Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 340.11

УДК 342

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

КОНСТИТУЦІЯ І РОЗВИТОК ПРИНЦИПІВ ПРАВА УКРАЇНИ

(МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ)

Спеціальність 12.00.01- теорія та історія держави і права;

12.00.02-конституційне право.

КОЛОДІЙ АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор Копєйчиков В.В., Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти:

Доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України Бабкін В.Д., провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Сіренко В.Ф., народний депутат України, голова комітету Верховної Ради України.

Доктор юридичних наук, професор Назаренко Є.В., головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України.

Провідна установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Захист відбудеться " 16" квітня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д 26.001.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м.Київ, Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017 м. Київ, Володимирська, 64).

Автореферат розісланий " 9 " березня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої Ради, кандидат юридичних наук, доцент С.В. Бобровник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми пояснюється тим, що побудувати громадянське суспільство і відповідну йому демократичну, соціальну, правову державу, що передбачено Конституцією України, можна, тільки здійснивши комплексне, системне реформування всіх сфер суспільного життя. Складовою частиною такої реформи має стати правова реформа, яка повинна охопити більшість існуючих правових явищ.

Зрозуміло, що міри і заходи у межах правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, тобто з принципів права. Саме це дасть змогу послідовно, комплексно і системно здійснювати правову реформу, а відповідно і аналогічно цьому вдосконалити право в Україні загалом. Адже принципи права - це явища, які пов'язують право не тільки з політикою, економікою, духовним життям суспільства, це - категорії, що забезпечують єдність різних власне правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно-категоріальних рядів.

Актуальність дослідження принципів права зумовлена також тим, що право вже не обмежується тільки позитивістсько-нормативістським його сприйняттям і тлумаченням. Праворозуміння в нашій країні все помітніше переходить на позиції інтегративної школи, рецептуючи надбання "класичного" і "відродженого" природного права, соціологічної юриспруденції.

Значний внесок у дослідження принципів права в Україні зробили такі вчені, як В.Б.Авер'янов, В.Д.Бабкін, Н.П.Воронов, О.Ф.Гранін, В.М.Горшеньов, В.Н.Денисов, Є.В.Додін, А.Я.Дубінський, М.І.Козюбра, В.В.Копєйчиков, М.Й.Коржанський, С.Л.Лисенков, Н.М.Мироненко, Г.О.Мурашин, О.Г.Мурашин, Є.В.Назаренко, М.Ф.Орзіх, П.М.Рабінович, В.Ф.Сіренко, О.В.Сурилов, О.Ф.Фрицький, В.В.Цветков, М.В.Цвік, Ю.С.Шемшученко, Л.П.Юзьков та інші.

Проте принципи права довгий час не розглядалися, як головні, сутнісні його категорії. Адже у нормативному уявленні право здебільшого ототожнюється з законами або юридичними нормами. Насправді ж право - це складне і неодноманітне явище, що створює юридичну надбудову суспільства. Воно пронизане певними загальними ідеями, що його цементують при досягненні цілей і пов'язують із соціальним (політичним, економічним, духовним) життям. Ці найбільш загальні ідеї у праві визначаються принципами права. Без їх досконалого розуміння не можна загалом зрозуміти правової системи тієї чи іншої країни або окремих її елементів.

До того ж ст. 15 Конституції України визначає, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, а це дає можливість розглядати принципи права, як загальнолюдські надбання.

Надзвичайно істотна роль і місце принципів власне у праві. Саме принципи і насамперед принципи консолідують, наприклад, правотворчість і правосуддя, надають внутрішньої цілісності діючій правовій системі, слугують зміцненню законності і правопорядку, громадської дисципліни, гарантують реалізацію інтересів і прав українських громадян. Вони, за умови їх закріплення у Конституції, забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення у тому розумінні, що одночасно на підставі принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права і на ґрунті саме цих категорій пізнають і поліпшують його.

Таким чином, проблема наукового дослідження сутності принципів права має нині актуальне теоретичне і практичне значення: вона концентрує у собі не тільки історичні, філософські, моральні і юридичні, але й сучасні соціально-політичні аспекти вітчизняної юридичної науки, що дає підстави визначити проблему принципів права як центральну, хоча, безумовно, до неї не можна звести весь аналіз права. Про актуальність дослідження свідчать також спеціальні розділи дисертації, присвячені аналізу конституційних проблем впровадження принципів права у вітчизняній теорії і практиці громадянського суспільства і правової держави, а також в їх правоутворенні, правореалізації і правоохороні.

Перераховані вище обставини і зумовили вибір теми, об'єкта і предмета дослідження.

Об'єктом дисертаційного дослідження є принципи права, як державно-правові явища, що пов'язують право з політикою, економікою, духовним життям суспільства, визначають і забезпечують єдність різних власне правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно-категоріальних рядів.

Предметом дисертаційного дослідження є основні закономірності конституційного розвитку принципів права України в умовах формування правової держави і громадянського суспільства, їх поняття, ознаки та види, місце і роль в структурі права та дія у правовій системі, правоутворенні, правореалізації і правоохороні українського суспільства і держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вона повністю узгоджується із проголошеним Конституцією України курсом на побудову демократичної, соціальної і правової держави, формування гуманного громадянського суспільства і дієвої правової системи. Ця робота може розглядатися також, як теоретична основа програм і планів Верховної Ради України, спрямованих на розробку і прийняття Концепції державно-правової реформи в Україні та Концепції розвитку законодавства України на 1997 - 2005 роки, що опрацьовуються Інститутом законодавства Верховної Ради України, Концепції захисту прав людини і громадянина в Україні, що розробляється Міністерством юстиції України, а також з програмами та планами Національної академії внутрішніх справ України щодо забезпечення законності, прав, свобод і обов'язків громадян України при здійсненні правоохоронної діяльності.

Мета і завдання дослідження вбачаються в тому, щоб дослідити конституційні основи розвитку принципів права України, і на цій основі висвітлити ґенезу, ознаки, зміст, систему і структуру та дію принципів права в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні. При цьому, вважаючи принципи права одними з найголовніших правових явищ, безпосередньо через них розробити загальнотеоретичну конструкцію нової структури права і його принципів, обґрунтувати існування загально-соціального і юридичного, публічного і приватного, охоронного і регулятивного, матеріального і процесуального права та його принципів.

Виходячи зі сформульованої загальної мети дослідження, автор ставить перед собою такі завдання:

- з'ясувати конституційні основи втілення принципів права у процес розбудови українського громадянського суспільства і правової держави;

- на підставі цих розробок дослідити ґенезу принципів права, як історичних, загальнолюдських, юридичних явищ;

- сформулювати нове, сучасне поняття і головні ознаки принципів права, з урахуванням побудови в Україні якісно відмінної від минулої правової системи, як юридичної основи формування українського громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави;

- дослідити сучасну, національну систему принципів права, саме з точки зору їх системності, взаємозалежності і об'єктивності;

- обґрунтувати існування принципів загально-соціального і юридичного права, що зумовлено відмовою національної юридичної науки від вузько-нормативістського розуміння права;

- розкрити сутність публічного і приватного права та їх принципів, як основи юридичного розподілу повноважень між громадянським суспільством і правовою державою в Україні;

- дати характеристику сутності охоронного і регулятивного права та його принципів і дослідити їх діалектично-функціональний зв'язок у регулюванні суспільних відносин;

- визначити місце і роль принципів права у становленні сучасного українського матеріального і процесуального права;

- проаналізувати принципи об'єктивного права і права, що забезпечує юридичний механізм реалізації передбачених прав, свобод і обов'язків (суб'єктивного) права;

- дослідити взаємодію різних видів принципів права, можливість їх удосконалення;

- висвітлити роль і місце принципів права в сучасній правовій системі України, в утворенні, реалізації і охороні права державою і суспільством.

Методологічна, теоретична і емпірична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є система пізнавальних принципів, методів та підходів концептуального та ідейного характеру. Дисертант виходить з необхідності комплексного поєднання філософських, загально-наукових та спеціальних методів дослідження. Враховуючи проблему дисертації, найчастіше застосовувалися такі філософські категорії, як можливість і дійсність, форма і зміст, сутність і явище, простір і час, ціле й частина та інші, а також закони діалектики: єдності і боротьби протиріч; переходу кількісних змін у якісні; заперечення і т.ін.

У процесі дослідження, окрім цих законів і категорій використовуються порівняльний, спеціально-юридичний, системно-функціональний, статистичний, історичний і логічний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного тощо.

При роботі над дисертаційним дослідженням опрацьовано і проаналізовано великий масив нормативного матеріалу. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на результати досліджень вітчизняних учених і вчених зарубіжних країн.

Емпіричною основою дисертації є дані Інституту законодавства Верховної Ради України та Адміністрації Президента України, документи судових органів, органів внутрішніх справ, матеріали власних наукових досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Вона вбачається у тому, що в дисертації вперше у вітчизняній юридичній літературі в межах єдиного і цілісного монографічного дослідження вивчається проблема принципів права, досліджується їх генезис, поняття, ознаки, види. При цьому пропонується нова модель їх структури, яка визначає структуру права загалом. Аналізується загально-соціальне і юридичне, публічне і приватне, охоронне і регулятивне, матеріальне і процесуальне, об'єктивне і суб'єктивне право і його принципи. Новою для вітчизняної юридичної науки є проблема впливу принципів на правову систему, процеси правотворчості, правореалізації, правоохорони. При цьому принципи права розглядаються через призму, насамперед, їх конституційного втілення в процес побудови українського громадянського суспільства і правової держави.

Новими науковими результатами, що виносяться на захист, є:

- положення про подальший розвиток конституційних принципів правової держави Україна, до яких слід віднести тільки принципи верховенства права, розподілу влад, реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, не ототожнюючи їх з ознаками, рисами, завданнями та механізмами правової держави. У зв'язку з цим сформульовано ряд практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання політичної, економічної, соціальної і духовної сфери життя суспільства, процесу організації і здійснення влади, а також забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина в Україні;

- істотно вдосконалена теоретична модель розбудови українського громадянського суспільства, що висвітлюється, насамперед, через її конституційні принципи, виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду у країнах, де і яким воно вже існує, яка доводить, що соціальна, правова держава являє собою передумову формування цивілізованого суспільства, як певної рівноваги між демократичними інститутами і сильною державною владою, плануванням і ринком, приватною і державною власністю, економічною ефективністю і соціальною справедливістю;

- положення про те, що ґенеза принципів права відбувається за схемою "суспільні відносини - правоположення юридичної практики - норми-принципи", а отже висновок, що принципи можуть висуватися людьми стихійно, у результаті емпіричного досвіду або ж формулюватися свідомо на рівні теоретичних концепцій;

- безпосередньо отримане і пристосоване до сучасних умов розвитку України твердження, що ознаками принципів, як юридичної категорії і правового регулятора суспільних відносин, слід вважати їх: регулятивність, всезагальність, внутрішню єдність, об'єктивну обумовленість, ідеологічність, матеріалізованість, історичність, самостійність і повноцінність;

- вперше сформульоване положення про те, що у праві слід виділяти: 1) принципи правосвідомості; 2) принципи правоутворення; 3) принципи правотворчості, а серед них законотворчості і нормотворчості; 4) принципи системи права: а) загально-правові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) принципи інститутів права; 5) принципи структури права: а) загально-соціального і юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; д) об'єктивного і суб'єктивного; 6) принципи правореалізації, а серед них принципи правозастосування; 7) принципи правоохорони, а серед них, особливо, принципи правосуддя і юридичної відповідальності. Принципи системи і структури права, що заломлюються у принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, можна назвати принципами правового регулювання, визнаючи при цьому особливу роль загально-правових (основних) принципів;

- розуміння сутності і системи загально-соціальних і юридичних принципів, що не має аналогів у теорії і практиці, як відображення загально-соціальних і спеціально-юридичних закономірностей у праві;

- авторське розуміння поняття, ознак, системи, регулятивного впливу принципів приватного і публічного, регулятивного і охоронного, матеріального і процесуального, суб'єктивного і об'єктивного права, в тому числі і щодо правової системи в Україні;

- особисто дисертантом проаналізований механізм взаємодії усіх вище названих принципів права, що у великій мірі забезпечує єдність права загалом;

- вперше обґрунтована, на основі принципів системності, цілісності, комплексності, функціональності, теоретична модель правової системи загалом, і в Україні зокрема, яка зумовлює існування і виділення у ній таких її сторін, як: 1) цілі та інтереси; 2) матеріальна; 3) нормативна; 4) духовна; 5) організаційна; 6) інституційна; 7) органічна; 8) функціональна; 9) ідеологічна; 10) комунікативна, і у зв'язку з якою формуються і існують її системні принципи. Найбільш важливим завданням нашої держави у цьому аспекті є створення повноцінної Концепції правової реформи в Україні у відповідності саме з таким розумінням правової системи і її принципів. У дисертаційному дослідження наведений один з можливих її проектів;

- положення про систему принципів правоутворення, правотворчості і законотворчості, відповідно до яких в Україні має бути створена Концепція реформування правоутворення і правотворчості, що надалі деталізуватиметься Концепцією реформування законодавства України, Орієнтовною програмою розвитку законодавства України та Законами України "Про нормативно-правові акти в Україні" і "Про закони і законодавчу діяльність", що забезпечить системність і послідовність цього процесу. При цьому можливі варіанти проектів, згаданих у цьому пункті правових актів, у більшості випадків вперше пропонуються автором;

- своє власне бачення процесу реалізації норм права і його принципів, їх конкретних шляхів і засобів, що є системним явищем, а тому має здійснюватися на підставі науково обґрунтованої теорії, тобто повноцінної Концепції реформування реалізації права в Україні. ЇЇ офіційним, більш конкретним, вираженням, мають стати Закони України "Про створення державного механізму реалізації нормативно-правових актів в Україні", "Про застосування нормативно-правових актів в Україні". Концептуальні проекти названої Концепції і згаданих Законів відпрацьовані автором на сторінках дисертаційного дослідження;

- вперше сформульоване автором положення про систему і шляхи реалізації принципів у сфері правоохоронної діяльності, що має здійснюватися відповідно до єдиної для усіх видів охоронної діяльності Концепції реформування охорони права і Законів України "Про державну правоохоронну діяльність" та "Про недержавну правоохоронну діяльність".

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження сприятимуть більш адекватному уявленню про ґенезу, стан, функції і тенденції розвитку системи принципів у правовій державі і громадянському суспільстві, праві, а звідси безпосередньо поглиблюють розуміння таких глобальних проблем права, як правова система, структура і система права, правотворчість, правореалізація, правоохорона тощо.

Результати дослідження безпосередньо впроваджені автором при:

1) створенні "Загальної концепції державно-правової реформи в Україні", проект якої схвалений на засіданні Вченої Ради Інституту законодавства Верховної Ради України 19 червня 1997 року;

2) розробці проекту Закону України "Про закони і законодавчу діяльність", редакція якого прийнята у першому читанні Верховною Радою України (реєстраційний N1425);

3) розробці проекту Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", що знаходиться у Секретаріаті Верховної Ради України;

4) підготовці "Концепції розвитку законодавства України на 1997 - 2005 роки" та "Орієнтовної програми законопроектних робіт в Україні на 1997 - 2005 роки", що знаходяться в Секретаріаті та комітетах Верховної Ради України;

5) опрацюванні проекту "Єдиного класифікатора галузей законодавства України", текст якого обговорюється різними зацікавленими суб'єктами з ініціативи Інституту законодавства Верховної Ради України;

6) створенні проекту "Концепції правоохоронної діяльності в умовах формування демократичної правової держави в Україні" шифр 08.06.03/012-93, що виконувався згідно з наказом ДКНТ (N держреєстрації 01934030615);

7) розробці "Порівняльної таблиці конституційного статусу одно- та двопалатних парламентів зарубіжних країн", що здійснювалась за завданням

Одержані результати можна використати для вдосконалення юридичної освіти, розробки нових тем, спецкурсів, навчальних дисциплін, наприклад з філософії права та конституційного права.

Особистий внесок здобувача. В дисертації використані ідеї і розробки, виконані і опубліковані у співавторстві. До них слід віднести:

1) проект "Загальної концепції державно-правової реформи в Україні", який доопрацьовувався О.І. Ющиком, Є.В. Назаренко, А.М.Колодійом - співробітниками відділу теорії і методології законодавчої діяльності і систематизації законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Конкретний особистий внесок дисертанта полягає в тому, що він відпрацював перший його варіант, який і став основою згаданого проекту. В дисертаційному дослідженні аналізується власний варіант проекту;

2) проект Закону України "Про закони і законодавчу діяльність", який розроблявся у співавторстві із М.І. Козюброю, В.В. Копєйчиковим, С.Л. Лисенковим, О.Д. Тихомировим, Є.В. Назаренко, О.М. Богінічом. Особистий внесок дисертанта складає 15%;

3) "Концепція розвитку законодавства України на 1997 - 2005 роки" та "Орієнтовна програма законопроектних робіт в Україні на 1997 - 2005 роки" розроблялась усіма співробітниками Інституту законодавства, у тому числі і дисертантом, що пропонує на розгляд власні думки з цього питання;

4) ідеї щодо оптимальної двопалатної структури Верховної Ради України та шляхів формування громадянського суспільства в Україні належать дисертанту і його науковому консультанту - В.В. Копєйчикову. Вони опубліковані у вигляді наукових статей. Особистий внесок дисертанта у ці праці становить 50%.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднено на:

1. Республиканской конференции "Актуальные проблемы формирования правового государства" (Харьков, 24-26 окт. 1990г.) Харьков: Юрид. ин-т.

2. Науково-практичній конференції Інституту держави і права ім. В.М.Корецького АН України "Правова система України: теорія і практика". Київ, 7-8 жовтня 1993р.

3. Научно-практической конференции "Человек и политика". Харьков. - 1993.

4. Науково-практичній конференції "Наукові розробки академії - вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів ОВС / за результатами науково-дослідних робіт у 1993 році/" Київ, 1-2 лютого 1994 року. - Київ: УАВС, 1994р.

5. Науково-практичній конференції "Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти". Київ, 10-11 березня 1995 року.

6. Науково-практичній конференції "Концепція розвитку законодавства України". Інститут законодавства Верховної Ради України. Травень 1996 року, Київ. 1996р.

7. Науково-практичній конференції "Ідеологія Державотворення в Україні: історія і сучасність" Київ, 22-23 листопада 1996 року.

8. Науково-практичній конференції "Державно-правова реформа в Україні". Київ, 1997р.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, п'ятнадцяти підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 144 найменування. Загальний обсяг дисертації дорівнює 391 сторінці.

Структура дослідження виправдана з огляду на те, що конституційні принципи правової держави і громадянського суспільства, які розглядаються у першому розділі, настільки важливі у юридичній практиці і теоретичних дослідженнях, що все подальше викладення матеріалу здійснене на їх основі і через їх призму.

конституційний право громадянський суспільство

ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП. Тут обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання, методологічна, теоретична і емпірична основа, наукова новизна, що відбивається у положеннях, які виносяться на захист, і практичне значення одержаних результатів, у тому числі шляхом вказівок щодо їх безпосереднього впровадження автором. Аналізується особистий внесок здобувача в розробку ідей, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці і вказується, на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднено результати досліджень, що включені до дисертації. Висвітлюється загальна структура роботи.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ - "КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПРИНЦИПІВ ПРАВА УКРАЇНИ" - присвячений дослідженню принципів правової держави і громадянського суспільства.

Підрозділ 1.1. - "Втілення конституційної ідеї правової держави в принципах права" - доводить, що зафіксована на конституційному рівні ідея правової державності в Україні втілюється через реалізацію певних принципів, які є визначальними, в тому числі і у сфері права. Принципи правової держави - це найголовніші, найзагальніші закономірності цієї теорії. До них слід віднести:

1. Принцип верховенства права, передбачений ст. 8 Конституції України. Він у правовій державі визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, відношення до них, а також між собою окремих громадян, а тому є базовим, найбільш значущим. Завдяки цьому він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад, у правоутворенні, правореалізації, правоохороні. Він також означає, що не держава створює право, а навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає і твердження про те, що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу. Виходячи з цього, вітчизняній юридичній науці і практиці слід по-новому підійти до визначення зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства. Цей принцип має свої особливості у сфері економіки, політики, соціального і духовного життя суспільства, що й демонструється у дослідженні.

2. Принцип розподілу влад, зафіксований у ст. 6 Конституції України. В теорії правової держави він являє собою певну модель побудови державного апарату. Проте практичне її втілення в державному будівництві України вносить свої зміни у принцип розподілу влад. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - це основа суверенітету державної влади. Але безумовним є те, що, забезпечуючи рівновагу влад у процесі їх функціонування і взаємодії, не можна забезпечити їх цілковиту рівновеликість; якась із влад має бути головною. Таке положення, до речі, попередить непотрібну і навіть, як свідчить практика державного життя України, шкідливу боротьбу за першість серед влад. Ми переконані, що такою владою може і повинна виступати влада законодавча в особі представницького органу, або ж, що ще краще, самого народу.

Діяльність Верховної Ради України з огляду на це не можна оцінити однозначно, але її вдосконаленню сприяло б: чітке визначення сфери її дії; поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу; запровадження двопалатної структурно-організаційної моделі парламенту та інші заходи, що пропонуються у дисертаційному дослідженні.

Для більш ефективного здійснення виконавчої влади слід чіткіше визначити правовий статус Президента України; вдосконалити конституційний статус Кабінету Міністрів України. Одне з глобальних завдань майбутньої адміністративної реформи - чіткий розподіл компетенції Кабінету Міністрів України і центральних органів виконавчої влади на користь останніх.

Щодо судової влади, то головне - забезпечити її реальну самостійність і незалежність, як системи органів, що здійснюють правосуддя між різними суб'єктами суспільства. А для цього слід сконструювати судову владу як складовий елемент захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів представників громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство повинно формувати, будувати і організовувати діяльність судової влади. У цьому розумінні було б доцільним запровадження інституту безпосередніх виборів суддів, після того як, призначені Президентом, вони відпрацюють певний час. До того ж доцільно на конституційному рівні передбачити створення і основи функціонування самостійної контрольно-наглядової влади.

3. Принцип реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, зосереджений у розділі 2 Конституції України. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина повинні бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, але й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб'єктами і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. А отже, насамперед, потрібно: 1) створити єдину Концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина; 2) у згаданій Концепції, або ж у іншому законодавчому акті, передбачити шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який найбільш очевидно проявляється в неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина; 3) активно пропагувати, а можливо навіть і вчити, самих громадян відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій; 4) реальність прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина безпосередньо залежить від сили (авторитету) держави. А тому вкрай важливо визначитись, яку державу ми будуємо, але безумовно одне: вона має бути міцною і демократичною.

У дисертації пропонуються й інші заходи щодо цього.

Підрозділ 1.2. - "Конституційні принципи і формування правових засад громадянського суспільства" - обґрунтовує, що правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Виходячи з теоретичних розробок послідовників громадянського суспільства, а також практичного досвіду у країнах, де і яким воно існує, можна виділити наступні принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України: свобода та ініціативність особистості (ст. ст. 22, 23, 29 та інші Конституції України); розвиток суспільних відносин у відповідності з фундаментальним принципом кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи - як засіб (ст. ст. 21, 22 Конституції України); ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур і інститутів (ст. ст. 34, 35 Конституції України); реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей (ст. 24 Конституції України); постійний захист прав і свобод людини і громадянина (ст. 22 Конституції України); плюралізм усіх форм власності (ст. 41 Конституції України); існування серед абсолютної більшості населення так званого "середнього прошарку" (ст. 48 Конституції України); плюралізм духовного життя суспільства (ст. 15 Конституції України); офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів абсолютної регламентації і будь-якого втручання у приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України); існування і функціонування розвинутої соціальної структури; активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (ст. ст. 36 - 40 Конституції України); розвиток ринкових відносин (ст. 42 Конституції України); визнання і гарантування ідей верховенства Права; підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави.

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства у ній існують. А тому саме на їх створення та розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б взаємодіяли з принципами громадянського суспільства. До них необхідно віднести положення, що перераховані у першому і цьому підрозділі дисертаційного дослідження.

Таким чином, громадянське суспільство - це така організація людей, у якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і може приймати власні рішення. Виходячи саме з такої теоретичної конструкції, Конституція України і проголосила у ст. 5, що носієм і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто, Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Але шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи. А також якби і сама Конституція України була прийнята на всеукраїнському референдумі. Здається, що шлях України до побудови громадянського суспільства був би послідовнішим і виваженішим, якби знайшли своє практичне втілення й інші пропозиції, викладені в дослідженні.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ - "ПОНЯТТЯ І ГОЛОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРИНЦИПІВ ПРАВА" - присвячений історико-теоретичній проблемі виникнення принципів права, їх поняттю і головним ознакам, критеріям класифікації і видам. У підрозділі 2.1. - "Ґенеза принципів права" - дисертант викладає своє бачення найбільш дієвих шляхів виникнення принципів права. Воно полягає в тому, що спочатку їх зміст визначається суспільними потребами, передбачається у суспільних соціальних відносинах, які складаються у реальному житті і отримують пізніше регламентацію і захист з боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права, як загально-соціальних, є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм тому, що свідчить про актуальність їх для суспільства і необхідність їх юридичного оформлення. До того ж головна роль у виявленні і конструюванні таких принципів належить не правотворчості, а саме правоутворенню, а більш конкретно - юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на можливі зміни у сфері права. Адже юридична практика в процесі правореалізаційної і правоохоронної діяльності першою зустрічається з вказаними проблемами і самим соціальним життям (соціальними потребами) вона примушується першою відкривати істотні закономірності і відображати отримані результати спочатку у вигляді індивідуальних вимог, що висуваються до поведінки учасників правовідносин, а у подальшому вони набувають загального характеру. Важливе значення у цьому розумінні мають узагальнення судової і адміністративної практики, інші види юридичної діяльності. Саме так у надрах громадянського суспільства, в межах правоутворення, за допомогою юридичної практики зароджуються юридичні принципи.

Вказаний шлях генези принципів права (суспільні відносини правоположення юридичної практики - норми-принципи) найбільш характерний, на наш погляд, для розвинених, стабільних і сучасних правових систем, що мають досить високий рівень правової культури. На більш ранніх етапах становлення права процес їх формування мав примітивніший характер - принципи створювались у вигляді правових аксіом і постулатів.

У підрозділі 2.2. - "Поняття і головні ознаки принципів права" - визначається, що до найсуттєвіших ознак принципів права слід віднести їх: регулятивність, яку не можна ототожнювати з регулятивними характеристиками норм права. Регулятивний характер принципів права ще більше повинен посилитися і вирости на сучасному етапі розвитку суспільства і держави у зв'язку з формуванням демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні; внутрішню єдність, яка проглядається у їх системно-структурній внутрішній збалансованості, несуперечливості, інтегрованості і водночас диференційованості на певні види; об'єктивну зумовленість, під якою слід розуміти їх відповідність характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві; ідеологічність, яка означає, що вони, як і право загалом, є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру. Ось чому правову реформу в Україні необхідно розпочинати з оновлення, формування і реального запровадження принципів права. І це пояснюється тим, що у цілісному системному утворенні, якими є суспільство і держава, виділяється деяка група структур (явищ), взаємозв'язки між якими найбільш інтенсивні і які через це накладають своєрідний відбиток на все цілісне утворення. Такими активними центрами правової системи і є її принципи; матеріалізованість у праві. Розрізняють два способи виразу принципів права: безпосереднє формулювання їх в нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістовне закріплення). На нашу думку, слід у майбутньому посилити практику текстуального закріплення принципів в нормативно-правових актах; історичність, яка означає, що історичні умови розвитку суспільства і держави висувають відповідні принципи: вони такі, яка епоха, люди і їхні потреби, спосіб життя, суспільні відносини.

Таким чином, ми дійшли висновку, що категорія "принципи права" повинна використовуватись у всіх випадках, коли йдеться про відправні ідеї і положення, які відносяться до юриспруденції. Тому принципи права - це такі відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими з сутністю права і складають його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

Принципи права самостійно впливають на суспільні відносини. При цьому йдеться як про норми-принципи, так і про принципи-програми, принципи-завдання, що є навіть самостійними законодавчими актами. До таких з повною упевненістю можна віднести "Декларацію про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року і "Акт проголошення незалежності України" від 24 серпня 1991 року.

У підрозділі 2.3. - "Критерії класифікації і види принципів права" - обґрунтовується думка про те, що спрямовуючим центром механізму правового регулювання є принципи права. Вони не тільки пронизують кожну ланку цього механізму (правової системи у цілому), але й переломлюються у специфіці цих ланок. А за умови, що правова система достатньо сформувалась і набула чіткої структури, а тому її елементи стали відносно самостійними, таке переломлення принципів права веде до створення відносно самостійних (спеціалізованих) принципів - системи, структури права, правоутворення, правореалізації, правоохорони.

Виділення структурних принципів і загалом новий теоретичний погляд на принципи права став можливим у результаті поєднання таких компонентів, як положення загальної теорії систем, ідея механізму правового регулювання, але не як категорії, що охоплює усі правові явища, а як механізму життя права у суспільних відносинах і концепції про подвійну природу права, яка вбачається у твердженні про те, що право, з одного боку, є елементом надбудови (інформаційною підсистемою), а з другого - елементом, засобом, що виникає з об'єктивного права у процесі урегулювання конкретного варіанту поведінки. Тобто принципи права мають розглядатися не тільки, як основоположні ідеї, керівні засади права, а як відображення у праві головних зв'язків, що реально існують у правовій системі.

Звідси можна стверджувати, що у праві необхідно виділяти принципи, які право містить як відображення об'єктивно існуючих зв'язків у правовому регулюванні суспільних відносин (принципи системи), і принципи, властиві структурній організації системи права. У цьому випадку йдеться вже про зв'язки між його найважливішими частинами: публічним і приватним правом, окремими галузями права і т.ін. Безсумнівний взаємозв'язок між принципами структурної організації права і принципами, які право отримує, як регулятор суспільних відносин. Обумовленість останніх принципами-зв'язками між усіма правовими засобами і зв'язками в предметі і методі окремої галузі створює певний ланцюг закономірностей, що виступають об'єктивною основою побудови і вдосконалення системи і структури законодавства. Таким чином, система зв'язків (відносин) - це те, що у теорії системного підходу називають структурою. Тому питання про систему правових принципів-зв'язків - це проблема структурних принципів права. Виходячи саме з цього, можна твердити про реальність існування загальносоціальних і юридичних (публічних і приватних, охоронних і регулятивних, матеріальних і процесуальних, об'єктивних і суб'єктивних) принципів, а відповідно до цього і галузей права.

Викладене про принципи системи і структури права підтверджує ту думку, що принципи права - це головні, визначальні, найважливіші структурні зв'язки в предметі, методі, механізмі правового регулювання, всередині правової системи і поза нею (зв'язки з соціальним середовищем), які офіційно і навіть не офіційно відображаються в загально-соціальному і юридичному праві.

Отже можна виділяти: 1) принципи правосвідомості; 2) принципи правоутворення; 3) принципи правотворчості, а серед них законотворчості і нормотворчості; 4) принципи системи права: а) загально-правові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) принципи інститутів права; 5) принципи структури права: а) загально-соціального і юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; д) об'єктивного і суб'єктивного; 6) принципи правореалізації, а серед них принципи правозастосування; 7) принципи правоохорони, а серед них, особливо, принципи правосуддя і юридичної відповідальності. Принципи системи і структури права, що заломлюються у принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, ми вважаємо принципами правового регулювання, визнаючи при цьому особливу роль загально-правових (основних) принципів.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ - "СТРУКТУРА ПРАВА І ЇЇ ПРИНЦИПИ" - висвітлює розуміння поняття, ознак, сутності і системи принципів загально-соціального і юридичного, приватного і публічного, регулятивного і охоронного, матеріального і процесуального, суб'єктивного і об'єктивного права.

У підрозділі 3.1. - "Принципи загально-соціального і юридичного права" - доводиться, що принципи загально-соціального, особливо це стосується демократичного (громадянського) суспільства і правової держави, передаються юридичному праву тому, що законодавець не може не враховувати думку суспільства і тому, що ця думка акумулюється, насамперед, в цих принципах. А отже вони мають розглядатися діалектично.

Загальновідомо, що право підпорядковується, насамперед, загально-соціальним закономірностям, що зосереджують об'єктивні зв'язки (системні, функціональні, причинно-слідчі та інші) між ними, правовою системою і рештою соціальних систем - політичною, економічною, ідеологічною, моральною і т.ін. Таким чином, загально-соціальні закономірності права відображаються в його загально-соціальних принципах. Водночас право підпорядковується і специфічним закономірностям власного існування і функціонування. Такими є, наприклад, закон системно-структурної організації права, відповідності об'єктивного і суб'єктивного права, функціонально-системної дії права, внутрішньої несуперечливості правової системи тощо. Якщо загально-соціальні закономірності є переважно закономірностями ґенези і розвитку права, його існування у суспільстві поряд і у взаємодії з іншими соціальними системами, тобто у них розкриваються його зовнішні зв'язки, то у специфічних закономірностях виявляються відносини всередині права, тобто усієї правової системи з точки зору її існування і функціонування. Звідси специфічні закономірності права знаходять своє вираження у його юридичних принципах.

У дисертації дається детальна характеристика загально-соціальних і юридичних принципів права. Зокрема до загально-соціальних принципів права, що привносяться у нього політичною системою, належать: а) демократія; б) народовладдя; в) політичний плюралізм; г) автономність, незалежність і змагальність підсистем політичної системи; д) закріплення і забезпечення політичних прав і свобод і т.ін. (ст. ст. 1, 5, 6, 7, 8, 15, 25, 26 і т.д. Конституції України). Основними юридичними принципами права є: 1) верховенство права; 2) верховенство закону; 3) точне і неухильне дотримання Конституції, міжнародних договорів, законів і підзаконних актів; 4) оптимальне вираження у нормативно-правових актах волі й інтересів народу, потреб суспільного розвитку; 5) забезпечення внутрішньої збалансованості правової системи, її інтеграція і диференціація на відповідні елементи тощо.

Слід також зауважити, що загально-соціальні і юридичні принципи права є не тільки результатом теоретичних абстракцій, але й мають практичне значення. Наявність стабільних і чітко сформульованих принципів - одна з ознак досконалого, діючого права.

У підрозділі 3.2. - "Принципи публічного і приватного права" - стверджується, що публічне і приватне право є структурними елементами юридичного права, а отже через нього опосередковуються не тільки його принципи, але й притаманні йому принципи загально-соціального права. Водночас йому властиві і свої (специфічні) принципи, дослідити які можна тільки в контексті загального висвітлення і розуміння сутності публічного і приватного права.

Публічне право - це галузі і інститути права, побудовані на принципах: 1) влади і підкорення; 2) субординації; 3) ієрархії; 4) нерівного правового положення; 5) імперативності; 6) загальної заборонності; 7) правового захисту загальносуспільного інтересу тощо. Приватне право - це галузі й інститути, побудовані на принципах: 1) автономії; 2) добровільності; 3) юридичної рівності; 4) диспозитивності; 5) координації; 6) загального дозволу; 7) правового захисту приватного інтересу та ін.

Глибокий аналіз показує, що принципи публічного і приватного права: диспозитивності і імперативності, координації і субординації, примусовості і добровільності, захисту загально-соціальних і особистих інтересів, "дозволено все, що прямо не заборонено законом" і "заборонено все, що прямо не дозволено законом" та інші ніби перебувають у діалектичному протиріччі і водночас єдині, оскільки належать до тієї чи іншої правової системи і функціонують в її межах. Проглядається їх певна схожість з методами, прийомами, типами, засобами правового регулювання, що використовуються публічним і приватним правом, але ця схожість не означає їх тотожності, оскільки принцип - це явище більш високого порядку абстрагування. Саме вказані принципи публічного і приватного права, через їх особливе значення, містяться біля витоків конструювання цих двох комплексів (структур) галузей права.

У підрозділі 3.3. - "Принципи регулятивного і охоронного права" - вони розглядаються як складові структурні частини юридичного права, а тому автор стверджує, що їм також притаманні принципи загально-соціального і власне юридичного права, але їх юридична сутність може бути зрозуміла через висвітлення їх власних ознак, предмета, методу і принципів.

Регулятивні принципи права можна визначити як обумовлені соціальним призначенням головні, основоположні, нормативно-регулятивні напрямки правового впливу, що виражаються у встановленні позитивних правил поведінки, для надання суб'єктивних прав і покладання юридичних обов'язків на суб'єктів права для закріплення і сприяння розвиткові суспільних відносин, що відповідають інтересам суспільства, держави, окремих громадян.

Охоронні принципи права - це зумовлені соціальним призначенням найбільш загальні і головні, нормативно-охоронні напрямки правового впливу, що спрямовані на охорону загальнозначущих, соціально важливих політичних, економічних, культурних, національних, особистих та інших відносин, їх недоторканність і, відповідно до цього, на витіснення явищ, що шкодять цим суспільним відносинам.

Таким чином до принципів регулятивного права слід віднести принципи: добровільності, рівності, загального визнання суб'єктом права, встановлення правового статусу, передбачення компетенції, загального опосередкування правових зв'язків, загальну дозвільність, заохочуваність. Найбільш чітко вираженими принципами охоронного права є: загальна заборонність, примусовість, розрахованість на правопорушення, можливість практичного застосування юридичної відповідальності, регламентованість покарання, його подальша гуманізація і т.ін.

У підрозділі 3.4. - "Принципи матеріального і процесуального права" - здійснюється системно-комплексний їх розгляд. При цьому стверджується, що як принципи публічного і приватного, регулятивного і охоронного, принципи матеріального і процесуального теж є складовими частинами принципів юридичного права, а тому і через нього йому властиві і принципи загально-соціального права. Але матеріальному і процесуальному праву притаманні і свої суто специфічні принципи, які можна дослідити і зрозуміти лише в контексті загального висвітлення співвідношення матеріального і процесуального права.

Здійснене дослідження дає право стверджувати, що юридичному процесові, тобто співвідношенню матеріального і процесуального права, притаманні такі принципи, що визначають у дуже великій мірі їх сутність: синхронності; рівності; збалансованості; розподілу сфер регулювання; демократичності; неодноманітності; антибюрократичності; законності; надійності; доступності; раціональності; послідовності; гарантованості.

Отже, принципи юридичного процесу - це основоположні ідеї, що виступають у юридичному процесі як загальнообов'язкові, безперечні вимоги. Розрізняють конституційні (принципи правосуддя, ст.ст. 124-131 Конституції України), загально-процесуальні (наприклад, принцип змагальності, послідовності і т.ін.) та спеціалізовані (наприклад, принципи порядку приватизації житла) принципи. Вказана диференціація принципів юридичного процесу є дещо умовною і носить, насамперед, гносеологічний характер. Водночас окремі галузі матеріального і процесуального права мають і свої специфічні принципи.

У підрозділі 3.5.- "Принципи об'єктивного і суб'єктивного права" - у контексті загальної ідеї роботи автор доводить, що диференціація права на об'єктивне і суб'єктивне є структурним розподілом юридичного права, а тому їм притаманні принципи й інші ознаки останнього, а через нього і загально-соціального права.

Враховуючи це, до принципів об'єктивного права слід віднести принципи: загальнообов'язковості норм об'єктивного права для усіх соціальних суб'єктів і їх пріоритетності щодо усіх інших соціальних норм у випадку колізії; несуперечливості норм об'єктивного права і пріоритетності закону перед іншими нормативно-правовими актами; розподілу правової системи на загально-соціальне і юридичне право і диференціації останнього на публічне і приватне, матеріальне і процесуальне, регулятивне і охоронне, об'єктивне і суб'єктивне право; відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правовими відносинами, між правом і процесом його здійснення; загальної формально-правової рівності суб'єктів права і водночас їх певної диференціації; законності і юридичної гарантованості реалізації норм права, що зафіксовані у нормативно-правовому акті, чіткої регламентованості нормами права діяльності усіх посадових осіб і державних органів; справедливості в об'єктивному праві, що виражається у рівному масштабі поведінки і у відповідності юридичної відповідальності скоєному правопорушенню; об'єктивності юридичної відповідальності, адже вона покладається тільки за винну протиправну поведінку, і визнання кожного невинним до тих пір, поки вина не буде встановлена юрисдикційним органом; недопустимості зворотної дії нормативно-правового акта, який встановлює нову чи більш сувору юридичну відповідальність; юридичного закріплення гуманності покарання і т.ін.