Формування системи державного управління інвестиційним процесом в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 351.82.338.24:330.322

Формування системи державного управління інвестиційним процесом в Україні

25.00.02 - механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Мартиненко Володимир Федорович

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Захист відбудеться 11 травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 10 квітня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Центральне місце у системній кризі суспільства й економіки посідає занепад інвестиційної сфери внаслідок недосконалого державного регулювання інвестиційної діяльності. В перехідний період державна інвестиційна політика була безсистемною та непослідовною, а вплив на інвестиційну сферу обмежувався функцією державного регулювання процесу вкладання капіталу.

Цей процес ускладнювався через негативний вплив на національну економіку внутрішніх і зовнішніх процесів перехідного періоду, до яких слід віднести непрофесіоналізм державних управлінців, порушення принципу соціальної справедливості при проведенні приватизації державної власності, невизначеність умов залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, загострення конкурентної боротьби на фоні підвищення активності транснаціональних корпорацій. Закономірним результатом негативного впливу внутрішніх і зовнішніх процесів на характер відтворювальних процесів стали тінізація економіки, корупція, вивезення капіталу за кордон при його внутрішньому дефіциті, зниження інвестиційної і інноваційної активності, загальне зниження економічної й соціальної ефективності підприємств, занепад освіти, науки, медицини та ін. У результаті зупинився процес простого відтворення, спостерігається стрімке соціальне розшарування населення на основну частину бідних і незначну частину багатих, що загострило соціально-політичні умови інвестиційної діяльності.

Аналіз проблем державного впливу на інвестиційну діяльність є одним із найбільш продуктивних в економічній теорії. Теоретико-методологічні засади інвестиційного процесу досліджували зарубіжні вчені: Г. Александер, Р. Гільфердінг, Л.Дж. Гітман, М. Кастельс, Дж. Кейнс, Я. Корнаї, К. Маркс, Д. Норт, А. Ріх, П. Самуельсон, А. Сміт, Дж. Стігліц, Ф. Фабоцці, У. Шарп, Й. Шумпетер; російські дослідники: Л.І. Абалкін, В.С. Бард, П.І. Вахрін, С.В. Ємельянов, М.В. Ігошин, В.Л. Іноземцев, Г.В. Ложнікова, Г.О. Маховнікова, Ю.М. Осипов. Загальні економічні засади системної трансформації української економіки розглядають такі вітчизняні дослідники: В.Д. Базилевич, В.Г. Бодров, В.М. Бородюк, І.К. Бистряков, С.Д. Дзюбик, М.І. Долішній, В.М. Князєв, В.І. Луговий, В.О. Паламарчук, Ю.М. Пахомов, М.Г. Чумаченко, А.А. Чухно та ін. Серед учених, які досліджують інвестиційний процес на державному та глобальному рівнях, варто згадати І.О. Бланка, П.І. Гайдуцького, М.В. Гамана, Н.П. Гончарову, Б.В. Губського, В.В. Корнєєва, Д. Лук'яненка, Т.В. Майорову, М.М. Недашківського, А.А. Пересаду, А.М. Поручника, І.Л. Сазонця, Н.О. Татаренка, В.Г. Федоренка, А.С. Філіпенка, Д.М. Черваньова, М.Г. Чумаченка. Удосконаленню механізмів державного управління присвячені праці Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, С.О. Білої, М.Х. Корецького, В.М. Князєва, В.І. Лугового, П.М. Макаренка, В.Я. Матвієнка, А.В. Мерзляк, О.Г. Мордвінова, С.П. Мосова, Н.Р. Нижник, В.М. Рижих, І.В. Розпутенка, В.П. Троня, В.В. Цвєткова, В.В. Юрчишина та ін.

В Україні проблеми інвестиційного розвитку досліджуються стосовно закономірностей і механізмів самоорганізації процесу вкладання капіталу в умовах ринку, зокрема інвестиційна діяльність розглядається як об'єкт державного регулювання. Не досить повним є визначення теоретичних понять і категорій, які характеризують інвестиційний процес і його складові, співвідношення державних та ринкових механізмів впливу в умовах розвитку постіндустріальної економіки та процесів глобалізації. Малодослідженим залишається коло питань, пов'язаних із формуванням системи державного управління інвестиційним процесом, розробкою форм, методів і механізмів виходу економіки із кризи.

Зазначені проблеми, їх актуальність, теоретична і практична значущість зумовили напрям дисертаційного дослідження, визначили його мету й завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту: “Державне управління та місцеве самоврядування” (держреєстрація № 0101U003345), тема дослідження кафедри: “Механізми регулювання ринкової економіки”, у рамках якого систематизовано чинники інвестиційної кризи в Україні; розкрито властивості інвестиційного середовища в умовах глобалізації: позитивного і негативного, внутрішнього і зовнішнього опору та запропоновано методологію оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом. У рамках теми “Методологічні та інституційні засади державного регулювання економіки” (держреєстрація № 0103U006821) обгрунтовано необхідність застосування мобілізації суб'єктів господарювання та інноваційно-інвестиційних ресурсів під керівництвом держави і на базі ринкових механізмів та організації державою стратегічних інвестиційно-інноваційних альянсів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обгрунтування формування системи та механізму державного управління інвестиційним процесом, організаційних форм її впровадження у господарську практику в Україні.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

проаналізувати вітчизняну і зарубіжну літературу з теми дослідження та визначити його напрями;

обґрунтувати теоретично суть інвестиційного процесу, дослідити його суспільну природу як об'єкта державного управління;

розкрити суть, структуру системи державного управління інвестиційним процесом та його механізму;

здійснити аналіз інвестиційного середовища та встановити його властивості;

визначити сутність, роль та структуру інвестиційного циклу;

встановити і структуризувати основні принципи відносин суб'єктів інвестиційної діяльності та конкретизувати їх вплив на формування інвестиційного потенціалу;

виявити особливості впливу глобалізації на інвестиційну парадигму та роль і функції держави в умовах трансформаційного періоду;

пояснити особливості державного впливу на формування вітчизняної господарської системи в умовах становлення нової економіки та визначити критерії, яким вона має відповідати;

класифікувати етапи та чинники інвестиційної кризи в Україні; розкрити вплив держави на ефективність інвестиційної діяльності в трансформаційному періоді;

удосконалити методику оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом;

обґрунтувати з теоретико-методологічного погляду та розробити організаційний механізм державного впливу на вихід економіки України з інвестиційної кризи.

Об'єкт дослідження - процес державного управління інвестиційною діяльністю в трансформаційній економіці України.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні, методичні та практичні засади формування національної системи та механізму державного управління інвестиційним процесом в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що задоволення потреб простого й розширеного відтворення зумовлює необхідність формування системи державного управління інвестиційним процесом, що базується на превентивному механізмі, з усуненням невизначеностей на всіх стадіях управлінського й інвестиційного циклів, застосуванням механізму мобілізації інвестиційно-інноваційних ресурсів, їх структуризації на макро-, мезо- та мікрорівнях господарювання, забезпечення достатньої ефективності виробництва, використавши її результати для подолання бідності в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані сучасні загальнонаукові методи й розробки. В першому й другому розділах дисертації для вивчення теоретико-методологічних засад державного управління інвестиційною діяльністю використовувались такі методи дослідження: сходження від абстрактного до конкретного, ідеалізації, формалізації; абстрагування, аналізу, синтезу, моделювання, співвідношення історичного і логічного; емпіричні методи - спостереження, порівняння, вимірювання; системний і процесний аналіз; метод прогнозування і передбачення; статистичні методи. У третьому розділі для вивчення впливу глобалізації економіки на управління інвестиційним процесом застосовано системний і процесний аналіз інвестиційної діяльності, у четвертому розділі в процесі аналізу стану інвестиційної діяльності в Україні - аксіоматичний метод у поєднанні зі статистичним методом дослідження сучасного стану інвестиційної діяльності, в п'ятому розділі під час розробки рекомендацій дослідження - метод моделювання, превентивний метод на базі прогнозування проблем інвестування, усунення невизначеностей протягом управлінського та інвестиційного циклів, розробки превентивних заходів та механізмів.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена системно-процесним, комплексним теоретико-методологічним аналізом концепцій регулювання інвестиційної діяльності щодо формування нового механізму державного управління. Відмінність одержаних результатів від існуючих розробок полягає в тому, що в них державне управління інвестиційним процесом розглядається і пропонується здійснювати на принципово новій теоретичній, методологічній і практичній базі, яка враховує кризовий стан простого відтворення в перехідний період та глобальні тенденції розвитку ринкової економіки.

Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають логіку, складність причинно-наслідкових взаємозв'язків, масштабність, повноту та зміст дисертаційного дослідження, є такі основні ідеї, положення і розробки.

У дисертації вперше:

обґрунтовано, що інвестиційний процес має бути у полі постійного державного впливу, об'єктом державного управління. Його суспільна природа зумовлена: комплексністю різноспрямованих потоків капіталу; невизначеністю якісно-кількісного переходу цього процесу, циклічністю руху капіталу, що в умовах перехідного періоду потребує макроекономічного цілеспрямування на базі структуризації системних ресурсів, взаємоузгодження та організації господарської діяльності суб'єктів;

аргументовано необхідність переходу від трансформації інвестиційного середовища на основі наздоганяючого типу розвитку шляхом спроб і помилок до превентивного методу через усунення невизначеностей;

доведено, що основною складовою механізму державного управління має бути оптимізація бінарних принципів відносин між господарськими суб'єктами: свободи та відповідальності, ефективності та соціальної справедливості. Абсолютизація одного із бінарних принципів відносин таких суб'єктів призводить до нераціонального використання інвестиційних ресурсів та зменшення інвестиційного потенціалу економіки;

запропоновано дефініцію поняття опору інвестиційного середовища, що трактується як сила, що виникає в процесі структуризації інвестиційних ресурсів суб'єктами господарювання і впливає на інвестиційний потенціал економіки, який може бути більшим або меншим від суми вхідних інвестиційних ресурсів; опір класифіковано на позитивний і негативний. Механізм державного управління має бути спрямований на збільшення позитивного й зменшення негативного опору інвестиційного середовища;

установлено, що майбутнє як кількісне нагромадження параметрів минулого інвестиційної сфери неспроможне забезпечити просте відтворення, тому основною організаційною формою виходу економіки України з інвестиційної кризи має стати розробка механізму мобілізації суб'єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних ресурсів на базі створення стратегічних альянсів у всіх галузях національного господарства з метою забезпечення ефективності виробництва, достатньої для розв'язання проблем розвитку особистості й суспільства.

Удосконалено визначення:

системи державного управління інвестиційним процесом як цілеспрямованого, у відповідній ієрархії та послідовності організованого комплексу взаємоузгоджених блоків (структурних елементів), що впливають на інвестиційну діяльність суб'єктів господарювання і на інноваційній базі структуризують системні ресурси суспільства;

превентивного механізму державного управління інвестиційним процесом як комплексу впорядкованих заходів щодо усунення невизначеностей взаємодії господарських суб'єктів у процесі управлінського та інвестиційного циклів з метою забезпечення потреб простого та розширеного відтворення;

інвестиційного потенціалу, який, на відміну від вітчизняних економістів, що розраховують його як загальну суму ресурсів та соціальноекономічних показників, розглядається як структуризована властивість інвестиційного середовища, синергетичний результат якого може бути більшим або меншим від суми вхідних інвестиційних ресурсів. Інвестиційний потенціал - це не лише задана природою властивість ресурсів, а й результат функціонування механізму державного управління, мистецтво, досвід, ефективність відносин суб'єктів господарювання. Основним завданням державного управління інвестиційним процесом має стати формування інвестиційного потенціалу економіки та його постійне примноження;

поняття інвестиційного циклу - структурної системоутворюючої складової інвестиційного процесу як об'єкта державного управління, що ідентифікується теорією із початком і закінченням упровадження інвестиційного проекту. Він розглядається як інтегративна властивість організаційного, техніко-технологічного, екологічного, соціального циклів тощо, зумовлених фінансуванням реального сектора економіки. Інвестиційний цикл починається з передінвестиційних досліджень, продовжується у виборі об'єктів інвестування, реалізується у виробничому циклі, завершується споживанням інвестиційних товарів, і, в кінцевому підсумку, - задоволенням суспільних та індивідуальних потреб.

Набули подальшого розвитку:

методика оцінки ефективності механізму державного управління інвестиційним процесом шляхом встановлення її мети, прогнозування бажаних і можливих результатів оцінки, характеристики проблем оцінки, визначення принципів оцінки, конкретизації повноважень і відповідальності суб'єктів оцінки, розробки критеріїв, показників і міри оцінки;

визначення інвестиційного процесу, що характеризується в сучасній теорії як сума інвестиційних проектів: він трактується як цілісний об'єкт з різноманітними і протилежними векторами руху його базових складових, які включають: формування умов інвестиційної діяльності на законодавчому рівні та створення сприятливого інвестиційного середовища, взаємодію суб'єктів господарювання, що потребує взаємоузгодження управлінських, інвестиційних циклів тощо на макро-, мезо- та мікрорівнях державного управління;

особливості інвестування та впливу глобалізації на роль і функції держави: жодна з інвестиційних теорій не є вичерпною; роль держави в управлінні інвестиційним процесом зменшується, оскільки транснаціональні корпорації та стратегічні альянси впливають на процеси відтворення більше, ніж національні уряди; водночас ця роль збільшується, оскільки глобальні екологічні, соціальні, економічні проблеми з'являються швидше, ніж створюються самоорганізуючі механізми їх розв'язання, що потребує цілеспрямованого та структурованого державного впливу на цей процес на всіх рівнях господарювання;

положення про те, що зміст нової економіки ще не означає появу якісно нових виробничих відносин. Формується матеріально-технологічна та інформаційно-інтелектуальна база нової економіки. Класифіковано критерії, яким має відповідати нова економіка, що зумовлює необхідність системоутворюючого та координуючого державного впливу на формування нової системи управління;

встановлення етапів та чинників інвестиційної кризи в Україні. Інвестиційна криза в Україні характеризується трьома етапами: перший етап - 1980-1991 рр.; другий етап - 1992-2000 рр.; третій етап розпочався у 2000 р. і триватиме доти, доки не буде відновлене просте відтворення. Чинниками інвестиційної кризи є історичний, методологічний, глобальний.

Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків та рекомендацій підтверджується теоретичною і методологічною базою дослідження, використанням при його проведенні наукової літератури за тривалий історичний період, законодавчо-нормативних документів, вибраними методами дослідження, апробацією результатів дослідження на науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі за міжнародною участю, використанням результатів дослідження у практичній діяльності органів державного управління, науково-дослідних організацій і навчальних закладів.

Практичне значення отриманих результатів. Результати наукового дослідження сприяють поглибленому і більш повному осмисленню ролі центральної структуризованої складової розширеного відтворення, яким є інвестиційний процес та формування ним системи державного управління в умовах трансформаційної економіки. Вони є суттєвим внеском у розвиток теорії і практики державного управління інвестиційним процесом на макро- та мезорівнях завдяки його системному аналізу, що дає змогу об'єктивно та завчасно усвідомлювати проблеми інвестиційного розвитку, прогнозувати і розробляти превентивні механізми запобігання їм та контролю, структуризувати й оптимізувати державні та ринкові інструменти впливу на різних рівнях господарювання і на основі інвестиційно-інноваційної моделі державного управління будувати постіндустріальну економіку, забезпечувати розв'язання проблем простого й розширеного відтворення. Вони можуть стати в пригоді широкому загалу фахівців і науковців, які вирішують комплексну проблему формування механізму державного управління інвестиційним процесом в умовах трансформаційної економіки, а також слухачам системи підготовки магістрів державного управління, оскільки матеріали дисертаційного дослідження використані:

у практиці державного управління - Міністерством промислової політики України в процесі розробки концепції розвитку галузі ливарного виробництва (акт про впровадження № 77 від 7 вересня 2005 р.); Державним комітетом з регуляторної політики та підприємництва - при розробці методики оцінки ефективності регуляторних актів органів державної влади (акт про впровадження № 3-32/1631 від 22 березня 2001 р.);

у науково-дослідницькій діяльності - в Національній академії державного управління при Президентові України при виконанні теми “ Механізми регулювання ринкової економіки” як складової Комплексного наукового проекту НАДУ “Державне управління та місцеве самоврядування”; “Методологічні та інституційні засади державного регулювання економіки” (акт про впровадження № 223/1 від 12 вересня 2005 р.);

у навчальному процесі: Національною академією державного управління при Президентові України під час розробки навчальних програм підготовки магістрів державного управління “Державне управління інвестиційними процесами в перехідній економіці України”, “Управління структурними зрушеннями та інноваційно-інвестиційним процесом в економіці України”, “Сучасні ринкові системи і маркетинг”, “Формування приватного сектора і державна політика в Україні” (акт про впровадження № 223/2 від 15 вересня 2005 р.); Українською академією зовнішньої торгівлі в навчальному процесі для підвищення кваліфікації державних службовців апарату Міністерства економіки України та інших міністерств і відомств центральних органів виконавчої влади за професійною програмою 1501 “Державне управління” при читанні лекцій, проведенні круглих столів та дискусій за темою “Державне управління інвестиційним процесом в Україні: проблеми та шляхи їх розв'язання” (акт про впровадження № 382-05 від 8 вересня 2005 р.); Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій при розробці безпаперового інформаційно-довідкового джерела з актуальних питань удосконалення державного управління інвестиційним процесом в Україні (довідка про впровадження № 47 від 2 вересня 2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною, оригінальною науковою працею. Положення, які характеризують наукову новизну, що в сукупності розв'язують основну наукову проблему державного управління інвестиційним процесом в умовах системної трансформації економіки, сформульовані й отримані автором особисто. У дослідженні не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників (В.Г. Бодрова, О.М. Іваницької, Л.С. Порічкіної), у співавторстві з якими були опубліковані окремі наукові та методичні праці.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Наукові ідеї, основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені та схвалені:

на міжнародних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції: “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Київ, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції: “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2002); Республіканській науково-практичній конференції “Лібералізація економіки Узбекистану: проблеми і шляхи вирішення” (Ташкент, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції: “Міжнародно-правове регулювання торгівлі: проблеми теорії та практики” (Київ, 2004); Другій Міжнародній науково-практичній конференції “Православні духовні цінності в контексті формування сучасного світу” (Київ, 2004);

на республіканських конференціях: “Структурні та інституціональні фактори економічного зростання” (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 20-21 листопада 2001 р.); науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002);

на круглих столах: у Комітеті Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій: “Інноваційний потенціал України: підприємство, галузь, регіон, країна” (Київ, 2004); “Перехід до інноваційної моделі економіки України: пріоритети формування законодавства” (Київ, 2004); в Українському центрі економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова на фаховій дискусії: “Інноваційний шлях розвитку України: гасло чи реальність?” (Київ, 2004);

на парламентських слуханнях: на засіданні Верховної Ради України 16 червня 2004 р.: “Економічна політика України: актуальні питання”;

на методологічних семінарах: “Формування приватного сектора економіки і регуляторна політика в Україні” (кафедра економічної теорії та історії економіки УАДУ при Президентові України, 25 квітня 2001 р.); “Оцінка ефективності регуляторного впливу держави на підприємницьку діяльність” (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, відділ Управління методологічного забезпечення регуляторної політики”, Київ, 2001).

Публікації результатів дослідження. За темою дослідження підготовлено та опубліковано одноосібну монографію та 43 статті, в тому числі 23 статті у фахових журналах та збірниках наукових праць. Наукові результати дисертації додатково відображають 20 публікацій в інших виданнях та в матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження - 39 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 421 сторінок, обсяг основного тексту - 392 сторінки. Робота містить 13 таблиць та 21 рисунок, у тому числі 11 на окремих сторінках. Список використаних джерел складається з 381 найменування, розміщеного на 29 сторінках.

інвестиційний держава управління

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, встановлюється зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, об'єкт, предмет, методи, наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - “Державне управління інвестиційним процесом як об'єкт аналізу в науковій літературі з державного управління та обгрунтування напрямів і методів дослідження” - наведено характеристики: ступеня наукової розробки теми; наукових основ державно-управлінських рішень в інвестиційній сфері; інвестиції як системоутворюючої категорії інвестиційного процесу; проблем інвестиційної діяльності та традиційних підходів щодо їх розв'язання; впливу глобальних процесів на особливості руху капіталу в слабкорозвинутих регіонах; інвестиційних теорій та їх неспроможності розв'язати проблеми господарського розвитку, що постійно виникають; обмеженості інвестиційних теорій економічним детермінізмом; ігнорування та замовчування теорій видатних економістів, які вважають, що економічний розвиток тільки тоді досягає оптимальності, коли зумовлюється духовно-моральними чинниками. Це дало можливість обгрунтувати вибір напрямів, гіпотезу, концепцію та загальні методи проведення дисертаційного дослідження.

Виявлено, що об'єктом дослідження в літературі з державного управління є окремі аспекти інвестиційного процесу, в основному регулятивного характеру. Однак державне управління не може обмежуватися тільки однією функцією - регулюванням інвестиційної діяльності, оскільки поза активним державним впливом опиняються важливі інструменти управління: прогнозування, планування, організація процесу вкладання капіталу та стимулювання, контроль інвестиційної діяльності господарських суб'єктів. Крім того, держава і ринок є двома частинами однієї господарської системи: держава має не тільки формувати загальні правила господарювання, а й діяти за ними сама. Однак незважаючи на те, що державне управління офіційно визнано одним із основних видів суспільної діяльності, у теорії й на практиці цей важливий фактор не використовується на тому рівні, який спроможний забезпечити розв'язання інвестиційних проблем. З огляду на це нагальною є потреба в розробці теоретико-методологічних засад державного управління інвестиційним розвитком та ефективного механізму реалізації їх на практиці, що зумовлює необхідність виокремлення інвестиційного процесу як самостійного об'єкта дослідження.

Як показав аналіз історичної практики, інвестиційна діяльність досліджувалася тривалий час, проте жодна з теорій не стала вичерпною і не мала пролонгованого позитивного соціально-економічного ефекту, що потребує виходу за межі вивчення даного господарського явища.

Досліджено, що категорія “інвестиція” не обмежується економічним, а доповнюється соціальним, екологічним, техніко-технологічним, інформаційно-інтелектуальним, духовно-моральним вимірами. Показано, що розподіл інвестицій на реальні та фінансові є критичним для забезпечення прогресивного розвитку. Це дає підстави для висновку про те, що при формуванні системи державного управління потоками капіталу слід ураховувати життєздатність ліберальної інвестиційної парадигми, яка вже вичерпується.

Ознайомлення з науковими працями іноземних авторів: Г. Александера, Дж. Гітмана, Ф. Фабоцці, У. Шарпа; російських: В.С. Барда, П.І. Вахріна, С.В. Ємельянова, М.В. Ігошина; українських: Б.В. Губського, Т.В. Майорової, А.А. Пересади, А.М. Поручника, Н.О. Татаренка, В.Г. Федоренка та нормативними документами засвідчив, що в них стосовно трактування таких економічних категорій, як інвестиція, інвестиційний процес, інвестиційне середовище, інвестиційний потенціал немає єдності. Це зумовило різне розуміння сутності природи, особливостей розвитку діяльності господарських суб'єктів, механізмів державного впливу на процес вкладання капіталу, який часто обмежується регулятивною функцією управління. Системний підхід до аналізу цих категорій висуває низку питань: що має бути об'єктом управління, активних і пасивних, прямих та опосередкованих інструментів державного впливу, які системні особливості суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин, як трансформуються інвестиційні ресурси в інвестиційний потенціал, які джерела забезпечення інвестиційних потреб та ін.

Критичний аналіз літератури, присвяченій проблемам глобального впливу на рух капіталу на регіональному рівні, показав, що різні автори оцінюють вплив глобалізації на регіональну економіку по-різному. Одні вважають, що вона діє позитивно, інші аргументують її негативний вплив на регіональний розвиток країн, що перебувають у трансформаційному стані. Комплексний підхід у цьому контексті дає підстави для висновку, що глобалізація в динаміці як негативно, так і позитивно впливає на регіональний розвиток. Негативний вплив виявляється в розширенні сфер впливу транснаціональних корпорацій на весь світ, що ще більше стримує розвиток регіонів, позитивний - у тому, що вона сприяє усвідомленню того, що окремо кожній країні успішно розв'язати проблеми соціально-економічного розвитку неможливо. Йдеться, наприклад, про глобальні проблеми бідності, екологічні, медичні тощо.

Установлено, що в науковій літературі констатується існування суперечностей, які неможливо розв'язати з допомогою існуючих механізмів, тому слід розвивати альтернативні системи суспільного розвитку. Для цього необхідно вийти за межі економічного, інформаційного, інтелектуального фундаменталізму, включивши в систему оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом критерії, які характеризують відносини між людьми не тільки в економічному чи господарському вимірах, а, насамперед, у духовно-моральному.

Таким чином, обгрунтовано, що дослідження інвестиційного процесу як окремого об'єкта наукового аналізу має здійснюватися на таких засадах:

цілеспрямованості, яка означає, що системі управління мають бути властиві механізми розробки, прийняття і реалізації соціально-економічної мети інвестиційної діяльності на різних рівнях господарювання;

цілісності, згідно з якою сукупність явищ інвестиційної діяльності розглядається у вертикальному та горизонтальному взаємозв'язку та взаємозалежності. Вертикальний зв'язок базується на принципі ієрархічності, горизонтальний - на принципі самоорганізації, метою горизонтального та вертикального взаємозв'язку є встановлення нових властивостей системи, які відсутні в її окремих елементах;

комплексності, що передбачає врахування всіх факторів, які впливають на ефективність системи державного управління. Вони справлятимуть потужний позитивний вплив на інвестиційну сферу тоді, коли господарські суб'єкти будуть усвідомлювати обмеженість державних та ринкових інструментів впливу, взятих окремо та самодостатньо;

достатності та визначеності, відповідно до яких управлінські рішення повинні мати повну, всебічну, об'єктивну, своєчасну, кількісно і якісно визначену інформацію про діяльність суб'єктів і об'єктів управління та повністю забезпечувати потреби розвитку;

превентивності, яка означає, що інформація про майбутній стан суб'єктів та об'єктів має бути прогнозована за певними сценаріями розвитку та забезпечена превентивними механізмами запобігання їм, їх усунення та контролю.

У другому розділі - Теоретико-методологічні засади управління інвестиційним процесом” - проведено аналіз ринкової системи господарювання, який свідчить про те, що управління інвестиційним процесом являє собою цілісну систему, в якій вплив суб'єктів на об'єкт управління здійснюється в певному інвестиційному середовищі і має цілеспрямований характер.

З'ясовано, що інвестиційний процес в умовах ринкової системи формувався тривалий історичний період. У стабільних умовах господарського розвитку він функціонує на засадах самоорганізації та саморегулювання, але під контролем держави. Показано, що інвестиційний процес пов'язується економічною теорією з реалізацією багатьох інвестиційних проектів. Справді, інвестиційна діяльність здійснюється через упровадження інвестиційних проектів, які є необхідним, але недостатнім елементом забезпечення інвестиційних потреб простого й розширеного відтворення, оскільки інші його складові (формування умов інвестування, прогнозування, планування, організація, стимулювання, контроль) залишаються поза увагою держави, що у трансформаційному періоді не дає змоги досягти взаємоузгодженості інтересів суб'єктів та знижує загальну ефективність господарювання.

Аналіз процесу розширеного відтворення засвідчив, що системоутворюючою категорією інвестиційного процесу є інвестиція. Для державного управління принциповим є те, що інвестиція як економічна категорія означає відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності з приводу довгострокових вкладень капіталу у виробництво з метою отримання прибутку та задоволення індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Доведено, що трактування інвестиції як розміщення грошей у будь-які інструменти з метою отримання доходу призводить до виокремлення реальних та фінансових потоків капіталу, оскільки дає можливість отримувати доход поза процесом виробництва, у результаті чого виникає дефіцит грошових ресурсів у реальному секторі економіки при їх одночасному надлишку у фінансовому секторі. Це гальмує розвиток продуктивних сил на сучасному етапі.

Системно-процесний аналіз інвестиційної діяльності дає підстави характеризувати інвестиційне середовище як сферу взаємодії суб'єктів інвестиційного процесу, умови якої формуються інтегративними соціальними, правовими, організаційними, економічними, фінансовими, екологічними, інституціональними, техніко-технологічними, інформаційно-інтелектуальними, духовно-моральними, національно-етнічними та іншими чинниками, функцією яких є постачання та утворення необхідних інвестиційних ресурсів, перетворення їх на інвестиційний потенціал. Під час системно-процесного аналізу функціонування інвестиційного середовища було виявлено його нову властивість - опір, яка характеризує синергетичний ефект взаємодії об'єктів і суб'єктів процесу вкладання капіталу і розподіляється на позитивний і негативний, внутрішній і зовнішній. Об'єктивне встановлення чинників опору є необхідним елементом системи державного управління, оскільки дає змогу концентрувати і структуризувати вплив державних органів влади на оптимізацію інвестиційного середовища.

У розділі показано, що в науковій літературі вплив державного управління на інвестиційний процес розглядається в основному крізь призму регулювання інвестиційної діяльності, формування інвестиційного клімату, використання інвестиційних ресурсів. Доведено, що інвестиційний клімат досліджується в основному з урахуванням умов залучення інвестицій, однак в обмежених рамках, наприклад, відсутнє достатнє наукове обґрунтування безпечних для держави обсягів залучення іноземних інвестицій. У літературі інвестиційний потенціал розглядається як сума ресурсно-сировинного, виробничого, споживчого, інфраструктурного, інтелектуального, інноваційного елементів. Процесний аналіз розширеного відтворення показує, що інвестиційний потенціал є не тільки природною властивістю інвестиційних ресурсів, а й синергетичним результатом взаємодії державних та ринкових механізмів. Інвестиційний потенціал може бути більшим або меншим від суми вхідних ресурсів. Звідси випливає, що стан інвестиційного середовища об'єктивно характеризується різницею між наявними інвестиційними ресурсами та вкладеними інвестиціями за певний проміжок часу. Чим більша ця різниця, тим несприятливіше інвестиційне середовище.

В умовах впровадження ліберальної інвестиційної парадигми в Україні основною проблемою інвестування господарські суб'єкти та науковці вважають недостатність фінансових ресурсів. Доведено, що фінансових ресурсів значно більше, ніж сума реальних інвестицій, що є однією з важливих проблем, яку необхідно розв'язати. В Україні спостерігається дефіцит духовно-моральних ресурсів, що негативно вплинуло на характер трансформаційних процесів (наприклад, держава не змогла забезпечити справедливу приватизацію та захистити населення від фінансових афер, тінізації економіки). Тому згадані ресурси мають стати основними в системі інвестиційних ресурсів, у противному разі Україна не зможе найближчим часом вийти із системної інвестиційної та соціальної кризи і включитися у світові інтеграційні процеси.

Системоутворюючі властивості інвестицій реалізуються через інвестиційний цикл. В економічній літературі він розглядається як процес, що відбувається протягом часу здійснення інвестицій. Автором поглиблено тлумачення інвестиційного циклу як інтегральної характеристики соціального, організаційного, фінансового, техніко-технологічного, інноваційно-інформаційного, екологічного циклів, зумовлених вкладанням капіталу у виробництво, тому ефективне усунення невизначеностей у процесі реалізації конкретного інвестиційного проекту можливе тільки на основі превентивного (випереджального) та системного впливу держави на інвестиційну діяльність.

У дисертації вперше доведено, що в трансформаційній економіці інвестиційний процес, основним елементом якого є інвестиційний цикл, має стати об'єктом державного управління для забезпечення потреб розширеного відтворення основних фондів. Це приводить до необхідності прогнозування, планування, організації інвестиційного процесу та його правового, фінансового, соціального забезпечення на макро- та мікрорівнях.

Показано, що інвестиційний процес як об'єкт державного управління характеризується родовими ознаками суспільної природи: комплексністю різноспрямованих потоків капіталу; невизначеністю якісно-кількісного переходу сторін, циклічністю руху капіталу, що в трансформаційній економіці потребує державного управління. Доводиться, що в умовах ринкової системи господарювання співвідношення між протилежними векторами руху тривалий час регулювалося на самоорганізаційних засадах. Рівень невизначеності зазнає впливу ринкових сил попиту й пропозиції на інвестований капітал, конкуренції, кон'юнктури, стадії життєвого циклу продукції, він усувався на основі самоорганізації ринкових господарських суб'єктів, що періодично призводило до фінансово-економічних криз. Вихід із кризового стану досягався завдяки державному втручанню, але із значним запізненням у часі, соціальними та економічними втратами.

У розділі встановлено, що інвестиційний процес в умовах трансформаційної економіки характеризується збільшенням невизначеності, що в разі пасивної поведінки держави призводить до зменшення можливості прогнозування і передбачення майбутніх макроекономічних проблем, необхідності розробки превентивних механізмів запобігання їм та ліквідації. З огляду на це при побудові нової системи державного управління обґрунтовується потреба в розробці інструментів свідомого усунення невизначеностей на основі прозорих, зрозумілих, прогнозованих дій господарських суб'єктів.

У розділі обгрунтовано бінарні принципи відносин суб'єктів інвестиційної діяльності: свободи, відповідальності (вертикальної), ефективності й справедливості (горизонтальної) взаємозалежності, яка потребує встановлення ідентичної міри (межі їх дії). Метою вдосконалення взаємовідносин інвестиційної діяльності має бути зростання інвестиційного потенціалу як бази забезпечення індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Функцію формування умов вкладання капіталу мають виконувати всі учасники інвестиційної діяльності. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності мають забезпечити безперешкодний рух інвестицій в інвестиційному циклі: від визначення пріоритетів вкладання капіталу до споживання інвестиційних товарів суб'єктами, їх кінцевого споживання населенням.

Установлено, що забезпечення виконання цієї функції суб'єктами інвестиційної діяльності є початковим етапом формування відповідального й ефективного власника. Без залучення суб'єктів інвестування до формування умов вкладання капіталу держава не зможе ефективно управляти економічним розвитком, який у цьому разі матиме тимчасовий, невизначений характер, а його ефективність цілком залежатиме від стихійних чинників.

Управління інвестиційним процесом в умовах ринку в стабільні періоди характеризується ринковим саморегулюванням. У періоди економічних криз держава управляла процесом інвестування безпосередньо. Жоден механізм управління не став вичерпним, таким, що враховує динамічні зміни в часі й просторі, а самоорганізація ринку виявилася неспроможною передбачити економічні та фінансові кризи, які відбуваються періодично і постійно, що призводить до великих втрат економічних ресурсів. Сучасний інвестиційний процес виходить за суто економічні межі, що потребує від кожного суб'єкта інвестування грунтовного вивчення соціальних, культурних, національних, глобальних та інших чинників і включення їх у систему макроекономічного управління.

У третьому розділі - “Трансформація державного впливу на інвестиційний процес в умовах глобалізації” - основна увага звертається на характеристику моделей господарювання у світі. Наголошується на необхідності осмислити нові процеси суспільного розвитку, дослідити такі поняття і явища, як “глобалізація”, “нова економіка”, “цивілізаційна криза” та встановити особливості їх впливу на інвестиційний процес в Україні.

Виявлено, що світова економіка має інформаційно-інтелектуальний вектор розвитку. Утворюються світові мережеві технології, які миттєво перетворюють і передають величезні обсяги інформації, забезпечують інтеграцію фінансових ринків; розпочалося самозростання фінансового капіталу поза матеріальною реальністю, що робить фінансові та реальні потоки капіталу переважно паралельними, трансформуючи рушійні сили ринкової системи. Незважаючи на потужні суперкомп'ютерні системи, створений людиною світ виявився складним для її інтелектуальних можливостей і більше не піддається ефективному передбаченню напрямів власного розвитку. У результаті майбутнє як кількісне нагромадження параметрів і тенденцій минулого та сучасного неможливе. Це зумовлює необхідність формування нової інвестиційної парадигми розвитку, особливо у трансформаційних економіках.

Установлено також, що метою глобалізації є не розв'язання сучасних проблем соціально-економічного розвитку, а залучення додаткових інвестиційних ресурсів планети в конкурентну боротьбу, яка отримала нові засоби та механізми без зміни її характеру. Водночас людство починає усвідомлювати, що жодна держава світу самостійно не може розв'язати проблеми критичного техногенного навантаження на довкілля (руйнування озонового шару, глобальне потепління, забруднення повітря тощо), бідності, поширення інфекційних захворювань та ін.

У розділі показано, що у постіндустріальних країнах на базі розвитку п'ятого та шостого технологічних укладів створюється нова структура виробництва. Формується постіндустріальне суспільство. Його характерною ознакою є нова ефективність, базою якої виступають глобальні інформаційно-інтелектуальні технології. Деякі автори вважають, що останні створюють умови, за яких неможливо відчужувати результати праці. Проте змінюється не тільки характер праці, а й методи примусу до неї, механізми перерозподілу доданої вартості, оскільки не тільки окремі працівники, а навіть держави у новій економіці підпорядковуються новому економічному порядку. Результати праці не відчужуються тільки від суб'єктів, які є розробниками метатехнологій, управляють ситуацією, моделюють її, керуючись власними інтересами.

Розкрито особливу роль знання, яке стало головним фактором формування нової економіки, оскільки систематизовані дані змінюють образ сучасного світу. В інформаційно-інтелектуальній економіці вирішальну роль відіграє той, хто володіє новими технологічними принципами, базами даних, має алгоритми обробки величезних масивів інформації та застосування її у виробничих, бізнесових, соціально-економічних процесах.

У розділі виявлено нову тенденцію - гроші поступово втрачають функцію загального еквівалента у зв'язку з нестабільністю валютних курсів та процентних ставок. Натомість її починають виконувати метатехнології, які завжди стабільні: їх обсяг у виробника не зменшуються після передачі іншим господарським суб'єктам, які не втрачають права володіння ними, є джерелом нескінченних відтворювальних ресурсів, на відміну від грошей, мають власну продуктивність, стають середовищем господарювання суб'єктів комерційної діяльності, багато в чому підміняють і замінюють старі правила й атрибути ринку. Все це свідчить про те, що нова економіка формує нових монополістів, які тотально контролюють ринок сучасних товарів; ліберальний вплив на суспільне виробництво втрачається, трансформується зміст сучасного господарювання, який неоднозначно характеризує життєздатність та прогресивність системи, що народжується.

Доведено, що в умовах інтенсифікації глобального впливу на національні економіки, причому в основному негативного, підвищується відповідальність держави за коректний вибір цивілізаційного вектора руху, побудову нових господарських систем, які мають вивільнити людину від тваринної боротьби за своє існування. Цього можливо досягти тільки на основі включення в механізм оцінки ефективності господарської діяльності, крім економічних, соціальних, техніко-інформаційних, інтелектуальних, екологічних, ще й етичних критеріїв добра, совісті, співчуття до слабшого та ін. Основною метою держави має стати забезпечення повноцінного людського існування.

З'ясовано, що формування нової системи господарювання в Україні здійснюється з використанням світового досвіду, відповідно до якого держава як суб'єкт господарювання має розробляти умови інвестиційної діяльності, регулювати суспільно-економічні процеси, але не втручатися у виробництво. Інші суб'єкти мають активно впливати на суспільне виробництво на ліберальних принципах. Обгрунтовано доцільність застосування світового досвіду, але з урахуванням національних особливостей. Показано, що з допомогою ефективних механізмів на базі копіювального методу неможливо розв'язувати проблеми, що постійно виникають, коли існуючий неефективний спосіб виробництва інтенсивно руйнується, ставлячи суспільство перед вибором: виживати будь-якими методами (у тому числі й неправовими, антидержавними, антисоціальними) чи потрапити в тотальну залежність від високорозвинутих держав, ліквідувавши внутрішній негативний опір та зовнішні негативні впливи. Трансформаційні процеси господарського механізму досліджує транзитологія - загальна теорія перехідних процесів, його закономірностей, механізмів переходу до нового господарського порядку з урахуванням глобальних впливів на національну економіку.

У розділі зазначається, що економісти виділяють три етапи, які відрізняються мірою втручання держави в економіку. На першому етапі запроваджувалося регулювання економічних процесів: умов інвестування, обсягів державних витрат, темпів зміни реальної зарплати, рівня зайнятості, розподілу доходів, формування сукупного попиту, рівня виробництва, сальдо платіжного балансу тощо держава застосовує виключно економічні й правові важелі. Другий етап передбачав обмеження функцій втручання держави в розвиток економіки шляхом передачі їх суто ринковим механізмам. Держава на цьому етапі регулює зайнятість населення, стабільність цін, сальдо платіжного балансу, темпи економічного розвитку. Ці два етапи невелика група високорозвинутих країн пройшла у 30-80-ті рр. і на сьогодні перебуває на третьому етапі. Третій етап характеризувався подальшим зменшенням втручання держави в діяльність господарських суб'єктів. Держава діє лише на найважливіших стратегічних напрямах, таких як контроль над інфляцією, досягнення нової якості зростання в широкому розумінні. На цей етап вступили США, Японія, Франція та інші країни.

Аргументами проти копіювання механізмів управління інвестиційним процесом високорозвинутих країн наздоганяючими методами для побудови національної господарської системи є тіньова економіка, корупція, бюрократизм, бідність значних мас населення та ін. У розділі також вказується, що володіння окремими високими технологіями, які здатні кардинально змінити уявлення про межі технологічної та економічної ефективності, є необхідною, але недостатньою умовою досягнення світової конкурентоспроможності. Доведено, що глобалізація інформаційного та економічного простору забезпечує достатню для світової конкуренції ефективність технологій держав перехідних економік тоді, коли вони включені у світові мережі (світова мережева економіка). Однак для тієї чи іншої країни це зумовлює необхідність передачі цим мережам частини повноважень, тому перед країнами, які перебувають у перехідному періоді, стоїть альтернатива: або віддати частину повноважень і включитися в уже діючі світові мережі, або формувати свою світову мережу, що значно складніше, але безпечніше для національного розвитку.

У розділі розкривається протиріччя між інноваціями та виробництвом. Інноваційні трансформації відбуваються постійно, а суспільному виробництву потрібен певний алгоритм розвитку, який встановлює умови стабільності та змінності. Доведено, що це протиріччя має розв'язати інституціоналізм шляхом встановлення формальних та неформальних правил комунікацій, які в процесі функціонування через певний час мають перетворитися на національні практики і культурні форми національної свідомості та національної ідентичності.

Установлено, що однією із закономірностей формування інституціональної бази є те, що вона має бути спрямована на гуманітарний розвиток суспільства на основі якісно нового явища, яке визначає характер інформаційно-інтелектуальної економіки - структурного ресурсу, який виникає внаслідок лавиноподібного ускладнення процесів господарювання, зумовленого необхідністю координувати та враховувати мільйони техніко-технологічних, виробничих, ринкових, соціально-економічних та інших параметрів і превентивно реагувати на їх динамічні зміни. Обгрунтовано, що його застосування в Україні призводить до необхідності розробки власної ідеології, стратегії й тактики побудови господарської системи.

Доведено, що включення у світові економічні мережі економіки України є об'єктивною закономірністю, однак це слід робити вибірково та частково, забезпечивши при цьому достатню ефективність та державну незалежність. Для досягнення соціально-економічної, техніко-технологічної, інформаційно-інтелектуальної, екологічної ефективності тощо слід формувати національну систему державного управління інвестиційним процесом та власні світові економічні мережі на основі використання структурного ресурсу та найвищих досягнень науково-технологічного прогресу.