Новою підставою для законодавства є рішення суду. Виникнення права застави може бути на підставі рішення суду, якщо в судовому порядку договір застави визнається дійсним. В такому випадку за відсутності рішення суду договір застави не викликає юридично вагомих наслідків, які передбачаються законом і до яких прагнуть сторони.

3. Договір застави: загальні питання

3.1 Сторони, форма та укладення договору застави

Сторонами договору застави, згідно зі ст. 583 ЦК України та ст. 11 ЗУ «Про заставу», можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Власником або третьою особою може бути як фізична, так і юридична особа будь-якої форми власності.

Державне підприємство, за яким майно закріплене на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Відповідно господарської практики, яка склалася на сьогоднішній день в Україні, договір застави майна, укладений особою, яка не є його власником і не має права відчужувати заставлене майно, визнається недійсним (Вищий арбітражний суд України оглядовий лист від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань» (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)).

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги фірми до відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) та банку про визнання недійсними договорів застави з тих мотивів, що товариство не є власником техніки, яка виступає предметом застави.

У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, просив їх скасувати і відмовити у позові, посилаючись на те, що факт передачі спірного майна у власність товариства підтверджено листуванням між фірмою і товариством та перерахуванням фірмі коштів згідно з договорами поставки сільськогосподарської техніки.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором товариство передало банку в заставу сільськогосподарську техніку. Згадану техніку товариство отримало за лізинговими контрактами, умовами яких передбачено, що товариство набуває права власності на техніку після оплати її вартості та внесення лізингових платежів з моменту підписання акта передачі права власності. Товариством не надано доказів оплати вартості техніки, а також акта передачі права власності, складання якого передбачено умовами договору.

З наявного у справі листування між фірмою та товариством не можна зробити висновок, що товариство є власником техніки, яка виступає предметом застави, а перебування останньої на балансі заставодавця не є достатнім доказом права власності.

Відповідно до ч. З ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. У матеріалах справи відсутні належні докази того, що товариство є власником заставленого майна чи йому передано власником право застави на нього.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

Цивільний кодекс України не містить таких понять, як «повне господарське відання» та «оперативне управління», хоча Господарський кодекс України оперує цими поняттями. Доволі широко застосовується конструкція «здійснення цивільних прав та обов'язків через органи». Органи, що створюються у передбаченому законом порядку, вважаються юридичними особами публічного права та набувають свого статусу з моменту створення і наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Так, наприклад, від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

При використанні застави між кредитором з одного боку та позичальником (юридичною або фізичною особою) з другого боку укладається договір про заставу. Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Окремі суб'єкти можуть на практиці використовувати як різні форми договору про заставу залежно від виду і предмета застави (іпотека, заклад, застава цінних паперів, товарів у переробці або в обороті тощо), так і єдину форму договору на всі види застав.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, товари в обігу та переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів -- за місцем реєстрації цих об'єктів.

Законодавство України може передбачати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. За згодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», договори про заставу майна, що є спільною сумісною власністю, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами.

Договір застави майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, який потребує обов'язкового нотаріального посвідчення, може бути посвідчений нотаріусом за наявності письмової згоди другого із подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала. Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім'я, по батькові громадянина, назва юридичної особи) він погоджується заставити спільно набуте майно, чи вказано інші умови застави, нотаріус при посвідченні договору застави зобов'язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.

Договір застави майна, який потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Договір застави майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме.

На підтвердження цієї обставини має бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. Норми ст. 13 Закону України «Про заставу» не поширюються на податкову заставу, що регулюється податковим законодавством.

Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Стаття 577 ЦК України передбачає нотаріальне посвідчення договору застави та реєстрацію застави. Відповідно до чинного законодавства місцем посвідчення договору застави є:

- місце знаходження майна - при заставі нерухомого майна;

- місце реєстрації транспортних засобів - при заставі транспортних засобів;

- місце знаходження власника майна - при заставі товарів в обігу або переробці.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Слід зазначити, що внесення будь-яких змін до нотаріально посвідчених документів призведе до необхідності їх нотаріального посвідчення. Це положення необхідно зазначити у договорі та вказати, що всі витрати відшкодовуються заставодавцем або особою, яка внесла зміни.

Згідно зі ст. 16 ЗУ «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, -- з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно До закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, -- то з моменту його укладення.

При укладенні договору застави, яким забезпечується виконання зобов'язань за кредитною угодою, якщо предметом застави є товари в обороті або у переробці, то крім вимог, передбачених ст. 12 Закону України «Про заставу», необхідно визначати вид товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може бути замінено предмет застави (ст. 41 цього Закону). Лише за наявності зазначених умов договір застави вважається укладеним. Така позиція викладена в ст. 153 Цивільного кодексу України. При цьому відсутність зазначеної умови є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, слід зазначити, що заставодержателям необхідно відстежувати наявність предмета застави в належному обсязі та відповідній якості, а також те, що заставодавець є функціонуючим.

Укладення кредитних договорів з відкладальною умовою не суперечить вимогам чинного законодавства України (ст. 61 Цивільного кодексу України). Проте якщо у кредитному договорі відкладальною умовою передбачено укладення договорів застави, то його забезпечення має збігатися в часі або йти одразу після фактичного перерахування коштів по цьому кредиту, оскільки, відповідно до ст. З Закону України «Про заставу» (ст. 191 Цивільного кодексу України), заставою може бути забезпечена дійсна (реальна) вимога. У зв'язку з цим у сторін виникають взаємні права і обов'язки за цим договором, оскільки застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави. При укладанні договору визначається перелік майна, яке передається під заставу, та його вартість, згідно з оціночним описом, на підставі якого представники сторін затверджують акт передачі майна. В описі належного до передачі під заставу майна необхідно вказати назву майна або іншого предмета застави, його кількість, марку, модель, рік випуску, термін експлуатації, процент зносу, місце та умови зберігання (адресу його знаходження), балансову вартість, а також інші необхідні документи. Опис підписується і скріплюється печаткою заставодержателя та заставодавця.

Оцінку майна, яке приймається банком під заставу, НБУ рекомендує здійснювати згідно з «Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 717 від 8 вересня 1993 року. Страхова оцінка визначається відповідно до чинного порядку страхування. Сума страхової оцінки повинна бути не менше суми кредиту під заставу з урахуванням процентів.

У випадку, якщо заставодавець не є власником, а також коли майно, що передається під заставу, знаходиться у спільній власності, до договору додається письмова згода власників на право застави майна. Крім цього, до договору застави заставодавцем (майновим поручителем) додаються документи, які підтверджують факт застави -- доручення, варант (свідоцтво), коносамент (товаророзпорядчий документ), договір-поручительство, акт та інше.

Таким чином сторонами договору застави, згідно зі ст. 583 ЦК України та ст. 11 ЗУ «Про заставу», можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Власником або третьою особою може бути як фізична, так і юридична особа будь-якої форми власності. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, товари в обігу та переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів -- за місцем реєстрації цих об'єктів.

Законодавство України може передбачати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. За згодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

3.2 Зміст та підстави припинення договору застави

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави повинні визначатися суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з ч. 2 ст. 584 ЦКУ, опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Заставні зобов'язання передбачають надання заставодержателю таких прав: право на все заставлене майно; право вимагати додаткового забезпечення; право продати заставлене майно -- у випадку невиконання клієнтом зобов'язання - без звернення до суду. Отримані кошти спрямовуються на погашення боргу. При цьому в договорі вказується, що заставодержатель у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань продає заставлене майно на умовах, визначених заставодержателем. У договорі застави також може вказуватися, що кредитор може виступати в якості покупця заставленого майна.

Заставодавець зобов'язується відшкодувати не тільки суму боргу, але й всі затрати, пов'язані зі зберіганням заставленого майна, інкасацією боргу, а також сплатити неустойку або штраф, які можуть бути застосовані простроченням повернення кредиту.

При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї з сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави.

Умови договору застави можуть стосуватися користування та Розпоряджання предметом застави. Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає з суті застави. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування третій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не обумовлено договором. На відміну від українського закону, Закон РФ «О залоге» не встановлює прямої заборони на відчуження предмету застави. Але навіть за наявності умови про те, що розпорядження відбувається тільки за згодою заставодержателя, угода про відчуження буде вважатися дійсною до визнання її недійсною у судовому порядку.

Наступні застави вже заставлених предметів можливі, тільки якщо це не суперечить попередньому договору. Тому при укладанні договору заставодержатель повинен звернути увагу на цей аспект захисту своїх інтересів.

Згідно зі ст. 17 ЗУ «Про заставу», заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Тобто ще однією умовою договору застави може бути визначення суб'єкта розпорядження заставленим майном. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

У договорі про заставу, як правило, передбачається положення про те, що нотаріальна контора одночасно з засвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета застави.

Новелою Цивільного кодексу України є положення, відповідно до якого заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок одержувати з предмета застави плоди та доходи.

Стаття 587 Цивільного кодексу України окремо визначає обов'язки володільця предмета застави. Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

утримувати предмет застави належним чином;

негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

При укладанні договору про заставу необхідно ввести в зміст такі реквізити:

- повне найменування юридичної особи, повноваження її представника, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, яка передає в заставу майно та майнові права. Заставодержатель повинен переконатися, що особа має право на заставу майна чи має майнового поручителя (подається статут, положення, свідоцтво, угода, доручення, приватизаційні папери тощо);

- повне найменування установи заставодержателя, посада, прізвище, ім'я та по батькові керівника установи або в.о. керівника;

- відомості, що містяться у кредитному договорі (дата, номер цього договору, розмір позики, процентів, строки сплати);

- відомості про заставлене майно, їх оціночна вартість;

- зазначення адреси, за якою знаходиться заставлене майно;

- умови зберігання (чи експлуатації), порядок використання заставленого майна, заміна його у випадку втрати, псування, пошкодження;

- надання заставодавцем заставодержателю Книги запису застав для ознайомлення;

- відповідальність за вчасне та достовірне внесення до неї змін у подальшому;

- права заставодержателя:

а) переважного задоволення своїх вимог із сум страхового відшкодування у разі настання страхового випадку;

б) порядок користування (при закладі) предметом застави і порядок використання заставодержателем отриманого прибутку та відшкодування збитків заставодавцю у випадку втрати, нестачі чи пошкодження предмета застави;

в) порядок проведення перевірок стану й умов зберігання заставленого майна, якщо воно знаходиться у заставодавця;

г) умови, порядок, строки пред'явлення вимог про реалізацію предмета застави у випадку невиконання зобов'язання у встановлені строки;

д) умови та випадки дострокового стягнення з переліком мотивів (неналежне зберігання, ухилення від заміни предмета застави, використання позики не за призначенням та інші порушення) здійснюється відповідно до положень статей 20, 21, 23, 24, 38 Закону України «Про заставу»;

е) порядок вирішення спорів.

Згідно з постановою правління НБУ від 27 березня 1998 року № 122 «Про затвердження нової редакції Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків» (п. 2.6), вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, визначається комерційним банком при кредитуванні за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням практичної складності реалізації майна у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань. У розрахунок розміру резерву вартості заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається сума не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

Договором про заставу може передбачатися знаходження заставленого майна у будь-якої зі сторін. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про заставу», заставлене майно може знаходитися у володінні заставодержателя або у третьої особи. Ризик випадкової загибелі предмета застави несе власник, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про заставу», заставодержатель зобов'язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, заставодавець, зі свого боку, повинен страхувати заставлене майно, яке залишається у його розпорядженні. Страхування здійснюється за рахунок власних коштів, якщо інше не передбачено законом або договором. Також підлягає страхуванню і майно, яке передається в ломбард. При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право на стягнення боргу зі страхової суми.

У листі Національного банку України від 12.04.2002 р. № 18-212/1444-2436 зазначається, що при визначенні у тексті угод порядку вирішення спорів вважається недоцільним включення кредитного договору умови, що має імперативний характер, про те, що спір, який може виникнути у зв'язку з виконанням цього договору, підлягає розгляду тільки в конкретно визначеному третейському суді, в тому числі такому, що знаходиться не на території України, оскільки, відповідно до ст. 12 та п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, зазначена умова договору може вважатися підставою для відмови в прийнятті позовної заяви при зверненні до господарського суду для вирішення спору.

У той же час якщо у тексті договору все ж таки передбачений розгляд спору в третейському суді, то у випадку відмови господарського суду в прийнятті позовної заяви така відмова повинна бути належним чином обґрунтована (спір може бути вирішений третейським судом, вказана умова договору є дійсною тощо) господарським судом. Якщо рішення господарського суду прийнято без належного обґрунтування, то, на нашу думку, воно є таким, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки таким чином обмежується право особи на захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а тому підлягає обов'язковому оскарженню.

За таких обставин вважаємо, що умова про підвідомчість спорів, які можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, повинна передбачати перш за все їх вирішення у господарських судах або, як виняток, мати не імперативний, а диспозитивний характер (тобто передбачати можливість розгляду спорів як у третейському, так і господарському суді), що слугуватиме уникненню негативної практики у вирішенні господарських спорів про підвідомчість.

Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

реалізації предмета застави;

набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Так, дія договору застави припиняється після повної сплати позики, а також у випадках прийняття законодавчих актів, що припинили заставне право або право заставодавця на заставлене майно. Збитки, заподіяні заставодержателю в результаті прийняття цих актів, відшкодовуються державою. Якщо органи державної виконавчої влади прийняли рішення, яке не відповідає чинному законодавству та порушує права заставодержателя або інших осіб щодо володіння та розпорядження предметом застави, ці органи відшкодовують у повному обсязі збитки, заподіяні заставодержателю.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Прикладом припинення договору застави виконанням зобов'язання може бути приклад з практики Вищого арбітражного суду України від 30.05.2001 р. № 01-8/637

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до приватного підприємства (далі - підприємство) та банку про визнання договору застави припиненим з огляду на те, що підприємством достроково повернуто кредит та відсотки за користування кредитними коштами.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду товариство просило скасувати ці судові акти з огляду на невідповідність викладених у них висновків чинному законодавству та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного кредитного договору банком відкрито підприємству кредитну лінію у національній валюті України. Як випливає з матеріалів справи, згідно з додатковими угодами до кредитного договору підприємству перераховано частину обумовлених договором кредитних коштів та на забезпечення їх повернення укладено договір застави на відповідну частину кредитної лінії. Матеріалами справи підтверджується факт дострокового повернення підприємством суми виданого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, тобто зобов'язання за кредитним договором припинено виконанням, проведеним належним чином .

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу», право застави припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. З огляду на це судовою колегією Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

До припинення договору застави може бути застосовано загальні способи припинення зобов'язань. Так, згідно зі ст. 651 ЦКУ, сторони можуть укласти договір про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна. Договір про розірвання оформлюється шляхом складання окремого документа, який додається до примірника договору про відчудження майна, що знаходиться в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладено в самому договорі. Договір підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору, в якій зазначається номер за реєстром та дата посвідчення угоди про розірвання. Відмітка підписується нотаріусом і скріплюється його печаткою. Про розірвання договору відчуження майна робиться запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Таким чином при укладанні договору про заставу необхідно ввести в зміст такі реквізити:

- повне найменування юридичної особи, повноваження її представника, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, яка передає в заставу майно та майнові права. Заставодержатель повинен переконатися, що особа має право на заставу майна чи має майнового поручителя (подається статут, положення, свідоцтво, угода, доручення, приватизаційні папери тощо);

- повне найменування установи заставодержателя, посада, прізвище, ім'я та по батькові керівника установи або в.о. керівника;

- відомості, що містяться у кредитному договорі (дата, номер цього договору, розмір позики, процентів, строки сплати);

- відомості про заставлене майно, їх оціночна вартість;

- зазначення адреси, за якою знаходиться заставлене майно;

- умови зберігання (чи експлуатації), порядок використання заставленого майна, заміна його у випадку втрати, псування, пошкодження;

- надання заставодавцем заставодержателю Книги запису застав для ознайомлення;

- відповідальність за вчасне та достовірне внесення до неї змін у подальшому;

- права заставодержателя:

а) переважного задоволення своїх вимог із сум страхового відшкодування у разі настання страхового випадку;

б) порядок користування (при закладі) предметом застави і порядок використання заставодержателем отриманого прибутку та відшкодування збитків заставодавцю у випадку втрати, нестачі чи пошкодження предмета застави;

в) порядок проведення перевірок стану й умов зберігання заставленого майна, якщо воно знаходиться у заставодавця;

г) умови, порядок, строки пред'явлення вимог про реалізацію предмета застави у випадку невиконання зобов'язання у встановлені строки;

д) умови та випадки дострокового стягнення з переліком мотивів (неналежне зберігання, ухилення від заміни предмета застави, використання позики не за призначенням та інші порушення) здійснюється відповідно до положень статей 20, 21, 23, 24, 38 Закону України «Про заставу»;

е) порядок вирішення спорів.

Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Висновки

1. Підводячи підсумок аналізу дореволюційного регулювання інституту застави в Росії, можна відзначити, що історичний розвиток застави в Російській імперії виявився незавершеним. Застава мала незавершений характер. Існували значні протиріччя, які були результатом залишків різного правового регулювання. Застава не знайшла широкого застосування і не була дієвим засобом забезпечення виконання зобов'язань, оскільки спеціальне законодавство істотно обмежувало можливості кредитора зі звертання стягнень на закладене майно. Підводячи підсумок історичного розвитку застави на території України, слід наголосити на тому, що він мав свої особливості, як у розвитку, так і в правовому регулюванні. Ці особливості були результатом політичного та правового режиму Радянського Союзу, частиною якого була Українська РСР.

2. В законодавстві термін «застава» вживається у декількох значеннях. По-перше, застава є видом забезпечення виконання зобов'язання, по-друге, застава є запобіжним засобом, по-третє, засобом страхування, по-четверте, грошовою заставою.

Заставні правовідносини мають зобов'язально-правовий характер. Така позиція підтверджується положеннями чинного законодавства, сучасними дослідженнями цивілістичної науки. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

3. Враховуючи класифікацію видів застави, можна констатувати наявність досить широкого кола засобів передачі майна в заставу, що в кінцевому рахунку призводить частішого застосування застави та використання її в господарському обігу як засобу забезпечення виконання зобов'язань.

Українське законодавство встановлює три підстави виникнення застави. Застава виникає на підставі договору, закону та рішення суду. Перші дві підстави виникнення застави є традиційними як для українського, так і для російського законодавства. Тобто за наявності договору та при настанні обставин, вказаних у ньому, законом визначається, яке саме майно і для забезпечення якого саме зобов'язання воно визнається майном, що знаходиться під заставою.

4. Сторонами договору застави, згідно зі ст. 583 ЦК України та ст. 11 ЗУ «Про заставу», можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Власником або третьою особою може бути як фізична, так і юридична особа будь-якої форми власності.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, товари в обігу та переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів -- за місцем реєстрації цих об'єктів.

Законодавство України може передбачати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. За згодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

5. При укладанні договору про заставу необхідно ввести в зміст такі реквізити:

- повне найменування юридичної особи, повноваження її представника, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, яка передає в заставу майно та майнові права. Заставодержатель повинен переконатися, що особа має право на заставу майна чи має майнового поручителя (подається статут, положення, свідоцтво, угода, доручення, приватизаційні папери тощо);

- повне найменування установи заставодержателя, посада, прізвище, ім'я та по батькові керівника установи або в.о. керівника;

- відомості, що містяться у кредитному договорі (дата, номер цього договору, розмір позики, процентів, строки сплати);

- відомості про заставлене майно, їх оціночна вартість;

- зазначення адреси, за якою знаходиться заставлене майно;

- умови зберігання (чи експлуатації), порядок використання заставленого майна, заміна його у випадку втрати, псування, пошкодження;

- надання заставодавцем заставодержателю Книги запису застав для ознайомлення;

- відповідальність за вчасне та достовірне внесення до неї змін у подальшому;

- права заставодержателя:

а) переважного задоволення своїх вимог із сум страхового відшкодування у разі настання страхового випадку;

б) порядок користування (при закладі) предметом застави і порядок використання заставодержателем отриманого прибутку та відшкодування збитків заставодавцю у випадку втрати, нестачі чи пошкодження предмета застави;

в) порядок проведення перевірок стану й умов зберігання заставленого майна, якщо воно знаходиться у заставодавця;

г) умови, порядок, строки пред'явлення вимог про реалізацію предмета застави у випадку невиконання зобов'язання у встановлені строки;

д) умови та випадки дострокового стягнення з переліком мотивів (неналежне зберігання, ухилення від заміни предмета застави, використання позики не за призначенням та інші порушення) здійснюється відповідно до положень статей 20, 21, 23, 24, 38 Закону України «Про заставу»;

е) порядок вирішення спорів.

Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Список використаних джерел

Анненков К. Система русского гражданского права. - 2-е изд. - СПб., 1901. - 367с.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. - М., 1999. - 458 с.

Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. - СПб., 1896. - 371с.

Вахницкая А.В., Ввдоченко Н.Д. Некоторые аспекты применения залога как способа обеспечения обязательств в гражданском обороте // Юридическая практика. - 2001. - № 32 (190). - С. 10 - 15.

Ведомости Верховного Совета СССР. - 1957. - № 4. - С. 63.

Вервиль Д.Д. Право залога в русском гражданском праве. -- СПб.: Изд-во братьев Башмаковых, 1912. - 183с.

ГК РСФСР 1922 г. - М.: Государственное юридическое издательство РСФСР, 1930. - 358с.

Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - Ч. 1. -- 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Проспект, 1998. - 378с.

Гриджук Д.М., Олійник В.О. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. - К.: Оріон, 2002. - 365с.

Замойский И.Е. Обеспечение договорных обязательств на предприятии. - М.: 1982 - 243с.

Звоницкий А.С. О залоге по русскому праву. -- К., 1912. - 189с.

Земельный кодекс 1922 года. - М., 1927. - 234с.

Кассо Л. Понятие о залоге в современном праве. - Юрьев, 1898. - 113с.

Медведев Д.А. Российский закон о залоге // Правоведение. - 1992. - № 5. - С. 13-19.

Мейер Д. Древнее русское право залога. - Казань, 1855. - 215с.

Нижний СВ. Проблеми галузевої належності інституту застави. Методологія приватного права: 36. наук, праць / Ред. О.Д. Крупчан (голова) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 392с.

Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. - М., 1950. - 243с.

Основы гражданского законодательства СССР и союзных республик. - М., 1964. - 287с.

Панаитов И.Г. Обеспечение обязательств (неустойка, залог, задаток, поручительство). Лекции для студентов ВЮЗИ. - М., 1958. - 208с.

Поленина СВ. Основы гражданского законодательства и гражданские кодексы. - М., 1968. - С. 46-57.

Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховика: Учеб.- практич. пособие. -- К.: Правові джерела, 1996. - 382с..

Постановление Экономсовета при СНК СССР от 26 апреля 1939 г. // СП СССР. - 1939. - № 23. - Ст. 188.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12.01.93 р. № 14 «Про Книгу запису застав».

Райхер В.К. Абсолютные и относительные права / Известия экономического факультета Ленинградского политех, ин-та. - Вып. 1. - Л., 1928. - 391с.

Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: Учеб.- практич. пособие. - 3-е изд. - М.: Дело, 2002. - 539с.

Товстолес Н.Н. Сущность залога в историческом развитии по русскому гражданскому праву // Журнал М-ва юстиции. - 1898. - №8. - С. 141 - 145.

Товстоліс М. Розуміння застави в звичаєвому праві України. - К., 1928. - 219с.

Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Ін Юре, 2003. - 326с.

Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. - М.: Спарк, 1996. - 289с.

Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. - 459с.

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. -- 2-е изд. - М., 1914. -Т. I. - 356с.

Заставне право України: Навч. посібник / Завальна Ж.В., Старинський М.В., Сухонос В.В., Щербак СВ.; За ред. к.ю.н. B.B. Сухоноса. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. - 315 с.

Размещено на Аllbest.ru

...