Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина

В дисертації наголошується, що основними відмінностями адміністративного судочинства від цивільного, позовного провадження є такі: у справах за заявами на дії (бездіяльність) адміністративних органів (посадових осіб) вирішуються питання адміністративного права, виникаючі із адміністративно-правових відносин; наслідки вирішення питань адміністративно-правового характеру впливають на права та обов'язки суб'єктів управлінських відносин; суд не вирішує суперечку про право, а здійснює перевірку законності і обґрунтованості дій (бездіяльності), актів органів управління щодо дотримання наданих Конституцією громадянам прав та свобод.

Автор дисертації звертає увагу на те, що позов і позовне провадження - цивільні інститути, їх історичні корені виходять із римського права. В порядку позовного провадження розглядаються суперечки цивільно-правового характеру. Рівність сторін у приватних правовідносинах, відсутність відносин владного характеру, можливість примусового здійснення цивільних прав тільки за рішенням суду, свобода діяти тільки на свій розсуд, за своїм інтересом складають основу принципу диспозитивності, який діє як в цивільному праві, так і в цивільному процесі. Характер приватного права визначає направленість цивільно-процесуальних засобів його захисту: на першому місці завжди стоїть захист суб'єктивного цивільного права конкретної особи.

Публічно-правові відносини є виразом публічного суспільного інтересу. Владні повноваження органу державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб свідчать про нерівність сторін у правовідносинах і про можливість примусового здійснення публічних прав в досудовому порядку. Обов'язок суб'єкта управління використовувати свої владні повноваження тільки для досягнення завдань, поставлених законом і тільки в рамках закону відображає принцип імперативності - основний принцип галузей публічного права.

На основі висловлених в адміністративно-правовій науці думок у дисертації обґрунтовується точка зору про те, що адміністративне судочинство - самостійний інститут публічного права, незалежний від адміністративного процесу. Основними критеріями їх розмежування є:

а) характер провадження. Через адміністративне судочинство забезпечується захист прав, свобод і законних інтересів громадян;

б) суб'єктний склад. Суб'єктами адміністративного процесу можуть виступати тільки юридичні особи (їх представники). В адміністративному судочинстві обов'язковими учасниками є суд і громадянин.

Принципами адміністративного судочинства, які відмежовують його від інших видів юридичного процесу, є:

а) судове керівництво процесом. В процесі розгляду справи суд зобов'язаний з одного боку виявити всі обставини справи, з іншого - ініціатива і розсуд сторін, в порівнянні з цивільно-процесуальним правом, має бути обмежена виходячи із специфіки матеріально-правових адміністративних відносин. Обмеження повинно виражатись: у неможливості укласти мирову угоду; змінити предмет і підстави звернення; збільшити або зменшити розмір своїх вимог; подати зустрічну заяву юридичної особи;

б) повнота і всебічність судового захисту. Суд не обмежений представленими матеріалами і зобов'язаний вживати всі необхідні заходи щодо встановлення об'єктивної істини;

в) оперативність та економічність процесу. Адміністративне судочинство здійснюється за короткі строки, прийняте рішення має виконуватися вчасно;

г) відповідальність суб'єкта публічної влади.

У разі порушення прав та свобод громадян органом влади (посадовою особою) адміністративний суд в межах закону приймає заходи щодо притягнення порушників до відповідальності компетентними органами.

На думку дисертанта, необхідність визначення даних принципів обумовлено, в першу чергу, матеріально-правовою природою публічно-правових спорів, юридичними наслідками їх вирішення, а також метою цього виду судочинства. Матеріально-правова природа спорів відображає зв'язок адміністративного судочинства з відповідною галуззю матеріального права. Юридичним наслідком розгляду публічно-правової суперечки є визнання подальшої долі правового акту чи дії (бездіяльності) суб'єкта публічної влади. Мета адміністративного судочинства - контроль за законністю та дотриманням прав і свобод громадян у сфері публічного управління.

На думку автора, адміністративне судочинство здійснюється в межах 3-х стадій:

а) підготовка справи до суду. Особливість даної стадії полягає в тому, що вона включає необхідний об'єм адміністративно-процесуальних заходів, який є умовою подальшого розгляду справи, винесення і виконання судового рішення;

) розгляд справи в судовому засіданні. В межах цієї стадії визначається правове положення учасників адміністративного судочинства, компетенція суду в процесі збору та аналізу зібраних доказів і прийняття рішення по справі;

в) винесення і виконання судового рішення. Одне із основних питань яке вирішується на даній стадії в адміністративному судочинстві полягає в визначенні меж втручання суду в діяльність адміністративних органів (посадових осіб) у процесі поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян.

Розділ 4 “Функції прокуратури по захисту прав та свобод громадян” присвячений аналізу наглядової діяльності прокуратури і представницької функції прокурора в адміністративному судочинстві як способів захисту прав та свобод людини і громадянина.

Автор дисертації стверджує, що особливістю наглядової діяльності прокурора по захисту конституційних прав та свобод громадян є те, що здійснюється вона через повноваження адміністративно-правового характеру. Реалізуються дані повноваження завдяки зверненню громадянина зі скаргою про порушення його прав та законних інтересів. Зважаючи на нові вимоги держави до прокуратури, визначені Конституцією України, її загально-наглядова діяльність має зводитись до одного, конкретно визначеного законом завдання - захисту прав та свобод громадян у разі їх порушення з боку органів управління, посадових осіб.

З нашої точки зору характерною рисою багатосторонніх прокурорсько-наглядових правовідносин є те, що окремі двосторонні зв'язки цих відносин виникають без безпосередньої участі представників прокурорського нагляду. Прокурор, з метою захисту прав і свобод громадянина вимагає від органа (посадової особи), як суб'єкта надвідомчого контролю, провести перевірку на підприємстві, установі, організації, представити необхідну йому інформацію, документи, дати пояснення, виконати інші дії. Таким чином, правовідносини контрольного характеру входять, по суті, в багатосторонні прокурорсько-наглядові правовідносини як їх адміністративно-правова частина.

Виходячи з особливостей наглядової діяльності, як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина, слід виділити основні її принципи:

а) об'єктивної істини. Він полягає у найбільш повному зборі та об'єктивному дослідженні обставин справи щодо порушення прав та свобод громадян;

б) рівності перед законом усіх учасників прокурорсько-наглядової діяльності. Даний принцип передбачає справедливість і об'єктивність в оцінці показань усіх учасників прокурорсько-наглядового процесу;

в) ефективності використаних у наглядовому процесі засобів. Він виражається в доцільності і якісності використання засобів прокурорської діяльності;

г) гарантованості усунення порушень закону, їх причин та умов. Застосування цього принципу передбачає використання всіх засобів нагляду, методичних і практичних прийомів;

д) відповідальності посадових осіб прокуратури за дотриманням законів, здійснення наглядових заходів у межах компетенції. Це значить, що прокурор відповідає за кінцевий результат роботи, також він відповідає за законом у разі зловживання службовим положенням;

є) презумпції правомірності поведінки піднаглядних прокурору посадових осіб. Зміст цього принципу виражається в об'єктивній оцінці зібраних матеріалів відносно посадових осіб;

ж) національної мови прокурорсько-наглядового процесу. Він означає тільки одне - діяльність прокуратури має здійснюватись українською мовою.

Важливим моментом тут є те, що запровадження принципів наглядової діяльності прокуратури, а також її реформування в нових умов - це невід'ємна частина функціонування правової держави. Тому вирішення даних проблем може бути здійснено в загальному контексті судової та адміністративної реформ, кінцевих цілей і завдань, передбачених новими Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним, Адміністративно-процесуальним кодексами.

І ще один чинник, який на думку дисертанта необхідно враховувати. У демократичній, правовій державі громадянин повинен мати право вибору захисту своїх прав і законних інтересів. Якщо він порахує можливим звернутися в прокуратуру за захистом - це його право. На наш погляд, сьогодні не можуть бути коректними, посилання на те, що в демократичній державі основним суб'єктом правоохоронної діяльності є тільки суд.

Прокурорсько-наглядовий процес по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина здійснюється поетапно, в межах окремих стадій. Поділ даного виду діяльності (функції) прокуратури на стадії сприяє вирішенню завдань щодо забезпечення прав і свобод громадян. До них, на думку дисертанта, належать:

а) виявлення порушення, його ознак і прийняття рішення про початок наглядового процесу. Дана стадія носить організаційний характер. Основні зусилля прокурора тут спрямовані на отримання фактів щодо порушення прав та свобод громадян;

б) перевірка матеріалів, які засвідчують порушення прав та свобод громадян, вияснення обставин, причин та умов порушення. На даній стадії прокурор, на основі зібраних матеріалів, вирішує питання щодо відповідності управлінських рішень, дій (бездіяльності) органів (посадових осіб) нормативним актам, які встановлюють права та свободи громадян;

в) прийняття заходів по усуненню порушень, поновлення порушеного права чи свободи громадянина. В межах цієї стадії проводиться комплекс заходів адміністративно-правового характеру по поновленню прав, свобод громадян (притягнення винних до відповідальності, повідомлення про прийняте прокурором рішення заінтересованих осіб і т.п.). У разі порушення законодавства прокурор використовує визначені законом форми реагування: протест, припис, подання, постанову.

Таким чином, процесуально-наглядова діяльність як адміністративно-правовий спосіб захисту прав та свобод громадян - це сукупність правових і організаційних заходів, які забезпечують повноцінну діяльність прокуратури щодо здійснення покладених на неї обов'язків у вказаному напрямку.

Автор дисертації прийшов до висновку, що представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві є функцію прокуратури по захисту їх прав та свобод, яка виражається в сукупності прав і обов'язків прокурора, встановлених адміністративно-процесуальними нормами. Підставою для виконання представницьких завдань по забезпеченню прав та свобод громадян є факт їх порушення збоку органів управління (посадових осіб). На наш погляд, представницьку функцію прокурора, як адміністративно-правовий спосіб забезпечення прав та свобод громадян, слід вважати самостійною формою державної діяльності.

Необхідною умовою прокурорського представництва інтересів громадян в адміністративному судочинстві є підтримання балансу прав, свобод та законних інтересів громадян , суспільства і держави. Як носій правових можливостей (повноважень) і як суб'єкт процесуальних відносин, прокурор має бути віднесений до учасників адміністративного процесу.

Прокурор не може представляти в суді інтереси однієї особи проти іншої.

Ми вважаємо, що основне завдання представницької функції прокурора інтересів громадян в адміністративному судочинстві є доказування протиправності дій (бездіяльності), рішень органів управління (посадових осіб} по відношенню до громадян. Він зобов'язаний сприяти суду у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи і виконанні прийнятого рішення. Крім того, такий обов'язок буде сприяти реалізації принципу незалежності судової влади.

Участь прокурора в адміністративному судочинстві має бути, на наш погляд, обов'язковою при вирішенні спорів: про порушення виборчих прав громадян; про компетенцію між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, якщо це стосується прав і свобод громадян; про визнання незаконними індивідуальних правових актів органів і посадових осіб державної влади і місцевого самоврядування; про визнання незаконними правових актів, дій (бездіяльності), суб'єктів управління.

Діяльність прокурора в процесі розгляду судами адміністративно-правових суперечок має важливе значення в силу правової й соціальної природи прокурорсько-наглядової функції, через яку реалізується воля держави, направлена на забезпечення законності в країні. Беручи участь у розгляді судом адміністративно-правових суперечок, прокурор одночасно виконує декілька функцій: він є представником держави, виразником публічного інтересу, правозахисником громадян.

Розділ 5 “Юридичні гарантії прав та свобод громадян” присвячений аналізу конституційно-правових гарантій прав та свобод громадян та адміністративного контролю і нагляду як адміністративно-правових гарантій прав та свобод громадян.

У дисертації обґрунтовуються положення про те, що як загальне поняття, гарантії прав та свобод являють собою основні засоби, заходи за допомогою яких громадяни забезпечують конституційні права та свободи. Погоджуючись з вченими-правознавцями, дисертант стверджує, що до гарантій-умов відносяться економічні, політичні, ідеологічні гарантії. До гарантій-засобів - юридичні гарантії.

До економічних гарантій належать система господарювання, вся сукупність багатств і фінансових ресурсів держави. До політичних гарантій - політична організація суспільства, система організацій органів державної влади і громадських організацій. Ідеологічними гарантіями є загальний культурний рівень населення і рівень його правової культури в особливості. До юридичних гарантій відносяться такі, які забезпечують реалізацію і охорону прав і свобод громадян правовими засобами (адміністративними, кримінальними, цивільними).

Економічні, політичні, ідеологічні, юридичні гарантії взаємопов'язані між собою і складають єдину систему, не зважаючи на вказані між ними відмінності. Так, політичні гарантії випливають із економічних. Ідеологічні гарантії виходять із політичних. Юридичні гарантії лише тоді можуть бути ефективними, коли вони відображають економічні, політичні, ідеологічні процеси в суспільстві. Отже, ефект юридичних гарантій прав та свобод громадян у кінцевому рахунку обумовлюється всією системою гарантування прав та свобод людини і громадянина.

На наш погляд, юридичні гарантії прав та свобод громадян повинні дати відповідь на питання про те, як вони забезпечуються. В основі юридичних гарантій прав та свобод громадян лежать конституційно-правові гарантії, які в межах правової держави становлять свій прояв в конституційних принципах: верховенства права; реальності прав та свобод громадян; соціального захисту і соціальної справедливості. Принцип верховенства права, як невід'ємна основа правової держави, означає пріоритетність основного закону та норм міжнародного права в системі права держави. Зміст принципу реальності прав та свобод громадян виражається в системі законодавчих та організаційних заходів, спрямованих на їх забезпечення. Принцип соціального захисту та соціальної справедливості свідчить, що держава є соціальною, правовою, метою якої можна назвати створення умов економічного, політичного і правового характеру щодо гарантування прав та свобод громадян.

Автором дисертації обґрунтовується думка про важливість і пріоритетність загальновизнаних норм і принципів міжнародного права в конституційному процесі щодо гарантування прав і свобод громадян. Завдяки цьому індивід усе частіше виступає не тільки як пасивний спостерігач міжнародно-правових норм. У відповідності з ними громадянину надаються реальні права та свободи. У зв'язку з указаними тенденціями в дисертації обґрунтовується необхідність реформування правової системи України у відповідності до міжнародних стандартів.

Дисертант прийшов до висновку, що адміністративно-правові гарантії прав та свобод громадян - це комплекс адміністративно-правових засобів, що забезпечують повноту, стійкість та стабільність прав та свобод громадян у сфері державного управління. Основною їх ознакою є визначеність Конституцією України.

Зміст адміністративно-правових гарантій полягає в практичному здійсненні державними органами, в особливості органами виконавчої влади, у відповідності з законами та підзаконними актами, юридичних обов'язків по реалізації прав і свобод громадян, створенню умов для їх реалізації і в разі порушення прав та свобод громадян - застосування санкцій.

Органи виконавчої влади, реалізуючи виконавчо-розпорядчі функції, керують діяльністю підприємств, установ, організацій. У процесі такого керівництва реалізуються конституційні права та свободи громадян України. Важливе значення має і те, що в безпосередньому підпорядкуванні органів виконавчої влади знаходяться системи установ, які забезпечують практичну реалізацію прав і свобод громадян: установи освіти, охорони здоров'я, соціально-культурного забезпечення, житлово-комунального господарства і т. ін.

Компетенція будь-якого органу виконавчої влади так або інакше пов'язана із охороною прав і свобод громадян, в тому числі і тих, які мають адміністративно-правовий характер, наприклад, право займати відповідну посаду, пересуватись по службі, змінювати прізвище і т. ін. Відповідно, в нормативних актах, що регламентують організаційно-правове положення органів виконавчої влади України основним моментом повинно бути право по реалізації вказаних прав і свобод. Отже, виходячи із вищесказаного, органи виконавчої влади об'єктивно займають одну з основних позицій у встановленій законодавством системі гарантування прав та свобод громадян України.

Слід зазначити, що принципи, властиві адміністративно-правовому регулюванню суспільних відносин, знаходять свій прояв не тільки в межах виконавчої влади. Вони можуть бути знайдені в багатьох сферах правотворчої та правозастосовної діяльності, де регулятором суспільних відносин виступають, наприклад, норми фінансового, трудового чи цивільного права. Тобто тут можна говорити про універсальність адміністративно-правового регулювання, впливаючого на межі дій адміністративно-правових гарантій прав і свобод громадян. Саме за допомогою таких гарантій забезпечується реальність прав і свобод громадян не тільки в сфері дій норм адміністративного правова, а й інших галузей права. І це об'єктивно, оскільки практична реалізація прав і свобод громадян здійснюється органами виконавчої влади (посадовими особами). Таким чином, через адміністративне право конкретизуються, деталізуються права і свободи громадян.

Для реалізації того чи іншого права громадянина, як правило, необхідне втручання органу (посадової особи) виконавчої влади, наділеною державно-владними повноваженнями щодо задоволення вимог громадян. Отже гарантування прав і свобод громадян здійснюється в процесі адміністративної правотворчості та правозастосовної діяльності органу (посадової особи) виконавчої влади. Тобто права і свободи громадян або безпосередньо реалізуються в сфері діяльності апарату державного управління, або набуваються через функціонування державної управлінської діяльності (право на освіту, на житло і т.д.).

Можна говорити про те, що законодавство держави покладає на органи виконавчої влади досить масштабні юридичні обов'язки, пов'язані з реалізацією прав і свобод громадян. Основний зміст таких обов'язків складають адміністративно-правові процедури в межах яких відбувається реалізація прав і свобод громадян (процедура прийому на роботу і т.д.). Саме вони є одним із суттєвих проявів адміністративно-правових гарантій. Важливо також виділити спеціальні адміністративно-правові процесуальні позиції. Найбільш характерними, на наш погляд, є: провадження по дисциплінарних проступках, провадження за справами про адміністративні правопорушення.

Складовими частинами адміністративно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина слід назвати контроль і нагляд.

Контроль, як гарантія прав та свобод громадян, знаходить свій прояв у його соціальному призначенні і поєднує в собі елементи правоохоронної, правозастосовної та управлінської діяльності: правоохоронна діяльність спрямована на припинення протиправних дій посадових осіб і притягнення їх до юридичної відповідальності вона передбачає вплив на порушників законодавства; правозастосовна діяльність передбачає кваліфікований нагляд за тим, щоб реальна, фактична діяльність державних органів, їх посадових осіб відповідала тому, що встановлено законом, максимально забезпечувала права та свободи громадян; управлінська сутність контрольної діяльності відображається в правових актах контрольних органів, службових документах.

Нагляд, як гарантія прав та свобод людини і громадянина, є управлінською категорією, яка знаходить своє відображення у співвідношенні з контролем, має призначення і здійснюється відповідними методами та у відповідних формах. Методом наглядової діяльності є її адміністративно-правове регулювання, формами наглядової діяльності є: встановлення норм права; виконання організаційних дій і матеріально-технічних дій.

Ми вважаємо, що адміністративно-правову гарантію захисту прав та свобод громадян можна розглядати відповідальність за порушення даних прав та свобод. Ця юридична категорія заслуговує уваги. Вона є наслідком наглядових адміністративно-правових гарантій. У першу чергу необхідно підкреслити, що відповідальність - категорія персонального характеру. Відносно забезпечення прав та свобод громадян, слід виділити дисциплінарну і адміністративну відповідальність посадових осіб.

Заходи дисциплінарного впливу, за своїм характером, можна застосовувати до посадових осіб апарату управління. Накладення дисциплінарних стягнень в принципі є прерогативою керівника або ж вищестоящого органу (посадової особи), що фіксується у відповідних нормативних актах, наприклад, дисциплінарних статутах. Таким же правом володіють спеціально створені наглядові комітети, комісії, інстанції; (наприклад, інспекції державного пожежного нагляду). Прокурор може винести постанову про порушення дисциплінарного провадження відносно посадової особи.

У відповідності з кодексом України про адміністративні правопорушення одним із завдань даного Закону є охорона соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян (ст.1). Тобто передбачаються порушення такого характеру з боку посадових осіб органів управління. Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків (ст.14). На даній основі можна зробити висновок про те, що адміністративна відповідальність, хоч і в меншому об'ємі у порівнянні з дисциплінарною відповідальністю, може служити як адміністративно-правова гарантія прав та свобод громадян.

Висновки

У висновках викладені підсумки дослідження, сформульовані основні положення, обґрунтування і визначення, що складають підсумки дисертації.

Формування юридичної конструкції прав та свобод людини і громадянина. їх розвиток пов'язані з визначенням концепції правової держави і обумовлюється системою державних заходів економічного, політичного, правового, організаційного характеру.

Перелік прав та свобод громадян повинен відображати потреби суспільства, стимулювати розвиток державно-правових відносин, правової культури громадян.

Система конституційних прав та свобод людини і громадянина включає в себе громадські, політичні, соціальні, економічні, культурні права та свободи. Система, на наш погляд, охоплює всі напрямки життєдіяльності держави в сфері економіки, політики. культури, вона дає можливість відслідковувати динамізм їх розвитку.

Конструкційні права та свободи громадян реалізуються через їх конкретизацію в нормах галузей права. Така конкретизація складає правовий статус громадян на території держави.

Адміністративно-правовий статус людини і громадянина представляє собою систему, елементами якої є адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність. Базуючись на принципах всеоб'ємності, повноти прав та свобод громадян, їх гарантованості, поєднання інтересів особи з державними і суспільними, верховенства права, гласності, динамізму прав та свобод громадян, адміністративно-правовий статус особи відображається в її загальному, соціальному та індивідуальному статусі. Саме такі властивості відображають специфіку адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина.

Спосіб захисту прав та свобод громадян - це сукупність ознак правового характеру, що охоплюють сутність порушеного права та особливостей процесу його відновлення, а також виду юридичної відповідальності, яка застосовується до правопорушника.

Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина охоплюють різноманітні за змістом і об'єктом суспільні відносини, в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності, обов'язковими учасниками яких є громадяни. Вони представляють собою врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) в сфері державного управління, спрямовану на адекватне, вірне розуміння і застосування діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян.

До способі захисту прав та свобод людини і громадянина належать:

а) конституційне право громадян на оскарження;

б) судовий контроль та нагляд по захисту прав та свобод громадян;

в) загальний нагляд прокуратури, представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві.

В адміністративно-правових відносинах, щодо реалізації конституційних прав громадян на оскарження, в процесі судового контролю та нагляду по захисту прав та свобод громадян, представництва прокурором інтересів громадян в суді, безпосередніми, обов'язковими учасниками даних правовідносин є громадяни.

Зміст конституційного права громадян на оскарження, як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина включає соціальний і правовий елементи.

Соціальний зміст конституційного права громадян на оскарження характеризуються тим що в ньому виражається міра можливої поведінки громадянина з метою задоволення своїх суб'єктивних інтересів, а відтак і інтересів соціальних. Можливість даного поєднання інтересів гарантується демократичними процесами, що проходять в державі за різними напрямками (економічними, політичними, правовими, культурними).

Правовий зміст конституційного права громадян на оскарження обумовлюється його об`ємністью. Конституція України визначає загальний об`єм (масштаб) права на оскарження і це е гарантією його стабільності та запрограмованості на тривалий період використання. Предметне застосування цього права регламентується конституційними законами та галузевим законодавством.

Конституційне право громадян на оскарження включає в себе наступні функції:

· правоохоронну;

· соціального контролю;

· участі громадян в управлінні державними процесами.

Наявність та фактична реалізація даних функцій дає можливість зрозуміти роль і значення конституційного права на оскарження в системі суспільних відносин.

Правоохоронна функція означає, що керуючись діючим законодавством, громадянин через скаргу повідомляє компетентні органи, їх посадових осіб про порушення законодавства, що встановлює права та свободи громадян, а також про умови та обставини даних порушень.

Функція соціального контролю розкриває те, як громадяни впливають на покращення і удосконалення роботи підприємств, установ та організацій до яких вони звертаються. В процесі реалізації даної функції громадяни реалізують ще одну, тісно пов`язану з попередньою. Вони, вільно висловлюючи свою думку, повідомляють про свої потреби та інтереси.

Функція участі громадян в управлінні державними процесами проявляється через можливість за допомогою скарги усувати недоліки в діяльності підприємств, установ та організацій (посадових осіб).

Реалізація громадянами конституційного права на оскарження е реалізацією його суб`єктивного права, задоволенням законних інтересів яка здійснюється через особисті дії та дії державних установ, їх посадових осіб.

Адміністративно-правова регламентація реалізації конституційного права громадян на оскарження це обумовлена Конституцією, конкретизована нормами адміністративного права сукупність правових відносин (юридичних прав і обов`язків учасниками яких є громадяни, юридичні особи або їх представники.

Конкретизація в нормах адміністративного права конституційного права громадян на оскарження - це визначення його статусу через правовідносини з юридичними і фізичними особами починаючи із подачі скарги і до задоволення претензій, висловлених громадянином у ній.

„ Вертикальність” матеріально-правових адміністративних відносин, в основу яких покладено метод влади-підпорядкування, вимагає особливого, відмінного від ці вільно-правового, процесуального забезпечення розгляду звернень громадян в суді у разі порушення їх прав та законних інтересів з боку органів управління або їх посадових осіб.

Зміст та форма діяльності суду за справами, що виникають із адміністративно-правових відносин має бути врегульована адміністративно-процесуальними нормами, що в науці має назву адміністративної юстиції.

Межами дії адміністративної юстиції, обов`язковою її ознакою є публічно-правовий спір в сфері державного управління, щодо законності будь якої дії (бездіяльності), правового акта управлінської діяльності.

Обов`язковою стороною спору виступає громадянин.

Мета дії адміністративної юстиції - припинення незаконного акта управління.

Адміністративна юстиція - це спосіб судового контролю та нагляду за законністю в діяльності підприємств, установ, організацій їх посадових осіб, захисту прав та свобод людини і громадянина

Основними відмінностями адміністративного судочинства від цивільного, позовного провадження є такі:

- у справах за заявами на дії (бездіяльність) адміністративних органів (посадових осіб) вирішуються питання адміністративного права, виникаючи із адміністративно-правових відносин;

- наслідки вирішення питань адміністративно-правового характеру впливають на права та обов`язки суб`єктів управлінських відносин;

- суд не вирішує суперечку про право, а здійснює перевірку законності і обґрунтованості дій (бездіяльності), актів органів управління, щодо дотримання наданих Конституцією громадянам прав та свобод.

Адміністративне судочинство - самостійний інститут публічного права, незалежний від адміністративного процесу. Основними критеріями їх розмежування є:

- характер провадження, через адміністративне судочинство забезпечується захист прав, свобод і законних інтересів громадян;

- суб`єктний склад. Суб`єктами адміністративного процесу виступають або тільки юридичні особи (їх представники), або юридичні особи (їх представники) і громадяни. В адміністративному судочинстві обов`язковими учасниками є суд і громадянин.

Принципами адміністративного судочинства які відграничують його від інших видів юридичного процесу є:

- судове керівництво процесом. В процесі розгляду справи суд зобов'язаний з одного боку виявити всі обставини справи, з іншого ініціатива і розсуд сторін, в порівнянні з цивільно-процесуальним правом, має бути обмежена виходячи із специфіки матеріально-правових адміністративних відносин. Обмеження повинно виражатись: в неможливості укласти мирову угоду; змінити предмет і підстави звернення збільшити або зменшити розмір своїх вимог; подати зустрічну заяву юридичної особи;

- повнота і всебічність судового захисту. Суд не обмежений представленими матеріалами і зобов`язаний вживати всі необхідні заходи щодо встановлення об'єктивної істини;

- оперативність та економічність процесу. Адміністративне судочинство здійснюється в короткі строки, прийняте рішення має виконуватися вчасно;

- відповідальність суб`єкта публічної влади. У разі порушення прав та свобод громадян органом влади (посадовою особою) адміністративний суд, в межах закону, приймає заходи щодо притягнення порушників до відповідальності компетентними органами.

Адміністративне судочинство здійснюється в межах трьох стадій:

1) підготовка справи до суду. Особливість даної стадії полягає в тому, що вона включає необхідний об`єм адміністративно-процесуальних заходив, який є умовою подальшого розгляду справи, винесення і виконання судового рішення;

2) розгляд справи в судовому засіданні. В межах цієї стадії визначається правове положення учасників адміністративного судочинства, компетенція суду в процесі збору та аналізу зібраних доказів і прийняття рішення по справі;

3) винесення і виконання судового рішення. Одне із основних питань яке вирішується на даній стадії в адміністративному судочинстві полягає в визначенні меж втручання суду в діяльність адміністративних органів (посадових осіб) в процесі поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян.

Особливістю наглядової діяльності прокурора по захисту конституційних прав та свобод громадян є те що здійснюється вона через повноваження адміністративно-правового характеру. Реалізуються дані повноваження завдяки зверненню громадянина зі скаргою пор порушення його прав та законних інтересів.

Зважаючи на нові вимоги держави до прокуратури, визначені Конституцією України, ії загально-наглядова діяльність, яка має тимчасовий характер, має зводитись до одного, конкретно визначеного законом завдання - захисту прав та свобод громадян у разі їх порушення з боку органів управління, посадових осіб.

Основними принципами наглядової діяльності прокуратури мають бути:

а) об`єктивної істини. Він полягає у найбільш повному зборі та об`єктивному дослідженні обставин справи щодо порушення прав та свобод громадян;

б) рівності перед законом всіх учасників прокурорсько-наглядової діяльності. Даний принцип передбачає справедливість і об`єктивність в оцінці показань всіх учасників прокурорсько-наглядового процесу;

в) ефективності використаних в наглядовому процесі засобів. Він виражається в доцільності, якісності використання засобів прокурорської діяльності;

г) відповідальності посадових осіб прокуратури за дотриманням законів, здійснення наглядових заходів в межах компетенції. Це значить, що прокурор відповідає за кінцевий результат роботи, також він відповідає за законом у разі зловживання службовим положенням.;

д) презумпції правомірності поведінки піднаглядних прокурору посадових осіб. Зміст цього принципу виражається в об`єктивній оцінці зібраних матеріалів відносно посадових осіб;

є) національної мови прокурорсько-наглядового процесу. Він означає тільки одне - діяльність прокуратури має здійснюватись українською мовою.

Прокурорсько-наглядовий процес, як спосіб забезпечення прав та свобод громадян здійснюється за такими організаційно-правовими стадіями:

а) виявлення порушення його ознак і прийняття рішення про початок наглядового процесу. Дана стадія носить організаційний характер. Основні зусилля прокурора тут спрямовані на отримання фактів щодо порушення прав та свобод громадян;

б) перевірка матеріалів які засвідчують порушення прав та свобод громадян, вияснення обставин, причин та умов порушення. На даній стадії прокурор, на основі зібраних матеріалів, вирішує питання щодо відповідності управлінських рішень, дій (бездіяльності) органів (посадових осіб) нормативним актам, які встановлюють право та свободи громадян;

в) прийняття заходів по усуненню порушень, поновлення порушеного права чи свободи громадянина. В межах цієї стадії проводиться комплекс заходів адміністративно-правового характеру по поновленню прав, свобод громадян (притягнення винних до відповідальності, повідомлення про прийняте прокурором рішення заінтересованих осіб і т.п.).

Представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві є функцію прокуратури, яка виражається в сукупності прав і обов`язків прокурора, встановлених адміністративно-процесуальними нормами. Підставою для виконання представницьких задач по забезпеченню прав та свобод громадян є факт їх порушення збоку органів управління посадових осіб.

Представницьку функцію прокурора, як адміністративно-правовий спосіб забезпечення прав та свобод громадян слід вважати самостійною формою державної діяльності.

Необхідною умовою прокурорського представництва інтересів громадян в адміністративному судочинстві є підтримання балансу прав, свобод та законних інтересів громадян , суспільства і держави.

Прокурор не може представляти в суді інтереси однієї особи проти іншої.

Основне завдання представницької функції прокурора інтересів громадян в адміністративному судочинстві є доказування протиправності дій (бездіяльності), рішень органів управління (посадових осіб) по відношенню до громадян.

В основі юридичних гарантій прав та свобод громадян лежать конституційно-правові гарантії, які, в межах правової держави, знаходить свій прояв в наступних принципах:

· верховенства права;

· реальності прав та свобод громадян;

· соціального захисту і соціальної справедливості.

Принцип верховенства права, як невід'ємна основа правової держави означає пріоритетність основного закону та норм міжнародного права в системі права держави. Ці пріоритети складають основу гарантії прав і свобод громадян.

Зміст принципу реальності прав та свобод громадян виражається в системі законодавчих та організаційних заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Принцип соціального захисту та соціальної справедливості свідчать, що держава є соціальною, правовою, метою якої можна назвати створення умов економічного, політичного і правового характеру щодо гарантування прав та свобод громадян.

Адміністративно-правові гарантії прав та свобод громадян це комплекс адміністративно-правових засобів, що забезпечують повноту, стійкість та стабільність прав та свобод громадян в сфері державного управління. Основною їх ознакою є те, що вони визначені Конституцією України.

Зміст адміністративно-правових гарантій полягає в практичному здійсненні державними органами, в особливості органами виконавчої влади, у відповідності з законами та підзаконними актами, юридичних обов'язків по реалізації прав і свобод громадян, створенню умов для їх реалізації і у разі порушення прав та свобод громадян - застосування санкцій.

Складовими частинами адміністративно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина слід назвати контроль і нагляд.

Контроль, як гарантія прав та свобод громадян, і знаходить свій прояв в його соціальному призначенні і поєднує в собі елементи правоохоронної правозастосовної та управлінської діяльності:

а) правоохоронна діяльність спрямована на припинення протиправних дій посадових осіб і притягнення їх до юридичної відповідальності вона передбачає вплив на порушників законодавства;

б) правозастосовна діяльність передбачає кваліфікований нагляд за тим, щоб реальна, фактична діяльність державних органів, їх посадових осіб відповідала тому, що встановлено законом, максимально забезпечувала права та свободи громадян;

в) управлінська сутність контрольної діяльності проявляється в правових актах контрольних органів, службових документах;

Нагляд, як гарантія прав та свобод людини і громадянина, є управлінською категорією, яка знаходить своє відображення у співвідношенні з контролем, має призначення і здійснюється відповідними методами та у відповідних формах.

а) методом наглядової діяльності є її адміністративно-правове регулювання;

б) формами наглядової діяльності є: встановлення норм права; виконання організаційних дій і матеріально-технічних дій.