Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів

В 80-ті роки, жінки-депутати Верховної Ради становили 33% всієї чисельності парламенту. Однак, це відбувалось завдяки квоті, що була введена за часів Горбачова. Ця жіноча частка представництва уособлювала лише декоративні ознаки соціальної демократії. По-перше, жінки-депутати обирались за соціальним походженням і формою трудової діяльності, внаслідок чого 90% депутаток були представниками жіночої когорти, зайнятими фізичною працею, яка не потребує високого рівня освіти, в той час, як 60% спеціалістів з вищою та середньою освітою були саме жінки. По-друге, такий запланований відсоток був чисто формальним і не висвітлював дійсну активність жіноцтва у прийнятті державних рішень.

Зараз, як і в радянську добу, жінки, 90% яких включено в суспільне виробництво (фактично без права вибору), виявляються тією тягловою силою, за допомогою якої все ще триває суспільне життя. Відпрацьовуючи на виробництві, відстоюючи в чергах та перетягуючи на собі по декілька тон продуктів на рік, готуючи їжу та доглядаючи дітей, жінки просто не мають ані фізичної енергії, ані моральних сил для участі в процесі прийняття рішень. Дані, що наведені нижче, репрезентують дійсне (не декороване) ставлення жінок до політики, політичних подій та лідерів, а також рівень їх соціальної активності.

В 1990 р. всього лише 3% всіх посад світових урядів обіймали жінки. Цей розподіл, однак, не є рівномірним. Адже в урядах 93 країн жінки не займають жодної посади. Навіть в міжнародних організаціях структури ООН та Європейської співдружності, які часто й ініціюють прийняття міжнародних документів з прав людини, жінки складають лише 5% верхівки. Жіноче представництво в найвищих ешелонах влади в світі становить менше, ніж 10% - здебільшого в специфічних галузях - освіти, охорони здоров'я та соціальній сфері, але проблемою є те, що будь-яка політична активність жінок практично є майже неможливою, оскільки графік роботи організацій та установ більше підходить чоловікові, аніж жінці, що має сімейні обов'язки.

Однією із реальних можливостей вирівняти кількість жінок-парламентарів - це прийняття національних законів про квотування для жінок місць у списках кандидатів та парламентах держав. Така практика прижилася в Швеції, де жінки в уряді і парламенті складають 50%.

Саме під впливом таких сучасних підходів до розуміння сутності прав жінки було поступово змінено правове розуміння принципу рівності чоловіків та жінок. І якщо перші універсальні документи на зразок Статуту ООН 1945 р., Загальної декларації прав людини 1948 р., Декларації Генеральної Асамблеї ООН "Про ліквідацію дискримінації відносно жінок" 1967 р. документально закріпили статеву рівність, то Женевська конвенція 1979 р. вперше вводить правову норму ліквідації всіх форм дискримінації жінок як відмінну від просто дискримінації протилежних статей. Тобто було здійснено відхід від норми так званої гендерної нейтральності, що вимагала однакового ставлення до чоловіків та жінок на основі рівності. Офіційно було визнано, що специфічні природні особливості жінок, необхідність захисту материнства та здоров'я жінки, широка практика дискримінації вимагають особливих правових норм.

За загальними підрахунками більше 50% жінок працюють в сфері послуг, на місцях меншої соціальної цінності (при тому, що 78% з них отримують вищу освіту, тільки 26% працюють за спеціальністю), тобто мають меншу заробітну платню. В сім'ях, де одна жінка є годувальником, ситуація за таких умов стає справді складною. Такі родини офіційно вважаються бідними.

За даними того ж Світового Банку на 1994 р. в Аргентині як найбільш розвиненій країні Карибського регіону в 100 найбільших фірмах держави жінки займають всього 4.9% робочих місць, в сфері послуг - 6.2%, в банківській сфері - 3%. Водночас, влаштування на роботу теж є проблематичним, оскільки висувається ряд специфічних вимог до віку, сімейного стану, походження, наявності дітей, місця проживання жінки. За офіційними даними 80% всіх працевлаштованих жінок отримують нижчу заробітну платню з причин, що не мають нічого спільного з їх кваліфікацією, жінки мають менший доступ до кредитів і фінансових послуг, навчальних програм та досліджень, повільніше просуваються по службі. А що говорити про тих жінок, які не навчені навіть елементарній грамоті? Скільки шансів на працевлаштування мають вони? Але ж в деяких державах Південної Америки їх кількість досягає 45%.

Висновки

Отже, опрацювавши дану тему, автор прийшов до висновку, що права жінок хоч і є особливою категорією прав людини, але попри все це і наявність відповідної правової бази ці права в наш час порушуються. Про ці порушення свідчать факти та статистика з різних інформаційних джерел. Ця категорія прав людини офіційно визнана відносно не давно. По відношенню до історії цей проміжок часу невеликий. Тому ще потрібно розвивати, створювати нові механізми здійснення прав жінок. За такий довгий період, як історія у суспільстві сформувалось специфічне ставлення до прав жінок. І за такий малий час суспільство не могло так швидко змінити своє ставлення до цієї категорії прав людини. Тому, на думку автора, потрібно ще вдосконалювати нормативну базу даного питання, а також шляхи та методи реалізації прав жінок.

Автор вважає, що в наш час дуже важливо, щоб держава не лише ратифікувала необхідні міжнародні документи і створила ідеальне законодавство. Перш за все необхідно, щоб було створено таке соціально-економічне середовище, за якого дотримання та реалізація прав жінки, як і взагалі прав людини, стали б реальністю. Саме такі зміни будуть поступово створювати й нову систему суспільних відносин, яка буде носити не статеву, а соціальну і правову основу. Ця система суспільних стосунків і має сьогодні назву "гендер".

Література

1. Декларація про викорінення насильства проти жінок / Наші людські права. Посібник з жіночих людських прав. К., 1996. С. 164-168.

2. Загальна декларація прав людини.

3. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок / Права людини. К.: Наук. думка, 1992. С. 109-123.

4. Конституція України.

5. Кодекс про шлюб та сім'ю.

6. Кодекс законів про працю.

7. Кримінально - процесуальний кодекс.

8. Цивільний кодекс.

9. Кодекс про адміністративні правопорушення.

10. Закон України " Про зайнятість населення ".

11. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" / Голос України, 1998, № 83.

12. Головченко В. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів // Право України.- ЮрІнком., 1999. С. 38-41.

13. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. ХVI. М.: Политиздат, 1957. С. 280-290.

14. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. М.: Между-народные отношения, 1972. С. 45-46.

15. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. М.: Международ. отношения, 1975. С. 14.

16. Зимин В. "Жрицы любви" в криминальном аспекте // Советская милиция. 1991. № 7. С. 1-6.

Размещено на Allbest.ru