Основні ознаки комерційної таємниці

Перелік відомостей повинен періодично коригуватись. З нього повинні виключатися ті відомості, які втратили своє значення та одночасно вноситися інші, які потребують правового захисту.

5. Допуск та доступ до комерційної таємниці

На підприємстві обов'язково на законодавчій основі повинні бути вжиті заходи по регулюванню прав володіння, користування та розпорядження конфіденційною інформацією, що складає його комерційну таємницю. Для запобігання витіканню конфіденційної інформації необхідно встановити порядок допуску до комерційних секретів певних осіб персоналу підприємства.

За основу організації роботи по допуску до комерційної таємниці доцільно взяти вимоги, які належать до порядку допуску до державних секретів. Порядок допуску до державних секретів досить чітко регламентований Законом України “Про державну таємницю” (ст. 22-30).

Під допуском до комерційної таємниці слід розуміти письмове розпорядження керівника (власника) підприємства або уповноваженої ним особи, яке надає конкретному співробітникові підприємства право на роботу або ознайомлення з документами, виробами та іншими носіями інформації, які класифіковані підприємством як комерційна таємниця.

На підприємстві, як правило, встановлюється триступенева система важливості комерційної таємниці, яка позначається такими обмежувальними грифами: “Комерційна таємниця -- особливо важливо” (“КТ-ОВ”) “Комерційна таємниця -- суворо конфіденційно ” (“КТ-СК”) “Комерційна таємниця -- конфіденційно” (“КТ-К”).

З урахуванням цього допуск конкретному співробітникові оформлюється до одного із вказаних ступенів важливості відомостей в залежності від посади співробітника або характеру виконуваної ним роботи.

Допуск до комерційної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, комерційної, наукової чи іншої діяльності. Допуск вважається правомірним, що має юридичну силу, якщо він надається співробітнику підприємства наказом керівника (власника) підприємства або уповноваженої ним особи.

Надання допуску передбачає:

* перевірку співробітника в зв'язку з допуском до комерційної таємниці;

* ознайомлення співробітника зі ступенем відповідальності за порушення законодавства, пов'язаної з розголошенням ним комерційної таємниці.

При вирішенні питання про надання допуску до комерційної таємниці слід враховувати такі фактори:

* наявність у співробітника підприємства обґрунтованої необхідності в роботі з комерційною таємницею;

* відсутність у співробітника судимості за тяжкі злочини і, перш за все, за протиправні дії, пов'язані з комерційним шпигунством, розголошенням державної та комерційної таємниці, зловживаннями в сфері кредитно-фінансової і економічної діяльності;

* відсутність у співробітника психічних захворювань або розладів, вживання наркотичних засобів, алкоголю;

* повідомлення про себе недостовірних відомостей в процесі підготовки матеріалів до оформлення допуску;

* відсутність в оформлюваного зв'язків з числа співробітників конкуруючих фірм.

Співробітник підприємства, якому наданий допуск до комерційної таємниці, зобов'язаний:

* не допускати розголошення будь-яким способом комерційної таємниці, яка йому довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

* не сприяти вітчизняним та іноземним конкурентам у здійсненні діяльності, яка завдає шкоди інтересам підприємства;

* виконувати вимоги режиму, який встановлений “Положенням про комерційну таємницю підприємства та правила її збереження”;

* дотримуватись інших вимог законодавства про комерційну таємницю.

Оформлення допуску співробітника підприємства до комерційної таємниці передбачає і можливість його позбавлення на законних підставах. Причинами та підставами позбавлення допуску можуть бути:

* розголошення співробітником довіреної йому комерційної таємниці;

* грубе порушення співробітником “Положення про комерційну таємницю підприємства та правила її збереження”;

* втрата співробітником документів та інших матеріальних носіїв, які містять комерційну таємницю;

* надходження відносно співробітника відомостей, що компрометують його, які він приховував і які не могли бути враховані при вирішенні питання про його допуск;

* переведення співробітника на іншу ділянку роботи або посаду, що не пов'язана з необхідністю допуску до відомостей, які складають комерційну таємницю.

Позбавляти співробітника допуску мають право ті ж особи, які санкціонували йому допуск до комерційної таємниці. Якщо співробітник не згоден з таким рішенням власника підприємства або уповноваженої ним особи, він, відповідно до конституційного, цивільного та трудового права може оскаржити його в судовому порядку.

Власник підприємства або уповноважена ним особа мають право розробляти та використовувати власну, але таку що не суперечить чинному законодавству, методологію вивчення та перевірки кандидата для роботи, пов'язаної з відомостями, що складають комерційну таємницю .

A.B. Крисін, автор науково-виробничого видання “Безопасность предпринимательской деятельности” (Москва, 1996), рекомендує використовувати для вивчення та перевірки кандидатів різноманітні тестові методики, зокрема: особистісні опитувальні аркуші, бланкові тести: СМИЛ, КЕТТЕЛА, АЗЕНКА, РСК, УСК, ТОМАСА тощо.

Правомірне використання у вивченні та перевірці кандидатів на допуск до комерційних секретів поліграфа (детектора брехні, ідея якого належить відомому українському вченому Олександру Романовичу Лур'є з Харкова), але його застосування можливо лише з особистої згоди особи, що перевіряється.

Результати перевірки не повинні приховуватись від кандидата на роботу з комерційною таємницею (згідно зі ст. 32 Конституції України і ст. 9 закону “Про інформацію”).

Організація роботи по оформленню допуску до комерційної таємниці повинна бути покладена на підрозділ безпеки. Доцільно, щоб цим підрозділом, спільно з керівниками інших підрозділів, передбачених статутом або положенням про підприємства, був розроблений перелік посад співробітників, які за своїм службовим становищем або за родом виконуваної роботи обов'язково повинні мати допуск до тієї чи іншої категорії важливості відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства. Керівник (власник) підприємства або уповноважена ним особа повинні затвердити даний перелік.

Від співробітника, якому оформлений допуск до комерційної таємниці, береться письмове зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці, яка буде йому довірена. Зобов'язання може мати довільну форму, але воно повинно мати такі реквізити:

* прізвище, ім'я, по-батькові співробітника;

* займана посада;

* зобов'язання не розголошувати відомості, що складають комерційну таємницю;

* попередження про те, що у випадку розголошення довірених секретів з працівником може бути розірвана трудова угода за ініціативою власника підприємства, або він може бути притягнутий до відповідальності в порядку, встановленому законодавством України;

* дата та власноручний підпис співробітника, який дав зобов'язання;

* підпис представника служби безпеки, який проінструктував співробітника, що підписав зобов'язання (типовий зразок зобов'язання додається).

При звільненні співробітника підприємства, який мав допуск до комерційної таємниці і дійсно володів нею, у нього слід, згідно зі ст. 34 Конституції України і “Положення про комерційну таємницю підприємства та правила її збереження”, відібрати так зване попередження-зобов'язання про нерозголошення ним після звільнення комерційних секретів, до яких він мав доступ (типовий зразок попередження-зобов'язання додається).

Мета відбору такого попередження-зобов'язання:

* застерегти співробітника від розголошення комерційних секретів, які стали йому відомі під час роботи на підприємстві;

* створити юридичні гарантії для попередження можливого витікання комерційної таємниці до конкурентів через колишнього співробітника підприємства;

* юридично гарантувати право підприємства на відшкодування можливих матеріальних або моральних збитків у випадку порушення колишнім співробітником своїх зобов'язань перед підприємством.

Доступ до комерційної таємниці -- це письмова санкція власника підприємства або уповноваженої ним особи на ознайомлення або роботу з конкретними відомостями, що складають комерційну таємницю, співробітників підприємства та представників сторонніх організацій (під представниками сторонніх організацій слід розуміти співробітників органів державної влади і управління, аудиторських структур, українських та зарубіжних партнерів, клієнтів, контрагентів, конкурентів).

Допуск і доступ до комерційної таємниці являють собою дві різні юридичні категорії.

Допуск штатного співробітника підприємства до комерційної таємниці відрізняється від доступу тим, що останній, маючи допуск навіть найвищого рівня (“Комерційна таємниця -- особливо важливо”) не може отримати доступ до інформації більш нижчого рівня секретності за власного ініціативою або за вказівкою безпосереднього начальника без письмової санкції на це керівника підприємства. Іншими словами, співробітник підприємства може отримати право на ознайомлення з будь-якою комерційною таємницею лише в тому випадку, якщо вона дійсно необхідна йому в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків або для виконання окремого доручення керівника підприємства.

Рішення про надання доступу до конкретної комерційної таємниці і її матеріальних носіів здійснюється у вигляді резолюції власника підприємства на документі, з яким знайомиться представник сторонньої організації, або шляхом оформлення окремого письмового розпорядження.

З метою попередження витоку відомостей, з якими були ознайомлені особи, що отримали доступ до комерційної таємниці, від цих осіб береться зобов'язання про її збереження.

Закон “Про інформацію” (далі -- Закон) вводить поняття режиму доступу до інформації. Відповідно до ст. 28 Закону “Режим доступу до інформації -- це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додержанні вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями”.

Стаття ЗО Закону містить такі положення, пов'язані з режимом доступу до комерційної таємниці: “Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту”.

Питання юридичних гарантій збереження в таємниці конфіденційної інформації підприємства, до якої отримали доступ представники органів державного управління та ділових кіл, може бути вирішене наступними способами.

По-перше, шляхом взяття у осіб, які ознайомились з відомостями, що складають комерційну таємницю підприємства, зобов'язання про збереження ними в таємниці відомостей, які стали їм відомі. Таким юридичним документом може бути угода про конфіденційність, яка підписується особою, яка отримала доступ до інформації, що охороняється, і представником підприємства -- власника комерційної таємниці (типовий зразок додається). Цей юридичний документ ґрунтується на інституті зобов'язального права України. Він широко використовується в світовій практиці підприємництва.

По-друге, шляхом передачі (при необхідності) представникові сторонньої організації копії документа, що містить комерційну таємницю, під розписку на оригіналі.

По-третє, шляхом передачі інших матеріальних носіїв комерційної таємниці під розписку про їх отримання та попередження в письмовій або усній формі про необхідність збереження в таємниці відомостей, які містяться в переданому документі або іншому матеріальному носії комерційної таємниці.

Порядок доступу до комерційної таємниці повинен визначатися “Положенням про дозвільну систему доступу співробітників підприємства і представників сторонніх організації до відомостей, що складають, комерційну таємницю підприємства” (типовий зразок додається). При розробці дозвільної системи особливо ретельно слід відпрацьовувати положення, пов'язані з доступом до інформації, що охороняється, представників правоохоронних органів, органів державного управління, які здійснюють контроль за господарською діяльністю підприємств і згідно з законодавством мають право доступу до комерційної таємниці. В Положенні необхідно чітко визначити характер та обсяг інформації, з якою дозволяється або доцільно знайомити представників сторонніх організацій, а також посадових осіб підприємства, яким надається право вирішувати питання доступу до комерційної таємниці.

На підприємстві доцільно створити систему накопичення інформації про осіб, які мали доступ до конкретних відомостей, що складають комерційну таємницю. Її основне призначення -- забезпечення оперативності, виграш в часі у випадку виявлення факту витікання інформації, що захищається. Вона дозволить при службовому розгляді факту витікання інформації визначити, хто і коли мав до неї відношення.

Система може передбачати:

* ведення на кожного співробітника підприємства, що має доступ до комерційної таємниці, особового рахунку, в який заносяться дані про всі відомості, з якими він знайомився у процесі роботи;

* ведення картотеки на найбільш важливі для підприємства відомості, що складають комерційну таємницю, і хто конкретно знайомився з ними.

Як показує практика, така система виправдовує себе. Вона дає можливість швидко і з максимальним успіхом відреагувати на факт витоку інформації. Її також можна використовувати для проведення різноманітних аналітичних досліджень, пов'язаних зі станом захисту комерційної таємниці підприємства.

6. Правове регулювання порядку збереження комерційної таємниці при укладанні господарських договорів, веденні ділових переговорів. Перевірка ділових партнерів

В умовах ринку є не лише виправданою, а й актуальною орієнтація юридичних та фізичних осіб на їх особливу відповідальність за передачу діловим партнерам або їх представникам економічних, науково-технічних та інших відомостей, що складають комерційну таємницю.

Колектив авторів розробки “Рекомендації по організації захисту комерційної таємниці в ІЕЗ ім. Є.О. Патона” (науковий керівник В.М. Сєріков) вважає, що комерційною таємницею договору або контракту можуть бути:

* сам факт укладання договору (контракту);

* предмет договору (контракту);

* умови їх виконання.

При укладанні угод між суб'єктами господарювання в межах України в тексті угоди доцільно відобразити:

* конкретні відомості, які складають комерційну таємницю угоди;

* види матеріальних носіїв, в яких містяться такі відомості (електронні носії, документи, вироби тощо);

* вимоги щодо захисту відомостей, що складають комерційну таємницю;

* права сторін на використання інформації, що містить комерційну таємницю;

* зобов'язання сторін про нерозголошення (неправомірну передачу) відомостей, що охороняються;

* санкції за розголошення, неправомірну передачу або використання відомостей, що складають комерційну таємницю.

В умовах договору доцільно обумовити можливість припинення його дії у випадку невиконання (неналежного виконання) вимог однією із сторін щодо захисту комерційної таємниці, а також звернення з позовом про відшкодування шкоди в судах.

Перед укладанням угод з іноземною фірмою доцільно, із залученням юристів-міжнародників, досконало вивчити національне законодавство країни, з представником якої передбачається укласти угоду.

В угоді з іноземною фірмою доцільно передбачити:

* зобов'язання сторін вживати всі необхідні заходи для запобігання розголошенню комерційної таємниці;

* документи або дослідні зразки виробів повинні розглядатись сторонами як суворо конфіденційні;

* зобов'язання сторін вживати необхідні заходи для запобігання порушення прав користування цими документами або дослідними зразками виробів;

* зобов'язання сторін не передавати без попередньої згоди іншої сторони оригіналів документів або дослідних зразків виробів, або їх копій третім особам;

* зобов'язання сторін забезпечити ознайомлення з комерційною таємницею предмета та умов угоди лише суворо обмеженого кола своїх співробітників.

Практика свідчить, що при укладанні угод з іноземною фірмою не завжди застосовується термінологія, прийнята міжнародними правилами. З цієї причини між партнерами виникають конфліктні ситуації, які викликані тим, що одна із сторін по-своєму (нерідко навмисно) розуміла договірно-правові терміни та їх значення. Ці обставини призводять до невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

У зв'язку з цим при укладенні зовнішньоекономічних угод необхідно керуватись положеннями “Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” (Правила “Інкотермс”). Ці Правила дають вичерпний перелік не лише обов'язкових, а й факультативних умов угоди та регулюють весь комплекс взаємопов'язаних операцій щодо їх виконання.

Певною мірою підвищити надійність та ефективність угод, їх правовий захист допоможе письмова угода сторін про збереження в таємниці певної інформації. Підписання аналогічних угод виправдане і у випадках, коли діловий партнер висловлює побажання про надання йому всієї конфіденційної інформації для оцінки реального стану контрагента з метою прийняття рішення про укладення угоди. Однак до задоволення таких бажань слід ставитись дуже обережно.

Угода необхідна також на той випадок, коли в діловій бесіді один з партнерів повідомив іншому конфіденційні відомості, після чого останній, отримавши необхідну інформацію, відмовляється від укладення угоди, мотивуючи це різними обставинами, в тому числі і тим, що повідомлені конфіденційні відомості йому нібито були вже відомі.

Перевірка ділових партнерів. Обережність у виборі партнерів, перевірка та переперевірка відомостей про них, особливо у випадках, коли викликає сумніви щирість пропозицій, що надійшли, та намірів, є обов'язковими елементами сучасної ділової практики.

На заході вже багато десятиріч функціонує галузь інформаційного бізнесу. Цим бізнесом займаються спеціальні фірми. Надання ними послуг інформаційного характеру про партнера, який цікавить, коштує в межах 500-2000 $ за видачу бізнес-довідки.

Крім того, відомості про виробничу, науково-дослідну, фінансову, збутову та іншу діяльність фірм містяться в каталогах, рекламних проспектах, періодичних бюлетенях, прейскурантах, різноманітних довідкових виданнях, що видаються приватними спеціалізованими виданнями, спілками підприємців та торговельними палатами.

В Україні платні послуги, пов'язані з отриманням інформації про суб'єктів підприємницької діяльності України та зарубіжних країн, надають:

* Торговельно-промислова палата України;

* Українська федерація працівників недержавних служб безпеки (підрозділ “Інфоцентр”);

* Міжбанківська служба безпеки “СКИФ”;

* Фірма “Сакура”, яка надає інформацію про надійність та платоспроможність українських і зарубіжних партнерів, дає гарантії виконання партнерами умов комерційних угод.

Навести довідки про іноземного партнера можна у торговельного аташе посольства відповідної країни.

Перевірку партнера можна здійснити, використовуючи можливості самого підприємства (власна служба безпеки). Можна довідатись про адресу партнера, тривалість роботи на ринку, показники виробництва, балансові показники тощо.

Ще одним шляхам одержання інформації про ділового партнера є систематичне відслідковування і аналіз періодичних видань, таких як “Бізнес”, “Галицькі контракти”, “Діловий вісник”, “Закон і бізнес” тощо. Доцільно на підприємстві вести картотеку на наявних та потенційних ділових партнерів, конкурентів на основі певного переліку необхідних відомостей (анкети) (зразок анкети додається).

7. Відповідальність за порушення законодавства про комерційну таємницю

Законодавство України, гарантуючи право підприємства на комерційну таємницю і її захист, певною мірою регулює і питання юридичної відповідальності за правопорушення в цій сфері.

За порушення законодавства про комерційну таємницю встановлені такі види відповідальності:

* кримінальна;

* цивільно-правова;

* адміністративна;

* дисциплінарна.

Кримінальна відповідальність встановлена за такі види злочинів:

* незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю -- ст. 231 КК України;

* розголошення комерційної таємниці -- ст. 232 КК України.

Ці два склади злочину віднесені прийнятим 5 квітня 2001 р. Кримінальним кодексом України до злочинів у сфері господарської діяльності.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231). Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, -- карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Зі змісту даної статті видно, що вона містить два склади злочину:

1) незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;

2) незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.

Суб'єктом незаконного використання відомостей, що містять комерційну таємницю, може бути особа, яка досягла 16-річного віку. При цьому не має значення, ким зібрані використовувані незаконно відомості, які становлять комерційну таємницю.

Розголошення комерційної таємниці. Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, -- карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Порушувати кримінальні справи за фактами комерційного шпигунства або розголошення комерційної таємниці відповідно до ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України мають право суд, прокуратура і орган дізнання на підставі заяви потерпілої особи. Відповідно до ст. 49 КПК України потерпілою особою (юридичною або фізичною) визнається та, у відношенні до якої порушене право на комерційну таємницю і якій завдано великого матеріального збитку. Ця ж особа на підставі ст. 50 КПК вважається і цивільним позивачем.

Розглядаючи питання про кримінальну відповідальність за порушення прав на комерційну таємницю, слід враховувати, що підприємство не може вимагати від державних органів гарантій на захист комерційної таємниці, якщо воно не набуло на це право згідно з встановленим законодавством України порядком [67] (див. Розділи 2.4, 2.5).

Цивільно-правова відповідальність. Цивільно-правовою санкцією є відшкодування збитків. Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених законодавством як неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному Цивільним законодавством України (ст. 255 Господарського кодексу, ст. 24 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”).

Підприємства постійно стикаються з різного роду ревізіями та перевірками окремих аспектів їх господарської та іншої діяльності представниками податкових, аудиторських, контрольно-ревізійних, правоохоронних та інших органів, які мають право доступу до інформації, що охороняється. У зв'язку з цим слід зазначити, що ЦК України передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних

та громадських організацій, а також посадових осіб при виконання ними службових обов'язків в галузі адміністративного управління, і відшкодовується вона на загальних підставах.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.(ст. 507 ЦК)

Адміністративна відповідальність. У сфері порушення прав на комерційну таємницю вона передбачена і регулюється двома нормативно-правовими актами: Кодексом про адміністративні правопорушення і Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Так, ст. 1643 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює, що отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця становить адміністративне правопорушення і тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу від 5 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” передбачає адміністративну відповідальність за неправомірне збирання комерційної таємниці (ст. 16), розголошення комерційної таємниці (ст. 17), схилення до розголошення комерційної таємниці (ст. 18), неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19). За вказані порушення настає адміністративна відповідальність у вигляді штрафів, які накладаються Антимонопольним комітетом України.

Суб'єктами цих правопорушень є як юридичні, так і фізичні особи.

Дисциплінарна відповідальність. Відповідно до Кодексу законів про працю України стосовно штатних співробітників підприємства, що припустили порушення встановлених на підприємстві режиму, порядку і правил збереження комерційної таємниці, можуть застосовуватись такі види стягнень:

* догана;

* звільнення;

* переведення на іншу роботу, не пов'язану з комерційною таємницею;

* позбавлення премій, передбачених системою оплати праці;

* позбавлення винагород за результатами роботи за рік;

* зміна часу надання чергової відпустки.

Підстави застосування зазначених дисциплінарних стягнень відповідно до ст. 147 КЗпП України повинні бути чітко передбачені “Положенням про комерційну таємницю підприємства і правила її збереження” (типовий зразок додається).

Висновок:

Питання щодо змісту інформації, яка становить комерційну таємницю завжди викликало багато дискусій. Наприклад, щодо кореляції понять комерційної таємниці (конфіденційної інформації та інформації взагалі) та інтелектуальної власності. Інформація, згідно з законодавством України, є об'єктом права власності, але вона одночасно може бути й об'єктом права інтелектуальної власності. Закон України “Про інформацію” під поняттям “інформація” розумієдокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Деталізоване визначення поняття “інформація” знаходимо в іншому Законі України “Про захист економічної конкуренції” - це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості. З правової точки зору, комерційну таємницю часто пов'язують з засобами захисту від неякісної конкуренції в межах реалізації права на інтелектуальну власність . Це положення випливає зі змісту пункту VIII статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року, учасником якої був колишній СРСР, а сьогодні - Україна.

Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні законодавцем визначено, що всі ці види секретів можна об'єднати в один узагальнюючий термін - комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні. Згідно зі статтею 155 Господарського Кодексу України, серед об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є й комерційна таємниця. Зокрема, відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Проте, наявність у складі назви “комерційна таємниця” слова “таємниця” вносить певну неоднозначність в тлумачення цього поняття. Згідно зі статтею 30 Закону України “Про інформацію”, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. При цьому конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Таким чином, комерційну таємницю, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну інформацію, так і іншу передбачену законодавством таємницю, крім державної таємниці.

Основними документами для ведення комерційної діяльності підприємством є Статут підприємства та Установчий договір, зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Документами, які регламентують взаємовідносини усередині підприємства є Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку та Перелік відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства.

Статут підприємства - це основний документ, в якому обов'язково повинно бути зафіксовано положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту. В статуті повинно бути встановлено, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають підприємству можливість вимагати захисту його інтересів у державного та судового органу, включати вимоги про захист комерційної таємниці у всі види угод, домагатися відшкодування заподіяної шкоди у випадку викрадення комерційної таємниці, видавати нормативні документи що стосуються питань охорони комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи для захисту своєї комерційної таємниці. В Установчому договорі повинна бути обов'язково зафіксована вимога до учасників товариства про необхідність дотримання комерційної таємниці та відповідальність за виток такої інформації. ВКолективному договорі необхідно передбачити взаємні обов'язки адміністрації та колективу працівників підприємства щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.

Слід підкреслити, що на відміну від відомих, традиційних для права об'єктів, інформація, зокрема що становить комерційну таємницю,характеризується специфічними особливостями та юридичними властивостями, які багато в чому визначають і відношення, які виникають при її обігу між суб'єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можливо віднести наступні:

* інформація при включенні в обіг відокремлюється від автора або власника, упредметнюється у вигляді символів та знаків і внаслідок цього існує окремо та незалежно від автора або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації - можливість виступати в якості об'єкта, що передається від одного суб'єкта іншому та потребує юридичного закріплення факту її приналежності суб'єктам, які приймають участь у такому її використанні;

* після передачі інформації від одного суб'єкта до іншого одна і та сама інформація може залишатися у суб'єкта, який передає, та виникати у суб'єкта, який її отримує. Тобто однакова інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Це основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації в зв'язку з цим - її фізична невідчужуваність від автора, власника та користувача. Така властивість потребує розробки та застосування до інформації при її використанні особливих правових механізмів, які замінюють механізм відчуження речі;

* інформація при включенні в обіг документується та відображується на матеріальному носієві. Юридична властивість, яка випливає з цієї особливості, полягає в єдності інформації та матеріального носія, на якому закріплюється інформація. Ця властивість дає можливість ввести для документованої інформації поняття складної складової речі - інформаційної речі, що складається з носія інформації та самої інформації, яка відображена на носії.

Розглядаючи інформацію з точки зору суспільного обігу, необхідно виділити, що інформація повинна бути розглянута в двох аспектах. Як зазначалось вище, загально недоступна інформація має свою комерційну цінність завдяки невідомості третім особам. Відповідно, повинна будуватися і правова охорона такої інформації.

Водночас, є загальнодоступна та загальновідома інформація, яка може мати комерційну цінність, що виникає в результаті її представлення в необхідній для споживача формі та не є результатом творчої праці. Для обробки такої інформації, тим не менш, потрібні певні витрати. Ця інформація теж повинна захищатися. Таким чином, під час правової охорони інформації можливий захист її змісту, а можливо і форми.

Охорона інформації, що становить комерційну таємницю.

Умовно виділяють два види охорони інформації, що використовуються в підприємницькій діяльності, тобто два види інформаційної безпеки: пасивну й активну.

Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режим відкритості, доступності для всіх зацікавлених осіб, але ці особи не можуть використовувати її в комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Таку охорону інформації встановлюють патентне та авторське право. Захист інтересів власника інформації у випадку її несанкціонованого використання реалізується в судовому порядку на підставі законодавства України.

Прикладів інформаційних об'єктів, на які їхні власники поширюють пасивну охорону, досить багато: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (дизайн), товарні знаки, фірмові найменування, музичні, драматичні, аудіовізуальні, літературні, письмові здобутки різного характеру, комп'ютерні програми, лекції тощо.

Активна охорона інформації, що більше підходить для охорони комерційної таємниці від несанкціонованого власником використання, пов'язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації вузьким колом фахівців з числа персоналу, організує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання тощо.

Прикладом інформації, що може підпадати під активну охорону, та становити комерційну таємницю можуть служити відомості типу “ноу-хау”, тобто відомості технічного характеру - режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, а також інформаційні об'єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник - з міркувань доцільності або безпеки - надає цій інформації режим обмеження доступу. На сьогоднішній день втратам комерційної таємниці в Україні сприяє безсистемність її захисту. Спостерігається роз'єднаність зусиль держави і приватних підприємців у забезпеченні цілісності інформації, відсутність у власників комерційної таємниці організаційного досвіду щодо її захисту, недостатність правової підготовки та інформаційної культури. При застосуванні організаційно-правового механізму захисту комерційної таємниці постає цілий ряд невирішених питань, серед яких відсутність чіткого визначення поняття “комерційна таємниця” з урахуванням інтересів як юридичних, так і фізичних осіб; розробки механізму здійснення прав власності на інформацію, віднесену до комерційної таємниці; методики визначення її вартості; визначення органу державної виконавчої влади, що буде формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю тощо.

Що стосується визначення органу державної виконавчої влади, який буде формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, Законом України “Про Службу безпеки України” в статті 25 визначено, що до обов'язків СБУ віднесено “сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України”. Як бачимо, формулювання даної норми не дозволяє чітко визначити, чи є СБУ саме тим органом державної виконавчої влади, який буде формувати і реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, чи ні. Крім того, законодавець не визначає, що розуміється під поняттям “сприяти”, а також механізм реалізації цього “сприяння”. Необхідно зважати на досить невеликий досвід України щодо захисту комерційної таємниці. В умовах планової соціалістичної економіки СРСР для комерційної таємниці - атрибута ринкових відносин - не існувало ані економічної, ані юридичної основи. Комерційна таємниця в колишньому СРСР замінювалась системою відомчої секретності. Тому важливим є вивчення досвіду компаній провідних країн світу, адаптація іноземного законодавства, що стосується захисту комерційної таємниці до українських реалій.

Підсумовуючи викладене, необхідно зауважити, що коли інформація стає об'єктом власності, виникають певні питання щодо правомірності її використання. Це пов'язують з тим, що власність звичайна або інформаційна - це певного роду монополія особи на об'єкт права. Монополія дозволяє отримувати прибутки за дозвіл використовувати об'єкт. А ця можливість - мрія будь-якої структури, як приватної так і державної. Як підкреслюють деякі науковці [1], інформація - це об'єкт який не споживається, який можливо продати безліч разів. Небезпека цього очевидна, адже монополія - це не тільки право дозволяти за гроші, але й забороняти з примхи.

Список використаної літератури:

1. Галянтич М. Адміністративний захист комерційної таємниці [Текст] / М. Галянтич // Інтелектуальна власність. - 2004. - № 4. - С. 8-10.

2. Господарський кодекс України [Текст]: за станом на 20 січня 2007 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - Х.: Одіссей, 2007. - 240 с.

3. Климчук С. Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО [Електронний ресурс]: сайт юридичного журналу "Юстиніан" / С. Климчук. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2461. - Загол. з екрану.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення [Текст]: за станом на 25 лютого 2002 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - Х.: Одіссей, 2002. - 255 c.

5. Крижанівський О. Положення про конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) - базовий документ економічної безпеки фірми [Текст] / О. Крижанівський // Інтелектуальна власність. - 2006. - № 3. - С. 33-35.

6. Кримінальний кодекс України [Текст]: за станом на 1 вересня 2001 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К., 2003. - 324 с.

7. Крисенко Т. Комерційна таємниця підприємства (що треба знати секретарю) [Текст] / Т. Крисенко // Секретар-референт. - 2006. - № 3. - С. 14-19.

8. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право [Текст]: підруч. / Ю.М. Кузнєцов. - К.: Кондор, 2005. - 428 с.

9. Литвин О. Сучасні реалії ноу-хау або Не поспішай патентувати інноваційне рішення [Текст] / О. Литвин // Інтелектуальна власність. - 2010. - № 5. - С. 38-40.

10. Локшин А. Комерційна таємниця [Текст] / А. Локшин // Секретар-референт. - 2007. - № 9. - С. 14-17.

11. Марущак А. Алгоритм створення та збереження комерційної таємниці суб'єкта господарювання: правові засади [Текст] / А. Марущак // Інтелектуальна власність. - 2006. - № 3. - С. 29-32.

12. Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.realis.com.ua/?lng= ua&part=35&id=54. - Загол. з екрану.

13. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.net-law.biz/?lng=ua&dir=2.1&article=14. - Загол. з екрану.

14. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року № 887-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uprcity.

Размещено на Allbest.ru

...