Координація управління правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю (адміністративно-правовий аспект)

Окремо автор зазначає, що важливим для кінцевих результатів дослідження економічної злочинності є визначення етапів її розвитку в період становлення України як самостійної держави. До першого етапу доцільно віднести пожвавлення підприємницької діяльності, коли виник трикутник „капітал - влада - криміналітет”. У результаті бездіяльності державних структур на другому етапі злочинність переросла у транснаціональну з надзвичайною організованістю, розподілом сфер впливу та залученням політиків до прикриття протиправних діянь. Тому організовану злочинність у сфері економіки необхідно розглядати як найбільш небезпечний прояв групової злочинності з вираженою корисливою спрямованістю, що реалізує свої плани будь-якими, у тому числі кримінальними способами, а також через застосування легітимних фінансово-господарських засобів. Саме тому боротьба з нею потребує об'єднання зусиль правоохоронних та інших державних органів, координованості їх дій на основі усунення економічних факторів, що сприяють вчиненню злочинів, підвищення конструктивності та ефективності оперативно-розшукової діяльності спеціальних підрозділів, здійснення на високому організаційному рівні спільних заходів щодо оздоровлення обстановки на криміногенних об'єктах та територіях.

Украй небезпечним для держави залишається факт, що в період формування ринкових відносин, розвитку підприємницької діяльності “білокомірцева” злочинність адаптувалась до нових умов функціонування економіки та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, які активно використовуються організованими злочинними угрупованнями для налагодження співробітництва із закордонним тіньовим сектором економіки та вчинення міжнародних економічних злочинів.

Характер і рівень небезпеки транснаціональної економічної злочинності та загроза її національній економіці держави відомі широким колам громадськості та досить часто аналізуються у документах міжнародних організацій, висновках міжнародних форумів, якими даються відповідні рекомендації. Проте більшість їх з різних причин залишаються не реалізованими.

Аналіз чинного законодавства та практики його застосування в діяльності зарубіжних правоохоронних органів дав можливість виділити із загальної класифікації такі основні види економічної злочинності: легалізацію (“відмивання”) грошей, отриманих злочинним шляхом; шахрайство, пов'язане зі страхуванням; комп'ютерні злочини (як засіб вчинення економічних злочинів); фіктивне банкрутство; фіктивне підприємництво; несанкціоноване проникнення у сферу законної комерційної діяльності; несплату податків; корупцію і підкуп державних посадових осіб (як засіб досягнення злочинних цілей у сфері економічної діяльності). Зазначений перелік доповнено за рахунок таких вітчизняних видів економічної злочинності: привласнення вкладів громадян за допомогою трастів (фінансових пірамід); розкрадання державного і колективного майна; зловживання посадових осіб при приватизації; контрабанда; неповернення із-за кордону валюти, що незаконно там знаходиться.

Установлено, що найбільш криміногенними сферами вчинення економічних злочинів, боротьба з якими потребує скоординованої діяльності правоохоронних органів, є наступні: банківська і паробанківська системи; кредитно-фінансова сфера; підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, оборот підакцизних товарів; державні підприємства промисловості; паливно-енергетичний комплекс; підприємства з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції. Щодо характеристики й ознак сучасних злочинних угруповань, то вони мають міжрегіональні злочинні зв'язки, значні грошові та матеріальні засоби і найсучаснішу технічну озброєність, можливість мобільного встановлення й розгалуження зв'язків, забезпечення бойовими засобами охорони. Вести ефективну боротьбу з ними зможуть лише адекватно підготовлені, озброєні спецпідрозділи за умови відповідної координації їх діяльності.

Зазначені зміни у динаміці економічної злочинності вимагають адекватних змін і в ідеології протидії їй. Основне завдання для держави повинно полягати не в повній ліквідації злочинності, що практично не можливо, а у встановленні ефективних організаційно-правових систем соціального та правового контролю над нею. Системи і підсистеми контролю повинні будуватись не тільки спираючись на силові методи і прийоми, але й на інтелектуальний потенціал, спрямований на створення науково обґрунтованої, теоретично-грамотної і практично придатної для виконання ресурсно-забезпеченої державної програми боротьби з економічною злочинністю.

Розділ третій - „Механізм координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю” - присвячено дослідженню правового забезпечення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю, вивченню людського виміру як важливого елемента змісту координації в управлінні правоохоронними органами. Аналіз динаміки системи управління правоохоронними органами свідчить про необхідність удосконалення механізму координації діяльності на всіх рівнях як основної функції щодо поєднання зусиль по боротьбі з економічною злочинністю.

Комплексно аналізуються нормативно-правові акти України, згідно з якими ряду правоохоронних органів надається спеціальний правовий статус щодо здійснення боротьби з економічною злочинністю, передусім шляхом проведення комплексу оперативно-розшукових заходів та слідчих дій.

Аналіз правових норм щодо оперативно-розшукової діяльності показує, що вони чітко визначають коло підрозділів, які наділені правом її здійснення. Правові норми з оперативно-розшукової діяльності визначають порядок та умови застосування спеціальних оперативно-розшукових заходів.

Такий підхід дозволив автору аргументовано віднести до кола суб'єктів, що безпосередньо ведуть боротьбу з економічною злочинністю, відповідні підрозділи органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, державної податкової служби, що конкретизувало рамки дослідження у цій частині. У той же час, незважаючи на те, що закон поки що не дозволив вести оперативно-розшукову діяльність підрозділам по боротьбі з контрабандною Державної митної служби, діяльність їх також досліджена в зазначеній групі підрозділів правоохоронних органів. Автор пояснює це тим, що підрозділи по боротьбі з контрабандою здійснюють контроль за переміщенням товарів через митний кордон та мають відповідні бази оперативних даних. Активну участь у боротьбі з економічною злочинністю беруть також органи прокуратури, які розслідують кримінальні справи за дванадцятьма статтями Кримінального кодексу України, що виявляються у сфері економіки. З іншими правоохоронними органами зазначена група підрозділів тісно співпрацює щодо профілактики злочинів.

У сучасних умовах розвитку держави, що пов'язано з недоліками у соціально-економічній сфері та кримінальними ускладненнями, зростає роль правоохоронних органів при виконанні завдань забезпечення ефективної боротьби з економічною злочинністю, яка визначена їх правовим статусом та завданнями, а суспільство повинно бути зацікавленим у стабільності системи управління правоохоронними органами та ефективності результатів їх діяльності.

У роботі розкриваються шляхи активізації участі кожного працівника, структурного підрозділу правоохоронних органів, що наділені правом вести боротьбу з економічною злочинністю, при державному забезпеченні широкої підтримки громадськості щодо здійснення правоохоронцями ефективних заходів по боротьбі з економічною злочинністю. У цьому полягає людський фактор координації діяльності правоохоронних органів, що має усунути внутрішні та зовнішні негативні впливи на боротьбу з економічною злочинністю. Крім того, у третьому розділі наголошено на важливості розуміння необхідності поєднання зусиль працівників усіх підрозділів різних правоохоронних відомств щодо захисту економічних інтересів громадян та держави.

Людський вимір у дослідженні розглядається як один із основних елементів змісту координації. Робиться також висновок про необхідність змін в орієнтації держави із захисту власних інституцій на захист людини.

Вивчення стану задоволеності своєю роботою працівників правоохоронних органів показало, що умови праці співробітників не відповідають вимогам сьогодення. Низька зарплата, разом з відміною забезпечення квартирами, путівками на оздоровлення, позбавленням інших пільг, створили ще більше життєвих проблем для працівників правоохоронних органів. У результаті вони масово залишають службу, переходячи на роботу до комерційних структур, у більшості випадків охороняючи їх як від конкурентів, рекетирів, так і від своїх колишніх колег по роботі - правоохоронців. Така ситуація породила у правоохоронних органах корупцію, небажання повною мірою віддаватись роботі. Це заважає ефективно вести боротьбу з економічною злочинністю. З'явилися корпоративні інтереси як у кожного правоохоронного органу, так і на усіх структурних рівнях (республіканському, обласному, міському та районному). Виникли протистояння між окремими службами та співробітниками. Втрачаючи професійне ядро висококваліфікованих кадрів, правоохоронні органи стали перетворюватися більше на силові структури з виконання обов'язків щодо охорони громадського порядку під час стихійного лиха, виборів, страйків, мітингів, інших політичних акцій.

Позитивний світовий досвід розвинених країн свідчить, що в таких умовах виходом із ситуації може бути підвищення мотивації праці співробітників правоохоронних органів через введення нових принципів, наукових методів та підходів з урахуванням позитивного досвіду підготовки кадрів і роботи поліцейських служб у розвинених країнах, де мотивацію обов'язково пов'язують із кінцевими результатами роботи, включаючи наступні елементи: перший - встановлення залежності розміру заробітної плати (доходу) від кінцевих результатів діяльності на усіх рівнях управління системою; введення стійких форм стимулювання усіх членів колективу за досягнення поставленої мети; створення економічних та моральних умов для використання колективного інтелекту та колективної діяльності; другий - розробка і здійснення єдиної концепції підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу з економічною злочинністю; третій - підготовка керівників-управлінців, здатних організувати роботу кожного співробітника та підлеглих підрозділів у цілому, започаткувати та розвивати систему координації управління спецпідрозділами по боротьбі з економічною злочинністю у структурі свого правоохоронного органу, а також із спецпідрозділами інших українських право охоронних органів, та співпрацю з іноземними колегами по боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Розглянуто ряд раніше напрацьованих положень у теорії управління, екстраполяція яких щодо дисертаційного дослідження лягла в основу подальшого розвитку форм і методів координації в управлінні вітчизняними правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю.

Аналіз недоліків у сфері координації діяльності правоохоронних органів свідчить, що інститут координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю повинен будуватися на розмежуванні існуючих і фактично необхідних зв'язків при узгодженні інтересів відповідно до поставлених завдань перед кожним органом. Замість застиглої системи, що є надто консервативною та всю динаміку свого розвитку зводить до незначних змін у структурі, потрібно створити гнучкий механізм координації управління на всіх рівнях. Таке переорієнтування щодо удосконалення організаційних систем стає актуальним, оскільки на науково-обґрунтованій основі переглядаються принципи, форми і методи організації усіх управлінських процесів, особливо координації.

У дисертації зазначається, що удосконалена система координації управління правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю повинна стати органічною єдністю управлінського механізму та організаційної структури управління правоохоронними органами, яку окремі прогресивні керівники намагаються створити протягом останніх років. Насамперед це стосується таких галузевих служб правоохоронних органів: державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділів податкової міліції та підрозділів по боротьбі з контрабандою митної служби. Працюючи автономно, кожен з них виконує своє завдання, досить часто дублюючи один одного у гонитві за показниками, створюючи ілюзію активної боротьби з економічною злочинністю, результативність якої могла б стати більш значною при застосуванні ефективної координації в управлінні їх діяльністю.

Вирішенню цього завдання повинні сприяти правові норми, закладені у проект Закону України “Про боротьбу з економічною злочинністю”, щодо введення в апарат керівників МВС, СБУ та ДПА України координаторів з організації боротьби з економічною злочинністю, міжнародного співробітництва, створення спільного банку оперативних даних та ін.

Крім того, для вирішення зазначених завдань запропоновано створення координаційної системи по боротьбі з економічною злочинністю, яка повинна мати управлінський блок по формуванню стратегічних завдань на республіканському рівні, передбачати формування стратегії координації та взаємодії підрозділів правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю та здійснення інформаційно-аналітичного їх забезпечення, здійснювати фінансову розвідку, виконувати адміністративно-координуючу функцію на інших рівнях.

Наступним кроком повинно стати створення управлінського блоку людських ресурсів з формування кадрової стратегії, розробки критеріїв підбору виконавців, оцінки компетентності та кваліфікаційних вимог, показників роботи та мотивації діяльності персоналу при здійсненні спільних заходів з ініціативи координуючої системи; управлінського блоку планування конкретних спільних заходів відповідно до результатів прогнозування розвитку негативних процесів в економіці при чіткому інформаційному забезпеченні оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності шляхом створення єдиної бази даних, що сприятиме профілактиці та викриттю злочинів у сфері економіки, а також надаватиме спеціальним підрозділам рекомендації щодо методик їх викриття, сприятиме формуванню спеціалізованих, автоматизованих інформаційних систем та здійсненню контролю за реалізацією прийнятих рішень. На регіональному рівні пропонується створення блоку організації роботи, оперативно-розшукового блоку для здійснення кримінально-процесуальної функції, відповідної роботи з персоналом, створення підрозділу профілактики корупційних діянь та забезпечення безпеки працівників, які займаються питаннями боротьби з економічними злочинами. На місцевому рівні потрібно створити підрозділи по забезпеченню організації координації діяльності відповідних служб та конкретних співробітників щодо виконання вимог керівників першого та другого рівнів, а також підрозділи оперативного супроводу процесів криміналізації суспільства; для документування злочинних діянь та попереднього розслідування фактів економічних злочинів з числа працівників споріднених служб необхідно створити оперативні та слідчо-оперативні групи по роботі з персоналом; підрозділи щодо протидії корупції тощо. Створення зазначеної системи не вимагає додаткових бюджетних витрат.

На основі теоретичного аналізу досліджено координацію управління через процедури уточнення та розподілу функцій, що випливають із завдань, що стоять перед правоохоронними органами. Враховуючи, що функції управління можуть бути загальними і спеціальними, то планування, організацію, регулювання, мотивацію, стимулювання, контроль, облік та аналіз у координації управління правоохоронними органами доцільно віднести до загальних. Вони повинні охоплювати весь цикл управління і пронизувати всі спеціальні функції, що виконуються структурними підрозділами по боротьбі з економічною злочинністю. До видів спеціальних функцій віднесено зовнішні функції координації управління, що спрямовані на реалізацію зв'язків підрозділів із суміжними і вищими органами, а також правоохоронними органами інших держав. Внутрішні функції координації управління розглядаються як такі, що виконуються всередині та між структурними підрозділами правоохоронного органу як одного, так і різних рівнів управління. Зазначене дало можливість зробити висновок, що координування характерне для будь-якої функції управління, оскільки останнє має координаційну природу.

Формування координаційних взаємовідносин у системі правоохоронних органів України, функціонуючої, в основному, за лінійно-функціональним принципом, характерне для всіх її рівнів та елементів, проте правоохоронні органи використовують їх не в повному обсязі, що негативно впливає на кінцевий результат їх роботи.

Доцільність удосконалення координаційної діяльності обумовлена також тим, що її функції тісно пов'язані, по-перше, з об'єктивною необхідністю дотримання безперервної цілісності, єдності та спадковості у вирішенні спільних завдань по боротьбі з економічною злочинністю; по-друге, ця діяльність яскраво відображає реальне залучення елементів координації (корекції і підтримки) до процесів управління правоохоронними органами. Координація як функція управління повинна передбачати досягнення конкретних загальних цілей та інтересів, що утворюються з окремих корпоративних інтересів посилення боротьби з економічною злочинністю.

Аналіз нормативної бази та статистичних даних діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю дав змогу зробити висновок, що чим вищий рівень директивності вказівок, тим нижча зацікавленість у їх виконанні, а отже, і результат управління в цілому не досить ефективний. Тому доцільно надавати більше переваг ініціативності об'єктам управління та делегувати їм частину владних повноважень, але при цьому в діяльності кожного керівника встановити оптимальну пропорцію координаційної функції управління. Практика показує, що досягти цього одночасно досить проблематично, тому необхідно послідовно, поетапно виділити обов'язки щодо застосування координації, виконання яких покласти на керівників певного рівня.

Теоретичні та практичні уявлення дослідника про координаційну функцію в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю, її зміст і призначення підтверджуються науковими висновками про значний потенціал координації у зазначеній сфері, але дуже важливо визначитись, коли і за яких умов може конструктивно реалізуватись та чи інша функція координації на верхньому, середньому та нижньому рівнях управління, що є надзвичайно складною процедурою, оскільки будь-який центральний правоохоронний орган є різнорідним за величиною, масштабами структури, що сприяє зосередженню зусиль на функції організації, виконанні другорядних завдань, тільки не координації. Тому бажано посилити спеціалізацію управління правоохоронними органами та створити оптимальну кількість великомасштабних управлінських комплексів різних типів у системі міністерств, комітетів та інших правоохоронних відомств, що сприятиме співробітництву у справі боротьби з економічною злочинністю.

У розділі четвертому - „Процесуальні аспекти координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю” - розкрито результати дослідження теоретичної розробки та нормативного забезпечення процедур координації ефективності угод та договорів, порядку прийняття інших рішень щодо координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю на національному та міжнародному рівнях.

На основі аналізу правового закріплення процедур в управлінні наголошується, що будь-який процес застосування координації в управлінні правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю буде конструктивним лише тоді, коли здійснюватиметься у межах управлінської процедури, що підтверджено аналізом правил функціонування адміністративної процедури і юрисдикції координації ряду правоохоронних органів зарубіжних країн.

Процедура покликана врегулювати координаційну діяльність як складову управлінської, але досить часто на практиці передбачається здійснення формальної процедури координації без закріплення правовими нормами. Тому прикладом застосування нормативного забезпечення процедур при створенні оперативних штабів з керівництва широкомасштабними спеціальними операціями, груп з розробки заходів по боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом, оперативно-слідчих груп розглядаються з погляду використання їх як досвіду розробки інших важливих процедур та їх нормативного забезпечення.

Тому, враховуючи зазначене і те, що в теорії управління до рішень відносно застосування будь-якої функції висуваються такі вимоги, як законність; наукова обґрунтованість юрисдикційністю (або визначення повноважень суб'єктів); високий рівень компетентності учасників процесу прийняття рішень; конкретність; своєчасність надання й отримання інформації для коригування рішення (в його основі мають бути чітко та нормативно визначені процедури координації).

На основі поглибленого аналізу вітчизняного та міжнародного досвіду організації взаємодії правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю робиться висновок, що нормативне регулювання процесу координації важливе, тому що координаційні процедури включають багато правових засобів формування узгоджу-вальних зв'язків між різними суб'єктами таких рівнів, як міждержавний, державний, регіональний, територіальний, галузевий тощо. Застосування деяких з них уже врегульовано відповідними нормативними актами, регламентація інших повинна бути забезпечена тими органами, до компетенції яких належить правове забезпечення функції координації.

Великого значення набуває також розробка координаційних процедур у зв'язку з динамікою розвитку координації при виконанні тих чи інших завдань, функцій, що в подальшому дозволить визначити першочергові дії і зміст тактичних операцій при документуванні та розслідуванні злочинів у сфері економіки. Крім того, своєчасне нормативне забезпечення процедур координації сприятиме посиленню відповідальності керівників координуючих органів та виконавців за досягнення кінцевої мети. Особливо важливе значення має процедурне забезпечення не тільки на першочерговому етапі організації виявлення злочинів у сфері економіки, що вчиняються організованими групами, але й при проведенні тактичних операцій, які забезпечують розв'язання значної кількості завдань, що необхідно вирішити у процесі боротьби з економічною злочинністю.

У результаті дослідження ефективності спільних заходів правоохоронних органів зроблені висновки про те, що методи координації у зазначеній сфері - це засоби та способи організації координатором управлінських організаційних та субординаційних відносин, які повинні мати владний та обов'язковий характер. Перевага методів координації, на відміну від інших, полягає в тому, що їх джерело пов'язане не лише зі статусом правоохоронного органу, який його застосовує, а й зі змістом тих завдань, що стоять перед кількома органами щодо посилення боротьби з економічною злочинністю на своїх напрямах діяльності.

Зазначений важливий чинник дієвості механізму комплексного забезпечення оптимального ефективного управління правоохоронними органами відповідає на питання: як, яким чином досягаються ті чи інші необхідні управлінські результати та сприяють досягненню ефективності боротьби з економічною злочинністю при вирішенні визначеної спільної мети через подолання існуючих проблем корпоративності.

Інші проблеми управління в правоохоронних органах визначаються наявністю протиріч між нагальною необхідністю покращання службової діяльності виконавців, результатів діяльності конкретних підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю та наявними недостатніми умовами (кадровими, фінансовими, матеріально-технічними) для досягнення успіхів у роботі.

Зосередження на вивченні ролі й особливості координації в управлінні правоохоронними органами дозволило встановити, що вони конкретизують організаційно-управлінські дії у сфері боротьби з економічною злочинністю. Саме тому їх зміст повинен бути наповненим адекватними заходами протидії злочинності та відповідати прогресивному розвитку координаційно-управлінських відносин у системі правоохоронних органів. Особливе значення мають властивості методів координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю, що проявляється у наступному: різноманітних засобах практичного досягнення якомога повного управлінського результату; способах здійснення управлінських функцій; цілеспрямованому управлінському впливі з боку керуючого суб'єкта на діяльність керованого об'єкта з метою вирішення конкретних управлінських завдань; застосуванні ефективних методів у межах компетенції кожного правоохоронного органу; методах управління як способах вираження юридично-владних повноважень правоохоронних органів, що мають правовий характер та управлінські методи, які відображають характер взаємовідносин між суб'єктом і об'єктом управління в умовах координації.

У дослідженні наголошено, що поняття „методи управління” і „функції управління” не можуть бути тотожними, оскільки методи реалізують зовнішні і внутрішні функції управління, вказують, як і за допомогою яких засобів і прийомів здійснюється вплив правоохоронних органів на досягнення кінцевих результатів.

Отже, ефективність координації залежить від комплексного застосування методів у поєднанні усіх компонентів організації правоохоронної діяльності. Наприклад, для розв'язання завдань, поставлених перед правоохоронними органами щодо необхідності здійснення координаційних заходів ефективного реагування на негативні процеси в соціальній, економічній і нормативно-правовій сферах, важливим методом повинно стати оперативне прогнозування як один з найактивніших елементів оперативно-аналітичної роботи до прийняття управлінського рішення щодо спільної діяльності. Прогнозування має бути безперервним, а сам процес повинен мати пошуковий характер і сприяти прийняттю рішень щодо пріоритетних напрямів взаємодії МВС, СБУ, ДПА, Держмитслужби, прокуратури та інших правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю.

На основі вивчення історичних етапів співпраці правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю доведено, що при становленні ринкових відносин в Україні, яке супроводжувалось значним поширенням нових, раніше не властивих вітчизняному криміналітету форм і видів організованої економічної злочинності, при її розгалуженості не тільки на території нашої держави, а й за її межами розвивалися різні форми співпраці правоохоронців, але позитивного результату у боротьбі з економічною злочинністю поки що не досягнуто. Транснаціональна злочинність у сфері економічної діяльності та корупція досягли таких масштабів, які доцільно кваліфікувати як глобальні. Зазначений висновок зобов'язує уряди всіх країн розробити та здійснити комплекс міжнародно-правових заходів протидії розростанню економічної злочинності, передусім передбачити спільні скоординовані дії правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю міжнародного масштабу. Проведений аналіз стану координації в управлінні правоохоронними органами України та інших держав щодо боротьби з економічною злочинністю показав, що у цій сфері є суттєві недоліки та невикористані резерви як в організації, так і в розвитку державно-правових механізмів щодо її здійснення.

Ураховуючи транснаціональний характер економічної злочинності, значну роль у координації дій правоохоронних органів будь-якої країни повинні відіграти відповідні міжнародні угоди. Прикладом вирішення зазначеної проблеми може бути дотримання “десяти основних принципів”, ухвалених “великою сімкою”, щодо вдосконалення міжнародного співробітництва у сфері боротьби з фінансовими злочинами та іншими порушеннями законодавства, та угоди, в основу яких покладено Конвенцію про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Більш предметно правоохоронні органи співпрацюють тоді, коли вступають між собою в міжнародні відносини на підставі рішень, прийнятих на урядовому або міжвідомчому рівні. У той же час, аналізуючи вказані правові акти, необхідно зазначити, що склалася така практика, коли угоди у більшості випадків розробляються центральними органами влади та управління, а самі правоохоронні органи - учасники і виконавці цих норм міжнародних зв'язків - у їх розробці участі майже не беруть. У міжнародних угодах, де закріплюються принципові положення про розвиток і співробітництво на перспективу, також практично не враховуються інтереси та пріоритети правоохоронних органів, їх кадрові, матеріальні, інформаційні та інші види ресурсів, що потім несприятливо відображаються на виконанні визначених завдань. Є й інші причини, що негативно впливають на міжнародне співробітництво з питань боротьби з економічною злочинністю.

Тому, перш за все, доцільно ресурсно забезпечити заходи, передбачені угодами, щодо більш ефективної реалізації потенціалу таких форм взаємодії, як обмін оперативною та іншою інформацією, яка має взаємний інтерес, проведення спільних оперативно-розшукових заходів щодо попередження та викриття злочинів у сфері економіки; обмін досвідом роботи; організація спільних наукових досліджень. Доцільним є також визначення пріоритетним зміцнення багатосторонньої, особливо в рамках СНД, міжнародно-правової бази співробітництва по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки, особливо злочинів з використанням високоякісних технологій, корупцією та легалізацією (відмиванням доходів від злочинної діяльності) та інших національних законодавчих актів.

Існуючий стан взаємодії органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової та митної служби по боротьбі з економічною злочинністю також потребує суттєвого вдосконалення, а не обмежується лише проведенням епізодичних спільних оперативно-профілактичних операцій. Позитивним прикладом вирішення зазначеної проблеми може бути Угода про інформаційне співробітництво між Державною митною службою та Державною податковою адміністрацією України, яка ефективно працює четвертий рік, але такі угоди поодинокі.

Договірні відносини щодо скоординованої діяльності сприятимуть правоохоронним органам передбачати та своєчасно вносити до своїх дій певну автономність регулювання взаємовідносин у межах чинного законодавства, що дозволить цілеспрямовано розширювати компетенцію тих чи інших підрозділів управління за рахунок її перерозподілу, поєднувати методи централізованого керівництва з оперативним управлінням і самостійністю правоохоронних органів, спрощувати процедури міжвідомчого узгодження рішень і здійснювати звільнення верхніх рівнів управління від обов'язкового затвердження рішень, що приймаються підлеглими в ініціативному порядку, для реалізації поставленої мети вищими органами та нормативно закріпленими завданнями, визначеними договором про співпрацю у галузі боротьби з економічною злочинністю.

Договори повинні сприяти єдності у регулюванні всього комплексу відносин, що складаються між учасниками договору в ході його реалізації на основі чіткого правового врегулювання відносин. Це допоможе пов'язати суто управлінську діяльність з оперативною, дасть можливість використовувати і поєднувати правовий, організаційний, управлінський та мотиваційний механізм координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю.

Знайшли подальший розвиток теоретичні підходи до визначення понять і розширення можливостей прийняття рішень при здійсненні координації управління правоохоронними органами на основі аналізу стану боротьби з економічною злочинністю в Україні, що дозволило виявити причини недоліків, які допускаються у процесі підготовки, прийняття і реалізації запланованих спільних заходів. До них віднесено наступне: рішення, що приймаються у цій сфері, не враховують попередніх, часто відбувається їх дублювання; у процесі руху проекту рішення по ієрархії змінюється мета відповідно до того, як розмежовуються потреби й інтереси різних рівнів управління; інколи рішення приймаються без конкретного змісту (поліпшити, покращити, активізувати, посилити і т. д.); відсутній процес підготовки й прийняття рішень із залученням науковців; немає чітко розроблених процедур узгодження рішень з усіма виконавцями; недостатнє інформаційне забезпечення та відсутній механізм оцінки виконання рішень у зазначеній сфері.

Відзначається певна особливість, притаманна правоохоронним органам у прийнятті координаційних рішень, тому що вони повинні базуватись переважно на правових актах, що надає їм легітимності. Але для того, щоб спеціальні підрозділи правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю, конструктивно використовували свої повноваження, що стосуються управлінських рішень, вони усі повинні закріплятися правовими нормами, бо це акт управління, за допомогою якого суб'єкт координації визначає підстави виникнення, зміни або припинення узгоджених дій об'єктів координації.

Разом з тим, поєднання формальних і неформальних складових роботи з координаційними рішеннями в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю створює в теорії необхідні передумови для їх чіткого обґрунтування, а сам процес прийняття управлінського рішення повинен мати такі етапи: узгодження варіантів проекту рішення та колегіальне обговорення фахівцями, які будуть зобов'язані його реалізовувати; колективне схвалення із подальшим затвердженням у конкретній формі. При цьому важливо враховувати, що лише при поєднанні зазначених етапів процесу управління і дотримання технологічного циклу прийняття рішень цей процес буде здійснено об'єктивно та науково обґрунтовано, а боротьба з економічною злочинністю буде ефективною, якщо будуть уточнені ті величини, які впливають на хід виконання запланованого.

Практика взаємодії правоохоронних органів підтверджує висновок, що правильність вибору критерію оцінки конструктивності обраних рішень має велике значення, тому що неправильно обрані критерії призведуть до помилкових висновків про результати виконання прийнятих рішень.

У розділі п'ятому - „Координація національних і міжнародних правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю” - проаналізовано досвід управління національними і міжнародними правоохоронними органами з метою виявлення позитивних факторів для запровадження їх у практику боротьби з економічною злочинністю в Україні.

Аналіз використання позитивного досвіду співпраці закордонних поліцейських структур свідчить, що, обравши шлях удосконалення системи правоохоронних органів, завжди корисно реально оцінити свій власний досвід і, разом з тим, звернутися до практики та напрацювань учених інших країн у цій галузі. Зарубіжні держави - як різні суспільно-політичні утворення зі своєю історією, особливостями державного устрою, політичною системою, культурою та традиціями - мають свої підходи до координації діяльності власних правоохоронних органів. З метою співпраці у міжнародному масштабі вони розробили і застосовують ефективне законодавство, знайшли можливість фінансового забезпечення, створення та функціонування ряду міжнародних правоохоронних організацій по боротьбі з транснаціональною злочинністю, яка визнана загрозою світового масштабу.

На особливу увагу заслуговує координація багатьох правоохоронних органів США, діючих у рамках відповідних програм, затверджених на державному рівні (OCDETF, HIDTA). Досить плідним потрібно визнати створення і функціонування такого підрозділу, як „Ударна група”, до складу якого включено оперативних співробітників від ФБР, митної служби, берегової охорони та інших відомств і служб з метою взаємодії та розширення кола повноважень підрозділу з належним рівнем нормативної регламентації, що створило відповідні умови для його високоефективної діяльності по боротьбі з економічною злочинністю.

Позитивним прикладом може бути і той факт, що у 2000 році у США вперше було прийнято „Державну стратегію боротьби з відмиванням грошей”, що включає декілька десятків заходів, спрямованих на досягнення чотирьох основних цілей: підвищення ролі органів державного правопорядку; посилення залучення банків та інших фінансових інститутів; надання більш ефективної допомоги регіональним і місцевим органам, що здійснюють і сприяють розвитку міжнародного співробітництва у боротьбі з економічною злочинністю.

Завдяки координації на державному рівні органами правопорядку держави здійснюються спільні дії відповідно до програми „Гейтвей” (Gateway) щодо системи внутрішнього контролю та відповідних процедур дотримання вимог обліку інформації та подання повідомлень згідно із Законом “Про банківську конфіденційність”, виявлення та повідомлення даних про підозрілі операції. Уся інформація щодо по-рушень обробляється відділом систем боротьби з фінансовими злочинами Міністерства фінансів США, де, як і в інших країнах, створено потужні банки даних відносно порушників законодавства у сфері фінансової діяльності. Вони використовуються правоохоронними органами, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю. В Україні зроблено перші кроки щодо створення відповідних баз даних, але зазначений процес потребує правового, фінансового та кадрового забезпечення.

Досліджено проблеми транснаціональної злочинності та участі в їх розв'язанні національних правоохоронних органів у співпраці з міжнародними організаціями.

Аналіз звітів міжнародних організацій, статистичних даних про стан боротьби зі злочинністю в різних країнах підтверджує важливість справи міжнародного співробітництва по боротьбі зі злочинністю. Навіть ті держави, які не мають тісних політичних і економічних контактів, як правило, не зневажають контактами в галузі протидії злочинності. Велике значення надається таким формам взаємодії у боротьбі з економічною злочинністю, як підписання та реалізація міжнародних договорів щодо надання допомоги у кримінальних справах; виконання рішень та запитів іноземних правоохоронних органів; регламентація кримінально-правових питань; обмін інформацією; проведення спільних наукових досліджень з питань боротьби зі злочинністю; обмін досвідом; спільна підготовка кадрів, взаємне надання матеріально-технічної та консультативної допомоги.

Результати ж співпраці вітчизняних правоохоронних органів з іноземними колегами свідчать про недостатню активність України щодо виконання Програми ООН відносно заходів попередження злочинності та забезпечення кримінального правосуддя, впровадженої 18 грудня 1991 року, що передбачає боротьбу зі злочинністю національного та транснаціонального характеру; об'єднання зусиль держав-членів ООН щодо попередження транснаціональної злочинності тощо.

Крім Інтерполу - всесвітньої поліцейської організації в Європейському Співтоваристві - створено Європол, основним завданням якого є організація і координація взаємодії національних поліцейських систем по боротьбі з “відмиванням” грошей, тероризмом, нелегальним обігом наркотиків і зброї, контроль за зовнішніми кордонами Європейського Співтовариства. Для боротьби з кримінальними угрупованнями у Європі створена особлива група „Антимафія”, до завдань якої входить аналіз діяльності мафіозних угруповань, вироблення європейської стратегії протидії мафії.

Але аналіз конкретних результатів співпраці із зазначеними міжнародними організаціями щодо викриття мафіозних структур, розслідування резонансних кримінальних справ свідчить про те, що рівень співробітництва з ними правоохоронних органів України повинен стати кращим.

Чимало проблем виникає у зв'язку із вступом України до Ради Європи. Розбіжності у національному і міжнародному законодавстві вимагають, по-перше, знання законодавства інших європейських країн, а, по-друге, - відповідного удосконалення чинного законодавства України.

Аналіз правових основ співпраці із правоохоронними органами сусідніх держав свідчить, що, розірвавши економічні та політичні зв'язки, колишні радянські держави досить повільно їх налагоджують. У той же час, процеси розриву сучасних зв'язків не зашкодили встановленню тісної співпраці криміналітету, в результаті чого злочинність усе більше набуває транснаціонального, міжнародного характеру - здійснення злочинів у сфері економіки на територіях кількох держав. Криміногенна обстановка у більшості держав-учасниць співдружності, особливо організовані форми економічної злочинності, викликає незадоволення населення і є реальною загрозою національній безпеці суверенних держав.

Набирають сили небезпечні процеси об'єднання економічної та загально-кримінальної злочинності, керівників злочинних угруповань з корумпованими посадовими особами органів влади та управління. Усе більш наполегливими є спроби злочинців „вписатись” в економічний простір, використати засоби кримінального походження для організації та розвитку власного бізнесу, приватизації великих об'єктів господарського комплексу держави.

Ще у березні 1992 року керівники урядів країн Співдружності прийняли рішення про спільні заходи по боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними її видами на території СНД. Для координації було створене відповідне Бюро з метою посилення боротьби зі злочинністю, планувалось виконання наступних завдань: формування спеціалізованого банку даних; сприяння у здійсненні міждержавного розшуку злочинців; забезпечення погоджених дій при проведенні комплексних операцій, що зачіпають інтереси кількох держав-учасниць Співдружності; відпрацювання рекомендацій по боротьбі з транснаціональною злочинністю. Проте аналіз виконання зазначених завдань свідчить, що правоохоронні органи практично не займаються спільним викриттям небезпечних організованих угруповань, які здійснюють економічні злочини міжнародного масштабу.

Причиною цього, перш за все, є відсутність чіткої правової регламентації зазначених заходів міждержавними правовими актами. У зв'язку з цим необхідно укласти міждержавні угоди про співробітництво у сфері боротьби з економічною злочинністю; про порядок взаємодії слідчо-оперативних груп на території інших держав; про порядок взаємодії органів внутрішніх справ, митної та податкової служб, прикордонних військ.

Доцільно також розширити форми прямих зв'язків по боротьбі зі злочинністю: використання прямих контактів між керівниками правоохоронних органів, що взаємодіють з приводу розв'язання загальної проблеми по боротьбі з економічною злочинністю; створення тимчасових цільових груп для вирішення завдань у сфері боротьби з економічною злочинністю; створення нових “інтегруючих” органів із питань координації управління безпосередньо прямими зв'язками у процесі боротьби з економічною злочинністю. У свою чергу, інформаційні зв'язки повинні утворити сукупність взаємовідносин щодо використання інформації для спільного прогнозування ситуації, більш ефективного застосування методів координації в управлінні правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю.

У висновках викладені підсумки дослідження, сформульовані положення, що становлять суть дисертаційної роботи та стосуються обґрунтування необхідності розгляду координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю на державному рівні в адміністративно-правовому аспекті, перегляду існуючого погляду на координацію управління діяльністю правоохоронних органів як ефективного засобу активізації їх узгодженої діяльності щодо досягнення позитивного результату боротьби з економічною злочинністю.

Зокрема зроблено наступні висновки:

1. Інститут координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю є самостійним, організаційно-правовим елементом, спрямованим на забезпечення узгодженого функціонування автономних цілеспрямованих систем для виконання законодавчо визначених завдань, який на правовій основі повинен упорядкувати та узгодити їх спільну діяльність з метою ефективного попередження, викриття та розслідування економічних злочинів.

2. Існуюча система діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю ще не відповідає як суспільно-політичним, так і соціально-економічним реаліям. Між ними майже відсутня взаємодія, припинилося функціонування багаторівневих структур вертикальних і горизонтальних зв'язків, негативних змін зазнали контрольно-координаційні структури, які аналізували криміногенну обстановку в економіці та розробляли стратегію протидії злочинності. Це необхідно компенсувати новими підходами з урахуванням сучасних вимог до управління.

3. Удосконалення правового забезпечення координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю є одним із напрямів підвищення ефективності запобігання злочинності, а законодавство, що визначає статус, функції, повноваження та правові основи здійснення координації, потребує змін та удосконалення шляхом розробки і прийняття Стратегії економічної безпеки України як політичної основи для формування комплексного правового механізму управління зі створення надійного захисту економічного суверенітету держави; Концепції розвитку правоохоронних органів України з чітким законодавчим визначенням поняття “правоохоронні органи”, їх правового статусу щодо боротьби з економічною злочинністю, місця і ролі координації в управлінні, усуненням дублювання в роботі; Закону України “Про боротьбу з економічною злочинністю”.

4. Процес модернізації організаційних і функціональних основ підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю потребує супроводження обґрунтованими розрахунками ресурсного забезпечення, внесенням змін до мотиваційного процесу забезпечення ефективної діяльності працівників виходячи з посилення контролю за витратами фонду зарплати, підвищенням гнучкості системи стимулювання праці та підтримкою зацікавленості працівників у результатах своєї роботи, запровадженням єдиної концепції підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для боротьби з економічною злочинністю.

Враховуючи основні результати дослідження, вітчизняний і світовий досвід, потреби сучасного розвитку координації боротьби з економічною злочинністю, пропонуються наступні рекомендації для запровадження на державному рівні:

1. Координацію управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю як організаційно-правову категорію будувати на принципах законності, процесуальної самостійності і відповідальності, узгодженості дій, активного використання власного та світового досвіду у зазначеній сфері державного управління. Поєднуючою ланкою взаємодії правоохоронних органів повинна стати законодавчо визначена організаційна система управління як органічна єдність управлінського механізму та організаційної структури, яка б зобов'язувала керівників правоохоронних органів з державних позицій оцінювати ситуацію щодо стану криміналізації суб'єктів економічної діяльності, визначати суть нових проблем і способи їх вирішення у взаємодії з іншими правоохоронними органами.

2. Визнати першочерговими такі заходи протидії економічній злочинності: законодавче закріплення пріоритетності міжнародно-правових норм боротьби з економічною злочинністю; приведення національного законодавства у відповідність до міжнародно-правових норм; забезпечення точного, повного, всебічного й безперешкодного застосування національно-правових норм, які відповідають світовим стандартам як у власній практиці роботи правоохоронних органів, так і у відносинах з відповідними органами взаємодіючих іноземних держав.

3. Врахувати та використати такі фактори, що сприяють активізації міжнародних зв'язків по боротьбі з економічною злочинністю: ріст розповсюдженості економічної злочинності; необхідність протидії її світовим масштабам; адекватний рівень розвитку міжнародного співробітництва правоохоронних органів; прагнення багатьох держав сприяти активному залученню України до міжнародного співробітництва; наявність реальної перспективи збільшення масштабів відмивання “брудних коштів” у світі в цілому; активізація діяльності у міжнародних організаціях, насамперед за програмами ООН та FATF з питань міжнародного співробітництва у боротьбі з економічною злочинністю.

4. На основі законів, що регламентують захист працівників правоохоронних органів (“Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та “Про забезпечення учасників кримінального судочинства”) прийняти один - з урахуванням допущених недоліків і позитивної практики захисту працівників правоохоронних органів у розвинених країнах, передбачивши застосування захисних норм, які б діяли ще до порушення кримінальної справи, що сприятиме її об'єктивному розслідуванню.

5. Усунути протиріччя, які є у чинних Законах України (“Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”) щодо порядку отримання правоохоронними органами інформації про рух фінансових ресурсів, фінансового моніторингу, накладання арешту на розрахункові й інші рахунки юридичних і фізичних осіб, які визнані суб'єктами порушення зазначених законів.

6. Створити державний координаційний центр боротьби з економічною злочинністю, що сприятиме поєднанню зусиль суб'єктів правоохоронної діяльності. Нова координаційна система повинна мати такі функціональні блоки: формування цілей стратегічних завдань, кадрової стратегії, прогнозування, інформаційного забезпечення. Основним напрямом удосконалення організаційних структур правоохоронних органів слід визнати оптимізацію, створення умов ліквідації функціонального дублювання та чіткого розмежування компетенції і відповідальності підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю, економії ресурсного забезпечення їх діяльності.

7. Забезпечити умови, при яких особливо ефективними у боротьбі з економічною злочинністю мають стати заходи щодо координації управління органами правопорядку, фінансовими та регулятивними структурами в єдиній системі обміну інформацією, що перетворять їх у своєрідну клірингову систему для сприяння обміну необхідною інформацією з питань економічної злочинності та фінансових порушень, що допоможе правоохоронним органам своєчасно вийти на слід злочинних елементів та їх доходів кримінального походження.

Список опублікованих робіт

Монографії

1. Білоус В.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю: Монографія. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. - 449 с.

2. Білоус В.Т., Попович В.В., Попович В.М. Організаційно-правове забезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження: Монографія. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 137 с. (розділ 2).