Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)

Поряд з цим пропонується розробити і прийняти Закон Про боротьбу з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

У розділі другому Проблеми кримінальної відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (складається із п'яти підрозділів) на базі чинного антинаркотичного законодавства, практики його застосування та наукових розробок дається загальна характеристика елементів складів злочинів, пов'язаних з наркотиками. Пропонуються відповідні рекомендації щодо вдосконалення законодавства в галузі боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів.

Підрозділ 2.1 Визначення об'єкта злочинів у сфері обігу наркотичних засобів висвітлює загальнометодологічні підходи до вчення про об'єкт злочину, які досить ґрунтовно розроблені в теорії радянського й українського кримінального права і є визначальними в даному дослідженні. Автор виходить з того принципового висновку, що об'єктом злочину в кримінальному праві є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом від злочинних посягань. На користь цієї позиції наведені необхідні аргументи.

Аналізуються точки зору щодо визначення об'єкта злочинів, пов'язаних з наркотиками. Дисертант поділяє висловлену в юридичній літературі думку про те, що народне здоров'я -- це не біофізіологічний чи психологічний стан населення, а “суспільні відносини, що регулюються відповідними правилами та забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і життєдіяльності людського організму”. Це визначення, загалом правильне, на думку автора, треба дещо уточнити, конкретизувати в тому плані, що умовами нормального функціонування та життєдіяльності організму людини є забезпечена суспільством і охоронювана державою можливість перебувати в живому стані, відчувати радість живого, здорового буття. Наявність такої можливості у певної людської спільноти і в окремої особи як її члена є основним, глибинним змістом категорії здоров'я населення, яке охороняється кримінальним законом. Саме можливість стану життєдіяльності людей, який відповідає інтересам суспільства, є головним у змісті здоров'я населення як об'єкта злочинних посягань.

Суспільна сутність і небезпечність злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами, у тому й полягає, що вони руйнують цю можливість. Врешті-решт злочинним наслідком аналізованих діянь стає хвороба -- наркоманія (токсикоманія). Наркомани тому і є хворими, що позбавлені можливості перебувати у здоровому стані, користуватися благами життя, що порушена їх життєдіяльність. Наркоманія як хвороба є протилежністю здоров'ю населення. Сутність наркоманії має певне значення для характеристики об'єкта цих злочинів, оскільки злочинні наслідки належать одночасно до об'єктивної сторони і до об'єкта злочину.

Наркоманія як злочинний наслідок вказує на руйнацію здоров'я населення і дає змогу найбільш повно й ґрунтовно розкрити його зміст як об'єкта аналізованої категорії злочинів.

На підставі викладеного зроблено висновок, що родовим об'єктом злочинів у сфері обігу наркотичних засобів є суспільні відносини, які забезпечують невизначеному колу осіб можливість і сприятливі умови для перебування у живому стані, радісного і здорового буття.

Ці суспільні відносини є суспільно-громадським змістом здоров'я населення як правової матерії. Механізм заподіяння шкоди народному здоров'ю (родовому об'єкту) полягає в тому, що “наркотичні” злочини руйнують ці суспільні можливості, перетворюють їх на неможливість для потерпілих від таких злочинів, оскільки наслідками останніх є загроза чи реальне настання тяжкої хвороби -- наркоманії (або токсикоманії).

Очевидно, що за родовим об'єктом не всі склади злочинів, що пов'язані з наркотиками, належать до посягань у сфері народного здоров'я (винятком є, зокрема, статті 229¹², 229¹⁵, 229¹⁶ КК). Проте вони були розміщені серед злочинів проти народного здоров'я на підставі спільної для них антинаркоманійної спрямованості. Обраний шлях заперечує науково обгрунтований метод побудови глав Особливої частини Кримінального кодексу за ознаками родового об'єкта. Відхилення від цього метода обов'язково призведе до ускладнень в застосуванні кримінального законодавства, зруйнує апробовану систему його кодифікації і позбавить законодавця надійного інструмента останньої.

Автор переконаний, що певні негаразди, які трапляються в процесі розбудови Особливої частини чинного Кримінального кодексу України (так само як і при розробленні проекту нового), викликані не якимись помилковими методами її конструювання, а складністю правильного і чіткого визначення родового об'єкта злочину.

Дисертант дійшов висновку, що певні злочини (наприклад, передбачені статтями 229¹, 229², 229¹⁷, 229¹⁹, 229²⁰ КК) загрожують здоров'ю не певних, конкретних осіб, а більш-менш широкого, невизначеного кола осіб (що постраждали від розповсюдження наркотиків). Тому їх родовим об'єктом є здоров'я не окремої особи, а здоров'я людей (кількох осіб, більш-менш значного їх числа, які або зовсім заздалегідь не відомі злочинцеві, або про яких він має лише загальне уявлення). За вказаних об'єктивних підстав ці злочини можуть бути визнані посяганнями на здоров'я людей (населення). Найголовнішим об'єднуючим началом “наркотичних” злочинів в одну групу посягань на здоров'я населення є їх здатність завдавати однорідної шкоди у вигляді поширення наркоманії і токсикоманії шляхом незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Отже, усі злочини, які прямо чи побічно пов'язані з наркотичними засобами, на думку автора, можна згрупувати за родовим об'єктом таким чином:

1) злочини, що посягають на здоров'я населення (статті 70¹, 208², 229¹ -- 229⁸, 229¹¹, 229¹⁷, 229¹⁹, 229²⁰ КК);

2) злочини, що посягають на здоров'я чи життя особи (ст. 229¹⁵ КК);

3) злочини, що посягають на громадський порядок (ст. 229¹⁶ КК);

4) злочини, що посягають на порядок управління (статті 229¹³, 229¹⁴, 229¹⁸ КК);

5) злочини, що посягають на економічну систему держави (ст. 229¹² КК);

6) злочини, що посягають на правосуддя (статті 183⁴, 184, 186, 187 КК).

Запропонована класифікація наочно свідчить, що далеко не всі злочини, які є елементами незаконного обігу наркотичних засобів, посягають на народне здоров'я.

На підставі даної класифікації злочинів може бути розроблена теоретична модель системи норм про відповідальність за злочини, пов'язані з наркотиками. Це, в свою чергу, дає можливість обґрунтувати доцільність виокремлення в новому Кримінальному кодексі України спеціального розділу Злочини у сфері обігу наркотичних засобів поряд із самостійним розділом Злочини проти здоров'я населення.

Автор дійшов висновку, що кримінально-правові заборони у сфері обігу наркотичних засобів, які спрямовані на охорону здоров'я населення, досягають своєї головної і кінцевої мети опосередковано через охорону здоров'я конкретної людини. Саме воно і повинно визнаватися основним безпосереднім об'єктом першої групи злочинів, пов'язаних з наркотиками.

У підрозділі 2.2. Характеристика предмета злочинів, пов'язаних з наркоманією автор зазначає, що в узагальненому вигляді предмет аналізованих злочинів складають:

1) наркотичні засоби, які є предметом злочинів, передбачених статтями 70¹, 229¹ 229², 229⁶, 229⁸ КК;

2) психотропні речовини (статті 70¹¹, 229¹¹, 229², 229⁶, 229⁸ КК);

3) прекурсори (статті 70¹, 229¹⁹, 229²⁰ КК);

4) снотворний мак чи коноплі (ст. 229³ КК);

5) фінансові кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів і використовувані з метою їх відмивання (ст. 229¹² КК);

6) документи (підроблені чи незаконно одержані) на отримання наркотичних засобів (ст. 229¹³ КК);

7) офіційні документи, які містять завідомо неправдиві відомості про обіг наркотичних засобів (ст. 229¹⁸ КК);

8) рецепт (незаконно виданий) на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229¹⁴ КК);

9) обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229¹⁷ КК);

10) дім та приміщення для вживання чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або для вживання одурманюючих засобів (статті 229⁴, 229¹¹ КК).

Розкривається кримінально-правовий зміст цих предметів. Зокрема, розглянуто класифікацію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які перебувають у незаконному обігу, та кількісне значення їх невеликих, великих і особливо великих розмірів. Ці питання регламентовано документами, що затверджуються Комітетом.

До них належать насамперед Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю у відповідності з чинним законодавством України. Перелік являє собою таблиці класифікації наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (цих таблиць чотири). Розкривається зміст зазначених таблиць.

Поряд з виданням Переліку до компетенції Комітету законом віднесено також визначення розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (примітки до статей 70¹, 229¹, 229⁸, 229¹⁹ КК). Нормативно таке визначення спочатку було оформлено Комітетом у вигляді чотирьох Висновків від 18 квітня 1995 р. Потім замість них Комітет затвердив Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу.

Таблиці розмірів узгоджено з таблицями (і їх списками) класифікації наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, тобто з Переліком.

Порівняльний аналіз даних про види наркотичних засобів і психотропних речовин, що знаходяться в незаконному обігу, доводить відсутність сталості у їх структурі. На запитання, які наркотики або психотропні речовини найчастіше є предметом немедичного вживання та незаконного обігу, не можна відповісти однозначно. Все залежить від конкретного регіону країни і досліджуваного періоду. Це необхідно враховувати правоохоронним органам при плануванні відповідних профілактичних заходів.

Наводяться порівняльні дані про найбільш поширені види наркотиків, які були в незаконному обігу в колишньому СРСР і в УРСР наприкінці 80 років, і тепер в Україні.

У вивчених автором справах даної категорії, розглянутих судами України в 1995 р. I півріччя 1997 р., найчастіше предметом злочину були наркотичні засоби рослинного походження: макова солома, опій-сирець, опій екстракційний або ацетильований, гашиш, марихуана (близько 80%). Тепер в обігу з'явилися особливо небезпечні наркотичні засоби -- героїн, морфій, кокаїн (приблизно 17%). Серед психотропних речовин в основному зустрічається ефедрин, а серед прекурсорів -- ацетон, ангідрид оцтової кислоти, сірчана й соляна кислоти.

Предмет посягання тісно пов'язаний з такими ознаками об'єктивної сторони складу злочину, як засоби і знаряддя вчинення останнього. Правильне встановлення предмета посягання, намірів і цілей використання засобів і знарядь вчинення злочину може мати велике доказове значення у кримінальних справах і в зв'язку з цим остаточно визначати кваліфікацію злочину.

Досліджуючи це питання, автор дійшов висновку, що наркотичні засоби, психотропні речовини в одних випадках (наприклад, передбачених статтями 229¹, 229² КК) є предметом злочину, в інших -- засобом (зокрема, статті 229⁵, 229¹⁶ КК) або знаряддям (ст. 229¹⁵ КК) його вчинення. Проте вони можуть і не належати до згаданих категорій, а бути частиною тексту кримінально-правової норми (статті 229¹², 229¹⁷, 229¹⁸ КК).

Згідно з чинним законодавстовом України операції з аналогами наркотичних засобів і психотропних речовин не утворюють незаконного обігу, а тому не містять складу злочину і, отже, -- не є предметом розглядуваних злочинів.

Спеціальну увагу зосереджено на тому, що останнім часом спостерігається зростання попиту на анаболічні стероїди (речовини, котрі збільшують м'язову масу й фізичну силу), зростають і масштаби їх вилучення. Фахівці дійшли висновку про досить шкідливі соціальні наслідки зловживання анаболіками. Зокрема, є небезпека формування фізичної і психічної залежності організму людини внаслідок вживання великих доз анаболічних стероїдів (проводились, хоча й в обмежених масштабах, наукові дослідження таких випадків). Пропонується проаналізувати чинне законодавство з точки зору посилення контролю за обігом анаболічних стероїдів.

Підрозділ 2.3 Зміст об'єктивної сторони злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами. Об'єктивна сторона більшості злочинів у сфері обігу наркотичних засобів відзначається тією особливістю, що диспозиції кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за дані злочини, є бланкетними, -- їх зміст визначається не тільки цими нормами, а й підзаконними актами інших галузей права.

Аналізовані злочини взагалі є порушенням правового режиму обігу зазначених засобів і речовин. Цей режим регламентовано нормами міжнародного права -- Конвенціями ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів 1961, 1971, 1988 рр., національним законодавством та іншими нормативними актами.

Об'єктивна сторона складів злочинів у сфері обігу наркотичних засобів характеризується таким чином: 1) всі ці злочини (статті 70¹, 208², 229¹ 229⁸, 229¹¹ 229²⁰ КК) вчиняються шляхом дії (злочини, передбачені ст. 229⁷ КК, можуть бути вчинені також шляхом бездіяльності); 2) переважна їх більшість мають так звані формальні чи скорочені склади; 3) значна частина кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за ці злочини, побудована за принципом спеціальних норм; 4) всі ці злочини, як правило, не мають факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину -- їх кваліфікація не залежить від способу, часу, місця, обстановки і знарядь вчинення злочину (лише в ст. 229¹⁵ КК є вказівка на вчинення злочину проти волі потерпілого, тобто способом насильства, у ч. 2 ст. 229² і ч. 2 ст. 229¹⁹ КК та ч. 3 цих статей -- на кваліфікуючі ознаки розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин чи прекурсорів відповідно способом насильницького грабежу і способом розбійного нападу, а в ч. 2 ст. 229¹, ст. 229¹⁶ КК передбачено таку обов'язкову ознаку об'єктивної сторони, як місце вчинення цього злочину -- в громадських місцях); 5) кваліфікуючі ознаки цих злочинів майже типові: повторність вчинення злочину, вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб, або організованою групою, або особливо небезпечним рецидивістом; 6) окремі злочини мають специфічні кваліфікуючі ознаки, пов'язані з особливостями предмета злочину, -- великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини; 7) дві норми мають адміністративну преюдицію (статті 229³, 229⁸ КК).

Спеціальними кваліфікуючими ознаками об'єктивної сторони окремих злочинів є, наприклад: а) збут наркотичних засобів або психотропних речовин у громадських місцях, а саме “у місцях, що використовуються для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян” (ч. 2 ст. 229¹ КК); б) розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів особою, якій зазначені засоби і речовини було довірено у зв'язку з її службовим станом чи під охорону (ч. 2 ст. 229², ч. 2 ст. 229¹⁹ КК); в) незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель у кількості п'ятисот і більше рослин (ч. 2 ст. 229³ КК).

Аналізуються об'єктивні ознаки злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами.

На думку окремих юристів, у разі незаконної передачі наркотичних засобів особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях, дії винних осіб треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 183⁴ і 229¹ КК. Наведені судження щодо правової оцінки зазначених дій навряд чи можна визнати коректними. Автор обґрунтовує свою позицію відповідними аргументами.

Український законодавець поряд з нормами про відповідальність за розкрадання державного чи колективного майна (статті 8184, 86, 86¹ КК) передбачив також відповідальність за розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229² КК), розкрадання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229¹⁷ КК), і розкрадання прекурсорів (ст. 229¹⁹ КК). Необхідність таких заборон викликана насамперед специфікою предмета злочинів, передбачених статтями 229², 229¹⁷, 229¹⁹ КК, і зумовленим цим особливим правовим режимом обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Водночас ці склади злочинів відрізняються між собою за об'єктивними та суб'єктивними ознаками. Їх не тільки об'єднують, а й відрізняють особливості предмета посягання, обов'язковість мети збуту (для розкрадання прекурсорів), ознаки суб'єкта злочинів. Але найголовніше те, що вони відрізняються від розкрадання державного чи колективного майна.

Розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229² КК) -- це умисне протиправне їх вилучення будь-яким способом із державних, колективних чи приватних підприємств, установ, організацій, із правомірного чи незаконного володіння громадян, а, за певних умов, також збирання наркотиковмісних рослин або їх частин для протиправного використання.

Дано також визначення розкрадання прекурсорів (ст. 229¹⁹ КК) і розкрадання обладнання (ст. 229¹⁷ КК).

У критичному плані розглянуті точки зору юристів, які одним із способів розкрадання наркотиків називають вимагательство. Дисертант вважає, що випадки вимагательства наркотичних засобів або психотропних речовин потрібно кваліфікувати не як розкрадання цих предметів (ст. 229² КК), а за сукупністю злочинів, передбачених ст. 86² чи 144 КК і ч. 2 ст. 17, ст. 229¹ або 229⁶ КК. У той же час викладене свідчить про наявність прогалини в законодавстві. Враховуючи суспільну небезпечність вимагательства наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів було б виправданим встановити кримінальну відповідальність за такі дії.

Виключення ст. 229⁹ із Кримінального кодексу і зміна диспозиції ч. 1 ст. 229³ потягли за собою необхідність законодавчого тлумачення питання про застосування (незастосування) зворотної сили закону щодо осіб, засуджених за ст. 229⁹ КК. Автор вважає, що рішення Верховної Ради України з цього питання не повною мірою відповідає принциповим положенням законодавства про зворотну силу закону (ч. 2, 3 ст. 6 КК), наводить доводи і міркування на обґрунтування цієї думки.

У підрозділі 2.3 дається також узагальнений аналіз окремих кваліфікуючих ознак, які характерні для багатьох складів злочинів у сфері обігу наркотиків.

Підрозділ 2.4 Особливості суб'єктивної сторони злочинів, пов'язаних з наркоманією. Усі злочини, пов'язані з наркотичними засобами (статті 70¹, 208², 229¹ 229⁸, 229¹¹ 229²⁰ КК), вчиняються умисно. Лише один з них, що передбачений ст. 229⁷ КК (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів) може бути вчинено як умисно, так і необережно.

На умисний характер певних діянь вказує законодавче формулювання окремих статей, яке містить посилання на мотиви й мету злочину (ст. 229¹, ч. 2 ст. 229³, 229⁴, ст. 229¹¹, 229¹², 229¹⁴, ч. 3 ст. 229¹⁷, ст. 229¹⁹, ч. 2 ст. 229²⁰ КК), завідомість (ст. 229¹⁸ КК), адміністративну преюдицію (ч. 1 ст. 229³, ст. 229⁸ КК). Робиться висновок, що аналізовані злочини може бути вчинено лише з прямим умислом.

Особливістю двох складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 229⁷ і ч. 2 чи 3 ст. 229¹⁵ КК, є те, що вони допускають вчинення відповідних діянь з подвійною формою вини (її ще називають змішаною формою вини). Це питання аналізується в дисертації.

Усі злочини, пов'язані з наркоманією, вчиняються за певними мотивами, хоча в більшості випадків останні не передбачені законом як обов'язкові ознаки цих злочинів. Але аналіз суб'єктивної сторони зазначених злочинів дозволяє зробити висновок про мотиви їх вчинення.

Враховуючи вартість (ціну) наркотичних засобів і психотропних речовин на “чорному” ринку, прибутковість торгівлі ними, можна помилково визнати, що перше місце серед мотивів аналізованих злочинів посідає корисливий мотив. Так, він дійсно може бути рушійною силою при вчиненні будь-якого злочину, пов'язаного з наркоманією. Однак це не означає, що більшість чи якась частина розглядуваних злочинів вчиняється лише з корисливих мотивів. Аналіз кримінального законодавства в цій галузі доводить, що тільки окремі склади злочинів містять вказівку на корисливий мотив або корисливу мету. Нарешті, судова практика красномовно свідчить: приблизно 90% засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів -- це особи, які незаконно виробили, виготовили, придбали тощо ці засоби й речовини для власного вживання.

Викладене доводить, що найбільш поширеним основним мотивом вчинення злочинів, пов'язаних із наркотичними засобами або психотропними речовинами, є мотив вживання (власного чи іншими особами). Це повинно бути враховано в процесі подальшого вдосконалення антинаркотичного законодавства, яке нині спрямоване в основному проти споживача наркотиків, нерідко хворої людини (наркомана).

Усі злочини, поєднані з наркоманією, вчиняються з тією чи іншою метою (без мети не буває вчинку), але не в усіх цих злочинах мета є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони.

Наприклад, особливим змістом наповнена суб'єктивна сторона незаконних виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів. Хоча в ч. 1 ст. 229²⁰ КК немає вказівки на мету вчинення цих дій, її наявність і встановлення у справах даної категорії є обов'язковими. Перелічені дії матимуть злочинний характер лише за певної мети -- коли вони вчиняються саме для подальшого виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин.

У деяких складах злочинів, пов'язаних з наркоманією, мета їх вчинення є конструктивною ознакою суб'єктивної сторони. Таку роль відіграють:

мета збуту наркотичних засобів або психотропних речовин при їх незаконному виробленні, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні (ст. 229¹ КК ); мета збуту прекурсорів при їх розкраданні (ст. 229¹⁹ КК) та незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні або пересиланні (ч. 2 ст. 229²⁰ КК); мета збуту-придбання макової соломи чи конопель при незаконному посіві або вирощуванні снотворного маку чи конопель (ч. 2 ст. 229³ КК); корислива мета при організації або держанні дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин (ч. 2 ст. 229⁴ КК); мета одурманювання лікарськими та іншими засобами, що не є наркотичними або психотропними (ст. 229¹¹ КК); мета продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів при використанні певного роду коштів і майна (ст. 229¹² КК); мета виготовлення особливо небезпечних наркотичних засобів або психотропних речовин при розкраданні, незаконних виготовленні, придбанні, зберіганні, передачі чи продажу іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ч. 3 ст. 229¹⁷ КК).

Особу можна притягти до відповідальності за цими кримінально-правовими нормами лише у тому разі, коли передбачені ними діяння були вчинені із зазначеною метою.

Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (ст. 229¹² КК), відбувається в трьох альтернативних формах, кожна з яких має специфічні комбінації ознак. Цими формами є: а) розміщення фінансових коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, у банках, на підприємствах та в інших структурах незалежно від форм власності; б) придбання на такі кошти об'єктів, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих та інших потреб; в) використання таких коштів і майна з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

На думку дисертанта, мета продовження злочинної діяльності, пов'язаної з наркоманією, стосується лише третьої форми використання коштів, здобутих від наркобізнесу. Втім, закріплення в ст. 229¹² КК спеціальної мети треба визнати зайвим. Вона не повинна бути передумовою відповідальності у рамках цієї статті.

Автор аналізує точки зору юристів щодо розуміння мети збуту-придбання макової соломи чи конопель (ч. 2 ст. 229³ КК). У дисертації обґрунтовується думка про те, що зазначена мета передбачає не альтернативні дії -- збут чи придбання (не випадково в цій конструкції відсутні сполучники ”або”, “чи”), а охоплює й об'єднує вчинення обох цих дій. Мета збуту-придбання наркосировини є двоєдиною -- як за характеристикою суб'єктивної сторони дій кожного із співучасників, так і за проявом об'єктивної сторони злочину. Це спільна мета виробника й замовника наркотиковмісних культур. Вона об'єднує складне психічне ставлення до своїх дій і їх наслідків двох сторін, а тому обтяжує їх відповідальність.

Обґрунтовується думка про те, що кримінальна відповідальність за схиляння до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин настає за ст. 229⁵ КК не тільки за наявності мети викликати у потерпілого бажання вживати ці засоби чи речовини, а й тоді, коли винуватий мав на меті добитися від потерпілого згоди їх вжити, і незалежно від того, чи вживала ці засоби й речовини особа, яку до цього схиляли.

Підрозділ 2.5 Суб'єкт незаконного обігу наркотичних засобів. Згідно із законом суб'єктами більшості злочинів у сфері обігу наркотичних засобів є особи, які досягли 16-річного віку. Винятком є розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин, вчинене шляхом крадіжки, грабежу і розбійного нападу (ст. 229²), -- кримінальна відповідальність за нього настає з 14-ти років. Зауважується, що аналогічні дії з прекурсорами, а також з обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (статті 229¹⁹, 229¹⁷ КК), не включені до ч. 2 ст. 10 КК, а тому суб'єктом цих злочинів можуть бути особи, що досягли 16-ти років.

На особливу увагу заслуговує питання про мінімальний вік притягнення до відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 208² КК (втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання), ч. 2 ст. 229⁵ КК (схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин), ч. 2 ст. 229¹, ч. 2 ст. 229⁴, ч. 3 ст. 229⁶ КК (незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою чи без мети збуту, а так само збут наркотичних засобів або психотропних речовин, організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин із залученням неповнолітнього).

Усі названі вище злочини фактично є різновидами втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (ст. 208 КК).

Донедавна Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 23 грудня 1983 р. № 6 “Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність” роз'яснював, що “під схилянням неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, відповідальність за яке настає за ч. 2 ст. 229⁵ КК, необхідно розуміти умисні дії дорослої особи (виділено нами. -- А.М.), спрямовані на те, щоб збудити у неповнолітнього бажання вживати наркотики”.

Спираючись на це тлумачення закону, автор вважає, що суб'єктом втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а також вчинення незаконних операцій з наркотичними засобами й психотропними речовинами із залученням неповнолітнього може бути лише повнолітня особа, тобто така, якій на момент їх вчинення виповнилося 18 років. Якщо, приміром, неповнолітнього схиляє до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин інший неповнолітній, дії останнього не можна кваліфікувати за ч. 2 ст. 229⁵ КК; у даному разі відповідальність настає без урахування цієї кваліфікуючої ознаки. На жаль, п. 9 згаданої постанови в редакції від 3 грудня 1997 р. слів дорослої особи вже не містить. Така позиція Пленуму Верховного Суду України (який, до того ж, у постанові від 27 лютого 1998 р. № 3 це питання обійшов увагою) нічим не обгрунтована і може дезорієнтувати правозастосовчі органи.

Певні склади злочинів, пов'язаних з наркоманією, мають спеціальний суб'єкт. У дисертації розглядається це питання. Дається кримінологічна характеристика осіб, засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів.

Аналізується ставлення фахівців до проблеми обмеженої осудності. Звернуто увагу на те, що за ст. 14 проекту Кримінального кодексу, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, неосудність може бути викликана хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством чи іншим хворобливим станом психіки. У ст. 15 написано, що обмежена осудність також виникає внаслідок хворобливого стану психіки.

Які ж тоді критерії треба мати в цьому випадку для розмежування неосудності та обмеженої осудності? Чи будуть визнавати наркологічних хворих (алкоголіків, наркоманів і токсикоманів) обмежено осудними? Це запитання не вигадане, оскільки має реальне підґрунтя. В Законі “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” поняття наркоманії визначається саме як хворобливий психічний стан (ст. 1).

Доречно зазначити, що над проблемою обмеженої осудності Український науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії працює понад три роки. Проте дослідники даної проблеми слушно зауважують, що на сьогодні немає чіткої, науково обґрунтованої теорії обмеженої осудності.

Обґрунтовуючи свою позицію, автор заперечує доцільність закріплення в Кримінальному кодексі України інституту обмеженої осудності.

Розділ третій Українська карна політика в галузі боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів складається із двох підрозділів. У підрозділі 3.1. Запобігання незаконному обігу наркотиків як пріоритетний напрям української карної політики (кримінологічні та кримінально-правові проблеми) розглядається поняття політики в галузі боротьби зі злочинністю, обґрунтовується доцільність позначення її терміном карна політика (рос. -- уголовная политика). Аналізується стан дослідження карної політики українськими юристами на сучасному етапі.

Автор вважає, що карна політика обов'язково зосереджує в собі, поряд з іншими, заходи протидії незаконному обігу наркотиків і поширенню наркоманії в Україні. Таке відгалуження (елемент, підсистему) державної політики в галузі боротьби зі злочинністю можна назвати антинаркотичною політикою. На думку дисертанта, антинаркотична політика -- це комплекс заходів державного, громадського, релігійного, приватного та іншого характеру, спрямованих проти незаконного обігу наркотиків і поширення наркоманії в Україні, що охоплює програми боротьби з незаконними пропозиціями і (чи) попитом на наркотики, профілактику зловживання ними (в тому числі антинаркотичну пропаганду), формування правильної громадської думки щодо хворих на наркоманію, лікування і створення альтернативних систем медико-соціальної реабілітації наркологічних хворих та осіб, що допускають немедичне вживання наркотиків.

В арсеналі антинаркотичної політики є різні засоби організаційного, медичного, соціального та правового характеру. Серед кримінально-правових засобів запобігання наркоманії та незаконному обігу наркотиків особливу роль відіграють заохочувальні норми, адміністративна преюдиція, примусове і профілактичне лікування наркоманів та кримінальне покарання. Розглядаються їх зміст і механізм дії.

У процесі узагальнення судової практики автору не трапився жоден випадок застосування ст. 229¹⁰ КК. Як з'ясувалося, облік застосування норм ст. 229¹⁰ КК (як і ч. 2 ст. 44 КпАП) не ведеться. На думку дисертанта, це шкодить створенню нормальних умов для реалізації профілактичних функцій антинаркотичного законодавства. Адже відсутність необхідної інформації з цього питання може свідчити і про те, що положення ст. 229¹⁰ КК взагалі не застосовуються. І якщо це так, то подібна практика спотворює карну політику в галузі подолання наркоманії, породжує правовий нігілізм у громадян і посадових осіб. Отже, централізований облік застосування ст. 229¹⁰ КК і ч. 2 ст. 44 КпАП обов'язково має бути впроваджений.

Дисертант вважає, що заохочувальні норми потребують вдосконалення. Доцільно об'єднати дві частини ст. 229¹⁰ КК в одну норму, розпочати її положенням щодо хворих на наркоманію чи токсикоманію і передбачити для них можливість звільнення від відповідальності за ті ж злочини, що перелічені в ч. 1 ст. 229¹⁰ КК. Аналогічні зміни й доповнення необхідно внести до адміністративного законодавства.

Досліджуючи інститут адміністративної преюдиції в кримінальному законодавстві, автор критично оцінює підхід законодавця до вирішення питання про притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, коли в його основу покладено не діяння, а особу.

Адміністративну преюдицію мають два склади злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами і психотропними речовинами (статті 229³, 229⁸ КК). Колишня редакція ст. 229³ КК адміністративної преюдиції не передбачала. Вирішуючи питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 229³ або ст. 229⁸ КК, необхідно всебічно і повно досліджувати всі матеріали справи, в тому числі обставини, пов'язані із застосуванням заходів адміністративного стягнення.

Особливо ретельно належить досліджувати адміністративні матеріали щодо неповнолітніх. Необхідно пам'ятати, що Кодекс України про адміністративні правопорушення 15 листопада 1994 р. було доповнено ст. 24¹ (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх). Згідно з цією статтею до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані за вчинення адміністративних правопорушень певні заходи впливу (застереження, догана, сувора догана тощо). Оскільки дані заходи не є видами адміністративного стягнення (вони не згадуються серед останніх у ст. 24 КпАП, а саме про них йдеться у ч. 1 ст. 229³, ст. 229⁸ КК), то застосування до неповнолітнього ст. 24¹ КпАП виключає врахування повторності дій в разі вчинення нового правопорушення. Тобто за таких обставин щодо особи не можуть бути застосовані кримінально-правові норми з адміністративною преюдицією.

Використання в кримінальному законодавстві заходів, що належать до арсеналу інших галузей права, критично оцінюється багатьма правниками. Не випадково новим Кримінальним кодексом РФ адміністративна преюдиція повністю вилучена з правового обігу. Можливо, таким шляхом піде й український законодавець. Якщо ж збережеться стара законодавча практика, то треба визнати недостатнім використання адміністративної преюдиції як профілактичного напрямку кримінально-правової політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків. Часткової декриміналізації за допомогою інституту адміністративної преюдиції в такому випадку потребують суспільно небезпечні діяння, передбачені ч. 2 ст. 229, ч. 1 ст. 229⁷, ч. 1 ст. 229²⁰ КК.

За глибоким переконанням автора, адміністративна преюдиція, що закріплена в статтях 229³, 229⁸ КК (та в інших подібних складах злочинів), має правове значення, тобто може бути передумовою притягнення до кримінальної відповідальності, лише у випадках дійсного застосування адміністративного стягнення. Будь-який інший підхід до цього питання є небезпечним, оскільки приховує в собі потенційне порушення законності та прав людини.

Підрозділ 3.1 завершується аналізом практики призначення кримінального покарання за злочини, пов'язані з наркотиками. У 1996 р. в Україні за статтями 70¹, 229¹ 229⁸, 229¹³, 229²⁰ КК засуджено 21 571 особу, з них: до позбавлення волі -- 11 058 (51,3%); до виправних робіт -- 451 (2,1%); умовно із застосуванням ст. 45 КК -- 3214 (14,9%); з відстрочкою виконання вироку відповідно до ст. 46¹ КК -- 4712 (21,8%); до штрафу -- 1898 (8,8%); до інших видів покарання -- 1; звільнено від покарання у зв'язку з амністією -- 237 (1,1%). Крім того, до 1340 (6,2%) засуджених за ці злочини застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна; до 5018 (23,3%) засуджених на підставі ст. 14 КК застосовано примусове лікування від наркоманії.

Ясна річ, що зменшення кількості вироків, за якими призначено покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, є наслідком непослідовного і невиправданого рішення законодавця про повне виключення цього покарання із санкцій статей, що передбачають відповідальність за незаконний обіг наркотиків. Відповідальність за вчинення злочинів, пов'язаних з наркоманією, має бути диференційована за допомогою різноманітних правових інститутів, у тому числі й покарання. Це спрямовувало б органи правосуддя на повне використання профілактичного потенціалу Кримінального кодексу України.

Необхідно звернути увагу на те, що вартісним критерієм розміру штрафу як виду покарання за злочини, пов'язані з наркотиками, визнано мінімальний розмір заробітної плати (ч. 1 ст. 229³, ч. 1 ст. 229⁶, ст. 229⁷, ст. 229⁸, ст. 229¹¹, ч. 1 ст. 229¹³ -- ч. 1 ст. 229¹⁷, ст. 229¹⁸, ч. 1 ст. 229¹⁹, ч. 1 ст. 229²⁰ КК). Ці положення узгоджено зі ст. 32 КК (штраф). Однак поряд з наведеним критерієм у Кримінальному кодексі використовується ще одна одиниця виміру розміру штрафів -- неоподатковуваний мінімум доходів громадян (наприклад, у ч. 1 ст. 167, ч. 1 ст. 172 КК). Цей самий критерій закріплено для визначення певних кваліфікуючих ознак посадових злочинів (ст. 164 КК). Викладене потребує уваги законодавця, з тим щоб уніфікувати вартісні критерії розміру штрафів та окремих кваліфікуючих ознак складів злочинів.

Розглядається практика призначення примусового лікування, передбаченого ст. 14 КК.

Підрозділ 3.2 Проблема криміналізації та декриміналізації діянь, пов'язаних з наркоманією. Хоча українське кримінальне законодавство про боротьбу з незаконним обігом наркотиків зовсім недавно зазнало суттєвих змін, проблема криміналізації (декриміналізації) діянь у цій сфері, як показує аналіз чинних кримінально- й адміністративно-правових норм та узагальнення практики їх застосування, залишається досить актуальною. До того ж, вона загострюється розробленням нового Кримінального кодексу України, що повинен продемонструвати більш високу якість кодифікації законодавства в цій галузі.

Як уже зазначалося, робочою групою Кабінету Міністрів України підготовлено черговий варіант проекту Кримінального кодексу України за станом на 12 червня 1997 р. Загальний нормотворчий і науковий рівень його підготовки відповідає вимогам сьогодення. Виконано велику, копітку, плідну роботу, і творчий колектив, до складу якого залучено широко відомих практиків та науковців, заслуговує на подяку.

Вартий уваги також альтернативний проект Кримінального кодексу України (розроблений групою науковців України і Російської Федерації на чолі з професором В.М. Смітієнком).

Спираючись на предмет власних наукових інтересів, автор зосередив свою увагу в основному на першому документі. В ньому, на думку дисертанта, проблеми кримінально-правової регламентації відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів висвітлено більш повно і чітко.

Проект містить розд. ХIII “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів та проти здоров'я населення” (тут і далі йдеться про розділи Особливої частини, якщо не буде зазначено інше). До його складу, поряд з іншими нормами, входять 18 статей, які передбачають відповідальність за злочини, що вчиняються на ґрунті наркоманії. Загалом автори проекту повністю (за деякими незначними винятками) сприйняли нове законодавство у цій сфері і продублювали його в статтях 279 295, 297 даного розділу.

Автор вважає, що чинне кримінальне законодавство про боротьбу з незаконним обігом наркотиків не є досконалим, а тому й розд. ХШ проекту Кримінального кодексу потребує доопрацювання.

Треба вельми критично підійти до побудови розділу, де визначатимуться злочини проти здоров'я населення. Для цього необхідно порушити традиційний підхід, згідно з яким злочини проти здоров'я населення -- це обов'язково (і головним чином) злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Пропонується сформувати на базі розд. ХIII два самостійні розділи: “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів” і “Злочини проти здоров'я населення”. У дисертації розроблено теоретичну модель системи норм цих розділів.

Маючи на увазі, що чинне законодавство спрямоване в основному проти споживачів одурманюючих речовин, часто хворих на наркоманію (а це не може задовольняти наше суспільство, оскільки не відповідає завданням і цілям карної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів), і керуючись принципом економії кримінальної репресії, автор пропонує вилучити з проекту такі статті: 279. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; 288. Незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин; 290. Незаконне публічне вживання наркотичних засобів; 292. Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збування підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; 293. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин; 295. Повідомлення зазнаки неправдивих відомостей про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

У дисертації наведені відповідні аргументи на користь позиції автора. Зокрема, висловлені категоричні заперечення проти збереження кримінальної відповідальності за незаконне публічне вживання наркотичних засобів. Намагання подолати незаконний обіг наркотиків шляхом покарання хворих свідчить про спрощене ставлення до завдань і можливостей кримінального права.

Пропонується внести певні корективи до окремих статей проекту Кримінального кодексу. Насамперед це стосується ст. 280 “Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” і ст. 193 “Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом”. Ці два склади злочинів, які передбачають відповідальність за одні й ті ж дії -- відмивання грошей (відмінність полягає лише в джерелах надходження доходів, що пов'язано з різними видами злочинної діяльності), повинні мати тотожні об'єктивні та суб'єктивні ознаки. В даному ж випадку цього нема. Водночас побудова розглядуваних складів злочинів вимагає врахування відповідних положень згаданої Конвенції Ради Європи 1990 р. та Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 1988 р. Іншими словами, конструювання диспозицій статей 193 і 280 проекту треба пов'язувати з визначенням самого поняття відмивання грошей.

Необхідно дещо змінити редакцію ст. 280 проекту (аби запобігти неправильному її тлумаченню): а) вказати, що йдеться про використання коштів, завідомо здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів; б) виключити з ч. 1 посилання на мету продовження незаконного обігу цих засобів і речовин, оскільки така ознака суб'єктивної сторони злочину взагалі унеможливить застосування цієї статті на практиці; в) при формулюванні змісту статті треба використати міжнародно-правове визначення поняття відмивання грошей і назвати її “Відмивання доходів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів” (варіант: “Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом”).

Дисертантом привернуто увагу й до інших статей розд. ХIII проекту Кримінального кодексу.

У площині досліджуваної проблеми криміналізації (декриміналізації) діянь у сфері обігу наркотиків має значення діяльність Комітету, якому законом надано право, зокрема, відносити засоби й речовини до наркотичних, психотропних чи прекурсорів та встановлювати їх розміри. На конкретних прикладах демонструється, що в цій діяльності Комітет не завжди додержує вимог закону.

Конституція України передбачає, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч. 1 ст. 92). У цьому зв'язку, на думку автора, є необхідним переглянути положення аналізованого законодавства, з тим щоб невеликі, великі й особливо великі розміри наркотиків встановлювалися в законодавчому порядку.

У висновках праці міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено загальнотеоретичні результати, одержані в дисертації, і сформульовані положення щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства в галузі боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів; окреслено коло питань, які потребують роз'яснень з боку Пленуму Верховного Суду України; визначені напрями подальших досліджень проблем подолання наркоманії і незаконного обігу наркотиків. Зокрема, пропонується:

1. Враховуючи законодавче визначення наркоманії (хворобливий психічний стан), з метою посилення гарантій права на захист підозрюваного чи обвинуваченого у справах відносно наркоманів, алкоголіків, токсикоманів участь захисника на попередньому слідстві і в суді треба визнати обов'язковою. У зв'язку з цим ст. 46 КПК необхідно доповнити таким положенням: 6) у справах осіб, які визнані хворими на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію.

2. Сьогодні існує нагальна потреба у прийнятті кримінально-правової норми про профілактичне лікування засуджених, які не виявляють ознак наркоманії чи токсикоманії, але викриті в немедичному вживанні наркотичних засобів (психотропних речовин). Це буде кроком у напрямі запобігання наркологічним захворюванням на ранніх стадіях. Було б виправданим доповнити ст. 14 КК частиною п'ятою приблизно такого змісту:

“Суд зобов'язує осіб, які вчинили злочини і зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, психотропними речовинами чи іншими одурманюючими засобами, пройти курс профілактичного лікування і періодично з'являтися до лікаря-нарколога протягом контрольного строку”.

Невиконання засудженим цього припису може розглядатися, наприклад, як підстава для незастосування щодо нього умовно-дострокового звільнення від покарання чи заміни останнього більш м'яким (статті 52, 53 КК), а також акта амністії.

3. Дисертант вважає, що заохочувальні норми (ст. 229¹⁰ КК) доцільно викласти приблизно в такій редакції:

Особа, яка до порушення щодо неї кримінальної справи добровільно звернулася до медичного закладу і розпочала лікування від наркоманії чи токсикоманії, або добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори чи вказала джерело їх придбання, сприяла розкриттю злочинів у сфері обігу цих засобів і речовин, звільняється від кримінальної відповідальності за їх незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (частина 1 статті 229¹, частина 1 статті 229⁶, стаття 229⁸, частина 1 статті 229²⁰ цього Кодексу).

4. З метою диференціювання відповідальності за дії, що мають різний ступінь суспільної небезпечності, пропонується як варіант така редакція ст. 229⁴ КК:

“Стаття 291. Організація або держання притону чи надання приміщення для розповсюдження наркотичних засобів, психотропних чи інших одурманюючих речовин

Надання приміщення для вживання, вироблення або виготовлення наркотичних засобів, психотропних чи інших одурманюючих речовин -- карається позбавленням волі на строк до трьох років чи виправними роботами на строк до двох років.

Організація чи держання притону з тією ж метою -- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів або із залученням неповнолітнього, -- караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.

5. Назріла об'єктивна потреба врегулювати відповідальність за незаконні дії з аналогами наркотиків на кшталт відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин. У цьому зв'язку автор вважає виправданим доповнити гл. Х Кримінального кодексу України (розд. ХІІІ проекту КК) статтею такого приблизно змісту:

“Стаття... Незаконний обіг аналогів наркотичних засобів чи психотропних речовин

Незаконні дії з аналогами наркотичних засобів чи психотропних речовин -- караються відповідно до статей... цього Кодексу”.

6. Пропонується сформувати на базі розд. ХIII проекту Кримінального кодексу України два самостійні розділи: “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів” і “Злочини проти здоров'я населення”. До останнього доцільно включити такі статті розд. II, VIII, IХ, ХIII (нумерація, що в проекті Кодексу):

296. Вироблення, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин.

298. Порушення правил боротьби з епідеміями.