Внесок українських вчених ХХ - початку ХХІ століття у прогресивний розвиток міжнародного права

З 1995 по 2002 рр. Лукашук був членом Комісії міжнародного прав апри Голові Державної Думи Російської Федерації, аз 1998 р.- членом Експертної Радикомісії з питань громадянства при Президенті російської Федерації, головою ради з захисту дисертацій з міжнародного права, експертом Вищої атестаційної комісії Російської Федерації, головою редакційної ради журналу «Міжнародне публічне і приватне право»; членом Постійної палати третейського суду тощо. З 1988 року Ігор Іванович Лукашук став віце-президентом Російської Академії міжнародного права.

За особливі досягнення у вивченні та дослідженні міжнародного права Ігорю Івановичу Лукашуку у 1996 році було присвоєно звання « Заслужений діяч науки Російської федерації». В 2001 році професора нагороджено премією Ф.Ф. Мартенса за дослідження «Глобалізація, держава, право, ХХІ століття». В 2002 році професор Лукашук стає лауреатом Державної російської Федерації за цикл досліджень «Функціонування міжнародного права».

Саме І.І. Лукашук першим продемонстрував, що міжнародний договір як джерело міжнародного права відомий давно, але його юридична сила залишається недостатньо вивченою, що в дослідженнях часто змішують матеріальні і процесуальні аспекти функціонування міжнародного договору, його предмет і об'єкт , статус, права і обов'язки країн-учасників і третіх сторін, власне природу самого договору і квазідоговору тощо [48].

Слід зазначити, що роботи І.І. Лукашука викликали увагу й зацікавленість на Заході, хоча це і був період «холодної війни» і дослідження радянських вчених-міжнародників сприймалися західними вченими досить критично.

За цей період наука міжнародного права збагатилась цінними теоретичними надбаннями, а ім'я самого професора звучало не тільки на теренах СРСР, а й далеко за його межами.

Як відомо, середина 1950-1960-х років минулого століття стала часом якісних змін міжнародного права. Практика міжнародного співробітництва, темпи розвитку міжнародних відносин були більш стрімкими ніж дослідження вчених.

Практика міжнародного права вимагала нових підходів та ідей, нової методології дослідження міжнародно-правових питань. Стала потрібною якість, а не кількість публікацій з міжнародного права, не довідка щодо ситуації, а перспективи її розвитку.

Відтак, професор І.І. Лукашук став одним з перших, хто не тільки зрозумів це, а став керуватись цим у своїх дослідженнях. Завдання, які він поставив перед собою, були в той же час завданнями нового рівня розвитку науки міжнародного права. І, відповідно не полишаючи теми права міжнародних договорів, основну увагу професор спрямовує на вивчення теорії міжнародного права.

Вже перші публікації у цьому напрямку (теоретичні дослідження міжнародного права, яке діє між країнам соціалізму, дослідження трансформації міжнародного права у результаті національно-визвольного руху, вивчення правових особливостей взаємовідносин країн соціалізму і капіталізму тощо) показують, що це є суттєвий доробок світового міжнародного права [8].

Як висновок можна сказати: на сьогоднішній день практично всі вузи колишнього СРСР, де читається міжнародне право, усі інститути, які продовжують займатись науково - дослідницькою діяльністю, використовують праці Ігоря Івановича Лукашука чи то у навчальних цілях, чи то для подальшого розгляду и поглибленого вивчення. І це лише частина того, що по праву можна віднести до «скарбниці» міжнародного права. І, разом з цим, все це - нетлінна пам'ять про Вчителя, Великого вченого, професора, доктора юридичних наук, Лауреата державної премії Російської Федерації, заслуженого діяча науки Російської Федерації Ігоря Івановича Лукашука.

Отже до другого розділу можна зробити такий висновок: ці три постаті В.Е. Грабар, В.М. Корецький та І.І. Лукашук зробили вагомий вклад в світову науку міжнародного права. Вони сміливо висували свої ідеї та підходи і врешті-решт досягли всесвітнього визнання. Цей факт робить їх видатними вченими світової величини і складовими скарбниці міжнародного права.



РОЗДІЛ 3. ОНОВЛЕННЯ ДОКТРИНИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

3.1 Міжнародно-правові ідеї та концепції київської наукової школи

Кафедра міжнародного правабула відкрита в Київському університеті Святого Володимира в 1842 році. Її поява (під назвою „ Кафедра загальнонародного правознавства) дала початок київській школі міжнародного права, що добре відома не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Створення у 1990 році на базі факультету міжнародних відносин і міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка стало початком якісно нового етапу в розвитку кафедри. Її викладачі зробили значний внесок не лише у наукову та педагогічну діяльність, а й у справу становлення України як незалежної держави на міжнародній арені. Так, багаторічний завідувач кафедри професор І.І. Лукашук тривалий час був членом Комісії міжнародного права ООН та Постійної палати міжнародного третейського суду [36].

Деканами факультету на той час були відомі фахівці, засновники наукових шкіл з міжнародних відносин і міжнародного права професор Г.М.Цвєтков, член-кореспондент Академії наук України А.А.Чухно, доцент О.К.Єрьоменко, професори К.С.Забігайло, А.С.Філіпенко, В.Г.Буткевич, який у 1983-1988 роках працював деканом факультету міжнародних відносин і міжнародного права, у 1988 - 1990 - директором інституту міжнародних відносин і міжнародного права, а також проректором Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Неодноразово очолював делегації України і СРСР у міжнародних переговорах та на міжнародних конференціях. У 1979 - 1980 роках читав курс лекцій в фінському університеті (штат Джорджія, США). Читав лекції і викладав в університетах Індії, Мальти, Греції, Швейцарії, Угорщини, ФРН, Франції. З 1992 року - академік, член бюро президії Академії (з 1993 року), голова відділу історії, філософії та права АНВШУ. Протягом 1982-1992 років був віце-президентом Радянської асоціації міжнародного права. У 1993 році на першому установчому з'їзді Української асоціації міжнародного права був обраний її президентом. Заснував та вперше очолив журнал «Український часопис міжнародного права», став членом редакційної колегії журналу «Політична думка» [42].

Цікавим є то факт, що донька В.Г.Буткевича, Ольга Володимирівна Буткевич також є видатним вченим-міжнародником, доктором юридичних наук і автором 4 індивідуальних 4 колективних монографій і більш ніж 40 наукових статей по проблемам загальної теорії та історії міжнародного права, міжнародного гуманітарного права, права міжнародних договорів, захисту прав і свобод людини, актуальних проблем сучасного міжнародного права, міжнародно-правової діяльності України. Кандидат дисертації «Становлення і розвиток міжнародного права в стародавній період» (2002); доктор дисертації «Теорія і практики докласичного міжнародного права» (2009). Автор 10 монографій та понад 30 наукових статей. Основні праці: Теоретичні аспекти походження і становлення міжнародного права: Монографія. К., 2003; Міжнародне право Стародавнього Світу: Монографія. К., 2004; У истоков международного права: Монография. СПб., 2008; Міжнародне право Середніх віків: Монографія. К., 2008; У истоков межународного права, СПб., 2008.

4 травня 1988 року факультет міжнародних відносин і міжнародного права було реорганізовано в Інститут міжнародних відносин і міжнародного права, який у грудні 1990 року перейменовано на Інститут міжнародних відносин. Директором інституту було призначено професора В.В.Пашука. У 1994 році, у зв'язку з переходом В.В.Пащука на дипломатичну роботу, Інститут очолив проректор університету професор (нині - академік НАН України) Л.В.Губерський, відомий український філософ, фахівець із філософських питань міжнародних відносин, філософії політики та соціальної філософії, один із провідних вчених та організаторів науки й освіти в Україні. Він автор понад 200 наукових публікацій, у тому числі 50 особистих та колективних монографій, підручників та навчальних посібників, зокрема, «Людина в сфері гуманітарного пізнання», «Духовне оновлення суспільства», «Матеріальне і духовне», «Культура. Ідеологія. Особистість», «Філософія», «Політологія», «Людина і світ», «Філософія політики» (у 6-ти томах), «Українська дипломатична енциклопедія» (у 2-х томах) та ін. [20]. Під його керівництвом захищено 6 докторських та 15 кандидатських дисертацій з проблем філософії.

Професор О.В. Задорожній двічі поспіль обирався народним депутатом України - у 1998 та у 2002 роках. У 2000-2002 роках О.В. Задорожній - голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, у 2002-2005 роках - постійний представник Президента України у Верховній Раді України, з 2008 року - радник Прем'єр-міністра України.

З 1999 р. О.В. Задорожній -- президент Української асоціації міжнародного права та головний редактор «Українського часопису міжнародного права», член Постійної палати Міжнародного третейського суду. Викладачі кафедри є активними членами Української асоціації міжнародного права, яка підтримує постійні зв'язки та проводить спільні заходи з національними асоціаціями міжнародного права інших країн та міжнародними неурядовими організаціями (зокрема, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста). Співробітниками кафедри засновано та регулярно публікується «Український часопис міжнародного права», в якому досліджуються основні питання теорії та практики міжнародного права [33]. Цей науково-практичний журнал став дискусійним майданчиком юристів-міжнародників, полігоном для відпрацювання цікавих наукових знахідок.

Професор В.В. Мицик є добре відомим в Європі фахівцем із захисту прав людини. Тривалий час він виконував обов'язки постійного члена Консультативного Комітету Рамкової Конвенції про захист національних меншин (до 2004 р.), а у 2007 р. професор В.В. Мицик обраний Комітетом міністрів Ради Європи членом Комітету експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від України.

Також слід згадати видатного українського вченого, який зробив свій внесок у розвиток науки міжнародного права, Мережка Олександра Олександровича, який є професором Краківської Академії ім. Анджея Моджевського. Раніше викладав у Католицькому Люблінському університеті ім. Іоанна Павла ІІ (м. Стальова Воля, Польща). У 1996 р. захистив кандидатську дисертацію («Концепція гуманітарної інтервенції і механізм захисту прав людини в рамках ООН» - міжнародне право), у 2002 р. - докторську («Теорія і принципи транснаціонального права» - міжнародне право). Олександр Мережко спеціалізується по питанням філософії і теорії міжнародного права, а також міжнародного приватного права. Філософсько-правова концепція професора Мережко полягає в тому, що право представляє собою складний динамічний процес взаємодії п'яти складових («п'яти світів права») : 1) права як юридичного тексту (семіотичний аспект права); 2) права як «юридичної емоції» (психологічний аспект права); 3) права як соціального ставлення (соціологічний аспект права); 4) права як зовнішньо-вираженої поведінки (біхевіоральний аспект права); 5) права як прагнення до досягнення певних ідеалів і цінностей (метафізика права).

Саме синергетичний взаємозв'язок цих п'яти вимірів, в яких існує і розвивається право, і створює феномен права в цілому. Професор Мережко розвиває концепцію « міжцивілізаційного права», під якою він пропонує розуміти сукупність принципів і норм (юридичних, політичних і моральних), направлених на регулювання взаємовідносин між різноманітними цивілізаціями. Він також сформулював поняття «мем права», під яким розуміється одиниця передачі юридично значимої інформації. Основними працями А.А. Мережка є «Транснаціональне торгове право» 2002 р.; «Вступ у філософію міжнародного права» 2002 р.; «Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії практики» 2002 р.; «Колізійне право США» 2002 р.; «Договір в приватному праві» 2003 р.; «Історія міжнародно-правових вчень» 2006 р; «Наука міжнародного приватного права: історія і сучасність» 2006 р; «Наука політики міжнародного права: витоки і перспективи» 2009 р.; «Проблеми теорії міжнародного публічного і приватного права» 2010 р.; «Ідея міжнародного права (історико - соціологічний нарис)» 2011 р. та ін.

Муравйов Віктор Іванович, доктор юридичних наук, професор. З 1999 року по 2003 рік очолював кафедру міжнародного права Інституту міжнароднихьвідносин. З 2003 року завідує кафедрою порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин. 2003 року захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук на тему: «Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами». Сферою наукових інтересів є право Європейського Союзу, міжнародне публічне право, право міжнародних організацій, правове регулювання іноземних інвестицій. Основні праці: «Международные организации - специфические субъекты международного права» - К., 1990; «Міжнародне публічне право: Практикум» - К., 2001; «Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика)» - К., 2002; «Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы» - К., 2003; «Вступ до права Європейського Союзу. Підручник»-К.,2007.Нагороди: Почесна Грамота Кабінету Міністрів України, Золота медаль ЮНЕСКО [33].

Тимченко Леонід Дмитрович, доктор юридичних наук, професор кафедриттеоріїттатісторіїтдержавитітправа.тНапрями наукової діяльності Л.Д. Тимченка: міжнародне право, територія у міжнародному праві, міжнародно-правовий режим Арктики, права людини, глобалізація. Основні публікації Л.Д. Тимченка:- - Міжнародне право. Навч. посібн. для дистанц. навчання. К.: Ун-т „Україна”,2007.т248тс.

- История международного права: интерес ученых возрастает // Право и политика. № 8(92). 2007. С. 145-150;

- Институт правопреемства государств: тенденции развития / Международное публичное и частное право: проблемы и перспективы. Liber amicorum в честь профессора Л.Н. Галенской. Под ред. Бахина С.В. СПб.: Издательский дом СПбГУ, 2007. С. 197-212;

- Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю. Учбовий посібник / Відп. ред. Ірпінь: Національна академія державної податкової служби України, 2005, 202 C.;

- Міжнародне право. Підручник. Третє стереотипне видання. Харків: “Консум”, 2004, 528 C.;

- Міжнародне право: основні галузі, інститути та норми. Навчальний посібник (у співавторстві з Л.О. Тимченко). Ірпінь: Національна академія державної податкової служби України, 2004, 288 C.;

- Міжнародне право. Практикум (у співавторстві з Л.О. Тимченко). Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002, 292 C.;

Не можна не відмітити, що наука міжнародного права також успішно вивчається в Інституті Міжнародних Відносин Національного Авіаційного Університету.

Інститут міжнародних відносин у Національному авіаційному університеті створено у лютому 2005 року з метою підготовки національних кадрів у сфері зовнішньоекономічної діяльності та міжнародних відносин.

Серед науковців Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету слід відмітити діяльність професора кафедри міжнародного права інституту В.Ф. Антипенка, чия науково-теоретична розробка основних положень науки антитерористичного права заслуговує на неабияку повагу. Комплексне дослідження тероризму розглядається ним у добре відомих серед науковців-міжнародників монографіях «Сучасний тероризм: стан і можливості його упередження (кримінологічне дослідження)», «Боротьба із сучасним тероризмом: міжнародно-правові підходи», «Теорії світового розвитку і антитерористичне право. Логіка співставності».

Безумовною цінністю даних досліджень є те, що в їх основу автор поклав принципове нове глобалізоване розуміння тероризму як міжнародного злочинного соціально-політичного явища, роль якого у сучасних суспільних відносинах є неоднозначною: жорстокість тероризму переплітається з його «витверезувальною» дією на суспільство. У своїх працях В.Ф. Антипенко дає міжнародну кримінально-правову кваліфікацію тероризму як злочину за міжнародним правом. При цьому серед багатьох чинників, що породжують тероризм, В.Ф. Антипенко виділяє геополітичні, геоекономічні, міжнародні соціологічні, культурні та інші фактори, які вкрай загострилися в умовах глобалізації і розриваються планету в жорстокому конфлікті. На його думку, криза світового розвитку характеризується не лише своєю швидкоплинністю, але й набуттям нових форм, таких як віртуалізація економіки та її міжнародна криміналізація, створення феномену фінансової цивілізації, відмова у розвитку «третьому світу» з метою гегемонізації світосистеми та ін., що одночасно є чинниками міжнародної терористичної конфліктності, яка набуває терористичного характеру й залишаються поза межами активного впливу міжнародного права.

Як висновок можна сказати те, що будучи однією з трьох основних центрів розвитку міжнародного права в Україні, Київська наукова школа завжди мала кваліфікованих спеціалістів в різних сферах міжнародного права і ніколи не давала поступу Харківській та Одеській школам ні в якому питанні. Це одна з найсильніших шкіл міжнародного права в світі, а її представники є одними з найталановитіших та старанних вчених всіх віків.

3.2 Значення харківської наукової школи у розвитку доктрини міжнародного права

Викладання міжнародного права в Харкові розпочалося в 1805 році в рамках учбових курсів «Природне право» і «Дипломатика». Окрему кафедру, що отримала назву «Начал общенародного правоведения (jus gentium)» було створено у 1835 році. ЇЇ першим завідувачем став Т. Ф. Степанов. Саме його перу належить перший в Росії курс міжнародного права - «Общее международное право в совокупности с дипломатией» 1847 р. В 1859 році кафедру було переіменовано на кафедру міжнародного права. Її очолив професор В. І. Каченовський (1827-1872). З 1872 року на кафедрою керували спочатку професор А. М. Стоянов (1831-1907), а згодом професор В. А. Ястржембський.

Говорячи про науку міжнародного права Харківської наукової школи, очевидно, слід згадати таких блискучих вчених-міжнародників, як П.О. Недбайло та Ю.С. Шемшученко, чий вклад в розвиток даної науки має неабияке значення.

У сьогоденному сусупільстві досить багато невирішених питань з теорії права стосуються як самих правових норм, їх структури та способів застосування. П.О. Недбайло присвятив цьому питанню досить велику увагу, провів грунтовне дослідження та зробив певні закономірні висновки. Як наслідок, Петро Омелянович створив певну систему правових норм, яка досить розповсюджена серед вчених-юристів, і являє собою структурне вчення про форму правової норми та методи її застосування. Розглядаючи соціальні норми в суспільстві, П.О. Недбайло визначає їх роль як зв'язок, що пов'язує між собою суспільство, громадські й державні структури. Дійсно, якщо є суб'єкти взаємин - повинні існувати правила спілкування, обов'язкові для всіх. Частково вони складаються історично історично, як традиції, частково відповідають сучасному рівню культури, а також рівню економічного розвитку країни. Норма є вимогою, яку необхідно виконувати. Зокрема, вчений зазначає: «норма вимагає, щоб поведінка людей їй відповідала. Іншими словами, норма - це вказівка на те, якою повинна бути поведінка людей, на думку всього суспільства або окремого його класу». [52, с.6]

Заслуга П.О. Недбайло, як вченого-теоретика, полягає втому, що він розробив поняття правових норм, розмежував у суспільстві функції норм права, моральності, звичаю й норми громадських організацій. Це було перше в історії визначення правових норм із наступним роз'ясненням і коментарями. Виходячи з викладеного, можна зазначити, що вчений глибоко і всесторонньо проаналізував дану проблему, зробив ряд висновків, які не втратили своєї актуальності й у сучасній юридичній науці. Зокрема, він зробив класифікацію правових норм у порівнянні з іншими соціальними нормами. Теоретично розробив науково обґрунтований курс застосування правових норм, запропонував практичну схему використання правових норм від встановлення дійсних фактів та їх вивчення до визначення юридичної норми та рішення суду. Дослідження Петра Омеляновича визнані міжнародною спільнотою та актуальні на сьогодні.

Шемшученко Юрій Сергійович, український правознавець, фахівець в галузі конституційного, адміністративного, екологічного і аграрного права. Академік Національної академії наук України (1992), іноземний член Російської академії наук, заслужений діяч науки і техніки України (1995), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Перу Ю.С. Шемшученко належить понад 800 наукових праць, зокрема близько 30 індивідуальних і колективних монографій, присвячених актуальним проблемам конституційного, адміністративного, екологічного й аграрного права, історії держави і права України. Він є загальновизнаним лідером української наукової школи права навколишнього середовища (екологічного права). Серія праць ученого - «Державне управління в галузі охорони навколишнього середовища», «Юридична відповідальність у галузі охорони навколишнього середовища», «Місцеві Ради і охорона навколишнього середовища», «Правові проблеми екології» -- отримала високу оцінку наукової громадськості. В 2005 р. побачив світ фундаментальний підручник «Екологічне право України. Академічний курс», підготовлений колективом науковців за редакцією Ю. С. Шемшученка та за його участі як провідного автора.

Саме Юрію Сергійовичу належить ідея видання першої в Україні фундаментальної шеститомної «Юридичної енциклопедії» (1998--2004), за яку авторський колектив на чолі з Ю. С. Шемшученком отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Ця енциклопедія видана накладом 30 тис.примірників, вона широко використовується у науці і практиці. Юрій Сергійович був ініціатором створення десятитомної праці «Антологія української юридичної думки» (2002--2005). Він є співавтором цього видання і керівником редакційної колегії. В антології уперше зібрано і систематизовано кращі наукові праці українських правознавців за два з половиною століття, подано сучасні наукові розробки провідних правознавців України.

Ю.С. Шемшученко багато зробив для підвищення ролі юристів у розбудові правової держави. Він був організатором і першим головою найбільшої громадської юридичної організації -- Спілки юристів України (1991--1993), сприяв діяльності Світового конгресу українських юристів. Був одним з організаторів Академії правових наук України, він -- член її президії та академік-секретар відділення.

Заслуги вченого у науковій і практичній юридичній діяльності отримали високу оцінку як в Україні, так і поза її межами. Він є академіком НАН України, Академії правових наук України, єдиним у нашій державі правознавцем -- іноземним членом Російської академії наук, дійсним членом Міжнародної академії екологічного права (США), експертом Ради Європи з екологічного права, членом міжнародного Постійного арбітражного суду (м. Гаага), інших наукових інституцій та організацій.

Численні заслуги Ю. С. Шемшученка відзначені орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, почесними грамотами Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, іншими державними нагородами [51].

Висновки: Харківський науковий осередок є дним з найсильніших явищ науки, особливо стосовно розвитку науки міжнародного права. Харьківську наукову школу, по праву, можна назвати метром міжнародного права в силу того, скільки різних галузей міжнародного права були успішно розглянуті в минулому і досліджуються зараз. Однією з особливістю Харківських вчених-міжнародників є найактивніша участь в міжнародних конференціях, симпозіумах та круглих столах, що показує неабияку зацікавленність вчених у розвитку і подальшому розквіту науки міжнародного права.

Оскільки Україна в ХІХ ст. була територіально значно менша, ніж наша сучасна держава (через відомі історичні причини), вивчення міжнародно-правової думки у Львівському та Чернівецькому університетах залишалися поза увагою. Зазначена обставина зумовлена тим, що значний період часу ці навчальні заклади знаходилися на території різних держав, і відповідно вони представляли різні наукові школи, котрі функціонували під впливом тих держав, де вони розташовувались. Незважаючи на те, що на початку ХІХ ст.. спостерігався масовий відтік науковців з України, у Львівському університеті залишається певна група відомих на той час науковців у галузі права, і зокрема у сфері міжнародного права. Одним із яскравих представників цієї плеяди слід виділити Г.Рошковського, який працював професором цього з 1878 до 1916 року [67]. Зі Львівським університетом тісно пов'язана доля відомого вченого з історії міжнародного права, наукою міжнародного права та права міжнародних договорів Л.Ерліха [27].У 1927 році вийшов в світ авторський підручник Л.Ерліха «Право народів», обсягом в 590 сторінок. У вступі до цього видання Л.Ерліх зазначав, що цей підручний «сформувався на основі лекцій, які були прочитані у Львівському університеті» [63].

Про серйозний рівень наукової, правової діяльності в університеті у сфері міжнародного права підтверджує той факт, що у 1929 р. на кафедрі міжнародного права нараховувалось понад3000 томів фахової літератури і виписувалось 64 періодичні видання. Накафедрі активно проводилась наукова робота, відбувалися численні наукові конференції, створювалися науково-дослідні групи з міжнародно-правової проблематики [66, с.55]. Вагомий вклад у розвиток науки міжнародного права у Львівському університеті вніс Н.О. Недбайло, який ще у 1940 році був завідувачем кафедри і деканом юридичного факультету, і після війни продовжив тут працювати до 1959 р. Новим етапом у розвитку науки міжнародного права у Львівському університеті необхідно пов'язати із приходом в університет В.В. Преображенської, яка закінчила аспірантуру Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова. ЇЇ наукові інтереси охоплювали, головним чином, питання міжнародно-правового статусу торгових представництв за кордоном та національно-визвольного руху, міжнародної правосуб'єктності України, правового статусу іноземців, права міжнародних договорів, території міжнародному праві [49]. На сьогодні наукова проблематика, над якою працюють викладачі та аспіранти кафедр міжнародного та європейського права, відображає існуючі тенденції, які склалися на міжнародній арені і потребують відповідного наукового обґрунтування.

3.3 Внесок правознавців одеського наукового осередку у розвиток доктрини міжнародного права

Історія розвитку науки міжнародного права в Одесі бере свій початок з далекого 1865 року, коли був створений Імператорський Новоросійський університет. Однієї з кафедр юридичного факультету Університету була кафедра міжнародного права.. В перші роки створення кафедри лекції по міжнародному праву читали спеціалісти з енциклопедії права та іншим юридичним дисциплінам - А.А. Гладкий., Н.С. Власьєв, М.Р. Кантакузін, М.М. Шпилевський. І тільки у1884 р. на кафедру запросили магістра міжнародного права И.А. Івановського, який був затверджений у званні екстраординарного професора. Надалі в університеті працювали такі відомі юристи - міжнародники як П.Е. Казанський, А.Ф. Федоров, Ю.Я. Баскін, М.А. Нудель, Д.Б. Лєвін. З 1979 року всі учбові дисципліни забезпечував доцент М.Ю. Черкес, чия дослідницька робота була присвячена в основному державному праву іноземних країн.

Одночасно з заснуванням Одеської державної юридичної академії була створена кафедра міжнародного права і міжнародних відносин. Кафедра стала новим структурним утворенням, яке не мало попередників у післявоєнній історії юридичної освіти в Одесі. Завідуючий кафедрою кандидат юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Черкес Марк Єфимович [39].

Безпосередньо М.Ю. Черкесом та його учнями досліджуються актуальні проблеми теорії міжнародного права, права збройних конфліктів, становлення і розвитку міжнародного кримінального, морського, екологічного, повітряного права, імплементації стандартів у сфері прав людини, міжнародно-правової протидії тероризму, правосуб'єктності та діяльності транснаціональних компаній.

На кафедрі йде розробка загально-кафедральної теми, направленої на забезпечення інтересів України міжнародно - правовими засобами. Члени кафедри активно приймають участь в обговоренні проблем міжнародного права на різних конференціях і симпозіумах, а також у розгляді важливих проблем взаємовідносин з іншими, частково з сусідніми, державами. Так, завідуючий кафедрою М.Ю.Черкес приймав участь в обговоренні проблем делімітації виключної економічної зони і континентального шельфу між Україною і Румунією в районі о. Зміїний. Кафедра підтримує тісні зв'язки з дипломатичними і консульськими представництвами ряду держав.

Серед розробок кафедри - дослідження питань формування правосуб'єктності України та захисту її інтересів. До них відносяться питання делімітації виключної економічної зони і континентального шельфу, правового статусу Придністровської Молдавської Республіки, міжнародно- правового механізму охорони морського середовища від забруднень морських суден та ін. [40].

Завідуючий кафедрою міжнародних відносин кандидат юридичних наук, професор Марк Єфимович Черкес - автор багатьох визнаних в науковому світі праць, підручників, на базі яких засновується викладання міжнародно - правових дисциплін в Одеській національній юридичній академії. Напрямок наукової діяльності марка Єфимовича - міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, правове регулювання діяльності в Інтеренеті, державне право іноземних країн, національне право України, розробка питань діяльності Конституційного Суду України.

За недовгий період з моменту створення кафедри М.Е. Черкесу вдалося відтворити наукову школу міжнародного права в Одеській національній юридичній академії. Під його керівництвом були виконані і захищені дисертації по міжнародному приватному праву Т.С, Ківалової, А.В. Смітюха, Н.В.Дрьоміної, Т.Р.Короткого, Н.А. Якубовського [55].

Вагомий вклад в наукову роботу кафедри вносить Зелинська Наталія Анатоліївна - доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного права і міжнародних відносин ОНЮА, завідуюча кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету.

Основними напрямками наукових досліджень Н.А. Зелинської є міжнародне публічне право, міжнародне кримінальне право, кримінальне право Європейського Союзу, міжнародне гуманітарне право, міжнародно- правові стандарти прав людини.

Професор Зелинська Н.А. є автором більш ніж 100 наукових праць, в тому числі двох фундаментальних монографій («Політичні злочини в системі міжнародної злочинності», «Міжнародні злочини і міжнародна злочинність»), співавтором колективних монографій («Проблеми входження України в європейський правовий простір», «Соціально-правові аспекти тероризму»). Зелинська Н.А. - член спеціалізованої наукової ради Д 41.086.04 Одеської національної юридичної академії; спеціалізованої ученої ради К 41.136.01 Міжнародного гуманітарного університету; була членом експертної ради ВАКК України (2008-2009 рр.). Вона входить у склад редакційної колегії наукових видань : «Український журнал міжнародного права» (м. Київ) і «Альманах міжнародного права» (м. Одеса).

Ще однією важливою постаттю одеської наукової школи є Тетяна Сергіївна Ківалова - доктор юридичних наук, професор з 2009 р. На викладацькій посаді в Академії з 1999 року. Сферою наукових інтересів Тетяни Сергіївни є міжнародне приватне право. Вона є членом Одеської обласної колегії адвокатів. В 2002 році була обрана депутатом Одеської міської ради ІVскликання. З 2006 року і по сьогодні є депутатом Одеської міської ради Vскликання, членом комісії по законності і правопорядку. З 2006 року на громадські основі Тетяна Сергіївна є радником Київського міського голови.

Не можна не згадати про Тімура Робертовича Короткого, який є доцентом кафедри міжнародного права і міжнародних відносин ОНЮА, заступником декана факультету міжнародно-правових відносин і юридичної журналістики ОНЮА. В 2007 р. захистив кандидатську дисертацію по темі «Приватноправовий механізм охорони морського середовища від забруднень суден».

Т.Р. Короткий - автор більш ніж 80 публікацій, серед яких монографія («Міжнародно-правова охорона морського середовища від забруднень суден»), колективні монографії («Регіональне співробітництво держав в області охорони морського середовища», «Міжнародно-правові аспекти безпеки мореплавання», «Соціально-правові аспекти тероризму»), учбові посібники («Правове регулювання діяльності морського порту», «Міжнародні і національні стандарти безпеки мореплавання»). Область наукових інтересів Тімура Робертовича - теорія міжнародного права, міжнародне морське право, міжнародне приватне морське право, міжнародне екологічне право, міжнародне гуманітарне право, правові аспекти захисту тварин.

Отже, однією із трьох основних шкіл розвитку науки міжнародного права в Україні є Одеська наукова школа. Одеські юристи-міжнародники вирізняються своєю активною участь в міжнародних конференціях та симпозіумах. Слід виділити таких визначних постатей науки міжнародного права як Т.О. Анцупова, М.О, Баймуратов, О.К. Вишняков, О.М. Шемякін, Н.А. Зелинська, Т.С.Ківалова. Вони відомі не тільки на вітчизняному просторі але й далеко за його межами, що характеризую їх як кваліфікованих спеціалістів, визнаних у міжнародному співтоваристві.

У висновку до третього розділу слід сказати, що українські школи міжнародного права зробили неабиякий внесок у становлення та подальший розвиток науки міжнародного права. За час створення і викладання науки міжнародно-правових вчень українськими вченими-міжнародниками основних трьох наукових осередків: Київської, Харківської та Одеської шкіл були підняті і розглянуті питання різного міжнародно-правового характеру, були висунуті новаторські і оригінальні підходи та ідеї до вирішення різноманітного роду проблем. Українська наукова інтелігенція є поважною та шанованою не тільки на теренах України а й далеко за її межами. Все це робить українську науку міжнародного права здатною конкурувати в успішності з найпотужнішими державами світу.



ВИСНОВКИ

В ході проведеного дослідження було визначено історичні передумови та особливості виникнення науки міжнародного права в Україні, особливості її становлення і розвитку, було проаналізовано концепції та теоріївітчизняних вчених - міжнародників щодо виникнення міжнародного права, визначено внесок таких відомих науковців як В.Е. Грабарь, В.М. Корецький та І.І. Лукашук в світову «скарбницю» науки міжнародного права, охарактеризовано особливості виникнення та розвитку науки міжнародного права у Київській, Харківській, Львівській та Одеській наукових школах.

Тепер можна зробити певні висновки, а саме: розвиток науки міжнародного права, починаючи з кінця ХІХ століття був непростим але вкінці-кінців успішно виконаним завданням українських вчених у сфері міжнародного права. Про це свідчить визнання української юридичної думки на світовому рівні. Слід зауважити, що не дивлячись на воєнну ситуацію в країні, українські вчені-міжнародники все одно не здавалися і продовжували свою діяльність щодо пошуку та розробки джерел міжнародного права.

В.Е. Грабар, В.М. Корецький та І.І. Лукашук зробили вагомий вклад в світову науку міжнародного права. Вони сміливо висували свої ідеї та підходи і врешті-решт досягли всесвітнього визнання. Цей факт робить їх видатними вченими світової величини і складовими скарбниці міжнародного права. Праці цих вчених надруковані різними мовами та беруться за приклад у всьому світі як безцінний доробок світової науки міжнародного права.

Українські школи міжнародного права зробили неабиякий внесок у становлення та подальший розвиток науки міжнародного права. За час створення і викладання науки міжнародно-правових вчень українськими вченими-міжнародниками основних трьох наукових осередків: Київської, Харківської та Одеської шкіл були підняті і розглянуті питання різного міжнародно-правового характеру, були висунуті новаторські і оригінальні підходи та ідеї до вирішення різноманітного роду проблем. Українська наукова інтелігенція є поважною та шанованою не тільки на теренах України а й далеко за її межами. Все це робить українську науку міжнародного права здатною конкурувати в успішності з найпотужнішими державами світу.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабий Б. М. Очерк развития правовых исследований в Украинской ССР 1919-1984 гг. / Б.М. Бабий.- Киев, 1984. - 492с.

2. Багалей Д.И. Юридический факультет Харьковского университета за первые 100 лет существования(1805-1905): навч. посіб. /Д.И. Багалей, Н.Ф.Сунцов, В.П. Бузескул - Харьков, 1908. - 278 с.

3. Багалей Д.И. , Сунцов Н.Ф., Бузескул В.П. Юридический факультет Харьковского университета за первые 100 лет существования(1805-1905). - Харьков, 1908 - С.178-179

4. Бирюков П.Н. Международное право. - М.,2002. - С. 6

5. Богуславский М.М., Усталь А.Т. Выдающийся ученый-международник В.Э. Грабарь (к 120-летию со дня рождения) // Советское государство и право. - 1985.-№ 11. - С.124

6. Богуславский М.М., Усталь А.Т. Выдающийся ученый-международник В.Э. Грабарь (к 120-летию со дня рождения) // Советское государство и право. - 1985.-№ 11. - С.124

7. Буткевич В.Г., Буткевич О.В. Гордость науки международного права // Международное право ХХІ века / под ред.д.ю.н., проф. В.Г. Буткевича - Киев: «Промени», 2006. - С.11-118

8. Буткевич В.Г., Буткевич О.В. Гордость науки международного права // Международное право ХХІ века / под ред.д.ю.н., проф. В.Г. Буткевича - Киев: «Промени», 2006. - С.11-118

9. Выгодский С. Ленинский декрет о мире. - Л., 1958. -296 с

10. Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в Росии (1647-1917). -М.,1958. -С.243

11. Грабарь В.Э. Рец. На: Форштерер А.Л. Дунай как международная река. М., 1890 // Журнал министерства народного просвещения. - 1890. - № 6. - С. 403-409

12. Грабарь В.Э. Рец. на: Даневский В.П. Пособие к изучению истории и системы международного права. Харьков, 1892 // Журнал министерства народного просвещения. - 1892. - № 8. - С. 347-36

13. Грабарь В.Э. Война и международное право // Уч. Зап. Юрьевского университета. - 1893. - №4. - С. 1-25

14. Грабарь В.Э. Римское право в истории международно-правовых учений. - Юрьев, 1901. - 293 с

15. Грабарь В.Е. Понятие естественного и международного права в английской литературе ХІІ-ХVІ вв. // Юрид. Вестник. - 1917.-№2-4. - С. 5-30

16. Грабарь В.Э. Начало равенства государств в современном международном праве. // Известия МИД. - 1912. - № 1. - С. 195-238

17. Грабарь В.Э. Объявление войны в современном международном праве. - Санкт-Петербург, 1904. - 151 с

18. Грабарь В.Э. Гуго Гроций и Альберико Джентили как представители двух направлений в науке международного права. - 1946.- №1. - С. 13-25

19. Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в России. - М., 1958. - 492 с.

20. Губерський Л.В. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В. Губерський та ін. - К.: Знання України, 2004. - Т.1. - 760 с

21. Даневский В.П. Пособие к изучению истории и системы международного права. - Харьков. 1892. - С. 2

22. Денисов В.Н. Грабар Володимир Еммануїлович // Академічна юридична думка. - К., 1998. - С. 201

23. Денисов В.Н., Савчук К.О. Наука міжнародного права в Україні. ХІХ - перша половина ХХ ст. / Антологія української юридичної думки: В 10 т. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2004.- С. 7-36

24. Денисов В.Н. Грабар Володимир Еммануїлович // Академічна юридична думка. - К., 1998. - С.201

25. Дурденевський В.Н. Владимир Грабарь - юрист и историк // Вестник МГУ. - 1949. - № 7. - С.113-114

26. Дурденевський В.Н. Владимир Грабарь - юрист и историк // Вестник МГУ. - 1949. - № 7. - С. 114

27. Державний архів Львівської області. Ф.26., оп.14, спр.342

28. Эйхельман О.О. Очерки из лекций по международному праву. - К., 1900. - Вып. 1. - С. 5

29. Ейхельман О.О. Очерки из лекций по международному праву. О международных договорах / Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол.) та ін. Т.8: Міжнародне право / Упоряд.:В.М. Денисов, К.О. Савчук; Відп. Ред.. В.М. Денисов. - К.: Видавний Дім «Юридична книга», 2004. - С. 317-331

30. Ємельянова И.А. «Всеобщая история права» в русском дореволюционном правоведении (ХІХ в.), - Казань,1981. - С. 3

31. Задорожный Г.П. Мирное сосуществование и международное право. - М.: Международные отношения, 1964. - С.41

32. Задорожний А.В. Игорь Иванович Лукашук - заведующий кафедрой международного права и иностранного законодательства Киевского Государственного университета имени Т.Г. Шевченко. // Международное право ХХІ века. - Киев: «Промени», 2006. - С 119-138

33. Задорожній О.В. Український часопис міжнародного права.-«Проксен»,- 2002

34. Ивановский И.А. определение, основные начала, задача и значение международного права. - Одесса, 1884. - С. 3

35. Ивановский И.А. определение, основные начала, задача и значение международного права. - Одесса, 1884. - С. 6

36. Інститут Міжнародних Відносин Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка. Кафедра міжнародного права. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.iir.kiev.ua/ua/specialties/mp/mprv/

37. Казанский П.Е. Введение в курс международного права. - Одесса, 1901. - С. 57

38. Казанский П.Е. Учение о международной администрации. - Одесса, 1901. - 43 с.

39. Кафедра международного права и международных отношений. Одесская национальная юридическая академия. [Электронный ресурс]: http://intlaw.onua.edu.ua/project-definition

40. Кафедра международного права и международных отношений. Одесская национальная юридическая академия. [Электронный ресурс]: http://intlaw.onua.edu.ua/project-definition

41. Каченовский Д.И. Курс международного права. - Вып. 1. - Харьков, 1863. - С. 18

42. Київський студентський журнал міжнародного права №5(2006). Професор В.Г. Буткевич та його внесок в науку міжнародного права

43. Корецкий В.М. Памятник русской науке международного права Рец. на: Грабарь В.Э Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917), - 1959. - М.: Наука, 1960. - С. 438

44. Корецкий В.М. Униформизм в праве.- В кн.: Сборник статей, посвященный памяти В.М. Гордона. - Харьков 1927. - С. 91-109

45. Корецкий В.М. Международное хозяйственное право: [Ориентировка и понятие]. - Вести советской юстиции, 1928, № 22, С. 664-671

46. Коровин Е. А. К пересмотру основных понятий международного права // Советское право. - 1925. - № 6. - С. 35

47. Коровин Е. А. Международное право переходного времени. - Москва-Петроград, 1923

48. Лукашук И.И. Источники международного права. К., 1996. - 192 с.

49. Макарчук С.А. Історія Львівського університету / За ред.. Макарчука С.А. -., 1976.-884 с.

50. Международное право. - М.: «Юридическая литература», 1964. - С.8

51. Національна Бібліотека України імені В.І. Вернадського. Шемшученко Юрій Сергійович. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/people/shemshuch.html

52. Недбайло П,Е, Советские социалистические правовые нормы. - Львов, 1959. - С.6

53. Панов В.П. Международное право. Учебные материалы. - М., 1997. - С. 9

54. Пашуканис Е. Б. Очерки по международному праву. - М., 1935. - С. 9

55. Профспілкова організація Національного університету «Одеська юридична академія». Марко Юфимович Черкес (некролог). [Електронний ресурс]: https://sites.google.com/a/onua.edu.ua/trade-union/novini/dodinatetanamihajlivna/mark-uhimovic-cerkes-nekrolog

56. Савчук К.О. Міжнародно-правові погляди академіка В.Е. Грабаря . - К., 2003. - С. 8

57. Савчук К.О. В.Е. Грабар про війну та мир в міжнародних відносинах: Збірник наукових праць. Вип. 22 (частина 2). - К., 2000. - С. 137-144

58. Семенов В.С. , Ульянова Н.Н. Первый русский курс международного права//Советский ежегодник международного права 1960.-М.,1961.-С. 243-247

59. Семенов В.С. , Ульянова Н.Н. Первый русский курс международного права//Советский ежегодник международного права 1960.-М.,1961.-С.245

60. Стоянов А.Н. Очерки истории и догматики международного права. - Харьков, 1875. - С. 11

61. Тарасов О.В. О рукописи курса «Право народов» (середина ХІХ в.) // Проблемы законности. Вып. 48. - Харьков, 2001. - С. 169-175

62. Fenwick Ch. G. International Law.-New York, 1965-P.21

63. Ehrlich L. Prawo narodow/- Naklad I wlasnosc K.S. Jakubowskiego we Lwowe, 1927-590 s.

64. Grabar V.E. The History of International Law in Russia 1647-1917. - Oxford, 1990. - 760 p.

65. Hrabar V.E. La doctrine de droit international chez Saint Augustin // Archives de philosophie de droit et de sociologie jiridique. - 1932. - P. 428-446

66. Krinika Universytetu Jana Karamierza we Lwowe za rok skkolny 1928/29/-L/1930

67. Kronika Universytetu Lwowskiego II/ 1898/99-1909-10/-Lwow, 1912

Размещено на Allbest.ru

...