Антимонопольна політика держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням.

Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави: необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Ступінь дослідження проблеми. Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклали класики економічної теорії А. Сміт, Д. Рікардо, а продовжили - Й. Шумпетер, Е. Чемберлін та Дж. Робінсон.

Проблему вироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: А. Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутін, Н.Л. Станько, Н. Тарнавська, Г. Филюк.

Однак у науковій літературі не нагромаджено достатнього числа результативних досліджень, які б стали основою для теоретичного обґрунтування формування дієвого конкурентного середовища та гнучкої антимонопольної політики.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було розв'язати такі завдання:

· розкрити теоретичні основи функціонування антимонопольної політики;

· проаналізувати антимонопольне законодавство України;

· дослідити діяльність Антимонопольного комітету України;

· запропонувати напрями удосконалення формування антимонопольної політики держави: необхідність, сутність та значення.

Об'єктом дослідження є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають у процесі формування і реалізації антимонопольної політики як важливої складової економічної політики держави.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні документи, неаналітичні таблиці, вітчизняна та зарубіжна література.

1. Монополії та їх види

антимонопольний політика законодавство

Історія монополії сягає сивої давнини. Згадку про неї знаходимо вже у старогрецького філософа Аристотеля. Він відносить її до «мистецтва наживати майно», зазначаючи, що «вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію».

Англійський філософ Томас Гобс описує монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, «метою яких є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном».

Наприкінці XIX сторіччя ринок ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникнула реальна погроза для функціонування конкуренції (необхідного атрибута ринку). На шляху конкуренції виникнули істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.

Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитки ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Взаємозв'язок явищ криз і монополій указує на одну з причин монополізації, як-от: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву «дітей кризи». [1, c. 27-28]

Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що:

· дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов'язаних із конкуренцією;

· дає змогу зайняти привілейовану позицію на ринку;

· дає змогу впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.

Монопольне (домінуюче) становище - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання:

· не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

· є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. [20]

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток зарахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення.

В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існуютьбар'єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку. Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але розглядають все ж три основні види монополій: природну, адміністративну та економічну. [3, c. 32-34]

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

Природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). [19]

До суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону України «Про природні монополії», належать:

· постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

· внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

· виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

· постачання електричної енергії;

· виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);

· постачання теплової енергії; продаж природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу та газу (метану) вугільних родовищ) власного видобутку в обсягах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами;

· перероблення побутових відходів. [19]

У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

· Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.

Наприклад: на початку ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.

· Об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, підприємствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, насамперед, монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва [12, с 37-38].

Найпоширенішою є економічна монополія. Економічна монополія зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий - набагато швидший - базується на процесі централізації капіталу, на добровільному об'єднанні чи поглинанню переможцями банкрутів. [12, c. 38-39]

Основними організаційними формами економічних монополій є:

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого поділяють власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат - це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостiйнiсть. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Трест - це об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, виробничу i комерційну самостiйнiсть, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керiвництвi та привласнювати вiдповiдну частину прибутку тресту.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтних галузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі i випускають на одній або більше стадіях виробництва piзнорiднi неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки. [12, C.257].

Слово «монополія» має грецьке походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє один покупець. 7, С. 322.

Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву «Олігополія». За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монополістичною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на ринку з конкуренцією.

Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, щоберуть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія («асиметрична»). Часто об'єктом аналізу є так звана «дуополія», тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як «утаємнена дуополія» - форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків. 5, С. 21.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресусу спільства, тому держава не лише не усуває їх, а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка надається від імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати і продавати об'єкт, у якому втілено винахід, протягом певного періоду.

Копірайт - це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський «Правничий словник Блека» пояснює, що копірайт - це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи. В Україні ця гілка права називається «Авторське право та суміжні права». [18]

Копірайт - це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи. 5, c. 103.

Товарний знак - один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак - це плоский чи об'ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб'єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб'єкта підприємницької діяльності.

Отже, виведемо деякі висновки щодо того який вплив таке явище як монополія має на економіку в цілому. Незважаючи на те що ринок в умовах монополії є рівноважним, а монополіст може мати ефективне виробництво, монопольні ринки є неефективними. В умовах монополії ринкова ціна продукції вище граничних витрат її виробництва, що свідчить про неефективне розподілі ресурсів. Тим не менш монополія призводить не тільки до негативних наслідків - вона дає і деякі вигоди. По-перше, дозволяючи отримувати економічний прибуток, ринкова влада створює більш широкі можливості для інноваційної діяльності фірм і сприяє науково-технічному прогресу, особливо коли бар'єри проникнення в галузь невисокі. По-друге, ринкова влада веде до економії на інформаційних витратах, оскільки сама фірмова марка вже є інформацією для споживача. По-третє, в умовах монополії існує можливість більш повного вилучення економії від масштабів і, отже, виробництва при більш низьких, ніж в умовах досконалої конкуренції, витратах.

Досвід показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір. [13, c. 60-63]

2. Суть та значення антимонопольної політики

Західні економісти питання регулювання монополій почали інтенсивно розробляти ще на початку 60_х років нашого століття, що було пов'язано з активізацією державного регулювання ринку. Щоб здійснювати правове переслідування підприємств-монополістів, необхідно було встановити межі, починаючи з яких підприємство або група підприємств можуть суттєво впливати на ринок, регулювати його в своїх інтересах [14].

Процес монополізації економіки має такі негативні наслідки:

· по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

· по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;

· по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

· по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

· по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;

· по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;

· по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають i суттєві позитивні риси. 3 авдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект «масштабу виробництва» великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальну напругу у суспiльствi. Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття «монополія» з поняттям «велике підприємство», навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику. Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Конкуренція за своєю природою явище суперечливе. Суперечливість ця полягає в тому, що кожен власник (приватний, колективний, груповий) прагне до монополії, бо вона гарантує високі прибутки, суспільство ж у цілому від монополії має збитки й тому прагне усунути або обмежити її. А це означає, що для збереження конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму?

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму. По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення «природного монополізму», тобто, де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб'єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб'єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає отримання або запобігання розвитку монополій. Отже, в першому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло. В другому випадку законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер. Держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення). [22]

Антимонопольна політика - сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію. [7, c. 6]

Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з послідовно сформованою ринковою економікою, їх можна звести до наступного:

1. Більшість розвинутих країн світу прийняли законодавчі акти, згідно з якими утворення об'єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

3. Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав'язувати свою волю покупцям.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку, про що мова йшла вище.

5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках. [12, c. 31-37]

3. Характеристика антимонопольної політики в Україні

Щоб розкрити це питання потрібно розглянути такі дві складові, як формування антимонопольного законодавства, та контроль Антимонопольного комітету за його дотриманням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища відіграють антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильна поведінка яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності здійснюється насамперед за допомогою Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. [20]

Основним завданням антимонопольних служб є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби у свій час не є частиною законодавчої влади, проте їх компетенція дає їм змогу виконувати дорадчу функцію. Такі організації не мають права діяти авторитарними методами, тим не менш вони здатні змусити домінуюче на ринку підприємство відновити постачання продукції тому споживачу якому у цьому було незаконно відмовлено. Усі їх рішення є обов'язковими до виконання, оскільки інакше накладаються грошові штрафи передбачені чинним законодавством. При цьому рішення антимонопольних служб підлягають перевірці державними судами. [20]

Крім здійснення демополізації антимонопольна служба повинна боротися із зловживанням, що не може бути ефективним без активної участі споживачів. Посередником у цьому процесі виступають ЗМІ. Тому пресі має бути надане право на відповідне повідомлення за умови його об'єктивності та відсутності дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати спеціаліста по зв'язкам з громадськістю, що повідомлятиме про діяльність служби та коментуватиме її. [20]

Загалом на сучасному етапі антимонопольної політики України основною її характеристикою можна назвати захист уже створеного конкурентного середовища та підвищення ефективності функціонування вже існуючих конкурентних відносин. [21, с. 42]. Додаток 1

Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, аантимонопольного законодавства в конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин ікон курентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

В умовах ринкової трансформації України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки та є складовими антимонопольної діяльності держави. [10, c. 37-38]

Результати організованих Антимонопольним комітетом наукових досліджень стану конкурентного середовища в Україні показали, що на початок 2012 року структурні передумови конкуренції в національній економіці порівняно з попереднім роком не зазнали суттєвих змін. [21, с. 3-4] Додаток 2

До методів здійснення антимонопольної політики відносять: * правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів; * організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок.* адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;* профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень. [20]

За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України «Про захист економічної конкуренції» встановлені такі види відповідальності:

· примусовий поділ монопольних утворень;

· адміністративна відповідальність;

· відшкодування завданої шкоди;

· штрафи.

Також у контексті характеристики антимонопольної політики України доцільно розглянути докладніше основні положення Закону України «Про захист економічної конкуренції». Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Отже, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. [16]

З метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України може надавати суб'єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності дій суб'єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Посилення роботи щодо запобігання та припинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю було одним з пріоритетних напрямів діяльності Антимонопольного комітету України у 2012 році. Органами Комітету у 2012 році було розглянуто 622 справи про порушення, передбачені статтями 15, 16 та 17 Закону України «Про захист 33 економічної конкуренції». Припинено 756 порушень, що на 12,5 відсотка більше, ніж в попередньому році. Внаслідок надання рекомендацій припинено ще 525 дій, що мали ознаки таких порушень. [21, c. 32-33]. Додаток 3

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

4. Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції

Головна ціль державного втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача. Існують дві основні форми боротьби з монополіями: попередження створення монополій; обмеження використання монопольної влади.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Разом з тим монопольним також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Поряд із зазначеними нормами є спеціальні умови щодо встановлення монопольногостановища кожного з кількох суб'єктів господарювання.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.

Необхідно зазначити, що відповідно до законодавства України сама по собі наявність у суб'єкта господарювання монопольного становища не є протиправною. Протиправними є дії чи бездіяльність монополістів, які обмежують конкурентоспроможність інших учасників ринку, ущемляють їхні інтереси чи інтереси споживачів. Найчастіше зловживання монопольним становищем проявляється у вигляді завищення цін та зниження якості товарів та послуг.

Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції, законодавства про захист прав споживачів сьогодні в Україні відноситься до пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави, оскільки створення правових стимулів щодо відкритого бізнесу, що відповідає правилам, торговим та іншим чесним звичаям одним з основних стимулів для подальшого росту економічного потенціалу суспільства, добробуту народу, відповідно до напрямків розвитку держави, закріплених Конституцією України. Розвиток анимонопольно-конкурентного законодавства визначає якісне вдосконалення економіки, процес її інтенсивного росту. Відповідно зазначена галузь законодавства, є однією з приорітетних для стабільного економічного росту держави.

У 2012 році в Україні істотно зріс показник результативності перевірок, який становив 94 відсотка (у 2011 році - 85 відсотків) від загальної кількості проведених перевірок. За результатами вжитих Комітетом заходів всього припинено 5 820 порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що майже на 30 відсотків більше, ніж у 2011 році. З них 2 540 стосувалися порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем, 521 - антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, 1 281 - антиконкурентних дій державних органів, 776 - недобросовісної конкуренції. [21, c. 7-8]. Додаток 4

Протягом 2012 року на порушників законодавства про захист економічної конкуренції було накладено штрафи у загальному розмірі понад 814,7 млн грн, що більше ніж у вісімнадцять разів перевищує показник 2011 року. [21, c. 10-11]. Додаток 5

Доцільним буде розглянути до яких саме заходів вдається держава у регулюванні питань щодо політики обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції.

Отже, антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, реґіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

- надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

- дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком. [20]



5. Антимонопольний комітет України

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом влади із спеціальним статусом, ціллю діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх сферах економіки і підприємницької діяльності; припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції; а також проведення державної політики по розвитку товарних ринків і конкуренції.

Основними завданнями антимонопольного комітету є участь у формуванні і реалізації конкурентної політики в частині:

* здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на принципах рівності суб'єктів господарювання перед законом і пріоритету прав споживачів, попередження, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

* контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання і регулювання цін (тарифів) на товари, які виробляються суб'єктами природних монополій;

* сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

* методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

* здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. [15]

Основні принципи діяльності Антимонопольного комітету України будуються на законності, гласності і захисті конкуренції на принципах рівності фізичних і юридичних осіб перед законом і пріоритету прав споживачів.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань має такі основні повноваження, визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України». [15]

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольного комітету України розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймає розпорядження і рішення по справах і заявах; розглядає справи про адміністративні правопорушення, приймає постанови і перевіряє їх законність; перевіряє суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю за дотриманням ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції і при проведенні розслідувань по справах і заявах; вимагає від суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців і працівників інформацію, зокрема з обмеженим доступом.

Здійснюючи цей напрям контролю, антимонопольні органи вносять до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду подання по анулюванню ліцензій, припиненню операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання; дають обов'язкові для розгляду рекомендації суб'єктам господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю по припиненню дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, і усуненню причин виникнення цих порушень і умов, які їм сприяють; звертаються до суду з позовами, заявами і скаргами.

У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольного комітету України має право розглядати заяви і справи про дачу дозволу, дачу висновків, попередніх висновків щодо узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами; ухвалювати рішення і розпорядження; вирішувати або забороняти узгоджені дії, концентрацію; вимагати інформацію, зокрема з обмеженим доступом, а також здійснювати повноваження, зазначені вище.

У сфері формування і реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України і застосування законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців інформацію, зокрема з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики; брати участь у розробленні і вносити в усталеному порядку Президентові України і Кабінету Міністрів України пропозиції по законах і інших нормативно-правових актах, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики і демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, які можуть вплинути на конкуренцію; давати обов'язкові до розгляду рекомендації і вносити пропозиції органам влади і суб'єктам господарювання по здійсненню заходів, направлених на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, попередження порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також по припиненню дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антимонопольний комітет України у сфері конкурентної політики взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування; узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносить пропозиції по його вдосконаленню; приймає власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень, з питань, що відносяться до його компетенції; здійснює офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів, дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції; вносить пропозиції Президентові України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування по зміні прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції.

У компетенцію Комітету входить створювати адміністративні колегії, утворювати територіальні відділення і дорадчі органи; брати участь у підготовці і реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що входять в компетенцію Антимонопольного комітету України. [20]

Відповідно до функціонально-галузевої спеціалізації управління досліджень і розслідувань Комітету здійснюють аналіз товарних і географічних меж ринків; проводять перевірки дотримання конкурентного законодавства і готують пропозиції про початок розгляду справ; забезпечують збір, аналіз і підготовку матеріалів для розгляду Комітетом, адміністративними колегіями справ про порушення конкурентного законодавства; готують матеріали для розгляду Комітетом заяв і справ по економічній концентрації. [15]

Пріоритетні напрями діяльності Антимонопольного комітету України у 2013 році.

1. Підвищення ефективності виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Вжиття комплексних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

3. Здійснення постійного моніторингу ринків послуг у сфері оренди земель сільськогосподарського призначення усіх форм власності.

4. Розробка проекту Закону України «Про Загальнодержавну програму розвитку конкуренції в Україні на 2014-2024 роки».

5. Вжиття заходів із забезпечення проведення Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) Огляду політики та законодавства у сфері конкуренції в Україні.

6. Поглиблення співпраці з Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) з метою набуття Україною статусу асоційованого учасника у Комітеті з конкуренції ОЕСР.

7. Продовження роботи з удосконалення законодавства в сфері державних закупівель з метою неупередженого та ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов'язаних із участю у процедурах державноїзакупівлі, з питань, що стосуються компетенції Антимонопольного комітету України як органу оскарження у сфері державних закупівель. [21, c. 113-114]

6. Застосування іноземного досвіду у формуванні антимонопольної політики України

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі порівняно з більш упішними успішними у цій сфері країнами світу незначний, в той час як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже багато десятків років. В українському законодавстві звичайно існують прогалини і недоліки, які не виключено, щоможна було б усунути проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є недостатньо розвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов'язані за цим слідкувати.

Не просто вживати антиконкурентні заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Весь світ визнає те, що в Україні недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної власності. Тобто захист цих прав у законах хоч і не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено.

Слід звернути увагу і на світовий досвід щодо франчизних угод, які є прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а іноді і засобом його досягнення.

Тим не менш антимонопольне законодавство в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, за останні роки у діяльності Антимонопольного комітету спостерігаються помітні зрушення у сфері міжнародного співробітництва, як то взаємодія з міжнародними організаціями що займаються розвитком та захистом конкуренції, залучення міжнародної технічної допомоги, співпраця з Міжнародною мережею з питань конкуренції, співробітництво у галузі конкурентної політики, та інші здобутки, докладніше про які мова піде нижче.

Антимонопольний комітет взяв участь у підготовці Плану заходів щодо проведення інституційної реформи у сфері моніторингу та контролю державної допомоги суб'єктам господарювання, який затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року №102_р. [20]

Також, розроблено проекти Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2014-2024 роки та Плану заходів на її виконання.

Наразі продовжується робота щодо узгодження проекту Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2014-2024 роки із заінтересованими органами влади.

Антимонопольним комітетом розроблені Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання стосовно спільних науково-дослідних та/або дослідно-конструкторських робіт з урахуванням Регламенту Комісії ЄС від 14 грудня 2010 року №1217/2010 «Про застосування статті 101 (3) Договору про функціонування Європейського Союзу до певних категорій договорів про дослідження тарозробки». [20]

...