Правове регулювання створення та діяльності суб’єктів господарювання в Україні. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності за договором поставки

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, в якому визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган державної влади, до сфери управління якого входить створюване підприємство.

Господарський кодекс передбачає право створювати державні акціонерні товариства, але в даний час воно зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» 31.12.92.

Державне господарське об'єднання -- об'єднання підприємств, утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання). Державні господарські об'єднання формуються переважно як корпорації або концерни, незалежно від назви об'єднання (комбінат, трест тощо).

Державне господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв таке рішення. Підприємства, які утворюють державне або комунальне господарське об'єднання чи господарське об'єднання, зберігають статус юридичної особи, незалежно від організаційної форми об'єднання. На них поширюються положення Господарського кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство, яке входить до складу державного господарського об'єднання, не має права поєднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання, виходити зі складу об'єднання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Управління державним господарським об'єднанням здійснюють його правління і генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється з неї органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним господарським об'єднанням визначається законодавством і статутом об'єднання.

Вихід підприємства зі складу державного господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Припинення об'єднання підприємств відбувається внаслідок його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

Стаття 3. Об'єднання підприємств.

1. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України. ( Абзац перший пункту 1 статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001).

Підприємства можуть об'єднуватись в:

- асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

- корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

- консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

- інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону.

Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством. ( Пункт перший статті 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95).

2. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

3. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.

5. Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

Порядок створення товариства з обмеженою відповідальністю.

Для створення товариства з обмеженою відповідальністю (далі Підприємство) підприємства-засновники або фізичні особи-засновники (далі Засновники), скликають установчі збори, на якому ухвалюють рішення щодо створенні цього Підприємства. Таке рішення оформляється протоколом установчих зборів. На установчих зборах засновники повинні розглянути й затвердити наступні питання:

1. Про створення Підприємства.

2. Про твердження Установчого Договору й Уставу.

3. Про розподіл і твердження частин між засновниками.

4. Про твердження розміру Статутного фонду.

На сьогоднішній день мінімальний розмір Статутного фонду визначається ста мінімальними заробітними платами. На момент реєстрації кожний із засновників зобов'язаний внести не менш 30% зазначеного в установчих документах внеску, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Для одержання такої довідки, в установу банку необхідно надати: установчий договір (нотаріально завірений), протокол установчих зборів, у якому обов'язково потрібно вказати особа, відповідальна за реєстрацію Підприємства, і акт про приймання майна із чітким переліком майна, що вноситься в Статутний фонд, і оцінну вартість внесеного майна.

5. Про вибори директора Підприємства.

6. Про державну реєстрацію (проведення державної реєстрації засновники доручають директорові або призначають іншу особу, якій видають доручення, де вказуються повноваження і його паспортні дані).

Потрібно відзначити, що перед проведенням установчих зборів, засновники, (це ставиться до підприємств-засновників) повинні одержати від своїх повноважних органів рішення про створення такого Підприємства й розмірі частини, що буде внесений як внесок у Статутний фонд. Для того щоб з'ясувати компетенцію повноважних органів, необхідно одержати від них установчі документи.

Після ухвалення рішення й підготовки необхідних документів, документи подаються для державної реєстрації. Такими документами є:

1. Установчі документи в трьох екземплярах (установчий договір і устав).

2. Реєстраційна картка встановленого зразка, що одночасно є заявою про державну реєстрацію.

3. Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

4. Документ, що засвідчує сплату засновниками внеску в Статутний фонд Підприємства (такими документами є довідка з банку або акт про приймання у випадку внесення вкладу майном).

5. Свідчення про державну реєстрацію засновників (нотаріально засвідчена копія).

6. Договір оренди приміщення (юридична адреса).

Після державної реєстрації Підприємство необхідно поставити на облік в органах державної статистики, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду зайнятості, податкової міліції (для того, щоб устати на облік у податковій міліції, директор Підприємства й/або керівники підприємств-засновників, фізичні особи повинні з'явитися на прийом особисто) і податкової інспекції відповідного району. Потім відкривається рахунок у банківській установі й подається заява у відповідний орган внутрішніх справ для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Підприємство вважається створеним і здобуває права юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Згідно зі ст.62 Господарського кодексу України підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на підставі статуту. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 Господарського кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ст.72 ГК). Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками та чисельністю працюючих підприємства можна поділити на малі, середні та великі. За сферою діяльності розрізняються промислові, торговельні підприємства, у сфері послуг тощо.

У Господарському кодексі класифікація підприємств проведена за трьома критеріями:

1) формою власності;

2) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;

3) кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік.

Згідно зі ст.63 Господарського кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); - підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); - комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; - державне підприємство, що діє на основі державної власності; - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У ч. 3 ст.63 ГК України передбачено, що залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч.4 ст.63 ГК).

Згідно з ч.5 ст.63 ГК корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Згідно з ч.7 ст.63 ГК підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання -- юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Згідно з ч.8 ст.63 Господарського кодексу України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст.126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. На відміну від відокремлених підрозділів юридичної особи, дочірнє підприємство є юридичною особою, тобто самостійним суб'єктом підприємницької діяльності.

4. Тестові завдання

1. Недобросовісною конкуренцією є

а) будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності;

б) домінуюче становище господарюючого суб'єкта, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг);

в) неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці;

г) становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків.

Відповідь : вірне а,б,в.

Якщо є ринок, то на ньому існує конкуренція. Добросовісна конкуренція -- це благо для економіки, вона забезпечує її розвиток та становлення. Але поряд з нормальною, добросовісною конкуренцією завжди може існувати неправомірна, недобросовісна конкуренція. Добросовісну конкуренцію на ринку держава не лише дозволяє, а й захищає та підтримує. Недобросовісна конкуренція заборонена законодавством, особи, які під час здійснення підприємницької діяльності вчиняють дії, визнані як недобросовісна конкуренція, порушують принципи Конституції України щодо недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і підлягають покаранню. Недобросовісна конкуренція спричиняє шкоду однаковою мірою як споживачам, так і конкуренції на ринку. На конкурентному ринку споживачі мають змогу ознайомитися з перевагами та недоліками запропонованих їм товарів і вибирати з-поміж них ті, що можуть повністю задовольнити їхні потреби. Ідеальне становище на ринку -- це коли продавці рекламують і продають свої товари так, щоб споживач мав змогу об'єктивно їх оцінити. На жаль, це не завжди так. Іноді продавці надають споживачам необ'єктивну інформацію про свої товари чи товари своїх конкурентів, а також намагаються видати свої товари за ті, що виробляються іншими підприємцями і мають відоміші торгові марки та кращу репутацію. Зазвичай добросовісні продавці намагаються здобути ділову репутацію високого рівня, забезпечуючи споживачів товарами високої якості. Якщо виробник рекламує свій товар як товар високої якості, а виробляє товар низької якості, то споживачі швидко зрозуміють дійсний стан речей і виникне ситуація, за якої вони повністю відмовляться від товару недобросовісного підприємця та придбаватимуть товар його добросовісних конкурентів. Наслідком цього буде зниження обсягів реалізації товару недобросовісним підприємцем, а в подальшому -- його банкрутство. За умов розвинутої ринкової економіки недобросовісна конкуренція є вийнятком, а не правилом. Оскільки більшість підприємців орієнтується на постійних споживачів, які тривалий час споживають продукцію з їх торговими марками, вони постійно намагаються підвищити якість та розширити асортимент пропонованої продукції, щоб зберегти своїх споживачів і залишитися на ринку.

Зрозуміло, що метою діяльності підприємця є отримання прибутку від використання майна, продажу товарів, виконання робіт, надання послуг. При цьому він намагається отримати найбільшу користь для себе. За умов конкурентної боротьби на ринку це можливо лише за наявності у підприємця певних правомірних переваг над конкурентами, якими, зокрема, є:

* краща організація підприємницької діяльності;

* наявність новітніх технологій виробництва;

* результати маркетингових досліджень щодо прихильності споживачів до тих чи інших товарів;

* нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього -- найнижчі ціни тощо.

Отже, неправомірні дії підприємців, спрямовані на отримання неправомірних переваг при здійсненні ними господарської діяльності, можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією, що в свою чергу є порушенням конкурентного законодавства.

Основою недобросовісної конкуренції є нечесне, неправомірне ведення підприємницької діяльності. У той час, коли добросовісні учасники ринку витрачають свій час та значні кошти на здобуття ділової репутації, розробку та втілення нових технологій, схилення споживачів до використання товарів з їх торговою маркою, тобто ведуть чесну конкурентну боротьбу, їх несумлінні конкуренти всілякими шляхами намагаються неправомірно використати чужу ділову репутацію, створити перешкоди своїм конкурентам під час здійснення ними господарської діяльності і, таким чином, досягти неправомірних переваг у бізнесі.

Законодавством України чітко визначено види й форми недобросовісної конкуренції, відповідальність за її вчинення. За Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції, недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Характерною ознакою недобросовісної конкуренції є активна поведінка особи, спрямована на вчинення неправомірних дій. Бездіяльність не може бути визнана недобросовісною конкуренцією.

Зазначені неправомірні дії, спрямовані на досягнення неправомірних переваг у конкурентній боротьбі, мають такі спільні ознаки:

1) спричиняють збитки іншим господарюючим суб'єктам чи їх діловій репутації;

2) спрямовані на отримання неправомірних переваг у підприємницькій діяльності;

3) порушують норми законодавства України.

Відповідно до законодавства України недобросовісна конкуренція -- протиправна, карана поведінка. Норми, що визначають цю поведінку як протиправну містяться у конкурентному законодавстві, а також в інших нормативно-правових актах.

За формою недобросовісну конкуренцію можна класифікувати, виходячи зі змісту та спрямованості неправомірних дій. Їх можна поділити на три великі групи: * неправомірні дії, спрямовані на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації;

* неправомірні дії, пов'язані з дезорганізацією виробничого процесу конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та досягненням неправомірних переваг у конкуренції;

* дії, пов'язані з неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці.

2. Форми захисту прав господарюючих суб'єктів та споживачів.

а) визнання наявності або відсутності прав;

б) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади і органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законодавством;

в) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів господарюючих суб'єктів;

г) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

д) всі відповіді вірні;

є) вірні відповіді а), в), г).

Відповідь : вірна д) всі відповіді вірні;

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Використана література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.

2. Господарський кодекс України від 01.01.04р.

3. Цивільний кодекс України від 01.01.04р.

4. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 01.01.2004р.

5. Закон України «Про господарські товариства» із змінами від 19.09.1991р. № 1576- ХIІ.

6. Закон України «Про кооперацію» із змінами від 10.04.1992р. № 2265- ХIІ.

7. Закон України «Про споживчу кооперацію» із змінами від 10.04.1992р. № 2265-ХIІ.

8. Закон України «Про фермерське господарство» від 08.09.2005р.

9. Закон України «Про власність» від 06.03.2003р.

10. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999р. № 586-XIV.

11. Державний класифікатор форм власності ДК 002:2004, затверджений наказом Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.04р. № 97.

12. Наказ Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.04р. № 97.

13. Наказ Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва України від 09.06.04р. № 65.

14. Наказ Держпідприємництва від 09.06.2004р. № 67, зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 30.06.2004р. № 802/9401.

15. Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 року “Про управління майном , що знаходиться у загальнодержавній власності “.

16. Декрет Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств».

17. Постанова кабінету Міністрів України № 515 “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств” від 17/03/2000.

18. Постанова Кабінету Міністрів України “Про перетворення державних підприємств у казенні” від 30 червня 1998 року № 987.

19. Постанова Кабінету Міністрів України “Про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва» від 18.11.99р.

20. Карлін М.І. Правові основи підприємництва: Навчальний посібник - Київ - 2000р.

Размещено на Allbest.ru