Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

ГУСАРЄВ Станіслав Дмитрович

УДК 347.96

ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України

КОЗЮБРА Микола Іванович,

Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри державно-правових наук;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

БАБКІН Володимир Дмитрович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник;

доктор юридичних наук, професор

КОЗЛОВСЬКИЙ Антон Антонович,

Міжнародний науково-технічний університет,

віце-президент з наукової роботи;

доктор юридичних наук, доцент

ЛЕМАК Василь Васильович,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

Провідна установа - Інститут законодавства Верховної Ради України, м. Київ. Захист відбудеться “23” лютого 2007 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 19 січня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І.Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан розвитку права, правової системи свідчить про наявність нагальних проблем, які стосуються перспектив розвитку суспільного та державного ладу, демократії, ствердження ідеалів рівності та свободи, верховенства права, які проголошені як головні цінності в Основному Законі країни. Держава і право відбиваються у суспільній свідомості, яка зорієнтована на високі досягнення демократичних країн світу у галузі прав людини та докорінно відрізняється від головних постулатів офіційно визнаної ідеології попередніх років. Проте між проголошеними цінностями та фактичним станом їх реалізації склався значний розрив, причини якого пояснюються політичними, економічними, культурними та іншими чинниками. Процвітання корупції, тіньової економіки, поширення нігілістичних настроїв стали перепонами на шляху соціального прогресу в Україні. Зокрема, криза торкнулася правоохоронних органів - основних суб'єктів забезпечення правопорядку, не ефективно функціонують інститути правового захисту, майже незмінною за своєю суттю залишається діяльність правосуддя, суди не стали незалежними та справедливими.

Багато в чому стан якості суспільного життя пов'язується безпосередньо із сферою діяльності правових інституцій, в якій працює значна кількість представників юридичної професії, що визначає не лише їх соціальну значущість, але й високу відповідальність перед суспільством за стан законності, свободи та справедливості.

Зазначені факти зумовлюють потребу переосмислення теоретичних засад юридичної діяльності відповідно до конкретно-історичних умов, що склалися у пострадянському суспільстві, через призму сучасності, наповнення їх новим змістом, зважаючи на особливості розвитку правової системи України.

Ствердження у правознавстві принципу наукового плюралізму та відмова від етатистських традицій зумовили доцільність нових поглядів на структуру, форми здійснення та функції юридичної діяльності. Сучасна наукова література з питань юридичної діяльності, враховуючи міждисциплінарний характер її проблематики, є різноманітною відповідно до множини поставлених дослідниками пізнавальних завдань та чисельності практичних проблем, що мають бути вирішені за допомогою засобів наукового прогнозування. Це можна пояснити складністю та поліфункціональним характером цього явища, що сприяло залученню наукового потенціалу фахівців не тільки правознавства, але й інших галузей знань, зокрема філософії, соціології, психології, історії тощо.

Окремі аспекти юридичної діяльності висвітлено у радянській та пострадянській філософсько-правовій літературі, що дозволило сформувати відповідну світоглядну та методологічну базу для проведення низки фундаментальних загальноправових та галузевих досліджень. Серед них, зокрема:

філософське осмислення юридичної діяльності залежно від типів праворозуміння (В.Д. Бабкін, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, М.В. Костицький, В.С. Нерсесянц, А.В. Поляков, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов);

дослідження категорій істини, справедливості, об'єктивного та суб'єктивного, раціонального та позараціонального, можливого та дійсного в аспекті окремих юридичних спеціальностей (О.О. Бандура, К.К. Жоль, А.А. Козловський, І.П. Ліхолат, С.І. Максимов, В.П. Малахов, І.В. Строков);

розроблення категорії діяльності та методології діяльного підходу (С.С. Батищев, В.А. Лекторський, А.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, К.Х. Момджян, Т. Пщоловський, В.М. Сагатовський, Е.Г. Юдін ).

Проблеми юридичної діяльності досліджувалися й представниками загальної теорії держави та права, у працях яких розроблялися її принципи, категоріальна база, методологія пізнання. Зокрема:

поняття, зміст, види юридичної діяльності, її співвідношення з іншими правовими явищами, місце в механізмі правового регулювання докладно описані у монографіях, посібниках та наукових статтях С.С. Алексеєва, О.Е. Жалінського, В.М. Карташова, М.В. Коваля, М.Ф. Орзіха, О.В. Шмоткіна;

питання методології дослідження юридичної діяльності висвітлено у працях К.І. Амірбекова, М.І. Козюбри, В.М. Кудрявцева, В.І. Леушина, В.В. Оксамитного, О.Д. Тихомирова;

дослідженню правових форм юридичної діяльності присвячено теоретичні праці В.П. Бєляєва, В.М. Бенедика, В.М. Горшенєва, В.М. Протасова, І.Б. Шахова;

особливості юридичної діяльності в сучасних умовах глобалізації та трансформації національних правових систем, інтеграції України у світовий та європейський правовий простір осмислювалися В.Н. Денисовим, В.С. Журавським, О.В. Зайчуком, О.Л. Копиленком, Л.О. Луць, Ю.М. Оборотовим, Н.М. Оніщенко, О.Ф. Скакун, Ю.С. Шемшученком.

Окремі сторони практичної діяльності юристів вивчалися представниками галузевих юридичних наук, які спрямовували свої зусилля на пізнання особливостей професійної діяльності юристів у сфері виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокурорського нагляду, судочинства, досудового слідства, надання нотаріальних або адвокатських послуг тощо. У цьому контексті актуальними є праці В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, В.П. Бахіна, Т.В. Варфоломеєвої, М.М. Вопленка, В.С. Кузмічова, В.Ф. Опришка, Д.М. Притики, О.Д. Святоцького, В.Ф. Сіренка, О.Ф. Фрицького, С.Я. Фурси, В.В.Цвєткова, В.М. Шаповала та інших авторів, завдяки яким розширено межі джерельної бази у формуванні комплексної характеристики професійної діяльності юристів.

Ряд дослідників працювали над питаннями морально-етичного забезпечення юридичної діяльності та розвитку деонтологічного напряму правових досліджень (Ю.А. Агєшин, О.М. Бандурка, О.М. Карпов, О.С. Кобліков, Є.О. Лукашева, М.І. Малишко, С.С. Сливка, В.І. Темченко).

Проте тривалий час у науковій літературі діяльність у сфері права розглядалась як аспект державного або політичного управління, а робота юриста асоціювалася з правоохороною, застосуванням права як формою реалізації державно-владних повноважень. До теперішнього часу не розроблено науково обґрунтованої методології досліджень юридичної діяльності, яка б дозволила врахувати різні підходи щодо визначення поняття, форм, видів юридичної діяльності, систематизувати наукові інтереси дослідників правової сфери відповідно до потреб перехідного етапу. Не визначено потрібні наукові прогнози щодо сучасних тенденцій розвитку професійної діяльності юристів та напрямів її вдосконалення.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідність подальшого опрацювання теоретичних та методологічних засад теорії юридичної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV; Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344; Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 2003-2006 рр.; пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є осмислення теоретичних та методологічних засад юридичної діяльності, стану та перспектив її розвитку в умовах становлення громадянського суспільства, соціально-правової держави, трансформації правової системи України в контексті її світової та європейської інтеграції, збереження самобутності національного права.

Мета дослідження зумовила визначення та розв'язання таких завдань:

проаналізувати та узагальнити результати правових досліджень юридичної діяльності, виявити існуючі прогалини, визначити проблематику її подальшого вивчення;

систематизувати методологічні підходи загальнотеоретичних досліджень юридичної діяльності;

визначити особливості діяльного підходу та розкрити його методологічні можливості для досліджень юридичної діяльності;

виявити та охарактеризувати історичні джерела виникнення та становлення професійної діяльності юристів, підстави її диференціації, розкрити взаємозв'язок зазначених процесів із розвитком права;

на підставі аналізу та узагальнення загальнотеоретичних та інших правових досліджень юридичної діяльності визначити її домінуючі властивості, соціальну та правову зумовленість, розробити відповідне визначення;

виявити зміни у структурі, функціях та критеріях типологізації юридичної діяльності з урахуванням тенденцій розвитку юридичної науки та правової дійсності України;

розкрити зміст поняття й основних принципів юридичної практичної діяльності, систематизувати її ознаки, що мають науково-теоретичне та нормативно-правове походження;

визначити основне функціональне призначення практичної діяльності юристів відповідно до ролі права у суспільстві;

з'ясувати існуючі класифікації видів та форм юридичної практичної діяльності, на основі чого визначити доцільність виокремлення нових класифікаційних критеріїв;

охарактеризувати особливості юридичної діяльності в різних правових сім'ях;

визначити перспективи професійної діяльності юристів відповідно до напрямів і тенденцій розвитку правової системи України.

Об'єктом дослідження є юридична діяльність, її місце та призначення у суспільстві.

Предметом дослідження є методологічні та теоретичні засади юридичної діяльності.

Методи дослідження. Філософсько-світоглядною основою дослідження є основні положення аналітичної філософії, феноменології, герменевтики, а також парадигми людиноцентризму, соціологічної та інтегративної юриспруденції.

Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувалися використанням філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових та конкретно-наукових методів пізнання, зокрема:

методи діалектики дозволили визначити основні властивості явища юридичної діяльності як такого, що знаходиться у взаємодії з іншими елементами правової системи, розвивається, змінюється відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства та правової сфери його життя; використання герменевтичного підходу пов'язувалось, насамперед із необхідністю пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, а також текстів нормативних актів, що уможливило розкрити зміст та узагальнити сформульовані у різні способи властивості явища, що досліджується;

шляхом застосування історичного методу у дослідженні висвітлено етапи становлення та розвитку теорії юридичної діяльності, виокремлення етико-деонтологічного напряму досліджень сфери професійної діяльності юристів, умови та фактори формування корпусу професійних юристів в історичних рамках існування давнього римського суспільства;

з використанням структурно-функціонального підходу було досліджено внутрішню будову юридичної діяльності, її зумовленість функціональним призначенням, а також визначено залежність таких структурних складових, як суб'єкт, об'єкт, мета, завдання тощо від завдань, функцій та форм окремих видів юридичної діяльності;

системний підхід уможливив розглянути юридичну діяльність як елемент правової системи, визначити залежності її властивостей від системних змін у праві та суспільстві;

діяльний підхід спрямовувався на висвітлення окремих правових явищ, зокрема, права, правовідносин, правопорядку, правового режиму, засобів правового регулювання, правосвідомості через призму їх детермінації діяльністю юристів, у сфері здійснення якої кожне з названих явищ виявляє своєрідні форми та способи прояву, взаємодії;

метод класифікації дозволив систематизувати як окремі методологічні підходи сучасних дослідників проблематики юридичної діяльності, так і визначити основні групи класифікаційних критеріїв (наукові, нормативні, практичні) за порядком їх походження, доповнити існуючу видову гаму професійної діяльності юристів, виявити недоліки та суперечності у використанні класифікаційного методу;

метод порівняння було використано в процесі співставлення методик проблематики юридичної діяльності, способів нормативного закріплення завдань та функцій, а також співставлення обсягів понять юридичної, правової, неправової діяльності, які становлять категоріальну базу дослідження;

спеціально-юридичний метод було використано з метою пояснення окремих правових конструкцій, теорій, принципів, понять, аналізу норм чинного законодавства, виявлення недоліків у ньому; метод правового моделювання застосовувався для визначення перспектив розвитку наукової, навчальної та практичної форм діяльності юристів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних та методологічних засад юридичної діяльності, спрямованим на розширення та упорядкування системи наукових знань та орієнтованим на розв'язання теоретичних і практичних завдань розвитку професійної діяльності юристів в сучасних умовах.

Наукова новизна дисертації полягає у таких висновках, положеннях та рекомендаціях:

вперше:

узагальнено історіографію з проблем юридичної діяльності, проведено її систематизацію відповідно до галузей наукового знання, виявлено найбільш суттєві результати досліджень, їх прогалини, визначено перспективні напрями подальших досліджень. Розкрито роль теоретико-правових досліджень у їх співвідношенні з дослідженнями філософського та галузевого змісту, на підставі чого зроблено висновок про віднесеність явища юридичної діяльності до предмета різних галузей наукового знання, що мають загальноправовий, міждисциплінарний або прикладний характер;

здійснено систематизацію методологічної основи досліджень юридичної діяльності, на підставі чого з'ясовано, що у структурі методології найпоширенішими є комплексний, соціологічний, прагматичний, системний та деонтологічний підходи. Зокрема, виявлено тенденцію деонтологізації наукового знання у сфері досліджень юридичної діяльності, що виявилось у активізації використання деонтологічного підходу та зумовлюється поступовим ствердженням ідеології соціологізму;

обґрунтовано висновок про те, що різноаспектність та багатогранність завдань, які постають у сфері практичної діяльності юристів, об'єктивно передбачає урахування цього фактора у класифікаціях. Систематизовано головні підходи щодо обрання класифікаційних критеріїв, серед яких визначено такі: професійно-прагматичний; такий, що спирається на використанні абстрагованих критеріїв; а також такий, в основу якого покладено професіограму певного виду юридичної діяльності. Висвітлено доцільність нового критерія класифікації практичної діяльності, а саме - спеціалізації роботи професійних об'єднань та окремих юристів-практиків;

запропоновано розгорнуту класифікацію функцій юридичної практичної діяльності, яка базується на використанні найбільш значущих критеріїв (за соціальним значенням; за рівнем спеціалізації; за сферами суспільного життя; за сферами застосування праці юристів; за часом впливу тощо). Надано додаткові інтерпретації щодо змісту підфункції правозаповнення, характерної для сфери правозастосування;

удосконалено:

систему наукових знань у сфері досліджень історії виникнення та становлення юридичної діяльності. Зокрема, на прикладі генези юриспруденції у Давньому Римі, виявлено причини та умови формування правової діяльності, її професіоналізації та спеціалізації. Розкрито значення історичних джерел для розуміння сутності та соціального призначення правничої професії у сучасних умовах;

поняття юридичної діяльності, що дозволило на рівні основних ознак у соціальному та правовому аспектах виокремити, відповідно, такі її властивості, як професіоналізм і юридизм. Професіоналізація сфери правових робіт пояснюється фактором її соціальної обумовленості, історичним виокремленням особливого професійного прошарку серед інших професій у структурі соціальної діяльності. Юридизм пояснюється її правовою сутністю, зумовленістю правом, високим рівнем спеціалізації, фаховості суб'єктів юридичної діяльності у здійсненні їх повноважень;

теоретичне уявлення щодо структури та функцій юридичної діяльності в контексті розвитку правової реальності, становлення громадянського суспільства та соціально-правової держави в Україні. Заакцентовано на особливостях використання загальної та сумарної структури у вивченні юридичної діяльності. Зокрема, проведено типологізацію та уточнено обсяги понять загальної структури юридичної діяльності, серед яких: суб'єкт, об'єкт, мета, форма, засоби;

отримали подальший розвиток:

змістовна характеристика діяльного підходу, умови та межі його застосування у правових дослідженнях юридичної діяльності, зокрема: поняттєвий ряд, співвідношення з іншими загальнонауковими підходами, особливості кола проблем, які можуть бути досліджені за його допомогою, зумовленість властивостями та природою предмета дослідження. Як особливість його застосування у дослідженнях юридичної діяльності, визначено причини його актуалізації, запропоновано відповідний категоріальний апарат, охарактеризовано перспективні напрями використання;

система принципів юридичної практичної діяльності, їх зміст, способи формалізації в актах національного та міжнародного права. Доведено необхідність виокремлення також групи неписаних принципів, які формуються у сфері юридичної практики та матеріалізуються в актах професійної поведінки юристів;

положення про необхідність використання різноманітних класифікацій у формуванні комплексної характеристики юридичної діяльності. Зокрема, доведено доцільність використання таких критеріїв, як: форма, зміст, кількість суб'єктів, структурна організація, галузь права тощо. Як базову, фундаментальну класифікацію юридичної діяльності виокремлено її диференціацію у вигляді юридичної наукової, юридичної освітньої та юридичної практичної діяльності;

поняття юридичної практичної діяльності, в результаті чого проведено диференціацію її ознак. Запропоновано всі ознаки розмежувати за критерієм походження, в результаті чого виявлено такі характеристики, що визначаються нормативно, а також такі, що формулюються за допомогою засобів науково-теоретичного пізнання;

система наукових знань щодо особливостей юридичної діяльності в умовах функціонування окремих правових сімей. Доведено, що ознаки типу правової системи з необхідністю проявляються у характеристиках юридичної діяльності, зокрема, в особливостях суб'єкта її здійснення, об'єкта, функціональної спрямованості, соціальної значущості юридичної діяльності, статусі юристів;

ідеї щодо сучасного стану юридичної діяльності у науковій, освітній та практичній сферах, визначено перспективи їх розвитку, виходячи з тенденцій, які склалися у функціонуванні окремих компонентів правової системи України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовано й обґрунтовано висновки та пропозиції, які сприятимуть подальшому поглибленню концептуальних засад юридичної діяльності, удосконаленню методології її досліджень.

Наукові здобутки, репрезентовані у цьому дослідженні:

у науково-дослідній сфері орієнтують на нові напрями теоретико-правових досліджень проблематики юридичної діяльності;

у сфері нормотворчості можуть бути використані як концептуальні засади розвитку законодавства, що регулює сферу професійної діяльності юристів;

у навчальному процесі використовуються при розробленні методичних матеріалів, а також у викладанні таких навчальних курсів як теорія держави та права, юридична деонтологія, юридична етика, судові та правоохоронні органи, адміністративна діяльність.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які становлять новизну праці, розроблено автором особисто. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.

У співавторстві опубліковано: три розділи (1-3) навчального посібника Юридична деонтологія. Введення в спеціальність. Навч. посіб. - К. - 1998. - 156 с.; п'ять розділів навчального посібника Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 655 с. Науковий доробок здобувача полягає у підготовці розділів 1-2, 6-8.

У співавторстві опубліковано також одну статтю (Українська та російська традиції державорозуміння // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 5. - С. 3-9). Не менше половини її обсягу є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у висвітленні основних методологічних підходів представників українського правознавства щодо розуміння механізму держави та ролі в ньому окремих правових інституцій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також оприлюднені на: науково-практичній конференції “Україна: людина, суспільство, природа”(м. Київ, 2001; тези опубліковано); республіканській науковій конференції “Конституція України - основа модернізації держави і суспільства” (м. Харків, 21-22 червня 2001 р.; тези опубліковано); міжнародній конференції “Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 травня 2002 р.; тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 28-29 квітня 2004 р.; тези опубліковано); Х-ій регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.; тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна злочинність: проблеми та перспективи боротьби” (м. Кишинів, 25-26 трваня 2005 р.; тези опубліковано); IV міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень -2005” (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 р.; тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління - 2005” (м. Київ, 29-30 листопада 2005 р.; тези опубліковано); республіканській науково-практичній конференції “Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового товариства” (м. Дніпропетровськ, 24-25 листопада 2005 р.; тези опубліковано); науково-практичній конференції “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції” (м. Київ, 21-22 квітня 2006 р.; тези опубліковано).

Публікації. Результати дослідження опубліковані в монографії: Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. - К.: Знання, 2005. - 375 с., трьох навчальних посібниках, 36 публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах науково-практичних конференцій, у тому числі 22 у фахових журналах та збірниках наукових праць, переліки яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається з чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел (535 найменувань на 47 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 421 сторінку, з них основного тексту 374 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено рівень вивчення теми, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подаються відомості про особистий внесок здобувача, апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 “Наукознавчі основи досліджень юридичної діяльності” присвячено аналізу наукової літератури з проблематики юридичної діяльності, визначенню основних методологічних підходів, що використовуються сучасними авторами, та становлять засади методології дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія з проблематики юридичної діяльності” здійснено систематизований аналіз наукових джерел із проблематики юридичної діяльності, на підставі якого автор стверджує, що, будучи порівняно складним та поширеним соціальним явищем, юридична діяльність стала предметом дослідження не тільки для представників юридичної науки, але й для фахівців інших галузей знань, зокрема, філософії, психології, історії. Проте у цих дослідженнях не здійснено комплексної розробки юридичної діяльності, а більшою мірою вивчаються її окремі аспекти, проблемні питання. Це зумовлює потребу розгорнутої характеристики філософських основ праворозуміння, розкриття проблем істини та справедливості у юридичному процесі та використання філософських категорій, які дозволяють виявити найбільш суттєве у юридичній сфері з позицій єдності логічного та історичного, конкретного та абстрактного, теоретичного та практичного.

Разом із тим у працях філософів не отримали належної уваги проблеми застосування методів діалектики у галузі проведення наукових правових досліджень, зокрема, співвідношення форми і змісту в умовах розвитку системи правової освіти, її інтеграції до освітянського простору Європи, а також закономірного і випадкового у галузі здійснення юридичної практичної діяльності.

Аналізуючи рівень розвиненості теорії юридичної діяльності, автор акцентує увагу на тому, що: по-перше, теорія юридичної діяльності має свою історію становлення та розвитку, внутрішню будову, систему принципів, термінологічний ряд, власну методику застосування; по-друге, рівень розвинутості теоретичних знань залежить від інтенсивності досліджень у цьому напряму, можливостей використання теоретичних розробок у практиці, а також від міждисциплінарних зв'язків з іншими науками. Автор зробив висновок, що, враховуючи стан розвитку правової науки та правової дійсності, слід визнати, що окремі складові теорії юридичної діяльності потребують уточнення змісту, розширення класифікаційних рядів, а понятійно-категоріальний апарат - упорядкування за змістом та обсягом на засадах діяльного підходу, теорії правової поведінки, теорії соціальної діяльності, а також принципів непротиставлення, співвідносності обсягів понять та однозначності їх розуміння.

Таким чином, аналіз результатів наукових досліджень юридичної діяльності показує, що вона є предметом різних правових та інших соціально-гуманітарних наук, кожна з яких виокремлює властиву їй наукову проблематику. Правові дослідження доцільно розподілити на кілька груп або напрямів: дослідження філософського рівня; теоретико-правові дослідження; галузеві та міжгалузеві (міждисциплінарні); дослідження за напрямами фахових спеціалізацій. Окремі напрями становлять етико-деонтологічні дослідження, а також дослідження наукової та освітньої юридичної діяльності.

У підрозділі 1.2. “Методологічні підходи досліджень юридичної діяльності” проаналізовано методологію досліджень юридичної діяльності, розкрито сутність окремих методів, методологічних підходів, а також порядок та умови їх використання.

Сучасна методологічна база досліджень проблематики юридичної діяльності ґрунтується на основних положеннях сучасного праворозуміння, поєджнання та взаємодоповнення юридичного позитивізму, соціологізму, інтегративної юриспруденції, а також ідеях верховенства права, визнання прав та свобод людини як найвищої соціальної цінності, розмежування права та закону, пріоритету закону щодо підзаконного акта, взаємної відповідальності держави та особи.

На думку автора, у структурі методології досліджень юридичної діяльності потрібно виокремити кілька найпоширеніших методологічних підходів, які є домінуючими та дозволяють вирішувати поставлені дослідниками завдання, зокрема, комплексний, соціологічний, прагматичний, системний та деонтологічний підходи. Протягом останнього часу спостерігається активізація досліджень деонтологічних аспектів природи та змісту юридичної діяльності, співставлення її засад з моральними основами життєдіяльності суспільства, що дає підстави для виокремлення етико-деонтологічного напряму у правових дослідженнях.

Разом з тим зазначається, що методологічна база досліджень юридичної діяльності залишається недосконалою, що виявляється у багатоманітті авторських позицій щодо визначення, ознак, структури, змісту, видів юридичної діяльності, її співвідношення з іншими правовими явищами. Зокрема, поза увагою вчених залишаються дослідження юридичної діяльності як різновиду соціальної та правової діяльності, її власне юридична природа, особливості наукової, освітньої та практичної діяльності юристів. Тому подальше розв'язання проблем юридичної діяльності потребує додаткової розробки та обґрунтування таких методологічних підходів, як: діяльний, аксіологічний, порівняльний, антропологічний.

У підрозділі 1.3. “Особливості діяльного підходу у дослідженнях юридичної діяльності” обґрунтовано, що уже зазначені та інші методологічні проблеми можуть бути вирішені на основі використання діяльного підходу.

Діяльність як предмет дослідження потрапила до сфери наукового інтересу лише у XVIII ст. завдяки представникам німецької класичної філософії, які розглядали діяльність як спонтанну активність свідомості, таку, що не пов'язана нормами логіки та рефлексії, а створює основу для різних норм людської поведінки. У другій половині ХХ ст. спостерігається підвищення уваги дослідників до методологічного принципу діяльності, згідно з яким акцентується на ролі діяльності як на пояснюючому факторі у дослідженнях людини або окремих сфер її життя, що надає діяльній парадигмі особливу методологічну цінність та евристичність.

Використання принципу діяльності у сучасному правознавстві зумовлено соціальною природою та призначенням права, діяльністю соціальних суб'єктів, які виступають у праві як його суб'єкти, реалізують свої права, свободи, обов'язки, тим самим забезпечують життя права. Так, правові дослідження держави, її окремих форм пов'язуються з функціонуванням влади, основою здійснення якої є людська діяльність. Історико-правові дослідження державності також спираються на аналіз діяльності конкретних людей, громадських та політичних об'єднань. Тому принцип діяльності як провідна ідея та методологічна установка, передбачає виявлення причинних зв'язків між подіями в суспільстві через їх детермінацію предметною діяльністю людей.

За результатами проведеного дослідження запропоновано категоріальний ряд діяльного підходу: рух, активність, соціальна активність, поведінка, дія, діяльність, принцип діяльності, метод діяльності, методика діяльного підходу, середовище діяльності, структура, мета діяльності, результат тощо. Автор визначив та обґрунтував їх зміст, пізнавальні можливості, доцільність та особливості використання в межах теорії юридичної діяльності.

У підрозділі 1.4. “Історичні аспекти формування професійної діяльності юристів” з метою виявлення суттєвого та закономірного у існуванні феномена юридичної діяльності, автор звернувся до її ретроспективної характеристики на прикладах виникнення та формування юридичної професії у Давньому Римі.

Автор дотримується точки зору, що давньоримська правова культура вважається не тільки класичним зразком правового розвитку, а ще й невичерпним джерелом правових знань, дозволяє виявити закономірності виникнення та становлення юридичної діяльності, історичні зв'язки з правовою культурою України. На підставі аналізу правовій історії Риму з'ясовані причини та умови виникнення та виокремлення професійної діяльності судді, адвоката, виконавця судових рішень, слідчого, а також диференціації діяльності у галузі права на три види - практичну, навчальну та наукову. Автором відмічається, що на первинному етапі зародження професії чіткого розмежування на зазначені види не існувало, а такий розподіл склався значно пізніше. Імена таких юристів, як Папініан, Ульпіан, Гай, Юліан та інші стали відомі не лише завдяки їх практичній роботі, але й науковій творчості. Їх ідеї щодо права, держави, свободи, справедливості тощо були сприйняті представниками середніх віків, Нового часу та використані як правових засад. Відомо, що вже до імператорського періоду римськими юристами було зроблено напрацювання з питань судової практики, податкового управління, фінансового права, управління містами, кримінального судочинства. За результатами творчої діяльності юристів видавалася література, хоча й в обмеженій кількості.

У період імперії інституціалізується правове навчання шляхом утворення закладів для викладання правових дисциплін. Позаіталійські школи порівняно з римськими дуже відставали, а тому до Риму на навчання прибували маси провінціалів, росла потреба у юридичній підготовці та досвідченості. На думку фахівців з історії римського права, у школах втілювалися не тільки ідейні напрями науки. Вони виконували також функцію закладів для навчання, в яких відомі погляди та традиції передавалися від покоління до покоління та захищалися відомими наставниками. Таким чином, вже на первинному етапі виокремлення юридичної роботи як професійного виду діяльності спостерігаємо її розмежування на сфери практичного та теоретичного, де в межах останньої знаходимо всі ознаки навчальної та наукової діяльності у її сучасному розумінні.

На жаль, кількість джерел епохи правової культури Давнього Риму, що збереглися до наших днів, дуже обмежена за обсягом, але складає золотий фонд для вивчення історії права та правничої професії. Особливо це актуально для країн, чиї правові системи успадкували римську правову традицію. Стосовно юридичної діяльності, то аналіз історичних фактів дозволяє стверджувати, що юридична професія як вид соціальної діяльності має давню історію, яка нерозривно пов'язується з історією розвитку права. Спеціалізація та професіоналізація правової роботи складалася поступово разом із виокремленням соціального прошарку кваліфікованих юристів.

Таким чином, разом із становленням та розвитком права, окремих правових інститутів відбувалося зародження професійного соціального прошарку юристів, існування якого було об'єктивною умовою функціонування права. Здійснення правосуддя, надання консультацій, порад, виступи в суді на захист однієї зі сторін, підготовка текстів документів - основні дії, виконання яких передбачало наявність спеціальних знань, навичок та певного досвіду завдяки чому у Давньому Римі формувався класичний зразок правової культури, який своїм існуванням безпеосередньо або опосередковано здійснював потужній вплив на культури інших народів.

Розділ 2 “Теоретичні засади юридичної діяльності” присвячений висвітленню основних властивостей, внутрішньої будови, видів юридичної діяльності, відмежуванню її поняття від подібних правових понять, формуванню власного визначення. На основі аналізу чинного законодавства України, спеціальної літератури та особливостей функціонування правових інститутів здійснено типологічну характеристику юридичної діяльності з використанням різноманітних критеріїв класифікації.

У підрозділі 2.1. “Поняття юридичної діяльності” автором проаналізовано існуючі погляди вчених стосовно властивостей та інших характеристик юридичної діяльності, зокрема, узагальнено наукові позиції таких провідних у цій галузі фахівців як В.М. Карташов, В.М. Кудрявцев, В.І. Леушин, В.М. Горшенєв, О.Ф. Скакун, О.Е. Жалінський тощо.

В існуючих наукових джерелах юридичну діяльність пропонується розглядати з різних аспектів, зокрема, як елемент правової системи, як правову діяльність, як юридичну практику або як практичну діяльність юристів. У кожному з варіантів є певні недоліки, які не дозволяють чітко розмежувати між собою згадані поняття та визначити властивості юридичної діяльності. Зважаючи на наявність різних методологічних підходів та наукових тверджень щодо її суттєвих ознак, визначення поняття юридичної діяльності є одним з актуальних завдань загальної теорії права.

Як вихідне положення, автором висунуто та обґрунтовано ідею, що найзагальними поняттями стосовно зазначених понять є поняття соціальної діяльності та соціальної практики. Використовуючи метод системного аналізу окремих сфер соціальної діяльності, на підставі диференціації макро- та мікросистемного рівнів внутрішньої організації суспільства, сфер-причин та сфер-наслідків, автор дійшов висновків щодо існування сумарної та всезагальної структури юридичної діяльності, доцільності виокремлення певної сфери життя суспільства, основою якої є правова діяльність як вид соціальної діяльності, що здійснюється у правовій сфері, а також такої самостійної мікросистеми середнього рівня або підсистемного утворення, як юридична діяльність.

Співвідношення сфер правової та юридичної діяльності характеризується причинно-наслідковими зв'язками. Сфера-причина є джерелом виникнення сфери-наслідку або її складових елементів, а перетворення, що відбуваються у сфері-причині зумовлюють корінні перетворення у сфері-наслідку. У цьому відбивається домінуюча роль сфери-причини стосовно сфери-наслідку. В іншому аспекті, правова та юридична діяльноість співвідносяться як загальне та частка.

З урахуванням викладених міркувань та на підставі вивчення явищ правової дійсності, під правовою діяльністю пропонується розуміти один із видів соціальної діяльності, що здійснюється суб'єктами права з використанням правових засобів та з метою отримання правового результату, внаслідок чого відбувається створення права, його розвиток та реалізація в процесі функціонування суспільних відносин.

Юридична діяльність - це різновид правової діяльності, що здійснюється у формах практичної, освітньої та наукової, юристами, на професійній основі, з метою отримання відповідного правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Запропоноване авторське бачення поняття юридичної діяльності сформульовано без деталізації окремих властивостей, уособлює найголовніші характеристики, що дозволяють відрізнити юридичну діяльність від неюридичної правової діяльності.

Практична, наукова та навчальна юридична діяльність є окремими сферами застосування професійної праці юристів та разом утворюють єдиний соціально-правовий простір юридичної професії. Використання саме такого підходу, який полягає у необхідності широкого тлумачення юридичної діяльності дозволяє вийти за межі усталеної методики, забезпечити комплексність у дослідженні цього явища.

Таким чином, юридична діяльність характеризується тим, що: здійснюється у сфері права; суб'єктами здійснення виступають юристи - спеціально підготовлені фахівці; юридична діяльність спрямовується на організацію діяльності інших суб'єктів права; кінцевою метою юридичної діяльності є впорядкування та узгодження суспільних відносин; під час її здійснення використовуються як правові, так і неправові засоби; юридична діяльність регламентується правовими та іншими соціальними нормами; здійснюється у формах практичної, наукової та освітньої діяльності.

У підрозділі 2.2. “Структурно-функціональна характеристика юридичної діяльності” проаналізовано внутрішню будову юридичної діяльності, уточнено окремі поняття, усталені наукові позиції щодо форм прояву окремих структурних елементів, здійснено їх класифікації.

Автором обґрунтовано положення про те, що висвітлення структури юридичної діяльності є обов'язковим елементом її загальної характеристики, дозволяє визначити внутрішні та зовнішні зв'язки. Разом із тим осмислення структури передбачає звернення до функціональної характеристики юридичної діяльності, де функції є детермінантою її структурної організації, зумовлюються її цілями та завданнями. Під структурою юридичної діяльності розуміється певний взаємозв'язок, взаємне розташування її складових частин; сукупність сталих зв'язків, що забезпечують її цілісність та збереження основних властивостей за умов внутрішніх та зовнішніх змін. При цьому, поняття структури співвідносне з поняттями системи та організації юридичної діяльності.

У структуризаціях юридичної діяльності автором виокремлюється її сукупна та загальна структури. Сукупна структура юридичної діяльності характеризується рисами динамізму, що зумовлено появою її нових видів та підвидів, розширенням сфер впливу, тенденціями глобалізації та диференціації у правовій системі. Загальну структуру утворюють: об'єкти, суб'єкти, учасники, юридичні дії, операції, засоби їх здійснення, прийняті рішення та результати дій. Названі елементи складають основу у розумінні даного явища, зберігають його властивості навіть за умов зовнішніх змін, надають рис сталості.

До суб'єктів юридичної діяльності за ознакою професійності належать індивіди, колективи юристів, окремі юридичні інституційні утворення, а їх характеристику доцільно здійснювати у психологічному, фізичному, культурному, моральному, професійному, аксіологічному, інтелектуальному та інших аспектах.

Під об'єктом юридичної діяльності розуміються суспільні відносини, а також норми права, правові відносини, стани суспільних відносин. Автором виокремлюються основні та другорядні або вторинні об'єкти, тобто такі духовні або матеріальні блага, інші соціальні цінності, які існують у системі соціальних зв'язків та також зазнають правового впливу. Першість або другорядність впливу визначаються за критерієм мети діяльності. У результаті юридичної діяльності виявляються інші елементи її складу. Результат відбиває мету юридичної діяльності, окремі її операції, на підставі аналізу співвідношення мети та результату дозволяє визначити ефективність професійних дій юристів. Мета як елемент цілеспрямованої діяльності, який сформульований у нормативно-правових актах, визначений у нормах права, виконує роль програмного фактора і дозволяє узгодити засоби та форми отримання правового результату.

Під засобами юридичної діяльності розуміються явища матеріального світу, за допомогою яких її мета перетворюється у результат. Найповніше засоби юридичної діяльності досліджуються представниками галузевих наук, у результаті чого сформовано напрям досліджень, побудований на використанні методики інструментального підходу. Крім інших елементів, у роботі характеризуються також дії та операції як зовнішні акти людської поведінки, що спричиняють правові наслідки або пов'язані з ними. Автором запропоновано типізацію дій юристів: за критерієм змісту - на правотворчі, правозастосовні, інтерпретаційні; за способом діяльності - на гностичні, соціально-комунікативні, індивідуально-виховні, агітаційні, імперативні; за формою здійснення - на вербальні, конклюдентні, письмові тощо. Серед форм юридичної діяльності пропонується виокремити зовнішні та внутрішні форми, правові та організаційні.

Таким чином, у структурно-функціональній характеристиці юридичної діяльності її структуру можна розглядати як сукупну та як загальну, що зумовлено взаємозв'язками між її функціональним призначенням та внутрішньою будовою. Теоретичні моделі сукупної та всезагальної структур юридичної діяльності є незмінними, але з часом, внаслідок зміни факторів функціонування, характеристика їх окремих елементів потребує нових інтерпретацій. Так, виходячи з аналізу правових реалій сучасності, розширюється перелік суб'єктів здійснення юридичної діяльності, використовуються нові форми, методи та засоби її здійснення.

Підрозділ 2.3. “Типологія юридичної діяльності” присвячений різноманітним класифікаціям юридичної діяльності, аналізу методологічних можливостей їх критеріїв.

Автор погоджується з думкою, згідно з якою класифікація є одним з обов'язкових етапів у вивченні правових явищ, що дозволяє виявляти у них найхарактерніші типологічні ознаки, відносити до однієї чи іншої групи за певною ознакою, обґрунтовано положення, що при проведенні класифікацій юридичної діяльності доцільно використовувати критерії, які б відповідали поставленим дослідницьким завданням. Найпоширеними є критерії соціальної сфери або сфери застосування праці юристів, форми діяльності, функціональних повноважень установи або функцій суб'єкта, психологічних особливостей здійснення юридичної діяльності тощо. Серед них доцільно виокремити критерій професійної спрямованості або спеціалізації у роботі юристів, який дозволяє отримати такі види юридичної діяльності як прокурорську, судову, слідчу, нотаріальну, адвокатську тощо. Ця класифікація є широко вживаною у наукових працях, що можна пояснити її пізнавальними можливостями у розумінні професійної діяльності юристів.

Останнім часом у теорії права актуалізуються класифікації, які пов'язуються з виокремленням державного та недержавного, публічного або приватного критеріїв, що також має відношення і до суб'єктів юридичної діяльності, які у своїй значній кількості належать до сфери приватного інтересу, до обсягу поняття громадянського суспільства. Вивчення головних відмінностей у співвідношенні зазначених видів є однією з перспектив у дослідженнях, присвячених проблематиці юридичної діяльності.

Меншою мірою у теоретичних правових дослідженнях використовується критерії галузевої спрямованості у роботі юристів, структури права, фактичного поділу юридичної праці тощо, проте на практиці у сфері надання правових послуг галузевий та інші фактори визначають видові характеристики юридичної діяльності, види правових інтересів, структуру пропозицій на ринку праці. Крім того, аналіз запропонованих у юридичній науковій літературі варіантів класифікацій юридичної діяльності доводить неналежне становище не тільки класифікаційних робіт, а й використання класифікаційної методики. Тому подальші класифікації юридичної діяльності доцільно починат и з видового розподілу за такими критеріями, як тип правової системи, форма, сфера здійснення юридичної діяльності, структура або галузь права.

Таким чином, використання загальної теорії класифікації як певної сукупності методик, принципів, установок дозволяє пізнавати явище юридичної діяльності у різних площинах його сприйняття. Проте класифікації залишаються недоопрацьованим елементом у дослідженнях юридичної діяльності та потребують не тільки побудови класифікаційних рядів, але й теоретичної інтерпретації кожного класу, виду або підвиду.

У розділі 3 “Загальна характеристика юридичної практичної діяльності” розкрито правову природу та класифікації практичної діяльності юристів, проаналізовано її нормативну базу, принципи, основні завдання та функції.

У підрозділі 3.1. “Основні властивості юридичної практичної діяльності” здійснено уточнення змісту та обсягу цього поняття, його відмежування від близьких за змістом понять: юридична практика, правова практика, правова діяльність, юридична діяльність, діяльність правових установ тощо.

На думку автора, у науковій літературі ще не склалося чіткого уявлення щодо поняття юридичної практичної діяльності, що призводить до термінологічної невизначеності. Зокрема, у наукових роботах ототожнюються поняття юридичної та правової практики з юридичною практичною діяльністю. Не звертається увага на необхідність розмежування обсягів понять практики та діяльності, не ураховується, що юридичну практику можна розглядати у двох аспектах: як практику усіх форм та сфер здійснення юридичної діяльності (широкий підхід); як практику лише окремих юристів, правових установ або організацій.

Тому для усунення зазначених недоліків у вивченні юридичної практичної діяльності, автором обґрунтовано доцільність застосування системного, структурного методів, методів порівняння, статистики, соціологічних, а також інших методів, що дозволяють визначити її внутрішню побудову, форми зовнішнього прояву, порядок взаємодії з іншими правовими явищами, історію становлення, перспективи розвитку тощо.

На понятійному рівні юридичну практичну діяльність розглянуто автором у різних аспектах: як вид або форму здійснення соціальної діяльності; різновид правової діяльності; вид здійснення юридичної діяльності. У кожному варіанті юридична практична діяльність зберігає у собі риси соціального, правового та власне юридичного рівня, але набуває специфічних ознак.

Запропоновано всі характеристики юридичної практичної діяльності за джерелом походження або способом формування розділити на дві групи, в результаті чого виокремити нормативні та наукові характеристики. Таке розмежування має практичне значення, оскільки дозволяє пояснити особливості правового регулювання певного виду практичної роботи юристів. Властивості, що визначені нормативно, є обов'язковими у здійсненні юридичної професії, підлягають суспільному контролю, зумовлені наявністю відповідної системи гарантій та відбивають головне, що є у професії з позицій законодавця. Наукові - це властивості іншого походження, які недоцільно називати похідними від нормативних, тому що вони характеризують юридичну практичну діяльність на науковому рівні сприйняття. До них слід віднести такі: юридична практична діяльність є складовим елементом правової системи, має внутрішню структуру, риси конфліктності, системності, колективності, є основною формою здійснення юридичної діяльності. Тоді як нормативними характеристиками слід вважати: законність, формалізованість, процедурно-процесуальний характер, обов'язковість прийнятих владних рішень, професійність праці юристів. Серед них виокремлюється група ознак деонтологічного змісту - чесність, порядність, сумлінність, справедливість, конфіденційність, що загалом свідчить про єднання на нормативному рівні правових та моральних засад.

...