Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Спеціальність: 12.00.08 кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право

Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)

Музика Анатолій Ананійович

Київ 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Яценко Станіслав Сергійович (суддя Конституційного Суду України)

Офіційні опоненти:

1. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Баулін Юрій Васильович (професор кафедри кримінального права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого).

2. Доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Закалюк Анатолій Петрович (начальник Управління по зв'язках з державними, судовими, правоохоронними органами Академії правових наук України).

3. Доктор юридичних наук, професор Стрельцов Євген Львович (проректор Одеського державного університету ім. І.І. Мєчнікова, завідувач кафедри публічного і приватного права економіко-правового факультету).

Провідна установа: Львівський державний університет ім. Івана Франка Міносвіти України (м. Львів)

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

Анотація

Музика А.А. Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. -- кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. -- Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено кримінально-правовим проблемам відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів та проблемам запобігання наркоманії і незаконному обігу наркотиків. Уперше в Україні досліджені такі комплексні проблеми, як наркоманія і права людини, незаконний обіг наркотиків і відмивання грошей, визначені напрями вдосконалення законодавства в даній сфері. Запропоновано класифікацію злочинів, пов'язаних з наркоманією, за родовим об'єктом. Обґрунтовано науковий прогноз шляхів декриміналізації (криміналізації) певного кола діянь, пов'язаних з наркотиками. Основні результати праці впроваджено при розробленні антинаркотичних законів 1995 р. і постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3.

Ключові слова: наркотичні засоби, незаконний обіг, права людини, відмивання грошей, кримінальна відповідальність.

Аннотация

Музыка А.А. Незаконный оборот наркотических средств в Украине (уголовно-правовое и криминологическое исследование). -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 -- уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. -- Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена уголовно-правовым проблемам ответственности за преступления в сфере оборота наркотических средств и проблемам предупреждения наркомании и незаконного оборота наркотиков. Впервые в Украине исследуются такие комплексные проблемы, как наркомания и права человека, незаконный оборот наркотиков и отмывание денег, определены направления совершенствования законодательства в данной сфере. Предложено классификацию преступлений, связанных с наркоманией, по родовому объекту. Обосновано научный прогноз декриминализации (криминализации) определенного круга деяний, связанных с наркотиками. Основные результаты работы внедрены при разработке антинаркотических законов 1995 г. и постановления Пленума Верховного Суда Украины от 27 февряля 1998 г. № 3.

Ключевые слова: наркотические средства, незаконный оборот, права человека, отмывание денег, уголовная ответственность.

Annotation

Muzyka A.A. Illicit traffic of narcotic drugs in Ukraine (criminal legal and criminological investigation). -- Manuscript.

The dissertation for obtaing a scientific degree of Doctor of Sciences (Law), speciality 12.00.08 Criminal Law and Criminology; Criminal-Executive Law. V.M.Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine; Kyiv, 1998.

The dissertation is devoted to the research of criminal legal problems of responsibility for crimes in the sphere of illegal operations with narcotic substances and questions of prevention of narcomania and illicit traffic of narcotic drugs. For the first time in Ukraine such complex problems as narcomania and human rights, illicit traffic of narcotic drugs and money-laundering are investigated and the directions of improving legislation in this field are shown. The classification of crimes connected with narcotic drugs abuse according to a gender object is proposed.

The scientific prognosis of ways of decriminalization (criminalization) of certain actions connected with drugs is made. The main results of the thesis are translated into practice during the elaboration of antinarcotic laws of 1995 and Resolution No 3 of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine of 27 February 1998.

Key words: narcotic drugs, illicit traffic, human rights, money-laundering, criminal responsibility.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Наркоманія і незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до суспільно небезпечних явищ, які тісно пов'язані з організованою злочинністю і мають глобальний характер. Враховуючи це, Україна підтримує ініціативи міжнародної спільноти щодо боротьби з незаконним розповсюдженням зазначених засобів і речовин. Вона ратифікувала відомі Конвенції ООН 1961, 1971, 1988 рр. За ініціативою України Генеральна Асамблея ООН у 1990 р. прийняла політичну декларацію та всесвітню програму дій, оголосивши 90-ті роки десятиріччям боротьби з незаконним виробництвом та розповсюдженням наркотичних засобів і психотропних речовин.

Суспільно небезпечні наслідки поширення наркоманії і токсикоманії викликали потребу поряд із вжиттям соціальних, економічних, медичних та інших заходів, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, переглянути чинне у цій сфері національне адміністративне і кримінальне законодавство.

15 лютого 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закони: “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” та Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

Отже, Українська держава з метою забезпечення та охорони суспільних відносин у сфері народного здоров'я встановила особливий правовий режим обігу наркотичних засобів (державна монополія щодо їх обігу, спеціальний перелік цих засобів і речовин, обмеження їх використання лише окремими видами наркотиків і тільки з метою задоволення медичних і наукових потреб, контроль за їх обігом). Цей режим обумовлено біохімічними властивостями групи речовин природного і штучного походження, немедичне вживання яких згубно впливає на людину.

Прийняття антинаркотичних законів 1995 р. було викликане, зокрема, необхідністю узгодження національного законодавства з міжнародно-правовими актами в цій галузі. У Кримінальний кодекс України було внесено суттєві доповнення та зміни: з'явилися нові склади злочинів, пов'язаних з наркоманією (їх загальна кількість сягнула двадцяти); розширено й конкретизовано предмет таких злочинів; диспозиції cтарих статей доповнені новими кваліфікуючими ознаками; змінено санкції кримінально-правових норм; по-іншому сформульовано умови звільнення осіб від кримінальної відповідальності (заохочувальні норми). Тому виникла потреба наукового осмислення нового законодавства.

Дієвість оновленого законодавства послаблювалась тим, що правоохоронні органи та суди до останнього часу не мали узагальнених даних про практику його застосування. Підготовлений ще в 1992 р. (на основі старого законодавства) проект постанови Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за злочини, пов'язані з наркотичними засобами, містив істотні недоліки і, мабуть, тому не був прийнятий. Відсутність такого документа негативно відбивалася на правозастосовчій діяльності. У цьому зв'язку теоретичне й прикладне значення розгляду питань, що складають предмет дослідження, посилюється за рахунок використання дисертантом нещодавно прийнятої постанови Пленуму Верховного Суду України (27 лютого 1998 р., № 3) Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами.

Оновлення та реформування законодавства про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів конче потребують своєчасного та належного теоретико-правового забезпечення. Проте сучасні наукові дослідження з розглядуваної тематики не відповідають вимогам життя. Ретроспективний погляд на досягнення та здобутки в цій галузі оптимізму не додає. За минулий радянський період, включаючи “епоху перебудови”, і в останні роки в Україні не було підготовлено жодної докторської дисертації, присвяченої правовим проблемам боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів. Автори окремих дисертаційних досліджень торкалися цієї теми побіжно, виходячи з інтересів висвітлення суміжних проблем.

Увага вчених-юристів зосереджувалася в основному на аналізі складів злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами, і була зумовлена не тільки складністю даної теми, а й її практичною значущістю, оскільки питома вага цих правопорушень у загальній структурі злочинності останнім часом значно зросла. Нині інтерес правників до кримінально-правових аспектів проблеми незаконного обігу наркотиків мав би ґрунтуватися й на суспільній небезпечності поширення наркоманії і високому ступені латентності цього явища. До того ж багато питань, які стосуються цієї проблеми, є дискусійними і дотепер недостатньо розроблені, що ускладнює боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів.

Так, недостатньо досліджено питання щодо об'єкта та предмета розглядуваних злочинів (зокрема, виникли нові поняття “психотропні речовини”, “прекурсори”, “аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин”); чимало суперечливих моментів трапляється при кваліфікації діянь, пов'язаних з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів (відмежування розкрадання їх від розкрадання державного чи колективного майна, придбання від вживання наркотиків, визначення розмірів предмета злочинів, вчинюваних на ґрунті наркоманії, і моменту їх закінчення, тощо). Науково-практичний інтерес має й дослідження правових проблем примусового лікування наркоманів і токсикоманів, які вчинили злочин. З прийняттям антинаркотичних законів гостро постала проблема приватизації підприємств, які займаються виготовленням, реалізацією наркотичних засобів, що потребує відповідних змін чинного законодавства.

У зв'язку з оновленням законодавства про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів постала необхідність вивчення соціальної обумовленості кримінально-правових заборон, заохочувальних норм, інших новел. Треба врахувати й істотні недоліки, що існують в діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинами у сфері обігу наркотиків. Тому, безперечно, одним з актуальних завдань є підвищення ефективності цієї діяльності, що неможливо без опрацювання питання правильного застосування норм кримінального права. Така робота безпосередньо пов'язана з необхідністю ґрунтовного дослідження правозастосовчої діяльності у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.

У площині дисертаційного дослідження на особливу увагу заслуговують проекти Кримінального кодексу України. Вони потребують доопрацювання, аби майбутнє кримінальне законодавство було оптимально узгоджено з міжнародно-правовими актами про відповідальність за незаконний обіг наркотиків.

Отже, обрання теми даного дослідження обумовлено її актуальністю, науковою новизною та вагомим практичним значенням опанування проблем, що пов'язані з потенційними заходами протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними.

Треба зазначити, що радянські вчені, долаючи значні складнощі, викликані офіційним запереченням існування в соціалістичному суспільстві наркоманії, намагалися запропонувати об'єктивний погляд на дану проблему. З кінця 60-х років різні аспекти подолання наркоманії та боротьби з незаконним обігом наркотиків досліджувалися в кандидатських дисертаціях, більшість з яких мали гриф Для службового користування: К.Ш. Курманова (1967), Г.Ю. Бувайлика (1968), М.Ф. Орлова (1969), К.А. Карповича (1972), В.І. Тимофєєва (1976), В.І. Охременка (1977 р.), О.В. Колесник (1978), Г.М. Білика (1979), І.Н. Дружиніна (1980), Н.М. Толмачова (1982), А.Е. Реджепова (1983), Н.А. Мірошниченко, А.А. Музики, М.С. Хруппи, А.С. Якубова (1984), П.М. Сбірунова (1985), З.Х. Абазова, Д.Є. Метревелі (1988), Е.Г. Гасанова, А.В. Горкіна (1991), І.О. Никифорчина, Ісси Халеда Фахеда Мостафи, В.І. Омігова (1994), С.А. Гадойбоєва (1996), О.М. Гуміна (1997) та інших вчених.

У 1991 р. в Казахстані К.Ш. Курмановим і в 1993 р. у Російській Федерації (Москва) О.Я. Гришком захищено докторські дисертації відповідно на тему Кримінально-правові та кримінологічні проблеми боротьби з наркотизмом і Правові та кримінологічні проблеми соціальної реабілітації хронічних алкоголіків і наркоманів.

У різні роки дана проблематика досліджувалася такими радянськими та вітчизняними авторами, як Е.А. Бабаян, Ю.В. Баулін, Б.С. Бейсенов, Т.А. Боголюбова, А.О. Габіані, С.П. Гарницький, В.О. Глушков, М.Х. Гонопольський, А.В. Горкін, Р.М. Готліб, О.М. Джужа, С.П. Дідківська, М.М. Кадиров, О.М. Костенко, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, Г.А. Левицький, В.Г. Лихолоб, Ф.А. Лопушанський, Е.Г. Мартинчик, П.С. Матишевський, М.І. Ожиганов, П.І. Орлов, О.І. Перепелиця, Б.А. Протченко, Л.І. Романова, О.Я. Свєтлов, М.П. Селіванов, Д.А. Сепс, В.М. Смітієнко, В.П. Тихий, В.І. Ткаченко, К.А. Толпєкін, С.Я. Улицький, В.В. Устименко, Є.В. Фесенко, М.Л. Хоменкер, Е.Х. Чекушев та інші.

Автор широко використовував праці згаданих правознавців, а також спирався на загальнотеоретичні положення науки кримінального права, кримінології, що розроблялися такими вченими, як Ю.В. Александров, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Ф.Г. Бурчак, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, М.І. Загородников, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, В.Ф. Опришко, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, В.В. Скибицький, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, І.С. Тишкевич, І.К. Туркевич, Ю.С. Шемшученко, С.С. Яценко та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У 1989 р. тема дисертації розглядалася на засіданні Координаційного бюро з проблем кримінального права Всесоюзного інституту по вивченню причин і розробленню заходів запобігання злочинності, була визнана актуальною і включена до зведеної координаційної довідки наукових досліджень в СРСР на 1989 р. Повторно тема докторської дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 25 червня 1996 р.

Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (розділ Х, п. 70; розділ ХІІІ, п. 84), Національною програмою протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу на 1994-1997 роки (розділ І, п. 11) передбачено наукове супроводження вирішення проблеми боротьби зі злочинністю і, зокрема, заплановано провести дослідження проблем немедичного вживання наркотиків і психотропних речовин, узагальнити вітчизняну практику та міжнародний досвід боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів.

Дисертація підготовлена відповідно до зазначених програмних положень і згідно з планом науково-дослідних робіт відділу кримінально-правових і кримінологічних досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційна робота має за мету комплексне наукове розроблення кримінально-правових і кримінологічних проблем, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо чинного кримінального законодавства, а також практичних рекомендацій у сфері правозастосовчої діяльності. Зрештою, концептуальною метою дослідження є сприяння оптимальному розв'язанню питань відповідальності за злочини, вчинювані на ґрунті наркоманії, в тому числі й за посягання на здоров'я населення згідно з новим Кримінальним кодексом України, проекти якого потребують подальшого вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання дослідження:

дати загальну характеристику і визначити тенденції поширення наркоманії в Україні, показати її негативний вплив на ситуацію зі СНІДом;

розкрити суспільну небезпечність злочинів, пов'язаних з наркотиками;

актуалізувати проблему наркоманія і права людини;

виявити національні потреби й міжнародно-правові зобов'язання України у площині глобальної проблеми незаконний обіг наркотиків і відмивання грошей;

проаналізувати чинне кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів;

узагальнити слідчу й судову практику його застосування;

сформулювати основні напрями антинаркотичної політики як складової української карної політики;

порівняти проекти Кримінального кодексу України, на основі чого запропонувати доктринальну модель системи норм про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів і посягання на здоров'я населення.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням за обраною темою основних кримінально-правових проблем відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів та проблем запобігання наркоманії як пріоритетного напряму української карної політики. На основі емпіричних даних уперше узагальненої слідчої і судової практики застосування законодавства 1995 р. про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів дисертантом:

а) проведено юридичний аналіз загальних об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів у сфері обігу наркотичних засобів;

б) визначено прогалини в законодавстві та запропоновано конкретні пропозиції щодо його вдосконалення;

в) обґрунтовано (з урахуванням проектів Кримінального кодексу України) науковий прогноз шляхів декриміналізації (в окремих випадках криміналізації) певного кола діянь, пов'язаних з наркотиками;

У дисертації висунуто ряд нових концептуальних у теоретичному плані та важливих для юридичної практики положень і висновків, які виносяться на захист, а саме:

1. Уперше, після прийняття антинаркотичного законодавства 1995 р., дано розгорнутий аналіз ситуації з поширенням наркоманії в Україні і стійкої тенденції до зростання злочинності, пов'язаної з наркотиками, протягом останніх десятиріч.

2. Уперше в Україні досліджено такі комплексні проблеми, як наркоманія і права людини, незаконний обіг наркотиків і відмивання грошей, на підставі чого запропоновані шляхи вдосконалення національного законодавства в даній сфері; обґрунтовано необхідність посилення гарантій права на захист підозрюваних і обвинувачених, хворих на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію; удосконалено визначення поняття відмивання грошей, одержаних злочинним шляхом.

3. На основі статистичних даних і матеріалів слідчої та судової практики зроблено висновок про те, що норми про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів, якими доповнено Кримінальний кодекс України у 1995 р., не застосовуються (за винятком статей 229¹³, 229¹⁹ КК).

4. Дістало подальший розвиток дослідження об'єкта аналізованих злочинів (сформульовано поняття родового об'єкта злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами); обгрунтовано позицію щодо основного безпосереднього об'єкта злочинів у сфері обігу наркотиків, яким, на думку дисертанта, є здоров'я окремих громадян.

5. Запропонована класифікація злочинів, пов'язаних з наркоманією, за родовим об'єктом; обґрунтовано доцільність виокремлення в новому Кримінальному кодексі України спеціального розділу Злочини у сфері обігу наркотичних засобів поряд із самостійним розділом Злочини проти здоров'я населення; розроблено теоретичну модель системи норм про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів і посягання на здоров'я населення.

6. Уперше в юридичній літературі, після прийняття антинаркотичного законодавства 1995 р., дана загальна характеристика предмета злочинів, пов'язаних з наркоманією; обґрунтовується висновок про те, що для певних складів злочинів наркотичні засоби і психотропні речовини є не предметом, а засобом чи знаряддям вчинення злочину.

7. Уперше в радянській і вітчизняній літературі розглянуто питання про аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин та запропоновано криміналізувати суспільно небезпечні діяння з ними; привернута увага щодо небезпеки розповсюдження анаболічних стероїдів і обґрунтовано необхідність проведення окремого дослідження даної проблеми з метою регламентації відповідальності за певні дії з анаболіками.

8. Удосконалено визначення діянь, які складають незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, зокрема, дістало подальше вдосконалення визначення поняття схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин у зв'язку з появою ст. 229¹⁵ КК, яка конкурує зі ст. 229⁵ КК, а також з урахуванням нового погляду на спрямованість умислу винуватого.

9. Дістало подальший розвиток обґрунтування позиції про те, що розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин є самостійним, особливим деліктом, що відрізняється за об'єктивними і суб'єктивними ознаками від розкрадання майна.

10. Наведено аргументацію щодо висновку про те, що вимагательство наркотиків не охоплюється складом розкрадання наркотичних засобів чи психотропних речовин (такі дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 86² чи 144 КК і ч. 2 ст. 17, ст. 229¹ або 229⁶ КК). Обґрунтовано думку про доцільність криміналізації вимагательства наркотичних засобів.

11. Обґрунтовано позицію про відсутність юридичних підстав для кваліфікації збуту наркотичних засобів особам, яких тримають у місцях позбавлення волі, додатково за ст. 183⁴ КК (на думку дисертанта, в цьому випадку дії винуватого необхідно кваліфікувати лише за ст. 229¹ КК, оскільки вони не утворюють ідеальну сукупність злочинів, передбачених ст. 229¹ і 183⁴ КК).

12. Критично оцінюється рішення Верховної Ради України про ненадання кримінальному закону зворотної сили до осіб, засуджених за ст. 229⁹ КК, у зв'язку з виключенням останньої із Кримінального кодексу.

13. Уперше висвітлено аргументацію про хибну позицію законодавця у випадку з криміналізацією незаконного публічного вживання наркотичних засобів, пропонується ст. 229¹⁶ КК виключити із Кримінального кодексу України.

14. Обґрунтовано висновок про те, що найбільш поширеним основним мотивом вчинення злочинів, пов'язаних із наркотичними засобами або психотропними речовинами, є мотив вживання (власного чи іншими особами), а не корисливий мотив, як традиційно стверджується в юридичній літературі.

15. Уперше досліджується мета збуту-придбання макової соломи чи конопель у контексті ст. 229³ КК як двоєдина мета незаконного посіву або вирощування снотворного маку чи конопель; дістало подальший розвиток дослідження мети збуту прекурсорів як обов'язкової ознаки складу злочину, передбаченого ст. 229¹⁹ КК; обґрунтовано висновок про те, що згідно із ст. 229¹² КК мета продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів стосується лише використання коштів і майна, здобутих від незаконного обігу зазначених засобів і речовин, і не є обов'язковою ознакою інших форм відмивання коштів.

16. Аргументовано висновок про те, що суб'єктом втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання (ст. 208² КК), схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин (ч. 2 ст. 229⁵ КК) та залучення неповнолітнього до вчинення певних злочинів (ч. 2 ст. 229¹, ч. 2 ст. 229⁴, ч. 3 ст. 229⁶ КК) може бути лише повнолітня особа, тобто така, якій на момент їх вчинення виповнилося 18 років. Наведено критичні міркування щодо позиції Верховного Суду України з цього питання.

17. Дано кримінологічну характеристику осіб, засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів (її основні ознаки можуть бути використані правоохоронними органами у процесі планування і здійснення профілактичних заходів).

18. Дістала подальший розвиток критика теорії обмеженої осудності з урахуванням того, що ця проблема безпосередньо торкається питань відповідальності осіб, котрі вчинили суспільно небезпечні діяння у стані наркотичного сп'яніння чи абстиненції. Обґрунтовано позицію про недоцільність закріплення інституту обмеженої осудності в Кримінальному кодексі України.

19. Введено в науковий обіг поняття українська карна політика (замість кримінальної політики) й антинаркотична політика, дано визначення останньої; проаналізовано загальний стан вивчення проблеми української карної політики; виявлено недоліки у здійсненні антинаркотичної політики в Україні і запропоновано шляхи їх усунення.

20. Досліджено соціальну обумовленість і юридичний зміст заохочувальних норм, передбачених ст. 229¹⁰ КК; запропоновано нову редакцію і місце даних норм в Особливій частині Кримінального кодексу України; виявлена відсутність ведення централізованого обліку випадків звільнення від кримінальної відповідальності осіб на підставі заохочувальних норм, передбачених ст. 229¹⁰ КК, що негативно впливає на можливості профілактичного потенціалу кримінального законодавства.

21. Дістало подальший розвиток дослідження адміністративної преюдиції, передбаченої статтями 229³, 229⁸ КК. Обґрунтовано думку про те, що адміністративна преюдиція має правове значення, тобто може бути передумовою притягнення до кримінальної відповідальності лише у випадках дійсного застосування адміністративного стягнення. Акцентовано увагу на тому, що відповідно до ст. 24¹ КпАП заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх, не є видами адміністративного стягнення, передбаченими ст. 24 даного Кодексу. Вперше обґрунтовано висновок про необхідність врахування цього при застосуванні кримінально-правових норм з адміністративною преюдицією. Наведено додаткові аргументи про необхідність єдиного централізованого обліку адміністративних правопорушень (нині існує лише знеособлений облік останніх).

22. Досліджено питання про найбільш суворий захід державного примусу кримінальне покарання, яке широко використовується в боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Зокрема, аргументовано висновок про непослідовне і невиправдане рішення законодавця про повне виключення покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі із санкцій статей, що передбачають відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів.

23. Уперше обґрунтовано доцільність доповнення ч. 3 ст. 229¹ КК кваліфікуючою ознакою скуповування і перепродаж наркотичних засобів чи психотропних речовин з метою наживи, що матиме конкретне спрямування боротьбу з наркобізнесом в Україні.

24. Дістала подальший розвиток аргументація позиції Верховного Суду України щодо необхідності встановлення невеликих, великих і особливо великих розмірів наркотиків у законодавчому порядку, а не Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (далі Комітет).

25. Обґрунтовано висновок про те, що виявлені порушення чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства свідчать про низьку якість дізнання й попереднього слідства у справах про злочини, пов'язані з наркотиками. Це, в свою чергу, нерідко негативно впливає на вирішення питання про відповідальність всіх осіб, причетних до незаконного обігу наркотичних засобів, чим ускладнюється подолання наркоманії в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Протягом багаторічного дослідження обраної теми дисертантом були одержані результати, які впроваджено на рівні законодавчої, судової і виконавчої влади. Конкретні теоретико-правові наробки автора трансформовані, зокрема, в такій практичній площині:

1. Законах України від 15 лютого 1995 р. “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” та Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

2. Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3 Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами.

3. Постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 24 грудня 1987 р. № 12 Про судову практику в справах про розкрадання наркотичних засобів, а також незаконне виготовлення, розповсюдження та інші протиправні дії, пов'язані з наркотичними засобами, сильнодіючими і отруйними речовинами (Див.: Лист Київської вищої школи МВС СРСР від 11 лютого 1987 р. № ВШ/413. Архів Національної академії внутрішніх справ України за 1987 р.).

4. Узагальненні судової практики в кримінальних справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами (проведено Верховним Судом України в 19961997 рр.).

5. Програмі комплексних заходів МВС України по активізації боротьби з немедичним вживанням наркотичних засобів і психотропних речовин, їх незаконним обігом на 19911995 рр. (довідка МВС України від 6 червня 1997 р. № 40/1370).

6. Методичному посібнику, який було видано МВС УРСР накладом 6 тис. примірників, Применение уголовного законодательства о принудительном лечении алкоголиков и наркоманов: Методические рекомендации в помощь сотрудникам органов внутренних дел. Киев, 1988. 32 с. Настанови, що містить цей посібник, адресовані дільничим інспекторам, адміністрації виправно-трудових установ, спеціалізованих лікувальних закладів і використовуються ними в практичній діяльності (довідка МВС України від 6 червня 1997 р. № 40/1370).

Дисертант входив до складу авторського колективу по розробці вищезазначених законів. Ним проведена аналітична робота з питань порівняльного законодавства і практики застосування антинаркотичного національного законодавства. Особистим доробком дисертанта як члена робочої групи є його активна і послідовна позиція з питань захисту прав людини, що знайшло втілення в нових законах; законодавче розв'язання проблеми аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин; наукове обґрунтування необхідності використання в законі назви лише видів наркотиковмісних рослин маку снотворного і конопель; істотні поправки до визначення поняття наркоманії; формулювання підстав примусового лікування осіб, хворих на наркоманію; узгодження кримінально-правових новел з міжнародно-правовими актами. (Довідка Комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією від 31 березня 1997 р. № 0619/20125).

Протягом IV кварталу 1996 р. I кварталу 1997 р. Верховним Судом України проводилося вивчення та узагальнення судової практики у справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами. Результати цієї роботи були покладені в основу постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3. Дисертант як член робочої групи Верховного Суду України з підготовки проекту постанови Пленуму брав безпосередню участь у вивченні та узагальненні судової практики, був співавтором проекту зазначеної постанови.

Основні положення, висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані в процесі подальшого вдосконалення проекту Кримінального кодексу України (зауваження до проекту направлені 31 березня 1997 р., № НА/687. Архів Національної академії внутрішніх справ України за 1997 р.).

Одержані дисертантом результати використовуються в навчальному процесі юридичних вузів України.

Особистий внесок здобувача. Окремі положення дисертації викладені в семи публікаціях, виконаних у співавторстві з іншими юристами. Процентне співвідношення участі дисертанта у написанні цих праць таке: з В.К. Матвійчуком 90 %, із О.Я. Свєтловим 90 %, з О.С. Панєвіним і М.П. Селівановим 20 %, із С.Д. Шапченком 50 %, із В.Р. Мойсиком 90 %, із Є.Ф. Стрекаловим 50 %. Особистим внеском здобувача до всіх наукових праць, опублікованих у співавторстві, є його власні теоретичні наробки, що складають наукову новизну одержаних результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено на міжнародних, всесоюзних, республіканських, регіональних і міжвузівських науково-практичних конференціях, симпозіумах у містах: Києві (1990, 1992, 1994, 1996, 1997, 1998), Рязані (1990), Харкові (1997), Яремчі (1998).

Монографія автора Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів (1998), у якій викладено основні результати дисертаційного дослідження, удостоєна премії першого загальноукраїнського конкурсу на краще юридичне видання 19971998 рр.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано три монографії і три навчальних посібника. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладені в статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій (всього 48 публікацій).

У дисертації використано досвід роботи автора у складі творчого колективу з підготовки законопроектів про врегулювання відносин у сфері обігу наркотичних засобів; матеріали проведеного за його участю у 1987 р. і протягом IV кварталу 1996 р. першого півріччя 1997 р. узагальнень практики розгляду судами України 450 кримінальних справ про злочини, пов'язані з наркотиками, а також власний практичний досвід дисертанта у сфері правозастосовчої діяльності.

Структура дисертації. Праця складається із вступу, трьох розділів, що об'єднують десять підрозділів, висновків, виносок і приміток, списку використаних джерел (402 найменування). Повний обсяг дисертації становить 486 сторінок. Обсяг виносок і приміток та списку використаних джерел становить 86 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, теоретичне і практичне значення, ступінь наукової розробки. Визначено мету і завдання дослідження. Сформульовані концептуальні у теоретичному плані та важливі для юридичної практики положення і висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації.

Перший розділ Наркоманія і незаконний обіг наркотичних засобів як соціальна та правова проблема сучасності складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 Сучасний стан проблеми розкривається суспільна небезпечність поширення наркоманії і розповсюдження наркотичних засобів в Україні; аналізуються, з одного боку, фактичні дані про взаємодію наркоманії і злочинності, з іншого наркоманії і СНІДу.

Наркоманія належить до явищ соціальної патології і за своїми наслідками багатолика. Епідемія стрімко поширюється, вона охопила всю територію України, особливо її південну частину. Ін'єкційні наркомани становлять уже 80% ВІЛ-інфікованих. За даними Міністерства внутрішніх справ (далі МВС), загальна кількість наркоманів, що перебувають на обліку, становить близько 67 тис. чоловік (понад 0,1% населення країни). Разом з тим насправді кількість хворих на наркоманію значно більша. З урахуванням коефіцієнта 9,4 (його застосовують у багатьох країнах світу для визначення дійсної кількості осіб, які допускають немедичне вживання наркотиків), їх в Україні близько 630 тис.

Станом на жовтень 1997 р. в Україні зареєстровано понад 24 тис. носіїв вірусу імунодефіциту людини. Щомісяця їх виявляється ще майже півтори тисячі. Проте лікарі та правоохоронці стверджують, що для визначення реальної кількості хворих на СНІД ці цифри потрібно збільшити на порядок.

Наведені факти свідчать, що діяльність правоохоронних органів по подоланню наркоманії тісно пов'язана з виявленням заражених СНІДом, наданням практичної допомоги органам охорони здоров'я.

За повідомленням МВС, рівень злочинності, пов'язаної з обігом наркотиків, становить понад 80 випадків на 100 тис. жителів України і сягає 42 тис. злочинів, що більше, ніж в усьому СРСР наприкінці 80-х років. Це кожний десятий злочин по лінії карного розшуку. В 1996 р. у порівнянні з 1992 р. злочинність зросла в 2,5 рази, а в окремих регіонах набагато більше: в Автономній Республіці Крим у 5 разів, у Миколаївській області в 4, Житомирській майже в 6, в Луганській у 12 разів.

На ґрунті наркоманії вчиняється велика кількість різних злочинів. За даними МВС, наркоманами та особами в стані наркотичного сп'яніння вчинено злочинів: у 1992 р. 2 тис., у 1993 р. 6 тис. (втричі більше), у 1994 р. 7,6 тис. (+25,9%), у 1995 р. 11 тис. (+44,6%), 1996 р. 16,3 тис. (+47,2%). Отже, з 1992 р. по 1996 р. кількість злочинів, вчинених зазначеними особами, зросла у вісім разів. У 1996 р. наркоманами вчинено 366 грабежів, 91 розбійний напад і 41 вбивство.

Такими ж тривожними є і статистичні дані про судимість за злочини, пов'язані з наркотичними засобами. За них засуджено: в 1992 р. 6498 осіб, у 1993 р. 11 918 (+83,4%), у 1994 р. 14 004 (+17,4%), у 1995 р. 17 870 (+27,7%), у 1996 р. 21 571 (+20,7%). З 1992 р. по 1996 р. число засуджених зросло більше, ніж утричі. Якщо ж порівнювати ці дані з 1988 і 1989 рр., коли в Україні щороку засуджувалося по 2,5 тис. осіб, то судимість зросла майже в 9 разів. Отже, динаміка судимості корелює зі станом злочинності в даній сфері. В загальній структурі судимості частка засуджених за злочини, пов'язані з наркотичними засобами, збільшилася з 5,6% у 1992 р. до 8,9% у 1996 р.

Аналіз даних про судимість показує, що найбільш поширеним видом злочинів у даній сфері є незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів. У 1996 р. за вчинення таких дій засуджено: за ст. 229⁶ КК (без мети збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин) 18 491 особу (85,7%); за ст. 229¹ КК (за діяння, вчинені з метою збуту, а також за збут наркотичних засобів або психотропних речовин) 2005 (9,3%); за ст. 229⁸ КК (за діяння, вчинені без мети збуту в невеликому розмірі наркотичних засобів або психотропних речовин) 48 (0,2%).

Статистичні дані Мін'юсту України свідчать про те, що в 1995 - 1996 рр. за статтями 229¹¹, 229¹², 229¹⁴ 229¹⁹ КК не було засуджено жодної особи, тобто нові статті Кримінального кодексу, за винятком двох 229¹³ і 229²⁰, можливо, взагалі не застосовувались на практиці. Чому вони не “працюють” через надмірну правову регламентацію відповідних суспільних відносин чи з причин іншого порядку (небажання правоохоронних органів навантажувати себе “зайвою” роботою; фінансова незабезпеченість потенційного збільшення обсягу роботи у зв'язку з новим законодавством), є важливим питанням, яке потребує спеціального дослідження. Але треба уникати й іншої крайності “поліпшення” ситуації шляхом оголошення і проведення чергової кампанії для звіту про удавану активність у боротьбі з поширенням наркоманії.

Результати дослідження свідчать про те, що боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів не можна визнати успішною. По суті, боротьба ведеться із споживачами наркотиків переважно хворими на наркоманію, наркоділки ж майже не викриваються. Є над чим замислитись адміністрації виправно-трудових установ. За даними автора, 17% опитаних наркоманів вперше вжили наркотичний засіб у місцях позбавлення волі.

Для незаконного обігу наркотиків є характерними міжнародні злочинні зв'язки. Тому ситуація, яка складається у найближчих сусідів України, не може не хвилювати нас.

Російські вчені та практики провели в 1996 р. міжвідомче соціологічне дослідження з питань контрабанди наркотиків у Російську Федерацію, в процесі якого з'ясувалося, що серед колишніх союзних республік у цьому плані виділяються Узбекистан 17,1%, Україна 16,8, Таджикистан 13,6, Казахстан 12,7, Азербайджан 11,2%.

Викладене має враховуватися правоохоронними органами у процесі розроблення заходів, спрямованих на профілактику контрабанди наркотиків та інших пов'язаних з ними злочинів.

У підрозділі 1.2 Наркоманія і права людини шляхом аналізу конвенцій, національного законодавства, відомчих нормативних актів про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, поширенням наркоманії та практики їх застосування автор доводить, що у цій галузі не все гаразд з правами людини. Оскільки значна кількість негативних фактів даної теми сприймається, на перший погляд, як парадоксальні речі, це надало дисертанту підставу існуючі проблеми так і назвати проблемами-парадоксами. До них належать такі соціально-правові явища: не лікувати, а карати, щодо легалізації вживання наркотичних засобів, примусове лікування є порушенням прав людини, заборона культивування наркотиковмісних рослин порушує права людини, законні заходи, що порушують права людини.

Автор привертає увагу до того, що Президія Верховної Ради УРСР, спираючись на висновок Комітету конституційного нагляду СРСР від 25 жовтня 1990 р. про невідповідність Конституції СРСР і міжнародним актам про права людини окремих положень чинного законодавства з питань примусового лікування і трудового перевиховання осіб, хворих на хронічний алкоголізм і наркоманію, постановою від 10 грудня 1990 р. “Про порядок звільнення деяких категорій осіб від примусового лікування, кримінального покарання або адміністративного стягнення” визнала за необхідне звільнити деякі категорії осіб з лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіїв. Пункт 7 постанови містить таку норму: “...підставою для направлення до лікувально-трудового або лікувально-виховного профілакторію громадян, які ухиляються від лікування алкоголізму чи наркоманії або продовжують пиячити після лікування, є лише систематичне порушення ними громадського порядку або прав інших осіб” (виділено нами. А.М.).

При відпрацюванні пакета законопроектів про заходи протидії незаконному обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів були спроби повернутися до старого законодавства, яке підставою для застосування примусового лікування особи передбачало лише ухилення від лікування. Беручи участь у розробленні антинаркотичних законів, автору вдалося захистити існуючу з цих питань законодавчу базу від руйнації. В Законі від 15 лютого 1995 р. “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” враховані права людини. В ньому втілені уже демократично вирішені питання примусового лікування наркоманів, які узгоджені з Конституцією України і міжнародно-правовими актами.

Далі розглядається проблема легалізації вживання наркотичних засобів. У цілому дисертант не заперечує проти її втілення в життя, але з одним важливим застереженням програму легалізації вживання наркотиків необхідно розглядати як один із напрямів державної політики в галузі соціальної реабілітації наркологічних хворих.

Треба чітко усвідомити, що легалізація вживання наркотиків і відсутність відповідальності за їх немедичне вживання (чи декриміналізація таких дій) це різні, хоча й близькі, тісно пов'язані питання. У зв'язку з цим наголошується на тому, що скасування відповідальності за вживання наркотичних засобів без призначення лікаря не означає легалізацію немедичного вживання наркотиків. Останнє передбачає втілення в життя комплексу державних заходів щодо забезпечення хворих на наркоманію відповідною опікою і контролем. Це своєрідна наркологічна допомога.

Автор зазначає, що встановлення у 1995 р. кримінальної відповідальності за незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ст. 229¹⁶ КК) порушує права людини, суперечить чинному Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 січня 1991 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР (ним була скасована кримінальна і адміністративна відповідальність за немедичне вживання наркотиків), вказує на існування в даному випадку колізії у праві.

Проблема-парадокс примусове лікування є порушенням прав людини полягає, зокрема, в неоднозначному ставленні окремих фахівців до самої назви такого лікування.

При визначенні соціально-правового заходу, яким є примушування наркоманів до лікування, законодавець правильно відхилив терміни “недобровільне лікування”, “обов'язкове лікування” і визначив його поняттям “примусове лікування”.

При висвітленні проблеми-парадоксу заборона культивування наркотиковмісних рослин порушує права людини автор зосереджує увагу, зокрема, на неоднозначності визначення в Законі України від 20 грудня 1990 р. “Про міліцію” (п. 15 ст. 11) її прав щодо виконання норм адміністративного законодавства, передумовою виконання яких є входження в жилі приміщення громадян та на їх земельні ділянки. На практиці це призводить до порушення конституційних прав громадян (ч. 2 ст. 30, ст. 41 Конституції України). Пропонується внести зміни до чинного законодавства, аби забезпечити права людини в цих випадках.

Коли готувався Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”, текст його ст. 8 “Огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян” спочатку не мав ні чітких правових підстав, ні гарантій законності проведення таких оглядів. У цьому, зокрема, проявилася проблема-парадокс “законні” заходи, що порушують права людини.

Автор доклав значних зусиль, аби ця стаття Закону не породжувала зловживань з боку працівників правоохоронних органів. Її кінцевий варіант враховує права людини і містить норму-противагу щодо можливих порушень закону правоохоронцями.

Підрозділ 1.3 Незаконний обіг наркотичних засобів і відмивання грошей (міжнародно-правовий досвід і національні проблеми їх запобігання) містить характеристику ситуації у світі та в Україні з даної проблеми, аналіз чинних конвенцій, інших документів, які становлять нормативно-правову базу в галузі боротьби з відмиванням грошей.

Згідно з оцінками ООН, вартісний обсяг незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин складає приблизно 400 млрд. дол. США на рік, причому 5070 % його припадає на готівковий обіг. У зв'язку з цим у торговців наркотиками виникає необхідність перевести величезну кількість готівкових коштів у безготівковий обіг, який забезпечує їх використання з найменшим ризиком. Для цього такі особи вдаються до послуг кредитно-фінансових установ, використовуючи останні з метою відмивання доходів, одержаних від незаконного обігу наркотиків. Крім того, для приховування джерела походження своїх статків торговці наркотиками вкладають злочинно добуті кошти в різну рухому й нерухому власність.

Виходячи з положень ст. 3 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., ст. 6 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 р., сформульовано визначення відмивання грошей. Це злочинна діяльність, переважно міжнародного масштабу, що характеризується умисним приховуванням дійсного характеру (походження) джерела майна чи фінансових коштів шляхом незаконного їх використання (привласнення, передача, володіння, розміщення, переміщення тощо) з метою “легалізації” злочинних доходів, і, зокрема, від наркобізнесу.

За довідками Програми ООН з міжнародного контролю за наркотиками, сьогодні на території України діє міжнародна наркомафія. Про це свідчать регулярні випадки відмивання наркодоларів шляхом різних легендованих переказів грошових коштів на рахунки місцевих недержавних організацій з наступним їх поверненням офіційними каналами. За твердженнями експертів США, мають місце й прямі пропозиції з боку сумнівних кредиторів надати Україні значні позики, скоріше за все у наркодоларах, про що свідчать досить низькі відсотки й великі строки їх погашення. Тож потрібно терміново покласти край відмиванню та введенню таких доходів у легальний обіг, бо якщо сьогодні представники злочинного світу посядуть економічні висоти, то завтра вони посядуть політичні, і ми матимемо справу з кримінальною ринковою економікою на зразок колумбійської чи болівійської.

На конкретних прикладах автор доводить обґрунтованість цього висновку і зазначає, що ця проблема для вітчизняних правників є новою, оскільки науковці раніше нею не займалися. У цьому контексті варто звернути увагу на ту обставину, що відомі два проекти Кримінального кодексу України в перших варіантах взагалі не мали статей про відповідальність за відмивання “брудних” грошей.

Робиться висновок, що подолання (або принаймні блокування) такого явища, як відмивання грошей, потребує комплексного підходу. Це означає, перш за все (і найголовніше), законодавчу і організаційну перебудову фінансової діяльності, тобто усі фінансові установи повинні працювати узгоджено з правоохоронними органами. Отже, потрібно негайно розробити досі невідому нашому законодавству нормативну базу в галузях банківського, фінансового, податкового, цивільного та адміністративного права, і вже тільки після цього приймати кримінально-правові норми.

Утім, сьогодні є необхідні юридичні підстави в площині міжнародних зобов'язань для боротьби з відмиванням грошей, оскільки Україна ратифікувала Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 р. Окрім того, і національне законодавство (ст. 229¹²) передбачає відповідальність за використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

...