Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА
• 1.1 Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права
• 1.2 Необхідність тлумачення норм права
• РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
• 2.1 Граматичний або мовний спосіб тлумачення
• 2.2 Логічний спосіб тлумачення
• 2.3 Систематичний спосіб тлумачення норм права
• 2.4 Історичний спосіб тлумачення
• 2.5 Функціональний (соціологічний) спосіб тлумачення норм права
• 2.6 Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення
• 2.7 Спеціально - юридичне тлумачення
• РОЗДІЛ 3. ВИДИ ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
• РОЗДІЛ 4. ОБСЯГ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА
• РОЗДІЛ 5. ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ ПРАВОВІ АКТИ
• 5.1 Поняття та види
• ВИСНОВКИ
• ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Тлумачення норм права являє собою малу частку загальної теорії права. Проте значення цієї теорії досить велике, адже без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливе регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення права має соціально - політичну направленість, так як воно зв'язане з вираженням в праві волі пануючого класу. У демократичному суспільстві тлумачення норм права має на меті правильне застосування змісту норм права до конкретного випадку життя. Правильне застосування норм права неможливе без чіткого уявлення про зміст дійсних правових норм. Видати новий акт або систематизувати його неможливо без знання дійсної волі законодавця.

Актуальність проблеми тлумачення норм права. З часу здобуття незалежності перед Україною постало завдання розбудови соціально орієнтованої, економічно розвинутої і правової держави, яка має посісти належне місце в світовому соціумі. Саме на досягнення цієї мети спрямовані ті структурні перетворення, що відбуваються в Україні останнім часом. У перші роки незалежності України було ухвалено чимало нормативних актів, спрямованих на встановлення нових відносин у суспільстві. З пошуком державою свого шляху розвитку, продовженням реформ, інтенсивність розвитку українського законодавства постійно зростає.

Структурна недовершеність законодавства підсилюється якісними недоліками української правової системи. В першу чергу, це стосується низького рівня законодавчої техніки. Верховній Раді України з постійно зростаючими вимогами до правотворчої роботи не завжди вдається ефективно врегульовувати суспільні відносини, що динамічно розвиваються. Вади законодавчої техніки, помножені на недостатню розмежованість функцій і повноважень органів державної влади, зумовлюють прийняття і дію надмірної кількості підзаконних нормативних актів, які часто вносять у правове регулювання зайві суперечності, ускладнення, неясності тощо.

Недосконалість правової надбудови українського суспільства разом з її класичними ознаками та особливостями підносять актуальність проблеми тлумачення норм права на якісно новий рівень.

Предметом дослідження в даній роботі є поняття теоретичних проблеми тлумачення норм права, а саме: сутність, мета, функціональне значення, його місце в правовій дійсності, цільове призначення, складові частини, методологія, видова характеристика, напрямки та тенденції розвитку.

Мета роботи полягає у комплексному аналізі теоретичних проблем тлумачення як правового явища, визначенні його юридичної природи, змістовного й функціонального обсягу, класифікації і впорядкування засобів та видів тлумачення.

Серед сукупності використаних в даній курсовій роботі загальних методів слід відзначити діалектико-матеріалістичний, порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, системного та структурного підходів, підведення менш загального поняття під більш загальне, сходження від абстрактного до конкретного та інші.

Із приватних, значна увага приділена методам тлумачення норм права, їх виокремленню та науковому обґрунтуванню.

Теоретичною основою дослідження проблеми стали праці відомих вчених давнини та сьогодення. Вагомий внесок у розроблення цих проблем зробили С.Ф. Кечек'ян, М.М. Коркунов, Й.В. Михайловський. На початку цього століття Є.В. Васьковський, П.І. Люблінський, Є.Н. Трубецькой, Г.Ф. Шершеневич окреслили методологію з'ясування змісту норм права. Проте їхні дослідження не мали системного характеру, а були спрямовані на висвітлення окремих аспектів проблеми. Суттєвий вплив на розвиток тлумачення правових норм справили праці Л.Д. Воєводіна, М.М. Вопленка, В. Елькінда, П.О. Недбайла, А.С. Піголкіна, О.Ф. Черданьцева. Саме їм притаманні системний підхід до вивчення цього явища, визначення головних складових частин тлумачення, розкриття його змісту і сутності. Відзначаючи чималий внесок цих та інших авторів у розроблення проблеми, маємо зауважити, що сучасні дослідження в світлі теоретичних і практичних потреб вимагають нових загальнотеоретичних підходів і методів. Разом із тим сучасні теоретичні дослідження сутності і змісту тлумачення обмежуються певною кількістю наукових статей (Алабіна О, Захарова О., Івакіна М., Прокоф'єва Г., Яцюка Т.), курсів лекцій (Комаров С., Котюк В.) або підручніків з теорії держави і права (Вєнгєров А., Копєйчиков В., Лазарєв В., Марченко М., Хропанюк В. та ін.). Аналіз теоретичних концепцій названих учених дає змогу оцінити стан проблем, що досліджуються, та окреслити коло питань, які взагалі не були предметом наукового пошуку. Визначаючи безперечну наукову цінність використаних джерел, слід відзначити і факт наявності в них чималої кількості ідеологічних нагромаджень, характерних для часу їх створення, які сьогодні втратили актуальність. Натомість використання цих джерел є важливим і зумовлено наступністю наукових досліджень, що встановлює необхідність вивчення праць, які складають основу наукового напрямку, та можливістю практичного аналізу існуючих класичних поглядів, що забезпечує формування нових напрямків розвитку вітчизняної юридичної науки.

Реалізація матеріалу даної роботи потребує, насамперед, усвідомлення змісту норм права, що містяться у прийнятих актах. Без глибокого розуміння змісту норм права неможлива їх ефективна реалізація, систематизація, формування правової культури та правосвідомості, розроблення та прийняття нових норм. Проте з'ясування дійсного змісту правової норми лише простим ознайомленням з її текстом є неможливим. Це зумовлено особливостями самих норм права, формами їх функціонування та зовнішнього виразу. Дослідження цих особливостей і форм, а також розкриття змісту норми обов'язково вимагає використання засобів тлумачення норм права. Саме тлумачення забезпечує процес і результати з'ясування та роз'яснення змісту правових норм. Важливе значення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що відбивається на стані законності в державі і досягається завдяки тлумаченню.

Структура роботи відповідає меті і завданням дослідження. Складається з вступу, п'яти розділів, що мають десяти підрозділів, і висновків. Загальний обсяг роботи - 33 сторінки, до тексту додано список використаних джерел на одній сторінці (12 найменувань).



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Об'єктом тлумачення є закони та підзаконні нормативно - правові акти. При цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів, інші правові положення.

Предметом тлумачення є відображена в законі воля законодавця, що відповідає часу видання акта, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первісного акта.

Суб'єктами тлумачення є громадяни, юридичні особи, державні органи, але їх функції у сфері інтерпретації дещо різні. Тлумачення, висловлене індивідом, має приватний характер і визначається сферою конкретних відносин і не потребує спеціального аналізу. Тлумачення, яке надається уповноваженим на те органом, має особливий авторитет і потребу спеціального аналізу.

Ефективність тлумачення значною мірою залежить від рівня правової свідомості інтерпретатора. Якщо цей рівень високий, то кількість правопорушень зменшується, більш чітко діють державні органи, більш повно задовольняються права особи, зміцнюється правовий порядок.

1.1 Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) - це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

- усвідомлення (з'ясування) - розкриття значення юридичних норм «для себе»

- роз'яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших»

Якщо усвідомлення не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є викладом змісту державної волі і вираження її зовні.

- правильне і однакове розуміння;

- правильне і однакове застосування.

Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування.

1.2 Необхідність тлумачення норм права

Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами:

1) Невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя - виникнення відносин, які не існували або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під дію, наприклад: відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як радіо хуліганство, дає можливість у результаті тлумачення поширити на радіохуліганів дію ст. 296 КК України Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 16 травня 2013 року N 245-VII, ОВУ, 2013 р., N 44, ст. 1570;

2) Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних, насамперед оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися юридично непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад, слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін.);

3) Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних положень як результату недогляду, недбалості правотворчих органів (наприклад, у зв'язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини їх можна встановити лише через тлумачення);

4) Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення;

5) Використання в нормативно - правових актах оцінних понять, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ («тяжкі наслідки»).

Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії акта, що тлумачиться, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права, та ін.

Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від акта, що тлумачиться, і цілком поділяє його зміст: з його скасуванням (зміною) - скасовується (змінюється) нормативне тлумачення.

Важливим конструктивним правилом особи, яка здійснює тлумачення, (інтерпретатора), є таке: чим не досконаліше Закон, тим досконаліше, точніше, тонше має бути його роз'яснення. Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:

- аналіз буквального тексту, тобто «Літери Закону»;

- догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень (догма права);

- соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють пізнати волю нормотворчого органу («дух Закону»).

Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту («літери Закону») до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм, а також до моральних, соціальних та інших підстав, передумов правових розпоряджень («духу права»).



РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ

Способи тлумачення правових норм - це спеціальні заходи, правила і засоби пізнання змісту правових норм, які використовуються свідомо чи інтуїтивно суб'єктом для отримання виразності правових явищ.

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватися різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

2.1 Граматичний або мовний спосіб тлумачення

Іноді це тлумачення називають «словесне», «філологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропонують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропозиція також невдала, тому що всі способи і види тлумачення здійснюються при допомозі мови. В зв'язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 р. № 5029 - VI. В процесі правотворчої діяльності законодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв'язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу актуальність в процесі тлумачення має визначення значень сполучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використовуються поєднуючи або розмежовуючи союзи по своєму значенню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко - фаматичний аналіз речення.

В будь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальновживаних слів, і всі вони можуть бути використані в законодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах використовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. Їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права. Проте сьогодні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для позначення того самого поняття -- звичне явище в українській правничій термінології. Мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту. Наприклад, «вогнепальна зброя» та «вогнестрільна зброя», «крайня необхідність» та «крайня потреба», «строк» і «термін» тощо. Як бачимо, проблема існує, а тому інтерпретатор повинен знати добре синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термінологію, теорію права й окремі галузі права. Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище питань розбудови правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ - 2000» Львів, 2003. С. 417. Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них можна віднести такі правила:

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

2) Якщо є легальна деменція терміну, або якщо законодавець іншим чином визначив його значення, то в цьому значенні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його інше значення в звичайній мові.

3) Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна розповсюджувати на інші галузі.

4) Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати те значення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і науці.

5) Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних галузях знань.

6) Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту не витікає інше.

7) Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й теж значення.

8) Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві.

9) Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону.

10) Значення складних виразів необхідно встановлювати відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сформульована інтерпретаційна норма.

11) При тлумаченні тексту закону, викладеного не на основі першоджерела, слід звертатися до тексту першоджерела. Завдання тлумачення і його успішного розв'язання залежить як від знання суб'єкта пізнання (законодавця), який формулює норму у вигляді статті, так і від правозастосовувача, який використовує текст нормативно-правового акта, керуючись загальномовними нормами, а також і від техніко-юридичної досконалості самого тексту.

Загальномовні норми потребують:

1) Розмежування сполучників єднальних і розділових, якими користувався законодавець у текстах статей із простими, складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями;

2) Урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчинила злочин...» (ст. 27 Кримінального кодексу України) тлумач розуміє так: суб'єкт злочину не може відповідати за дії, що скоєні іншими учасниками злочину. Використовуються також спеціалізовані терміни як певний засіб законодавчої техніки. Отже, тлумачення норм передбачає урахування особливостей мови права та відповідних правил мовного тлумачення. Наприклад, якщо терміни використовуються в тексті, то вони мають значення, тотожне тому, яке вони мають у літературній мові; значення терміну, що використовується в будь-якій галузі права, не може вільно поширюватися на інші галузі (наприклад, поняття «член родини » в житловому і шлюбно-сімейному законодавстві мають різний зміст, юридичний статус і сферу використання). Неприпустимо тлумачити норми, ігноруючи окремі слова, оскільки це може викривити смисл норми. Наприклад, якщо з поняття «крадіжка» вилучити слово «таємна», то воно розчиниться в інших поняттях, що їх застосовує законодавець: «пограбування» або «розбій» Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. С. 374.

2.2 Логічний спосіб тлумачення

Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст.186 ч.1 закріплено: «Відкрите викрадення чужого майна (грабіж), -- карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила грабіж, підлягає покаранню по ч.1 ст.186 КК України. Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна громадян, зобов'язана буде понести покарання згідно ст.186 ч.1 КК України». Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

2) Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм в випадку прогалин в праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт С. знаходиться в умовах У., то повинен здійснювати дії Д.

3) Висновки "a fortiori" - (від лат.) - з тим більшою підставою, тим більше. Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той уповноважений або зобов'язаний до меншого; кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила ідуть ще з римського права і традиційно відносяться до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керуватись тими ж оцінками, що і законодавець.

4) Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв'язки, які включають в себе: зв'язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його об'ємом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

5) Висновки по аналогії. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалинах в праві, але і як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві дається перечень подій стихійного лиха: заноси, паводки, пожежі і т.п. В цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не перераховані в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6) Висновки від протилежного. Це правило засновано на логічному законі протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язково являється неправильним. Інтерпретатор повинен вияснити і усунути неправильне судження.7) Доведення до абсурду. Інтерпретатор в даному випадку відштовхується від істинного судження про зміст норми права і приходить до висновку про помилковість протилежного судження. В даному випадку помилковість тезису доказується шляхом доведення його до абсурду.

2.3 Систематичний спосіб тлумачення норм права

Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв'язку, тобто в певній системі. Системність правових інститутів, галузей права обумовлює необхідність тлумачити норми права в їх певних взаємозв'язках і взаємовпливі. Тому потрібно в процесі застосування правових норм враховувати всі взаємозв'язки. В літературі існують різні підходи до розуміння систематичного способу тлумачення правових норм. Тут потрібно враховувати місце правової норми в системі правового інституту, підгалузі, галузі, системи права. Норми права можуть і повинні співставлятися, порівнюватися і відмежовуватись одна від одної. Систематичне тлумачення повинно також враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства. Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосовується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно-правового припису в нормативно-правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо, які існують між різними нормами. Цими Зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що розкривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття.

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нормативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єктом нормотворення відсилочного способу викладення норми, як відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей того ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови «поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей нормативного акта, до яких вона відсилає Цвік М.В. Загальна теорія держави і права С. 376.

2.4 Історичний спосіб тлумачення

За допомогою цього способу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однієї сторони це тлумачення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої -- воно може вести до пристосування нових суспільних відносин старим нормативно-правовим актам. В результаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відстали від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.. Цей спосіб тлумачення дозволяє аналізувати різні джерела, що знаходяться за межами права: матеріали обговорення та прийняття проектів нормативних актів, початкові проекти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо.

Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє виявити такі правові норми, які хоч і формально не скасовані, але фактично вже не діють, тобто відсутні ті суспільні відносини, які регулювала норма. Усе це сприяє більш точному встановленню змісту правової норми Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ - 2000» Львів, 2003. С. 420.

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законодавства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мотиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні політичні документи, історичні, соціально-економічні і політичні дослідження.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно-правові акти, а не історичні умови їх прийняття.



2.5 Функціональний (соціологічний) спосіб тлумачення норм права

Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з'ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці фактори можуть співпадати з історичними факторами. Це підкреслює, що способи тлумачення можуть співпадати або використовуватись комплексно.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів і виразів. Оціночні терміни безпосередньо пов'язані з такими поняттями як оцінка і цінність. Оцінками прийнято вважати висловлювання про цінності. До них можна віднести: ситуації і стани, дії, результати дій, мотиви, причини дій, способи, предмети і речі, властивості речей тощо. Критерієм оцінки різного роду явищ є зразки, стандарти, які склались в сфері людської діяльності.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє правосвідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони суттєво впливають на процес застосування норм права, а також на процес тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення правових норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись логіко-семантичні форми результату тлумачення; критерії істинності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов'язковість тлумачення та інші питання.

Приклад: (Закон від 1 грудня 1934 року):

Внести наступні зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік з приводу розслідування та розгляду справ про терористичні організації та терористичні акти проти працівників радянської влади:

1. Слідство з цих справ закінчувати в термін, що не перевищує десяти днів.

2. Обвинувачення надавати обвинуваченим за одну добу до розгляду справи в суді.

3. Справи слухати без участі сторін.

4. Касаційного обвинувачення вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати.

5. Вирок до вищої міри виконувати негайно після винесення вироку Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів - Суми, 2005.С.464.

2.6 Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення

Цей спосіб полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, -- це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту. Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відомо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний професійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування) Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. С. 377.

Історико-політичний, цільовий і функціональний спосіб тлумачення можна прояснити, якщо проаналізувати зазначений закон.

Історико-політичний спосіб тлумачення цього Закону буде полягатиме в тому, що ця постанова була прийнята в день вбивства в Ленінграді С.М. Кірова, тобто в умовах державного та антидержавного терору. Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє стверджувати, що в умовах становлення тоталітарного режиму в СРСР він відповідав інтересам правлячої партії і Й.В. Сталіна для посилення його боротьби з опозицією.

Цільовий спосіб тлумачення дозволяє встановити, що постанова 1 грудня 1934 року мала за мету придушення будь-якої опозиційної діяльності як в країні в цілому, так і в окремих елементах державного апарату, наприклад, в армії.

Функціональний спосіб тлумачення дозволяє нам зрозуміти ті умови, за яких реалізовувалася ця постанова в період сталінських репресій. До речі, саме за цією постановою розглядалася справа військових на чолі з М.М. Тухачевським 11 червня 1937 року за спробу повалити в наркоматі оборони владу члена По-літбюро ЦК КПРС К.Є. Ворошилова.

2.7 Спеціально - юридичне тлумачення

Використовується при аналізі норми, яка містить спеціальну термінологію, поняття, конструкції, що потребує від інтерпретатора знання не тільки правил граматики, а й юридичної науки, техніки і практики. Для єдиного розуміння юридичних термінів їхнє пояснення може давати закон.

Такий спосіб тлумачення нормативно - правових актів, це з'ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону -- дефініції понять, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне тлумачення посідає центральне місце серед інших способів тлумачення.

Використавши різні способи тлумачення, інтерпретатор може правильно і повно виявити волю законодавця, викладену в тексті.



РОЗДІЛ 3. ВИДИ ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ

Тлумачення правових норм в залежності від суб'єктів інтерпретаційної діяльності можуть бути офіційні і неофіційні. В свою чергу останні діляться на компетентні і буденні, а компетентні поділяються на професійні неофіційні та доктринальні.

Неофіційним тлумаченням називається роз'яснення смислу права, яке реалізується не уповноваженим спеціально на це органом, особою і не має обов'язкового характеру. Офіційне тлумачення нормативно регламентоване і його акти інтерпретації мають юридичну силу, що не притаманне актам неофіційного тлумачення.

У відповідності з Конституцією України, іншими законами правом тлумачити нормативні акти володіє Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів у відношенні до актів, які вони видають. Верховний Суд України і вищий Господарський суд мають право давати роз'яснення по питаннях судової практики. Неофіційне тлумачення реалізують наукові і учбові юридичні установи, учені, адвокати, юрисконсульти, судді, прокурори, громадяни. Разом з тим неможна применшувати ролі значення неофіційного тлумачення, в тому числі і в аспекті його впливу на офіційне. Таке тлумачення, безумовно, вміщує офіційне і має важливе значення для виробітку єдності поглядів і підходів до процесу тлумачення прав.

У системі неофіційного тлумачення більше значення має компетентне тлумачення. В юридичній літературі воно визнане не всіма вченими й ототожнюється з доктринальним.

В дійсності зв'язок компетентного тлумачення з доктринальним і професійним вельми тісне, оскільки види пізнавальної і роз'яснювальної діяльності в реальній практиці переплітаються і виступають в якості комплексних, які мають багато якостей інтерпретаційних актів. Проте немає підстав ототожнювати дані види тлумачення Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000. с.42.

Компетентне тлумачення - різновид неофіційного тлумачення права, яке виходить від провідних в області права осіб, діяльність яких по роз'ясненню правових норм не набувають силу юридичного факту. Воно, на думку Л.В. Соцуро, може реалізовуватися не тільки особою, яка має юридичну освіту. Ним може бути будь-який громадянин, який користується заслуженим суспільним визнанням, авторитетом. Компетентне тлумачення - не у всіх випадках юридично правильне і бездоганне роз'яснення смислу норм права. Головне у тому, що воно походить від суб'єкта, який володіє визначеним соціальним визнанням, і тому є авторитетним для інших осіб. Професійне тлумачення завжди компетентне, але не будь-яке авторитетне роз'яснення права основане на професіоналізмі. Компетентне неофіційне тлумачення ширше по об'єму порівняно з професійним неофіційним тлумаченням. Останнє входить у структуру компетентного і відрізняється від інших видів компетентного неофіційного тлумачення тим, що ним займаються юристи-професіонали. Суб'єктами компетентного тлумачення правових норм є філософи, психологи, соціологи, журналісти, педагоги, юристи, письменники, суспільні, юридичні й інші некомпетентні організації, колегії адвокатів, юридичні фірми, кооперативи.

Вказані учасником інтерпретаційної діяльності по тлумаченню правових норм відповідають види компетентного тлумачення:

а) доктринальне (систематизоване і несистематизоване);

б) офіційне;

в) спеціально-юридичне.

Компетентне тлумачення може бути загальним і казуальним. Суб'єктами неофіційного тлумачення є: учені-юристи, юрисконсульти, адвокати, юридичні фірми і кооперативи, суспільні й інші некомерційні організації.

Суб'єктами професійного тлумачення права є юристи, особи, які володіють спеціальними юридичними знаннями. У тлумаченні, що реалізуються юристами, виражена їхня суб'єктивна воля і розуміння тої чи іншої правової ситуації, їхня професіональна компетентність у відповідній сфері суспільних відносин, урегульованого правом. Враховуючи те, що знання юристів в області права значно повніше і детальніше, ніж в інших громадян і досягають експертного рівня, неофіційне професійне тлумачення можна визначити як з'ясування і роз'яснення правових норм, що реалізуються юристами Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: факт, 2003 . с.56.

Одним із різновидів неофіційного тлумачення права є доктринальне (наукове) тлумачення, яке розуміється як наукове роз'яснення правових актів смислу і цілей правових норм, які отримують у результаті творчих пошуків, наукового аналізу права. Воно, як правило, реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки. Сила цього виду тлумачення в його переконливості, науковості, авторитеті осіб, які його реалізують. Істинність доктринального тлумачення визначається вдалим синтезом теорії і практики юриспруденції. Його роль значно підвищується, коли у юридичній практиці є необхідність у застосуванні аналогії закону чи права. При цьому в ситуації, коли потрібно застосовувати аналогію закону чи права, “інтерпретатор виконує наступні розумові операції:

а) вивчає аналогічний випадок з вихідною нормою права кожного окремо, призводить до виявлення їх значущих ознак;

б) порівнює вивчені признаки аналогічних ситуацій і на цій основі встановлює спільні (схожість), а також відмінні признаки;

в) оцінює признаки аналогії і передбачає наслідки застосування закону”.

Крім того, існує такий вид тлумачення правових норм як буденне тлумачення, яке реалізується суб'єктами, які не мають юридичної освіти. Їхня інтерпретаційна діяльність по тлумаченню правових приписів не входить в структуру їх професійних обов'язків. Буденне тлумачення - це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, переживання, судження, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв'язку з виконанням прав та обов'язків, відношення до права в цілому і до конкретного закону чи підзаконного акту зокрема. Сутність цих актів тлумачення полягає у тому, що вони є безпосередньою дійсністю процесу з'ясування і роз'яснення смислу правових норм не у зв'язку з правозастосовуючою діяльністю. Вони мають вагоме значення успішної реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів. Г.Ф. Шершеневич ШЕРШЕНЕВИЧ Габриэль Феликсович (1.1. 1863 Херсонская губ. - 31.8.1912, Москва) - общественный деятель, цивилист, профессор Казанского, а затем Московского университета. зазначав: “Зовсім неправильно розглядати процес тлумачення норм права як наукову діяльність. Тлумачити закон можуть і повинні всі, повинні узгоджувати свою поведінку з повеліннями норм права. Якість буденного тлумачення визначається рівнем правової культури громадян, посадових осіб, суспільства в цілому. При цьому слід виходити з того, що “правова культура - це не тільки рівень розвитку нормативних й індивідуальних юридичних актів, це й рівень розвитку усієї правової діяльності, рівень розвитку усього права, правової свідомості, це право психологічний клімат, правові цінності й ідеали, традиції й побут, головне це - реальний правовий статус особи в державно-організаційному суспільстві, рівень прав і свободи, гарантованих державою”. Чим демократичніша держава, тим більше вона приділяє уваги правовому сприйняттю населення, юридичній досвідченості всеобучу, тим конкретніше судження громадян про право, тим кваліфікаційніше вони можуть судити про Конституцію, закони, інші нормативно-правові акти.

Буденне тлумачення реалізується людьми, які не є спеціалістами в області юриспруденції, воно направлене перш за все на себе і найближче оточення, спілкуючись на буденному рівні, виробляються свої стереотипи поведінки в правовій сфері. У ході цього спілкування засвоюються одні й заперечуються інші правові установки. Суспільна правосвідомість - джерело, яке дає їжу для розуму і почуттів індивідуальній правосвідомості і мисленню, являється “практичною правосвідомістю”.

Участь громадян в буденному тлумаченні з однієї сторони закладає фундамент правової культури особистості, з іншої - звичку виконати акти тлумачення.

За ступенем конкретизації тлумачення може бути нормативним або казуальним.

Нормативне тлумачення застосовується до розгляду всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі відповідних правових норм. Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення - це тлумачення правових норм. А.Ф. Черданьцев вважав, що нормативним воно є в силу того, що носить загальний характер, формально обов'язкове при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумачення норми. Воно нормативне і тому, результат такого тлумачення важливий в інтерпретаціях, обов'язкових для інших суб'єктів норм. Це норма про норму, у них написано, як слід розуміти і застосовувати інші правові норми. Черданьцев А.Ф. Толкование права и договора - М.: Юнити-Дана, 2003. -- 381 с..

Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х т.м. юрид. Лит. - 2 том. с.310..

Нормативне тлумачення норм права, в свою чергу, поділяється на:

- авторське тлумачення норм права - це нормативне тлумачення норм права, що здійснюється органом, який видав відповідну норму права. Наприклад, указ Президента про роз'яснення деяких положень його попереднього указу є авторським тлумаченням норм права;

- делеговане тлумачення норм права - це нормативне тлумачення норм права, що здійснюється органом, який цю норму не видавав, але уповноважений її тлумачити. Наприклад, у ч. 2 ст. 147 Конституції України зазначено, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд Конституцію та закони України не приймає, але мас право здійснювати їх делеговане тлумачення.

Казуальне тлумачення норм права - це офіційне роз'яснення норм права, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно здійснюється. Зазначений вид тлумачення норм права обумовлений конкретним випадком (казусом) і його мета - правильне вирішення конкретної справи, яка вже має місце. Наприклад, вирок суду, в якому обґрунтовується вид і міра покарання за вчинений злочин.

Але в деяких випадках офіційне казуальне роз'яснення, яке є обов'язковим при розгляді справи, може бути взірцем при вирішенні інших подібних справ. Так, наприклад, офіційне казуальне тлумачення норм права Вищими спеціалізованими судами значною мірою впливає на судову практику. Завдяки діяльності цієї судової інстанції координується практика роботи нижчестоящих судів у напрямку одноманітного вирішення справ щодо подібних випадків. При цьому неможливо механічно розповсюджувати казуальне роз'яснення на інші однорідні справи, оскільки кожна з них має індивідуальні особливості. Таким чином, казуальне тлумачення норм права розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ.

Казуальне тлумачення норм права поділяється на різновиди:

- судове тлумачення норм права здійснюють судові органи під час розгляду конкретних справ, воно знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях по цих справах. Тобто прикладом судового тлумачення є будь-яке судове рішення чи вирок в якому встановлюються права та обов'язки сторін;

- адміністративне тлумачення норм права здійснюють міністерства, служби, місцева державна адміністрація. Наприклад, наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги.

Найчастіше акт казуального тлумачення є складовою частиною правозастосовного акта, яким вирішується конкретна юридична справа.

Спільність в офіційному і неофіційному тлумаченні проявляється у наступному:

1) ці види тлумачення являють собою розумовий процес, який направлений на з'ясування змісту правових приписів;

2) це сам результат розумового процесу інтерпретаційної діяльності, у ході якого розкривається зміст тлумачувальних правових норм, відбувається роз'яснення державної волі, вираженої у нормативних актах;

3) в них є спільні гносеологічні і методологічні основи, способи, прийоми і підходи до тлумачення;

4) є спільні причини функціонування офіційного і неофіційного тлумачення - необхідність забезпечення в правильному розумінні і застосуванні правових норм це важливо для забезпечення єдності законності по всій території держави, функціонування суспільства в режимі згоди;

5) базується на правилах формальної і діалектичної ланки, “підпорядковується” загальним моделям розумового процесу. Тлумачення правових норм носить об'єктивний характер і підпорядковується законам діалектичної логіки;

6) ці види тлумачення об'єднує й те, що у процесі інтерпретації відбувається конкретизація норм права.

Розбіжності офіційного і неофіційного тлумачення правових норм проявляються:

а) у суб'єктах тлумачення;

б) в обов'язковості результатів тлумачення;

в) нормативною регламентацією самої процедури інтерпретаціної діяльності.



РОЗДІЛ 4. ОБСЯГ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту - завершальний етап (результат) тлумачення значення і змісту норм права, що настає після застосування способів тлумачення (граматичного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального) і полягає у встановленні ступеня відповідності змісту (смислу, мети) правової норми її текстовому оформленню і вираженню, у з'ясуванні співвідношення буквального значення юридичного тексту ("букви" закону) і дійсного змісту юридичних норм ("духу" закону).

Результати використання всіх способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом -- це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм.

Розрізняють три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту:

Буквальне (адекватне) тлумачення - роз'яснення, за якого дійсний зміст (сутність, мета) норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто "дух" і "буква" закону збігаються. За адекватного тлумачення текст норми права не змінюється навіть у випадках залучення всіх способів тлумачення. Буквально тлумачаться норми права, як правило, з чітко вираженим змістом, а також норми-дефініції. Наприклад, ст. 25 Сімейного кодексу України чітко визначає: "Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі".

Поширювальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (сутність, мета) ширший від буквального тексту; "дух" закону ширший за його "букву". Наприклад, "судді незалежні та підкоряються тільки закону" - цей нормативний припис не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності; крім того він вказує на закон, маючи на увазі всю систему законодавчих актів України.

Обмежувальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (сутність, мета) вужчий від текстуального вираження; "дух" закону вужчий за його "букву". Так, відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу "повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які потребують допомоги, є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги", однак цей обов'язок не може поширюватися на дітей, хоч і повнолітніх, але непрацездатних.

Застосовувати обмежувальне (як і розширювальне) тлумачення слід тоді, коли разом з нормою, яка тлумачиться, в законі містяться норми, що здатні звузити (або розширити) її зміст. Наявність виняткової норми, тобто норми, що робить виняток із загальної норми, вимагає уточнення норми, яка тлумачиться, у бік її обмеження (або розширення).

Результатом юридичного тлумачення повинна бути визначеність («так», «ні»), а не двозначність («і так, і ні») у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться. Тлумачення становить лише конкретизуюче, судження про норму права, але не нове нормативне розпорядження.



РОЗДІЛ 5. ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ ПРАВОВІ АКТИ

Результати тлумачення права як правової форми діяльності держави виражаються в офіційних юридичних актах, які іменуються правотлумачними (інтерпретаційними) актами. Вже в 60-х роках ХХ ст. провідні вчені звернули увагу на те, що, крім нормативно-правових та індивідуально-правових актів, у системі юридичних актів самостійне місце посідають акти тлумачення права, які є юридичними засобами одноманітного, узгодженого розуміння та ефективного застосування правових норм.

Інтерпретаційні акти є результатом цілеспрямованої інтелектуальної діяльності компетентного органу держави (наприклад, Конституційного Суду України) чи міжнародної установи (наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини) щодо осмислення дійсного значення правових норм.

5.1 Поняття та види

Інтерпретаційний акт -- це офіційний акт-документ уповноваженого державного органу чи посадової особи, а також міжнародної установи, чию юрисдикцію визнала Україна, головною метою ухвалення якого є тлумачення правових норм, що містить формально - обов'язкове роз'яснення їх змісту.

Особливості юридичної природи інтерпретаційних (правотлумачних) актів дозволяють виділити такі їх ознаки:

1) Інтерпретаційні акти розкривають дійсний зміст норм права, виражених у відповідному юридичному акті, та містять вказівки стосовно належного розуміння правових норм, що має вирішальне значення для їх реалізації. Вони діють в єдності з тими нормативно-правовими актами чи іншими формами права, які містять правові норми, що підлягають тлумаченню, та мають допоміжний характер

2) Інтерпретаційні акти не встановлюють нових норм права, не скасовують та не вносять зміни до чинних правових норм. Здійснюючи свої повноваження, суб'єкти офіційної інтерпретації не підміняють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення, у тому числі через заповнення прогалин у законодавстві.

3) Інтерпретаційні акти мають офіційний, формально - обов'язковий характер, що зумовлено наявністю у суб'єкта їх прийняття державно владних повноважень чи визнаної державою юрисдикції. Обов'язковість цих актів виявляється в тому, що вони містять офіційну, сформульовану чи визнану державою позицію щодо розуміння дійсного змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати норми, що роз'яснюються. При цьому інтерпретаційні акти можуть адресуватися органам, що застосовують розтлумачені правові норми, а не суб' єктам, дії яких безпосередньо регулюються цими нормами.

...