Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

2.3 Суб'єкт складу злочину «погроза вбивством»

Суб'єкт злочину є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, тому доцільність його дослідження зумовлена необхідністю встановлення кола осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за вчинення погрози вбивством. Суб'єкт злочину може бути загальним та спеціальним, відносно ст. 129 КК України - закон не вимагає від особи, яка вчиняє розглянений злочин, будь-яких додаткових ознак, що обмежують коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за погрозу вбивством. Тому суб'єкт злочину, передбаченого ст.129 КК України характеризується трьома обов'язковими ознаками, закріпленими у ч.1 ст.18 КК України: 1) суб'єкт погрози вбивством повинен бути фізичною особою; 2) суб'єкт погрози вбивством повинен бути осудною особою; 3) суб'єкт погрози вбивством повинен досягти віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

З огляду на це варто наголосити, що під час дослідження суб'єкта погрози вбивством ми використали фундаментальні дослідження, які присвячені як загальним питанням суб'єкта злочину, так і окремим ознакам, що характеризують його зміст.

Серед них можна зазначити праці В.А. Владімірова, П.С. Дагеля, Г.А. Левицького, В.В. Леня, Н.С. Лєйкиної, В.С. Орлова, Р. Оримбаєва, В.Г. Павлова, А.Я. Свєтлова, Ш.С. Рашковської, В.В. Устименка та ін.

Встановлення осудності суб'єкта погрози вбивством не викликає жодних труднощів чи суперечностей. Стосовно віку особи, яка може нести кримінальну відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст.129 КК України, на нашу думку, потрібно висловити деякі зауваження, які, можливо, стануть одним із засобів запобігання погрозам вбивством, оскільки одним із завдань чинного кримінального закону є запобігання злочинам (ч.1 ст. 1КК України). Відповідно до частини 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Водночас, частина друга цієї ж статті містить вичерпний перелік складів злочину, відповідальність за вчинення яких настає з 14-ти років. Встановлення мінімальної календарної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціально та кримінологічно обґрунтованим.

При цьому враховується низка чинників: - ступінь фізичного і психічного розвитку, соціально-психологічні особливості (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини, рівень її соціалізації як особи, що визначають здатність суб'єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність; - кримінологічні показники (поширеність діянь цього виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо); - принципи кримінально-правової політики (наприклад, доцільність встановлення кримінально-правової заборони). Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко та ін.]; за заг. ред. С.С. Яценка. -[4-те вид., перероб. та доп.]. - К.: А.С.К., 2005. - 848 -с.35Отже, так званий знижений вік кримінальної відповідальності, всупереч поширеним поглядам, залежить не тільки від підвищеної суспільної небезпечності певного злочину. Віком прийнято називати, як наголошується в педагогічній літературі, період розвитку людини, яка характеризується якісними змінами у фізичних і психічних процесах, підпорядкований особливим закономірностям в їх протіканні. Щукина Г.И. Возрастные особенности школьника: Учеб. пособ. / Г.И. Щукина. - Л., 1955. - с.3.

Відповідно до частини 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності за погрозу вбивством підлягають особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Водночас, зазначимо, що згідно з частини 2 ст. 22 КК України за вчинення умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст.ст.115-117, 121 КК України) відповідальність встановлена з 14-ти років. З настанням такого ж віку настає кримінальна відповідальність за вчинення спеціальних видів погрози та за вчинення злочинів, в яких погроза є способом їх вчинення (наприклад, ст.ст. 345, 346, 350, 152, 153, 186, 187, 189 КК України). Таке рішення, мабуть, було мотивовано тим, що у 14-ти річному віці суб'єкт повною мірою здатний усвідомлювати суспільну небезпеку вчинюваних ним дій з позбавлення життя іншої людини, її власності або погрози застосування таких дій. Що ж стосується погрози вбивством як самостійного складу злочину,передбаченого ст.129 КК України, законодавець на нашу думку, необґрунтовано підвищив вік кримінальної відповідальності.

Аргументом на користь зниження віку кримінальної відповідальності за погрозу вбивством може стати такий приклад з судової практики. 08 травня 2008 року Тельменівським районним судом Донецької області Вирок Тельменівського районного суду Донецької області у справі №1-38. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2767330. 16-ти ОСОБА_1 засуджений до одного року шести місяців обмеження волі за вчинення відносно своєї матері Л. умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження та погрози вбивством (ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 129 КК України). Суд встановив, що ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки зі ОСОБА_2, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, умисно почав бити потерпілу ногами та руками по різних частинах тіла, в тому числі ногами по лівій руці потерпілої, унаслідок чого спричинив їй, згідно з висновком судово-медичної експертизи, закритий перелом ліктьової кістки, який належить до пошкоджень середнього ступеня тяжкості, і які потребують лікування на строк більше 21 дня, яке не є небезпечним для життя і не спричинило наслідків, передбачених ст. 121 КК України. Крім того, ОСОБА_1 того самого дня почав висловлювати на адресу перебуваючої в будинку ОСОБА_2 погрозу вбивством. На підтвердження своїх погроз ОСОБА_1 двома руками обхопив шию потерпілої і почав душити її, після чого взяв пластикову пляшку з бензином місткістю 1,5 літра та вилив його на голову потерпілої, продовжуючи погрожувати спаленням і після цього, з метою знайти сірники, вийшов з будинку, а потерпіла за його відсутності залишила будинок та втекла. Погрози вбивством потерпіла Л. сприйняла реально, як такі, що можуть бути реалізовані. Наведений приклад є яскравим свідченням необґрунтованого підвищення віку кримінальної відповідальності за погрозу вбивством.

Встановлюючи відповідальність з 14-ти років за вбивство, за спеціальні види погрози застосування фізичного насильства, законодавець вважає, що дії винного є результатом його інтелектуальної діяльності, а інтелект суб'єкта достатньо розвинений, щоб розуміти суть вбивства, або суть спеціальних видів погрози, або суть погрози як способу вчинення окремих злочинів. Водночас, встановивши відповідальність за погрозу вбивством з 16-ти років, він визнав, що інтелект у підлітків у віці від 14-ти до 16-ти років ще недостатньо розвинений, щоб розуміти суть злочину, передбаченого ст. 129 КК України. На нашу думку, якщо неповнолітній у віці від 14-ти до 16-ти років не може мати очевидного уявлення про суспільну небезпеку погрози вбивством, то він не може мати й відповідного уявлення про саме вбивство. І навпаки, якщо особа розуміє, що вбивати не можна, то, напевно, вона усвідомлює, що і погрожувати ним теж не можна, а якщо вона погрожує вбивством, то це означає, що правильно оцінюється ступінь суспільної небезпеки своїх дій і можливих наслідків. Отже, в законодавчому встановленні віку кримінальної відповідальності є певна суперечність, яку необхідно усунути, знизивши вік кримінальної відповідальності за погрозу вбивством до 14-ти років. Інакше виходить, що дії по суті, яка має однакову природу (наприклад, замах на вбивство і погроза вбивством, супроводжувана насильством), дається різна правова оцінка.Потрібно звернути увагу на той факт, що деякі вчені пропонують переглянути положення кримінального законодавства в бік зниження віку кримінальної відповідальності. Зокрема, В.Г.Павлов пропонує передбачити в кримінальному законі норму, за якою передбачалася б кримінальна відповідальність осіб, які до моменту вчинення злочину досягли тринадцяти років та вчинили вбивство, умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, крадіжку, грабіж, розбій, хуліганство при обтяжу вальних обставинах. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность / В.Г. Павлов.- СПб.:Лань, 2000. - с.35.В.Ф.Мороз пропонує підлітків у віці від 11-ти до 14-ти років притягувати до кримінальної відповідальності у випадку вчинення ними особливо тяжких агресивних злочинів (умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, зґвалтування, умисного вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда). Такі особи повинні притягуватися до кримінальної відповідальності із обов'язковою заміною покарання направленням до школи соціальної реабілітації. Коржанський М.Й. Кримінальне право та законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. - К., 2001. В.М.Бурдін вважає, що неповнолітні віком від 11-ти до 14-ти років притягуються до кримінальної відповідальності лише за вичерпний перелік злочинів, за умови підтвердження висновком експертизи відповідальності фактичного рівня розвитку їхньому хронологічному віку, достатнього для винної відповідальності. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: дис.… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Володимир Миколайович Бурдін. - Київ, 2002. - с.41-42Можливо, підвищуючи вік кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, законодавець враховував таку обставину, як відсутність підстави побоюватися погрози з боку неповнолітніх. Мабуть, законодавець припустив, що потерпілі легше подолають погрози, висловлені неповнолітніми у віці від 14-ти до 16-ти років, що погрози підлітків не становлять небезпеки, оскільки вони не можуть бути реалізовані через перевагу в силі на користь адресатів погроз вбивством. Але це помилкове уявлення, тим більше, якщо врахувати, що погроза вбивством з боку підлітків може бути адресована своїм одноліткам або особам, молодшим за них. На нашу думку, необхідно погодитися М.А. Овчінніковим, який зазначає, що в деяких випадках неповнолітні через свою інтелектуальну, емоційну і психологічну незрілість представляють загрозу і тому їх можливості вступу до певних відносин повинні бути обмежені. Овчинников М.А. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоров'ю (уголовно-правовой и криминологический анализ): автореф. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / М.А.Овчинников. - Нижний Новгород, 2006. -с.7 Ще у 70-ті роки ХХ ст. науковці наголошували на тому, що вчиненню умисних вбивств дуже часто передують погрози вбивством. Тому своєчасне реагування органів внутрішніх справ та прокуратури на ці погрози у багатьох випадках могло б відвернути вбивство. Аниянц М.И. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик / М.И. Аниянц. - М.: Юрид. лит., 1964. - с.200 Але про яке запобігання вчиненню неповнолітніми умисних вбивств може йтися мова, коли за їх вчинення кримінальна відповідальність настає з 14-ти років, а за вчинення погрози вбивством - з 16-ти років. Умисні вбивства, вчинені особами у віці від 14-ти до 16-ти років, фактично залишаються поза сферою запобіжного впливу ст. 129 КК України.

2.4 Суб'єктивна сторона складу злочину «погроза вбивством»

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно - небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив та мета вчинення злочину. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь - якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте, в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є факультативними, тобто не завжди обов'язковими ознаками. Чинне кримінальне законодавство виділяє 2 форми вини - умисел (ст.24 КК України) і необережність (ст. 25 КК України).

Суб'єктивна сторона погрози вбивством характеризується прямим умислом. Згідно ч. 2. ст. 24 КК України, прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно - небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно - небезпечні наслідки і бажала їх настання. Наявність чи відсутність у винної особи реалізувати свою погрозу значення для кваліфікації злочину за ст. 129 не має. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 129 КК України, вина суб'єкта характеризується тільки прямим умислом. Що ж стосується психічного відношення до наслідків таких дій, слід зазначити, що погроза вбивством сконструйована законодавцем як злочин із формальним складом, тому вони на кваліфікацію не впливають, але повинні враховуватися при призначенні покарання принаймні як обставина, що свідчитиме про необхідність відшкодування завданої моральної шкоди. Мета погрози вбивством може мати різну спрямованість, але завжди кінцева мета особи, яка її вчиняє, буде пов'язана із прагненням порушити психічну рівновагу потерпілого, з тим, щоб підпорядкувати собі його волю. Мета залякування характерна для кожної об'єктивованої (вираженої зовні) погрози вбивством. Завдання слідчих та судових органів полягає в тому, щоб встановити початкову мету - залякування потерпілого, оскільки її відсутність виключає склад злочину, передбачений ст. 129 КК України. Похідна мета у конкретному випадку має свої особливості та випливає з аналізу обставин вчиненого злочину.

Особливістю суб'єктивної сторони погрози вбивством є те, що даний злочин може бути вчинено шляхом певних конклюдентних дій, наприклад, шляхом демонстрації зброї. В таких випадках, винний усвідомлюючи значення та суспільно небезпечний характер своїх дій, може вчинити злочин -- погрозу вбивством лише шляхом демонстрації зброї. Таким чином, умислом особи охоплюється те, що потерпілий або потерпілі сприймають його дії як кримінально-карану погрозу. Також слід акцентувати увагу на аналізі відмінностей суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст.129 КК України та нормами, в яких погроза вбивством є способом вчинення злочину. Так, комплексний аналіз КК України дозволяє визначити, що існує два види вольового відношення винного до бажаних наслідків, які настануть в результаті висловлення погрози: а) бажання залякати потерпілого; б) бажання настання вигідного винній особі результату у вигляді примусу потерпілого до виконання якого-небудь діяння, що порушує його право, свободу, обов'язок або до відмови від здійснення права або виконання обов'язку.

Таким чином, при аналізі вказаних складів злочинів необхідно враховувати не лише кінцевий результат, що може полягати у вчиненні дій майнового характеру на користь винного, але і те, що такі дії потерпілого відбуваються внаслідок страху, викликаного погрозою.

3. Юридичний аналіз санкцій, передбачених у ст.129 КК України

Більшість науковців схиляються до думки про те, що санкція ч. 1 ст. 129 КК України потребує перегляду, оскільки найсуворішим видом покарання у ній передбачено обмеження волі на строк до двох років, тоді як у санкції ч.2 ст. 129 КК України передбачено тільки позбавлення волі й одразу ж на строк від трьох до п'яти років. Даний факт свідчить про різкий перепад у караності простого та кваліфікованого складів погрози вбивством.

Враховуючи ч.3 ст.12 КК України, погроза вбивством, вчинена членом організованої групи, відноситься до злочинів середньої тяжкості. Такий перехід від караності злочину невеликої тяжкості до середньої в межах однієї статті розділу ІІ Особливої частини КК України має місце лише в розглядуваній нормі, що свідчить про необхідність введення позбавлення волі на строк до двох років.

Розмір такого покарання обумовлений наступними обставинами. По-перше, мінімальний строк позбавлення волі в санкції ч.2 ст.129 КК України - три роки. По-друге, більшість санкцій Особливої частини КК України, у яких одночасно передбачені і обмеження, і позбавлення волі, містять стале законодавче словосполучення: “…обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк” (наприклад, ст.ст. 116, 117, 120 КК України). Заслуговує на увагу також той факт, що у більшості кримінальних справ Для прикладу - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30365244; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30058514. про погрозу вбивством суди їх закривали у зв'язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим (підсудним). У зв'язку із цим цікавим є твердження О. С. Козак, яка зазначає: “… звільнення від кримінальної відповідальності - це здійснювана відповідно до вимог кримінального та кримінально-процесуального законів відмова держави в особі суду від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, передбачених КК України, обмежень її прав і свобод, яка не тягне за собою кримінально-правових наслідків. Козак О. С. Ефективність звільнення від кримінальної відповідальності в Україні: [монографія] / за ред. О. М. Бандурки. - Київ : Освіта України, 2009. - с.99

Оскільки погрози вбивством найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій сфері, то у кожному випадку звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням обвинуваченого з потерпілим потрібно вживати всіх можливих заходів щодо встановлення мотивів згоди останнього, оскільки це може бути наслідком застосування до нього як фізичного, так і психічного насильства.

Прихильники гуманізації законодавства, у тому числі й кримінального, одразу можуть забити на сполох з приводу того, що наші пропозиції стосовно покращення стану захисту особи від погроз вбивством порушують принцип гуманізму кримінального права, суперечать останнім змінам та доповненням до КК України, які приймаються у зв'язку із гуманізацією кримінальної відповідальності.

Однак це не відповідає дійсності, оскільки, на нашу думку, сучасне розуміння принципу гуманізму кримінального закону є однобічним - послаблення застосування кримінальної репресії до особи, яка вчинила злочин. Але ж існує й інша сторона медалі - особа, інтереси якої порушуються або створюється загроза їх порушення. Знову постає питання про необхідність законодавчого закріплення кримінально-правових принципів. Для правильного розуміння принципу гуманізму кримінального права ми звернулися до фундаментальних праць радянських вчених у цій сфері В. Є. Квашиса, С. Г. Келіної, В. М. Кудрявцева та деяких інших, оскільки вони не втратили своєї актуальності й сьогодні. Так, В.Є.Квашис, дослідивши гуманізм кримінального права на монографічному рівні, говорить про те, що на сучасному йому етапі розвитку суспільства завдання боротьби зі злочинністю вирішується у двох напрямках: пом'якшення кримінальної відповідальності, поступової заміни позбавлення волі альтернативними видами покарань стосовно осіб, які не представляють значної суспільної небезпеки і які вчинили злочини невеликої тяжкості, та збереження, а іноді й посилення, кримінальної відповідальності осіб, що вчиняють тяжкі злочини. Квашис В. Е. Гуманизм советского уголовного права / В. Е. Квашис. - М. : Юрид. лит., 1969. - с.21 С.Г.Келіна та В.М.Кудрявцев вказують, що широке розуміння кримінальної юстиції включає як їх обов'язкові елементи суворе дотримання всіх принципів та інститутів, які багато в чому були створені ще класичною школою кримінального права: склад злочину як єдина підстава кримінальної відповідальності; невідворотність відповідальності; судовий розгляд як єдина форма кримінального судочинства; індивідуалізація кримінальної відповідальності залежно від ступеня вини; економія репресії; звільнення від покарання особи, яка не становить небезпеки для суспільства, та ін. Із цього приводу є актуальною вказівка О. В. Негодченка на те, що ставлення державної влади до прав і свобод людини є показником гуманності суспільства та ступеня набуття демократичності відповідної держави. Коржанський М.Й. Кримінальне право та законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. - К., 2001. Стає очевидним той факт, що наше суспільство зможе по праву називатись гуманним, а держава Україна - демократичною лише тоді, коли кримінальний закон буде однаково захищати всіх громадян, незалежно від їх процесуального статусу під час здійснення кримінального судочинства. В. О. Гацелюк пропонує поширювати вказаний принцип не тільки на осіб, які вчинили злочини, а й на осіб, які підлягають заходам медичного або виховного характеру. . Гацелюк В. О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Віталій Олександрович Гацелюк. - Луганськ, 2004. - 217 с.

Таким чином, запропоновані науковцями зміни до визначення диспозиції ч. 2 ст. 129 КК України та санкції ч. 1 ст. 129 КК України можуть забезпечити як дійсне відбування покарання особами, що визнані винними у вчиненні погрози вбивством, так й відновлення порушених суспільних відносин, реалізацію принципу гуманізму кримінального права.

4. Особливості кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм (на прикладі ст.129 КК України та ч.1 ст.345 КК України)

Непоодинокими є випадки недотримання правил кваліфікації при виникненні конкуренції чи колізії між статтями КК України, що входять до його ІІ та ХV розділів Особливої частини - «Злочини проти життя та здоров'я особи» та «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян». А це, як відомо, в подальшому призводить до необґрунтованого призначення покарання.

Серед праць сучасних вітчизняних правників, які здійснювали окремі дослідження кримінальної відповідальності за «погрозу вбивством», необхідно виділити наукові напрацювання М.І. Мельника, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка, С.С. Яценка тощо. Окремим аспектам проблеми кваліфікації злочинів при конкуренції норм кримінального права присвятили низку праць П.А. Воробей, В.І. Осадчий,М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький та ін.

Загально відомо, що під конкуренцією кримінально-правових норм у юриспруденції України розуміють передбачення певного діяння двома (кількома) кримінально-правовими нормами одночасно. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів :навч. посіб. / М. Й. Коржанський. - Вид. 3-тє,допов. та переробл. - К. : Атіка, 2007. - с.54Залежно від того, у який період регулювання кримінальних правовідносин виникає конкуренція, виділяють конкуренцію кримінально-правових норм при кваліфікації злочину, конкуренцію норм при призначенні покарання, конкуренцію норм при звільненні від карної відповідальності та конкуренцію норм при звільненні від покарання. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. / В. О. Навроцький - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 512 с.

Характерною особливістю конкуренції кримінально-правових норм, М.Й.Коржанський вважає те, що вона виникає лише тоді,коли було вчинено один злочин (на відміну від повторності чи сукупності злочинів). Але такий злочин містить ознаки, передбачені двома (кількома) кримінально-правовими нормами, тобто при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи більше кримінально-правових норм. Конкуренція зумовлюється диференціацією кримінально-правових норм, прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її в одних нормах і пом'якшуючи в інших, а також недосконалістю системи кримінального законодавства. Конкуренція кримінально-правових норм буває кількох видів. Так, В.М. Кудрявцев виділяє два види конкуренції - конкуренцію загальної та спеціальної норм, а також конкуренцію частини та цілого. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. - 2-еизд-е, перераб. и доп. - М. : Юристь, 2007. -с.258Конкуренція загальної та спеціальної кримінально-правових норм виникає у зв'язку із прагнення законодавця диференціювати кримінальну відповідальність шляхом виділення із загальної норми спеціальних норм, які передбачають або більш сувору, або, навпаки,більш м'якшу відповідальність порівняно із загальною нормою.

Низка науковців вважає, що при конкуренції декількох норм, перевагу віддають спеціальній нормі, незалежно від того, яка міра покарання передбачена в її санкції - більш м'яка чи, навпаки, більш тяжка. Дане правило пояснюється тим, що законодавець виділяє спеціальні норми за принципом не тільки пониженої, але й підвищеної суспільної небезпеки того чи іншого діяння. Таку ж позицію пропонує зайняти судам і Верховний суд України: «якщо злочин одночасно передбачений загальною і спеціальною нормами, то сукупність злочинів відсутня, і застосуванню підлягає спеціальна норма, яка найбільшою мірою відображає специфіку та особливості такого злочинного діяння». Узагальнення судової практики з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів (статті 32, 33, 35 Кримінального кодексу України) від 01.12.2008 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0007700-08.Існування в КК України двох правових норм, що передбачають відповідальність за такі злочини як «Погроза вбивством» (ст.129 КК України) і «Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу» (ст.345 КК України), ставить за необхідне вирішити питання стосовно співвідношення цих норм одне з одним. Конкуренція загальної та спеціальної норм є співвідношенням кримінально-правових норм, котрі перебувають відносно підпорядкування за обсягом. При цьому відношенні загальна норма ст.129 КК України «Погроза вбивством» є поняттям, котре має більшу ступінь узагальнення, що включає в себе багато випадків, а спеціальна норма ч.1 ст.345КК України «Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків» є одним з таких випадків. При цьому виді конкуренції завжди застосовується спеціальна норма, котра за своїм обсягом є індивідуальним випадком із безлічі. Спеціальна норма застосовується незалежно від того чи більш сувору, чи менш сувору відповідальність вона встановлює в порівнянні із загальною нормою. Як уже згадувалося вище, загальною нормою про кримінальну відповідальність за погрозу вбивством є норма ст.129 КК України.

Законодавець зайняв позицію: погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу, а також його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків становить велику суспільну небезпеку і відповідно суттєво обтяжує відповідальність. Тому, щоб покарання за дане діяння відповідало цим обставинам, законодавець виділив із загальної норми ст.129 КК України «Погроза вбивством» ч.1 ст.345 КК України «Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків».

Так, «Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років» (ч.1 ст.129 КК України), а діяння ж, передбачене ч.1 ст.345 КК України «Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк».

Таким чином, ч.1 ст.345 КК України як спеціальна стосовно ч.1 ст.345 КК України кримінально-правова норма передбачає більш сувору відповідальність, адже, виходячи з положень ст.12 КК України, злочин, передбачений ст.129 КК України, належить до злочинів невеликої тяжкості, а злочин, відповідальність за який міститься у ч.1 ст.345 КК України - до злочинів середньої тяжкості. Відмінність зазначених злочинних діянь у цілому виявляється в описі їх об'єктивної сторони, додаткового обов'язкового об'єкту посягання та потерпілих від злочину.

Спільністю ж об'єктивної сторони злочинів, передбачених ст.129 та ч.1 ст.345 КК України, є здійснення погрози вбивством, тобто, залякування людини заподіянням їй смерті. Водночас конструкція об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.129 і ч.1 ст.345 КК України, має відмінності.

Так, об'єктивна сторона складу злочину «Погроза вбивством,насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків» може здійснюватися у формі трьох видів погроз: 1) погрози вбивством; 2) погрози насильством; 3) погрози знищенням чи пошкодженням майна.

Кримінально-правові норми, передбачені статтями 129 та 345 КК України, співвідносяться як загальна й спеціальна.

Напрацьоване наукою та рекомендоване судам загальної юрисдикції правило: при конкуренції загальної та спеціальної норм права конкуренція вирішується за допомогою застосування спеціальної норми повинно знайти своє нормативне відображення у чинному в Україні законі про кримінальну відповідальність. Там само.- с.131

Висновки

Кримінально-карана погроза - це різновид психічного насильства, яке полягає у залякуванні особи застосуванням до неї чи близьких їй осіб фізичного насильства або заподіянням матеріальної шкоди, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення (реалізації) цієї погрози. Якщо узагальнити наукові підходи щодо розуміння сутності погрози, то можна виділити 2 основних: 1) розуміння сутності погрози як різновиду психічного насильства; 2) розуміння сутності погрози як форми виявлення злочинного наміру.

Аналіз цих двох наукових підходів дає можливість зробити переконливий висновок щодо обґрунтованості першого підходу: погроза не є виявленим ззовні наміром вчинити вбивство, залякування полягає у імітації наміру заподіяти смерть, однак особа, якій погрожують, сприймає її як реальну;

Погроза вбивством може призводити до різних наслідків в силу характерологічних особливостей потерпілих. Дане положення обґрунтовано тим, що по-перше, погроза вбивством може бути визнана злочинною, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози (а реальність залежить, в тому числі, від суб'єктивного сприйняття погрози потерпілим), по-друге, фактичні наслідки, до яких може призвести погроза вбивством, також залежать від психофізичних особливостей потерпілого (статі, характеру, інтелекту тощо).

Моментом, з якого погроза вбивством вважається закінченим злочином, є момент доведення погрози до відома потерпілого та сприйняття її як реальної, а не момент її висловлення, оскільки сутність погрози або зміст шкоди, яка виникає внаслідок погрози, полягає в тому, що вона викликає страх, побоювання, тривогу, а для цього необхідно, щоб потерпілий перш за все, сприйняв та усвідомив погрозу;

При оцінці реальності погрози слід враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки, що супроводжують процес висловлення та сприйняття погрози. Неприпустимими є випадки встановлення судом реальності виключно на основі суб'єктивного сприйняття погрози потерпілим. До об'єктивних ознак, що супроводжують погрозу, відноситься примус, який підкріплюється погрозою заподіяння шкоди, а також адекватність вимоги та висловленої погрози.

Кримінально-правовий аналіз складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України свідчить, що:

- безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 129 КК України, є особиста безпека людини. Суспільна небезпека погрози полягає в тому, що висловлена винним за обставин, які дають підстави побоюватися її здійснення, вона викликає у потерпілого відчуття страху, побоювання за своє життя, порушує нормальні умови праці й відпочинку, породжуючи невпевненість у своїй безпеці, яка завжди піддається злочинному впливові.

- особливістю потерпілого від розглядуваного злочину є те, що у більшості випадків між ним та виразником погрози вбивством існують попередні зв'язки, найчастіше родинні.

- об'єктивну сторону складу погрози вбивством складають: суспільно небезпечна дія, яка є основною ознакою; реальність, яка закріплена у кримінальному законі як обов'язкова; спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення погрози вбивством. Злочин вважається закінченим з моменту доведення погрози до відома адресата.

- суб'єктом погрози вбивством може бути фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, може стати одним із засобів запобігання умисних вбивств. Погроза вбивством, характеризуючись здатністю породжувати нові злочини у випадку відсутності реагування на неї, має бути певним бар'єром для вчинення вбивства. Оскільки кримінальна відповідальність за умисне вбивство настає з 14-и років, то факт вчинення погрози вбивством у віці від 14-и до 16-и років не дозволяє притягнути таку особу до відповідальність, а отже, запобігти вчиненню нею вбивства.

- суб'єктивну сторону складу погрози вбивством становлять вина, мотив та мета. Погроза вбивством характеризується лише умисною формою вини, вид умислу - прямий. Найчастіше її мотивами виступають особисті неприязні стосунки, помста, ревнощі, хуліганські спонукання, користь. Мета будь-якої погрози вбивством характеризується подвійним значенням - бажанням залякати потерпілого та досягти того результату, заради якого вона й вчиняється.

- сучасна практика призначення покарання за погрозу вбивством не сприяє ефективному захисту суспільних відносин, що стали об'єктом посягання. Проблемним питанням покарання за погрозу вбивством є те, що суди найчастіше призначають покарання у вигляді обмеження волі, від реального відбування якого звільняють. Дуже рідко призначається арешт.

Список використаних джерел

1. Таганцев Н. С. Русское уголовное право: В 2 т. - М.: Наука, 1994. - С. 158.

2. Фойницкий И. Я. Уголовное право. Посягательства личные и имущественные [Електронний ресурс]. - [5-е изд.]. - СПб., 1907. - Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/books/ 189/15143/28/#chapter.

3. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник руського уголовного права. Общая и особенная части. - К.; СПб.; Х., 1903. - С. 67.

4. Познышев С. В. Особенная часть русского уголовного права. Сравнительный очерк важнейших отделов особенной части старого и нового уложений. - 3-е изд., исправл. и доп. - 1912 // Allpravo.Ru - 2004.

5. Шаргородський М. Д. Преступления против жизни и здоровья. - М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1947. - С. 250.

6. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья граждан. - М.: Юрид. лит., 1964. - С. 96.

7. Крашенинников А. А. Угроза в уголовном праве России: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Ульяновск, 2002. - С. 22.

8. Мельник М. І. Погроза // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998-2004. - Т. 4: Н-П. - 2002. - С. 146.

9. Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1970. - С. 13.

10. Петрунев В. Ответственность за угрозу // Советская юстиция. - 1970. -№ 19. - С. 20-

11. Хабарова М. В. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью: уголовно-правовой и криминологический аспекты (по материалам судебной практики Краснодарского края): Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс]. - Краснодар, 2006. - Режим доступу: http://www.law.edu.ru/script/cntSource.asp?

12. Абсатаров Х. Х. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью как преступление против личности:Уголовно-правовой и криминологический аспекты: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Челябинск, 2005. - С. 8.

13. Самощенко И. В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы): Дис.... канд. юрид. наук: 12.0. 08. - Х., 1997. - С. 67.

14. Плец М. М. Шантаж // Журнал Министерства Юстиции.1905. №5; 08 [Електронний ресурс]..- Режим доступу: http://www.law.edu.ru/script/cntSource.asp? с^ГО=100132566.

15. Стерехов Н.В. Ответственность за угрозу по советскому уголовному праву:Автореф. дис. канд. юрид. наук. Свердловск, 1972.

16. Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы: Автореф. дис.... канд. юрид. наук М., 1970.

17. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами. М., 1969.

18. Симонов В. И., Шумихин В. Г. Квалификация насильственных посягательств на собственность. М., 2000.

19. Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование. 2002

20. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А. В. Наумов. М., 1997.

21. Уголовное право России. Особенная часть /Под ред. Игнатова А. Н; КрасиковаЮ. А. М., 2000.

22. Тихомирова Л. В.; Тихомиров М. Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред.М. Ю. Тихомирова. М., 1999; 13. Крашенников А. А. Угроза в уголовном праве России(проблемы теории и практики правового регулирования). Ульяновск, 2002.

23. Коростылёв О. Угроза в уголовном праве: понятие, виды, значение // Уголовное право. 2006. №3.

24. Советское уголовное право. Часть Особенная/ Под ред. Меньшагина В.Д., Дурманова Н.Д., Кригера Г.А. М., 1964.

25. Петрунёв В. П. Борьба с уголовно-наказуемыми угрозами // Советская юстиция. 1975. №17.

26. ЗаидовГ. А. Некоторые вопросы предупреждения убийств. Труды Ташкентской ВШ МВД СССР. Вып. 6. 1973.

27. Антонян Ю. М. Насильственная преступность в России / РАН УНИОН и др. М., 2001 (Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом / Ред. кол. сер. Аниан Л. А. и др. М. 2001.

28. Коржанський М.Й. Кримінальне право та законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. - К., 2001.

29. Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4- те вид., перероб. та доп. - К., 2005. - (Нормативні матеріали та документи).

30. Мельник М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / М.І Мельник, М.І Хавронюк. - К., 2002.

31. Андрушко П.П. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / П.П. Андрушко, В.Г. Гончаренко, Є.В. Фесенко. - 2 - ге вид, перероб. та доп. - К., 2008.

32. Самощенко І.В. Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - Х., 1997.

33. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев.--М., 1960.-- 196с.

34. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: дис.… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Володимир Миколайович Бурдін. - Київ, 2002. - 225 с.

35. Возьний В. І. Особливості кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм (на прикладі ст.129 КК України та ч.1 ст.345 КК України) / В. І. Возьний //Форум права. - 2011. - № 3. - С. 130-133 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11vvikku.pdf

Судова практика

1. Узагальнення судової практики з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів (статті 32,33,35 КК України) від 01.12.2008 р. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0007700-08;

2. Вирок Тельменівського районного суду Донецької області від 08.05.2008 року у справі №1-38, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2767330;

3. Вирок Машівського районного суду Полтавської області від 04.03.2013 року у справі №540/292/13к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30509332;

4. Вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 02.04.2013 року у справі №:528/495/13-к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30446665;

5. Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27.03.2010 р. у справі № 338/311/13http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30244850;

6. Ухвала Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02.04.2013 року у справі № 456/1637/13-к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30365244;

Размещено на Allbest.ru