Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров'я

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

Спеціальність 12.00.08 - Кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Кримінально-правова охорона

громадської безпеки і народного здоров'я

Литвин Олександр Петрович

Київ -1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському інституті внутрішніх справ (Міністерства внутрішніх справ України).

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент АПрН України

Лановенко Ігор Петрович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

1. Доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, заслужений діяч науки і техніки України

Михайленко Петро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального права.

2. Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Глушков Валерій Олександрович, Міжвідомчій науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, начальник відділу.

3. Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Туркевич Інна Костянтинівна, Інститут адвокатури при Київському університеті імені Тараса Шевченка, завідуюча кафедрою.

Провідна установа:

Одеська державна юридична академія Міносвіти України, кафедра кримінального права, м. Одеса.

Захист відбудеться "26" травня 1999 р. о "15" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України (252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвяти-тельська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України (252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий "23" квітня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Геополітичні зміни в сучасному світі, які відбулися після розпаду Радянського Союзу, соціально-політична нестабільність, міжнаціональні та міжетнічні конфлікти в ряді країн Азії, Африки, Східної Європи призвели до значного росту нелегальної міграції, контрабанди зброї, радіоактивних матеріалів і наркотиків через державний кордон України. Зростання організованої злочинності в Україні ставить під загрозу життя та здоров'я громадян, недоторканість державної, колективної та приватної власності.

Побудова демократичного суспільства в Україні нерозривно пов'язана з подальшим удосконаленням правової основи і забезпеченням відповідного правопорядку. Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів значною мірою залежить від рівня теоретичної і професійної підготовки правоохоронців, їхнього вміння правильно застосовувати чинне законодавство та проявляти активність і цілеспрямованість у боротьбі зі злочинністю, дотримуючись конституційних принципів України.

При вирішенні цих складних завдань особливо важливого значення набувають проблеми боротьби з незаконним володінням, поводженням та іншими діями з загальнонебезпечними предметами Так надалі будемо називати предмети, які зазначені в статтях 221-225, 227¹, 227², 228²-229⁸,229¹¹-229²⁰ КК України, якщо не буде оговорено інше.. Підвищена суспільна небезпека таких злочинів пояснюється тим, що незаконне заволодіння і використання загальнонебезпечних предметів, введення їх у обіг, вивезення або протиправне ввезення на територію України, приховування інформації про їх загальну небезпеку тощо призводять до збільшення кількості тяжких посягань на життя і здоров'я громадян, насильницьких та корисливо-насильницьких діянь.

Злочини, які скоюються проти громадської безпеки і народного здоров'я, перетворюють життя і здоров'я людей, державну, громадську і приватну власність в потенційні об'єкти завдання різного ступеня шкоди.

Зростає кількість проявів терористичного характеру, направлених на демонстративне знищення матеріальних цінностей конкурентів, тероризацію населення окремих регіонів України. При цьому фактично жоден із тяжких злочинів не скоюється без використання вогнестрільної зброї або вибухових речовин (пристроїв). Незаконний обіг прекурсорів, наркотичних і психотропних речовин ускладнює криміногенну обстановку, а все разом взяте викликає у громадян України відчуття незахищеності, страху, саме тому небезпека злочинів, які передбачені статтями 221 -225, 2271, 2272, 2282 - 2298, 22911-22920 КК, є, по суті, глобальною і свідчить про те, що досліджувана проблема -- це одна із складових компонентів у боротьбі з організованою злочинністю. А забезпечення загальної безпеки громадян, зокрема і засобами кримінального права, посідає одне з пріоритетних напрямків не лише для окремо взятої держави, а й на міжнародному рівні в цілому. Особливо це стосується питань боротьби з нелегальною торгівлею предметами озброєння і наркобізнесом. Тому невипадково, що цій проблемі все більше уваги приділяє ООН, а також численні регіональні міжнародні організації.

Окремі питання відповідальності за порушення спеціальних правил безпеки збереження і поводження з загальнонебезпечними предметами досліджували в своїх роботах багато криміналістів нашої країни та ближнього зарубіжжя: Л.Н. Анісімов, В.І. Борисов, В.А. Владимиров, І.І. Горєлік, М.С. Грінберг, П.С. Дагель, П.М. Даньшин, М.А. Єфімов, М.І. Загородников, А.Ф. Зелінський, О.М. Ігнатов, К.А. Карпович, В.Ф. Кириченко, М.І. Ковальов, І.Я. Козаченко, Б.О. Куринов, І.П. Лановенко, Ю.І. Ляпунов, П.С. Матишевський, Н.А, Мірошніченко, А.А. Музика, Б.А. Протченко, І.Н. П'ятницька, А.Б Сахаров, В.М. Смітієнко, В.П. Тихий, Ю.М. Ткачевський, Є.Ф. Фесенко, С.С. Яценко й ін. Вказані проблеми розглядались в докторських дисертаціях при аналізі злочинів у сфері охорони безпеки виробництва (В.І. Борисов), злочинів, небезпечних для життя і здоров'я (І.І. Горєлік), злочинів у сфері взаємодії людини і техніки (М.С. Грінберг), транспортних злочинів (Б.О. Куринов), злочинів проти трудових прав і безпеки виробництва (І.П. Лановенко), злочинів проти громадської безпеки (П.С. Матишевський, В.П. Тихий). Окрім цього, в останній час у КК України введені вісім нових складів злочинів проти громадської безпеки (статті 2271, 2272, 2282 - 2287), причому до трьох з них вже внесені зміни (статті 2271, 2272, 2285), дев'ять нових складів злочинів доповнили групу злочинів проти народного здоров'я статті 22912-22920, один склад злочину виключений - 2299, доповнено десять раніше діючих статей (статті 229 - 2298, 22911). В інших роботах, наприклад, про кримінально-правову охорону громадського правопорядку (І. П. Даньшин), про відповідальність за транспортні злочини (В. В. Лук'янов) та злочини проти безпеки виробництва і народного здоров'я, розглядались питання, які стосуються розподілу глави X КК України на зазначені групи злочинів і відмежування їх від злочинів проти громадської безпеки. В роботах, присвячених охороні громадської безпеки, як правило, загострювалась увага на аналізі лише окремо взятих складів злочинів, а найбільш грунтовна з них написана дванадцять років тому (В.П. Тихий).

Більшість із названих робіт охоплює або занадто широке коло питань, які стосуються глави X КК в цілому, або, навпаки, занадто вузьке. Деякі аспекти в цих дослідженнях висвітлені фрагментарно і не знайшли теоретичного обгрунтування; інші - залишаються спірними, і не тільки не вичерпали теми, але й поставили цілий ряд нових питань, які потребують подальшого перегляду, обмірковування, конкретизації, а багато з проблем взагалі не знайшли свого відповідного теоретичного обгрунтування.

Сьогодні ще не розроблене і не визначене поняття загальної безпеки, яке потребує конкретизації і кримінально-правової охорони: більшість складів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я не відповідають іншим безпосереднім об'єктам тих громадських відносин, які покликані охороняти норми закону.

Немає також чітких ознак злочинів з подвійною формою вини; не проведене розмежування невинного заподіяння шкоди та злочинів, скоєних з необережності; не розглядались питання класифікації спеціальних суб'єктів; недосконалими є і норми, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності; немає єдності в питаннях криміналізації і декриміналізації діянь. Все це породжує ускладнення при кваліфікації не лише конкретних злочинів, але і при застосуванні кримінального законодавства в сфері охорони загальної безпеки. Виникають проблеми і в попередженні вказаних злочинів, що призводить, в певних випадках, до послаблення боротьби з тяжкими насильницькими і корисливо-насильницькими злочинами.

Вирішення цих питань сприятиме подальшому розвитку науки кримінального права, підвищенню ефективності боротьби з означеними злочинами. Пропозиції, що містяться в дисертації з удосконалення законодавства, можуть бути використані під час прийняття нового Кримінального кодексу України. Дисертаційне дослідження безпосередньо націлене на вирішення конкретних завдань реформи кримінального законодавства. Зазначене дає підстави для висновку про те, що дослідження присвячене виключно актуальній проблемі сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось згідно з планом науково-дослідних робіт відділу організації наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України і відповідно до Концепції розвитку законодавства України на період 1996-2005 роки та орієнтовної програми законопроектних робіт в Україні на період 1996-2005 роки, а також головних напрямків діяльності Міністерства внутрішніх справ України, визначених Комплексною цільовою програмою боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр., що була затверджена Указом Президента України від 17.09.96 р. за №837/96. (Тема докторської дисертації затверджена вченою радою НАВСУ 9 березня 1995 р., Протокол № 6).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці кримінально-правових засобів боротьби зі злочинним поводженням з загальнонебезпечними предметами, формулюванні на цій основі науково-обгрунтованих пропозицій щодо чинного законодавства, а також практичних рекомендацій у сфері боротьби з означеними злочинами, згідно з новим Кримінальним кодексом України, проекти якого потребують подальшої розробки. Зрештою, концептуальною метою дослідження є сприяння конкретному вирішенню питань відповідальності за злочини, посягаючі на громадську безпеку і народне здоров'я.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання дослідження:

-- дати поняття злочинів, які порушують правила громадської безпеки, спеціальної безпеки, а також злочинів, що створюють загальну небезпеку.

проаналізувати чинне кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за посягання на громадську безпеку і народне здоров'я;

розкрити загальну небезпечність злочинів, передбачених статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК;

дати визначення поняття “злочини проти загальної безпеки”;

з'ясувати тенденції сучасної злочинності в Україні;

проаналізувати існуючі в юридичній літературі визначення і види безпеки, і на основі використання їх категорій дати поняття загальної безпеки;

здійснити відмежування злочинів, які становлять підвищену небезпеку (гл. X КК), від особливо небезпечних злочинів проти держави (гл. I КК) і військових злочинів (гл. XI КК);

проаналізувати відносини громадської безпеки і народного здоров'я, на основі чого аргументувати необхідність виділення в Особливій частині КК самостійної глави “Злочини проти загальної безпеки”;

здійснити класифікацію складів злочинів за ознаками об'єктів, які охороняються; злочин громадська безпека відповідальність

обгрунтувати доцільність введення у КК України поняття “загальна безпека”, як бажаний і необхідний стан усіх членів суспільства, державних, колективних підприємств, установ, організацій і громадських структур;

з'ясувати загальні і видові ознаки предметів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я, показати їх відмінність від джерел підвищеної небезпеки;

проаналізувати ознаки спеціальних суб'єктів, вказаних у чинному законодавстві, що передбачає відповідальність за злочини у сфері боротьби з діяннями, зазначеними статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК;

розглянути підстави, умови і вимоги, що ставляться законодавцем до осіб, які можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності за протиправне володіння, поводження та інші дії (бездіяльність) з загальнонебезпечними предметами, і внести пропозиції з їх удосконалення;

розкрити проблему удосконалення кримінального законодавства, пов'язавши з питаннями криміналізації і декриміналізації діянь, з урахуванням співвідношень формальних і оціночних моментів у нормах, які змінюються або знов приймаються;

виробити оптимальний підхід до практичного застосування загальних ознак кваліфікації і класифікації злочинів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням за обраною темою, а саме основних кримінально-правових проблем відповідальності за злочини у сфері незаконного володіння предметами озброєння, поводження з радіоактивними матеріалами, обігу наркотичних засобів та їх попередження, що є пріоритетним напрямком у діяльності органів внутрішніх справ України. На основі емпіричних даних проведеного юридичного аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, узагальненої слідчої і судової практики у сфері боротьби зі злочинами, які посягають на громадську безпеку і народне здоров'я, дисертантом визначені прогалини в законодавстві та запропоновані конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.

У дисертації висунуто ряд нових концептуальних у теоретичному плані та важливих для правоохоронної практики положень і висновків, які виносяться на захист, а саме:

Вперше запропонована класифікація і зазначені види злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я; сформульовані поняття злочинів, які порушують правила громадської та спеціальної безпеки, а також злочинів, що створюють загальну небезпеку.

Розкривається загальна небезпечність злочинів, передбачених статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК. Запропоновано називати їх деліктами опосередкованої і безпосередньої небезпеки.

3. Вперше дається визначення поняття “злочини проти загальної безпеки”, що об'єднує в собі злочини, які порушують правила загальної і спеціальної безпеки, а також злочини, які становлять загальну небезпеку.

4. Висвітлено соціальну обумовленість збільшення кількості злочинів, які розглядаються. З'ясовані тенденції їх кількісної, змістовної й якісної змін. Відзначено вплив таких змін на зростання латентної злочинності, на її політизацію тощо.

5. Дістало подальший розвиток дослідження відносин безпеки та їх видів. Відзначено, що існуючі види безпеки - державна, національна, міжнародна, колективна, приватна тощо - все ж не пов'язані з тією безпекою, яка, з одного боку, стосується протиправного володіння предметами озброєння, легкозаймистими, їдкими й іншими речовинами, з іншого - тих ознак, залежно від яких виникають спеціалізовані проблеми. На основі використання категорій безпеки дається поняття загальної безпеки, яка включає в себе всі інші види безпеки - громадську, виробничу, пожежну тощо.

Вперше здійснено відмежування злочинів, які становлять підвищену небезпеку (гл. X КК), від особливо небезпечних злочинів проти держави (гл. I КК) і військових злочинів (гл. XI КК). Особлива небезпека злочинів проти держави і деяких військових злочинів може бути віднесена до злочинів проти спеціальної безпеки, а в злочинах проти громадської безпеки і народного здоров'я небезпека носить загальний характер, норми глави X КК (як антипод спеціальної безпеки) забезпечують загальну безпеку.

7. Вперше виділено п'ять рівнів спеціальної безпеки: 1) внутрішня безпека держави; 2) зовнішня безпека держави; 3) спеціальна безпека військовоначальників; 4) спеціальна безпека військовослужбовців; 5) спеціальна безпека військовослужбовців Міністерства оборони України. Ці рівні спеціальної безпеки перебувають в відносинах субординації з загальною безпекою, тому що володіють загальними рисами, які полягають в гарантуванні безпеки (тільки деякі охороняють безпеку держави, державних діячів, представників іноземних держав тощо, а також безпеку Збройних Сил України, а інші - безпечну і безперешкодну роботу організацій, установ та інших державних, колективних і приватних підприємств, нормальну життєдіяльність членів суспільства, слугують гарантом їх захищеності від загрози завдання шкоди здоров'ю чи позбавлення життя громадян).

8. Обгрунтовано пропозиції щодо визначення відносин громадської безпеки і народного здоров'я як видових і безпосередніх об'єктів злочинів. Аргументована необхідність виділення в Особливій частині КК самостійної глави “Злочини проти загальної безпеки”, в яку як складові частини повинні увійти злочини проти громадської безпеки і народного здоров'я, але лише як видові об'єкти.

Вперше здійснена класифікація складів злочинів за ознаками об'єктів, які охороняються. Визначено десять класифікаційних груп. Зясована непридатність і шкідливість поділу безпосередніх об'єктів на додаткові і факультативні безпосередні об'єкти, тому що останні залишаються завжди незахищеними й існуючими лише умовно (в уяві), в той час як вони потребують кримінально-правової охорони, адміністративної преюдиції і цивільно-правового регулювання.

Вперше запропоновано ввести у КК України поняття “загальна безпека”, як бажаний і необхідний стан усіх членів суспільства, державних, колективних підприємств, установ, організацій і громадських структур.

Удосконалено визначення предметів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я як загальнонебезпечних предметів, з'ясовані їхні загальні і видові ознаки, показана їх відмінність від джерел підвищеної небезпеки, якими є вибухові, легкозаймисті, їдкі й інші речовини, але лише при використанні в народному господарстві. У випадку виходу із-під контролю вони стають загальнонебезпечними предметами, бо можуть бути використані в злочинних цілях.

На основі проведеного аналізу об'єктивної сторони злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я проведена класифікація нормативних актів. Виділені чотири групи конкретної дії - правила, інструкції й інші нормативні акти, не пов'язані зі змістом диспозицій конкретно взятих статей, а визначені стосовно форм порушення цих правил, а не стосовно перерахованих у таких правилах конкретних дій або бездіяльності: 1) грубе порушення категоричної заборони пересилання, перевезення і провезення загальнонебезпечних предметів; 2) безконтрольне і необережне поводження із предметами озброєння і радіоактивними матеріалами; 3) неналежне виконання вимог, що перешкоджає вільному поводженню із загальнонебезпечними предметами; 4) невиконання вимог, що перешкоджає нормальному розпорядчому розповсюдженню загальнонебезпечних предметів. З'ясовується значення запропонованої класифікації. Обгрунтована важливість визнання наявності суспільно небезпечних наслідків у злочинах з формальним складом для конструювання диспозицій кримінально-правових норм, встановлення характеру самої дії або бездіяльності. Підтверджена протиправність і небезпека таких наслідків за допомогою їх поділу на чотири рівні.

Дістало подальший розвиток дослідження ознак спеціального суб'єкта, вказаних у нормах статей, які розглядаються, обгрунтовано пропозицію щодо їх поділу згідно з вимогами, визначеними законодавцем у диспозиціях статей (на 19 груп -- відповідно до зазначених в них умов, на яких зосередив увагу законодавець).

Досліджені підстави, умови і вимоги, що ставляться законодавцем до осіб, яких звільняють від кримінальної відповідальності за протиправне володіння, поводження та інші дії (бездіяльність) з загальнонебезпечними предметами, як одна з форм боротьби зі злочинними посяганнями на громадську безпеку і народне здоров'я.

Дістали подальший розвиток питання удосконалення кримінального законодавства, які тісно пов'язані з проблемами криміналізації і декриміналізації діянь, що викликають необхідність правильного врахування співвідношення формальних і оціночних моментів у нормі, яка змінюється або знов приймається, з метою уникнення при цьому накопиченості та інших недоліків. Поряд з цим, протилежний процес декриміналізації не повинен залишатись абсолютним, а здебільшого має виявлятися в поглинанні або злитті однієї декриміналізуємої норми закону з іншою або декількома іншими. Пропонуються шляхи вирішення проблеми бланкетних диспозицій.

Вперше вироблений загальний підхід до практичного застосування загальних ознак кваліфікації і класифікації злочинів (з'ясована належність цих термінів до кваліфікації і класифікації злочинів).

Обгрунтована необхідність подальшого удосконалення кримінального законодавства.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів. Дослідження питань відповідальності за окремі злочини проти громадської безпеки дозволили обгрунтувати вирішення загальних теоретичних проблем кримінально-правової охорони громадської безпеки і народного здоров'я і в кінцевому підсумку створення родового поняття складу таких посягань. Це, в свою чергу, дало можливість здійснити перевірку достовірності і обгрунтованості висновків і рекомендацій, сформульованих при аналізі окремих злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я, виявити недоліки в практичному їх застосуванні правоохоронними органами і вирішити цілий ряд питань про відповідальність за їх скоєння. На основі проведеного дослідження й отриманих даних та теоретичних висновків внесені пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства України, зокрема, в такій практичні площині:

1. Основні висновки і положення дисертації містяться в доповідних записках щодо вдосконалення кримінального законодавства, які направлені до Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, МВС України і Верховного Суду України, а також у проектах Законів “Про жорстоке поводження з неповнолітніми”, “Про злочини проти загальної безпеки” і “Про зброю”.

Окремі положення, висловлені дисертантом у пропозиціях і наукових роботах, знайшли своє відображення в Постановах Пленуму Верховного Суду України: “Про судову практику в справах про хуліганство” від 28 червня 1991 року за №3, із змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 року за №3;

3. Рекомендації дисертанта враховані у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання і інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” від 8 липня 1994 року № 6.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання положень, висновків і рекомендацій дисертації:

у теорії та практиці розбудови і вдосконалення діяльності інститутів боротьби зі злочинами, які посягають на громадську безпеку і народне здоров'я, і опосередковано у боротьбі з організованою злочинністю;

у науково-дослідницькій діяльності з проблем загальної теорії та практики по забезпеченню загальної безпеки і впливу на організовану злочинність;

у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, Київського інституту внутрішніх справ й інших навчальних закладах системи МВС України, а також для консультативної роботи і перепідготовки практичних працівників органів внутрішніх справ України;

-- для поширення правової культури і поглиблення знань з проблем боротьби з незаконним володінням загальнонебезпечними предметами;

для контролю за ефективністю виявлення та попередження злочинів, які розглядаються в роботі, та при проведенні об'єктивного аналізу результатів боротьби з організованою злочинністю, а також попередження злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я;

координаційним комітетом по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові України, а також НБР, в усіх напрямках організації боротьби з організованою злочинністю МВС України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на науково-практичній конференції вчених і практичних працівників правоохоронних органів України “Концепція розвитку законодавства України на період 1996-2005 роки” (23-24 травня 1996 р., м. Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України), на кількох міжвузівських науково-практичних конференціях різного рівня, науковій конференції докторантів і ад'юнктів Національної академії внутрішніх справ України “Правоохоронна діяльність в умовах створення української державності” (23 квітня 1996 року, м. Київ); результати дисертації оприлюднювались також у виступах на телебаченні, а саме в програмі ТРК “Заграва” - 18, 19 липня, 27, 28 серпня, 5, 6, 11 вересня 1997 року”; на міжнародному семінарі “Класифікація та розміщення засуджених” за участю експертів Ради Європи та керівного складу кримінально-виконавчої системи України (7-8 грудня 1998 р., м. Київ).

Основні висновки і положення дисертації містяться в доповідних записках щодо вдосконалення кримінального законодавства, які направлені до Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, МВС України і Верховного Суду України, а також у проектах Законів “Про жорстоке поводження з неповнолітніми” і “Про зброю”.

Окремі положення, висловлені дисертантом у пропозиціях і наукових роботах, знайшли своє відображення в Постановах Пленуму Верховного Суду України: “Про судову практику в справах про хуліганство” від 28 червня 1991 року за №3, із змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 року за №3; “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання і інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” від 8 липня 1994 року за № 6.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано три монографії, два навчальних посібника, сім брошур, сім статей у наукових журналах та збірниках наукових праць і три доповіді на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, семи розділів (вісімнадцяти підрозділів), висновків і списку використаних джерел (314 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 400 сторінок машинопису, із них висновок та список використаних джерел становлять 49 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, теоретичне і практичне значення, ступінь наукової розробки. Зазначений зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначено мету і завдання дослідження. Сформульовані концептуальні у теоретичному плані та важливі для практичної діяльності правоохоронних органів положення і висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації.

Перший розділ “Поняття, види, соціальна обумовленість і громадська небезпека злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я” складається із трьох підрозділів. Підрозділ 1.1. “Поняття і види злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я” містить стислий огляд існуючих правил, положень, інструкцій й інших підзаконних нормативних актів, які регламентують правила поводження з джерелами підвищеної небезпеки, не дивлячись на їх фактичну нестабільність, але враховуючи існуючу загальну направленість. Автор вперше приходить до висновку про те, що передбачені діяння можна класифікувати на три основні групи: 1) на злочини, які порушують правила загальної безпеки (статті 2282, 2291, 2296, 2298, 22920 КК); 2) злочини, які порушують правила спеціальної безпеки (статті 221, 2211, 222, 224, 225, 2285, 2286, 2287, ч.2 ст.229, статті 2297, 22914, 22918 КК); 3) злочини, які становлять загальну небезпеку (статті 223, 2271, 2272, 2283, 2284, ч.1 ст.229, статті 2292, 2293, 2294, 2295, 22911, 22912, 22913, 22914, 22915, 22916, 22917, 22919 КК).

Стосовно родового об'єкта зазначені групи злочинів наближаються до злочинів, які містяться в главі I "Злочини проти держави" і главі ХI "Військові злочини" Особливої части КК. Останні також посягають на безпеку, але вже спеціальну, і виражаються в порушенні: 1) спеціальної безпеки, яка покликана забезпечувати основи внутрішньої безпеки держави (статті 561, 58, 60, 66, 67, 681, 69, 691, 70, 701, 71, 77, 78, 781, 79 КК); 2) спеціальної зовнішньої безпеки держави (статті 56, 57, 59, 62, 63, 631 КК, 68, 72, 73, 75, 76, 80, 801 КК); 3) спеціальної безпеки військовоначальників (статті 234, 235, 236 КК); 4) спеціальної безпеки військовослужбовців (ст.238 КК); 5) спеціальної безпеки, дотримуватись якої повинні військовослужбовці Міністерства оборони України (статті 245 - 252 КК). Тому спеціальна безпека трансформується в загальну безпеку і без останньої не можлива.

Правила, з яких складається загальна і спеціальна безпека, охороняються кримінально-правовими нормами. Обов'язковою ознакою більшості з них виступають предмети, щодо яких існує дозвільна система, тобто спеціальні положення, які: а) регулюють порядок придбання предметів озброєння й інших загальнонебезпечних предметів; б) забезпечують безпеку поводження з ними; в) забороняють приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки й ін. Аналіз злочинів, які порушують правила загальної і спеціальної безпеки та становлять загальну небезпеку, дозволив поділити їх на шість класифікаційних видів.

До першого виду належать злочини, передбачені статтями 221, 222, 223, 224 КК, які становлять загальну небезпеку тим, що предмети озброєння (в випадку безконтрольного володіння ними) є засобами скоєння "особливо-небезпечних злочинів проти держави" й "інших злочинів проти держави" (статті 561, 58, 60, 69, 70, 711 КК і ін.), насильницьких і корисливо-насильницьких злочинів, а також злочинів, які посягають на життя, здоров'я, свободу і гідність особи, колективну або особисту власність, суспільний порядок, громадську безпеку тощо.

Норми, які віднесені до другого виду (статті 2211, 223, 2272, 2282, 2283, 2284, 2285, 229 КК), покликані забезпечувати охорону загальної і спеціальної безпеки, відвертати і попереджувати злочини, які становлять загальну небезпеку.

Склади злочинів третього виду (статті 2271, 2286, 2287 КК) становлять підвищену загрозу загальній безпеці.

Норми четвертого виду (статті 2291, 2292, 2296-2298 КК) покликані забезпечувати встановлений порядок поводження і використання, регулювати розповсюдження й обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

Норма п'ятого виду (ст. 2293) забезпечує контроль за виконанням рішень державних органів про заборону сівби і вирощування снодійного маку і коноплі на присадибних ділянках, ділянках колективного або приватного користування.

Норми шостого виду (статті 2294, 2295, 22911-22920 КК) направлені на кримінально-правову охорону народного здоров'я.

Разом з тим, поділ злочинів, які розглядаються, на видові групи, на відміну від класифікаційних груп, хоча і не відображає повною мірою тієї безпосередньої небезпеки, яку вони становлять для юридичних і фізичних осіб, все ж поповнює наше уявлення про них і показує, якими мотивами і цілями керувався законодавець, приймаючи відповідні закони, і які кінцеві завдання ставив він перед правоохоронними органами.

На відміну від злочинів проти громадського правопорядку, які входять в главу Х КК, злочини проти громадської безпеки і народного здоров'я порушують загальні умови безпеки і створюють загрозу насильницького завдання шкоди інтересам, які охороняються правом, вони знижують рівень безпеки життя, здоров'я, збереження особистого майна громадян, нормальної діяльності різних організацій тощо, викликаючи при цьому невпевненість і недовіру громадян відносно надійності суспільного захисту.

На основі узагальнення вищевикладеного здобувач дає визначення понять злочинів, які порушують правила загальної безпеки, спеціальної безпеки, і злочинів, які становлять загальну небезпеку.

Злочини, які порушують правила загальної безпеки можуть бути скоєні лише особами, у яких вказані предмети знаходяться. Правила спеціальної безпеки об'єднують в собі підзаконні нормативні акти, які покликані забезпечити суворе дотримання конкретних видів діяльності тих або інших осіб, в оперативному поводженні, володінні, обслуговуванні та розподілі яких знаходяться предмети, які становлять собою підвищену загальну небезпеку. Злочини, які становлять загальну небезпеку, не пов'язані з порушенням цих правил, а особи, що скоюють їх, заволодівають предметами підвищеної небезпеки шляхом крадіжок, грабежів, розбійних нападів, вимагательства або ж за допомогою незаконно виготовлених підроблених документів, незаконно отриманих рецептів для подальшого їх використання на власний розсуд у злочинних цілях (тобто для подальшої злочинної діяльності).

У підрозділі 1.2. “Суспільна небезпека злочинів, які посягають на громадську безпеку і народне здоров'я, їх відмінність від особливо небезпечних злочинів проти держави та від військових злочинів” зазначається, що у теорії і практиці не існує понять злочинів, скоєних проти загальної і спеціальної безпеки. З'ясування ж їх змісту може сприяти правильній юридичній оцінці діяння при кваліфікації певних злочинів, при призначенні покарання і вирішенні інших практичних питань. Крім того, це дозволить конкретизувати теоретичне осмислення цих понять, що буде сприяти об'єктивному відображенню і характеристиці суспільно-юридичної природи конкретно взятого злочину, а також служити критерієм оцінки характеру і ступеня його громадської небезпеки, що має важливе значення в поліпшенні кримінальної-правової охорони громадських відносин.

Загальне поняття безпеки, яке лежить в основі різних її видів (політична, економічна, ідеологічна, екологічна, а також гарантовані конституцією: державна, міжнародна, особиста тощо), полягає в такому стані предметів (явищ, діяльності, процесів), при якому відсутня (не погрожує) небезпека. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє синтезувати в поняття безпеки всі риси, елементи безпеки, відобразити стабільність, об'єктивну основу всього обсягу безпеки і всі її види.

Небезпека, як зазначає автор, детермінована певними явищами, процесами, діяльністю і т.ін. Безпека, виступаючи формою прояву своєї протилежності - небезпеки, також не існує окремо від предмету. Безпека - це якість предмету, а не сам предмет, це те, чим володіє окремий предмет. Тому існує не небезпека (сама по собі), а предмети, які нею володіють. Лише в результаті відхилення, абстрагування цієї якості від самого предмету й утворюється поняття, яке розглядається .

Поняттям безпеки держави (спеціальною безпекою) не охоплюються всі життєво важливі умови існування громадянського суспільства. Вони потребують введене поняття загальної безпеки.

Запропонована автором класифікація злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я, а також особливо небезпечних злочинів проти держави і військових злочинів свідчить про підвищену небезпеку перших і особливу небезпеку других. Але в кінцевому рахунку перші при певних умовах можуть трансформуватися в другі. Існуючі норми, що забезпечують спеціальну безпеку, не ототожнюються з нормами, які попереджують злочини, пов'язані з порушенням правил загальної і спеціальної безпеки, а також нормами, що попереджують злочини, які становлять загальну небезпеку. Мається на увазі їх несумісність відносно завдань, що стоять перед ними, їхніх функцій і принципів тощо. Зважаючи на це, можна сказати, що як особлива небезпека тотожна зі спеціальною безпекою (і небезпекою), так і підвищена небезпека тотожна загальній небезпеці і безпеці як об'єднуюча запропоновані автором три класифікаційні групи злочинів (злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я) у вигляді складових частин загальної безпеки.

Після чого на підставі узагальнення вищевикладеного дається визначення поняття злочинів проти загальної безпеки, які являють собою загальнонебезпечні діяння, скоювані з використанням загальнонебезпечних предметів або задля заволодіння цими предметами, а також у випадках, коли законне або протиправне володіння ними загрожує спричиненням тяжкої шкоди здоров'ю, життю чи власності невизначеного кола осіб.

Підрозділі 1.3. “Соціальна обумовленість росту злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я” містить аналіз стану злочинності і динаміки її зростання в Україні в періоди 5, 10, 15 і 25 років, що в цілому свідчить про тенденції кількісної, змістовної і, особливо, якісної її зміни. Щодо кількісних показників лише за десятиріччя - з 1973 по 1983 рр. - кількість зареєстрованих злочинних проявів у всіх напрямках роботи органів внутрішніх справ зросла вдвічі і надалі характеризується нестійкими, циклічними показниками, що підтверджується значним погіршенням криміногенної обстановки та стимулюється передкризовими проявами, елементами соціальної корозії. Це зростання пияцтва, розповсюдження наркоманії, активізація організованої і професійної злочинності. Кількісні показники періодично змінюються, але в цілому після кожного незначного зниження спостерігається значне зростання злочинності.

Вона змінюється і змістовно, тому скоювані злочини залишаються "невидимими" для правоохоронних органів через нові форми і методи скоєння тих же злочинів, але кваліфікованіше і більш професійно, або скоюваних "новачками", які діють нетрадиційно. Для того, щоб зробити висновок про зниження злочинності, не можливо враховувати лише тимчасові її показники - такі тенденції повинні підтверджуватися роками, протягом яких спостерігалося б стійке поліпшення громадського правопорядку, пов'язаного з удосконаленням форм і методів боротьби зі злочинністю.

У дисертації наводяться статистичні дані щодо зростання кількості злочинів з використанням вогнестрільної зброї при скоєнні насильницьких злочинів з корисливою мотивацією, тенденції криміналізації осіб; інтенсивності зростання жіночої та неповнолітньої злочинності, що ускладнюється ситуацією, яка склалася і в сфері боротьби з наркоманією. Тенденція росту кількості злочинів у напрямку кримінального розшуку, скоюваних з предметами озброєння, а також наркоманами і особами, які знаходилися в стані наркотичного сп'яніння, продовжується.

На підставі викладеного автор вважає, що якісний показник злочинності залежить від усіх її складових - від осіб, які скоюють злочини, від їхньої "спеціалізації", організованості, жорстокості, вікових ознак, способів скоєння злочинів, озброєності, удосконалення кримінальної професійності. Значну роль відіграють чисельність і зміст злочинності. До того ж, якість це ще і універсальність, яка перешкоджає в розслідуванні злочинів.

Аналіз тенденцій розвитку і характер сучасної злочинності надзвичайно важливі для розробки і здійснення науково обгрунтованої стратегії і тактики боротьби з нею не тільки засобами загальносоціальної і спеціально-кримінологічної профілактики, а й шляхом використання кримінально-правових засобів. Ця проблема набуває особливої актуальності на сучасному етапі, в умовах реформи кримінального законодавства.

Другий розділ “Громадська безпека і народне здоров'я як об'єкт кримінально-правового регулювання” складається із двох підрозділів. У підрозділ 2.1. “Поняття і види громадської безпеки” розглядаються поняття і види громадської безпеки. Родовим об'єктом окремої групи посягань, що містяться в главі X Особливої частини КК, є також злочини проти громадської безпеки.

Існуючі визначення громадської безпеки хоча і досить ефективно використовуються, але все ж носять занадто загальний характер: вони не відображають її специфіки і не дають можливості, в багатьох випадках, відмежувати ці злочини від злочинних діянь, що передбачені в інших главах КК. Тобто, зважаючи на існуючі визначення, можна зробити висновок, що на громадську безпеку загалом посягає будь-який злочин.

Зміст безпеки різний за видами і проявами, що, відповідно, потребує численних засобів для досягнення тих або інших її видів. Окрім того, види безпеки настільки різні, що для їх всебічної характеристики в кримінальному праві використовується ціла система понять і визначень, кожне з яких відображає особливості тих чи інших видів, одночасно виступаючих антиподами небезпеки.

Аналіз існуючого поняття громадської безпеки також показує, що вона включає в себе комплекс інтересів, які відносяться до різних сфер життя суспільства.

У дисертації обгрунтовується визначення загальної безпеки як системи громадських відносин, які забезпечують і гарантують захищеність широкого кола осіб від загрози завдання шкоди здоров'ю або позбавлення життя, знищення майна і тощо від джерел підвищеної небезпеки - їх володіння, використання, виготовлення або зберігання. Загальна безпека включає в себе всі інші види безпеки - громадську, виробничу, пожежну тощо. Загальна безпека відрізняється від будь-якого іншого виду безпеки, перш за все, притаманними тільки їй засобами захисту, який надається всім громадянам суспільства. Зовнішньою правовою оболонкою, відповідно, є система об'єднаних правових норм і необхідних умов, шляхом яких гарантується кримінально-правовий захист громадських відносин, пов'язаних з вільним поводженням і обігом загальнонебезпечних предметів.

У підрозділі 2.2. “Відносини громадської безпеки і народного здоров'я як видові і безпосередні об'єкти злочинів і їх класифікація” автор зазначає, що у сучасній юридичній літературі щодо класифікації об'єктів, немає загально прийнятої точки зору, що викликає необхідність більш глибокого аналізу питань, пов'язаних зі змістом і структурою об'єктів конкретних складів злочинів, “механізмом” спричинення шкоди злочинними діяннями і т. ін. Протиріччя думок при визначенні об'єктів конкретних злочинів або схожих за основними ознаками їх груп у більшості випадків є наслідком недостатнього опрацювання проблеми суспільних відносин об'єкта злочинів, його структури, відмінності від схожих соціальних явищ, інших вагомих факторів.

На думку дисертанта, однією найбільш важливою умовою прийняття є визначення безпосереднього об'єкта як “відношення, яке забезпечує” і т.п., бо як саме поняття “відношення” ніяк не може являти собою те чи інше благо, яке підлягає кримінально-правовій охороні.

Проведене в цьому напрямку дослідження показало, що при визначенні безпосередніх об'єктів різними авторами перешкоджаючим є сам термін “відносини”, який, хоча і не завжди, є домінантним. Відповідно термін “відносини” запропоновано замінити терміном “інтереси”, котрий більше, у цьому випадку, відповідає функціональному призначенню.

Здебільшого в кримінальному законі відсутні будь-які вказівки на безпосередній об'єкт конкретного складу злочину і для його з'ясування виникає необхідність в проведенні ретельного соціально-політичного і юридичного аналізу складу певного злочину.

Дисертант підтримує авторський колектив одного із проектів КК, який запропонував поділ глави Х КК за груповими об'єктами, але тільки відносно злочинів проти громадського порядку і моральності, безпеки руху та експлуатації транспорту, безпеки виробництва. Однак з думкою про створення глав, які повинні об'єднати злочини проти громадської безпеки і злочини в сфері обігу наркотичних засобів та проти народного здоров'я населення, не погоджується: склади злочинів, умовно названі “проти громадської безпеки” і “проти народного здоров'я”, в чинному КК повинні бути об'єднані одним спільним об'єктом, і навіть не одним із запланованих, а набагато ширшим і обгрунтованішим не лише за обсягом, але й за змістом, відображаючим повною мірою соціально-правову необхідність захисту від означених злочинів.

Надалі дисертант пропонує поділ об'єктів досліджуваних злочинів на десять класифікаційних груп проти:

інтересів громадської безпеки (2211, 222, 224, 225 КК);

інтересів, які забезпечують встановлений порядок поводження з вибуховими речовинами (стаття 221 КК) і радіоактивними матеріалами (статті 2282, 2285 КК);

3) інтересів власності на загальнонебезпечні предмети (статті 233, 2283, 2292, 22917, 22919 КК);

4) здоров'я населення (статті 2271, 2272, 2294, 2295, 22911, 22915, 22916 КК);

5) інтересів держави і загальної безпеки міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб (статті 2284, 2286 КК);

6) існуючого порядку по підтриманню задовільної екологічної обстановки в Україні (стаття 2287 КК);

7) інтересів забезпечення порядку поводження і розподілу отруйних і сильнодіючих речовин (стаття 229 КК), наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (статті 22913, 22914, 22920 КК);

8) інтересів регулювання обігу, виробництва, використання і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин (стаття 2291КК) і прекурсорів (статті 2296, 2297, 2298, 22918 КК);

9) інтересів держави, які забезпечують виконання заборони на вирощування снодійного маку або коноплі, а також культур, із яких виготовляються наркотичні засоби (опій, гашиш) (стаття 2293КК);

10) інтересів держави з попередження відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом (від операцій наркобізнесу) (стаття 2291--2КК).

Така класифікація дає змогу запобігти ситуації, коли під час прийняття нового закону, який забороняє скоєння певного діяння, інколи штучно створюється прогалина і використане формулювання стає поверхневим (тобто нездатним забезпечити кримінально-правову охорону, яка очікується). Об'єктом захисту тоді виступають лише ті громадські інтереси, які визначаються основним безпосереднім об'єктом злочину. Додатковий допоміжний же об'єкт завжди залишається абстрактним.

Причиною подібного стала класифікація злочинів по "горизонталі", яка відокремлювала штучну визначеність і сприяла стримуванню змін самого підходу до вирішення вказаної проблеми.

Факультативний об'єкт здебільшого займає друге або третє місце після основного безпосереднього об'єкта і завжди залишається символом, який постійно потребує кримінально-правової охорони. Також як додатковий, він є абстрактним, фактично не існуючим. Майже таким же символом у більшості випадків є і основні безпосередні об'єкти, підтвердженням чого служать норми законів, включені в запропоновані автором класифікаційні групи, що лише в двох групах із десяти стоять на захисті громадських інтересів і відповідають їм і за змістом, і по суті, а також щодо виконання поставлених перед ними завдань.

Окрім того, в теорії кримінального права не існує чітко розроблених критеріїв для визначення як родового, так і безпосереднього об'єктів, тобто не з'ясовано, який саме зміст диспозиції статті буде відповідати тим інтересам, що підлягають кримінально-правовій охороні, які між ними повинні бути або допускаються співвідношення, що повинно переважати в їх визначенні тощо.

У підрозділі аргументується висновок проте, що незалежно від того, що безпосередні об'єкти злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я майже не співпадають, вони все ж об'єднуються між собою: а) внутрішнім зв'язком; б) зовнішніми цілями; в) загальними інтересами; г) особливими конкретними завданнями; д) чітко обгрунтованим загальним завданням; е) небезпекою, яку вони становлять для суспільства.

Тому безпосередні об'єкти складів злочинів, які розглядаються, з урахуванням всього сказаного, можуть бути об'єднані в одному родовому об'єкті (одним поняттям “злочини проти загальної безпеки”) і ввійти в нього в складі своїх класифікаційних груп як видових, відмежовуючись один від одного в окремих параграфах.

Третій розділ “Предмет злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Загальні ознаки предметів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я” розглядаються фізичні властивості предмета посягання, які служать критерієм для розмежування суміжних злочинів, що має першочергове значення для правильної кваліфікації злочинів. Тому у складах злочинів, коли предмет вказаний в диспозиції статей КК, він є обов'язковою ознакою і, звичайно, здійснює вплив на кваліфікацію цих діянь.

Стосовно ж потреб кримінального права виділяється три поняття предмета: предмет суспільних відносини, які охороняються; предмет злочину; предмет злочинного впливу.

У той же час, предмет злочину як науково-юридична абстракція є ознакою складу, який містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину.

Основна відмінність між предметом злочину, його знаряддями і засобами полягає в характері використання їх у процесі скоєння злочину. За своїми фізичними властивостями одна і та ж матеріальна річ може бути предметом або знаряддям скоєння злочину. Знаряддя і засоби скоєння злочину відрізняються від предмета злочину і ніяк не пов'язані з суспільними відносинами, на які вчиняються посягання.

Викладене у підрозділі 3.1. дозволило дисертанту зробити висновок про те, що проблема предмета злочину, не дивлячись на її важливість, до цього часу не вирішена. Причина полягає в тому, що сам предмет злочину є системоутворюючою ознакою або об'єкта, або об'єктивної сторони складу злочину. В той же час, предмет злочину виступає як самостійна ознака будь-якого із досліджуваних складах злочинів. Тому в кримінально-правовому розумінні він (предмет) є тією основною, яка визначає й окреслює бар'єр, порушення якого (навіть шляхом протиправного поводження з ним) розриває цілісність і узгодженість громадських інтересів і взаємопов'язаних з ними процесів з охорони фізичних і юридичних осіб, а також такою, без якої не буде складу злочину.

Підрозділ 3.2. “Характеристика предмету злочинів у складах злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я”. Для правильного вирішення питання про відповідальність за злочини, які розглядаються, адекватного і повного розуміння їх суті і відмежування, наприклад, вогнестрільної зброї від холодної, та інших предметів, які використовуються як зброя, а також відмежування прагнення злочинів від суміжних злочинів, необхідне їх точне визначення законодавцем, що буде сприяти вирішенню суперечок, які виникають в судово-слідчій практиці.

Об'єкт кожного із злочинів існує в дійсності лише в зв'язку з наявністю загальнонебезпечних предметів. Такий зв'язок служить підставою точного визначення об'єкта злочину і подальшого з'ясування його предмету, бо предмет злочину в досліджуваних нормах виступає як їхній структурний елемент, в одних випадках як обовязковий елемент злочину, в інших - як предмет громадських інтересів, які охороняються (радіоактивні матеріали, наркотичні засоби тощо). Кожен із зазначених предметів наділений і корисними для суспільства ознаками (предмети озброєння, які застосовуються робітниками правоохоронних органів при охороні громадських інтересів, військовослужбовцями - при охороні кордонів тощо, радіоактивні матеріали, сильнодіючі, отруйні та інші речовини (засоби), які застосовуються у наукових і медичних цілях). Тому предмет злочину і предмет громадських інтересів, які охороняються як самостійні елементи складу злочину, в таких випадках повинні розрізнятися.

...