Основні ознаки комерційної таємниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київ 2013

Міністерство Освіти і Науки Молоді та Спорту України

Коледж геологорозвідувальних технологій

Київського національного університету ім. Т.Шевченка

Курсова робота

З дисципліни «Спеціальні системи документування»

на тему: Основні ознаки комерційної таємниці

Варіант №7

Виконала: студентка 4курсу групи

Д411 за спеціальністю 5.02010501

«Діловодство»

Бегей Наталія Вікторівна

Керівник:Мірошниченко Ольга Іванівна

Зміст

Вступ

1. Поняття та ознаки комерційної таємниці. Об'єкти та суб'єкти права власності на комерційну таємницю

2. Система правового захисту комерційної таємниці підприємства, її елементи та складові

3. Юридичне закріплення права підприємства на комерційну таємницю

3.1 Статут підприємства

3.2 Засновницький договір

3.3 Колективний договір

4. Визначення відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства

5. Допуск та доступ до комерційної таємниці

6. Правове регулювання порядку збереження комерційної таємниці при укладанні господарських договорів, веденні ділових переговорів. Перевірка ділових партнерів

7. Відповідальність за порушення законодавства про комерційну таємницю

Висновок

Список літератури

Вступ

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об'єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв'язку. У зв'язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників ділового секрету (комерційної таємниці).

В Україні інститут комерційної таємниці поки що знаходиться на стадії становлення, і для вітчизняного законодавства його розробка актуальна як ніколи. Відсутність достатнього правового регулювання негативно дається взнаки на динаміці розвитку приватного сектору економіки, наприклад, надходження інвестицій.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є діловий секрет (комерційна таємниця).

Предмет дослідження - організація захисту ділового секрету (комерційної таємниці).

Мета курсової роботи - розкрити сутність ділового секрету та визначити основні способи захисту комерційної таємниці.

В курсовій роботі поставлені наступні задачі:

- розкрити сутність ділового секрету, давши визначення понять "діловий секрет", "комерційна таємниця", "ноу-хау" та розглянувши їх особливості;

- визначити правові вимоги до інформації, що може становити комерційну таємницю;

- розглянути основні заходи щодо створення системи захисту комерційної таємниці на підприємстві;

- розглянути способи правового захисту комерційної таємниці.

Методи дослідження: системний аналіз літератури та періодичних видань, знайомство зі спеціалізованими публікаціями з ресурсів Інтернет.

Дана тема розглядається у багатьох публікаціях. С. Климчук у статті "Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО" [3] стверджує, що в Україні поняття "діловий секрет" та "комерційна таємниця" є ідентичними, що знайшло своє закріплення у законі України "Про підприємства в Україні", Господарському кодексі України та Цивільному кодексі України [2, 14, 18]. Перелік інформації підприємства, що може бути визнана таємною та перелік способів захисту такої інформації наводяться у статті Т. Крисенко "Комерційна таємниця підприємства (що треба знати секретарю)" [7]. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 визначено перелік відомостей, що не можуть бути комерційною таємницею [12]. На сьогоднішній день ще немає чіткого визначення поняття "ноу-хау", але Г.П. Терентьєва, Ю.М. Кузнєцов, Г.В. Черевко, О. Литвин у своїх працях [8, 9, 17, 19] розглядають ноу-хау як різновид комерційної таємниці і наводять деякі з існуючих визначень цього терміна. Ще одну думку щодо ноу-хау висловлює Г.В. Черевко у навчальному посібнику "Інтелектуальна власність" [19], розглядаючи ноу-хау і комерційну таємницю, як поняття, що перетинаються. А. Стрельніков у статті "Комерційна таємниця на підприємстві" [16] багато уваги приділяє розгляду діяльності спеціальної комісії, яка визначає інформацію, що може бути віднесена до комерційної таємниці чи ні. Вимоги до Положення про комерційну таємницю, інших документів, що забезпечують охорону таємної інформації на підприємстві та їх характеристика розглядається у статтях О. Крижанівського та А. Марущака [5, 11]. А. Локшин у статті "Комерційна таємниця" [10] наводить перелік державних органів, що мають доступ до комерційної таємниці та перелік нормативних актів, на підставі яких надається доступ. На законодавчому рівні правова охорона комерційної таємниці здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" [4, 6, 13, 18]. У статті М. Галянтича [1] розглядається адміністративний захист комерційної таємниці, а у статті О. Радутного [15] - кримінальний захист. За незаконне збирання, використання, розголошення та зберігання комерційної таємниці Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом України передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність [4, 6]

1. Поняття та ознаки комерційної таємниці. Об'єкти та суб'єкти права власності на комерційну таємницю

комерційний таємниця захист

Комерційна таємниця, як засіб захисту господарської, торговельної та іншої діяльності, існувала ще в царській Росії. Вона була безпосередньо пов'язана з виробництвом, купівлею, продажем різноманітних продуктів, сировини, їх зберіганням, а також окремими аспектами фінансової діяльності заводів, фабрик, купців, майстрів та інших суб'єктів господарювання.

В умовах планової економіки, яка склалася в подальшому і базувалася на державній власності, монополії держави в економічній сфері, широкому розповсюдженні та запровадженні в господарську діяльність досвіду провідних підприємств, новаторів в різноманітних галузях виробництва, питання про комерційну таємницю само собою відпало. Захист інформації при необхідності здійснювався за допомогою інститутів державної та службової таємниці.

Перехід до ринкової економіки та прийняття Україною західної (капіталістичної) моделі розвитку економіки і суспільства викликали потребу в нормативному закріпленні комерційної таємниці як невід'ємного елемента ринкових відносин, яким притаманні такі негативні явища, як недобросовісна конкуренція, підприємницьке шпигунство та інші.

Для правового регулювання відносин суб'єктів підприємницької діяльності в цих умовах, захисту їх інтересів від неправомірних дій конкурентів необхідно було створити відповідну правову базу.

В зв'язку з цим Верховна Рада прийняла ряд важливих законів в галузі захисту підприємницької діяльності, серед них: “Про власність” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 01 липня 1996р., “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.

З прийняттям, зокрема, законів “Про підприємства в Україні” (втратив чинність у зв'язку з введенням в дію Господарського кодексу України 1 січня 2004 р.), “Про банки і банківську діяльність”, “Про державну таємницю” весь масив секретної інформації, що існував раніше, поділився на той період на два основних підмасиви:

-- таємниці, що належать підприємствам, які не підпадають під державне управління (маються на увазі відомості, що становлять комерційну та банківську таємницю концернів, асоціацій, господарських товариств, комерційних банків і т. ін.);

-- таємниці, що належать державі, тобто та інформація, яка становить державну таємницю.

Закон “Про інформацію” (далі -- Закон) вніс деякі корективи до вказаного умовного підходу до класифікації секретів, встановивши поняття

“інформація з обмеженим доступом”, яка за своїм правовим режимом поділяється на:

-- конфіденційну інформацію;

-- таємну інформацію.

До таємної ст. ЗО Закону відносить інформацію: “яка містить відомості, що складають державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може заподіяти шкоду особі, суспільству та державі”.

Положення даної статті чітко визначає суб'єкт, якому наноситься шкода в результаті розголошення секретної інформації. В переліку цих суб'єктів підприємство, як “самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності” (ст. 62 ГКУ) відсутнє.

З цього випливає, що комерційна таємниця не належить до секретної інформації.

Аналізуючи ст. ЗО цього ж Закону, слід зробити висновок про те, що до інформації з обмеженим доступом відноситься:

-- інформація, яка містить комерційну таємницю;

-- інформація, яка складає банківську таємницю;

-- конфіденційна інформація, характер якої ст. 30 Закону не визначає.

Інститут комерційної таємниці є однією з важливих складових системи стійкості ринку, обмеження монополізму у виробничо-економічних відносинах, сфері надання послуг. Від того, наскільки ефективно він буде діяти, залежить успіх реформ, які здійснюються в Україні, та в кінцевому рахунку -- благополуччя та процвітання підприємств і працюючих на них колективів людей.

Досвід багатьох західних фірм свідчить, що своєму становленню та розвитку вони багато в чому зобов'язані високому рівню організації та здійснення заходів, спрямованих на збереження своїх фірмових таємниць (“Кока-кола”, “Жиллет”, “Кодак”, “ІВМ” та багато інших).

Однак слід відзначити, що не кожні підприємницькі стосунки обов'язково є конфіденційними. Не кожна інформація, розкрита в конфіденційних відносинах, обов'язково є комерційною таємницею. Тому важливо встановити, що становить зміст комерційної таємниці.

Поняття комерційної таємниці підприємства та його право на її захист юридично закріплене в ст.36 ГК: “відомості, пов'язані з виробництвом,

технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею”, а також в ст. 505 ЦК.

Можна припустити, що вказане визначення комерційної таємниці по мірі накопичення досвіду в практиці підприємництва може бути уточнене або скориговане.

Так, у тижневику “Аргументы и факты” (№28 за 1991 р.) автори публікації, пов'язаної з комерційною таємницею, пропонують поділити її на три види:

-- власну комерційну таємницю;

-- промислову таємницю;

-- фінансово-кредитну таємницю.

До промислової таємниці вони, зокрема, пропонують віднести секрети виробництва, ноу-хау, відкриття, хімічну формулу будь-якої речовини, методи та засоби керівництва виробництвом, маркетинг і т. ін.

До фінансово-кредитної таємниці автори відносять -- інформацію, яка міститься в бухгалтерських та інших фінансових документах. На їх думку, збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх суб'єктів господарювання є невід'ємною умовою в боротьбі з конкурентами, та її захист доцільний в зв'язку з небезпекою промислового шпигунства.

У проекті Закону “Про комерційну таємницю”, який пройшов перше читання у Верховній Раді України, ст.4 “Поняття комерційної таємниці” викладена в такій редакції: “Комерційна таємниця -- це різновид інформації з обмеженим доступом ділового, комерційного характеру, яка має самостійну дійсну або потенційну економічну вартість завдяки тому, що не є загальновідомою або доступною іншим особам, які можуть використовувати її з комерційною метою, і належить юридичній або фізичній особам, є об'єктом розумних зусиль по її захисту, розголошення (передача, розкрадання, витік) якої може завдати матеріальної шкоди їх інтересам або сприяти успіху конкурентів”.

Слід зазначити, що ст.4 проекту закону та ст. ЗО закону “Про інформацію” містять вказівку на те, що суб'єктами права власності на комерційну таємницю є як юридичні, так і фізичні особи.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором, (ст.506 ЦК)

Своєрідно практикують поняття комерційної таємниці в західних країнах.

У США під комерційною (торговельною) таємницею розуміють будь-яку комерційну цінну інформацію або у формі винаходу, або у формі теоретичної промислової, або комерційної ідеї, або плану.

У Німеччині поняття комерційної і виробничої таємниці сформульовано в законі “Про акціонерні товариства” і законі “Про підприємства”. Під ці поняття підпадають комерційні задуми, комерційно-політичні цілі фірми, предмет і результати нарад та засідань органів управління фірм, розміри і умови банківського кредиту, розрахунок цін, баланси і бухгалтерські книги, таємні компаньйони товариств, комп'ютерні програми, списки представників або посередників, картотеки клієнтів та інше.

У Китаї згідно з законом проти недобросовісної конкуренції термін “підприємницької таємниці” належить до технічної або бізнес-інформації, що не є публічною, може давати економічні вигоди особі, яка має право на ці таємниці, є практичною і щодо якої особа вживала заходів для захисту її конфіденційності.

У вітчизняній та зарубіжній літературі, практичній діяльності трапляються такі терміни, як “виробнича таємниця”, “ділова конфіденційна інформація”, “промислова таємниця”, “торговельний секрет”, “секрет фірми”, ноу-хау, тощо. На думку вчених, це не що інше, як секрети підприємства, що мають належати до комерційної таємниці.

У зв'язку з цим слід відзначити наступне:

По-перше, комерційною таємницею підприємства може бути все, що не заборонено законом, корисно у підприємницькій діяльності та дає перевагу над конкурентами, які не володіють нею.

По-друге, інформація, яка складає комерційну таємницю підприємства, повинна мати певні ознаки та відповідно до Господарського кодексу, закону “Про інформацію” відповідати таким вимогам:

-- бути власністю підприємства;

-- бути засекреченою власником підприємства в його інтересах на визначений термін, у визначеному обсязі;

-- мати дійсну або потенційну вартість з комерційних міркувань;

-- не бути загальновідомою чи загальнодоступною згідно з законодавством України;

-- надійно захищатися її власником або уповноваженою ним особою через систему кваліфікації інформації, розробку внутрішніх правил засекречення, схову, обігу, знищення та запобігання розголошенню, введення відповідного кодування носіїв інформації тощо;

-- не захищатися авторським і патентним правом;

-- не стосуватися негативної діяльності підприємства, здатної завдати шкоду суспільству (порушень законів, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо).

Крім цього, для комерційної таємниці характерно те, що вона :

-- реально або потенційно створює переваги в конкурентній боротьбі;

-- із всієї власності підприємства, в тому числі і майнової, може бути найбільш цінною;

-- з часом може втрачати свою вартість, якщо не буде використана.

Комерційна таємниця, відповідно до законодавства України, є товаром, вона може продаватися або передаватися на договірній основі іншому підприємству за умови її нерозголошення.

Загальновизнаним є положення про те, що до комерційної таємниці не слід відносити фундаментальні наукові дослідження, оскільки вони не приносять прибутку. Якщо ж ці дослідження набувають прикладного значення, вони можуть класифікуватись в якості комерційної таємниці.

У певних випадках науково-технічну та ділову інформацію недоцільно класифікувати як комерційну таємницю через великі матеріальні витрати на її захист, труднощів проведення охоронних заходів, а також у зв'язку з її використанням в рекламній діяльності, або для підвищення іміджу підприємства.

Вартість інформації, яка складає комерційну таємницю підприємства, визначається, як правило, її власником або уповноваженою ним особою або органом. При відсутності на підприємстві кваліфікованих спеціалістів для оцінки вартості інформації, яка може класифікуватись як комерційна таємниця, можуть залучатися на договірних засадах відповідні експерти.

Згідно з проектом закону “Про комерційну таємницю” вартість інформації, що складає комерційну таємницю, може вимірюватись “прямою дійсною шкодою, що заподіяна її розголошенням, або в розмірі відшкодування, встановленого сторонами при складенні угоди про збереження комерційної таємниці незалежно від спричинення заподіяної шкоди”.

Однією з основних ознак комерційної таємниці, уже зазначалось, є те, що вона є власністю юридичної або фізичної особи. Під правом власності на комерційну таємницю, як різновид права власності, слід розуміти врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією, що її складає, яка прирівнюється в правовідносинах до майна і захищається законодавством, як і право власності на майно і в тому ж порядку. Комерційна таємниця є об'єктом права інтелектуальної власності (гл. 16 ГК, гл. 46 ЦК).

Право власності на комерційну таємницю виникає з моменту її класифікації як такої у визначеному законом порядку і діє до закінчення терміну її засекречення або відчуження у встановленому законодавством порядку. В разі прийняття підприємством рішення про відчуження вказаного права воно здійснюється в тому ж порядку, що й відчуження права майнової та інтелектуальної власності.

Власник комерційної таємниці може володіти, користуватися та розпоряджатися нею на власний розсуд. Він може використовувати її для здійснення підприємницької та іншої, не забороненої законом, діяльності, передавати її без оплати або за плату у володіння та користування іншим особам, встановлювати будь-який ступінь і режим її секретності, способи захисту, включаючи обмеження або заборону доступу до неї (крім випадків, передбачених законодавством). Власник комерційної таємниці має право ані підтверджувати, ані заперечувати сам факт існування або відсутності її в нього. [67]

Згідно з закордонним досвідом та практикою підприємницької діяльності в Україні об'єктами права власності на інформацію, яка складає комерційну таємницю, можуть бути комерційні інтереси, включаючи формулу, склад, комбінацію, програму, пристосування, метод, техніку або процес, тощо та майно будь-якої цінності, яке являє собою документи, записи, звіти, протоколи, креслення, матеріали, штами мікроорганізмів, моделі, прилади, речовини тощо, а також різні ідеї у торгівлі, виробництві чи управлінні ними, та інші джерела інформації, які належать власникові комерційної таємниці, в тому числі у вигляді неоформлених або неповних патентів, формул, технічних проектів, ноу-хау, результатів досліджень, в тому числі програмних продуктів, різноманітних виробів, а також калькуляції витрат виробництва, структури ціни, зміст договорів, контрактів, даних про постачальників і клієнтів, ринки збуту, відомості про конфіденційні ділові переговори, огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвитку підприємств, їх інвестицій та інші відомості, які являють підприємницький, або інший інтерес, порушення якого може завдати збитків її власникові.

Суб'єктом права власності на комерційну таємницю, відповідно до чинного законодавства України, зокрема Господарського кодексу, Цивільного кодексу, законів “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію” тощо, є: держава, громадяни України, інших держав, підприємства, установи, організації всіх форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України і визначили інформацію, яка складає їх комерційну таємницю, або придбали її у встановленому законодавством порядку, як комерційну таємницю.

2. Система правового захисту комерційної таємниці підприємства, її елементи та складові

Перехід до ринкової економіки обумовив появу в українському законодавстві, юридичній та економічній літературі ряду нових понять, таких як комерційна таємниця, ділова інформація, секрет виробництва, торговельний секрет, ноу-хау, конфіденційна інформація, інформація обмеженого доступу. Ці поняття можна об'єднати найбільш вживаним терміном -- комерційна таємниця.

Закони України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р., “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р. та інші, а також Господарський та Цивільний кодекси регулюють спеціальний правовий режим охорони комерційної таємниці та інших видів інформації, пов'язаної з необхідністю захисту законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Вказані та інші законодавчі акти, спрямовані на розвиток правил чесної конкуренції, в той же час забороняють вторгнення в сферу чужих технологічних та комерційних секретів недозволеними методами. Вони дають підприємствам підґрунтя для створення правових систем захисту комерційної таємниці, які дозволяють організувати охорону відомостей, які складають комерційну таємницю, що належать їм. Одночасно вказані та інші закони України містять правові основи відшкодування підприємствам матеріальної та моральної шкоди, яку можуть заподіяти підприємству своїми неправомірними діями конкуренти, персонал підприємства,

представники контрольно-спостережних та інших органів державної влади і управління.

З метою захисту своїх законних прав та інтересів щодо захисту комерційної таємниці суб'єкти господарювання можуть на законодавчій основі створювати систему захисту комерційної таємниці підприємства.

Мотивами порушення питання про створення такої системи можуть бути: досягнутий підприємством високий рівень науково-виробничої діяльності, виконання будь-яких унікальних робіт, надання кваліфікованих послуг, поява нових технологій на основі ноу-хау, оригінальні комп'ютерні програми, розроблені стратегічні програми розвитку підприємства, планування рекламних заходів і т. ін., що потребують застосування захисних режимних заходів.

Ще одним мотивом створення правової системи захисту комерційної таємниці повинно бути чітке розуміння керівником підприємства, що без створення такої системи будь-які юридичні претензії до недобросовісних конкурентів, клієнтів, штатних співробітників підприємства, посадових осіб органів державного управління виявляться безпідставними і не будуть мати юридичної сили.

Накопичений практичний досвід свідчить, що підготовку до створення системи правового захисту комерційної таємниці підприємства слід починати зі здійснення поглибленого аналізу всієї господарської, науково-виробничої, фінансової, управлінської, маркетингової та іншої діяльності підприємства.

Виходячи з досвіду захисту секретів західними фірмами, можна рекомендувати здійснити такий аналіз шляхом відповідей на питання, які містяться у зразку анкети підприємства-конкурента з виділенням також інформації, яка може класифікуватись як секретна.

До проведення аналізу доцільно залучати найбільш кваліфікованих робітників всіх структурних підрозділів підприємства: наукових співробітників, економістів, інженерно-технічний склад, менеджерів, маркетологів, фінансистів, юристів і т. ін.

Важливо, щоб документ, підготований за результатами аналізу, найбільш повно віддзеркалював “обличчя” підприємства, розкривав його місце на ринку, перспективи розвитку та слугував переконливою основою для організації роботи по створенню на підприємстві системи правового захисту комерційної таємниці.

Після проведеного детального аналізу діяльності підприємства та в залежності від його результатів керівник підприємства на основі ст. ЗО Закону “Про інформацію”, ст. 52 Закону “Про банки і банківську діяльність” може прийняти рішення про встановлення режиму доступу до інформації ділового, професійного, виробничого, банківського та іншого характеру, яка може бути віднесена, на підставі зазначених законів, до категорій “комерційна таємниця”, “банківська таємниця”, “конфіденційна інформація”.

Теоретичні розробки спеціалістів в галузі захисту інформації В.М. Чаплигіна, В.А. Рубанова, Е. Солов'йова (Російська Федерація), І. Давидова, A.A. Чернявського, Г.О. Андрощука, П.П. Крайньова, Г.К. Нікіфорова, С.С. Нікіфорова (Україна), Л. Хофмана (США), Ж. Бержьє (Франція), а також практика збереження секретів західними фірмами інформації обмеженого доступу свідчить про те, що основними елементами та складовими системи правового захисту комерційної таємниці є:

1. Юридичне закріплення в основоположних документах підприємства: статуті, засновницькому та колективному договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку права на комерційну таємницю. Основою для юридичного закріплення права підприємства на комерційну таємницю є положення, що містяться в Господарському та Цивільному кодексах, законах України “Про інформацію”, “Про колективні договори та угоди”, а також Кодексі законів про працю України.

2. Визначення відомостей, які підлягають захисту як комерційна таємниця, розробка переліку таких відомостей, затвердження його як офіційного нормативного документа підприємства, доведення його до відома персоналу підприємства, який має безпосереднє відношення до цих відомостей за посадою чи характером виконуваної роботи. Основою для визначення відомостей, які будуть захищатись як комерційна таємниця, є також положення, що містяться в Господарському та Цивільному кодексах, законах України “Про інформацію”, “Про колективні договори та угоди”, Кодексі законів про працю України.

3. Якісний підбір персоналу підприємства для роботи з відомостями категорії “комерційна таємниця”, виховання та навчання співробітників у зв'язку з їх роботою з такого роду інформацією, підготовка для них методичних положень, інструкцій, пам'яток, пов'язаних з поводженням з комерційною таємницею, створення матеріальних і моральних стимулів, що спрямовані на збереження комерційної таємниці.

4. Визначення порядку допуску та доступу до комерційної таємниці підприємства його співробітників, представників органів державного управління, партнерів, клієнтів, отримання від них юридичних документів, які зобов'язують їх на правовій основі зберігати комерційну таємницю. Ця вимога базується на конституційних положеннях, законах про органи виконавчої влади (“Про міліцію”, “Про службу безпеки України”, “Про державну податкову службу”) та інших.

5. Встановлення порядку збереження комерційної таємниці при укладанні господарських та інших підприємницьких договорів, а також ведення ділових переговорів, відвідання підприємства перед укладенням договорів. Цей елемент систем захисту комерційної таємниці базується на вимогах Цивільного кодексу України, ряді указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, міжнародних договорах України.

6. Створення на підприємстві відповідно до закону “Про інформацію” порядку поводження з інформацією обмеженого користування, який виключає можливість витоку інформації при роботі з комерційною таємницею, при розробленні рекламних матеріалів, при веденні співробітниками ділових переговорів, під час наукових конференцій, семінарів, виступів у пресі. Даний елемент системи правового захисту комерційної таємниці повинен враховувати вимоги закону “Про інформацію”, закону “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р., закону “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 р.

7. Визначення порядку взаємодії підприємства з представниками правоохоронних органів, контрольно-спостережних органів виконавчої влади, які на законодавчій основі можуть мати доступ до комерційної таємниці при виконанні ними своїх службових завдань та функцій. Даний елемент системи правового захисту комерційної таємниці повинен будуватися з урахуванням вимог законів: “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1996 р., “Про міліцію” від 20 грудня 1990р., “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р., “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 р., “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р. та інших.

8. Організація спеціального діловодства документів категорії “комерційна таємниця”. Цей елемент системи захисту комерційної таємниці регулює порядок роботи та поводження з такими документами, їх підготовкою, обліком, розмноженням, пересиланням, зберіганням, періодичною перевіркою їх наявності та знищення. Цей елемент системи захисту комерційної таємниці повинен враховувати вимоги Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10.05.93 р. №46-93, “Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. №1893.

Викладені елементи та складові системи правового захисту комерційної таємниці повинні бути задіяні та використані в повній єдності та взаємодії. Якщо хоча б одна із складових викладеної вище системи не буде задіяна, то система не виконає свого призначення, оскільки може статися витік відомостей, які складають комерційну таємницю, та підприємство може втратити юридичні підстави для підняття питання про відшкодування нанесених конкурентом або персоналом підприємства матеріальних збитків.

3. Юридичне закріплення права підприємства на комерційну таємницю

3.1 Статут підприємства

Стаття 62 Господарського кодексу констатує, що підприємство, якщо закон не встановлює інше, діє на основі статуту.

В розроблених Міністерством праці, Міністерством економіки та Фондом державного майна зразках статутів міститься розділ “Права та обов'язки підприємства”. Якщо підприємство має намір закріпити за собою право на володіння та захист комерційної таємниці, в цьому розділі статуту необхідно обов'язково зафіксувати положення, які витікають із Цивільного та Господарського кодексів про те, що підприємство має право: класифікувати інформацію, яка йому належить, як комерційну таємницю, визначати її склад, обсяг та порядок захисту.

Також слід зазначити, ким визначається порядок захисту вказаної інформації (як правило, керівником або власником підприємства), та хто має право вимагати від співробітників виконання встановленого на підприємстві порядку та правил збереження комерційної таємниці.

Важливо зафіксувати, що підприємство має право не виконувати вимоги правоохоронних органів, а також інших органів державного управління, якщо ці вимоги виходять за межі їх повноважень, пов'язаних з доступом до комерційної таємниці.

Перелік обов'язків повинен містити вимоги про забезпечення підприємством збереження конфіденційних комерційних відомостей, пов'язаних з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, маркетингом, науковою роботою та іншою діяльністю підприємства.

Зафіксовані в статуті положення дають підприємству право: вимагати захисту інтересів підприємства перед державними і судовими органами; включати вимоги по захисту конфіденційної інформації в усі види договорів підприємницького характеру; користуватися цією інформацією для отримання прибутків; домагатися відшкодування нанесених конкурентами або персоналом підприємства економічних збитків у випадку витоку інформації; видавати документи з питань забезпечення збереження комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи економічної безпеки. Підстави для внесення перерахованих положень -- Цивільний кодекс, Господарський кодекс, а також Закон “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. (ВВР. -- 1992. -№48), Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р. (ВВР. -- 1996. -- №27), Закон “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р. №2210-111.

Практика показує, що не всі підприємства відповідально підходять до ретельного опрацювання проробки в статуті тих нормативних положень, які дійсно закріплюють право підприємства на комерційну таємницю та організацію роботи по її захисту.

3.2 Засновницький договір

Господарські товариства, корпорації, асоціації, підприємства з іноземними інвестиціями та деякі інші види підприємств відповідно до законодавства України здійснюють свою діяльність не лише на підставі статуту, а й засновницького договору.

В засновницькому договорі таких структур зокрема зазначається склад засновників, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок оцінки нематеріальних внесків, порядок прийняття рішень по управлінню товариством та інші.

Нерідко внеском в їх статутний фонд є інтелектуальна власність, яка захищається законодавством: нові технології, ноу-хау, унікальне обладнання, комп'ютерні програми, які складають (або можуть складати) комерційну таємницю одного чи кількох засновників та потребують встановлення відповідного порядку її захисту.

В зв'язку з цим у засновницькому договорі на підставі Господарського кодексу, закону “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. (ВВР. -- 1991. -- №49), слід визначити права засновників таких підприємств на інтелектуальну власність, ноу-хау, порядок доступу до неї інших засновників та учасників.

Основні положення, які закріплюють право на комерційну таємницю в статуті, повинні бути відображені і в засновницькому договорі, перш за все тих підприємств, в яких відсутні статути: договірних об'єднаннях, повних і командитних товариствах та інших.

При закріпленні права на комерційну таємницю об'єднань слід враховувати, що підприємства, які входять до їх складу, в тому числі інших держав (ст. 121 Господарського кодексу), зберігають за собою статус, а відповідно і права юридичної особи.

Дане правове положення слід розглядати як можливість входження в об'єднання будь-якого із його засновників з власного системою захисту комерційної таємниці, але може бути прийняте рішення про спільну власність на комерційну таємницю всіх або частини засновників об'єднання на умовах, передбачених засновницьким договором.

3.3 Колективний договір

В умовах ринкових відносин значення колективних договорів не лише зменшується, а, навпаки, зростає. Оскільки захист комерційної таємниці спрямований на забезпечення економічних та матеріальних інтересів всього колективу підприємства, в забезпеченні його безпеки, тією чи іншою мірою повинні брати участь всі співробітники підприємства.

Відповідно до Кодексу законів про працю України (КЗпП) й Закону “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 р. (ВВР. -- 1993. -- №36) колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом.

У колективному договорі з позицій правового захисту комерційної таємниці необхідно передбачити положення, які містять взаємні обов'язки адміністрації та колективу співробітників підприємства щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.

В договорі доцільно передбачити порядок робіт з комерційною інформацією (з документами, виробами, продукцією) з боку співробітників, які залучаються до роботи з ними, а також визначити відповідальність за порушення порядку роботи з комерційною таємницею, а також зобов'язати адміністрацію забезпечити працівників підприємства, які мають відношення до комерційної таємниці, необхідними методичними матеріалами і інструкціями, пам'ятками, проводити навчання працівників з проблем захисту комерційної таємниці.

Можна рекомендувати зафіксувати в колективному договорі: “Для запобігання нанесення економічних збитків підприємству адміністрація зобов'язується організувати та забезпечити систему заходів по захисту комерційної таємниці”, а колектив (або його частина, яка має доступ до конфіденційної комерційної інформації) “зобов'язується дотримуватись встановлених на підприємстві порядку та правил збереження комерційної таємниці”.

Відповідальність за порушення встановленого на підприємстві порядку роботи з відомостями, які складають комерційну таємницю, в договорі може бути визначена досить чітко. Наприклад, позбавляти порушників порядку роботи з конфіденційною комерційною таємницею, різноманітних премій, винагород, відстороняти від роботи з такою інформацією, притягати до дисциплінарної та іншої відповідальності, передбаченої КЗпП України і т. ін.

Зобов'язання колективу мають виключно важливе значення, оскільки покладають на кожного співробітника відповідальність за весь колектив, і в цьому суттєва відмінність системи захисту комерційної таємниці від системи захисту державних секретів (де відповідальність за розголошення несе сам співробітник і, можливо, його керівник, а збитки наносяться державі). Якщо ж з вини співробітника відбувся віток комерційної таємниці, економічні збитки наносяться безпосередньо підприємству, його трудовому колективу, кожному співробітникові підприємства, а за певних умов можуть спричинити банкрутство підприємства.

Як показує практика, процес прийняття колективного договору, в якому закладаються положення про збереження комерційної таємниці, не завжди проходить гладко, особливо в наукових колективах. Тому при підготовці до укладення договору повинна бути проведена велика роз'яснювальна робота серед колективу підприємства. Головна мета -- переконати членів колективу в необхідності забезпечення захисту комерційної таємниці як найважливішого елемента економічного процвітання підприємства та особистого благополуччя кожного працівника.

Підстави для включення зазначених положень -- Господарський кодекс, КЗпП України (глава II), Закон України “Про колективні договори і угоди”.

Правила внутрішнього трудового розпорядку

Основні положення, які повинні знайти відображення в правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства, якщо воно має намір закріпити право на комерційну таємницю та організацію роботи по попередженню витоку конфіденційної комерційної інформації, зводяться до обов'язків як адміністрації, так і співробітників підприємства.

Зокрема, обов'язки адміністрації повинні зводитись до наступного:

-- створити необхідні умови для виконання працівниками встановлених на підприємстві порядку та правил забезпечення збереження конфіденційної комерційної інформації;

-- інструктувати працівників, пов'язаних з комерційною таємницею, про правила її збереження з оформленням письмових зобов'язань про її нерозголошення (при прийнятті на роботу, при звільненні або переводі на іншу роботу, пов'язану з комерційною таємницею);

-- проводити комплекс організаційних, економічних, інженерно- технічних та виховно-профілактичних заходів, спрямованих на попередження витоку конфіденційної комерційної інформації, нейтралізацію загрози економічної безпеки підприємства;

-- включати в посадові інструкції працівників обов'язки по збереженню комерційних секретів підприємства;

-- здійснювати контроль за виконанням працівниками підприємства встановлених вимог збереження комерційної таємниці підприємства;

-- притягати до дисциплінарної відповідальності порушників вимог по захисту комерційної таємниці, відповідно до ст. 147 КЗпП України.

Обов'язки робітників можна викласти в такій редакції:

-- суворо дотримуватись вимог по забезпеченню збереження комерційної таємниці, встановлених на підприємстві відповідними внутрішніми нормативними документами (положеннями, правилами, інструкціями);

-- вживати заходів щодо виявлення причин та обставин, які можуть нанести економічні збитки підприємству;

-- надійно зберігати інформацію, яка міститься в носіях комерційної таємниці (документах, рукописах, кресленнях, дискетах, магнітних стрічках і т. ін.).

4. Визначення відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства

Однією з першочергових проблем у вирішенні завдань по захисту комерційної таємниці підприємства є правильне та своєчасне визначення інформації, яка буде захищатись як комерційна таємниця. Правильне і своєчасне визначення відомостей, які складають комерційну таємницю, є одним з центральних елементів у системі заходів, які повинні здійснюватись підприємством по захисту своєї власності та забезпеченню його економічної безпеки. За інших умов ефективність та дієвість системи правового захисту комерційної таємниці підприємства значно знизиться.

Віднесення відомостей до комерційної таємниці диктується перш за все необхідністю забезпечення економічної безпеки підприємств, що здійснюють свою діяльність в умовах конкурентної боротьби, недобросовісної конкуренції.

Оскільки секретність певної інформації може сприяти досягненню максимального прибутку, як комерційну таємницю доцільно захищати ті відомості підприємства, які дозволяють підвищити конкурентоспроможність його товарів та послуг на ринку.

При організації роботи по визначенню відомостей, які підлягають захисту як комерційної таємниці, слід вирішувати два основних завдання, які стоять перед підприємством: по-перше, на правовій основі визначити найбільш цінну інформацію комерційного характеру з метою попередження її витоку до конкурентів, та, по-друге, виділити таку, яка б сприяла підвищенню пріоритету, іміджу підприємства на ринку та могла б бути використана в рекламних цілях.

При організації цієї роботи слід виходити зі статей 505 Цивільного кодексу та 36 Господарського кодексу, а також з того, що в Україні відсутній загальнодержавний перелік відомостей, які складають комерційну таємницю, яким можна було б керуватися підприємствам.

Такого переліку, виходячи зі змісту Господарського та Цивільного кодексів, закону України “Про інформацію”, бути не може (на противагу Переліку відомостей, що складають державну таємницю).

При організації роботи по визначенню відомостей, що складають комерційну таємницю, необхідно враховувати чинні нормативно-правові акти, які регулюють відносини в галузі інформації, а також ряд інших обставин.

По-перше, необхідно керуватися вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 9 серпня 1993 р. “Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею” (Збірник постанов Уряду України. -- 1993. -- № 12), яка встановлює 7 блоків відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю, в тому числі:

-- установчі та інші документи, які дозволяють займатися підприємницькою діяльністю;

-- відомості, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

-- відомості про чисельність та склад працюючих, їх заробітну платню в цілому та за професіями і посадами;

-- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, яка наносить шкоду здоров'ю, розміри заподіяної при цьому шкоди і т. ін.

По-друге, при визначенні відомостей, що складають комерційну таємницю, слід враховувати положення Закону “Про інформацію” про те, що не може встановлюватися режим обмеженого доступу до інформації, якщо вона загальновідома, загальнодоступна на законних підставах і не потребує захисту.

По-третє, не підлягають захисту як комерційна таємниця винаходи, раціоналізаторські пропозиції та інша інформація промислового характеру, право власності на які оформлені патентом, авторським свідоцтвом, оскільки ця інтелектуальна власність юридичних або фізичних осіб вже захищена патентним або авторським правом.

Визначальною ознакою (обов'язковим реквізитом) документів, які містять комерційну таємницю, є наявність в них обмежувальних грифів типу “Комерційна таємниця -- особливо важливо”, “Комерційна таємниця -- суворо конфіденційно”, “Комерційна таємниця -- конфіденційно” та інших (за винятком обмежуючих грифів, які належать до державної таємниці: “Цілкої таємно”, “Таємно” і т. ін.).

По-четверте, до комерційної таємниці не можуть належати відомості, які складають державну таємницю. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про державну таємницю” від 21 вересня 1999 р. (ВВР. -- 1994. -- № 16) такі відомості концентруються в Переліку відомостей, що складають державну таємницю, який формує та оприлюднює в офіційних виданнях Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць.

Крім того, відповідно до зазначеної статті цього ж закону відомості, що складають державну таємницю, крім Переліку можуть міститися в галузевих, відомчих, міжгалузевих або міжвідомчих розгорнутих переліках відомостей, що складають державну таємницю а також переліках окремих підприємств.

Слід мати на увазі, що Закон “Про державну таємницю” (ст. 15) регламентує порядок розсекречення відомостей, які складають державну таємницю. Дана правова норма не виключає можливість, за певних обставин (відмова держави від секретів, конверсія підприємств військово-промислового комплексу і т. ін.), переростанні державної таємниці в комерційну та її використання підприємством у виробничих та інших цілях.

Нарешті, при визначенні відомостей, які складають комерційну таємницю, слід враховувати цікавість та прагнення конкурентів, які завжди націлені на отримання необхідної інформації про суперника для виживання в конкурентній боротьбі.

Практика показує, що основні спрямування конкурентів зводяться до отримання інформації про:

-- фінансове становище підприємства-конкурента;

-- наукові розробки, ідеї;

-- керівництво та розробників продукції, устаткування, ідей, стратегій тощо;

-- прогнози його розвитку в майбутньому;

-- умови контрактів та угод;

-- відомості щодо технологічної та технічної специфікації вироблюваної та перспективної продукції;

-- маркетинг та стратегію цін;

-- майбутні рекламні компанії;

-- систему та організацію безпеки підприємства.

Організацію роботи по визначенню відомостей можна умовно поділити на три етапи.

Перший етап. Він передбачав видання на підставі ст. 162 Господарського кодексу та статуту підприємства наказу про визначення відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства.

В ньому повинні бути передбачені організаційні заходи, пов'язані з проведенням даної роботи, зокрема:

-- створення постійно діючої комісії підприємства по комерційній таємниці;

-- визначення осіб, яким надається право попередньо класифікувати інформацію як комерційну таємницю (інженерно-технічний склад, наукові співробітники, менеджери, маркетологи, економісти, юристи і т. ін.);

-- методика проведення роботи по визначенню відомостей, які можуть складати комерційну таємницю;

-- порядок документації всієї роботи по визначенню відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства;

-- строки підготовки переліку відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства та його подання на затвердження керівнику підприємства.

Як правило, пропозиції про включення конкретних відомостей в список на розгляд постійно діючої комісії вносять керівники структурних підрозділів (начальники цехів, управлінь, відділів, лабораторій, бюро і т. ін.) в письмовій формі у вигляді доповідних або службових записок, подань і т. ін. Пропозиції повинні бути аргументованими, містити відповідні юридичні та маркетингові обґрунтування.

Якщо на підприємстві відсутні достатньо кваліфіковані фахівці в галузі захисту інформації, до цієї роботи на договірній основі можуть бути залучені спеціалісти або експерти інших підприємств, установ та організацій.

Другий етап. Він полягає в тому, що постійно діюча комісія повинна зробити оцінку можливого розміру збитків, якщо підприємство своєчасно не “засекретить” важливу інформацію як комерційну таємницю і з цієї причини станеться її витікання.

На цьому ж етапі необхідно сформулювати та визначити можливі негативні наслідки для підприємства у випадку відкритого використання тих чи інших відомостей, які включені в список для розгляду як комерційна таємниця, але за деяких об'єктивних або суб'єктивних причин не отримали статус комерційної таємниці.

Негативними наслідками в цих випадках можуть бути:

-- втрата пріоритету в наукових дослідженнях, фактична неможливість патентування та продажу ліцензій на науково-технічні досягнення;

-- зрив вигідних контрактів та угод;

-- необхідність проведення додаткових маркетингових досліджень та розробки нової ринкової стратегії;

-- скорочення конкурентами матеріальних витрат на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

-- розірвання ділових відносин з одним або кількома партнерами і т. ін.

Третій етап. Він полягає в формуванні переліку відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства, та введення його в дію.

Аналіз закордонної практики й робіт російських та українських авторів з питань правового захисту комерційної таємниці дозволяє визначити оптимальну структуру переліку відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства.

Його структурні елементи пов'язані з певними сторонами діяльності підприємства та включають в себе відомості про:

-- виробництво;

-- стан ринку;

-- управління;

-- партнерів;

-- плани;

-- контракти;

-- наради;

-- ціни;

-- фінанси;

-- науково-технічні досягнення;

-- власну безпеку підприємства.

У переліку необхідно зазначити контрольні терміни або обставини, при настанні яких може постати питання про розсекречення певних відомостей, що втратили своє значення. Також слід враховувати, що ступінь конфіденційності конкретних відомостей може змінюватись від етапу діяльності підприємства та зміни цінності інформації в часі. [67]

Розроблений постійно діючою комісією перелік повинен бути поданий керівникові підприємства на затвердження. Якщо останній згоден з ним, перелік вводиться в дію наказом по підприємству як офіційний документ. Він повинен бути обов'язково доведений до виконавців в частині, що їх стосується, під власний підпис.

Остання обставина дає підстави підприємству на правовій основі застосовувати будь-які заходи до співробітника підприємства у випадку розголошення ним комерційної таємниці, з якою він був ознайомлений.

...