Механізми функціонування системи державної служби в період суспільних реформ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при президентові України

УДК 35.721

Механізми функціонування системи державної служби в період суспільних реформ

25.00.03 - державна служба

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Пахомова Тетяна Іванівна

КИЇВ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Захист відбудеться 6 березня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 5 лютого 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Чмига

АНОТАЦІЇ

Пахомова Т.І. Механізми функціонування системи державної служби у період суспільних реформ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.03 - державна служба. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2007.

У дисертації аналізуються теоретико-методологічні засади механізмів функціонування системи державної служби у транзитивний період розвитку суспільства. Обґрунтовано необхідність використання системної методології для дослідження державної служби періоду трансформацій та її механізмів. Установлено потребу в аналізі механізмів функціонування державної служби та сформульовано їх основні ознаки і характеристики. На основі проведених досліджень запропоновано методологію вдосконалення механізмів її функціонування та розвитку. Визначено сукупність характеристик, притаманних системі державної служби, основні закони її функціонування. Проаналізовано ознаки системи державної служби (відкритість, динамічність, складність, наявність активних елементів), яка розвивається в умовах сучасних викликів змінного зовнішнього середовища.

Виділено сукупність методів, способів і заходів з виявлення і використання резервів щодо удосконалення механізмів функціонування системи державної служби. Узагальнено основні принципи системної концепції розвитку державної служби (цілісність, структурованість, інформаційність розвитку, залежність розвитку від динаміки зовнішнього середовища. Розглянуто моделі розвитку державних службовців як активних елементів системи державної служби. Проаналізовано моделі інноваційних, мотиваційних, комунікативних процесів, процесів управління якістю та організаційних перетворень, а саме: визначено закономірності, ідеї, методи, які доцільно покласти в основу вивчення та використання цих процесів для підвищення ефективності та результативності системи державної служби.

Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування при вдосконаленні механізмів їх функціонування та розвитку, для підвищення ефективності діяльності; у навчальному процесі вищих навчальних закладів за програмами підготовки магістрів державного управління.

Ключові слова: системна методологія, система державної служби, система державного управління, механізми функціонування державної служби, комунікація, мотивація, методологія, інноваційний розвиток, організаційні зміни, механізми управління якістю.

Пахомова Т.И. Механизмы функционирования системы государственной службы в период общественных реформ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.03 - государственная служба. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2007.

В диссертации исследуются теоретико-методологические основы механизмов функционирования системы государственной службы в период социальных реформ. На основе обобщенных факторов предложена методология усовершенствования механизмов функционирования государственной службы, которая синтезирует компоненты: теоретический (законы, закономерности, принципы, категории), функциональный (функции, формы, методы, инструменты), ресурсный (институциональное, ресурсное обеспечение).

Установлена совокупность основных признаков, присущих системе государственной службы (открытость, динамичность, сложность, наличие активных элементов), которые необходимо учитывать при формировании модели управления ее развитием, для достижения установленных целевых ориентиров.

Разработаны принципы создания системы мотивации государственных служащих, которая базируется на современных теориях мотивации, положенных в основу механизмов мотивации и стимулирования. Упомянутая система мотивации позволяет разрабатывать стратегии саморазвития и карьерного роста государственных служащих в контексте реализации стратегии развития как системы государственной службы в целом, так и ее подсистем.

Обоснован подход к построению моделей процессов организационных изменений, базирующийся на принципах системной концепции государственной службы. Выявлены основные свойства процессов организационных изменений (историчность, селективность, глубина, эффективность). Рассмотрен комплекс задач, касающихся процессов развития в системе государственной службы, определены методологические основы их решения. Обобщены концептуальные подходы к разработке стратегий развития органов исполнительной власти как необходимых составляющих развития системы государственной службы. Показано, что в процессе организационных преобразований можно использовать стратегии: создания новых продуктов (нормативно-правовых документов и услуг); сегментации рынка (требования к четкому определению того, на какие слои населения рассчитан нормативный документ или услуга); качества (повышение качества нормативно правовых документов и услуг в соответствии со стандартами ISO 9001:2000).

Определена совокупность задач развития государственных служащих как активных элементов системы государственной службы. Это задачи, связанные с определением стандартов квалификационного, интеллектуального, коммуникативного потенциала государственных служащих, разработкой программ обучения в системе государственной службы в направлении как непосредственной профессиональной деятельности, так и формирования системного и инновационного мышления.

Проанализированы особенности коммуникативных процессов в системе государственной службы. Выявлена специфика вертикальных коммуникаций, определены основные коммуникативные ошибки, рассмотрены способы их устранения. Обоснована необходимость создания коммуникативных центров в системе государственной службы, позволяющих более эффективно осуществлять процессы коммуникации как в системе государственной службы, так и между системой государственной службы и внешней средой на основе внедрения современных методов мониторинга.

Рассмотрены теоретико-методологические основы управления качеством в системе государственной службы. Представлен анализ современных подходов к управлению качеством и внедрению системы управления качеством в органы исполнительной власти. Предложено использование методов бенчмаркинга и реинжиниринга для разработки системы стандартов управленческих услуг.

Результаты исследования могут быть использованы в практической деятельности органов исполнительной власти и местного самоуправления при усовершенствовании механизмов их функционирования и развития, в учебном процессе высших учебных заведений по программам подготовки магистров государственного управления.

Ключевые слова: системная методология, система государственной службы, система государственного управления, механизмы функционирования государственной службы, коммуникация, мотивация, методология, инновационное развитие, организационные изменения, механизмы управления качеством.

Pakhomova T.I. Mechanisms of functioning of public service system in the period of social reforms. - Manuscript.

Dissertation for getting a scientific degree of Doctor in Public Administration following the specialty 25.00.03 - Public Service. - National Academy of Public Administration attached to the office of the President of Ukraine. - Kyiv, 2007.

In dissertation methodological bases of mechanisms of functioning of the system of government service are probed in the period of social reforms. On the basis of the generalized factors methodology of improvement of mechanisms of functioning of public service which synthesizes components is offered: theoretical (laws, conformities to the law, principles, categories), functional (functions, forms, methods, instruments), resource, their maintenance is grounded.

Bases of creation of the system of motivation of civil servants, which is based, are developed, on the modern theories of motivation, mechanisms of motivation and stimulation fixed in basis. The mentioned system of motivation allows to develop strategies of self-development and quarry growth of civil servants in the context of realization of strategy of development, both system of government service on the whole and its subsystems.

Can be drawn on research results in practical activity of organs of executive power and local self-government at the improvement of mechanisms of their functioning and development, in an educational process on the program of preparation of master's degrees of state administration. Methodological government quality bases are considered in the system of public service. The analysis of modern approaches is presented to the quality management and introduction of control the system by quality in the organs of executive power. The use of methods of is offered for development of the system of standards of administrative services.

Key words: system public service, system of state administration, mechanisms of functioning of public service, communication, motivation, methodology, innovative development, organizational changes, mechanisms of quality management.

державний служба інновація якість

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної та соціальної держави, вибраний нею курс на європейську інтеграцію зумовлюють необхідність суттєво підвищити дієвість системи державного управління та її підсистеми - державної служби. Демократичні перетворення, що відбуваються в країні, потребують нових підходів до формування механізмів функціонування державної служби, їх наукового обґрунтування та впровадження. Адже ефективна державна служба є одним з найважливіших чинників успішного проведення політичних, економічних та соціальних реформ.

Тому актуальним є дослідження державної служби як системного об'єкта, тобто її змісту, мети, структури, елементів та зв'язків, механізмів функціонування і розвитку. Пріоритетними стають питання покращання функціонування державної служби шляхом удосконалення механізмів мотивації, комунікації, організаційних перетворень, управління якістю. Наразі ці завдання покладаються на Головне управління державної служби України і його представництва в областях та Автономній Республіці Крим (АРК), інші державні інституції, громадянське суспільство. Практичні питання вдосконалення механізмів функціонування державної служби вирішуються в процесі діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, державних установ під час як реалізації державної політики, так і безпосереднього надання адміністративних та управлінських послуг.

У період транзитивних перетворень механізми функціонування державної служби набувають стратегічного характеру і для вдосконалення потребують використання методології антикризового, інноваційного, комунікаційного менеджменту, менеджменту якості, організаційного управління, теорій мотивації. Проте наукове обґрунтування методології вдосконалення механізмів функціонування системи державної служби поки що є недостатнім.

З огляду на це дослідження теоретичних засад механізмів функціонування та розвитку системи державної служби набуває великого значення з позицій саме сучасного розуміння особливостей діяльності державної служби, тобто в умовах демократизації суспільства, спрямованості на задоволення потреб громадян.

Упродовж останніх десятиліть питання державної служби стали об'єктом уваги багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджують наукові та практичні проблеми функціонування системи державної служби, її відкритості та прозорості, професіоналізації, адаптації до стандартів Європейського Союзу. Але більшість із них вивчає лише окремі аспекти державної служби, механізмів її функціонування та розвитку.

Питанням функціонування державної служби у 70-90-х рр. минулого століття приділяли увагу такі вчені, як Г.В. Атаманчук, А.П. Альохін, І.А. Бачило, В.А. Власов, О.В. Воробйов, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов, Д.А. Керімов, Б.М. Лазарєв, Б.Д. Лєбін, О.Є. Луньов, В.М. Манохін, І.М. Пахомов, М.С. Перфільєв, Ю.О. Розенбаум, С.С. Студенікін, М.С. Студенікіна, Ю.А. Тихомиров, О.М. Якуба, Ц.А. Ямпольська та ін.

Після проголошення Україною незалежності постала проблема розбудови інституту професійної державної служби, адаптації державної служби до нових умов функціонування держави. Саме тому в цей період механізми функціонування державної служби стають предметом досліджень багатьох фахівців з державного управління, зокрема В.Б. Авер'янова, В.Д. Бакуменка, Д.М. Бахраха, Л.Р. Білої, Ю.П. Битяка, С.Д. Дубенко, В.М. Князєва, І.Б. Коліушка, Є.Б. Кубка, Г.В. Лелікова, В.І. Лугового, В.Я. Малиновського, Т.В. Мотренка, В.А. Мальцева, О.В. Машкова, П.І. Надолішнього, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенського, В.М. Олуйка, П.Т. Павленчика, В.М. Рижих, С.М. Серьогіна, В.М. Сороко, С.К. Хаджирадєвої, А.О. Чемериса, В.В. Цвєткова, Ю.П. Шарова, О.П. Якубовського та ін. На розробці та осмисленні нових підходів до процесів функціонування державної служби позитивно позначилося і прийняття нормативно-правових документів, в яких встановлюються засади і напрями її функціонування та розвитку.

Однак незважаючи на активні наукові пошуки у згаданих напрямах розвитку системи державної служби, комплексне дослідження теоретичних підвалин удосконалення механізмів її функціонування ще не здійснено. Досліджуються переважно важливі, але окремо взяті аспекти проблеми. Поки що не запропоновано наукового вирішення проблеми обґрунтування методології, на якій базується вдосконалення механізмів функціонування державної служби, формулювання важливих категорій понятійного апарату. Потребує уточнення визначення сутності системи державної служби, її структури, функцій, зв'язків із зовнішнім середовищем, відносин між елементами, що мотивують вибір певних механізмів функціонування і розвитку та здатні забезпечити ефективність цього інституту.

Таким чином, об'єктивна необхідність розвитку українського суспільства, що визначає роль і значення системи державної служби, посилення уваги до ефективності функціонування державної служби з боку українського суспільства, відсутність належного теоретичного обґрунтування методології її вдосконалення, недостатнє врахування загальнонаукових орієнтирів і недотримання вимог законів функціонування та розвитку системи державної служби, невизначеність категорійного апарату зумовлюють необхідність подальшої розробки теоретичних та методологічних засад механізмів функціонування цієї системи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах науково-дослідних тем Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України “Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (номер державної реєстрації 010U006947), за якою дисертант була відповідальним виконавцем, та “Вдосконалення системи державного управління соціально-економічними і політичними процесами (на прикладі півдня України)” (номер державної реєстрації 324), за якою дисертант була виконавцем; науково-дослідницької теми Одеської національної юридичної академії “Прогнозування розвитку державної служби та її кадрового забезпечення” (номер державної реєстрації 0104U00258), за якою дисертант була виконавцем, а також у межах міжнародних проектів: CEUME “Вдосконалення бізнес-менеджмент освіти в Україні” (MISTIA, Краків, 2001р.), де дисертант була інтерном, NASPA-NISPAcee “Developing Benchmarking in Bulgarian Public Sector (Administration)” Інституту державного управління та європейської інтеграції (IPAEI, Софія, 2003 р.), де дисертант працювала як експерт NISPAcee. В процесі виконання цих тем було проведено аналіз особливостей механізмів функціонування системи державної служби на теоретико-методологічному та практичному рівнях.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування методологічних засад функціонування державної служби як системного об'єкта в контексті сучасних правових норм, розробка на цій основі концептуальних засад удосконалення механізмів функціонування та розвитку державної служби, нових підходів щодо їх організаційного забезпечення.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

систематизувати сучасні теоретико-методологічні підходи до аналізу механізмів функціонування системи державної служби;

розвинути і конкретизувати концепцію державної служби з позицій системної методології;

уточнити зміст понять “державна служба”, “механізми функціонування державної служби”, “процеси функціонування державної служби”, а також низку інших ключових понять науки державного управління з позицій системної методології;

виявити особливості актуальних для перехідного періоду розвитку суспільства процесів функціонування державної служби, а саме: а) інноваційних; б) трансформаційних; в) управління якістю; г) комунікативних; д) мотиваційних;

розробити та уточнити науково-теоретичні положення і моделі механізмів управління процесами функціонування державної служби як складної, відкритої і цілеспрямованої системи з активними елементами;

визначити загальні методологічні схеми процесів інновацій і трансформації, управління якістю, мотивації та комунікації в системі державної служби;

запропонувати методологічні підходи щодо вдосконалення механізмів функціонування системи державної служби в умовах перехідного періоду;

обґрунтувати науково-практичні рекомендації щодо управління процесами функціонування системи державної служби.

Об'єктом дослідження є державна служба в контексті умов транзитивного періоду.

Предмет дослідження - механізми функціонування державної служби в умовах проведення суспільних реформ.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що успішність функціонування та розвитку державної служби в період суспільних реформ і, як результат, підвищення якості екзистенції суспільства залежать від ефективності механізмів функціонування державної служби, основою удосконалення яких є теоретично обґрунтована методологія, реалізована в технологіях організаційного процесу.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні положення теорії державного управління, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких розкриваються особливості механізмів функціонування державної служби та їх вдосконалення, наукові принципи і методи наукового пізнання, які гарантують достовірність результатів, досягнення поставленої мети. В дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема системного аналізу, абстрагування, узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та ін.

За допомогою системно-аналітичного методу здійснено відбір наукової інформації за темою дисертації, узагальнення наукових підходів, розробок та пропозицій вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених проблемі, пов'язаній з механізмами функціонування системи державної служби. Системний аналіз дав змогу розглянути державну службу та механізми її функціонування і розвитку, визначити концептуальні підходи щодо їх удосконалення. Методи структурно-функціонального аналізу використовувалися в процесі аналізу механізмів функціонування державної служби, логіко-семантичний метод - під час дослідження понятійного апарату, методи нормативно-порівняльного аналізу - на різних етапах дослідження (в процесі аналізу нормативно-правової бази щодо складових механізмів функціонування державної служби, визначення складових системи державної служби, процесів її функціонування та розвитку, обґрунтування практичних рекомендацій тощо). При вирішенні окремих наукових завдань також застосовувалися методи фокус-групових оцінок.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти, що є складовими правового поля України, аналітичні матеріали, наукові звіти, теоретичні розробки і рекомендації вітчизняних та зарубіжних вчених з досліджуваної проблеми, довідкова література, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в комплексі вони вирішують важливу наукову проблему формування цілісної методології вдосконалення механізмів функціонування системи державної служби та підвищення її дієвості в сучасних умовах. Зокрема, в дисертаційній роботі

уперше:

визначено й проаналізовано ознаки системи державної служби (відкритість, динамічність, складність, наявність активних елементів), яка саморозвивається в межах системи вищого порядку в умовах викликів змінного зовнішнього середовища;

обґрунтовано доцільність виділення та спеціального аналізу механізмів функціонування державної служби, сформульовано їх визначення та основні ознаки і характеристики;

запропоновано методологію вдосконалення механізмів функціонування і розвитку системи державної служби, відмінною рисою якої є синтезування таких її складових: теоретичної (закони, закономірності, принципи, категорії), функціональної (цілі, функції, завдання, методи, посадові інструкції), ресурсної (матеріальні, людські, часові, фінансові) та оцінної (моніторинг, критерії оцінювання);

визначено сукупність способів і засобів щодо використання резервів системи державної служби в контексті застосування механізмів розвитку, що суттєво впливає на підвищення ефективності її функціонування.

удосконалено:

моделі інноваційних, мотиваційних та комунікативних процесів, процесів управління якістю в системі державної служби, а саме: виділення закономірностей, ідей, методів, які доцільно покласти в основу вивчення та використання цих процесів для підвищення ефективності та результативності системи державної служби;

засади дослідження державних службовців як активних елементів системи державної служби;

моделі функціонування та розвитку державних службовців у системі державної служби;

дістали подальшого розвитку:

категорійний апарат теорії державного управління в галузі державної служби у контексті використання та уточнення дефініцій, які застосовуються науковцями та фахівцями, а саме: “державна служба” розглядається як відкрита динамічна система, що розвивається, складовими якої виступають державні органи, на які покладені повноваження з виконання завдань та функцій держави, процеси та процедури, що пов'язані з функціонуванням та розвитком системи державної служби; “механізми функціонування державної служби” як сукупність норм, законів, принципів, правил та процедур, за якими функціонує державна служба; “розвиток системи державної служби” як синтезоване поняття, характерними рисами якого є цілісність, структурованість, інформаційність, залежність від зовнішнього середовища;

визначення напрямів удосконалення системи державної служби як підсистеми державного управління в контексті адміністративної реформи;

принципи вдосконалення процесів функціонування та розвитку державної служби на засадах системної методології;

аналіз системи зв'язків та відносин між системою державної служби та її елементами - державними службовцями.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони сприяють упровадженню в діяльність органів державної влади основних законів, принципів, методів, які дають змогу вдосконалити механізми функціонування й розвитку державної служби в період суспільних реформ.

Результати дослідження базових принципів функціонування системи державної служби, передусім прозорості та відкритості, а також рекомендації щодо формування на їх основі методології прийняття управлінських рішень використовуються в роботі Одеської обласної державної адміністрації при підготовці власних нормативних актів. Завдяки їх упровадженню в практичну діяльність обласної держадміністрації підвищився науковий рівень та якість прийняття управлінських рішень (довідка від 14 квітня 2004 р. № 03-38-2271).

Рекомендації щодо вдосконалення організаційних засад управління містом були використані Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області при прийнятті та реалізації рішень щодо вдосконалення їх організаційної структури (довідки про впровадження від 7 червня 2006 р. № 05-25-2771 та від 17 червня 2006 р. № 03-489).

Застосування розробок щодо нематеріальних методів мотивації державних службовців сприяло підвищенню результативності роботи Саратської районної державної адміністрації Одеської області при підготовці нормативно-розпорядчих документів стосовно мотивації персоналу (довідка від 27 квітня 2004 р. № 211-02-25).

Використання методології вдосконалення організаційних структур у динамічному середовищі при вдосконаленні структури Головного управління економіки, а також управління регіонального розвитку та євроінтеграції Вінницької обласної державної адміністрації покращило процеси прийняття управлінських рішень та надання адміністративних послуг цим управлінням (довідки від 11 травня 2006 р. № 1425/02 та від 19 грудня 2005 р. № 280/3).

Упровадження механізму організаційних перетворень, удосконалення комунікаційних процесів під час розробки стратегії розвитку Одеської обласної державної телерадіокомпанії дало змогу підвищити ефективність забезпечення якісного інформаційного обслуговування мешканців Одеської області (довідка від 29 квітня 2004 р. № 01-15/340).

Основні методологічні підходи щодо реалізації механізму управління якістю були використані у роботі Ради міністрів АРК при вдосконаленні процесів функціонування та розвитку республіканських міністерств, комітетів та відомств (довідка від 21 грудня 2005 р. № 01-27/3557), а також з метою підвищення якості процесів прийняття управлінських рішень та надання адміністративних послуг (довідка від 15 травня 2006 р. № 01-31/1507), що дало змогу оптимізувати окремі процедури під час прийняття рішень, скоротити часові та інформаційні втрати.

Теоретичні положення та наукові результати дослідження використані викладачами кафедри державного управління та місцевого самоврядування

Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України під час розробки програм та навчальних планів викладання дисциплін “Організаційно-правові засади державного управління”, “Стратегічне планування”, при створенні мультимедійного посібника та викладанні курсу “Управління кризами та ризиками” за програмою підготовки магістрів державного управління (довідка від 3 листопада 2005 р. № 1/15-34-944).

Результати дослідження й зроблені на їх основі висновки створюють основу щодо:

подальшого дослідження механізмів функціонування системи державної служби в контексті її адаптації до умов змінного зовнішнього середовища, наближення до стандартів Європейського Союзу;

розробки рекомендацій щодо змісту нормативно-правових актів з питань підвищення якості функціонування системи державної служби, реорганізаційних, інноваційних та комунікативних процесів, а також мотивації державних службовців.

Запропоновані в дисертаційному досліджені наукові положення, висновки й рекомендації можуть бути використані:

у діяльності суб'єктів законодавчої ініціативи, а саме: Президента України, Кабінету Міністрів України, народних депутатів України в процесі підготовки та прийняття відповідних законодавчих актів щодо реформування та підвищення якості функціонування системи державної служби, а також Головного управління державної служби України під час підготовки проектів відповідних нормативних актів;

у роботі місцевих державних адміністрацій та інших органів публічної влади при вдосконаленні їх функцій, структур, регламентів і розробці систем мотивації співробітників та систем управління якістю, стандартів управління якістю;

у навчальному процесі як дидактичний матеріал при підготовці та перепідготовці фахівців у галузі державного управління, адміністративного права, політології, соціології тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, містить отримані особисто автором нові результати в галузі науки державного управління, які дають змогу більш ефективно вирішувати проблеми щодо вдосконалення механізмів функціонування системи державної служби з урахуванням багатьох особливостей періоду суспільних реформ. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки інших дослідників (М.Д. Василенка, Н.М. Драгомирецької, В.М. Кривцової, І.М. Пахомова, О.П. Якубовського), у співавторстві з якими були опубліковані окремі наукові праці.

Апробація результатів дисертації. Ідеї та результати дисертаційного дослідження представлялися на 34 конференціях та інших заходах, присвячених різним аспектам розвитку державного управління та державної служби. Зокрема, основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Міжнародній науковій конференції “Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід” (Київ, 2000); науково-практичній конференції “Державна регіональна політика: теоретичні засади формування і механізми реалізації” (Одеса, 2000); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); у проектах “Рublic Sector Capacity Building to Accelerate Reforms in Ukraine” (Краків, 2001); “Fostering Democratic Changes in Ukraine through Strengthening Local Governments Capacities” (Краків, 2002); на семінарі-тренінгу “Використання методології проектного менеджменту в регіональному управлінні” (Львів, 2001); на науково-практичній конференції Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003); науково-практичній конференції Академії державного управління при Президентові Республіки Білорусь “Управление информационными ресурсами” (Мінськ, 2003); у проекті NASPA-NISPAcee “Developing Benchmarking in Bulgarian Public Sector (Administration)” (Софія, 2003-2004); на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), науково-практичній конференції “Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського союзу” (Одеса, 2005).

Результати роботи обговорювалися на теоретико-методологічних семінарах та на засіданнях кафедри державного управління і місцевого самоврядування Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України.

Публікації. За темою дисертацій опубліковано 44 наукові та науково-методичні праці. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у монографії, 20 статтях у наукових фахових виданнях України, одинадцяти статтях в інших наукових виданнях, дев'яти тезах доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Серед публікацій, які додатково відображають наукові результати дисертації, - 2 навчальних мультимедійних посібники (у співавторстві), 1 друкований навчальний посібник.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 415 сторінок. Дисертація містить 5 рисунків, 14 таблиць, 13 додатків. Список використаних джерел включає 454 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв'язок роботи з науковими темами, напрямами досліджень, визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт і гіпотеза та методи дослідження, характеризуються наукова новизна та практична значимість одержаних результатів, наводяться дані стосовно апробації результатів дослідження й публікацій за темою.

У першому розділі - “Державна служба як об'єкт системного дослідження” - аналізується наукова література з проблем державної служби, визначаються підходи до використання системної методології при аналізі механізмів функціонування державної служби у перехідний період розвитку українського суспільства, розкриваються теоретико-методологічні підходи до вивчення законів функціонування і розвитку державної служби як системного об'єкта.

На основі аналізу наукових праць відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, які стосуються теми дослідження, зокрема організаційно-правових механізмів державної служби (В.Б. Авер'янов, Д.М. Бахрах, Л.Р. Біла, Ю.П. Битяк, С.Д. Дубенко, І.Б. Коліушко, Г.В. Леліков, П.Т. Павленчик, Н.Р. Нижник); механізмів функціонування державної служби як системи (В.Д. Бакуменко, В.М. Князєв, В.А. Мальцев, О.В. Машков, О.Ю. Оболенський, В.В. Цвєтков); механізмів управління якістю в системі державної служби (Т.В. Мотренко, Ю.П. Шаров); механізмів комунікації (В.М. Олуйко, С.М. Серьогін, С.К. Хаджирадєва) визначено, що проблема, пов'язана з механізмами функціонування державної служби у період суспільних реформ, є складною і багатофакторною. Здійснені теоретичні напрацювання створили підвалини для її вирішення в контексті системної методології. Доведено, що поняття “система державної служби” використовується в науці державного управління недавно, а поняття “механізми державної служби” в сучасних наукових дослідженнях не розглядалося.

Обґрунтовано необхідність використання системної методології для вивчення державної служби періоду трансформацій та її механізмів. На засадах згаданої методології державна служба була визначена як системний об'єкт - відкрита динамічна система, що розвивається, складовими якої виступають: державні органи, на які покладені повноваження щодо виконання завдань та функцій держави, які реалізують державні службовці; процеси та процедури, що пов'язані з функціонуванням та розвитком як системи державної служби в цілому, так і її елементів - державних службовців та їх нормативно-правовою регламентацією; державні службовці, які є активними елементами цієї системи, та їх діяльність щодо реалізації завдань та функцій держави.

Якщо припустити, що система державної служби є підсистемою системи державного управління, то й механізми функціонування системи державної служби є підсистемою механізмів державного управління. Але слід зазначити, що, незважаючи на розмаїття поглядів вітчизняних дослідників державного управління стосовно визначення поняття “механізми державного управління”, досі не існує єдиної думки щодо його визначення. В розділі вказується на те, що сучасні підходи до розгляду механізмів функціонування та розвитку системи державної служби з метою підвищення її ефективності полягають у визначенні принципів, законів, процесів функціонування системи державної служби та розвитку взаємозв'язків і взаємовідносин як між елементами, компонентами та підсистемами державної служби, так і всією системою державної служби із суспільством в цілому і можливості аналізу впливів суспільства на якість її функціонування. Адже саме в контексті такого методологічного підходу стає можливим ефективне визначення протиріч, що виникають у період суспільних реформ, та вироблення ефективних рекомендацій щодо їх розв'язання.

Доведено, що усвідомлення ролі особистості як центру та фокусу транзитивних процесів у суспільстві приводить до зосередження уваги і на психологічних аспектах функціонування та розвитку системи державної служби і особистості державного службовця як елемента цієї системи. При такому розгляді системи державної служби та механізмів її функціонування виділяються три напрями: розробка теоретичних основ функціонування державної служби; побудова адекватного системній методології дослідницького апарату (формальна сфера); впровадження системних ідей і методів у дослідження її механізмів (прикладна сфера). Система державної служби є динамічною, такою, що може підлягати аналізу, будуватися і управлятися за загальними принципами побудови і функціонування систем.

Сьогодні компоненти системи державної служби і система в цілому є не досить ефективними, оскільки не вдається об'єднати частини (підсистеми) та функції у єдиний механізм. Акцент ставиться на необхідності побудови єдиного цілого, на відміну від побудови компонентів і підсистем, що є основною особливістю системної методології. Для визначення механізмів функціонування та розвитку системи державної служби в розділі розглянуті закони функціонування державної служби як системного об'єкта: залежність між рівнями різноманітності суб'єкта управління і об'єкта управління; пріоритету цілого над частиною; врахування системи потреб; синергії; самозбереження; безперервності та ритмічності в русі інформації; конкурентності кадрів тощо. В системі державної служби синергетичний ефект може досягатися, наприклад, за рахунок особливого психологічного клімату, що дає змогу проявлятися ініціативі, системному та інноваційному мисленню державних службовців.

Визначення та вивчення низки законів функціонування державної служби як системи, механізму їх дії дає змогу розглядати об'єктивні тенденції в розвитку системи державної служби та державного управління, враховувати дію цих законів при її реформуванні.

Доведено, що система державної служби - реальна (за походженням), соціальна (за субстанційною ознакою), складна (за рівнем складності), відкрита (за характером взаємодії із зовнішнім середовищем), динамічна (за ознакою мінливості), ймовірнісна (за способом детермінації), цілеспрямована (за наявністю цілей), самокерована (за ознакою керованості), така, що розвивається (за наявністю змін у структурі, функціях, технологіях управління тощо).

Установлено, що розвиток системи державної служби - це не умова чи стан, які визначаються рівнем наявності ресурсів, а процес, у якому розширюються можливості системи досягати своїх цілей, цілей інших систем та індивідів, що пов'язані з нею. Доведено, що в соціальних системах розвиток, як правило, здійснюється через інноваційні процеси. Потреба у нововведеннях в системі державної служби виникає в результаті диспропорції між витратами на розробку (створення) і реалізацію управлінських рішень та послуг і результатами реалізації. Прикладами подібних диспропорцій можуть бути: низька продуктивність праці на найважливіших етапах процесу прийняття управлінських рішень, обмеженість наявних ресурсів (відповідної якісної інформації, фахівців, структур, часу, нормативно-правового забезпечення тощо). Розвиток у системі державної служби може розглядатися як керований і такий, що відбувається шляхом самоорганізації. Цей розвиток забезпечується завдяки активності елементів системи державної служби, коли державний службовець пропонує нові ефективні методи виконання завдань.

З'ясовано, що поняття “функціонування” включає визначення процесів, що відбуваються в системі державної служби (і навколишньому середовищі), та стабільну фіксовану мету, в той час як “розвиток” охоплює таку сукупність процесів, що відбуваються в системі в разі зміни її цілей. З огляду на це одним з головних завдань щодо удосконалення механізмів функціонування системи державної служби є розгляд процесів її функціонування та розвитку в контексті теорій інноваційного розвитку. Розширення прав і обов'язків нижчих ланок управління приводить до підвищення ефективності розвитку системи; загальна тенденція в розвитку системи державної служби полягає в такій адаптації її структури, технологій, процесів, систем мотивації та стимулювання праці до зовнішнього середовища, яка б давала змогу повною мірою використовувати творчі й організаційні здібності персоналу.

В основу сучасної системи державної служби слід покласти такі принципи, як: а) відповідальність працівника за виконання завдань, що стоять перед ним; б) його здатність виявляти при цьому ініціативу; в) наявність матеріальних, економічних, адміністративних стимулів. Функціонування системи державної служби в сучасних умовах у першу чергу пов'язане з використанням стратегічного управління; інтенсифікація інноваційного процесу в системі державної служби вимагає використання систем “тиску часом і фінансовими ресурсами (“time pressure” і “money - pressure”); діяльність персоналу набуває інноваційного характеру в умовах, коли взаємодія працівників відбувається у вигляді спільного прийняття рішень, обговорень, консультацій.

Для успішного перебігу процесів розвитку важливого значення набувають процеси комунікації в системі державної служби.

У другому розділі - “Комунікативні процеси в системі державної служби” - розглядаються процеси, що відбуваються в системі державної служби і які можна описати з позицій комунікативного обміну. Комунікації виступають однією з характеристик відкритих систем, до яких належить і система державної служби. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності комунікації між системою державної служби, суспільством, окремими громадянами, що беруть участь у цьому обміні. Наслідками процесів, що відбуваються в суспільстві у період суспільних реформ, є те, що система державної служби підвищує свою складність та з детермінованої переходить до класу ймовірнісних. Детермінованою можна вважати систему, в якій складові частини взаємодіють так, як було передбачено. У процесі функціонування детермінованої системи ніколи не виникає будь-яких невизначеностей. Якщо задано попередній стан системи і відома програма її функціонування, то, визначивши динамічну структуру системи, завжди можна прогнозувати її майбутній стан. Навпаки, для ймовірнісної системи неможливе точне детальне прогнозування. Таку систему можна досліджувати й визначати з великим ступенем імовірності стосовно її поведінки в будь-яких заданих умовах. Але система все-таки залишиться невизначеною, і будь-яке прогнозування щодо її поведінки ніколи не зможе вийти за логічні рамки категорій теорії ймовірності.

Простою детермінованою є система, що містить невелику кількість елементів, має невелику кількість внутрішніх зв'язків та характеризується певною динамічною поведінкою. Будь-яке функціонування соціальної системи (в тому числі й державної служби) у відповідно визначених умовах дає підстави відносити такі системи до класу детермінованих. До таких систем можна віднести систему державної служби у період сталого розвитку держави. (Прикладом можуть слугувати системи органів державної влади у період побудови соціалізму в СРСР.) Але система державної служби стає певною мірою ймовірнісною в тому разі, якщо не можна регламентувати всі аспекти її функціонування. Як зазначалося, перехід системи державного управління та його підсистеми - державної служби до класу ймовірнісних систем відбувається в періоди транзитивних перетворень у суспільстві.

До класу простих детермінованих систем можна віднести систему розміщення управлінь та відділів у державній адміністрації, яку можна оцінити виходячи з вимоги забезпечення руху управлінської інформації по визначених маршрутах. У межах такої постановки завдання можна мінімізувати час та відстані, які має проходити інформація в процесі прийняття управлінського рішення чи надання послуги. Однак якщо дослідити реальні процеси, що відбуваються під час руху інформації в системі державної служби, то можна виявити, що вона є ймовірнісною. Такі системи змушені пристосовуватися до економічного, фінансового, соціального і політичного оточення, тобто мають бути відкритими та здатними до адаптації і навчання. Визначено такі властивості державної служби як відкритої системи: акумулювання інформації із зовнішнього середовища; переробка інформації; постачання продуктів своєї діяльності зовнішньому середовищу; продукти, що потрапляють в зовнішнє середовище (управлінські рішення та послуги), забезпечують систему державної служби новою інформацією, інформація, що надходить із зовнішнього середовища, впливає на оптимізацію структури системи державної служби, причому проявляються і негативна ентропія та негативний зворотний зв'язок; диференціація; еквіфінальність. Доведено, що внутрішньоорганізаційна комунікація в системі державної служби не тільки зумовлює спільну колективну діяльність, а й виступає найважливішим чинником формування особистості державного службовця, засобом його розвитку. Зовнішньоорганізаційна комунікація системи державної служби із середовищем дає змогу зменшити невизначеність у їх взаємодії.

У процесі функціонування та розвитку системи державної служби комунікативні процеси відіграють одну з найважливіших ролей. Внутрішньо- та зовнішньоорганізаційна комунікації є необхідними складовими успішного функціонування як системи державної служби, так і системи державного управління в цілому. Кожна підсистема системи державної служби пронизана мережею каналів, які мають збирати, аналізувати та систематизувати інформацію про зовнішнє середовище, а також передавати повідомлення з внутрішнього середовища у зовнішнє. Саме комунікація є засобом включення державної служби в зовнішнє середовище, забезпечує їй необхідний рівень взаємодії з аудиторіями, що її оточують, без спілкування з якими неможливе або малорезультативне існування самої системи державної служби. Доведено, що необхідність відкритості системи державної служби випливає з розгляду її як динамічного системного об'єкта, який для ефективної адаптації у зовнішньому середовищі має бути відкритим для нього. Відкритість системи державної служби - це параметр, що характеризує інтенсивність обміну із середовищем. Доведено, що відкритість системи державної служби підвищує її здатність до нововведень. Для отримання якісної інформації із зовнішнього середовища необхідно створити спеціальні організаційні структури в системі державної служби.

Одним з вирішальних факторів успіху в підвищенні ефективності комунікативних процесів в системі державної служби є комунікативна культура державних службовців, ознаками якої є глибоке наукове розуміння буття людини, доброзичливість, гуманне ставлення до інших, чесність, розумне й природне дотримання прийнятих у суспільстві норм. У розділі визначені основні комунікативні помилки внутрішньо- та зовнішньоорганізаційної комунікації на рівні міжособистісного спілкування в системі державної служби. Обґрунтовано, що необхідною складовою механізму комунікації є система іміджу державної служби. Визначено, що в системі державної служби поки що не розроблена стратегія підвищення іміджу, яка б адекватно транслювала виклики системи державної служби суспільству.

Доведено, що для підвищення ефективності механізмів комунікації в системі державної служби необхідно: вдосконалювати організаційну та комунікативну структури державних органів відповідно до змін зовнішнього середовища; впроваджувати нові комунікативні технології та вдосконалювати існуючі; підвищувати комунікативну компетенцію державних службовців шляхом удосконалення їх психолого-педагогічної підготовки; розробити необхідні вимоги до комунікативного потенціалу державних службовців та враховувати їх у процесі відбору та ротації кадрів у системі державної служби; приділити особливу увагу в процесі підвищення ефективності функціонування системи державної служби вивченню технологій вертикальних комунікацій між керівниками та підлеглими, державними службовцями та громадянами, а також оптимізації комунікативних стилів керівників, що впливає на ефективність комунікативних процесів у державних органах, сприяє покращанню психологічного клімату в колективі. Формування позитивного іміджу державних службовців слід пов'язувати з підвищенням їх комунікативної культури. Інформаційне забезпечення учасників комунікативного процесу, яке підвищує результативність комунікацій, необхідно здійснювати відповідно до чинного законодавства.

У третьому розділі - “Мотиваційні процеси в системі державної служби” - розглядаються процеси мотивації персоналу в системі державної служби. Актуальними для підвищення ефективності механізмів функціонування та розвитку системи державної служби стають технології ефективного мотиваційного впливу як на окремого державного службовця, так і на систему державної служби в цілому. В таких умовах все більшого значення набувають інтелектуальний, організаційно-комунікативний та емоційний потенціали працівників, вміння діяти в умовах невизначеності, знаходити нестандартні шляхи вирішення проблем.

Доведено, що одним з основних аспектів підвищення якості управління в системі державної служби є розробка та впровадження в практику її функціонування моделей ефективної мотивації персоналу. Адже від успішної мотивації залежать такі показники ефективності системи державної служби, як: підвищення продуктивності та якості праці; рівень використання нових технологій управління; швидкість упровадження нововведень та адаптації до змін, що відбуваються в країні.

На сьогодні склалася парадоксальна ситуація: необхідність мотивації персоналу в системі державної служби усвідомлюють усі, але наукові дослідження цієї багатофакторної та багатоаспектної проблеми тільки починаються. Серед українських учених, що досліджують проблеми функціонування та розвитку системи державної служби, ще не склався єдиний погляд на побудову системи мотивації персоналу в системі державної служби. Але комплексність проблеми мотивації персоналу в системі державної служби вимагає і комплексного дослідження для розробки сучасних продуктивних та ефективних механізмів мотивації персоналу.

Аналізуючи існуючі теорії мотивації з позицій доцільності їх використання в управлінській практиці в системі державної служби, можна констатувати, що більшість з них деякою мірою може бути використана у процесі створення системи мотивації персоналу в системі державної служби (табл. 1). Зазначимо, що проблема мотивації персоналу в системі державної служби пов'язана з проблемою визначення цілей діяльності працівників, що, в свою чергу, актуалізує необхідність розробки стратегії розвитку системи державної служби та її окремих підсистем.