Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА КРИМІНОЛОГІЇ

Курсова робота

на тему:

«Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством»

Виконав студент

третього курсу

денної форми навчання

групи ЮРД-3Ас

Василишин Андрій Степанович

Науковий керівник:

Панчак Оксана Григорівна

План

Вступ

1. Сутність погрози як кримінально-караного діяння

2. Юридичний аналіз складу злочину «погроза вбивством»

2.1 Об'єкт складу злочину «погроза вбивством»

2.2 Об'єктивна сторона складу злочину „погроза вбивством»

2.3 Суб'єкт складу злочину «погроза вбивством»

2.4 Суб'єктивна сторона складу злочину «погроза вбивством»

3. Юридичний аналіз санкцій, передбачених у ст. 129 КК України

4. Особливості кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм (на прикладі ст.129 КК України та ч.1 ст.345 КК України)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Стан психічного здоров'я впливає на інтелектуальний потенціал нації, його трудові ресурси, на моральну атмосферу в суспільстві. На сучасному етапі розвитку України відзначається надзвичайно високий рівень психоемоційної напруги населення - сучасна соціально-економічна й політична ситуація в суспільстві призвела до зміни громадської свідомості й життєвих орієнтирів більшості громадян нашої країни. Економічне розшарування, безробіття, інфляція, інформаційна перенапруга обумовлюють розпад звичних соціальних зв'язків, виникнення особистісних і міжособистісних конфліктів, що в остаточному підсумку призводить до збільшення числа психічних розладів.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що погроза є найбільш поширеним кримінально-караним різновидом психічного насильства, тема даної курсової роботи набуває особливої актуальності.

Необхідність проведення дослідження такої форми психічного насильства викликана також тим, що в порівнянні із посяганнями на фізичну недоторканість, в науці кримінального права психічному насильству приділялось недостатньо уваги.

В зв'язку з цим варто наголосити, що проблема кримінальної відповідальності за різні види погроз не могла залишитись поза увагою науковців. У радянський період цю тематику досліджували такі вчені, як С.В. Бородін, Р.А. Лєвєртова, В.П. Петрунєв, Л.В. Сердюк, М.В. Стєрєхов, М.І. Панов та ін. У сучасній Україні на дисертаційному рівні кримінально-правові проблеми погрози досліджували І.В. Самощенко „Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми)” (1997 р.) та О.Л. Гуртовенко „Психічне насильство у кримінальному праві України” (2008 р.). Дослідження окремих аспектів кримінальної відповідальності за погрозу вбивством здійснювали П.П. Андрушко, Р.Ш. Бабанли, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, Б.М. Головкін, М.Й. Коржанський, В.В. Кудрявцев, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, Л.А. Остапенко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.М. Храмцов, А.В. Шевчук, С.С. Яценко та ін. Зарубіжна наука кримінального права з цієї тематики представлена роботами Х.Х. Абсатарова, А.А. Крашеніннікова, П.М. Лєвіна, М.А. Овчіннікова, М.В. Хабарової та ін.

Варто акцентувати увагу на тому, що кримінальна відповідальність за погрозу вбивством диференціюється залежно від потерпілого, стосовно якого вона висловлюється. Так, загальна норма -- стаття 129 КК України встановлює кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення погрози, в той же час ст. 345 КК України передбачає відповідальність за погрозу, висловлену щодо працівника правоохоронного органу, ст.346 КК України -- державного діяча, ст. 377 КК України -- судді, народного засідателя, присяжного, ст. 386 КК України -- захисника, представника, ст.398 КК України -- свідка, експерта, потерпілого. У вказаних спеціальних нормах погроза є двооб'єктним злочином, оскільки шляхом посягання на психічну недоторканість відбувається незаконний вплив та заподіюється шкода авторитету органів державної влади, порядку здійснення правосуддя.

Наявність значної кількості норм Кримінального кодексу України, що встановлюють відповідальність за погрозу як окремий склад злочину або як спосіб вчинення злочину і зумовлює актуальність обраної теми курсової роботи.

1. Сутність погрози як кримінально-караного діяння

Теоретична необхідність дослідження сутності кримінально караної погрози полягає в тому, що чинний Кримінальний кодекс України, встановлюючи у ряді статей відповідальність, не розкриває змісту поняття «погроза». Крім того, на сучасному етапі розвитку кримінального закону відсутнє загальноприйняте наукове визначення поняття «погроза», яке може бути сформульоване на підставі детального аналізу ознак, що складають сутність цього терміна.

Науковці, які в різний час займалися дослідженням терміна «погроза», здійснили значні теоретичні розробки з цієї проблематики, однак вони певною мірою потребують доопрацювання відповідно до вимог та умов науки сучасного кримінального права та законодавства. Досить ґрунтовними дослідженнями змісту терміна «погроза» займались дореволюційні вчені-правознавці - М.С.Таганцев, С.В.Познишев, О.О.Лохвицький, Н.А.Неклюдов, І.Я.Фойницький, аргументація та висновки яких, незважаючи на давність, можуть бути покладені в основу сучасних кримінально-правових досліджень. Водночас сучасні наукові погляди щодо розуміння сутності погрози відображені у працях П.П.Андрушка, Х.Х.Абсатарова, Л.П.Брич, Л.Д.Гаухмана, О.О.Крашеніннікова, М.І.Мельника, І.В.Самощенка, О.М.Храмцова, М.В.Хабарової, В. В Шаблистого, Р.Д. Шарапова та інших.

Одним із найбільш важливих теоретичних питань, що виникали в різний час при дослідженні терміна «погроза», було питання визначення сутності погрози, яку розуміли як форму виявлення злочинного наміру або як форму психічного насильства.

Відомий дореволюційний вчений М.С.Таганцев вважав, що кримінальна караність погрози полягає в тому, що внаслідок погрози потерпілий перебуває у стані хвилювання та неспокою. Аналізуючи погрозу вбивством, науковець вказував, що законодавство не вимагає наявності умислу винної особи вчинити злочин, яким вона погрожує, крім того, відповідальність за погрозу настає і в тому випадку, коли особа, яка погрожує вбивством, не могла реально позбавити життя особу, яка сприймає погрозу Таганцев Н. С. Русское уголовное право: В 2 т. - М.: Наука, 1994. - С. 158.. Подібної до вищенаведеної позиції з приводу сутності погрози дотримувався І. Я. Фойницький, який розумів погрозу як залякування особи заподіянням їй якого-небудь протизаконного зла. Погроза не є виявленням наміру на скоєння злочину, оскільки особа, яка погрожує, не обов'язково бажає заподіяти шкоду. Внаслідок погрози, яка не має інструментальної мотивації (не має за мету спонукати потерпілого до певних дій або бездіяльності) може бути заподіяна шкода як фізичному, так і психічному здоров'ю потерпілого. Фойницкий И. Я. Уголовное право. Посягательства личные и имущественные [Електронний ресурс]. - [5-е изд.]. - СПб., 1907. - Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/books/ 189/15143/28/#chapter.

Ще один дореволюційний вчений Л.С.Бєлогриць-Котляревський також пропонував розглядати погрозу як засіб примусу. Однак автор доповнював таку позицію тим, що кримінально караною є погроза дійсним злом. Дійсність або реальність зла визначається суб'єктивним сприйняттям його потерпілим, сюди можуть бути віднесені випадки погроз «фіктивним» злом, якщо винний усвідомлює, що така погроза розцінюється потерпілим як реальна. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник руського уголовного права. Общая и особенная части. - К.; СПб.; Х., 1903. - С. 67. С.В.Познишев не погоджувався з таким розумінням, вказуючи при цьому, що погроза може і не обмежувати свободи особи, якій погрожують, як це буває, наприклад, коли погрожують з помсти вчинити злочин. Погроза посягає та завдає шкоди саме почуттю власної безпеки, у зв'язку з чим виникають почуття тривоги, переживання, особа починає жити в стані страху. Познышев С. В. Особенная часть русского уголовного права. Сравнительный очерк важнейших отделов особенной части старого и нового уложений. - 3-е изд., исправл. и доп. - 1912 // Allpravo.Ru - 2004.

Відмінні від викладених погляди з'явились у радянський період.

Так, відомий вчений-правознавець радянського періоду М.Д.Шаргородський, розглядаючи питання стадій вчинення злочину, вказував, що погроза вбивством є виявленням наміру та наділена значним ступенем суспільної небезпеки, внаслідок чого вона повинна бути кримінально караною Шаргородський М.Д. Преступления против жизни и здоровья.-М.:Юрид.изд-во Министерства юстиции СССР,1947.-С. 250..

Таке розуміння сутності погрози поділяла більшість учених радянського періоду. Вчені, презюмуючи безкарність намірів, все ж вказували, що певні виявлені ззовні наміри, а саме - деякі види погрози, є апріорі суспільно небезпечними, а тому, як виключення, повинні бути кримінально караними.

Так, на думку П.С.Матишевського, погроза є одним із видів виявлення наміру на скоєння злочину і, як правило, не тягне кримінальної відповідальності. Однак, на думку вченого, в окремих випадках, коли погроза, що грубо порушує громадський порядок і спокій, викликає почуття тривоги у людини, обмежує її працю і відпочинок, вона повинна бути визнана кримінально караною Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья граждан. - М.: Юрид. лит., 1964. - С. 96. .

На противагу вказаній позиції існує інша, відповідно до якої погроза визначається самостійним складом злочину та є формою психічного насильства, а не одним з етапів попередньої злочинної діяльності (виявленням наміру).

Л. Д. Гаухман вважав, що погроза застосуванням насильства - це залякування іншої особи застосуванням до неї фізичного насильства Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. - С. 60. .

В даному визначенні має місце найбільш лаконічне і водночас найбільш безспірне формулювання сутності погрози як залякування особи заподіянням шкоди її здоров'ю.

Наведені позиції свідчать, що теоретики, які досліджували погрозу як суспільно небезпечне діяння, робили спробу визначити погрозу, виходячи з аналізу ознак, що характеризують її зовнішній прояв, та ознак, що характеризують її спрямованість. Досить поширеним є розуміння погрози з точки зору її функціональної спрямованості як примусу до вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, внаслідок чого заподіюється шкода свободі, вільному волевиявленню потерпілого, який зобов'язується реалізовувати волю особи, яка погрожує.

Безумовно, примус та погроза є взаємозалежними категоріями, однак очевидна помилковість беззастережного ототожнення термінів «погроза» та «психічний примус», оскільки, як вказує О.О.Крашенінніков, погрози можуть мати місце у зв'язку з минулою, теперішньою та майбутньою поведінкою потерпілого, в той час як психічний примус може стосуватись теперішньої та поведінки в майбутньому Крашенинников А. А. Угроза в уголовном праве России: Дис.канд.юрид.наук:12.00.08.-Ульяновск,2002.-С. 22..

Слід погодитись і з науковцями, які характеризують погрозу за спрямованістю як залякування потерпілого, а тому можна констатувати, що свобода - це не єдине благо, на заподіяння шкоди якому спрямовується погроза, отже, розуміння погрози як способу або елементу примусу є неповним.

М.І.Мельником в юридичній енциклопедії наводиться наступне визначення погрози: «погроза - це виражений словами, письмово, певними діями або іншим чином намір завдати фізичної, матеріальної чи іншої шкоди окремій особі або громадським інтересам» Мельник М. І. Погроза // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998-2004. - Т. 4: Н-П. - 2002. - С. 146. .

В юридичній літературі дискутується питання про доцільність та правильність розуміння погрози як вираженого ззовні наміру заподіяти шкоду тим чи іншим благам потерпілого. Погроза - це завжди здійснення наміру залякати особу і лише деколи - виявлення дійсного наміру реалізувати погрозу Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1970. - С. 13.. У свою чергу, В. Петрунєв поділяє таку позицію та вказує, що погрози бувають складними - погрози з істинними намірами та простими - погрози, вчиняючи які, суб'єкт не бажає їх здійснювати, а намагається лише залякати потерпілого Петрунев В. Ответственность за угрозу // Советская юстиция. - 1970. - № 19. - С. 20-25. . Водночас не можна повністю заперечувати певної ролі наміру як юридичної категорії.

На підставі аналізу вищенаведених наукових позицій можна зробити висновок про те, що виявлення наміру слід аналізувати з двох позицій - внутрішньої (суб'єктивної) та зовнішньої (об'єктивної). Таким чином, неправильно розуміти погрозу як особливо небезпечний вид виявлення наміру (в контексті етапу в розвитку злочинної діяльності), через що таке діяння визнається злочинним, оскільки особа, яка погрожує, зазвичай не має наміру на вбивство, а лише ззовні таке діяння виглядає як виявлення наміру на вбивство задля реалізації іншого наміру - залякування особи.

Схожої позиції притримується М.В.Хабарова, яка під погрозою пропонує розуміти психічне насильство (пряме і опосередковане), що реалізується через інформацію про намір скоїти стосовно потерпілого або близьких йому осіб негайно або в майбутньому суспільно небезпечні діяння Хабарова М.В. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью: уголовно-правовой и криминологический аспекты (по материалам судебной практики Краснодарского края): Автореф. дис. ... канд. юрид.наук:12.00.08[Електроннийресурс].-Краснодар,2006.Режимдоступу:http://www.law.edu.ru/script/cntSource.asp? . Сучасний вчений Х.Х.Абсатаров погрозу визнає різновидом психічного насильства і визначає як умисний, протиправний, суспільно небезпечний вплив на психіку особи шляхом висловлення на її адресу залякуючої інформації, що викликає страх, побоювання за власні інтереси або інтереси своїх близьких з, метою заподіяння їй тим самим психічної травми або подавлення (обмеження) її волевиявлення або дій.Абсатаров Х.Х. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью как преступление против личности:Уголовно-правовой и криминологический аспекты: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Челябинск, 2005. - С. 8. О. Коростильов пропонує під погрозою-діянням розуміти психологічний вплив на окрему особу, групу осіб, суспільство в цілому, який полягає у виявленні суб'єктивної рішучості завдати шкоди та реальної можливості її завдання. У свою чергу, погроза в складі поставлення в небезпеку є конструктивною ознакою складу злочину, тобто наслідок, який характеризується реальною можливістю завдання шкоди, що супроводжується психічним впливом на особу (осіб), які виступають об'єктом погрози, у випадку його(їх) обізнаності про цю погрозу Коростылёв О. Угроза в уголовном праве: понятие, виды, значение // Уголовное право. 2006. №3. .І. В.Самощенко визначає такі суттєві ознаки погрози Самощенко И. В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.0. 08. - Х., 1997. - С. 67. : 1) це залякування, що дає змогу відмежувати погрозу від фізичних способів впливу. Залякування є передаванням загрожуючих відомостей, що виключає самозалякування; 2) це дійсність, що відмежовує кримінально карану погрозу від «уявного» залякування та вказує на її існування ззовні; 3) це реальність - здатність погрози викликати обґрунтоване побоювання у заподіянні шкоди. Таким чином, І. В. Самощенко вказує, що погроза в кримінальному праві - виражене ззовні залякування, здатне викликати обґрунтоване побоювання у заподіянні шкоди Там само.-с.68..

Незважаючи на певну різницю, представники всіх цих підходів визнають той факт, що погроза здійснює вплив на психіку іншої людини шляхом повідомлення їй певної інформації з метою примушування до певних дій (бездіяльності), збудження почуття страху або спричинення психічної травми.

Важливими питаннями для характеристики погрози є: об'єкт погрози; обов'язкові ознаки кримінально караної погрози.

Стосовно об'єкта погрози в науці кримінального права немає єдності думок. З точки зору одних авторів, погроза вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна не завжди відноситься до насильницьких злочинів, тому що залякування пошкодженням майна не спрямоване на нанесення шкоди здоров'ю або тілесній недоторканості людини. Тому об'єктом таких погроз слід визнавати громадський порядок. Советское уголовное право. Часть Особенная. / Под ред. Загородникова Н. И.; Якубовича М. И., Владимирова В. А. М., 1965.-с.388Інші вважають об'єктами погрози вбивством, завдання тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна громадський порядок та громадську безпеку Советское уголовное право. Часть Особенная/ Под ред. Меньшагина В.Д., Дурманова Н.Д., Кригера Г.А. М., 1964. -с.365. Таким чином, більшість науковців сходяться на тій думці, що об'єктом погрози є саме особа.

Але в юридичній літературі присутні також інші точки зору.

Так, В.П. Петруньов вважає, що погроза вбивством здійснює посягання на життя, а погроза підпалом - на майнові відносини Петрунёв В. П.Борьба с уголовно-наказуемыми угрозами // Советская юстиция. 1975. №17. -с.43.

Такої ж позиції дотримується і український законодавець,який ст.195 КК «Погроза знищенням майна» вмістив у розд. VI Особливої частини «Злочини проти власності».

Цю точку зору підтримує і Г.А.Заідов, який вважає, що суспільна небезпека погрози полягає не тільки в бажанні вплинути на психіку потерпілого,а, головним чином, у наявності умислу на вчинення вбивства,якщо він виражається в тій чи іншій формі ЗаидовГ. А. Некоторые вопросы предупреждения убийств. Труды Ташкентской ВШ МВД СССР. Вып. 6. 1973. -с.20. Його підтримує І. А. Петін, який вважає, що під погрозою насильства розуміється прояв у різній формі бажання (наміру) до вчинення тих же дій до початку їх реального виконання. Петин И. А. Механизм преступного насилия. СПб., 2004.-с.71

Фактично цими вченими кримінально-караною визнається погроза у зв'язку з тим, що в ній виявляється умисел на вчинення злочину. А це суперечить принципам кримінального права.

Можна погодитися з Л.В.Сердюком, який вважає, що сутність посягання при погрозі полягає в тому, що метою її є душевний спокій потерпілого, нанесення йому психічної травми або придушення свободи її волевиявлення. Сердюк Л. В. Насилие:криминологическое и уголовно-правовое исследование. М., 2002.-с.20О.В.Бойко справедливо наголошує на тому, що погрозу можна вважати насильством проти особи, до якої вона звернена. Погрози являють собою повідомлення (явні або приховані), які сигналізують про можливі шкідливі наслідки для іншого, якщо цей інший не виконає певних умов. Існують і безумовні погрози, які мають реально лише одну функцію - функцію сигналу про потенційну деструкцію Бойко О. В.Насильство в сім'ї: соціологічний аналіз явища: Дис.... канд. соціолог. наук, Х., 2003. -с.63. Такої ж позиції дотримується і Ю.М.Антонян. Він вважає, що у випадках погрози є наявність агресії, тому що здійснюється руйнівний вплив на психіку тієї людини, якій була адресована погроза, при цьому досить часто принижується честь та гідність. Немає значення, що об'єкт погрози не звернув на неї уваги, зневажає нею, взагалі нічого не помітив Антонян Ю. М. Насильственная преступность в России / РАН УНИОН и др. М., 2001 (Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом / Ред. кол. сер. Аниан Л. А. и др. М. 2001. С.40-41. На цьому наголошував і М.С.Таганцев, який писав, що сутність погрози полягає у впливі на психічну діяльність того, кому погрожують. Уголовное Уложение 1903 года. СПб. 1904

Перейдемо тепер до аналізу ознак погрози як суспільно небезпечного діяння. Вченими виділяються загальні та особливі ознаки погрози. В.В.Іванова до загальних ознак погрози насильством відносить: факт залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства; дійсність погрози застосування насильства. Особливими ознаками погрози вона визнає: реальність здійснення такої погрози; момент здійснення такої погрози (зараз, у майбутньому); інтенсивність погрози Иванова В. В. Преступное насилие. М., 2002. 24. Левертова Р. А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. Омск, 1978. С.21.

Л.Д.Гаухман відносить момент здійснення погрози також до особливих ознак, які характеризують погрозу як елемент конкретного складу злочину, на відміну від загальних ознак, які притаманні будь-якій погрозі. Саме ця ознака, на його думку, дає можливість розмежовувати насильницький грабіж, розбій та вимагательство Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами. М., 1969. 6. Симонов В. И., Шумихин В. Г. Квалификация насильственных посягательств на собственность. М., 2000. -с.32. Такої ж думки дотримувалась Р.А.Левертова, яка вказувала на те, що наявність не є постійною якістю погрози,тому що «погроза може бути наявною в складі розбою і не бути такою в складі вимагательства» Левертова Р. А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. Омск, 1978.-с.12. Її підтримує і М. І. Панов .Панов Н. И. Квалификация насильственных преступлений. Х., 1986. -с.33.

О. Коростильов справедливо вважає, що зміст поняття «погроза» дає підстави зробити висновок про те, що погроза включає в себе небезпеку як реальну можливість її здійснення. Ця можливість визначається сукупністю об'єктивних (час, місце, спосіб, обстановка, засоби вчинення злочину, кількість осіб, які погрожують, попередні взаємовідносини винного та потерпілого тощо) та суб'єктивних (сприймання потерпілим погрози, усвідомлення цього факту винним, характеристики особи винного та потерпілого тощо) факторів. Визнання погрози різновидом психічного насильства не викликає сумнівів. Вчений виділяє наступні ознаки погрози, до яких відноситься реальна можливість завдання шкоди (реальність) та психічне насильство. Коростылёв О. Угроза в уголовном праве: понятие, виды, значение // Уголовное право. 2006. №3.

У теорії кримінального права виділяють ще декілька ознак погрози: інформаційність, наявність, дійсність, конкретність тощо Мазуков С. Х. Уголовно-правовая защита личности отугрозы убийством: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 1987.- с.4. Ми розділяємо таку позицію. На нашу думку, важливою ознакою кримінально караної погрози є форма її зовнішнього прояву. Це може бути лише інформаційна форма. Найбільш важливою, основною ознакою погрози є її реальність.

Ще І.Я.Фойницький вважав, що як посягання на свободу, погроза повинна бути настільки значною, щоб викликати у того, кому погрожують, яке-небудь побоювання, страх. Хоча за наявності цієї зовнішньої ознаки не потребується вже встановлення в кожному конкретному випадку внутрішнього значення погрози для того, кому погрожують, її властивості викликати в нього побоювання, однак ця умова до певної міри припускається самим поняттям погрози як побоювання, тобто спроби викликати страх Фойницкий И. Я. Уголовное право. Посягательства личные и имущественные [Електронний ресурс]. - [5-е изд.]. - СПб., 1907. - Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/books/ 189/15143/28/#chapter.. В.В.Єраксин вважає, як і більшість вчених, що погроза повинна усвідомлюватись потерпілим як така, що є реально здійсненною, рівнозначною фізичному насильству ЕраксинВ. В. Ответственность за грабёж.. М., 1972. -с.22.

Однак на практиці зустрічаються випадки, коли погроза або її небезпечний характер не сприймається потерпілим, наприклад душевнохворим або, навпаки, викликає страх у особи в силу її надмірної вразливості. Тому ми погоджуємося з авторами,які вважають, що в тих випадках, коли потерпілий не може сприймати факт погрози, її характер повинен оцінюватися незалежно від цього сприйняття Моисеенко Г.,СтепичевС. Отграничение разбоя от грабежа, соединённого с насилием//Советская юстиция.1968.№15.- с.16. До того ж, як справедливо повідомляє Г. К. Костров, як об'єктивна якість діяння здатність погрози викликати впевненість в її здійсненності у особи, якій вона адресована, охоплюється суб'єктивною стороною злочину Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы: Автореф. дис.... канд. юрид. наук М., 1970. с.8-9.

Ми вважаємо, що той факт, усвідомлював чи не усвідомлював потерпілий дії винної особи, не виключає суспільної небезпечності та протиправності погрози. Достатньо того, що можливість та ймовірність реалізації погрози випливає з тих обставин,які винний доводить до потерпілого.

Стосовно визначення ознак погрози в науці кримінального права немає єдності думок. Так, Р.А.Левертова, вказуючи на обставини, що визначають реальність погроз, на перше місце ставить обставини, які характеризують погрозу як суспільно небезпечне діяння. Тобто вона вважає не реальність погроз ознакою суспільної небезпеки, а навпаки Левертова Р. А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. Омск, 1978 -с.7. О.Ф.Єфімов основною ознакою погрози вбивством називає тільки наявність у винного можливості її здійснення. Ефимов А. Ф. Борьба с преступлениями против общественного порядка, общественной безопасности и здоровья населения. Минск, 1971. -с.34 М.В.Стерехов вважає, що критеріями реальності погроз виступають наступні: зовнішнє вираження рішучості винного їх реалізувати, наявність зовнішніх умов, які дозволяють здійснити цю реалізацію, і усвідомлення потерплим змісту погрози. До допоміжних критеріїв він відносить глибину конфлікту між тим, хто погрожує, і потерпілим, особу винного та інші подібні моменти, які поєднанні з вказаним вище можуть полегшити вирішення питання про реальність погрози. Стерехов Н.В. Ответственность за угрозу по советскому уголовному праву:Автореф. дис. канд. юрид. наук. Свердловск, 1972. -с.18 Е.Ф.Побєгайло та В.П.Ревін також наголошують на тому, що на практиці певну складність викликає тлумачення поняття «реальність погрози» як основної умови кримінальної відповідальності. Вони вважають, що під час вирішення цього питання слід виходити з того, що реальність погрози пов'язується, передусім, з наявністю об'єктивних підстав побоюватись приведення її у виконання; суб'єктивне її сприйняття потерпілим відіграє підпорядковану роль. Побегайло Є. Ф.; Ревин В. П. Уголовно-правовые средства предупреждения тяжких преступлений против личности. М.,1989.-с.24І.А.Петін вважає, що погроза для потерпілого повинна мати як суб'єктивний, так і об'єктивний характер. Інакше у випадках надзвичайно нестійкої психіки потерпілого можливе об'єктивне ставлення до кримінальної відповідальності суб'єкта за дії та наслідки, які не є суспільно небезпечними. Петин И. А. Механизм преступного насилия. СПб., 2004.-с.25

Усі вище проаналізовані наукові положення дають змогу узагальнити підходи до розуміння сутності кримінально караної погрози як різновиду психічного насильства або як форми виявлення злочинного наміру. Підсумовуючи, слід зазначити, що, на нашу думку, будь-який намір повинен бути продовжений певними активними діями з боку особи, яка його висловлює.

Ми пропонуємо визначати кримінально карану погрозу як різновид психічного насильства, яке полягає у залякуванні особи застосуванням до неї або близьких їй осіб фізичного насильства або заподіянням матеріальної шкоди, якщо є реальні підстави побоюватись здійснення (реалізації) цієї погрози. В даному визначенні знаходять вияв такі суттєві наукові позиції розуміння сутності погрози. По-перше, це різновид психічного насильства - незаконний, кримінально караний негативний вплив на психічну недоторканість особи. По-друге, такий вплив відбувається шляхом залякування, а саме, шляхом передавання інформації про загрозу для життя потерпілого, яку саме в такому сенсі і сприймає потерпілий. Погроза не є виявленим ззовні наміром вчинити вбивство, залякування полягає в імітації наміру заподіяти смерть, однак особа, яка погрожує, імітуючи намір на заподіяння смерті, найчастіше такого дійсного наміру не має. По-третє, в межах кримінального права необхідно аналізувати виключно реальні погрози, які досягають ступеня психічного насильства, справляють негативний вплив на потерпілого та призводять до наслідків у вигляді порушення психічної недоторканості потерпілого.

2. Юридичний аналіз складу злочину «погроза вбивством»

2.1 Об'єкт складу злочину «погроза вбивством»

погроза кримінальний юридичний злочин

Дослідженням сфери кримінальних погроз в різний час займались українські та зарубіжні вчені, серед них: Х.Х. Абсатаров, М.А. Овчінніков, І.В. Самощенко, М.В. Хабарова. Інші вчені лише частково описують погрозу вбивством у своїх роботах: П.П. Андрушко, В.Г. Гончаренко, Ю.А. Кармазін, М.Й. Коржанський, М.І Мельник, В.В. Сташис, Є.Л. Стрєльцов, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, Є.В. Фесенко, С.С Яценко та ін.

Кожен злочин завжди посягає на певний об'єкт, спричиняє йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об'єкта. Кримінальне право України. Загальна частина / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - Вид. 3-є, переробл. та доп. - К., 2004.-с.77

Враховуючи значущість правильності визначення об'єкта злочину, ми вважаємо, що особливо це стосується тих злочинів, визначення об'єктів яких є проблемним як в науці кримінального права, так і в слідчо-судовій практиці. На існування проблеми визначення об'єкта погрози вбивством вказує М.Й. Коржанський, який говорить про те, що у разі вчинення погрози вбивством об'єкт посягання потребує уточнення. Коржанський М.Й. Кримінальне право та законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. - К., 2001. с.46-48 В одних випадках об'єктом цього посягання називають громадський порядок, Кримінальний Кодекс України: Науково-практичний коментар / Баулін Ю.В, Борисов В.І, Гавриш С.Б. та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К., 2003. в інших - життя, Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4- те вид., перероб. та доп. - К., 2005. - (Нормативні матеріали та документи).-с.270 в третіх - особисту безпеку, Мельник М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / М.І Мельник, М.І Хавронюк. - К., 2002.-с.248; іноді об'єкт цього злочину і зовсім не визначається. Потебенько М.О. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2-х ч. - К., 2001.-с.76

У вказаних визначеннях об'єкта цього посягання, на думку М.Й. Коржанського, не розкривається повною мірою ні його юридична природа, ні його суспільна сутність. Якщо під громадським порядком розуміти сукупність суспільних відносин, що забезпечують громадський спокій, а під громадською безпекою - умови безпеки невизначеного кола осіб, то стає очевидним, що погроза вбивством, висловлена одним громадянином на адресу іншого, не порушує громадський спокій та громадську безпеку. Винний суб'єкт при цьому не спрямовує своє посягання на громадський порядок або на громадську безпеку і не має такого наміру. Коржанський М.Й. Науковий коментар до Кримінального кодексу України. - К., 2001. -с.178

І.В. Самощенко, визнаючи безпосереднім об'єктом будь-якої погрози особисту безпеку потерпілого, говорить, що найвдалішим виразником сутності погрози є поняття «залякування», яке викликає стан страху. На його думку, погроза впливає на свідомість і волю фізичної особи, порушуючи (або створюючи можливість порушення) нормальний душевний спокій потерпілого, здатна тягти за собою психічну травму. Самощенко І.В. Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Х., 1997.-с.11

Погоджуючись із І.В. Самощенком, ми конкретизуємо, що суспільна сутність погрози полягає в тому, що висловлена винним за обставин, які дають підстави побоюватися її здійснення, вона викликає у потерпілого відчуття страху, побоювання його за своє життя, порушує нормальні умови праці й відпочинку, породжуючи невпевненість у своїй безпеці, яка завжди піддається злочинному впливові. Забезпечувана суспільством і державою можливість кожного громадянина спокійно працювати та відпочивати, користуватися благами життя цим посяганням змінюється і перетворюється на свою протилежність - стає неможливістю. Таким чином, погроза вбивством спрямована проти особистої безпеки, яка і є безпосереднім об'єктом цього злочину.

Нами були розглянуті погляди деяких українських вчених щодо визначення безпосереднього об'єкта погрози вбивством, далі ми пропонуємо короткий аналіз поглядів російських науковців, які безпосередньо займались дослідженням проблем кримінальної відповідальності за погрозу вбивством.

На думку М.А.Овчиннікова, Овчинников М.А. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью (уголовно-правовой и криминологический анализ): Автореф. дис. . канд. юрид. наук. - Нижний Новгород, 2006. -с.12 розміщення ст. 119 у структурі КК РФ, потрібно пов'язувати з вирішенням питання, що стосується пріоритетів цінності об'єкта - життя й здоров'я людини, її спокій, громадський порядок або особиста безпека. Життя й здоров'я людини є найціннішими благами. Звичайно, з такими аргументами важко не погодитись, але при такому підході є незрозумілим, яким саме об'єктом, згідно із класифікацією по вертикалі, розглядуваного нами складу злочину виступають життя та здоров'я особи, через що дане положення потребує уточнення.

Разом з тим ми не погоджуємось із думкою російського вченого Х.Х. Абсатарова Абсатаров Х.Х. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью как преступление против личности (уголовно-правовой и криминологический аспекты): Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Челябинск, 2005.-с.6 про те, що об'єктом погрози вбивством є психічний спокій і свобода волевиявлення або дій. На його думку, на життя погроза не посягає й не містить такої мети, а шкода здоров'ю заподіюється у факультативному порядку. Однак в даному випадку, такі поняття, як «психічний спокій», «свобода волевиявлення» та «свобода дій», є занадто деталізованими та за своєю суттю входять до загального поняття «особиста безпека».

На нашу думку, тут слід враховувати те, що особа, її життя та здоров'я є найвищою соціальною цінністю в нашій державі. Тому розв'язання питання про об'єкт погрози вбивством має ґрунтуватися на цьому положенні, що й врахував законодавець, помістивши у вказаний вище розділ Особливої частини статтю 129 КК України.

Таким чином, ми приходимо висновку, що загальним об'єктом посягання при погрозі вбивством виступає життя та здоров'я особи, яка піддається злочинному впливові; родовим - інтереси особи у сфері захисту свого життя та здоров'я від протиправних посягань; видовим - психічна недоторканність життя та здоров'я особи, так як погроза вбивством є різновидом психічного насильства.

Також приєднуємось до думки тих вчених, які вважають, що погроза вбивством безпосередньо посягає на особисту безпеку людини, пов'язану із переживаннями за збереження свого життя. На нашу думку, такі дії змушують потерпілого постійно переживати за своє життя, породжуючи при цьому сильні внутрішні дискомфорт та дисгармонію, що негативно впливає на нормальну життєдіяльність особи (сон, приймання їжі, виконання повсякденної роботи тощо). Винний погрожує відібрати найдорожче, що є у людини, - її життя, тому потерпілий від цього злочину постійно знаходиться в стані страху внаслідок систематичних дій насильницького характеру шляхом залякування, в боязні за своє життя, що інколи завдає непоправної або важкої психічної травми. Тому безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 129 КК України, є особиста безпека людини, пов'язана із переживаннями за збереження свого життя.

2.2 Об'єктивна сторона складу злочину «погроза вбивством»

У науці вітчизняного кримінального права домінує точка зору про те, що об'єктивна сторона складу злочину -- це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння,що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання. Ефимов М. А. Борьба с преступлениями против общественного порядка, общественной безопасности и народного здоровья. - Минск, 1971. У зв'язку із цим не можна стверджувати, що одна з ознак складу злочину є головною, чи основною, адже без будь-якої з них про склад злочину як єдину підставу кримінальної відповідальності годі й говорити. Тому особливо актуального значення набуває встановлення всіх обов'язкових елементів складу злочину з тим, щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, яке передбачене Кримінальним кодексом України, було повною мірою відображено у відповідних процесуальних документах, а особу, яка його вчинила, було покарано. Проте, як показує слідчо-судова практика, трапляються такі склади злочинів, вчинення яких викликає цілий ряд труднощів у правозастосовників. Одним із таких, на нашу думку, є погроза вбивством, наявна редакція якої у двох частинах ст. 129 КК України не витримує жодної критики. З цього приводу цікавою є точка зору О.С. Міхліна, який розподілив всі злочини на такі, які фактично спричиняють злочинні наслідки й такі, які створюють реальну можливість їх настання. Михлин А.С. Последствия преступления / А.С. Михлин.-- М. : Юрид. лит.,1969.-- с.32

Тому ми приєднуємось до думки В.М. Кудрявцева про те, що погроза вбивством якраз і відноситься до другої вказаної вище групи злочинів, Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев.--М., 1960.-с.151 об'єктивна сторона якої потребує уточнення та конкретизації, адже саме в диспозиції статті кримінального закону законодавець описує об'єктивну сторону складу злочину, встановлення ознак якої є непростим завданням при застосуванні ст.129 КК України на практиці.

Таким чином нам необхідно дослідити об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст.129 КК України, шляхом аналізу всіх як обов'язкових, так і факультативних ознак об'єктивної сторони складу погрози вбивством для того, щоб вирішити і теоретичні, і практичні проблеми, які виникають з приводу останнього.

Слід зазначити, що наше дослідження ґрунтується на фундаментальних працях В.М.Кудрявцева, О.С.Міхліна та Г.В.Тимейка, а також на працях тих учених, які фрагментарно описували як проблеми об'єктивної сторони складу злочину взагалі, так погрози вбивством: Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, Х.Х. Абсатарова, Ф.Д. Грєбєнкіна, П.М. Лєвіна, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація та ін.

З аналізу диспозиції ст.129 КК України випливає, що об'єктивну сторону складу погрози вбивством структурно складають: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке є основною ознакою; реальність погрози вбивством.

На нашу думку, крім визначених законодавцем, необхідно також розглядати й інші елементи об'єктивної сторони погрози вбивством, оскільки їх точне встановлення має велике значення для визнання погрози реальною як органами досудового слідства, так і судом. До цих елементів, зокрема, належать:- суспільно небезпечні наслідки; - причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком;- спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення погрози вбивством.

Далі ми пропонуємо характеристику вказаних ознак об'єктивної сторони складу погрози вбивством. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) при погрозі вбивством характеризується досить значним різноманіттям його вчинення, тобто вираженому ззовні намірі позбавити життя адресата погрози. Самощенко И.В. Понятие и признаки угрозы в уголовном праве : монография / И.В. Самощенко. - Х. : Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н.М.,2005.-- с.31 Вона може бути звернена у майбутнє, а може стосуватися моменту вираження. Погроза вбивством може бути адресована одній особі або кільком, бути одноразовою або багаторазовою, що може перерости у систематичне залякування. Характерною особливістю є те, що погроза вбивством може вчинятися лише шляхом активних дій винного.

Погроза вбивством є злочином із формальним складом, оскільки настання суспільно небезпечних наслідків не є обов'язковим, достатньо вираженої ззовні активної дії, а тому цей злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом. Разом із тим нам важко погодитися із деякими вченими, які зазначають, що погроза вбивством є закінченим злочином в момент сприйняття такої погрози,оскільки в стресових ситуаціях сприйняття людини може бути дещо неадекватне тієї події, яка відбувається. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /С.С. Яценко.-- [4-те вид., перероб. та доп.].-- К. : А.С.К., 2005.-- с.248;

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /[М.О. Потебенько, В.Г. Гончаренко].-- К. : ФОРУМ, 2001.-- Ч.2.-- с.76

Необхідною умовою кваліфікації суспільно небезпечного діяння за ст.129 КК України є реальність погрози вбивством, тобто вона повинна сприйматися адресатом погрози як така, що може здійснитися, а сам погрожуючий не має на меті приводити свої погрози в дію, оскільки тоді його дії мають кваліфікуватись як готування або замах на умисне вбивство. Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб'єктивний критерій(сприйняття погрози її адресатом), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя та здоров'я особи вчиняються за наявності попередніх зв'язків між винним та потерпілим. Кудрявцев С.В. Конфликт и насильственные преступления / С.В. Кудрявцев.-- М. : Наука, 1991.-- с.74.Для визнання погрози реальною, слід встановити наявність таких дій винного, які об'єктивно свідчать про підстави побоюватися її здійснення.

Звернемося для розгляду даного питання до конкретної судової практики. 02 квітня 2013 р. Стрийським міськрайонним судом Львівської області (справа № 456/1637/13-к, провадження №1-кп/456/77/2013) звільнено обвинуваченого від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 129 КК України на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням винуватого з потерпілою. Зокрема, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 22 лютого 2013 року близько 9.30 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли раптово між ним та його дружиною ОСОБА_1, під час сварки з потерпілою, утримуючи в руках цеглу, яку підніс над головою останньої та замахнувшись цеглою з метою виклику у потерпілої побоювань, щодо реалізації своїх дій, усно висловлював в адресу ОСОБА_1 погрозу вбивством, яка реально сприймала дану погрозу та побоювалась її здійснення, судячи з поведінки ОСОБА_2 та інтенсивності його дій. Ухвала Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02.04.2013 року у справі № 456/1637/13-к http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30365244

20 березня 2013 року Хустським районним судом Закарпатської області (справа № 309/632/13-к, провадження № 1-кп/309/46/13), винесено вирок у справі, за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України. Зокрема, матеріалами справи встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 16 січня 2013 року, приблизно о 22 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись у своєму будинку АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин, тримаючи в руках металеві вили почав погрожувати вбивством своїй дружині - ОСОБА_2 та зятю - ОСОБА_3. В результаті таких дій відповідача та обставин, що склалися потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сприйняли погрозу вбивством ОСОБА_1 як реальну загрозу своєму життю. Вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 20.03.2013 року у справі № 309/632/13-к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30058514

Чинний КК України не містить поняття суспільно небезпечних наслідків. Це створює певні складнощі для правозастосовчої практики й обумовлює неоднозначність теоретичних аспектів тлумачення цієї категорії. На нашу думку, найбільш вдале доктринальне визначення злочинних наслідків було запропоноване О.С. Міхліним як шкода, що спричинена злочинною діяльністю людини суспільним відносинам,які охороняються кримінальним законом. Михлин А.С. Последствия преступления / А.С. Михлин.-- М. : Юрид. лит.,1969.-- с.14 Суспільно небезпечні наслідки при погрозі вбивством, як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликані переживаннями, страхом за своє життя або життя своїх близьких, що проявляється у втраті апетиту, безсонні, звичного графіку праці та відпочинку, а ці фактори, у свою чергу, стають причинами різних проявів розладу як психічного, так і фізичного здоров'я. Психічна шкода, знаходячись в межах фізіологічної норми функціонування організму людини, акцентується в інтелектуально-вольовій сфері життєдіяльності потерпілого від погрози вбивством. Самощенко И.В. Понятие и признаки угрозы в уголовном праве: Моно-графия / И.В. Самощенко.-- Х. : Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н.М.,2005.-- с.54

Суспільно небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст.129 КК України, проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень нормального протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т.д.). Наявність вказаних станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.

На нашу думку, погроза завжди пов'язана з настанням певних наслідків для її адресата або із можливістю їх настання, оскільки в деяких випадках законодавець встановлює кримінальну відповідальність за дії, які не викликають настання наслідків, але створюють загрозу їх настання. У зв'язку з цим слід підтримати тих учених-юристів, які вважають за необхідне розглядати питання про суспільно небезпечні наслідки й у формальних складах, але при обов'язковому вирішенні питання про причинний зв'язок.

Дійсно, в результаті будь-якого злочинного діяння заподіюється шкода певному об'єкту кримінально-правової охорони або створюється загроза її заподіяння. Встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком не викликає жодних труднощів як з практичної, так і теоретичної точок зору. Якщо внаслідок протиправних дій винного у потерпілого виникає, наприклад,психічна травма, то причинний зв'язок в такому випадку встановлюється за допомогою призначення відповідних судових експертиз. Якщо ж внаслідок посягання на особисту безпеку така травма не заподіюється, то тут слід відштовхуватися від конкретних обставин справи, які мають містити дані про причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком.

Що стосується способу, місця, часу, обстановки, знарядь і засобів вчинення погрози вбивством, то предметно про них ми можемо говорити лише завдяки збору емпіричного матеріалу. Так, у досліджених кримінальних справах Вирок Машівського районного суду Полтавської області від 04.03.2013 року у справі №540/292/13к http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30509332;

Вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 02.04.2013 року у справі №:528/495/13-к http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30446665;

Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27.03.2013 року у справі № 338/311/13-к http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30244850; обстановка вчинення погрози вбивством характеризується наявністю сильного переживання -- страху за своє життя або здоров'я чи своїх близьких, оскільки винний не має наміру приводити свої погрози в дію, його умисел спрямований виключно на погрозу вбивством, тобто на створення у потерпілого відчуття страху шляхом різного способу залякування.

Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь-яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа, або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і, практично у всіх випадках, супроводження погрози вбивством фізичним насильством. У зв'язку із цим ми приєднуємось до думки І.В. Самощенка з приводу того, що застосування зброї чи інших предметів при погрозі вбивством не може бути кваліфікуючою ознакою або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки це є додатковим свідченням реальності намірів винного і не більше. Самощенко И.В. Понятие и признаки угрозы в уголовном праве: Моно-графия / И.В. Самощенко.-- Х. : Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н.М.,2005.-- с.47-49

Таким чином, підводячи підсумки нашого дослідження, підкреслимо найголовніші та найпроблемніші аспекти об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.129 КК України, якими,на нашу думку, виступають: 1) супроводження погрози вбивством, нанесенням побоїв або тілесних ушкоджень різного ступеня з метою залякати особу, що є чи не єдиним приводом для притягнення винного до кримінальної відповідальності у випадку його виправдання у вчиненні погрози вбивством; 2) існування дружніх або родинних зв'язків між особою, яка вчиняє погрозу вбивством та адресатом таких злочинних дій, що, на жаль, дуже часто стає приводом у слідчо-судовій практиці для визнання її такою, що не дає підстав побоюватися її здійснення; 3) створення винним обстановки страху, боязні за своє чи своїх близьких життя та здоров'я, внаслідок чого порушується особиста безпека особи, оскільки порушується її нормальна життєдіяльність та нормальне протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т.д.); 4) наявність попередньої протиправної поведінки (злочинної в тому числі), яка доводиться до відома потерпілого самим винним.