У дослідженні охарактеризовано роль аналітичних технологій для конкретизації проблеми, що допомагають пошуку найадекватнішої відповіді на виниклу проблему. Також зазначено, що в процесі структурування проблем аналітики й творці рішень змушені “придушувати” власні упередження та пріоритети через необхідність створення концептуальних рамок, адже аналіз - це занурення, участь у проблемі і концептуальна спрямованість процесу структурування проблем.

Систематизація й узагальнення матеріалів щодо другого етапу процесу аналізу державної політики показує правильність зробленого у дослідженні визначення альтернативи-стратегії політики. Виокремлення ресурсних центрів на етапі формулювання напрямів політики потребує творчого підходу та відмови від шаблонів і кліше в аналізі політики. Вивчення пропозицій щодо напрямів політики сприяє визначенню уявлень й цілей її авторів і є своєрідним різновидом нелінійного мислення або так званим “оберненим плануванням” для опису процесу аналізу. Загальні (універсальні) варіанти політики включають певну кількість стандартних підходів до розв'язання проблеми. Універсалізація альтернатив має свої позитивні й неґативні сторони, зумовлені процесом узгодження позицій щодо кожної альтернативи. Доцільним є розгляд загальних рішень з кожної проблеми, зосередження на питаннях доступу до ресурсів та обмеження.

Автор дослідження обґрунтовує оптимальну кількість альтернатив-стратегій політики та обов'язковість включення до їх переліку нині діючого напряму (статус-кво). Рівноцінність альтернатив є головною вимогою до їх вироблення, і рекомендується розробляти кількість варіантів, не меншу від кількості основних учасників політики та відмежування від процесу обґрунтування політики аналітичним шляхом.

Враховуючи, що процес вироблення альтернатив-стратегій є творчим процесом, що потребує від аналітика-експерта органічного поєднання теоретичних знань і мистецтва застосування їх на практиці, зазначимо, що не існує універсального способу або методу вироблення альтернатив-стратегій. Альтернативою бездіяльності називають раціональне підтримування й екстраполяцію наявних тенденцій та альтернатив на суспільство. Практика формування альтернатив політики виробила кілька правил, які сприяють уникненню протистояння й конфронтації, досягненню компромісу під час їх узгодження. Окрім того, альтернатива-стратегія подається в “розгорнутому вигляді”, тобто є прозорою й обчисленою, що сприятиме уникненню “пастки збиткового обстоювання”. Наголошується на неправильності сприйняття розробки набору альтернатив як закінчення процесу аналізу політики, оскільки наступним етапом є прийняття рішення, що потребує конструктивізму, професіоналізму та відмови від профанації аналізу державної політики.

Важливою стадією аналізу політики є внесення проблеми до порядку денного, адже це є її визнанням з подальшим вирішенням. Схематичне зображення порядку денного в циклі аналізу політики відображає позицію автора та має на меті активізувати наукову й професійну дискусію щодо встановлення порядку денного. Визначальним для аналізу політики є порядок денний засідань Кабінету Міністрів України, що відбувається згідно з Тимчасовим регламентом його діяльності. Враховуючи досить широкий владний діапазон цілей, порядок денний є настільки широким, що охоплює всю сукупність суспільно-державних пріоритетів. Для процесу встановлення порядку денного доцільним є використання моделі, що спирається на два важливих підходи для аналізу державної політики: як альтернативи-стратегії і проблеми потрапляють до порядку денного? Як вони звідти зникають (випадають)?

У розділі окремо виділяються інституційні процеси, що, зокрема, суттєво впливають на встановлення порядку денного й на аналіз політики загалом, оскільки врахування закономірностей й випадковостей, непередбачуваності впливу, швидкості змін, виміру консервативності тощо робить доцільним застосування “моделі процесу встановлення порядку денного” (окремо змодельовано цей процес згідно з Тимчасовим регламентом діяльності Кабінету Міністрів України). Ця модель також є досить ефективною в поясненні та усвідомленні процесів установлення порядку денного, оскільки спирається як на з'ясуванні шляхів внесення проблеми до порядку денного: з'ясування рівня і потенціалу підтримки макроструктурних сил, що чинять тиск на державну інституцію; простій інерції; згоді учасників процесу політики щодо належної якості чинної політики, так і причинах зникнення (випадання) альтернатив-стратегій і проблем. Зникнення альтернативи-стратегії з порядку денного є “дзеркальним” відображенням того, чому вона залишається в ньому або декларативному розв'язанню проблеми.

Важливим для дослідження є характеристика концепції реалізації урядової політики (згідно з розділом 5 Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України), оскільки вона презентує фактичні етапи аналізу політики. Головними чинниками безперервності аналізу політики є прийняття і впровадження рішення (увага громадськості та його суспільна оцінка), а для процесу аналізу державної політики визначальним є аналітична робота (чорнова) з розробки альтернативних варіантів політики та вибір політики, адже оптимальні рішення є ефективними завдяки складності і багатогранності аналізу.

Розглядаючи процес прийняття рішення і ціннісних пріоритетів аналізу політики, дисертант зосереджує увагу на розмежуванні понять прийняття й ухвалення рішень. Наголошується, що прийняття і впровадження рішення є невід'ємними складниками безперервного процесу аналізу державної політики і в його структурі виділяються своєрідні “залізні трикутники” (iron triangles). Ціннісні орієнтації й етичні норми аналізу державної політики є актуально важливими для дослідження. Виокремлюючи цінності, характерні для аналізу процесу й технології прийняття і впровадження державної політики, автор визначає найважливіші: конституційні, консультативні, стратегічні й політичні цінності. Головним питанням для цього переліку є: міра їх відображення в суспільній інформації. Баланс між цінностями сприятиме зменшенню конфліктності та поліпшить розуміння природи цінностей та обставин, в яких вони набирають ваги і впливають на ролі аналітика-експерта. Праця аналітика-експерта ґрунтується на суспільних цінностях і має багато суттєвих психологічних аспектів, які визначально впливають на суть і зміст аналізу. Конфліктні поля взаємостосунків аналітика-експерта і замовника аналізу можна подати за допомогою таких понять: вислів думки (принципова позиція) щодо аналізу та результатів; вихід з аналізу та відмежування від наслідків впровадження політики; нелояльність з позиції “учасної неучасті” чи “підриву” суспільної ситуації; імітація аналізу. Ідеального аналітика-експерта як і клієнта не існує, і дослідники можуть лише приблизно визначити межі їхньої взаємодії та сприяти утвердженню в суспільстві професійної етики аналізу.

Обґрунтовується, що критерії і процедури вибору напряму політики є принципово важливими для суспільства загалом й аналізу зокрема. Осмислення наукового доробку, концептуальних підходів, дослідницьких парадигм щодо вибору напряму державної політики сприяє утвердженню аналітичних доктрин в українській науковій школі. Специфікою альтернативного вибору є легітимність його варіантів, адже досить часто привабливі варіанти альтернатив потребують суспільної легітимності (додаткові дослідження, консультації, опитування чи звернення до громадськості), що на практиці сприяє зменшенню діапазону варіантів та полегшенню остаточного вибору (обрахування наявних ресурсів, повноваження, юрисдикція, законність, контрольованість тощо). Одночасно можуть бути запропоновані нові варіанти альтернатив-стратегій чи нове формулювання проблеми з точки зору суспільної значущості.

У розділі зазначено, що важливу роль у процесі вибору альтернатив відіграють дві групи стратегій: алгоритмічні та евристичні. Аналіз розв'язання проблем починається з вибору специфічних критеріїв, тобто перетворення загальних цілей на завдання та обмеження з бажаними варіантами політики шляхом: передбачення або прогнозу впливів альтернатив; оцінки впливу з позицій обраних критеріїв; порівняльного аналізу альтернативи за докорінно різними критеріями. Головним правилом при виборі критеріїв є те, що їх набір повинен охоплювати всі найважливіші аспекти поставлених цілей. За умови існування набору альтернатив-стратегій політики та критеріїв оцінювання можлива їх систематизація для полегшення й оптимізації вибору між ними. Для цього слід здійснити: передбачення або прогноз впливів альтернатив; оцінку впливу з позицій обраних критеріїв; порівняльний аналіз альтернативи за докорінно різними критеріями. Загалом критерії є оптимальними у передбаченні впливів альтернатив на цілі, і їх можна систематизувати до оцінних: дієвість-результативність; ефективність; справедливість і практичних: адекватність; прийнятність; політична здійсненність; придатність до адміністрування; технічна раціональність; вимірюваність. Визначення критеріїв (разом з найбільш вживаним аналізом вигод-витрат) вибору напряму політики сприятиме їх кристалізації й утвердженню методологічного підґрунтя оцінок вибору.

Виокремлення поняття щодо ухвалення рішення спирається на демократичні чинники процедури голосування. Одноголосні рішення, безумовно, більш якісні від демократичних, що приймаються більшістю голосів, оскільки демократичні процеси не завжди дають нам справедливу оцінку суспільних цінностей. Оптимальним результатом вибору напряму політики залишається критерій прийнятної зони терпимості, адже демократичним можна назвати таке рішення, що задовольняє інтереси більшості і не погіршує інтересів меншості.

З'ясування невизначеностей також є невід'ємним складником аналізу процесу вибору альтернативи-стратегії. Якщо передбачення ґрунтуються на статистичній чи математичній моделі, то зроблене припущення повинно відповідати середньому вибірковому і, окрім цього, можна оцінити відхилення (похибку), спираючись на рівень довіри до передбачень. (Часто найкращі припущення й довіра до них базуються на суб'єктивній оцінці наявних даних). У разі абсолютної переконаності аналітика-експерта в правильності припущень щодо основних критеріїв оцінки це сприяє аргументації під час дискутування стосовно результатів та ризиків. Запровадження рішення фактично є головним критерієм для державних інституцій як виробників політики і, навпаки, як не головного з точки зору аналітиків-експертів. У дослідженні виокремлено засоби поліпшення процесу впровадження політики, що сприяє утвердженню демократичних складників розвитку суспільства.

У п'ятому розділі -- “Державне управління як владний механізм впровадження державної політики та критерії її оцінювання ” - наголошується на важливості державного управління й оцінювання як для аналізу політики, так і для стратегії розвитку країни.

Дослідженням визначено, що на особливу увагу заслуговують питання впровадження державної політики, адже політика й управління є тісно взаємопов'язані. Загалом на успішне втілення державної політики впливають такі основних чинники: логіка політики; природна співпраця; кадрове забезпечення процесу втілення. Державне управління є своєрідною формою і засобом практичного здійснення державної політики. У широкому розумінні категорія управління досить часто визначається як функція органічних систем різноманітної природи та складності, що забезпечує збереження їх структури, підтримку внутрішнього режиму функціонування й реалізації програми, адже це система органів та установ, призначених здійснювати рішення політичної влади.

Розглядаючи управлінські засади формування і впровадження державної політики, зазначимо, що державне управління є особливим типом соціального управління, за якого державна організація як ієрархізований суб'єкт політики: наділена універсальним комплексом державно-владних повноважень; офіційно застосовує адміністративні методи керівництва та примусові санкції; використовує леґітимні форми соціального спілкування й леґальні засоби взаємодії з групами й індивідами; цілеспрямовано реґулює колективні ресурси соціуму.

Висвітлено, що у виробленні й впровадженні державної політики активну участь беруть законодавчі і виконавчі інститути влади та залежно від співвідношення їх владних повноважень вирізняють дві основні моделі розробки державної стратегії та прийняття рішень: активну і представницьку. Вони також розмежовуються за своїми повноваженнями та функціями на горизонтальні й вертикальні ряди субінститутів.

У розділі охарактеризовано загальноуправлінські принципи впровадження державної політики та наголошено, що практика сучасного державного управління в Україні свідчить про застосування значної кількості нормативно-правових актів. Важливим є визначення і застосування широких повноважень Верховної Ради України. Владні повноваження Президента України зазвичай реалізуються шляхом ухвалення відповідних нормативно-правових актів, указів та розпоряджень. Окрім того, певну специфіку має процедура прийняття рішень Президентом України на підставі рішень Ради національної безпеки та оборони України. Акти Кабінету Міністрів України (за Тимчасовим реґламентом Кабінету Міністрів України) мають нормативний характер, видаються у формі постанов, суб'єктами їх внесення на розгляд є: члени Кабінету Міністрів; центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; робочі групи, утворені Кабінетом Міністрів; Урядовий секретар.

Механізм впровадження сучасної державної політики ґрунтується на таких концептуальних засадах: формування леґітимного суб'єкта й інституціональної ієрархії державної політики; розробка стратегічного курсу та прийняття державних рішень; адміністративні й інші засоби реалізації управлінських рішень; блок державного контролю й арбітражу, забезпечення самокорекції політичного режиму та зворотного зв'язку з об'єктами державного керівництва.

Інструменти впровадження державної політики, як специфічні засоби, потребують свого становлення в українській науковій школі, і тому класифікація їх за рівнем примусу дає змогу побудувати своєрідну шкалу і поділити її на чотири умовні групи. Шкала застосування інструментів є достатньо рухливою, і вибір інструменту є ускладненим процесом. Коротка характеристика шкали інструментів дає змогу виокремити деякі специфічні особливості застосування їх в Україні. Ефективність застосування інструментів залежить від правильного їх вибору, що співвідноситься з чинниками впливу на суспільство, оптимальністю часу для їх застосування і очікуваними результатами та наслідками для громадян.

Лаґова (ефект запізнення) структура впровадження державної політики переконливо доводить про необхідність її врахування в аналізі. Найсуттєвішим змістом процесу вироблення і впровадження рішень є достовірна оцінка лаґу, оскільки уряд завжди повинен володіти інформацією не тільки про найімовірніший результат (ефект) застосування того чи іншого інструменту політики, а й про тривалість його дії в часі. Процес дослідження лаґу, або часу, необхідного для досягнення найбільш оптимального результату політики, містить основні елементи, що і є підґрунтям для аналізу її впровадження. Лаґова структура впровадження політики має свою специфіку та свідчить, що лаґи різних інструментів державної політики є різним за тривалістю і способом дії.

Обґрунтовується, що ефективне впровадження державної політики неможливе без раціонального використання кадрових ресурсів. Державна кадрова політика зосереджена на принципі системності й наукового забезпечення принципів добору кадрів, кадрового менеджменту, до функцій якого належить: визначення мети персоналу і кадрових служб; планування роботи працівників; організація роботи з персоналом; розвиток персоналу; аналіз ефективності використання працівників; контроль за роботою персоналу; витрати на утримання апарату управління.

На формування державної кадрової політики впливає низка об'єктивних чинників: політичних, соціальних, морально-етичних тощо. Тому визначальним для впровадження державної політики є Указ Президента України “Про стратегію реформування системи державної служби в Україні”, в якому наголошується на перспективах кадрового розвитку України. Визначально важливим для аналізу державної політики є акцентуація уваги на сучасних проблемах та тенденціях розвитку державної служби та їх ролі для України.

Зазначається, що успішність процесу участі громадян у формуванні політики має зосереджуватись на: зважанні й врахуванні інтересів, цінностей (субкультур) та стратегічних напрямів діяльності груп-учасників процесу політики; усвідомленні та ставленні до участі громадськості як до ланки, що зв'язує ці субкультури, узгодженні розбіжностей. Формальні консультації з громадськістю і партнерство як принципи суспільних взаємин є невіддільними складниками аналізу політики. Елементами успішного управління процесом участі громадян у формуванні політики є зважання і врахування інтересів, цінностей (субкультур) та стратегічних напрямів груп-учасників процесу політики; усвідомлення і ставлення до участі громадськості як до ланки, що зв'язує ці субкультури, узгоджує розбіжності. Культура управління спирається на методологію аналізу політики і зосереджена на увазі до інформаційних технологій у процесі надання послуг.

У дослідженні висвітлено такий складник аналізу політики, як оцінювання, що допомагає визначити спосіб, в який формуються умови дискусій, що можуть бути розгорнуті учасниками для досягнення своїх інтересів чи цілей. Загалом оцінювання є раціональним дослідженням завдяки виконанню його специфічних функцій. Складниками процесу оцінювання є: встановлення середовища оцінювання; визначення цілей оцінювання; усвідомлення суті політики; планування оцінювання; визначення ролі аналітика-експерта в оцінюванні; розробка вимірників (критеріїв); збирання даних, інформаційне забезпечення; проектування оцінювання; експериментальні підходи до оцінювання; побудова схеми аналізу; аналіз та інтерпретація даних; оприлюднення результатів та рекомендації.

Оцінювання застосовується на всіх етапах аналізу державної політики і розглядається як засіб підвищення її раціональності й ефективності, тому доцільним є виокремлення способів його проведення. Оцінювання державної політики виконує такі функції: забезпечує достовірну та обґрунтовану інформацію щодо проведення політики, тобто окреслює деякі рамки, в яких потреби, цінності та можливості реалізуються через дію політики; сприяє визначенню та уточненню цінностей, які лежать в основі вибору цілей; допомагає використанню аналітичних методів, включно з визначенням проблем та виробленням рекомендацій для інших напрямів політики. Оцінювання зорієнтоване на можливість дізнатися про реальні речі, що дійсно цікавлять розробників та впроваджувачів політики. Дослідники вирізняють "явні та приховані цілі" оцінювання та несприятливі обставини для нього та наголошують на необхідності врахування того, що результати оцінювання неоднозначно сприймаються замовниками, оскільки політика завжди спрямована на продовження, розширення, інституалізацію, скорочення, дострокове завершення чи припинення аналізу політики.

Серед найвідоміших методів системного оцінювання виділимо такі: надання звітів; громадські чи парламентські слухання; інспекційне відвідування; кількісне вимірювання результатів; порівняння з існуючими стандартами; аналіз скарг громадян. В практиці соціально-економічного і політичного оцінювання результативності і ефективності розрізняють вичерпне, неповне, підсумкове, формальне оцінювання. Визначальним для оцінювання результатів політики є типи критеріїв та виділення псевдооцінки, формальної і оцінки теоретичних рішень. Продуктивним чинником оцінювання політики є ефективний зворотний зв'язок з подальшими діями: продовження політики; законодавчі поправки, спрямовані на посилення чи послаблення політики; вреґулювання управління політикою чи програмою; збільшення, зменшення чи обмеження фондів для підтримання управління політикою; тлумачення змісту політики судовими рішеннями; продовження терміну дії політики, для якої є обмеження в часі. Також оцінювання здійснюються на підставі порівняння того, що справді відбулося, з тим, що б сталося, якби програму ніколи не здійснювали, оскільки оцінювання політики загалом відбувається у двох площинах: негативному впливу політики на її цілі і справжнього (дійсного) її впливу.

У розділі проаналізовано оцінювання з позицій його ефективності й результативності та виділено два головних методи: аналіз вигід-витрат та аналіз витрат і результативності. Особливості оцінювання в сучасних умовах охарактеризовані з позицій раціональних методів, що є об'єктом критики за нераціоналістичні припущення, оскільки аналіз політики та її оцінювання як послідовність арґументів, побудованих на пропозиціях, будується за правилами практичних міркувань.

Висновки

Проведене дослідження проблеми аналізу процесу розроблення і впровадження державної політики в Україні й узагальнення його результатів підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу дослідження наукова позиція автора себе виправдала й гіпотеза підтвердилась. На основі здійсненого дослідження зроблені такі висновки і пропозиції.

1. Становлення аналізу державної політики як самостійної системи дослідницьких принципів і норм у світі відбувалося еволюційним шляхом. Значна заслуга в цьому закордонних дослідників, проте і в Україні також активно розвивається цей процес. Доцільно вважати офіційним початком вживання терміна аналіз політики 60-ті роки, після чого він поступово набув сучасного інституційного оформлення та сприяв розвитку академічного аналізу й аналітичних центрів.

Характеристика джерельно-літературної бази аналізу державної політики свідчить про значну кількість праць, особливо зарубіжних і перекладних, щодо цієї сфери. Зараз Україна має достатнє підґрунтя для більш широкого застосування аналізу державної політики як самостійної наукової сфери, так і для прикладного застосування. Увага науковців-політологів до аналізу політики зосереджена на безпосередньому вивченні державної політики, описі й поясненні причин і наслідків дій державних інституцій. Перспективним є виокремлення такого напряму дослідження, як політичний аналіз державної політики.

2. Систематизування наявних визначень державної політики сприяло визначенню аналізу державної політики як прикладної дисципліни завдяки використанню методик ситуативно-арґументованих відповідей на суспільні вимоги, і ця робота набула якостей професійного аналізу суспільного розвитку. Наповнення науково-методологічним змістом поняття аналіз державної політики потребує насамперед чіткого визначення його складників: політика, аналіз, держава, що допоможе виокремити проблемне поле налізу державної політики та сформулювати її розуміння як форми суспільного життя з введенням такого концептуального конструкту до наукової сфери дослідження.

3. Обґрунтування концептуального розуміння державної політики як багатокомпонентної, багатовимірної, багатогранної, динамічної системи, яка є базисом виміру суспільного життя з різнорівневими горизонтальними і вертикальними зв'язками, зовнішніми і внутрішніми впливами, структурними тисками і процесами сприяло адекватності відображення єдності економічної, політичної та соціальної сфер і процесу взаємодії державної політики та державного управління. Визначення аналізу державної політики сприяє утвердженню в Україні наукового розуміння державної політики як відносно стабільної, організованої й цілеспрямованої дії/бездії державних інституцій і містить не окремі абстрактні, а конкретні рішення щодо розв'язання проблем.

Виділення нової дослідницької парадигми щодо державної політики як певної системи координаційної діяльності державних інституцій та об'єкта впливів людських спільнот обумовлене мультидисциплінарністю, творчим запозиченням методів і підходів дослідження у споріднених науках та нелінійною логікою, що дещо ускладнює процес становлення аналізу державної політики в Україні. Обґрунтування положення, що державна політика є відповіддю на суспільні впливи і становить динамічне ядро керування суспільними процесами, спирається на методологічні засади аналізу політики, на досягнення вітчизняної наукової школи і на здобутки зарубіжних дослідників. Загалом для повноправного утвердження у вітчизняній академічній школі методології аналізу державної політики вона потребує окремих ґрунтовних досліджень.

4. Доцільно розглядати процес аналізу державної політики в контексті корелятивних взаємовідносин держави і суспільної сфери, оскільки суспільне середовище як визначальний чинник впливу на процес аналізу, результати й особливо наслідки державної політики слід характеризувати з позицій внесків і змінних та досліджувати ефективність суспільного добробуту як складника архітектоніки взаємовідносин ринку й держави. Обґрунтування необхідності і меж втручання держави у суспільні сфери для розв'язання проблем зумовлене взаємовідносинами вільного ринку і держави, що характеризуються з позицій їх неспроможностей.

З'ясування взаємозалежності державної політики й соціально-економічних умов суспільного розвитку зумовлена уточненням підстав для державного втручання. Визначальним також є середовище аналізу, що містить такі елементи: соціальне, економічне, політичне, фізичне середовище тощо і є перспективним напрямом дослідження аналізу державної політики: середовище аналізу державної політики.

5. Доведено, що, визначення цілей державної політики є принципово важливим для аналізу державної політики. Процес цілевизначення спирається на суспільні цінності, враховує стратегію розвитку країни та містить необхідні складники щодо формування цілей та їх кількості. В цілому цілі класифікуються за двома великими групами: головні (самостійні) й інструментальні цілі - умови, які полегшують досягнення головних (самостійних) цілей.

Вибираючи ціль в аналізі державної політики, потрібно зважати на її потенційність, оскільки неможливо описати всі придатні цілі для всіх потенційних проблем. Увага до закономірностей цілеутворення як процесу кристалізації цілей в аналізі політики зумовлене формуванням ефективно-дієздатної державної політики, що практично неможливе без концепції цільової функції з визначенням наукових засад дослідження цілеспрямованих суспільних змін і тенденцій реформування державної політики.

6. Характеристика типів державної політики як складників аналізу спирається на критерії їх визначення, і вони є специфічними та потребують часу для утвердження в українській науковій школі. Впливовим чинником виокремлення типів, придатних для аналізу, є типологія за критерієм масштабу та цілей державної політики. Трансформаційні процеси, що характерні для України, зумовлюють постійну видозміну типів державної політики і динаміку функціонування всього переліку типів державної політики в нашому суспільстві.

Обґрунтовано, що модельний аналіз має велике значення для дослідження державної політики, оскільки модель є основою для процесу аналізу державної політики. В цілому модель державної політики - це концептуальний підхід словесного опису державно-політичного процесу. Доцільним є широке застосовувати інформаційно-аналітичних технологій (І-АТ) як сукупності методів збору й обробки інформації про дослідні процеси, специфічні прийоми діагностики, аналізу і синтезу, а також оцінки наслідків прийняття різноманітних варіантів державно-політичних рішень та інших методів з критичним ставленням до їх результатів і наслідків. Арґументованим є використання значної кількості моделей аналізу державної політики, і найбільш вживані моделі охараткризовані в третьому розділі дослідження.

7. Встановлено, що державно-політичне рішення, як основа розв'язання конкретної проблеми, стосується значної частини суспільства або найважливіших сфер його життєдіяльності. Окреме рішення ще не є політикою, але їх сукупність (в межах стратегії) визначає напрям державної політики, тому аналіз й оцінювання цілеспрямованості та ціледосяжності рішень сприяє вдосконаленню державної політики країни. До характеру державно-політичного рішення не можна застосовувати однакові критерії, оскільки кожна проблема має специфічні особливості та потребує індивідуального розв'язання.

8. Обґрунтовано, що процес аналізу державної політики складається з таких основних етапів: усвідомлення проблеми (формулювання); пошук варіантів (альтернатив) розв'язання проблеми; прийняття рішення; впровадження; результат; оцінка; аналіз політики як зворотний зв'язок. Кваліфікаційна характеристика основних етапів аналізу суспільних проблем дає змогу усвідомити тісний взаємозв'язок між ними, їх розмаїття та можливість варіювання. Для аналізу політики визначальним є виокремлення проблеми з проблемної ситуації, оскільки ця проблема повинна мати конкретне розв'язання.

Арґументуючи необхідність ретельного визначення конкретної проблеми, дисертант насамперед виходив з розгляду аналізу як процесу, першим етапом якого (усвідомлення проблеми) є: визнання, визначення формулювання, усвідомлення й структурування проблеми. Розуміння їх взаємозв'язку є важливим для всього процесу розв'язання суспільних проблем, оскільки добре сформульована та правильно структурована проблема є напіврозв'язаною. Погана структурованість чи загалом неструктурованість суспільних проблем зумовлює значущість процесу структуризації для ефективного застосування аналітичних методів і підходів.

9. Обґрунтовано, що формулювання альтернатив-стратегій є етапом пропозицій, визначення й оцінювання різних варіантів розв'язання проблеми. Альтернатива-стратегія політики є набором конкретних чітких, зрозумілих, грамотних дій, виписаних з уникненням абстрактних узагальнень, та потребує професійного підходу і обов'язкової відмови від схематизму та шаблонування. Найприйнятнішою кількістю є 3-7 альтернатив-стратегій, і основною вимогою для них є рівноцінність.

Наступним етапом аналізу є внесення до порядку денного проблеми, що має пройти процедуру інституціоналізації: приватна проблема; суспільна проблема; предмет уваги уряду; системний порядок та інституційний порядок денний. Оптимальним для аналізу політики є врахування основних положень Тимчасового реґламенту діяльності Кабінету Міністрів України.

10. Встановлено, що процес прийняття рішення, який ґрунтується на наявній інформації, обов'язково має враховувати ціннісні орієнтації учасників процесу вироблення й впровадження політики та етичні норми аналізу. Серед загальновідомих, притаманних аналізові політики цінностей найважливішими є: конституційні, консультативні, стратегічні й політичні цінності. Основним елементом ціннісних орієнтацій в аналізі державної політики є баланс між суспільними цінностями, увага до аналітичних ролей аналітика-експерта і конфлікту між конкуруючими цінностями. Формулювання вимог і рекомендацій до особистих якостей аналітика-експерта політики сприятиме становленню нової сфери професійної діяльності -- аналітика політики.

11. Доведено, що процес і процедура вибору політики є визначальнимми для аналізу і впровадження державної політики, адже це вибір курсу держави, за який відповідають політики, та який є полем боротьби груп-інтересів, груп-впливу, груп-тиску, лідерів політичних об'єднань і фактично вирішальним моментом для тактики суспільного розвитку. Питання вибору тісно пов'язане з визначенням проблеми, придатної для аналізу політики, та вибором інструментів для її розв'язання, оскільки вибір напряму політики передбачає порівняння специфічних альтернатив-стратегій.

Важливим для використання критеріїв вибору є середовище процесу політики, час і місце розроблення та систематизація критеріїв й оптимізація вибору між ними. Важливе значення має застосування критерію вигід-витрат на етапі вибору політики, і загалом критерії є оптимальними для передбачення впливів альтернатив щодо цілей. При систематизації, доцільним є зведення їх до оцінних і практичних. Для вдосконалення процесу вибору альтернативи оптимальним є застосування правила “йти--не-йти”, оскільки переважна більшість варіантів вибору є мультирівневими і мультинаціональними, якщо вони спираються на відповідні типи раціональності вибору.

12. Упровадження в життя державної політики є надзвичайно відповідальним моментом усього процесу аналізу, адже політика й управління є тісно взаємопов'язані. Державне управління є своєрідною формою і засобом практичного втілення в суспільну практику державної політики. Для дослідження сутнісно-функціональних особливостей державного управління методологічно важливим є застосування теорії ризику, мережевого планування й управління як системи органів та установ, призначених здійснювати рішення влади. В контексті європейської інтеґрації України перспективним є виокремлення принципів державного управління, спільних для країн Західної Європи: надійність і можливість прогнозування (правова впевненість); відкритість і прозорість; звітність; ефективність і результативність.

13. Виконане дослідження показало, що інструменти впровадження державної політики є специфічними засобами, за допомогою яких політика як реакція на проблему впроваджується в життя. Класифікація інструментів за рівнем примусу дає змогу побудувати своєрідну шкалу й умовно поділити її на чотири групи. Ця шкала застосування інструментів на практиці є досить рухливою, і тому вибір того чи іншого інструменту є досить складним процесом, а визнання, дозвіл і обмеження є своєрідними авторитарними можливостями уряду з розміщення суспільних цінностей. Впровадження державної політики містить такий складник, як ефект запізнення (лаґ), основою якого є розмежування в часі зміни мети і зміни інструменту втілення рішення.

У дослідженні зазначається, що державна кадрова політика є вираженням назрілих потреб суспільства, вимог життя, найглибших інтересів народу, важливим складником політики держави, її головної лінії у сфері добору, розстановки та виховання кадрів. Загалом виділяються два основних принципи участі громадян у формуванні політики: формальні консультації з громадськістю; партнерство. Суттєвим елементом механізму впровадження політики в життя є культура управління, оскільки процес управління містить як змістовий, організаційний, так і технологічний бік.

14. Встановлено, що оцінювання результативності й ефективності є невід'ємним складником аналізу державної політики. В оцінюванні як процесі вирізняють "явні та приховані цілі" та несприятливі обставини для нього. Для оцінювання результатів політики застосовують різні типи критеріїв, і найвідомішими є: ефективність, продуктивність, адекватність, справедливість, відповідність, результативність, економічність. Важливим є розмежування ефективності як співвідношення між витратами на проведення політики та досягнутими результатами і результативності як міри досягнення проголошених цілей політики, що показує, наскільки результати наблизились до задекларованих цілей політики. В оцінюванні результативності й ефективності переважно застосовуються два методи: аналіз вигід-витрат та аналіз витрат і результативності, або аналіз ефективності. Важливим елементом оцінювання в аналізі політики є рівність, а методи оцінювання відображають аґреґовані суспільні виміри, які настільки раціональні, наскільки відповідають ціннісним орієнтаціям раціональності людей.

Отже, аналіз державної політики як сфера наукового знання, прикладних досліджень і професійна діяльність зорієнтований на фахові здібності аналітика-експерта і необхідність розбудови демократичної, соціальної, правової держави та підготовки нового покоління аналітиків, експертів, консультантів, викладачів, організаторів для суспільної системи, що на сьогодні фактично відсутнє і досить ефективно застосовується в демократичних країнах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. - К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. - 750 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Тертичка В. Культура державного управління як основа діяльності місцевого самоврядування// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 1998.- Вип. 2.- С.124-131.

3. Тертичка В. Соціальна політика держави: раціоналізм чи патерналізм// Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. (ХФ) УАДУ. - Х.,1999. - № 2(4) - С.37-39.

4. Тертичка В. Державно-політичне рішення як об'єкт наукового аналізу// Вісн. УАДУ. - 1999. - № 2. - С. 135-142.

5. Тертичка В. Теоретичні інструменти аналізу державної політики// Вісн. УАДУ. - 1999. - № 3. - С. 166-172.

6. Тертичка В. Інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики// Вісн. УАДУ. - 2000. - № 1. - С. 314-325.

7. Тертичка В. Корпоративна культура і проблеми впровадження державно-політичних рішень// Вісн. УАДУ. - 2000. - № 2. - С. 200-208.

8. Тертичка В. Психологічні аспекти економічної політики// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 1. - С. 238-248.

9. Тертичка В. Особливості аналізу державної політики в умовах регіональної моделі управління// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2, ч. 1. - С. 231-236.

10. Тертичка В. Державна політика в умовах ліберальної демократії: аналіз деяких концептуальних засад// Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - С. 273-280.

11. Тертичка В. Державна політика як фактор життєдіяльності суспільства// Командор. - 2000. - № 2-3. - С. 20-22.

12. Тертичка В. Колективні рішення як фактор державної політики підвищення суспільного добробуту// Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 253-259.

13. Тертичка В. Механізм формування і здійснення державної політики// Вісн. Держ. служби України. - 2000. - № 4. - С. 83-89.

14. Тертичка В. Чинники оптимізації державної політики// Наукові записки /Збірник/ Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип. 12. - К.: ІПіЕНД, 2000. - С. 12-19.

15. Тертичка В. Визначення проблеми як головна ланка в аналізі державної політики// Вісн. УАДУ. - 2001. - № 1. - С. 257-267.

16. Тертичка В. Цілі державної політики як об'єкт аналізу// Вісн. УАДУ. - 2001. - № 2. - Ч. 2. - С. 208-216.

17. Тертичка В. До питання про ціннісні орієнтації аналітика-експерта в аналізі державної політики// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг. ред. В.М.Князєва, М.І.Пірен. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 1”А”. - С. 53-58.

18. Тертичка В. Державно-політичне рішення: парадокси прийняття// Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць/ ХФ УАДУ. - Х., 2001. - №2(10). - С. 42-52.

19. Тертичка В. Консультативні цінності аналізу державної політики// Вісн. УАДУ. - 2001. - № 4. - С. 281-291.

20. Тертичка В. Регіональні особливості аналізу державної політики: досвід Канади в інституціональному підході// Зб. наук. праць УАДУ (ХФ)/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - Х., 2001. - Вип. 1, ч. ІІІ. - С. 62-64.

21. Тертичка В. Державно-політичні методи регулювання в економічній сфері// Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. (ОФ) УАДУ. - О., 2001. - Вип. 5. - С. 11-18.

22. Тертичка В. Проблеми оцінювання результативності й ефективності в аналізі державної політики// Вісн. УАДУ. - 2002. - № 1. - С. 215-222.

23. Тертичка В. Політична наука й аналіз політики: парадигма взаємовідносин// Вісн. УАДУ. - 2002. - № 2. - С. 273-282.

24. Тертичка В. Непередбачуваність результатів як закономірність стратегічних підходів до аналізу політики// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Вип. 1. - С. 351-364.

25. Тертичка В. Методологічні засади аналізу державної політики// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва.-К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Вип. 2. - С. 38-48.

26. Тертичка В., Радько П. Роль науково-освітянських традицій М.С.Грушевського у творенні державної політики в освітянській сфері// Вісн. УАДУ. - 1999. - № 4. - С. 319-325. - Авторських 2 с.

27. Тертичка В., Турчин М. Культурні чинники адміністративної реформи в Україні// Зб. наук. праць УАДУ/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 2. - В 2ч. - Ч. 1. - С. 157-161. - Авторських 2 с.

28. Тертичка В., Рубцова Т. Раціональна державна політика: переваги і проблеми// Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. (ХФ)УАДУ. - Х., 2000. - № 1(6) - С. 25-36. - Авторських 5 с.

29. Ребкало В.А., Тертичка В.В. Стратегічне прогнозування як інструментарій державної політики// Вісн. УАДУ. - 2002. - № 3. - С. 216-224. Авторських 2 с.

Навчальний посібник, конспект лекцій до навчального модуля, статті в інших виданнях, тези доповідей

30. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: Навч. посіб./ Кол.авт.; За заг.ред. В.А.Ребкала, В.В.Тертички. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 232 с. - Авторських 75 с.

31. Державна політика: аналіз та впровадження в Україні: Конспект лекцій до навчального модуля/ Уклад. В.А. Ребкало, В.В. Тертичка. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 80 с.- Авторських 71 с.

32. Тертичка В. Роль соціально-релігійних цінностей в культурі управління сучасного суспільства// Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Зб. наук. ст. - К.: НВФ “Студцентр”/ НІКА -ЦЕНТР, 1998. - С. 132-135.

33. Тертичка В., Турчин М. Раціоналізм як державна політика максимальних соціальних вигод// Регіон. перспективи. - 1999. - № 2 - 3(5-6). - С. 96-98. - Авторських 1 с.

34. Тертичка В. Проблеми економічного прогнозування в державній політиці// Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. праць/ За заг.ред. В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 64-75.

35. Тертичка В. До питання про психологічні виміри експертної роботи в аналізі державної політики// Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. пр./ За заг.ред. В.М.Литвина та М.М.Слюсаревського. - К.: Інф-вид. Центр Т-ва “Знання” України, 2001. - Вип. 3. - С. 74-76.

36. Тертичка В. Про координацію досліджень у сфері аналізу державної політики як чинник оптимізації політичної системи України// Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні: Стан і перспективи розвитку політичних наук: Матеріали “круглого столу”, Київ, 13 квіт. 2001/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 217-222.

37. Тертичка В. Ціннісні орієнтації аналізу державної політики в умовах розбудови громадянського суспільства України// Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. праць УАДУ/ Кол. авт.; За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 211-234.

38. Тертичка В. Процес вироблення сучасної державної політики і проблеми класифікації еліти: теоретичні підходи// Розвиток демократії в Україні: Матер. міжнар. наук. конф. - К.: Центр Освітніх ініціатив, 2001. - С. 434-450.

39. Тертичка В. Соціокультурні чинники ціннісних орієнтацій аналізу державної політики// Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: наук. праці та матеріали конф. Редкол.: В.Андрущенко (голов. ред.) та ін. - К.: Т-во “Знання”, 2001. - Вип. 1. - С.601-611.

40. Тертичка В. Демократичні перспективи розвитку аналізу державної політики в процесі становлення громадянського суспільства України// Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук-практ. конф./ За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001.-С.29-32.

41. Тертичка В. Оптимізація взаємовпливу демократії й громадянського суспільства на аналіз державної політики// Проблемні питання аналізу державної політики/ Уклад. В.Є.Романов. - Д.: Центр економ. освіти, 2002. - С. 22-30.

42. Тертичка В. Культура державних службовців - важливий складник аналізу політики// Розвиток культурного потенціалу державних службовців в Україні: Наук. пр./ За заг. ред. В.А.Ребкала. - К.: Житомир, ”Полісся”, 2002. - С. 38-70.

Тертичка В.В. Державна політика: аналіз і впровадження в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2004.

У дисертації систематизовано наукову парадигму аналізу державної політики, обґрунтовано доцільність виділення її в окремий, перспективний напрям наукового дослідження, розкрито зміст, принципи й методологію аналізу державної політики в Україні. Змістові та структурно-функціональні особливості державної політики розглядаються в контексті загального процесу аналізу, що містить основні його елементи й етапи, а також принципи та схеми класифікації аналізу за основними напрямами державної політики. Систематизовано й охарактеризовано систему державного управління як владного механізму втілення політики в життя та виокремлено шкалу інструментів, що є специфічними засобами впровадження державної політики. Проаналізовано соціально-економічне і політичне оцінювання державної політики як раціональний і ефективний ресурс вироблення і впровадження державної політики в контексті демократичних перспектив суспільного розвитку України.

Ключові слова: аналіз політики, державна політика, цілі державної політики, процес політики, державно-політичне рішення, державне управління, оцінювання політики, результати і наслідки державної політики, інструменти впровадження державної політики, аналітик політики.

Тертычка В.В. Государственная политика: анализ и внедрение в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2004.

В диссертации систематизирована научная парадигма анализа государственной политики, обоснована целесообразность выделения её в отдельное, перспективное направление научного исследования, раскрыты содержание, принципы и методология анализа политики в Украине. Процесс утверждения анализа государственной политики базируется на литературных источниках, а также рассматривается сквозь призму особенностей понятийного определения и концептуального обоснования в украинской научной школе. Взаимосвязь социально-экономических условий развития общества и государственной политики в исследовании рассматриваются сквозь призму определения её научно-прогностических целей.

Рассмотрены основные типы государственной политики, которые адекватно подходят для её анализа. Подчеркивается, что для Украины характерны трансформационные процессы, обуславливающие постоянное видоизменение типов государственной политики. Охарактеризованы основные модели политики и применения информационно-аналитических технологий в её анализе, которые помогают правильно определить и оценить симптомы проблемы и разработать альтернативы решений. Моделирование помогает упростить и сделать понятной идею и цели государственной политики, определить важнейшие аспекты общественной проблемы, а также существенные черты государственно-политической деятельности, способствует направлению усилий на важные составляющие государственной политики и объясняет государственно-политические решения и последствия их внедрения.

Государственно-политические решения как основа осуществления государственной политики играют весьма важную роль в обществе, так как они являются результатом деятельности субъектов процесса политики и ориентированы на решение проблем государственного уровня. Они имеют свои квалификационные черты и характеристики, а также определяются как идеальный результат деятельности и оптимальный способ достижения цели политики.

Анализ общественных проблем сосредоточен на определении его главных этапов и на их квалификационной характеристике, которые способствует осознанию тесной взаимосвязи между ними. Понимание их взаимосвязи является важным для всего процесса решения общественных проблем, поскольку хорошо сформулированная проблема является наполовину решенной. Содержательные и структурно-функциональные особенности государственной политики рассматриваются в контексте общего процесса анализа, содержащего основные его элементы и этапы, а также принципы и схемы классификации анализа по основным направлениям государственной политики.

Определение проблем в сфере государственной политики - это выделение проблем, требующих государственной реакции. Анализ государственной политики в этом контексте рассматривается как высококачественное применение интеллекта в решении общественных проблем. Анализ государственной политики также сосредоточен на процессе принятия решений и ценностном ориентировании анализа и на критериях и процедурах выбора политики. Выявление закономерностей осознания процесса и процедуры выбора политики являются определяющими для анализа и внедрения государственной политики, так как де-факто они являются решающим моментом тактики общественного развития.

Систематизирована и охарактеризована система государственного управления как властного механизма осуществления политики в жизни и выделена шкала инструментов, которые являются специфическими средствами внедрения государственной политики. Роль и значение государственного управления рассматривается в контексте задач административной реформы и с точки зрения выработки эффективных механизмов совершенствования результативности отдачи управления, а также сквозь призму применения критериев и процедур совершенствования кадрового выбора специалистов и усиления системы подготовки и переподготовки государственных служащих.

Проанализирована социально-экономическая и политическая оценка государственной политики в качестве рационального и эффективного ресурса выработки и внедрения государственной политики, а также неотделимой составляющей её анализа. Правильный выбор критериев и оценочных подходов совершенствует процесс оценивания, поскольку анализ выгод-затрат не всегда адекватным образом отражает ценностные ориентации общественного развития. Для оценивания результатов политики применяются разные типы критериев, среди наиболее известных выделяются следующие: эффективность, продуктивность, адекватность, справедливость, соответствие, результативность, экономичность. Оценивание также осуществляет некоторые виды обратной связи на основании “ревизии” политики. Также социально-экономическая и политическая оценка государственной политики рассматривается в контексте демократических перспектив общественного развития Украины.