Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки

1.2 Поняття ліцензування господарської діяльності

1.3 Основні категорії ліцензування господарської діяльності

1.4 Відмежування ліцензування від суміжних правових понять

1.5 Нормативно-правова основа ліцензування господарської діяльності

РOЗДІЛ II. ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Порядок видачі та переоформлення ліцензій

2.2 Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності та контроль за їх додержанням

2.3 Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства

РОЗДІЛ III. СПЕЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Призначення та зміст спеціального порядку ліцензування

3.2 Види діяльності, для яких встановлений спеціальний порядок ліцензування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід України до ринкових відносин являє собою початок нового для держави етапу розвитку. Такий перехід супроводжується трансформацією традиційних і появою нових засобів публічної дії на економіку. Процеси, що відбуваються в економіці держави, зупинити неможливо, однак можливо створити діючий організаційно-правовий механізм, який дозволяє забезпечувати державний контроль за тими видами діяльності, здійснення яких може призвести до заподіяння шкоди правам, законним інтересам, моралі і здоров'ю громадян, обороноздатності країни та безпеці держави.

Держава упорядковує процес здійснення господарської діяльності, контролює її законність, обмежує можливі негативні прояви такої діяльності. В механізмі державного регулювання економіки на цьому етапі розвитку широко застосовується такий засіб, як ліцензування окремих видів господарської діяльності. Введення ліцензування в Україні зумовлено змінами в характері впливу держави на суспільні відносини, що складаються в сфері господарської діяльності. Ліцензування дозволяє додержуватися балансу інтересів суб'єктів господарювання, з одного боку, споживачів та держави, з іншого.

Ліцензування відіграє особливу роль у впорядкуванні ринкових відносин, оскільки без нього неможливе законне входження і функціонування суб'єктів господарської діяльності в господарському обороті при здійсненні ними ліцензованого виду діяльності. Цей засіб попереджає участь сумнівних господарюючих суб'єктів в економіко-правових відносинах і, відповідно, можливі порушення прав потенційних контрагентів і споживачів. Ліцензування виступає одним із засобів забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Вперше положення про ліцензування було вміщено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» [6]. З прийняттям Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [37] (далі - Закон про ліцензування) та Господарського кодексу від 16 січня 2003 р. [4] (далі - ГК) ліцензування перетворилось у діючий ефективний засіб державного регулювання економіки, який сприяє забезпеченню оборони країни і безпеки держави, захисту прав громадян, їх законних інтересів, моралі та здоров'я. Разом з тим прийняття Закону про ліцензування та пов'язаних з ним нормативно-правових актів не вирішило всіх проблем і протиріч у чинному законодавстві. Сьогодні відсутня науково обґрунтована політика держави щодо ліцензування господарської діяльності, внаслідок чого процес нормотворення у цій галузі має безсистемний характер. Проведений аналіз засвідчує, що більшість нормативно-правових актів, які приймаються з питань ліцензування окремими центральними органами виконавчої влади, захищають лише вузьковідомчі, а не загальнодержавні інтереси.

Недосконалому регулюванню в діючому законодавстві відносин ліцензування сприяє нерозробленість його теоретичної бази, а саме механізму ліцензування господарської діяльності. Незважаючи на те, що ліцензування окремих видів діяльності набуло такого широкого застосування для регулювання господарської діяльності, воно ще не стало предметом всебічного дослідження в юридичній літературі.

Вищезазначені обставини визначають актуальність і практичну доцільність проведення комплексного дослідження за темою дипломної роботи для науки господарського права.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дипломної роботи є підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань загального та спеціального порядків ліцензування видів діяльності крізь висвітлення проблем правового регулювання нормами вітчизняного законодавства сфери ліцензування. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- визначення поняття ліцензування господарської діяльності, виявлення основних причин, цілей, ознак та функцій ліцензування;

- визначення критеріїв віднесення окремих видів діяльності до таких, що ліцензуються, та наслідки введення їх в законодавчий механізм;

- відмежування ліцензування від таких суміжних правових понять, як патентування, сертифікація;

- систематизація порядку видачі та переоформлення ліцензій;

- визначення сутності і змісту ліцензійних умов здійснення господарської діяльності, контролю за їх додержанням, та особливостей господарсько-правової відповідальності у сфері ліцензування;

- обґрунтування пропозицій щодо усунення виявлених недоліків правового регулювання ліцензування господарської діяльності.

Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням ліцензування певних видів господарської діяльності.

Предметом дослідження є господарсько-правові норми, які регулюють відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності.

Теоретичну основу дослідження склали положення, висновки, наукові результати, що містяться в працях вітчизняних та зарубіжних правознавців й економістів, а саме: С.С. Алексєєва, Е.Е. Бекірової, А.Г. Бобкової, С.М. Вінник, В.П. Жушмана, Ж.А.Іонової, А.С. Ластовецького, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, О.М. Олійника, І.Г. Побірченка,, Н.О. Саніахметової, Р.Б. Шишки, Шпомер А.І. та інших.

Емпіричну базу дослідження склали законодавство України та інших країн, правозастосовна практика, а також спеціальна наукова література, в якій досліджуються проблеми правового регулювання ліцензування господарської діяльності.

Методологія дослідження. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні джерел правового регулювання ліцензування в Україні та правозастосовної практики. Системно-структурний метод був використаний при визначенні поняття та ознак ліцензування. У роботі також застосовувались окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, метод аналізу та синтезу. Метод аналізу був використаний при дослідженні поняття ліцензування, порівняльно-правовий - для визначення вітчизняного та зарубіжного законодавства, історико-правовий метод використовувався при ретроспективному дослідженні розвитку ліцензування в Україні та зарубіжних державах.

Теоретична та практична значимість роботи полягає в можливості використання результатів дослідження для вдосконалення законодавства у сфері ліцензування господарської діяльності, удосконалення правового регулювання ліцензування господарської діяльності, подальших наукових досліджень проблем ліцензування господарської діяльності.

Теоретичне значення дисертації полягає у розвитку та поглибленні наукових положень щодо правового регулювання ліцензування господарської діяльності, що є актуальним в умовах розгорнутої дискусії стосовно меж державного регулювання господарської діяльності через такий засіб, як ліцензування господарської діяльності.

Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на вирішення проблем правового механізму застосування такого засобу державного регулювання як ліцензування. Розроблені положення можуть бути цікавими для студентів, аспірантів, науковців, практичних працівників, які безпосередньо займаються проблемами ліцензування господарської діяльності.

Про «можливість регулювання підприємництва через ліцензії» було закріплено в Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, яка була затверджена постановою Верховної Ради УРСР від 1 листопада 1990р.

Ліцензування як засіб державного регулювання відносин у сфері господарювання з'явилося в Україні одночасно із закріпленням на законодавчому рівні підприємницької діяльності (ч.2 ст.4 Закону України “Про підприємництво” в редакції від 7 лютого 1991 року)

Розвиток ліцензування почався на рубежі 1991-1992 рр. Держава в цих умовах була зацікавлена в інтенсивному розвитку підприємницької діяльності, однак її існування поза державним регулюванням не уявлялося можливим. Назріла необхідність введення діючих засобів захисту прав громадян та економічної безпеки, одним із яких і став метод ліцензування, який було введено зазначеним Законом України.

В Указі Президента України від 20 травня 1999 р. №539/99 “Про впровадження дозвільної системи в сфері підприємницької діяльності зазначалося про необхідність вживання заходів щодо впорядкування встановлених нормативно - правовими актами України правил і порядку одержання суб'єктами підприємницької діяльності дозволів (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, виходячи з того, що єдиним документом дозвільного характеру, що дає право на заняття певним видом підприємницької діяльності, яке підлягає обмеженню відповідно до законодавства, є ліцензія.

Закон України від 1 червня 2000 року „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” регулює загальний порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності [24]. Особливості ліцензування деяких видів діяльності передбачені окремими законами.

Ліцензування як засіб державного регулювання у сфері господарювання, спрямований на забезпечення єдиної державної політики у сфері господарської діяльності та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, отримав закріплення у ст.12-14 ГК України.

Ліцензування являє собою, з однієї сторони, дієвий механізм реалізації прав громадян на заняття не забороненими законом видами діяльності, з іншої - один із способів забезпечення законності [105,C.151]. Ліцензування слугує встановленню особливого державного контролю за здійсненням таких видів господарської діяльності, які мають певні особливості, що пов'язані з реалізацією найбільш важливих публічних інтересів. До них перед усім слід віднести забезпечення суспільної, економічної, екологічної безпеки. Цієї мети може бути досягнуто як шляхом попереднього (на стадії видачі дозволів), так і наступного контролю за дотриманням суб'єктом господарювання, що отримав ліцензію, тих умов, на яких вона була йому видана. Органи, що здійснюють ліцензування, мають змогу оперативно реагувати на допущені порушення шляхом призупинення чи анулювання ліцензії. Це дозволяє вважати ліцензування ефективним засобом державного регулювання економіки.

Ліцензування виключає необхідність паралельно здійснювати інший пливний контроль за діяльністю господарюючого суб'єкта в частині дотримання суспільних інтересів. Разом з тим, недостатня реалізація на практиці контролюючої функції спеціального дозволу здатна позбавити ліцензування ролі державного регулятора і надати йому виключно фіскального характеру.

За своєю правовою природою ліцензування є засобом прямого впливу держави на господарюючі суб'єкти на відміну, наприклад, від таких економічних чинників (регуляторів), як податки чи митний тариф, що не напряму впливають на поведінку особи через її інтереси. Ліцензування встановлюється не лише в інтересах держави, воно необхідне для захисту споживачів та й самих учасників підприємницької діяльності. Дозвільний характер певних видів підприємницької діяльності властивий не тільки для країн, що здійснюють трансформацію до ринкової економіки, а й давно відомий державам, де ринкова економіка є розвинутою [108,C.111].

Однак надмірна кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, обмежує можливість підприємців займатися відповідною діяльністю, ускладнює їх участь на конкурентному ринку, тим саме негативно впливає на розвиток підприємництва в цілому.

Обґрунтовуючи необхідність державного регулювання господарської діяльності через ліцензування, можна назвати декілька основних причин і зумовлених ними цілей такого втручання: державний облік суб'єктів, що здійснюють певний вид діяльності; захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому; забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності.

Відносно критеріїв визначення видів господарської діяльності такими, що підлягають ліцензуванню, то у Законі України від 23 грудня 1997 р. «Про внесення змін до Закону України Про підприємництво» зазначалося, що обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають лише ті види діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище і безпеку держави.

Аналіз чинного законодавства України про ліцензування та наукових джерел дозволяє визначити критерії, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, хоча слід зазначити, що в самому Законі про ліцензування ці критерії не зазначені. На наш погляд, такими критеріями є:

· шкідливий вплив на здоров'я населення, навколишнє природне середовище;

· належне використання вичерпних корисних копалин;

· обмеження впливу на суспільство небезпечних факторів господарської діяльності;

· забезпечення певних прав та інтересів громадян;

· забезпечення безпеки на виробництві при будівництві та експлуатації окремих об'єктів;

· надмірно висока прибутковість господарської діяльності.

Введення в законодавчий механізм критеріїв для визнання видів діяльності ліцензованими має прогресивні тенденції:

по-перше, це дає змогу провести внутрішню класифікацію ліцензованих видів діяльності, що дозволить вже на цей час зменшити їх кількість;

по-друге, за їх допомогою можна визначати ті види діяльності, що не ліцензуються, але потребують ліцензування;

по-третє, зробити ревізію існуючих ліцензованих видів діяльності, з тим, щоб у майбутньому припинити їх ліцензування.

Критерії видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, повинні бути виявлені, науково обґрунтовані, виходячи з цілей ліцензування, і введені до Закону про ліцензування. Це обмежить можливість у майбутньому безпідставно розширювати перелік ліцензованих видів діяльності.

При вирішенні питання застосування ліцензування до конкретного виду діяльності повинно застосовуватись правило: ліцензування застосовується лише в тих випадках, коли інші засоби регулювання не дадуть належних результатів. Критерії для визначення видів діяльності ліцензованими виступають “правовим коридором” для формування обґрунтованого переліку видів ліцензованої діяльності.

Відсутність законодавчо визначених критеріїв віднесення окремих видів діяльності до таких, що ліцензуються, призвела до того, що в останній час збільшується, іноді без достатніх підстав, перелік ліцензованих видів господарської діяльності.

До ліцензованих видів віднесені найрізноманітніші види господарської діяльності, і цей перелік постійно розширюється. Це відбувається тому, що соціально-економічна обумовленість ліцензування окремих видів господарської діяльності знаходиться за межами нормативно-правового регулювання і тому її важко оцінити.

Крім того, на нашу думку, необхідно здійснювати децентралізацію ліцензування. Це означає, що на загальнодержавному рівні треба в обов'язковому порядку ліцензувати тільки ті види господарської діяльності, що стосуються загальнодержавних інтересів. На місцевому рівні спеціальні підрозділи обласних та районних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування могли б приймати рішення практично щодо всіх інших видів господарської діяльності.

Ліцензування окремих видів діяльності обмежує кількість суб'єктів, що займаються тим чи іншим видом діяльності, та визначає умови і вимоги щодо її здійснення [104,C.17]. Тому допущені в організації роботи по ліцензуванню прорахунки можуть призвести до великих економічних і соціальних втрат, створити перешкоди на шляху становлення і входження на ринок нових суб'єктів господарювання.

З огляду на державні інтереси, такий засіб державного регулювання як ліцензування повинен, з однієї сторони, забезпечити захист суспільства від шкідливих наслідків господарювання в тих випадках, коли даний вид господарської діяльності вимагає дотримання особливих умов її ведення, а з іншої сторони - не служити перепоною для розвитку підприємницької діяльності, штучно обмежуючи доступ на ринок, процедурно і фінансово ускладнюючи можливість розпочати і здійснювати відповідну діяльність.

Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності має бути спрямований на реалізацію інтересів всіх учасників цього процесу, а саме, суб'єктів господарювання, споживачів, держави і забезпечувати:

суб'єктам підприємництва: більш простий вихід на ринок максимального числа підприємницьких структур; зниження до мінімуму ліцензійних зборів та інших витрат, пов'язаних з отриманням ліцензії.

споживачам: гарантії від проникнення на ринок небезпечних для життя і здоров'я, неякісних товарів і послуг.

державі: розвиток і цивілізоване функціонування ринку; створення належних умов дотримання балансу інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому; пряме і непряме збільшення податкових надходжень до бюджету.

1.2 Поняття ліцензування господарської діяльності

У загальному розумінні поняття «ліцензія» визначається як спеціальний дозвіл, що видається компетентним державним органом або уповноваженою ним посадовою особою на здійснення певних дій чи діяльності у визначених сферах або на використання певних прав, що належать іншій особі [101,C.32].

У науковій літературі, в якій розглядається поняття «ліцензія», визначається, що воно походить від латинського слова „ліцензія” (licentio) і означає право, дозвіл, а тлумачиться як «дозвіл, який видається спеціально уповноваженим органом державної влади або місцевого самоврядування на провадження певних видів діяльності, що підлягають ліцензуванню» [110,C.12].

У чинних нормативно - правових актах термін “ліцензія” використовується в різних змістових значеннях (поняттях):

- як дозвіл, що видається спеціально уповноваженим органом на зайняття певним видом діяльності, здійснення якого без ліцензії забороняється відповідно до Закону про ліцензування та законів, що встановлюють спеціальний порядок ліцензування в окремих сферах діяльності;

- як дозвіл на експорт товару згідно Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» [6, Ст. 2];

- як дозвіл на використання в підприємницькій діяльності запатентованого об'єкту промислової власності, що регулюється статтями 1107-1109, 1114 Цивільного кодексу України та Законом України від 15 грудня 1998р. „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” [20,Cт. 3].

Об'єктом, на який видається документ дозвільного характеру, є земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга.

На нашу думку, головною різницею між ліцензією і дозволом є те, що дозвіл є різновидом документа дозвільного характеру, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, а ліцензія - на конкретний вид діяльності з дотриманням певних критеріїв і вимог.

З метою уніфікації використання термінології в законодавчих актах є доцільним зробити висновок про те, що центральне місце в системі ліцензійного законодавства займає Закон про ліцензування, який, по-перше, вміщує легальне визначення терміну „ліцензія” і тим самим складає єдину базу для всього правового режиму ліцензування, по-друге, вміщує вичерпний перелік видів діяльності, які ліцензуються. Тому, стосовно вказаних видів діяльності правовий режим має ідентичний для всіх зміст - застосування ліцензії. Складність полягає лише в тому, що до прийняття базового Закону про ліцензування, законодавець використовував два терміни - „ліцензія” і „дозвіл”. Однак з урахуванням правила, що пізніше видання акта одного рівня відміняє попередній по всьому тому, в чому він відрізняється, на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензування, повинен розповсюджувати термін „ліцензія”. Тому необхідне більш чітке законодавче регулювання і розмежування сфер застосування не тільки термінів, але і самих дозвільних документів - дозволів і ліцензій.

Предметом нашого дослідження є саме ліцензія як дозвіл на зайняття певним видом господарської діяльності, здійснення якого потребує дозволу з боку уповноважених органів, і без ліцензії забороняється. Інші два поняття, вказані вище, знаходяться поза межами нашого дослідження.

Стаття 1 Закону про ліцензування зазначає, що ліцензування це - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія у цьому Законі визначається як документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного терміну за умови виконання ліцензійних умов. Таке ж визначення ліцензії дає ч.3 ст.14 ГК України.

Ліцензування здійснюється по волі суб'єкта господарювання. Передумовою ліцензування такої діяльності є державна реєстрація. В установчих документах суб'єктів господарювання повинно бути безпосередньо вказано вид діяльності, що ліцензується. З моменту реєстрації суб'єкт господарської діяльності набуває спеціальної правосуб'єктності. Спеціальна правосуб'єктність полягає у визнанні за суб'єктом господарських відносин здатності мати і здійснювати, відповідно до офіційно зафіксованої мети, права та обов'язки. Правосуб'єктність реалізується через правовий режим, елементом чи умовою реалізації якого є отримання ліцензії і підпорядкованість діяльності ліцензійним умовам. Одержання ліцензіі є юридичним фактом (станом) для реалізації спеціальної правосуб'єктності, змістом якого, зокрема, є виконання обов'язку отримати ліцензію, для чого необхідно відповідати ліцензійним умовам.

У літературі зазначається точка зору відповідно до якої ліцензування розглядається як угода, що направлена на одержання необхідного елементу підприємницької діяльності [103,C.23]. З цим важко погодитися, тому що ліцензування не є угодою і ні в якому разі не являє собою добровільної угоди волевиявлення суб'єкта господарювання і органу ліцензування, а є обов'язковим для здійснення суб'єктом господарювання певних видів діяльності.

Ліцензування розглядається як господарсько-правовий регулятор підприємницьких відносин, метою якого є забезпечення нормального співвідношення приватних інтересів комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому [100,C.325].

Однією з найбільш розповсюджених точок зору є розуміння ліцензування як регулятора в системі державного регулювання економіки. Не дивлячись на те, що багато вчених надають великого значення ліцензуванню в сфері регулювання економіки, однак розуміють його по-різному. Іноді в загальному значенні без зазначення ролі ліцензування в механізмі державного регулювання економіки ліцензування розглядається як адміністративно-правовий регулятор підприємницької діяльності, який має за мету забезпечення нормального співвідношення приватних інтересів комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому. Однак, ймовірно, недостатньо лише вказувати, що ліцензування - це регулятор, слід визначити місце ліцензування як елемента в регуляторному механізмі. При визначенні такого місця ліцензування в системі державного регулювання економіки його визначають в якості методу, форми, способу або засобу. Так, на думку С. Алєксєєва, ліцензування являє собою один з найбільш розповсюджених способів забезпечення загальнодержавних інтересів в сфері приватноправової діяльності [98,C.16].

Можна стверджувати, що ліцензування - це діяльність уповноважених державних органів пов'язана із видачею ліцензій, переоформленням і анулюванням їх та наглядом уповноважених органів за дотриманням суб'єктами господарювання відповідних ліцензійних умов. Ліцензування застосовується державними органами у порядку, визначеному законодавством для узгодження публічних і приватних інтересів.

Державна політика у сфері ліцензування здійснюється за певними принципами, які зазначені у ст.3 Закону про ліцензування, зокрема, це:

- забезпечення рівності прав, інтересів всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

- захист прав, інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища від шкідливого впливу діяльності людини, забезпечення безпеки держави;

- встановлення на законодавчому рівні єдиного порядку ліцензування окремих видів господарської діяльності;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Тут також зазначається, що ліцензування не може впроваджуватися з метою обмеження конкуренції при здійсненні господарської діяльності. Крім того, в ст.3 зазначається, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Аналіз законодавства, яке регулює порядок ліцензування діяльності суб'єктів господарювання, дає можливість зробити висновок, що ліцензування здійснюється виключно за ініціативою суб'єкта господарювання і ніхто не може примусити його це зробити, однак суб'єкт господарювання зобов'язаний мати ліцензію для зайняття тими видами діяльності, щодо яких державою передбачені такі обмеження.

Вважаємо за необхідне зазначити, що правоздатність суб'єктів господарювання, які здійснюють ліцензований вид діяльності, пов'язана з наявністю у них ліцензії. Лише за наявності ліцензії щодо здійснюваного виду діяльності, господарюючі суб'єкти мають право займатися діяльністю, щодо якої передбачено ліцензування. Тому, можна зробити висновок, про те, що не маючи ліцензії на здійснення окремого виду діяльності, суб'єкт господарювання має певні обмеження, нехай не правосуб'єктності в цілому, так у її реалізації. Хоча таких положень не містить ні Цивільний ні Господарський кодекси України, однак аналіз норм цих кодифікованих нормативних актів дозволяє про це говорити.

Аналіз поняття та сутності ліцензування дозволяє, на нашу думку, вирізнити ознаки ліцензування, серед яких слід зазначити:

1. Публічний (державний) характер ліцензування. Ліцензування слугує забезпеченню суспільного (публічного) інтересу тому, що направлене на узгодження інтересів суб'єктів господарювання і суспільства в цілому. Метою ліцензування є встановлення особливого державного контролю за здійсненням таких видів діяльності, які мають певні особливості, що пов'язані з реалізацією найбільш важливих публічних інтересів. Держава через ліцензування виконує функцію представника суспільства, що покликаний забезпечувати умови його життєдіяльності.

Ліцензування здійснюють органи державної виконавчої влади - органи ліцензування залежно від виду господарської діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року №1698 “Про затвердження Переліку органів ліцензування” затверджено перелік органів ліцензування, які вирішують питання ліцензування господарської діяльності [58]. Органи ліцензування щодо тих видів діяльності, які зазначені в ст.2 Закону про ліцензування зазначаються в окремих законах.

2. Процесуальний характер ліцензування. Ліцензування господарської діяльності - це регламентована законодавчими актами процедура надання, переоформлення і анулювання ліцензій. Процедура надання та переоформлення ліцензій складається з декількох етапів:

Звернення суб'єкта господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, до органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Форма заяви та перелік документів встановлені в ч. 1 і ч. 2 ст. 10 Закону про ліцензування. Перелік документів, зазначений цим Законом, дещо різниться, в залежності від того, хто є заявником - юридична особа або фізична особа.

Прийняття документів органом ліцензування і оцінювання їх з точки зору формальних вимог для вирішення питання, чи не підлягають вони залишенню без розгляду у встановлених Законом про ліцензування випадках і порядку, що зазначені в ч.8 ст.10 цього Закону.

Оцінювання документів заявника органом ліцензування по суті для вирішення питання про відмову у видачі ліцензії або про видачу ліцензії. Порядок прийняття рішення про видачу ліцензії, строки, а також підстави відмови видачі ліцензії регулюються ст.11 Закону про ліцензування. Порядок прийняття рішення про видачу ліцензії за результатами проведення конкурсу регулюється ст.12 Закону про ліцензування.

Повідомлення заявника про прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії здійснюється у порядку передбаченому ч.2 ст.11 Закону про ліцензування.

Оформлення і видача ліцензії здійснюється на умовах, у порядку та у строки зазначені в статтях 14 та 15 Закону про ліцензування та в інших нормативно-правових актах, що регулюють відносини в сфері ліцензування. Постановою Кабінету Міністрів від 20 листопада 2000 р. № 1719 „Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності” запроваджено ліцензію єдиного зразка для видів діяльності щодо яких здійснюється ліцензування [59]. Порядок заповнення бланка ліцензії регулюється Інструкцією про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка, яка затверджена наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 р. №67. Терміни дії ліцензій та розміри плати за їх видачу встановлюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри та порядок зарахування плати за її видачу”.

Орган ліцензування здійснює контроль та нагляд за змінами, які відбуваються у ліцензіата і які є підставами для переоформлення ліцензії та видачі дубліката ліцензії, що зазначені в статтях 16, 17, та 18 Закону про ліцензування.

Здійснення контролю органом ліцензування та спеціальним уповноваженим органом ліцензування за додержанням ліцензіатом ліцензійних умов при провадженні господарської діяльності передбачено ст.20 Закону про ліцензування.

Анулювання ліцензії здійснюється за рішенням органу ліцензування у порядку та за умов, зазначених ст. 21 зазначеного Закону. Таке рішення може бути оскаржено в судовому порядку.

Отримання суб'єктом господарювання нової ліцензії на право провадження ліцензованого виду господарської діяльності після анулювання попередньої ліцензії здійснюється в порядку передбаченому ч.7ст.21 Закону про ліцензування.

3. Єдність ліцензування. Процес ліцензування регламентується законодавчими актами і є єдиним на всій території держави. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не вправі змінювати цей порядок.

4. Обов'язок ліцензування. Без ліцензії не можна здійснювати ті види господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягають обмеженню. До суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються санкції, передбачені Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

Вважаємо за необхідне зробити висновок, що важлива для суспільства господарська діяльність потребує не тільки чіткої правової регламентації, а й охорони як для забезпечення умов її здійснення та розвитку, так і для охорони від протидії певній діяльності. Тому і набув поширення такий засіб державного регулювання як ліцензування, який знайшов відображення в різних формах, таких як нормативне регулювання ліцензування, управління процесом ліцензування, контроль за дотриманням ліцензійних умов та інших вимог законодавства про ліцензування.

Аналіз діючого законодавства у сфері ліцензування дозволяє визначити функції, які виконує ліцензування:

1. Дозвільну - держава в особі органу, що здійснює ліцензування конкретного виду діяльності, дає дозвіл на заняття конкретним видом господарської діяльності, чим засвічує, що суб'єкт господарювання відповідає всім організаційним і економічним вимогам законодавства, щодо здійснення цього виду діяльності, тобто має необхідну матеріальну базу, відповідає технічним та технологічним вимогам, має належний кваліфікаційний рівень працівників;

2. Облікову - шляхом ведення обліку ліцензійний орган формує і веде ліцензійний реєстр з певного виду господарської діяльності. Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування веде Єдиний ліцензійний реєстр, який містить відомості ліцензійних реєстрів органів ліцензування, що забезпечує єдиний облік усіх суб'єктів господарської діяльності, які отримали дозвіл на зайняття певним видом діяльності. Порядок формування, ведення та користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р.

3. Інформаційну - орган ліцензування формує і зберігає ліцензійну справу щодо кожного суб'єкта, від якого надійшла заява про видачу ліцензії. В цій справі зберігаються документи щодо видачі та переоформлення ліцензії, видачі дублікатів ліцензії, а також копії рішень органу ліцензування про видачу, переоформлення та анулювання ліцензії, про видачу дублікатів ліцензії, розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов.

Інформація, яка міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі та ліцензійних реєстрах, є відкритою, і може бути надана іншим державним органом та зацікавленим особам. Можна також у встановленому законом порядку отримати інформацію про суб'єкта підприємницької діяльності, що отримав ліцензію у встановленому порядку, безпосередньо з реєстру;

4. Контролюючу - спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та орган ліцензування здійснюють проведення планових та позапланових перевірок господарюючих суб'єктів, які здійснюють ліцензований вид діяльності. Цими органами перевіряється додержання законодавства у сфері ліцензування, контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання та додержанням ліцензійних умов;

5. Статистичну - за даними ліцензійних реєстрів та Єдиного реєстру можна відстежувати динаміку господарської діяльності, досліджувати ринкове середовище, здійснювати прогнозування та узагальнення розвитку підприємництва в державі у сферах ліцензованої господарської діяльності;

6. Охоронну - ліцензування є засобом охорони як прав та інтересів суб'єктів господарювання, так і інтересів інших учасників суспільних відносин від наслідків потенційно небезпечного господарювання.

Таким чином, можна дійти висновку, що саме ліцензування певним чином дозволяє державі забезпечувати одночасне дотримання публічних і приватних інтересів, не вводячи державну монополію на здійснення окремих видів діяльності, однак обмежуючи свободу діяльності суб'єктів господарювання, але не виключаючи можливості самої діяльності.

З урахуванням всього вищевикладеного доцільно повернутися до визначення терміну «ліцензування» у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. На наш погляд, у цьому визначенні ліцензування описується не як засіб державного регулювання господарської діяльності, а як процедура реалізації цього засобу.

Господарські договори, укладені суб'єктами господарювання, які не мають ліцензії на здійснення відповідної діяльності, можуть бути визнані судом недійсними з наслідками передбаченими ч. 1 ст. 216 ЦК України. Крім того, у цьому випадку до суб'єктів господарювання можливо застосування санкцій, передбачених ст.240 ГК України, за умови, що перелік порушень та порядок їх застосування буде зазначено в Законі про ліцензування.

1.3 Основні категорії ліцензування господарської діяльності

Поняттями, що характеризують ліцензування як правову категорію є: ліцензія, ліцензування, ліцензіат, орган ліцензування, ліцензійний реєстр, ліцензійні умови та інші.

Ч.3 ст.14 ГК України визначає ліцензію як документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Тотожне визначення ліцензії містить Закон про ліцензування. Постановою Кабінету України від 20 листопада 2000 № 1719 “Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності” затверджено бланк ліцензії єдиного зразка, який є документом суворої звітності [59, Cт.151]. Порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка регулюється Інструкцією про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка, яку затверджено наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 року №67.

На бланку зазначається: серія і номер ліцензії; найменування органу ліцензування, що видав ліцензію; вид господарської діяльності на право проведення якого видається ліцензія, найменування суб'єкта підприємницької діяльності, місцезнаходження або місце проживання суб'єкта підприємництва, дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії; строк дії ліцензії, дата видачі ліцензії. Ліцензія засвідчується підписом відповідальною за видачу ліцензії посадовою особою і печаткою органу, що видав її.

Відповідно до ч.13 ст.14 Закону про ліцензування ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній особі чи фізичній особі для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.15 Закону про ліцензування за видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. Установити розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей) вартістю 30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією: на кожну особу, що провадить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах; на кожний пункт тоталізатора - при провадженні букмекерської діяльності; на кожний електронний сервер - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино; на кожний гральний зал - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор.

Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей) видається на п'ять років.

Також терміни дії ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 “Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” і становить п'ять років.

Положеннями п.3 зазначеної постанови встановлюють, що термін дії ліцензій на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей, які видаються Міністерством фінансів становить дванадцять років. Відповідно до п.4 постанови термін дії ліцензії на виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового становить три роки.

Відповідно до ч.4 ст.14 термін дії ліцензії на провадження інших видів господарської діяльності, передбачений Законом про ліцензування, не може бути меншим ніж три роки.

У разі, якщо ліцензіат має намір здійснювати вказаний у ліцензії вид господарської діяльності після закінчення терміну її дії, він повинен отримати нову ліцензію, яка видається органом ліцензування не раніше чим в останній робочий день дії виданої раніше ліцензії.

Якщо ліцензія видана центральним органом виконавчої влади, то ліцензована діяльність може здійснюватися на всій території України, якщо ж ліцензія видана місцевим органом виконавчої влади, то діяльність здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Учасниками відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням є, відповідно до статті 1 зазначеного Закону, з однієї сторони, ліцензіат, а з іншої - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Ліцензіат згідно зазначеної статті закону - це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Стаття 1 Закону про ліцензування суб'єктом господарювання визначає зареєстровану у встановленому законодавством порядку юридичну особу незалежно від її організаційно - правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності.

Таке тлумачення даного терміну є спеціальним, розрахованим на потреби регулювання даних відносин, не збігається із загальним визначенням поняття суб'єкта господарювання за ГК України. Однак і Закон, і Кодекс як визначальну ознаку суб'єкта господарювання фіксують здійснення ним господарської діяльності.

За Законом про ліцензування господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Отже, ознаки суспільного характеру вказаної діяльності та вартісного характеру її результатів, зазначені в ст.3 ГК України як конститутивні для поняття господарської діяльності, не є побічними для трактування господарської діяльності у згаданій сфері відносин і мають отримати фіксацію у відповідній дефініції ст.1 Закону про ліцензування, а саме: господарська діяльність - це будь-яка суспільна діяльність суб'єктів господарювання, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню принципово можна розділити на дві частини:

в ст.9 Закону про ліцензування наведені види господарської діяльності, правила ліцензування яких мають загальний характер і регулюються нормами зазначеного закону;

в ст.2 Закону про ліцензування зазначені види діяльності, ліцензування яких здійснюється відповідно до законів, що регулюють відносини в цих сферах. До таких видів належать: банківська діяльність; професійна діяльність на ринку цінних паперів; зовнішньоекономічна діяльність; канали мовлення; електроенергетика і використання ядерної енергії, сфера інтелектуальної власності; діяльність по наданню фінансових послуг; сфера освіти; виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і табачними виробами, сфера телекомунікацій.

Передбачені в ст. 9 Закону про ліцензування види діяльності, що підлягають ліцензуванню, можна, на думку науковців, умовно розділити на три групи [106,C.9]:

- до першої групи належать види діяльності, пов'язані з виготовленням і реалізацією певних виробів (продуктів) і речовин, а саме: виробництво вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї; вибухових речовин і матеріалів; виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони; розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей; виробництво дисків для лазерних систем зчитування; виробництво парфумерно-косметичної продукції з використанням етилового спирту;

- до другої групи належить діяльність у сфері будівництва, транспорту, зв'язку та інформатизації. Сюди відносяться: будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючи конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури; надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським, автомобільним (таксі), залізничним транспортом; транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; виконання авіаційно-хімічних робіт; виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт; проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам; розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації; розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації, торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів; розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації; розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем; пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок.

- до третьої групи ліцензованих видів діяльності відносять діяльність по виконанню спеціальних робіт та діяльність по наданню окремих послуг:

пошук (розвідка) корисних копалин; видобування уранових руд; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами; спеціалізоване водопостачання та водовідведення; заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини; операції у сфері поводження з небезпечними відходами; переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм;

проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; медична практика; ветеринарна практика; організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей; надання послуг, пов'язаних з охорони державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійна діяльність; фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність; діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника; проведення землевпорядних та землемеліораційних робіт.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Перелік цих органів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. №1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування». Це центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Органи ліцензування наділяються повноваженнями відповідно до ст.6 Закону про ліцензування. Вони, зокрема, забезпечують виконання законодавства у сфері ліцензування; затверджують із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням; видають та переоформлюють ліцензії та дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймають рішення про визнання ліцензій недійсними; здійснюють у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видають розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулюють ліцензії на певний вид господарської діяльності; формують і ведуть ліцензійні реєстри.

...