Договір комісії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне та сімейне право України»

на тему: «Договір комісії»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття про цивільно-правовий договір. Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

1.1 Договори як форма цивільного законодавства

1.2 Поняття цивільно-правового договору

1.3 Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

Розділ 2. Поняття, сторони та предмет договору комісії

2.1 Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії

2.2 Предмет договору комісії

Розділ 3. Особливості правового регулювання договору комісії

3.1 Форма, порядок укладення та строк договору комісії

3.2 Права та обов'язки сторін за договором комісії

3.3 Припинення договору комісії

Висновки

Список використаної літератури

договір цивільний законодавство комісія

Вступ

Договір одна із найстаріших правових конструкцій. Раніше нього в історії зобов'язаного права, що складалося, виникли тільки делікти. Будучи за своєю природою негативною реакцією з боку держави на відхилення від встановлених їм же критеріїв належної поведінки, делікти були прямими „спадкоємцями” одного з найогидніших пережитків родового ладу.

Новий Цивільний кодекс України не тільки проголосив „свободу договорів”, але й створив необхідні гарантії для їх здійснення. Зокрема, приблизно 600 статей присвячено окремим видам договорів. Вже одне це, приблизно, в троє перевищує набір спеціальної „договірної статті” в Цивільному кодексі 1964р.

Актуальність теми. Договір комісії широко застосовується у торгівлі, транспортних відносинах, у галузі обігу цінних паперів, у діяльності банків з обслуговування клієнтів, при здійсненні експортно-імпортних операцій. Новою сферою його застосування є посередницькі послуги при біржовій торгівлі, що надають покупцям члени біржі -- брокерські фірми і брокери.

Предметом курсової роботи є висвітлення правової природи договору комісії, а також висвітлення його впливу на суспільні відносини.

Метою даної курсової роботи є вивчення договору комісії, виявлення його особливостей та висвітлення тонкостей комісійної торгівлі, яка здійснюється за допомогою кількох видів договорів, що відрізняються між собою за суб'єктивним складом, предметом, формою і порядком укладення.

Методи дослідження - аналітичний, порівняльній, статистичний.

Розділ 1. Поняття про цивільно-правовий договір. Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

1.1 Договори як форма цивільного законодавства

Стаття 6 ЦК містить норми, що розвивають положення про свободу договору як одну із засад цивільного законодавства. З урахуванням загальних тенденцій підвищення ролі вільного волевиявлення суб'єктів цивільних відносин у ЦК спеціально визначене співвідношення актів цивільного законодавства і договорів.

Зокрема ЦК розрізняє укладення договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства, і договорів, передбачених такими актами.

Щодо договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства, важливим є те, що допускається укладення будь-якого договору, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства При цьому не має значення, згадується взагалі такий договір у законодавстві чи ні. Головне, щоб його положення відповідали засадам цивільного законодавства, зокрема зазначених у ст.3 ЦК.

Отже, якщо договір не згадується в актах цивільного законодавства взагалі, особи мають право врегулювати свої відносини на власний розсуд. У таких випадках має місце подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело (форма) цивільного права. Наприклад, норми права можуть встановлюватися корпоративним договором, яким визначаються правила поведінки членів відповідної корпорації, а також осіб, котрі вступають з цією корпорацією у цивільні відносини. [6, c.125]

Якщо договір згадується в актах законодавства, але регламентований ними не досить детально, сторони можуть врегулювати на власний розсуд ті свої відносини, які не врегульовані цими актами. Фактично тут також має місце подолання прогалин у законодавстві, а звідси випливає висновок, що окремі умови такого договору можуть створювати норми цивільного права.

Частина 3 ст.6 ЦК визначає співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між ними випливає з того, що зазначена норма передбачає ситуацію, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства І врегулювати свої відносини на свій розсуд. Отже, особам надається право вибору: використати вже існуючі норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд.

Водночас варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право суб'єктів договору відступити від положень актів цивільного законодавства, але з нього існують винятки. До них належать такі ситуації: а) відступлення від положення акта цивільного законодавства прямо заборонене цим актом; б) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є безоплатним).

Специфічною формою цивільного законодавства є міжнародні договори.

Міжнародний договір -- це угода двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків у відносинах між ними. Він може називатися по-різному: договір, угода, пакт, конвенція, протокол тощо. [14, c.176]

Залежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а залежно від кількості сторін -- двостороннім або багатостороннім.

За відповідних умов міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, стає частиною національного цивільного законодавства України. Але необхідно звернути увагу на те, що ст.9 Конституції відносить до національного законодавства України лише чинні міжнародні договори. Отже, йдеться не просто про надання Верховною Радою обов'язковості міжнародному договору, а про чинність такого договору, внаслідок чого він є частиною національного українського законодавства.

Міжнародні договори є частиною національного законодавства. Порядок набрання ними чинності встановлено ст.20 Закону України від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України". З її змісту випливає, що до міжнародних договорів, положення яких мають застосовуватися в Україні, належать: договори, ратифіковані Верховною Радою України; договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснене на основі рішень Верховної Ради України або Президента України; договори, що набрали чинності з моменту підписання їх Президентом України. Зазначені договори підлягають опублікуванню у "Відомостях Верховної Ради України", в газеті Верховної Ради України "Голос України", а також У "Зібранні діючих міжнародних договорів України".

Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет перед національним законодавством. Таке правило відображає загальну тенденцію до гармонізації міжнародних угод та національного законодавства з формуванням у перспективі уніфікованих норм у галузі цивільного права.

На практиці Іноді виникає питання про час дії міжнародного Договору та акта національного законодавства, що містять колізійні норми. Воно вирішується таким чином: якщо міжнародний договір укладений раніше, акт цивільного законодавства не набирає чинності взагалі. Якщо ж акт цивільного законодавства виданий раніше, ніж був укладений міжнародний договір, то такий акт втрачає силу з моменту набрання чинності міжнародним договором. При цьому мають застосуватися правила про дію закону в часі, встановлені ст.5 ЦК.

Щодо міжнародних договорів, які стосуються цивільних відносин і в яких держави відповідно виступають як суб'єкти цивільно­го права, постає питання: як мають оцінюватися такі договори - як угода суб'єктів цивільного права чи як акти цивільного законодавства?

Специфічність міжнародного договору як форми цивільного законодавства полягає в тому, що це є угода суб'єктів цивільного права (ст.6 ЦК), яка після надання міжнародному договору чинності в Україні в порядку, викладеному вище, стає частиною національного законодавства, а відтак переходить у категорію "акти цивільного законодавства". [5, c.15]

Водночас немає правових перешкод для того, щоб суб'єкти цивільних відносин, які виникають у державі, укладаючи угоду, обрали як зразок положення міжнародного договору, який не набрав чинності в Україні. У цьому випадку такий міжнародний договір фактично стає формою цивільного законодавства, але вже не як акт цивільного законодавства, а як договір суб'єктів цивільного права.

З урахуванням цих міркувань можна дійти висновку, що слушною є оцінка міжнародного договору і як акта цивільного законодавства, і як договору суб'єктів цивільного права.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що у першому випадку положення міжнародного договору як акта цивільного законодавства є обов'язковими для учасників відповідних цивільних відносин у повному обсязі, а у другому -- стають обов'язковими для сторін і третіх осіб у тому обсязі, в якому вони включені у договір між ними.

1.2 Поняття цивільно-правового договору

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. [9, c.58]

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:

законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. [15, c.142]

Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнено згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однією зі сторін повинно бути досягнено згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Крім істотних умов, у договорі можуть бути умови звичайні й випадкові.

До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають установити інше місце виконання договору, то це має бути обумовлено в договорі.

Випадковими визнаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Наприклад, винагорода повіреному в договорі доручення за виконання доручених йому дій не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати. Отже, і випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана. [11, c.166]

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, постачання, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких бере участь більше двох осіб, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і под.).

Розрізняють договори реальні й консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується за укладення між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більше одного року).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Договір уважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс України визначає, з якого моменту договір уважається укладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір уважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу. [10, c.143]

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, з якого договір уважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі - договір набирає чинності з такого дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.

Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки - перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

1.3 Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

Договір комісії -- це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 ЦК). [4, c.1011]

Цей договір регулює гл.69 ЦК. Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст.1028 ЦК).

Особливості договору комісії, предметом якого є окремі види товарів, передбачені у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема Правилах комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом МЗЕЗ України від 13 березня 1995р. №37, Правилах роздрібної торгівлі транспортними засобами та номерними агрегатами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31 липня 2002 р. №228, Правилах здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 р. №331. [1,2,3 c.68,153,214]

Договір комісії широко застосовується у торгівлі, транспортних відносинах, у галузі обігу цінних паперів, у діяльності банків з обслуговування клієнтів, при здійсненні експортно-імпортних операцій. Новою сферою його застосування є посередницькі послуги при біржовій торгівлі, що надають покупцям члени біржі -- брокерські фірми і брокери.

Договір комісії схожий з договором доручення, оскільки правочин вчиняється в інтересах і за рахунок однієї особи за її дорученням іншою особою. Відмінності між ними полягають у наступному:

1) повірений діє від імені довірителя, комісіонер виступає від свого імені;

2) договір доручення може бути як сплатним, так і безоплатним, а договір комісії -- завжди сплатний;

3) предметом договору доручення є юридичні дії, а предметом договору комісії -- лише правочини (вужче поняття порівняно з юридичними діями). [25, c.111]

Характеристики договору -- консенсуальний, сплатний, двосторонній.

Форма договору -- письмова. Незалежно від учасників, предмета та змісту договір комісії має бути укладений у письмовій формі. Недотримання вказаної форми позбавляє сторони права у разі спору посилатися в підтвердження договору на показання свідків. Він може оформлятися за допомогою як одного документа, що підписується сторонами, так і накладної, квитанції, товарного ярлика, приймальної квитанції установленої форми тощо.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про останнє та його ціну (ст. 1012 ЦК). [23, c.31]

Новелою ЦК є врегулювання субкомісії. За згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субко-місіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. Останній не має права без згоди комісіонера вступати у відносини із субкомісіонером (ст. 1015 ЦК)

Обов'язки комісіонера:

1) вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обігу або вимог, що зазвичай ставляться (ст.1014 ЦК).

Це означає, що виконання має щонайкраще задовольнити економічні інтереси комітента. Необхідність такого виконання (наприклад, при укладанні договору про придбання майна для комітента) вимагає від комісіонера: купити майно за найбільш вигідною для комітента ціною, зберігати майно до передачі йому, передати в обумовлений строк майно належної якості тощо.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Згідно зі ст. 1017 ЦК комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси останнього і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок, як тільки це стане можливим.

Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи.

Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам. Подібні випадки можливі, наприклад, при реалізації на комісійних началах сільськогосподарської продукції. З метою запобігання псуванню таких продуктів та з урахуванням ринкової кон'юнктури комісіонер вправі знизити призначену комітентом ціну і продати продукти за ціною можливої реалізації.

Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит.

Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була погоджена, комітент має право не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю покупку;

2) виконати всі обов'язки і здійснити всі права, що випливають з правочину, вчиненого ним з третьою особою. Комісіонер за загальним правилом не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї сторони або поручився за виконання договору (делькредере) -- ст.1016 ЦК. Делькредере -- різновид поруки.

Наприклад, арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву МП (далі -- Позивач) про перевірку постанови арбітражного суду м. Києва за позовом МП до УІТ (далі -- Відповідач) про стягнення суми заборгованості за договором. [20, c.43]

Сторони в зазначеному спорі уклали договір, за умовами якого Відповідач зобов'язався за винагороду здійснити комерційний пошук інофірми, що обміняла б запропоновані Позивачем велосипеди у кількості 15 тис. штук на товари певного асортименту, та укласти з нею контракт від свого імені за рахунок Позивача.

Вищий арбітражний суд визначив, що за своєю правовою природою вказании договір є договором комісії. Для виконання договору комісії Відповідач уклав з інофірмою контракт. У зв'язку з тим. що замовлені товари від Інофірми не надійшли, Позивач звернувся до відповідача з претензією, а потім з позовом про стягнення вартості велосипедів у валюті.

За загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання договору третьою особою, укладеного ним за рахунок комітента (ч.2 ст.402 ЦК 1963 р.). У цьому ж випадку не було делькредере комісіонера. Тому арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України визнала, що голова арбітражного суду м. Києва слушно дійшов висновку про безпідставність пред'явлення до відповідача позову і відмовив у його задоволенні.

При виконанні угоди третьою особою права та інтереси комітента забезпечуються покладанням па комісіонера обов'язку исгапного повідомлення комітента про факти порушення третьою особою угоди і збирання необхідних доказів, що їх підтверджують;

3) зберігати майно комітента. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ч.І ст. 1021 ЦК) Така відповідальність настає лише за винні втрату, пошкодження або нестачу майна. Для звільнення від відповідальності комісіонер має довести відсутність своєї вини, тобто навести факти, які свідчать, що ним вжито всіх заходів для забезпечення збереження майна.

Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або майна, яке надійшло для комітента, будуть виявлені нестача чи пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів.

Комісіонер, який не застрахував майно комітента, відповідає за його втрату, нестачу, пошкодження, якщо він був зобов'язаний застрахувати майно за рахунок комітента відповідно до договору або звичаїв ділового обігу;

4) після вчинення правочину за дорученням комітента -- надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ст.1022 ЦК). Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом ЗО днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові (ст. 1019 ЦК). Комісіонер також має право відрахувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог з грошових коштів, що належать комітентові (ст. 1020 ЦК). [22, c.141]

Розділ 2. Поняття, сторони та предмет договору комісії

2.1 Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії

Суб'єкти торговельної діяльності, які спеціалізуються на виробництві і реалізації товарів, завжди зацікавлені в тому, щоб знизити загальний рівень товарних запасів, зменшити загальну кількість торговельних операцій і в той же час наблизитися до споживача.

Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність у сфері товарообігу, істотно відстає від торговельної практики. Незважаючи на те, що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти, брокери, консигнатори і консигнанти і т.д., законодавство України не визначає їх юридичний статус та суть діяльності.

У міжнародній практиці торгове посередництво виражається у таких видах послуг, кредитування сторін, рекламні заходи, страхування товарів та ін.

Щоб зрозуміти суть договору комісії,, необхідно звернутися до норм міжнародного торгового права і звичайно до норм цивільного права України.

Визначення договору комісії дано у ст. 395 ЦК України. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

З даного визначення можна зробити висновок, що за договором комісії вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії.

Слід розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента. Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності зберігається за комітентом до моменту передачі комісіонером цих речей третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при вчиненні комісіонером угод з третіми особами.

Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером де в чому має спільні риси із взаємовідносинами довірителя і повіреного. Основою таких взаємовідносин є договір дорученням

Схожість договору доручення та договору комісії полягає в тому, що і в договорі доручення є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента). Але між ними існують і істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, повірений же ніяких прав та обов'язків за укладеними угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення двох правовідносин: між комісіонером і комітентом, комісіонером і третіми особами. За договором доручення ніяких правовідносин між повіреним і третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми особами. [13, c.144-145]

Для договору комісії необхідно, щоб намір комісіонера перенести на іншу особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер зобов'язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов'язки. Тобто, якщо у зовнішніх правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обов'язків за угодами з третіми особами є комісіонер, то внаслідок внутрішніх правовідносин між комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою перенесені на комітента.

Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли у відповідній до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних умов договору. Це означає, що права та обов'язки сторін з'являються ще до передачі майна комітентом комісіонерові. Договір комісії є двостороннім, тобто таким, у якому кожна сторона (комісіонер і комітент) має певні права та обов'язки. Звідси випливає, що договір комісії є сплатним, адже кожна сторона зобов'язується вчинити на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов'язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент -- сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент -- це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер -- це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації у межах своєї спеціальної правоздатності, зокрема державні та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 37 учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб'єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, установ, вузів, тобто у Правилах перелічені суб'єкти, які можуть бути комітентами.

Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не пов'язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна, так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера. [8, c.124]

Договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого вжитку. Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договір комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування тощо. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і виробничі кооперативи реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні об'єднання також виконують комісійні доручення організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.

Як особливий вид договорів, договір комісії регулюється законодавством ФРН, Франції та Швейцарії. У країнах з дуалістичною системою приватного права договір комісії розглядається як торгова угода і регулюється торговими кодексами. Найбільш повно договір комісії і пов'язані з ним відносини врегульовано в Німецькому цивільному праві та швейцарському зобов'язальному законі. В сучасному обігу договір комісії опосередковує різного роду банківські операції. Відносини між комісіонером і комітентом у цих державах регулюються погодженими сторонами умовами комісії, спеціальними нормами торгового законодавства і торговими звичаями. У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент) вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Створений в основному судовою практикою Великобританії агентський договір нині не лише широке використовується в майновому обігу всередині держав загального права, а й є також одним із найпоширеніших видів міжнародних угод.

Агентський договір може бути спрямований на вчинення як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою. Як правило, агент діє від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприянням угоди створюють права та обов'язки безпосередньо для принципала. Судова практика допускає й інші способи вступу агента у відносини з третіми особами при здійсненні покладеного на нього принципалом доручення, а саме: а) агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала; б) агент може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його ім'я. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, економічний результат вчинених ним угод лягає на принципала. Незалежно від способу виступу агента-- це, як підкреслюють англійські юристи, становить одну з особливостей права Великобританії порівняно з континентальним правом -- принципал має право пред'являти вимоги з укладеної агентом угоди безпосередньо до третьої сторони за наявності у агента повноваження на вчинення тієї чи іншої дії.

Визнані судовою практикою Великобританії та США способи виступу агента при здійсненні взятого ним на себе перед принципалом зобов'язання (вчинення як юридичних, так і фактичних дій) свідчать про те, що агентський договір призначений регулювати відносини, опосередковані в континентальному праві трьома видами договорів, а саме договором доручення, договором комісії і договором про посередництво. Агентський договір є важливою підставою створення відносин з товарного представництва. [19, c.307]

Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. До операцій консигнації належать операції з реалізації товарів, згідно з якими одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого Імені товари, що належать консигнантові. Такий договір часто зустрічається у зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці таких товарів, які мало відомі місцевим покупцям. На відміну від договору комісії, у договорі консигнації не може встановлюватися право консигнатора на відшкодування йому витрат по зберіганню майна консигнанта. Всі витрати по зберіганню сплачує консигнатор. Поставлений на консигнацію товар є ніби пробною поставкою. Укладаючи договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому обов'язки, пов'язані з маркетинговим дослідженням ринку збуту. У договорі консигнації передбачається обов'язок консигнатора не тільки здійснювати рекламу товару, а й надавати можливість потенційним покупцям безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі тощо. Як і в договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу третій особі належить консигнантові і до консигнатора не переходить.

2.2 Предмет договору комісії

Характеристика договору комісії

1. Предметом договору комісії є вчинення однієї чи декількох угод. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформляється агентськими договорами, предметом яких також є укладення угод, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення угод.

В силу своєї правової природи комісія традиційно застосовується у сфері торгівлі. Зважаючи на це, наказами колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 37 були затверджені Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, а від 8 липня 1997 р. № 343 - Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Проте у сучасному економічному обороті предметом договору комісії все частіше стають цінні папери; також за допомогою інституту комісії здійснюються різного роду банківські операції. Договір комісії широко застосовується під час реалізації газу, електроенергії тощо.

2. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. ЦК України не містить вказівок ані щодо правової форми сторін (юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності чи ні. Проте оскільки предметом розгляду цього підручника є саме господарська (підприємницька) діяльність, в межах якої здійснюються угоди, укладення яких, в свою чергу, є предметом договору комісії, сторонами господарського договору комісії є суб'єкти господарювання або суб'єкти господарювання і не господарюючі суб'єкти - юридичні особи (ст. 179 ГК України).

3. Комісіонер зобов'язується вчиняти угоди від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від агентського договору (договору доручення), за яким агент (повірений) зобов'язується вчинити дії від імені клієнта (довірителя). Проте на цю особливість із невідомих причин не звертає увагу Закон України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п. 4.7 ст. 4 якого фактично прирівнює договори доручення до договорів комісії, вказуючи при цьому на те, що в межах цих договорів відбувається уповноваження "платника податку (комісіонера) здійснювати продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (комітента)". Подібна колізія міститься також у Правилах здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затв. наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 23 грудня 1996 р. № 331, п. 1 яких визначає комісійну діяльність по цінних паперах (брокерську діяльність) як здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів. [7,c.48]

Згідно зі ст. 1016 ЦК України за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Незважаючи на це, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК України). Таким чином, під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента - комітент хоча і не бере участі в угоді з придбання/реалізації майна, проте він весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Під час передачі комітентом комісіонерові майна на реалізацію комісіонер повинен оформити довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від комітента, за винятком випадків, коли комісіонер є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності (див. п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затв. наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99). В свою чергу, якщо комітенту повертається нереалізоване майно, для отримання останнього він також повинен оформити довіреність.

4. Комісіонер вчиняє угоди за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії із агентським договором (договором доручення). Згідно зі ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії.

5. Комісіонер вчиняє угоди за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо ж договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. [21,c.28]

Розділ 3. Особливості правового регулювання договору комісії

3.1 Форма, порядок укладення та строк договору комісії

Відповідно до ст.396 ЦК України договір комісії незалежно від складу його учасників і суми укладається у письмовій формі. Мається на увазі проста письмова форма. Недодержання такої форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на покази свідків (ст. 46 ЦК). Залежно від виду договору комісії комісійне доручення

може оформлятися різними документами, зокрема квитанцією, нарядом тощо. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами1 громадяни України повинні пред'являти паспорт або документ, що його замінює, іноземні особи -- відповідну посвідку на проживання в Україні або національний паспорт з відміткою про перебування в Україні.

Договір комісії на продаж сільськогосподарської продукції може бути укладений шляхом видачі колгоспові накладної організації споживчої кооперації, яка приймає продукти. У договорі (накладній) зазначається найменування продуктів, дата їх прийняття, ким здано продукти, їх кількість і якість, а також продажна ціна, встановлена за погодженням сторін, строки розрахунків (ч. 2 ст. 396 ЦК).

Товари або продукцію від юридичних осіб приймають відповідно до товарно-супровідних документів та за наявності інформації про товар (щодо якості, кількості тощо), викладеної згідно із законодавством про мови. Нові товари вітчизняного та зарубіжного виробництва приймають на комісію за наявності у комітента -- господарюючого суб'єкта (крім фізичної особи, яка не має статусу підприємця-громадянина) документів, що підтверджують належну якість товарів, а товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, -- за наявності сертифіката відповідності або його копії чи свідоцтва про визнання іноземного сертифіката у державній системі сертифікації. [17, c.234]

Товари, що не підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, приймаються на комісію за наявності гігієнічного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи на імпортовану продукцію. Якщо на завезені з-за кордону партії товарів, що були у вжитку, відсутні дані щодо їх безпеки для здоров'я населення, то приймання на комісію таких товарів, їх реалізація та використання дозволяються лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної еспертизи. Гарантійні терміни на нові товари встановлює виробник. Щодо товарів, на які гарантійні терміни не встановлено, покупець має право пред'явити продавцеві (виробникові) відповідні вимоги, якщо недоліки виявлено протягом шести місяців від дня передачі товарів покупцеві. Відповідальність за відповідність товарів характеристикам, вказаним у квитанціях, несе комісіонер.

Приймаючи товари на комісію, комісіонер на кожну одиницю товару виписує квитанцію у двох примірниках і товарний ярлик. Перший примірник квитанції видається комітентові, другий залишається у комісіонера. Товарний ярлик повинен мати той самий номер, що і квитанція. Для дрібних речей виписується цінник із зазначенням номера квитанції та ціни реалізації товару. При продажу товару товарний ярлик або цінник з нього не знімається Згода комітента з умовами здавання товару на комісію, його продажу та умовами повернення не реалізованого товару підтверджується підписом комітента у двох примірниках квитанції. Якщо комітент не згоден з цими умовами, комісіонер має право відмовити е прийманні товару.

Технічно складні товари, на які не вийшли гарантійні терміни користування, приймають на комісію разом з паспортом і гарантійним талоном, що при продажу передаються покупцеві.

При здачі товару на комісію комітент за домовленістю з комісіонером встановлюють ціну на комісійний товар на підставі ринкового попиту. Працівники господарюючого суб'єкта зобов'язані інформувати комітента про існуючі ціни на товари, які здаються на комісію. Продажна ціна речі, прийнятої комісійним магазином, визначається угодою сторін, але вона не повинна перевищувати державних роздрібних цін на відповідні речі. Продажна ціна антикварних та унікальних речей, творів мистецтва встановлюється комісійним магазином за спеціальною оцінкою. Продажна ціна лишків сільськогосподарських продуктів, прийнятих організацією споживчої

Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України вів 8 липня 1997 р. № 342 "Про внесення змін і доповнень до Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами", затверджених наказом МЗЕЗторгу від 13 березня 1995 р. № 37* // Урядовий кур'єр. -- 1997. -- 6 листопада.

Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродорвольчими товарми:

Зате. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 8 липня 1997 р. № 343 // Закон і бізнес. -- 1997. -- № 46.

кооперації від колгоспів для продажу на комісійних засадах, визначається угодою сторін (частини 1. 2, і 4 ст. 401 ЦК).

У певних випадках може бути знижена ціна на товар, що зданий на комісію і не реалізований протягом встановленого строку (60 календарних днів). Зокрема, якщо товар не реалізовано у строк, то ціна може бути знижена на ЗО відсотків від встановленої сторонами первинної вартості товару, а якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 днів, то ціни знижують на 40 відсотків від залишкової ціни після першого зниження.

Раніше вказаних строків може бути знижена ціна на зданий товар на вимогу комітента. В даному випадку уцінка товару відображається на всіх примірниках квитанцій, де ставиться підпис комітента, і на товарному ярлику. Товари, прийняті на комісію, виставляються в торговельному залі для продажу не пізніше наступного дня після прийняття.

Для продажу певних товарів комісійний магазин повинен мати ліцензію, зокрема спортивну і мисливську вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, а також холодну зброю, спеціальні засоби, заряджені сполуками сльозоточивої і дратівної дії, магазин реалізує на підставі ліцензії встановленої форми, яка видається органами внутрішніх справ.

Будь-яка особа може купити товар зданий на комісію. При продажу товару продавець виписує товарний чек, де зазначається номер чи найменування торговельного підприємства, номер товарного ярлика, назва товару, гарантійні терміни, ціна реалізації, дата продажу та прізвище продавця.

Певні товари можуть купувати лише громадяни, які мають на це дозвіл органів внутрішніх справ за місцем проживання. Це, зокрема, стосується тих товарів, які можуть продавати комісійні магазини, що мають ліцензію. За набуті комісійні товари покупець може розрахуватися готівкою. Також покупцям дозволяється за згодою комісіонера проводити розрахунки через установи банків з їх особистих рахунків. Якщо комісійні товари знімаються з продажу, то це оформляється актом, і товари повертаються комітентові на підставі письмового розпорядження керівника суб'єкта господарювання. [12, c.167]

Чинне законодавство не визначає терміну договору комісії. Договір комісії може бути укладений як з вказівкою строку його виконання, так і без вказівки строку. Проект ЦК України (ст.1069)1 встановлює, що договір комісії може бути укладений на певний строк або без зазначення строку його чинності, із зазначенням або без зазначення території його виконання.

Законодавство, зокрема наказ МЗЕЗторгу України "Про внесення змін і доповнень до Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами" від 8 липня 1997 р.2 встановлює строк реалізації товару, що зданий на комісію, -- 60 календарних днів. Після закінчення цього строку товар повертається комітентові або на нього знижується ціна.

3.2 Права та обов'язки сторін за договором комісії

Як зазначалося вище, договір комісії є двостороннім, отже сторони договору пов'язані взаємними правами та обов'язками. Обов'язки однієї сторони водночас є правами другої сторони. Основним обов'язком комісіонера є виконання узятого на себе доручення відповідно до вказівок комітента і на умовах, найвигідніших для комітента (ст. 399 ЦК). Будучи самостійним контрагентом щодо третьої особи, комісіонер повинен здійснити в інтересах комітента всі права та виконати всі обов'язки, які випливають з угоди з третьою особою, укладеною для виконання доручення.

...