку.

Встановлено, що велику роль у формуванні людини як визначального фактора економічного зростання мають послуги охорони здоров'я, соціальна значущість яких в силу різноманітних факторів, у першу чергу постійної інтенсифікації трудових і побутових процесів, екологічного погіршення середовища існування, останнім часом значно зросла. Згідно Конституції України охорона здоров'я для населення безкоштовна.

Визначено також, що поділ послуг на платні і безкоштовні, тобто за рахунок державного бюджету, в сучасних умовах є необґрунтованим. Така класифікація отримала широке розповсюдження в радянський період впровадження двох моделей госпрозрахунку і переходу на самоокупність та повне самофінансування галузей економіки. Всі послуги платні, тільки мова йде про те, хто оплачує надання послуг: індивідуально споживач чи держава (рис. 2). Характеризуючи зміни, що відбуваються в структурі виробників послуг за формами власності, можна зробити такі висновки.

По-перше, зниження частки послуг підприємствами колективної власності, яка в 1999 р. складала 77,3%, а в 2003р. - 66,4% спричинено неефективним функціонуванням цих підприємств, які були приватизовані під час здійснення малої приватизації.

По-друге, відбувається трансформація колективних підприємств у приватні, частка яких у всьому обсязі послуг зростає з 0,4% в 1999 р. до 0,9% в 2003 р. Необхідно також зазначити, що приватний сектор послуг сьогодні необхідно віднести до неформальної економіки, обсяги діяльності якої статистикою ще не охоплено.

Рис. 2. Структура платних послуг за формами власності

Виходячи з суті трансформаційних процесів в економіці України та враховуючи досвід зарубіжних країн щодо запровадження Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД) у дисертації запропоновано здійснювати класифікацію послуг згідно з трьома найважливішими критеріями:

- за джерелом оплати послуг;

- згідно з КВЕД;

- за характером споживання та інституціональної структури.

Доведено, що питання наукової визначеної платності і неплатності послуги має як теоретичне, так і практичне значення. Власне слово “платні послуги” передбачає альтернативу “неплатних послуг”. Такий підхід обумовлений залишковими елементами пострадянського мислення, коли вважалось, що в країні все безплатне. В дійсності всі матеріальні блага і послуги створювались працею громадян, тому можна зробити висновок, що в економіці нічого немає безплатного. В контексті такого розуміння і запропоновано класифікацію структури послуг.

За характером інституціональної структури та споживання всі послуги можна поділити на виробничі та невиробничі, як це було зроблено раніше, а також на послуги з точки зору суб'єкта споживання. Крім того, всю різноманітність послуг можна розділити на дві великі групи: соціально значимі послуги (освіта, наука, охорона здоров'я) та ділові послуги.

Аналіз проведений в дослідженні показав, що особливість економічного розвитку України накладає свій відбиток на структуризацію ринку послуг. У минулому столітті в Україні, як і в інших пострадянських країнах, активно розвивалися процеси урбанізації населення. Замість 10% міського населення на початку ХХ століття, в кінці століття міське населення вже складало 68%. Характер розміщення населення визначає й специфіку територіального ринку послуг.

До основних тенденцій, що намітилися в розвитку сфери послуг, необхідно віднести такі основні зміни. По-перше, відбувається скорочення фінансування суспільних послуг, зокрема соціальних та наукових. При цьому спостерігається небезпечний розрив у їх фінансуванні відносно розвинених країн та різке абсолютне скорочення. По-друге, змінюється структура попиту населення на платні послуги за рахунок збільшення частки житлово-комунальних і скорочення транспортних, санаторно-курортних та оздоровчих послуг. По-третє, змінюються акценти у фінансуванні послуг в медицині та освіті, все більшої питомої ваги набуває приватна форма оплати за надані послуги. По-четверте, у зв'язку з падінням обсягів матеріального виробництва, зменшенням зайнятості населення та отриманих доходів зменшується попит, що веде до катастрофічно швидкого зниження обсягів послуг. По-п'яте, збільшується розрив між платоспроможним попитом та виробничими потужностями сфери послуг. По-шосте, швидкими темпами зростає регіональна диференціація в обсягах та структурі наданих послуг, що припадають на одного мешканця.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що в економіці України залишається проблема незадоволеного попиту на послуги, внаслідок чого ринок ще не став рушійним важелем стимулювання росту обсягів послуг.

Встановлено, що вплив держави на розвиток ринку послуг здійснюється безпосередньо через такі сфери державного регулювання, як: конкурентне ринкове середовище; економічні цикли; кризи на макроекономічному рівні; малозабезпечені та соціально незахищені групи населення. Захист малозабезпеченої частини населення опосередковано впливає на ринок послуг через збільшення платоспроможності населення.

Механізм державного регулювання впливає на розміри державного сектора, на його співвідношення з іншими секторами економіки. Він зумовлює рух меж секторів у багатосекторній економіці. Цей механізм, як і інші складові змішаної економіки, не залишається незмінним, статичним назавжди. Там, де ринок не в змозі забезпечити оптимального розподілу ресурсів, ринкове саморегулювання повинно бути доповнене різними формами державного регулювання, і навпаки, неефективність форм державного регулювання, що базуються на прямому втручанні в процес відтворення та викривляють ефект від дії ринкових механізмів, потребує використання більш гнучких (непрямих) форм державного регулювання.

Розділ 2. Теоретичні засади функціонування механізмів державного регулювання в сфері соціально значимих послуг. У дослідженні встановлено, що незважаючи на визначальне значення людського фактору у сфері соціальних послуг з метою покращення якості надання послуг, підвищення їх конкурентоспроможності і ефективності використовуються новітні технології, які, з одного боку, дозволяють полегшити і модернізувати процес надання послуги, а, з іншого, - вони є досить ресурсомісткими. Таким чином, сфера соціальних послуг не тільки являє собою реципієнт матеріально-технічних ресурсів, але і додатковий стимул для розвитку науково-технічного прогресу.

На сучасному етапі розвитку економіки стає зрозумілим, що зараз держава не може бути гарантом безкоштовного надання необхідного переліку і якості соціальних послуг. Таким чином, доречним є вироблення пріоритетної політики часткового фінансування основних напрямків соціальної сфери, якими зараз є охорона здоров'я, освіта, наука та інформатизація суспільства. Але і в цьому випадку допускається, що державна підтримка повинна бути спрямована на найбільш уразливі верстви населення (дітей, людей похилого віку, інвалідів та ін.).

Зростання ролі приватного сектора, поширення практики одержання оплати за соціальні послуги в державному секторі роблять актуальною проблему вивчення ринку соціально значимих послуг і особливостей його функціонування.

Ринок соціально значимих послуг являє собою сукупність існуючих і потенційних покупців цих послуг. Під ринком платних соціально значимих послуг слід розуміти специфічну форму обміну, що здійснюється у відповідності з законами товарного виробництва і обігу, спрямовану на адаптацію соціальних послуг до індивідуальних потреб населення і задоволення різних запитів членів суспільства у вигляді надання їм корисних ефектів діяльності служби сервісу в нематеріальній формі.

На ринку споживача соціально значимих послуг складаються сприятливі умови для покупця, перевага пропозиції над попитом породжує здорову конкуренцію серед виробників цих послуг, створюються умови для вдосконалення сфери соціально значимих послуг, підвищення якості і розширення асортименту послуг. На ринку продавця соціально значимих послуг відбуваються прямо протилежні процеси, перевага попиту над пропозицією створює умови для розвитку монополії, диктаторської цінової політики постачальника соціально значимих послуг з боку держави. Відсутність конкуренції заглушує стимули до вдосконалення цих послуг.

Формування ринкових відносин у сфері соціально значимих послуг є необхідною умовою виникнення конкуренції між їх постачальниками. Ефективне функціонування підприємств соціальної сфери в умовах конкуренції можливе лише при виробництві конкурентоспроможного продукту (соціальних послуг), що передбачає не тільки більш високий ступінь відповідності суспільним потребам порівняно з послугами конкурентів, але і вигідну відмінність від останніх за рівнем витрат на задоволення цих потреб. Таким чином, конкуренція на ринку соціально значимих послуг сприяє підвищенню їх якості, раціональному використанню ресурсів у процесі виробництва послуг, а, отже, є рушійним фактором науково-технічного прогресу, що стимулює постачальників послуг до пошуку нових ефективних способів їх надання. Однак, слід пам'ятати, що специфіка сфери соціально значимих послуг не дозволяє забезпечувати підвищення якості лише за рахунок стимулювання конкуренції. Дотримання умов, що сприяють реалізації соціальних прав людини можливе лише у тому випадку, коли має місце адекватний державний контроль перетворень, що відбуваються на ринку соціально значимих послуг.

Визначено, що ринку соціально значимих послуг властиві такі особливості: соціальна орієнтація на споживача; значна диференціація соціальних послуг; широка варіація цін на однорідні види соціальних послуг; локальний характер ринку і залежність від географічних особливостей регіону; присутність значного некомерційного сектора, у тому числі державних організацій і установ; специфіка процесу виробництва соціальної послуги, обумовлена її особливостями.

Соціальна орієнтація на споживача передбачає не тільки спрямованість на задоволення потреб окремої особистості, але і наявність сукупного соціального ефекту від функціонування даного ринку. Цей ефект важко виміряти, використовуючи кількісні критерії, він швидше спрямований на підвищення рівня якості життя і полягає в поліпшенні соціального благополуччя кожного окремого члена суспільства і всього суспільства в цілому, а також у наданні громадянам можливості реалізувати свої права і свободи як споживачам.

Значна диференціація соціальних послуг зумовлена не тільки різноманітністю людських потреб, але і наявністю великої кількості способів їх задоволення. Цією ж обставиною пояснюється і широка варіація цін на однорідні види соціальних послуг, коли поряд з некомерційними організаціями на ринку з'являються нові комерційні структури, що надають соціальні послуги населенню.

Споживачі соціально значимих послуг є безпосередніми учасниками процесу їх виробництва. Ця обставина виявилась основою для розробки принципу сегментації послуг у залежності від ступеня участі в обслуговуванні клієнтів і агентів підприємства, де за специфічні параметри приймається ступінь участі - низька чи висока - клієнтів і агентів у процесі надання-споживання послуг. Даний принцип був запропонований ученими Бостонської консультаційної групи і покладений в основу створеної ними матриці сегментації послуг, яка успішно може бути застосована і для послуг соціальної сфери. Беручи до уваги існуючу різноманітність принципів сегментації послуг, слід визначити, що, зокрема, для соціально значимих послуг загальної структури факторів їх сегментації запропоновано не було. Це стало основою для розробки такої структури, яка найповніше відображає специфіку соціально значимих послуг з урахуванням особливостей їх споживачів (рис. 3).

Таким чином, вивчення ринку, що передує його сегментуванню на основі запропонованих факторів, повинно відбуватися, з одного боку, шляхом безпосереднього дослідження характеристик споживачів, а з іншого - шляхом з'ясування їх ставлення до тих чи інших споживацьких властивостей послуг.

Визначено, що організація надання соціально значимих послуг являє собою невід'ємну складову процесу реалізації економічних реформ в Україні. Одним з найбільш ефективних механізмів поліпшення діяльності соціальної сфери в умовах дефіциту ресурсів є вдосконалення управління.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Фактори сегментації ринку соціально значимих послуг

У дослідженні розглянуто різні рівні управління процесом надання соціально значимих послуг. Обґрунтовано ряд основних принципів управління у сфері соціально значимих послуг на регіональному і державному рівнях, до яких необхідно прагнути як до основи соціального і економічного добробуту суспільства.



Розділ 3. Державне регулювання процесу надання освітніх послуг

У дослідженні визначено, що у сучасних умовах гарантією процвітання суспільства є його інтелектуальний потенціал, який, у свою чергу, не може розвиватися без створення сприятливих умов. Однією з таких умов є розвиток такої соціально значимої послуги, як освітня послуга.

Тому при кожній дії на ринку освітніх послуг необхідно мати на увазі принципові розуміння: яку ідею освіти закладають в основу і яких бажаних параметрів слід досягти для того, щоб можна було розробити відповідні стратегії. Освітні послуги є специфічними. Ця специфіка виявляється й у традиційних (наведених раніше) характеристиках послуг і у властивих тільки їм рисах.

Визначено також, що особливості освітніх послуг полягають і в тому, що вони виявляються, як правило, у комплексі зі створенням духовних цінностей, перетворенням особистості, що навчається. Ці послуги забезпечують реалізацію пізнавальних інтересів учнів, роблять внесок у створення умов для самовизначення й самореалізації, беруть участь у забезпеченні відтворення різноманітних здібностей людини до праці, тобто у формуванні людського капіталу. Наведені особливості й визначають ці послуги соціально значимими.

Зараз більше не постає питання, чи необхідна система задоволення попиту на освіту. Сьогодні мова більше йде про те, як організувати ефективний ринок освітніх послуг, вирішив проблеми реалізації законодавства в сфері освіти.

Законодавство України у сфері освіти базується на Конституції України і складається із законів України “Про освіту” (1996 р.), “Про дошкільну освіту” (2001 р.), “Про загальну середню освіту” (1999 р.), “Про позашкільну освіту” (2000 р.), “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.), “Про вищу освіту” (2002 р.), “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань професійно-технічної освіти” (2003 р.), “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)” (2004 р.), “Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікації по вищій освіті в європейському регіоні” (1999 р.) та інших актів законодавства України.

Проблеми розвитку освіти нормуються також Бюджетним, Земельним і Сімейним кодексами, законами “Про місцеве самоврядування”, “Про плату за землю”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, “Про електроенергетику”, “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” та іншими актами законодавства. Проблеми освіти врегульовані в більше ніж чотирьохстах законах України.

У дослідженні визначено, що потрібне подальше вдосконалення і розширення законодавства України у сфері освіти.

Таким чином, сьогоднішній стан розвитку суспільства і економіки визначає необхідність рішення проблем, існуючих у сфері освіти, на системно-аналітичному рівні шляхом упровадження нової моделі освітньої політики. Модель, яка запропонована в дослідженні, базується на законодавстві України у сфері освіти, оперативно реагує на еволюційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві і в світі, і реально забезпечує ключову роль освіти в інноваційному суспільно-економічному розвитку України і її окремих регіонів, перетворює Україну в державу, де буде реалізовано конституційне право громадян на рівний доступ до якісної освіти.

Для обґрунтування теоретичних засад формування механізмів державного регулювання освітніх послуг у дослідженні визначено складові якості освіти, які потребують розвитку і реалізації на принципах адаптації до ринкових умов та інтеграції у світове співтовариство. Одна із складових, яка характеризує кількісні зміни - це мережа вищих навчальних закладів. Ця система за роки незалежності зросла з 910 до 966, а кількість університетів, академій, інститутів подвоїлася з 156-347. У цій структурі вирізнилися 82 національних вищі навчальні заклади, які в недалекому майбутньому мають перерости в регіональні та галузеві центри освіти та науки (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка мережі вищих навчальних закладів за рівнями акредитації (на початок навчального року)

Розширено доступ громадян до здобуття вищої освіти. За роки незалежності кількість студентів на 10 тис. населення зросла з 310 до 545 осіб, при цьому за останні три роки - з 360 до 545. А для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації цей показник більш ніж подвоївся і зріс зі 168 до 429 (рис. 5).

Рис. 5. Динаміка кількості студентів вищих навчальних закладів за рівнями акредитації з розрахунку на 10 тис. населення України



Встановлено, що таку динаміку кількісних змін вищої школи забезпечено через: поступове нарощування обсягів державного замовлення; запровадження багатоканального фінансування вищої освіти, у тому числі й платного навчання (сьогодні контингент студентів усіх рівнів акредитації структуровано за джерелами фінансування підготовки таким чином: державний бюджет, місцеві бюджети, кошти галузей, кошти юридичних і фізичних осіб; створення вищих навчальних закладів недержавної форми власності та збільшення кількості відокремлених підрозділів; постійне оновлення спеціальностей і програм підготовки фахівців.

Аналізуючи стан наукової роботи в університетах і наукових установах, що підпорядковані Міністерству освіти і науки, зроблено висновок, що найважливішим завданням науки вищої школи є створення наукової продукції, конкурентноспроможної на світовому ринку, яке забезпечило б інноваційний розвиток економіки та суспільства України.

У зв'язку з цим, у дослідженні запропоновано вирішення проблемних завдань, що склали базу для формування нових механізмів державного регулювання науки.

Розділ 4. Механізми державного регулювання медичних послуг

У дисертації визначено, що стан надання таких соціально значимих послуг населенню, як медична послуга сьогодні характеризується наявністю значних проблем, що вимагають прийняття принципових рішень про подальші дії держави. За природним зменшенням населення Україна на порозі третього тисячоліття посідала перше місце в Європейському регіоні. Як підкреслюється в доповіді Європейського Бюро ВООЗ, в умовах мирного часу прецедентів у змінах такого масштабу просто не існує. В дослідженні розглянуто розвиток державного регулювання економічних відносин у приватному секторі охорони здоров'я, а також проблеми державного регулювання процесом надання медичних послуг в Україні.

У зв'язку з цим, доведено, що в основу нової сучасної соціальної парадигми нашої держави має бути покладене розуміння того, що охорона здоров'я - не збиткова сфера, а пріоритетна та найбільш перспективна. Потрібно перетворити її із соціально-витратної на соціально-інвестиційну. Інвестиції в людину, її потенціал набувають стратегічного значення. Адже соціальний капітал є фундаментом економічного й політичного розвитку держави. Такий соціально-інвестиційний комплекс - найважливіша ознака медичної послуги - як соціально значимої.

Обґрунтовано, що охорона здоров'я, як система державних цивільних і індивідуальних комунікаційних зв'язків, не має обмежених контурів єдиного управління. З одного боку цієї системи - закони, які приймає держава для охорони здоров'я своїх громадян, з іншого - поведінка самих громадян, від чого меншою мірою залежить їх здоров'я. Прослідити цю систему з позиції ринкових відносин поки що важко, це проблема не тільки економічна, але і соціально-психологічна, етнічна, політична, тобто організація системи охорони здоров'я належить до соціального і державного видів діяльності, які максимально наближені до людини, її потреб, умов життя, праці, відпочинку. Відповідно до цих чинників управління галуззю повинно бути наближено до місця мешкання і трудової діяльності населення з передачею частини своїх повноважень регіонам. Проте погодження між попитом населення на медичну допомогу і пропозиціями охорони здоров'я повинне відбуватися централізовано. Але теорія обміну товарами і послугами веде до концепції ринку, тому для організації економічних відносин у системі охорони здоров'я необхідне створення ринку суспільного здоров'я в державі.

У зв'язку з цим, потребували визначення механізми державного регулювання, які будуть відігравати пріоритетну роль в процесі перетворень. До такого цілісного процесу реорганізації системи охорони здоров'я повинні залучатися всі зацікавлені в перетвореннях суспільні групи на основі моделі суспільного консенсусу.

Для здійснення як аналізу, так і вибору стратегії державної політики стосовно перебудови системи охорони здоров'я необхідно визначити суб'єкти ринку суспільного здоров'я в Україні, які в дослідженні запропоновано поділити на безпосередні, що здійснюють виробництво, надання і споживання медичних послуг, і опосередковані, що забезпечують необхідні умови для цього. У зв'язку з цим наведемо двоконтурну схему їх позиціонування у сучасному соціально-економічному просторі (рис. 6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6. Суб'єкти ринку медичних послуг

державний управління освітній медичний

Як видно із наведеної схеми, визначальна роль у формуванні державної політики в галузі охорони здоров'я належить соціальному та політичному ставленню громадян, тобто споживачам медичних послуг. Сьогодні є очевидним, що зусиль лише самої системи охорони здоров'я для вирішення проблем здоров'я населення, недостатньо. А з огляду на переважно соціально-економічну обумовленість стану здоров'я населення варто чітко розмежувати обов'язки з охорони здоров'я населення між суспільством і державою. Все це дало змогу запропонувати концептуальну схему впливу держави на розвиток системи охорони здоров'я в умовах ринку і стратегії розвитку системи охорони здоров'я.

Велике значення має розуміння, що тільки кожен окремо взятий громадянин може й повинен приділяти увагу своєму здоров'ю й сприяти створенню здорового оточення, формувати соціальну відповідальність перед суспільством.

Коли прийде розуміння й усвідомлення цього, прийде й розуміння доцільності соціально орієнтованої системи охорони здоров'я, системи, яка розвивається в напрямі інноваційних перетворень. Це, перш за все, стосується посилення регіональних позицій базових послуг охорони здоров'я, яке повинно стати ключовим напрямом реформ, оскільки зараз ця мета ще не стала безумовним пріоритетом державної регіональної політики.

Як визначено в дослідженні, регіональна політика лежить поза сферою прямого регулятивного впливу на конкретні суб'єкти охорони здоров'я і ґрунтується на таких позитивних принципах, як децентралізація, послідовне підвищення ресурсної самостійності регіонів і перехід до уніфікованих відносин між національним центром і регіонами.

Регіональна політика охорони здоров'я виходить з реального дефіциту ресурсів галузі і орієнтується на точки найбільшої депресії в регіональних системах охорони здоров'я з подальшою їх санацією. У зв'язку з цим підтримка регіональних систем охорони здоров'я покликана в першу чергу: стимулювати розвиток тих територіальних систем охорони здоров'я, які через об'єктивні причини не можуть функціонувати в режимі саморозвитку; створювати умови для виникнення і функціонування значущих для всієї системи охорони здоров'я потенційних “точок зростання”; забезпечити виконання регіональними системами охорони здоров'я загальнодержавних і загальногалузевих функцій (підтримка на території лікувальних, наукових, освітніх об'єктів національного значення, утримання курортів тощо); оперативно реагувати на зміни в економічних і санітарно-епідемічних умовах.

Депресивність визначається на основі аналізу показників які характеризують критерії оцінки результатів діяльності системи охорони здоров'я та суспільні очікування. Сукупний аналіз цих показників дозволить не тільки оцінити стан регіональних і муніципальних систем охорони здоров'я, але і надалі виділити депресивні території і райони при їх наявності.

Фундаментальними методами регіональної політики в охороні здоров'я запропоновано вважати роз'яснення її змісту, значення і практичної користі для всіх сторін - національної, регіональної, муніципальної; погоджувально-договірні процедури, що забезпечують інтереси регіонального розвитку; селективну підтримку депресивних регіональних систем; формування відповідної правової бази.

Комплексний економіко-статистичний аналіз механізмів державного регулювання системи охорони здоров'я в Донецькій області і за її межами показав, що результати соціальних процесів, які пов'язані з переходом до ринку суспільного здоров'я в державі, значною мірою знаходяться у сфері економічного розвитку регіону. На жаль, враховуючи невирішені проблеми і помилки, нинішнє реформування системи охорони здоров'я відображає лише кілька позитивних тенденцій у регіональному розвитку галузі. Головна мета - поліпшення стану здоров'я населення не досягнута. Оскільки сьогоднішня система охорони здоров'я сама не може вирішувати проблеми здоров'я, то поряд з пріоритетними програмами розвитку економіки регіону необхідна розробка стратегії розвитку системи охорони здоров'я, яка характеризує загальний рівень економічного і соціального розвитку регіону, а також виявлення і дослідження залежності рівня життя населення регіону від змін суспільної продуктивності праці в регіоні, рівня зайнятості, відтворювальної структуризації і кількість трудових ресурсів. Таку стратегію розвитку запропоновано в дослідженні.

...