Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні

Вирішення соціальних проблем на основі переговорів представників працюючих і власників за посередництвом держави в Україні можливе тільки за рівноправності соціальних партнерів. У цьому зв'язку зростає роль професійних спілок як захисників робітників найманої праці.

Аналіз вищезазначених проблем дав змогу дисертанту сформулювати основні напрями соціальної політики у сфері соціального партнерства:

1. Підвищити роль держави як координатора й учасника соціального партнерства.

2. Продовжити створення правових основ соціального партнерства.

3. Розробити механізми зрівнювання прав соціальних партнерів.

4. Розробити методи взаємодії соціальних партнерів з метою впровадження в життя досягнених домовленостей.

5.Активно розвивати соціал-партнерські відносини і на регіональному, і на галузевому рівнях, тому що як показує досвід, на макрорівні інститути узгодження соціальних інтересів не відіграють визначальної ролі, а використовуються тільки для зіставлення позицій.

6. Створити механізми державного контролю за дотриманням законодавства в галузі соціального партнерства.

У “Висновках” до дисертаційного дослідження проблем соціальної держави сформульовано ряд положень, що мають теоретичне і практично-політичне значення.

Сформована у другій половині 1990-х років в Україні соціально-політична ситуація переконливо доводить, що консолідація суспільства і його виведення з глибокої кризи можливе лише на основі політики, спрямованої на побудову демократичної, соціальної, правової держави. Вона припускає надання всім громадянам гарантій прав на самореалізацію, соціальний захист, зміцнення соціального партнерства між державою, роботодавцями і профспілками.

Як показує світовий досвід, перехід від однієї суспільно-політичної системи до іншої завжди супроводжується падінням рівня життя населення, що може призвести до зростання нестабільності. Зменшення числа бідних, скорочення розриву між багатством і злиднями шляхом гнучкого державно-правового регулювання, перерозподіл ресурсів через прогресивне оподатковування, сильна система соціального забезпечення сприяють підвищенню стабільності, знижують можливість соціальних і політичних катаклізмів.

У результаті дослідження взаємозв'язку між соціальною політикою і політичною стабільністю виявлено, що сильна соціально-економічна політика є однією з головних передумов стійкого стану суспільства, що дозволяє ефективно функціонувати в умовах різних впливів, зберігаючи при цьому свої структуру і спроможність контролювати процес суспільних перемін. У той самий час відомо, що економічні кризи, спад виробництва, погіршення рівня життя населення, різко виражені диспропорції в розподілі доходів часто ставали причиною руйнації політичної системи. Таким чином, задачею соціальної політики є створення умов для підвищення рівня життя населення, яке повинне відчути свою особисту зацікавленість у мирному і безконфліктному розвитку суспільства. Громадяни повинні знати, що найважливіші інститути держави і суспільства здатні адекватно і своєчасно реагувати на їхні потреби. Цей висновок особливо цінний для України, де суспільство й економіка знаходяться в надто глибокій кризі, високий ступінь соціальної нерівності й у той самий час сьогодні немає згоди між політичними силами з питань про стратегію суспільного розвитку. Усунути економічні причини соціальної несправедливості, як показує історичний досвід, можливо лише шляхом активного державного регулювання, що є характерною рисою діяльності демократичної, соціальної, правової держави.

У результаті дослідження виявлені визначальні ознаки держави загального добробуту і соціальної держави. Якщо перша характеризується високим ступенем відповідальності уряду за соціальне забезпечення, то друга грунтується не тільки на відповідальності держави, але і на власних зусиллях, відповідальності громадян і неурядових організацій.

Виявлені і систематизовані основні теоретико-методологічні підходи до проблеми держав загального добробуту, наявні в зарубіжній і вітчизняній політології. Так, виділяються ліберальні держави загального добробуту (США), у яких забезпечення нужденних здійснюється на основі залишкового принципу; консервативні корпоратистські держави загального добробуту (Німеччина), що ґрунтуються на соціальному страхуванні, і соціал-демократичні держави загального добробуту (Швеція), де перерозподіл доходів здійснюється завдяки високому рівню оподатковування. Відповідно до іншого підходу з аналізу держав загального добробуту використовується такий показник, як частка витрат на соціальне забезпечення у валовому національному продукті.

Держави класифікуються в залежності від ступеня інтенсивності політичної мобілізації робітничого класу (тобто ступеня об'єднання робітничого класу в профспілки і середній відсоток голосів, поданих за соціал-демократичні або інші “ліві партії”); від того, як часто партії робітничого класу здійснювали контроль за урядом (ступінь і тривалість участі в уряді і кількість місць у парламенті); від рівня підтримки “правих” партій. Цей підхід дозволив виявити країни, у яких рівень мобілізації робітничого класу був більш високим і контроль з боку лівих партій достатньо стабільний (Швеція, Норвегія) і країни, що характеризувалися високим рівнем мобілізації робітничого класу, але низьким рівнем контролю (Австралія) або нерегулярним (Великобританія). Наявні дані підтверджують висновок про те, що існує взаємозв'язок між політичною орієнтацією влади і рівнем витрат на соціальні цілі. У той самий час у таких країнах, як Нідерланди, Західна Німеччина і Франція на початку 90-х років спостерігалися високі показники соціальних витрат, проте не було високого рівня мобілізації робітничого класу й уряд не контролювався “лівими”. Цей феномен деякі дослідники пояснюють тим що, у політичній системі таких країн, як наприклад Нідерланди, Бельгія, Західна Німеччина, Австрія, християнські партії відігравали таку саму роль, як соціал-демократичні партії в Скандинавських країнах. Таким чином, якщо “ліва” орієнтація уряду не є обов'язковою умовою для високого рівня соціальних витрат, тоді їхній низький рівень усе ж таки пояснюється домінуванням “правих” політичних сил.

Виходячи з іншого підходу, запропонованого в порівняльній політології школою Катрайта-Віленського, основною причиною розвитку держави загального добробуту є економічний рівень, а не ідеологія. Політичні ж фактори, на думку цих дослідників, впливають скоріше на вибір часу впровадження соціальних програм, а не на їхній зміст.

В ідеалі провідником політики соціальної захищеності, справедливості, рівноправності могла б стати соціал-демократія, яка робить ставку на солідарність і спільні дії. Саме соціал-демократи в повоєнні десятиліття провели успішні соціально-економічні реформи, що стали основою наступного бурхливого економічного розвитку індустріальних країн. Сьогоднішні соціал-демократи значно відрізняються від соціал-демократів 70-х років. Зокрема, ними переглянуті позиції щодо індивідуальної свободи, приватної власності, ринкових відносин і пов'язаних з ними цінностей й настанов. Програми сучасних соціал-демократичних партій наголошують на тандемі приватнокапіталістичних ринкових принципів економіки і державного регулювання економіки (кейнсіанський підхід), соціальної допомоги неімущим прошаркам суспільства, високому рівні зайнятості.

Відповідно до сучасних підходів суть трансформації соціальної держави полягає в її новій, більш активній ролі в процесі адаптації індивіда до умов його життя, які змінилися, що дозволить йому успішно “включитися” у суспільство. Основна мета мінливої соціальної держави, яка полягає в досягненні високого ступеня соціальної включеності, розкриває широкі можливості для суспільного розвитку і сприяє перетворенню соціальної держави в “державу соціальних інвестицій”. Це означає появу нової функції соціальної держави - заохочення ініціативи, творчості і готовності до “нових викликів”. Завдяки цьому, на думку сьогоднішніх соціал-демократів, суспільство може ввійти в “нову еру керованості” і сприяти створенню “інформаційного суспільства” або суспільства, заснованого на знаннях.

Для реалізації соціал-демократичної моделі в Україні потрібні певні передумови: економічнe зростання; злагода і консолідація суспільства навколо фундаментальних цінностей; зміцнення соціального партнерства між державою, профспілками, роботодавцями й іншими суспільними групами; посилення соціальної орієнтованості реформ, визначення реальних параметрів соціальної політики, насамперед у сфері доходів населення, зайнятості і соціального забезпечення. Їх потрібно створювати, якщо наша країна вибирає політику, спрямовану на побудову демократичного, соціально справедливого суспільства.

Думка про те, що правова держава ліберального типу як форма організації і діяльності державної влади трансформується в соціальну, правову державу, підтверджується і досвідом західних країн. Стало зрозуміло, що негативні права потребують доповнення позитивними правами, що розуміють організуючу і регулятивну функцію держави. Таким чином, на порядку денному постало питання про трансформацію правової держави ліберального типу в правову соціальну державу.

На підставі дослідження сформулюємо основні функції сучасної соціальної держави:

- підтримка політичної та соціальної стабільності;

- державно-правове регулювання економіки;

- перерозподіл доходів;

- захисна функція: у широкому її розумінні - захист суспільства від розколу і потрясінь, підтримка соціального миру; у вузькому - захист населення в умовах ринкових відносин;

- боротьба з бідністю, зниження соціальної нерівності;

- боротьба зі злочинністю;

- охоронно-регулятивна, що передбачає відповідальність бізнесу перед державою і третіми особами.

Цілком очевидно, що соціально орієнтована ринкова економіка ліпше, ніж будь-яка інша система задовольняє потреби людей. У той самий час, як показує світова практика, ринкові відносини, у першу чергу, орієнтовані на закони прибутку і госпрозрахунку. А це означає, що рішення в сфері економіки приймаються з погляду вузькокомерційних інтересів, але не з позиції соціальної відповідальності. Тому з метою свого захисту суспільство потребує регулюючої функції держави, демократичної, правової, соціальної держави.

Слід зазначити, що наукове дослідження сутності, функцій, становлення соціальної держави в Україні тільки починається. І перед дослідниками, у тому числі і перед дисертантом стоїть безліч проблем, що потребують нових підходів. Серед них - визначення меж втручання держави в соціально-економічну сферу; усунення різких розбіжностей матеріальних статусів індивідів; наслідки управлінських рішень в області соціальної політики для населення; залежність ступеня збільшення соціальних витрат від рівня професіоналізму в органах законодавчої і виконавчої влади і багато інших проблем, розробка яких створить теоретичну основу для практичної реалізації принципів соціальної держави в Україні.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Сіленко А.О. Соціальна держава: територія перемен. Монографія. - Одеса: Видавничий центр УДАС ім. О.С. Попова, 2000. - 280 с. (Рецензія: Черниш О. Перспективи формування соціальної держави в Україні. - Людина і політика. - 2000. - № 4. - С. 88.).

2. Силенко А.А. О социальном государстве и политической стабильности // Перспективы. - 1998.- № 2.- С. 15-19.

3. Силенко А., Майнов С. Социальное партнерство: чужой опыт и наши перспективы // Перспективы. - 1999. - № 1.- С. 122-128.

4. Силенко А.А. Старшее поколение выбирает… достойную старость // Перспективы. - 1999. - № 2-3. - С. 47-51.

5. Сіленко А.О. Структурні особливості соціальної держави // Нова політика. - 1999. - № 4.- С. 49-53.

6. Сіленко А.О. Соціально-політичний ореол економічної категорії “заробітна плата” // Нова політика. - 1999. - № 6. - С. 55-61.

7. Сіленко А.О. Новий образ соціальної держави // Людина і політика. - 1999. - № 6. - С. 65-68.

8. Сіленко А.О. Соціальна держава: бажане в межах можливого? // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. - Вип. 6-7. - Одеса: Астропринт. - 1999. - С. 385-391.

9. Сіленко А.О. Політико-правові аспекти розвитку соціальної сфери: забезпечення прав людини // Право України. - 1999. - № 11. - С. 30-33.

10. Сіленко А.О. Соціальна держава: ліквідація чи трансформація? // Трибуна.- 1999. - № 11-12. - С. 21-23.

11. Сіленко А.О. Соціальний захист. Політичний вимір // Віче. - 1999. - № 12. - С. 83-90.

12. Сіленко А.О. Політична ідеологія і соціальна практика // Дослідження світової політики. Збірник праць вчених. - Вип.5.- К., 1999. - С. 12-17.

13. Сіленко А.О. Проблеми зайнятості і безробіття при переході до ринкової економіки. Україна в контексті світового досвіду // Дослідження світової політики. Збірник праць вчених. - Вип. 6. - К., 1999. - С. 45-51.

14. Сіленко А.О. Cім'я в об'єктиві соціальної політики // Правова держава. - 1999.- № 2. - С. 26-29.

15. Сіленко А.О. Нові моделі соціального захисту в країнах Заходу та Центрально-Східної Европи // Людина і політика. - 2000. - № 1. - С. 71-75.

16. Сіленко А.О. Чи є альтернатива державі загального добротуту? // Нова політика. - 2000. - № 1. - С. 32-35.

17. Сіленко А.О. Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників: порівняльний аналіз // Право України. - 2000. - № 2. - С. 22-25.

18. Сіленко А.О. Моделі соціального партнерства в сучасному світі // Нова політика. - 2000. - № 2.- С. 25-30.

19. Сіленко А.О. Американська держава загального добробуту: від Великої депресії до нашіх днів // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип. 8. - Одеса: Юридична література. - 2000. - С. 388-392.

20. Сіленко А.О. У контексті добробуту людей // Віче. - 2000. - № 4. - С. 104-110.

21. Сіленко А.О. Генезис і сутність американської держави загального добробуту // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С. 65-69.

22. Сіленко А.О. Соціальна політика України: сценарій МВФ // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип. 9. - К., 2000. - С. 58-63.

23. Сіленко А.О. Економічні параметри демократії // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Вип. 10. - К., 2000. - С. 10-14.

24. Сіленко А.О. Ефективна соціальна політика - шлях до політичної стабільності // Трибуна. - 2000. - № 7-8. - С. 23-24.

25. Сіленко А.О. Правова і соціальна державність - основа консолідації суспільства України // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. Вип. 6. - К., 2000. - С. 52-57.

Размещено на Allbest.ru