Соціальне управління і особистісне самоврядування: проблеми взаємодії (філософсько-методологічний аналіз)

В дисертації обґрунтовано, що відмінні риси кожного з них є стимулом їх єдності. Крайні ж, надмірні їх прояви ведуть у першому випадку до домінування тоталітаризму, у другому - до домінування індивідуалізму.

Має значення також узгодження взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування в хронологічному аспекті. Тут, з огляду на специфіку, можна звернутися до музичного прийому, подвійного чи складного контрапункту, де голоси міняються місцями, тобто мелодія, що звучить вище, виявляється в нижньому голосі, а нижня мелодія - у верхньому. Подібне поперемінно переключення уваги в обох видах управління з власних потреб на суспільні потреби та навпаки значно гармонізують їх взаємодію.

Особливу роль у гармонізації їх взаємодії відіграє використання суспільно значимих сенсів, серед яких національна ідея, національна мрія, програмні національні цілі.

Таким чином, взаємодія соціального управління та особистісного самоврядування, незважаючи на її складність і суперечливість, має досить широкі резерви для вдосконалення.

У підрозділі 3.3 “Взаємодія соціального управління і особистісного самоврядування: оптимізація через гуманізацію” проводиться аналіз протиріч, які супроводжують цю взаємодію, і розробляються заходи по їх вирішенню.

Дисертантом розглядаються наступні основні протиріччя. Одне з них полягає в тому, що соціальне управління на практиці, як правило, переслідує загальні інтереси тієї чи іншої соціальної спільності і з цієї причини схильне додавати цим інтересам пріоритет у порівнянні з особистісними інтересами і схилятись в цьому зв'язку до примусу. В зв'язку з чим, найчастіше соціальне управління носить примусовий характер і тому потребує гуманізації.

Суть іншого протиріччя зводиться до генетичного розходження особистих і суспільних інтересів. Нерозуміння, зневага інтересів якої-небудь з цих сторін породжує проблему, вирішення якої багато в чому залежить від належного усвідомлення того, що головним завданням управління є забезпечення оптимальної відповідності суб'єктивної діяльності об'єктивним законам.

Третє протиріччя - це протистояння недостатньої культури управління і високих вимог до безпеки життєдіяльності суспільства і людини. Перш за все це обумовлено тим, що зміни в особистому і громадському житті стали настільки динамічні, що навіть для їх усвідомлення бракує часу. З іншого боку, людство за час свого існування накопичило величезний досвід управління, яке, однак, недостатньо передається з покоління в покоління через його недостатнє запозичення. Відсутня також ефективна належна система в суспільстві по навчанню управлінню, воно ще не стало головною цінністю людини і суспільства.

Четверте протиріччя виникає через відсутність належного розподілу функцій між соціальним управлінням і особистісним самоврядуванням. У більшості випадків спостерігається така ситуація, коли соціальне управління замість того, щоб зосередити основну увагу на виконанні головної функції забезпечення безпеки членів суспільства, бере на себе занадто багато функцій, не властивих йому, чи, коли особистісне самоврядування замикається в собі, ігноруючи суспільні інтереси.

До того ж соціальне управління не може врахувати усі особливості конкретної людини, що підвладно тільки особистісному самоврядуванню. Особистісне самоврядування має більш широке коло функцій, що, на жаль, не завжди береться до уваги при здійсненні соціального управління.

П'яте протиріччя випливає з того, що особистісне самоврядування носить недостатньо соціальний характер. Це викликано тим, що певна частина населення соціально пасивна, багато людей через різні причини не хочуть приймати участі в громадській діяльності і зайняті рішенням винятково особистих проблем. Цей недолік виникає, найчастіше, внаслідок ігнорування соціальної природи людини, нерозумінням того, що зневага до свого соціального оточення - це протидія самому собі.

Аналіз зазначених протиріч показав, що вони взаємозалежні, основою чого є особистість. Тому основним засобом їх пом'якшення, оптимізації взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування є гуманізм.

Стратегічною лінією вирішення цієї проблеми є всіляке і постійне підвищення в суспільній і особистісній свідомості значущості людини, формування установки, що людина, особистість - це найвища цінність у суспільстві, у світі, якщо навіть вона обтяжена безліччю недоліків, перетворення ії у реальність.

У підрозділі 3.4 “Суспільне самоврядування: історичні досягнення і нові обрії” обґрунтовується, що суспільне самоврядування є вищою формою управління, у якій соціальне управління та особистісне самоврядування знаходять гармонічну взаємодію. Історичний і логічний аналіз суспільного самоврядування показав, що по-перше, воно не може ігнорувати інтереси окремої людини чи групи людей, тому що це буде вже не суспільне самоврядування, а управління з боку якихось соціальних сил. По-друге, привабливим моментом у суспільному самоврядуванні виглядає та обставина, що підпорядкування особистості владі всіх членів суспільства фактично представлене як підпорядкування власній владі. По-третє, у цьому виді управління найкраще поєднується єдність і розмаїтість інтересів. По-четверте, тут найкраще використовуються можливості колективного розуму і спільної творчості. По-п'яте, суспільне самоврядування найбільш гнучке управління, тому що тісніше всього пов'язано з повсякденним життям. По-шосте, воно є ефективним засобом боротьби з бюрократизмом. І, нарешті, суспільне самоврядування, особливо у формі ринку, найкраще враховує стихійні, випадкові фактори громадського життя.

Однак суспільне самоврядування в зв'язку зі своїм децентралізованим характером не в змозі вирішувати компетентно проблеми загального масштабу, пов'язані із суспільством як цілісністю, в той час державне управління в зв'язку з централізованим характером управління не може ефективно і детально вирішувати місцеві проблеми. Тому самою логікою суспільного розвитку державне управління і суспільне самоврядування поставлені у вимушену ситуацію необхідності доповнювати один одного.

Крім того суспільне самоврядування в силу своєї масовості здатне породжувати некомпетентність, пасивність, у той час як державне управління в силу своєї елітарності - бюрократизм. Обидва ці недоліки мають схильність підсилювати один одного. Таким чином, виникає замкнуте негативне коло. Однак може виникати і позитивне замкнуте коло, якщо держава навчає своїх громадян науці і мистецтву керувати, а суспільне самоврядування делегує в державні структури управління найбільш здатних керівників, забезпечує їх ефективними ініціативами і пропозиціями. Для того, щоб розірвати негативне коло і підсилити цілісність позитивного кола необхідно, щоб у свідомості кожної людини відбувся переворот: необхідно вміти керувати і підкорятися.

Разом з тим розвинуте суспільне самоврядування є показником якісного стану суспільства, розкриває нові обрії удосконалювання усіх видів управління, по суті, може бути зразком, метою і мірою взаємодії не тільки соціального управління та особистісного самоврядування, але і всіх інших видів управління, де вони можуть знаходити гармонійне співіснування.

У зв'язку з унікальністю і важливістю суспільного самоврядування у функціонуванні і розвитку суспільства можна розглядати його як принцип громадського життя, яким варто керуватися при рішенні управлінських стратегічних і оперативних задач, що виникають перед особистістю і суспільством.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі оптимального поєднання соціального управління і особистісного самоврядування, для чого виявлені протиріччя їх взаємодії і окреслені шляхи послаблення, що може бути використано для загально теоретичного і спеціального аналізу реально існуючих управлінських систем, у практиці соціального управління та особистісного самоврядування у відповідності з конкретно-історичними обставинами трансформації українського суспільства. Обґрунтовується, що управління іманентно пов'язано з активністю і діяльністю, в зв'язку з чим категорії управління можна надати філософський статус і тим самим розширити можливості соціальної філософії в осмисленні соціальної дійсності. Завдяки тому, що управління виступає як функція, процес, вид діяльності, відносин, центр тезауруса, який поєднує навколо себе поняття керівництва, правління, регулювання, організації, інформації і контролю, категорія управління може відігравати методологічну роль у вивченні соціуму.

Зокрема, розгляд співвідношення понять “управління” та “організація”, розкриває дуже важливу особливість управління, його здатність за допомогою малих сигналів викликати великі наслідки.

Вивчення різних видів управління, особливо, соціального управління з використанням системного підходу показало, що воно є провідним чинником стабілізації і розвитку суспільства. При цьому була виявлена амбівалентність соціального управління, яка полягає в тім, що воно носить двоїстий характер за основними цілями управління, механізмами управління і за приналежністю до науки і мистецтва та гетерогенний характер (політика, економіка, право, мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія, виховання, освіта, інформування, пропаганда, агітація та ін.). Як показав аналіз, усі вони мають свою специфіку, свою підсилювальну здатність і керуючий параметр, що послужило підставою вироблення заходів для їх гармонізації, дозволило зробити висновок, що соціальне управління являє собою складне поліморфне утворення, і до нього можуть бути застосовані закони поліфонії.

Вивчення нових обставин, нових викликів сучасності дало можливість переглянути принципи соціального управління, висунути на перше місце серед них принцип відповідальності людини перед світом. Це, у свою чергу, зажадало зміни конфігурації, характеру соціального управління, відмовлення від розгляду його як лінійного і силового управління. Повернення його до споконвічної сутності, дозволило знайти те, що управління і ненасильство мають загальну підставу, зокрема, значеннєву наповненість і, таким чином, указати на ефективний стратегічний шлях розвитку соціального управління.

Пошуки і вироблення нового розуміння особистісного самоврядування як основи саморозвитку особистості і порівняння його із соціальним управлінням показало, що воно є більш цілісним утворенням і, отже, більш вагомим у рішенні багатьох соціальних задач. Знайдене визначення особистісного самоврядування дозволило віднести його також до однієї із сутнісних характеристик людини і виробити нове уявлення про неї, як про людину управляючу (Homo villicus). Завдяки цьому робиться висновок, що такий підхід привносить у буття людини усвідомлення її відповідальності перед світом і самим собою, є імперативом розсудливої дії і поведінки.

Вивчення особистісного самоврядування через модуси майбутнього, минулого і сьогодення дозволило виявити нові значні резерви його удосконалювання, тому що в них особистість може знайти необхідні і привабливі для себе сенси існування і дій. При цьому робиться висновок про те, що надмірна увага до одного з них може привести до душевного внутрішнього розладу і втрати цілісності.

Одним з важливих висновків, отриманих у результаті застосування історичного і логічного методів вивчення взаємодії цих видів управління, стало встановлення тієї закономірності, що їх взаємодія носить хвильовий характер, коли в залежності від історичних обставин соціальне управління та особистісне самоврядування як найбільш важливі поперемінно міняються місцями.

Таким чином, виникла можливість і необхідність виробити деякі положення автоантропосоціономіки як нового напрямку в соціальній філософії. Одне з них полягає в тому, що в ході історичного розвитку людства, ускладнення і диференціації діяльності і на цій основі усвідомлення людиною своєї унікальності, своєї відмінності від суспільства з'явилися протиріччя у взаємодії автоантропономіки і соціономіки, особистісного самоврядування і соціального управління. Їх вивчення показало, що вони взаємозалежні, основою чого є особистість. Тому основним засобом оптимізації взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування є гуманізація.

Підсумкове звертання до можливостей суспільного самоврядування показало, що воно є вищою формою управління, виступає стосовно соціального управління та особистісного самоврядування як ціль їх удосконалювання і міра взаємодії. Тому в зв'язку з унікальністю і важливістю суспільного самоврядування у функціонуванні і розвитку суспільства його можна розглядати як принцип громадського життя, яким варто керуватися при рішенні управлінських стратегічних і оперативних задач, що виникають перед особистістю і суспільством.

У цілому дисертаційне дослідження показало, що висунуті гіпотези одержали, в основному, підтвердження, і, таким чином, стали доказом правильності обраного шляху дослідження взаємодії соціального управління й особистісного самоврядування, виявило в цьому процесі не тільки проблеми і шляхи їх вирішення, але і показало виняткову складність і благодатне поле подальших досліджень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Заветный С.А. Социальное управление и личностное самоуправление: истоки и взаимодействие: Монография. - Харьков: Изд-во “Фолио”, 1999. - 383 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Заветный С.А. Аристотель и проблемы управления. // Вісник Харківського державного університету. Серія: Філософія і культура. - Харків: 1999. - № 445. - С.26-30.

3. Заветный С.А. Вечно старые и вечно новые проблемы управления. // Філософські перипетії. Вісник Харківського державного університету. Серія Філософія. - Харків: 1998. - № 409. - С. 229-232.

4. Заветный С.А. Взаимодействие социального управления и личностного самоуправления как взаимодополнение и взаимообогащение. // Філософські перипетії. Вісник Харківського державного університету. Серія: Філософія. - Харків: 1999. - № 437. - С. 94-96.

5. Заветный С.А. Взаимодействие философии и политики: расширение управленческих возможностей. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків: 2001. - № 509. - С.165-169.

6.Завєтний С.О. Г.С. Сковорода: проблеми самоврядування. // Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Філософія. - Харків: 2001. - Вип. VII. - С. 115-119.

7. Завєтний С.О. Демокріт про шляхи удосконалення управління самим собою. // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2000. - Вип. VIII. - С. 71-74.

8. Заветный С.А. И один в поле воин. // POST OFFICE. Образы времени - Образы міра. Вестник Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина. Серия: Теория культуры и философии науки. - Харьков: 2000. - № 484. - С. 179-182.

9.Заветный С.А., Мельникова С.И. Лектор как субъект пропаганды и объект изучения. // Вестник Харьковского государственного университета. - Харьков: 1989. - № 332. - С.62-64.

10. Заветный С.А., Лысенко И.А. Ненасильственное управление конфликтными ситуациями. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків: 2001. - № 531. - С. 138-141.

11. Заветный С.А. Особенности права как вида социального управления. // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків: 2002. - № 4. - С.101-107.

12. Завєтний С.О. Особистісне самоврядування: статус і перспективи. // Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Філософія. - Харків: 1999. - Вип. ІІІ. - С.63-65.

13. Заветный С.А. Понятийный ряд категории управления. // Філософські перипетії. Вісник Харківського державного університету. Серія: Філософія. - Харків: 1997. - № 394. - С.117-120.

14. Завєтний С.О., Смірнов О.Б. Риторика і дебати в управлінні навчальним процесом. // Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Філософія. - Харків: 2001. - Вип. VIII. - С. 128-131.

15. Заветный С.А. Синкретизм, теоцентризм і антропоморфізм управління у міфологічних уявленнях. // Наукові записки Харківського військового університету. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: 1999. - Вип. V. - С.53-57.

16. Заветный С.А. Софисты: поворот от натурфилософии к проблемам управления обществом и собой. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків: 2000. - № 474. - С. 218-221.

17. Завєтний С.О. Соціальне управління як система. // Наукові записки Харківського військового університету. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 1999. - Вип. ІV. - С. 43-46.

18. Заветный С.А. Специфические особенности управляющего воздействия религии на личность и общество. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків: 2002. - № 547. - С. 129-133.

19. Заветный С.А. Справедливость как условие, цель и результат социального управления. // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. Щоквартальний науково-практичний журнал - Харків: 2003. - № 4. - С. 43-48.

20. Заветный С.А. Субъективный фактор развития социальной активности трудящихся как системное явление. // Вестник Харьковского государственного университета. - Харьков: 1987. - № 303. - С.38-44.

21. Завєтний С.О. Суспільне самоврядування в Україні. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія, політологія. - Київ: 2004. - № 63-65. - С. 133-134.

22. Заветный С.А. Триумф и трагедия пифагорейского союза. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. - Харків: 2001. - Вип. ХXIV. - № 507. - С. 205-208.

23. Заветный С.А. Управленческий потенциал искусства. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків: 2000. - № 486. - С. 175-178.

24.Заветный С.А. Homo sapiens и Homo villicus: раздумья о разных сущностных сторонах человека. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків: 2004. - № 623. - С. 53-57.

Інші публікації з теми дисертаційного дослідження

1. Мельникова С.І., Завєтний С.О. На підставі самоаналізу. // Журнал “Трибуна лектора”. - Київ: 1987. - № 12. - С. 19.

2. Лебедев Б.Н., Заветный С.А. Самоуправление и коллективное мнение. // Развитие самоуправления на предприятиях и в учебных заведениях (опыт и перспективы). Тезисы докладов регионального научно-практического семинара. - Калинин: 1989. - С. 92-93.

3. Завєтний С.О. Пізнавальна активність студентів і викладання філософії. // Питання активізації пізнавальної діяльності студентів у вивченні суспільних наук. Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції. - Харків: 1990. - С. 3-4.

4. Заветный С.А., Бирюков Г.С., Дубровский М.Л., Ермаков И.И. Формирование нового политического мышления: социологический анализ деятельности молодежных дискуссионных политклубов Украины. /Итоги и рекомендации/. - Харьков: 1991. - 34 с.

5. Астахова В.І., Завєтний С.О. Учень - факел, який треба запалити. // Журнал “Трибуна”. - Київ: 1991. - № 9. - С. 9-10.

6. Завєтний С.О. Народна мудрість і філософія Г.С. Сковороди. // Матеріали Харківських Сковородинівських читань, присвячених 270-річчю з дня народження Григорія Савича Сковороди. - Харків: 1992. - С.85-87.

7. Завєтний С.О. Філософія і політика. // Человек и политика. Тезисы докладов и сообщений научно-практической конференции. - Харків: 1993. - С.109-110.

8. Заветный С.А. Социальная защита молодежи как средство самосохранения общества. // Социальная защита молодежи: состояние, проблемы и пути решения. Тезисы докладов и сообщений научно-практической конференции. - Харьков: 1993. - С.105-107.

9. Заветный С.А., Бирченко Е.В. Социальное управление, власть, интеллигенция. // Интеллигенция: проблемы гуманизма, народа, власти. Материалы Международной научной конференции. - Москва - Улан-Удэ: 1994. - С. 29-32.

10. Завєтний С.О. Істинна людина і зло у філософській концепції Г.С. Сковороди. // Сковородинівські читання: Григорій Савич Сковорода - філософ, письменник, педагог і культуролог /1722-1794/. Матеріали науково-практичної конференції. - Харків: 1995. - С. 30.

11. Завєтний С.О. Людина як компас Всесвіту /з студій про Г.С. Сковороду/. //Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження А.П. Ковалевського. - Харків: 1995. - С. 11-13.

12. Заветный С.А. Ответственность и социальное управление. // Материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф. Плахотного. - Харьков: 1996. - С. 26-29.

13. Заветный С.А., Дениско Л.Н. Образование и самообразование: пути взаимодействия. // Філософія: класика і сучасність. Матеріали ІІІ Харківських Міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: 1996. - С.64-65.

14. Заветный С.А. Некоторые проблемы управления в философском наследии Аристотеля. // VІІ Арістотелевські читання: “Антична спадщина і сучасна філософія”. Тези виступів на міжнародній конференції з проблем давньогрецької філософії - Маріуполь: 1996. - С. 108-111.

15. Заветный С.А. Личностное самоуправление как самоэкология. // Третье тысячелетие: гармония человека, общества и природы. Тезисы докладов и сообщений международной научно-практической конференции. - Чугуев: 1996. - С. 114-116.

16. Завєтний С.О. Самоврядування як невидима натура у творчості Г.С. Сковороди. // Григорій Сковорода і проблеми національної філософії. Національна філософія: минуле - сучасне - перспективи. Матеріали ІІ Харківських Міжнародних Сковородинівських читань, присвячених 200-річчю з дня смерті Г.С. Сковороди. - Харків: 1996. - С. 89-98.

17. Заветный С.А. У истоков регионализма и самоуправления. // Украинский научно-практический журнал “Регион: проблемы и перспективы”. - 1997. - №3 - С. 6-10.

18. Заветный С.А. Цикличность и культура социального управления. // Культура у філософії ХХ століття. Матеріали ІV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: 1997. - С. 356-359.

19. Заветный С.А. Осипова Н.Ф. Роль рациональности в становлении самоуправления в арабской философии Средневековья. // Проблема раціональності наприкінці ХХ століття. Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: 1998. - С. 42-44.

20. Заветный С.А. Социальное управление и гармония. // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. - Харків: 2000. - С. 120.

21. Заветный С.А. Возможности и пределы права как вида социального управления. // Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. - Харків: 2001. - С. 119-124.

22. Zavyetniy S., Smirnov O. Debate and rhetoric in directing the educational process. // IDEA conference “Debate and Argumentation: Opening Minds, Borders and Societies. - Prague, Czech Republic: 2001. - p. 29.

23. Заветный С.А. Воспитание и самовоспитание в учебном процессе как управление. // Харківська вища школа: методичні пошуки на рубежі століть. Матеріали науково-методичної конференції - Харків: 2001. - С. 320-322.

24. Заветный С.А., Смирнов А.Б. Стиль управления как образно-смысловое единство. // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали другої міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. - Харків: 2001. - С. 288-289.

25. Заветний С.О. Теорія „сродної праці” Г.С. Сковороди завжди актуальна. // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали ІХ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г.С. Сковороди). - Харків: 2002. - С.73-75.

26. Заветный С.А. Искусство как вид социального управления. // Другі Кримські читання: “Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти”. (Збірник наукових праць). - Вип. 3. - Харків: 2002. - С. 151-155.

27. Zavyetniy S., Zavyetnaya T. Debate as Learning Conflict. // IDEA conference “Debate and Argumentation: Opening Minds, Borders and Societies. - Krakow, Poland: 2002. - p. 10.

28. Заветный С.А., Стрижко В.А. Проблемы формирования стратегии подготовки управленческой элиты. // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. Збірник наукових праць. - Харків: 2002. - С. 124-127.

29. Заветный С.А. Формы трансцендирования личности как управление со стороны будущего настоящим. // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. Збірник наукових праць. - Харків: 2003. - Вип. 2(6). - С. 9-15.

30. Заветный С.А. Философия и литература как источник смыслов, управляющих человеком и обществом. // Філософія і література. Матеріали Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: 2004. - С.310-311.

31. Заветный С.А. Личностный потенциал социального управления. // Гуманітарно-технічна еліта і управління великими соціальними системами. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків: 2004. - С. 284-289.

32. Заветный С.А. О некоторых особенностях развития университетской философии. // Університетська філософія в ретроспективі та перспективі (до 200-річчя харківської університетської філософії. Матеріали ХІІ Харківських Міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: 2005. - С. 43-45.

Размещено на Allbest.ru