Загальний порядок ліцензування господарської діяльності

Підставами для відмови у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, наданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, що встановлені для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Орган ліцензування приймає рішення про відмову у видачі ліцензії у строк не пізніше, ніж десять робочих днів з дати находження заяви та документів, що мають до неї додаватись [24,Cт.83], якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачені інші строки видачі ліцензії на окремі види діяльності. Так, рішення про відмову у видачі ліцензії, у сфері надання фінансових послуг уповноважений орган приймає не пізніше тридцяти днів з дня надходження заяви, для здійснення господарської діяльності з надання освітніх послуг такий строк не може перевищувати двох місяців. Повідомлення про прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії направляється заявнику в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. В рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначається підстава такої відмови.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше як через три місяці з дати прийняття рішень про відмову у видачі ліцензії. Зазначена поведінка є протиправною, тому, як вважається, що така підстава відмови у видачі ліцензії повинна позбавляти заявника права на повторне звернення до органу ліцензування про видачу ліцензії на той же вид діяльності, на нашу думку, на більш тривалий термін, а саме, на один рік. Така заборона вважається доцільною і направлена, перш за все, на виконання функцій ліцензування.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Як на нашу думку, така підстава відмови у видачі ліцензії, є наслідком не протиправної діяльності заявника, а скоріше невідповідності заявника саме цим ліцензійним умовам, що встановлені для виду господарської діяльності, вказаної в заяві про видачу ліцензії, тому і передбачена можливість повторного звернення із заявою про видачу ліцензії без зазначення строку, але після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Однак, з метою підвищення обґрунтованості висновків органів ліцензування при відмові в видачі ліцензії, як уявляється, доцільно було б передбачити обов'язкове надання органом ліцензування заявнику письмового висновку (заключення) про невідповідність його ліцензійним вимогам.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону про ліцензування рішення про відмову у видачі ліцензії заявник може оскаржити у судовому порядку.

У ч.2 п.6 Листа Вищого арбітражного суду України „Про Закон України ”Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 13.вересня 2000 р. №01 - 8/493 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду від 25 січня 2001 р. № 01 - 8/ 78, зазначено, що у видачі ліцензії може бути відмовлено лише з підстав, вміщених у Законі про ліцензування. Крім того, зазначається, що суб'єкт господарювання щодо якого прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії, вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання такого рішення недійсним та/або про спонукання органу ліцензування видати ліцензію. Предметом спору в господарському суді може бути також і залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду. Якщо протягом зазначених у статті 11 Закону про ліцензування строків органом ліцензування не буде надіслано (не буде видано) суб'єкту господарювання рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії, останній так само не позбавлений права на звернення до господарського суду з позовом про спонукання цього органу видати ліцензію.

Рішення господарського суду про визнання недійсним рішення про відмову у видачі ліцензії та/або щодо спонукання органу ліцензування видати ліцензію не замінює самої ліцензії, оскільки здійснення ліцензування не віднесено до повноважень судового органу [96, Cт.42]. Тому вважається, при повторному зверненні до органу ліцензування, у таких випадках, до заяви про видачу ліцензії крім всіх необхідних документів обов'язково повинно бути додано зазначене рішення суду.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати находження заяви та документів, що мають до неї додаватись, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, передбачені інші строки видачі ліцензії на окремі види діяльності. Так, рішення про видачу ліцензії у сфері надання фінансових послуг уповноважений орган приймає не пізніше тридцяти днів з дня надходження заяви, для здійснення господарської діяльності з надання освітніх послуг такий строк не може перевищувати двох місяців.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії направляється заявнику в письмовій форми протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.

Орган ліцензування відповідно до ст. 14 Закону про ліцензування, повинен оформити ліцензію в строк не пізніше трьох робочих днів після пред'явлення заявником документа про сплату необхідної суми за видачу ліцензії. Таким чином, Закон про ліцензування встановлює різні строки прийняття рішення про видачу ліцензії та видачі ліцензії.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

Ч.3 ст.15 Закону про ліцензування встановлено розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей) вартістю 30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією: на кожну особу, що провадить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах; на кожний пункт тоталізатора - при провадженні букмекерської діяльності; на кожний електронний сервер - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино; на кожний гральний зал - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор.

Розмір плати за видачу ліцензії, порядок зарахування також встановлено Постановою Кабінетом Міністрів України від 29 листопада 2000 року №1755 „Про затвердження термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміру і порядку зарахування плати за її видачу” з наступними змінами та доповненнями.

Як нагальне правило, плата за її видачу стягується у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування виступає центральний орган виконавчої влади або п'ятнадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо видачу ліцензії здійснює місцевий орган виконавчої влади. Відповідно до п.4 постанови плата за видачу ліцензії на виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового справляється у розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії, або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону про ліцензування копія рішення органу ліцензування про видачу ліцензії додається до ліцензійної справи суб'єкта, якому видана ліцензія.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії.

За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до державного бюджету України.

Відповідно до ч. 9 ст.14 Закону про ліцензування у разі створення ліцензіатом нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії, а також документи відповідно до ст.10 Закону. Однак, зазначена стаття не містить переліку документів, які подає ліцензіат саме для видачі копії ліцензії.

Відповідно до ч.14 ст.14 Закону про ліцензування та п. 1.10 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 року №136/985, передбачає видачу на кожен автомобіль ліцензійної картки, яка засвідчує відповідність транспортного засобу ліцензійним вимогам.

Частина 6 ст.11 Закону про ліцензування передбачає, що рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Відповідно до ст.12 Закону про ліцензування ліцензії можуть видаватися на конкурсних засадах. На підставі вищезазначеної статті, ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій, здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. Такий конкурсний порядок встановлено з метою забезпечення ефективного та раціонального використання обмежених ресурсів, застосування новітніх технологій і обладнання, створення вигідних для держави умов експлуатації таких ресурсів.

Закон про ліцензування до видів діяльності, здійснення яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, відносить: видобування уранових руд; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлюваний ліцензійними умовами; надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот).

Порядок проведення конкурсів на отримання ліцензії встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачене законами України. Орган ліцензування не пізніше, ніж за шістдесят календарних днів до дня проведення конкурсу на отримання ліцензій, дає оголошення про проведення конкурсу, яке підлягає обов'язковій публікації в офіційних друкованих виданнях.

Суб'єкти господарювання для участі у конкурсі на отримання ліцензій на конкурсній основі не пізніше, ніж за тридцять календарних днів до дня проведення конкурсу, подають до органу ліцензування повідомлення про намір взяти участь у конкурсі. Подаються також інші документи, що передбачені порядком проведення конкурсу на отримання ліцензії для виду діяльності, що підлягає ліцензуванню на конкурсній основі [24,Cт.12].

Результати конкурсу оформлюються протоколом і затверджуються керівником органу ліцензування. Повідомлення по результатах конкурсу у вигляді рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається заявнику в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати затвердження рішення. Таке рішення може бути оскаржено в судовому порядку. Суб'єкти господарювання можуть конкурувати між собою за право одержання ліцензій, пропонуючи кращі умови експлуатації обмежених ресурсів.

Здійснюючи господарську діяльність, що ліцензується, нерідко ліцензіату необхідно переоформлювати ліцензію на даний від діяльності. Відповідно до ст.16 Закону про ліцензування підставами для цього є: зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; зміни, пов'язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, що ліцензується. Відповідно до ч.2 ст.16 Закону про ліцензування у вищезазначених випадках, ліцензіат зобов'язаний на протязі десяти робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії. До заяви повинні бути додані: ліцензія, яка переоформлюється, та документи, що підтверджують вказані зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

Аналіз норм Закону про ліцензування дає підстави говорити про те, що до підстав переоформлення ліцензії також слід віднести: створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією; ліквідація філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили господарську діяльність згідно з отриманою б ліцензією, або в разі припинення провадження філією, іншим відокремленим підрозділом ліцензіата господарської діяльності.

Орган ліцензування зобов'язаний на протязі трьох робочих днів з дати надходження заяви видати переоформлену на новому бланку ліцензію і засвідчені ним копії такої ліцензії. Протягом цього часу ліцензіат може здійснювати свою діяльність на підставі довідки про прийняття заяви на переоформлення ліцензії на здійснення визначеного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування [24,Cт.16]. Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії ліцензії, що переоформлялася.

Відповідно до статті 18 Закону про ліцензування підставами для видачі дубліката ліцензії є: втрата або пошкодження ліцензії. Ліцензіат, у разі втрати ліцензії, повинен звернуться до органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії. До заяви додається документ, що засвідчує внесення плати за видачу дубліката ліцензії. Якщо внаслідок пошкодження бланк ліцензії непридатний для користування, ліцензіат подає відповідному органу ліцензування заяву. До заяви додає непридатну для користування ліцензію та документ, що підтверджує внесення плати за видачу дубліката ліцензії. Однак, зазначений припис не містить строку, протягом якого ліцензіат має звернутися до органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії. Відсутність чітко встановленого строку звернення дає можливість по-різному визначати цей строк.

Орган ліцензування зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати отримання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявнику дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої. Строк дії дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який зазначено у втраченій чи пошкодженій ліцензії. Ліцензіат, який подав заяву про видачу дубліката, може здійснювати господарську діяльність на підставі довідки, що видається органом ліцензування при поданні заяви про видачу дубліката ліцензії.

Ліцензіат зобов'язаний повідомити орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії. В разі виникнення таких змін ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів надати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами, що підтверджують вказані зміни [24,Cт.17].

У разі ліквідації такого відокремленого підрозділу (філії) чи у випадку припинення ним господарської діяльності відповідно до отриманої ліцензії, ліцензіат зобов'язаний протягом семи робочих днів з дня ліквідації або з дати припинення діяльності, таким відокремленим підрозділом (філією) направити в орган ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі. Після цього орган ліцензування не пізніше наступного робочого дня з дати находження такого повідомлене вносить відповідні зміни до ліцензійного реєстру [24,Cт.14].

Орган ліцензування, на підставі документів, представлених ліцензіатом, може прийняти рішення про анулювання ліцензії. Підставою для прийняття такого рішення є неможливість ліцензіата згідно з поданими документами забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності, на який видана ліцензія.

2.2 Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності та контроль за їх додержанням

Необхідною умовою здійснення ліцензованого виду господарської діяльності є дотримання суб'єктом господарювання ліцензійних умов.

У ст.1 Закону України про ліцензування зазначається, що ліцензійні умови - це установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Як вбачається, до ліцензійних вимог слід також віднести вимоги, виконання яких суб'єктом господарювання є обов'язковим для отримання ліцензії і здійснення ліцензованої діяльності. На нашу думку, таке визначення ліцензійних умов - загальним чином передбачає сукупність суб'єктивних прав і обов'язків, якими володіють та повинні виконувати суб'єкти господарювання, що здійснюють ліцензовані види діяльності.

Суть ліцензійних умов полягає в тому, що держава встановлює особливі вимоги до провадження господарської діяльності тих видів, які істотно впливають на інтереси, життя та здоров'я громадян, стан навколишнього природного середовища, безпеку держави. Оскільки ліцензуванню підлягають дуже різні за предметом і спрямованістю види діяльності, ліцензійні умови для кожного виду господарської діяльності мають свій склад вимог.

Ст. 8 Закону про ліцензування зазначає, що ліцензійні умови є нормативно - правовими актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Це положення характеризує об'єктивне бачення ліцензійних умов, як сукупності офіційно встановлених і нормативно закріплених правил здійснення господарської діяльності, щодо якої законодавством передбачено ліцензування.

Ліцензійні умови розробляються у відповідності до Закону про ліцензування та законів і підзаконних актів, що регулюють порядок здійснення господарської діяльності у певній сфері народного господарства. Ліцензійні умови поширюються на всіх суб'єктів господарювання, незалежно від їх організаційно - правової форми та форми власності, які здійснюють ліцензовану господарську діяльність.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів дає можливість класифікувати ліцензійні умови здійснення окремих видів господарської діяльності на загальні та спеціальні. Перші повинні бути додержані при здійсненні будь-яких ліцензованих видів діяльності. До загальних ліцензійних умов можна віднести: додержання прав споживачів; додержання санітарно-гігієнічних, протипожежних та екологічних правил.

Що стосується спеціальних ліцензійних умов, то, в залежності від специфіки ліцензованого виду господарської діяльності, ці вимоги можуть бути різними, однак їх можна класифікувати на чотири категорії:

- організаційно-правові вимоги до організаційно-правової форми здійснення відповідного виду господарської діяльності;

- технологічні (додержання вимог стандартизації, технічних умов, будівельних норм і правил та інших нормативно-технічних актів);

- кваліфікаційні (наявність професійних знань чи спеціальної підготовки спеціалістів ліцензіата);

- матеріально-технічні (вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, що використовуються у процесі ліцензованої діяльності; наявність відповідної матеріально-технічної бази).

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин, що затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства екології та природних ресурсів України від 13 лютого 2001 р. №31/51 вміщують загальні положення та вимоги до провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин та особливі вимоги до провадження такої діяльності. Цей нормативно - правовий акт містить також перелік видів робіт, що здійснюються в результаті господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин. Такі види робіт вказані в залежності від стадій технологічного процесу господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин. До них законодавець відносить геофізичні роботи, геологічне супроводження геологорозвідувальних робіт, буріння свердловин з метою пошуку (розвідки) твердих корисних копалин, буріння спеціальних гідрогеологічних свердловин, буріння свердловин з метою пошуку (розвідки) нафти і газу, дослідно - промислову розробку родовищ нафти і газу, цементування обсадних колон, капітальний ремонт, тампонування та консервування нафтових і газових свердловин, лабораторні роботи, гірничі роботи (у тому числі дослідно - промислова розробка), гідрогеологічні, інженерно - геологічні, геоекологічні роботи.

У зазначених Ліцензійних умовах визначаються вимоги до суб'єкта господарювання з пошуку (розвідки) корисних копалин, а саме, він повинен мати: фахівців, які мають відповідну фахову та професійну підготовку з проведення робіт; обладнання, машини та механізми, що виготовлені відповідно до стандартів або технологічних умов; технологічні засоби; будівлі, приміщення, виробничі майданчики, які обладнані з урахуванням технологічних і санітарних норм; лабораторії.

Також визначені умови здійснення такої діяльності, серед яких зазначаються: ведення геологічної, геофізичної, маркшейдерської і виконавчо - технічної документації, зразків гірських порід і руд, дублікатів проб; повнота вивчення геологічної будови надр, гірничотехнічних, гідрогеологічних та інших умов, необхідних для експлуатації розвідних родовищ; достовірності визначення кількості та якості запасів усіх корисних копалин; ведення робіт методами і способами, що виключають невиправдані втрати корисних копалин, зниження їх якості, надмірне руйнування ґрунтового покриву та забруднення довкілля, а також забезпечують ефективну рекультивацію території.

Серед особливих ліцензійних вимог до провадження цього виду господарської діяльності визначено, що результати проведення робіт з пошуку (розвідки) корисних копалин та рекомендації з їх використання викладаються у геологічних звітах та протоколах із розвідки родовищ і протоколах про затвердження запасів мінеральної сировини. Господарська діяльність з пошуку (розвідки) корисних копалин у разі проведення дослідно - промислової розробки родовищ повинна передбачати повноту вилучення та комплексне раціональне видобування корисних копалин. Суб'єкт господарювання з пошуку (розвідки) корисних копалин може безперешкодно отримувати геологічну інформацію, необхідну для здійснення робіт з пошуку (розвідки) корисних копалин.

Ліцензійні умови провадженням господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, що затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерством екології та природних ресурсів від 19 березня 2001 р. №52/105 встановлюють для суб'єктів господарювання організаційні, кваліфікаційні та технологічних та інші вимоги для провадження діяльності із збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини.

В організаційних вимогах Ліцензійних умов зазначається, що ліцензуванню не підлягає діяльність фізичних осіб, пов'язана зі збиранням та реалізацією окремих видів відходів як вторинної сировини спеціалізованим підприємствам, а також діяльність юридичних осіб, пов'язана з накопиченням та реалізацією окремих видів відходів як вторинної сировини, які утворюються в результаті їх власної діяльності.

Кваліфікаційні вимоги цих ліцензійних умов визначають, що суб'єкти господарювання зобов'язані допускати до здійснення збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини тільки осіб, які пройшли професійну підготовку.

У технологічних вимогах закріплені вимоги до матеріально - технічної бази щодо суб'єктів господарської діяльності для здійснення ними збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини. Тут закріплені вимоги, щодо наявності окремої території, складських приміщень, пресового обладнання, ваг, лабораторного обладнання, вантажопідйомне обладнання.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства транспорту України від 8 червня 2001 р. № 85/363 визначають кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги до суб'єктів господарювання, що здійснюють надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, в тому числі щодо кваліфікації персоналу суб'єкта господарювання. Організаційні вимоги зобов'язують суб'єкта господарювання: виконувати свої зобов'язання перед клієнтами; забезпечувати захист, охорону, безпеку і зберігання небезпечного вантажу; забезпечувати формування та просування своїх поїздів згідно з установленим напрямком вагонопотоків; забезпечувати страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Суб'єкту господарювання необхідно мати сертифікат відповідності, який свідчить про можливість надання ним послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

До технологічних вимог законодавець відносить наявність у суб'єкта господарювання, що здійснює ліцензованій вид діяльності; нормативної документації по наданню послуг, що пов'язані з перевезенням пасажирів і вантажів залізничним транспортом; опису послуг її обсягу, можливості та термінів її надання, вартості; інструмент з експлуатації транспортних засобів та інших супутніх механізмів та обладнання, з допомогою яких надаються послуги з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

Суб'єкт господарювання повинен мати: ремонтні потужності для виконання ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів; сертифіковані транспортні засоби; комп'ютерну систему, зв'язану з відповідною комп'ютерною системою обчислювальних центрів залізниць.

На суб'єкта господарювання покладаються обов'язки оформлювати платіжні та супровідні транспортні документи, забезпечувати ефективний контроль за технологічною обробкою поїздів (вагонів) на станціях формування, призначення і проміжних станціях.

Ліцензійні умови зазначають особливі вимоги провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів залізничним транспортом. Серед них слід виділити такі: оформлення платіжних та супровідних транспортних документів за допомогою комп'ютерно-касової системи; забезпечення виконання договірних зобов'язань перед клієнтом, який уклав з ним договір на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом, - у разі анулювання ліцензії; забезпечувати конфіденційність інформації, яка пов'язана з обслуговуванням клієнтів.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та багажу на таксі) затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 р. №136/985, визначають вимоги до провадження діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування, що є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання, незалежно від організаційно - правових форм та форм власності, які надають вищезазначені послуги з перевезення (крім надання послуг з перевезення пасажирів та багажу на таксі). У межах цього виду діяльності здійснюються такі види робіт:

- надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування;

- надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування;

- надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування;

- надання послуг з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Ліцензійними умовами передбачено видача ліцензій на право: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування; надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом; надання послуг з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Ліцензія на провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є документом, що дає право суб'єкту господарювання на здійснення конкретного виду послуг або всіх видів послуг, що зазначені вище.

На кожний транспортний засіб відповідно до оформленої ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування видається ліцензійна картка на термін дії ліцензії. Ліцензійна картка засвідчує відповідність транспортного засобу ліцензійним вимогам, встановленим для транспортного засобу на провадження господарської діяльності, зазначеній в ліцензії.

Крім вищезазначених вимог, Ліцензійні умови містять кваліфікаційні та інші вимоги щодо стажу роботи водіїв транспортних засобів та до посадових осіб, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів. Так, для водіїв обов'язковою є наявність: національного або міжнародного посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; довідки про проходження обов'язкового медичного огляду. Тут також вміщені вимоги щодо віку водіїв транспортних засобів. Особливі вимоги зазначені щодо водіїв, які обслуговують міжнародні лінії, а також здійснюють перевезення небезпечних вантажів.

У Ліцензійних умовах зазначається вимога щодо обов'язкового страхування від нещасних випадків кожного водія. Вказаний документ фіксує вимоги щодо транспортних засобів, які здійснюють внутрішні і міжнародні перевезення та вказує на обов'язкову наявність: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу або тимчасового реєстраційного талону; талону про проходження державного технічного огляду.

Транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів повинні відповідати технічним умовам відповідно до статті 39 Конвенції про дорожній рух від 1 травня 1971 року та статті 5 Угоди про митне оформлення міжнародних перевезень, що виконуються автомобільним вантажним транспортом від 18 листопада 1965 року і повинні мати свідоцтво про допущення транспортного засобу до міжнародних перевезень вантажів під митними печатками і пломбами, що видається регіональними митницями і передбачене п. 1.5. Положення про порядок допущення дорожніх транспортних засобів до перевезення вантажів під митними печатками і пломбами із застосуванням книжки МДП, затвердженого наказом Державного митного комітету України від 6 березня 1995р. № 82.

Транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення небезпечних вантажів, додатково повинні відповідати вимогам, які передбачені Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ратифіковано Законом України від 02.03.2000 № 1511 - 111) [23,Ст. 10].

Ліцензійні умови вміщують також організаційні вимоги до суб'єктів господарської діяльності, що надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального призначення згідно з отриманою ліцензією. Відповідно до п.2.3.1. вони повинні забезпечувати:

виконання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176; Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженого наказом міністерства транспорту України від 21 січня 1998 року №21; Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказами Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 №363 та від 23 березня 1998 №90 (у разі надання послуг з перевезення вантажів);

належний технічний стан транспортних засобів відповідно до Закону України «Про дорожній рух» та Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерством транспорту України від 30 березня 1998 року №102 (зокрема транспортні засоби, які виконують перевезення пасажирів не повинні мати конструктивних елементів, не передбачених заводом-виробником, у тому числі заблокованих виходів, дверей салону);

своєчасне проходження технічного огляду транспортних засобів у порядку і терміни, що встановлені Правилами проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 141;

обов'язкове страхування на автомобільному транспорті, передбачене Законом України «Про страхування» та постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року №959 «Про затвердження Положення про обов'язкове страхування від нещасних випадків на транспорті та постановою від 28 вересня 1996 року № 1175 «Про затвердження Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»;

здійснення регулярних перевезень пасажирів на автобусних маршрутах по території України та за межі території України тільки за умови укладення договору із замовниками згідно постанови Кабінету міністрів України від 29 січня 2003 року № 139 «Про затвердження порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автомобільному маршруті загального користування»;

виконання чинного законодавства щодо надання окремим категоріям громадян пільг при користуванні пасажирським транспортом.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення затверджені наказом Держкомпідприємництва України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 20 квітня 2005 № 33/59. Вони поширюються на всіх суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення споживачів централізованим водопостачанням та водовідведенням.

У ліцензійних умовах зазначені загальні вимоги до провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, а також технологічні, організаційні та кваліфікаційні вимоги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Загальні вимоги до провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення зобов'язують суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на зазначений вид діяльності, дотримуватися законодавства України щодо забезпечення споживачів якісною питною водою, охорони довкілля, відтворення джерел питного водопостачання, експлуатації об'єктів питного водопостачання, водовідведення та очищення стічних вод, моніторингу, обліку і контролю в цій сфері.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють централізоване водопостачання, відповідно до п. 3.1 Ліцензійних умов, повинні:

проводити лабораторно-виробничий контроль на відповідність якості питної води, що подається споживачам, державному стандарту ГОСТ 2874-82 „Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством” та технологічний контроль за роботою очисних споруд і устаткування відповідно до Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 липня 1995 р. № 30;

здійснювати моніторинг якості питної води централізованих систем водопостачання відповідно до вимог Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1999 року;

мати технологічний регламент з експлуатації об'єктів централізованого водопостачання, затверджений керівником підприємства;

мати атестат акредитації лабораторії, яка проводить лабораторно-виробничий контроль на відповідність якості питної води державному стандарту ГОСТ 2874-82 „Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством” відповідно до Порядку акредитації вимірювальних лабораторій, затвердженого наказом Держстандарту України від 5 листопада1998р. № 886, або договір на проведення аналогічних робіт з акредитованими лабораторіями інших організацій;

забезпечити наявність виробничо-технічної бази, необхідної для експлуатації споруд та мереж централізованого водопостачання, відповідно до нормативів оснащення машинами, механізмами і спеціальним устаткуванням підприємств і організацій водопровідно-каналізаційного господарства;

проводити планово-попереджувальні ремонти об'єктів водопостачання відповідно до Положення про проведення планово-попереджувальних ремонтів на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 8 серпня 1997р. № 63.

Суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють централізоване водовідведення, повинні:

дотримуватися вимог Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 № 465, щодо показників вмісту забруднених та показників вмісту забруднювальних речовин у зворотних водах, що скидаються системами каналізації населеного пункту до водних об'єктів;

здійснювати моніторинг стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 № 391;

мати технологічний регламент з експлуатації об'єктів централізованого водовідведення, затверджений керівником підприємства;

проводити лабораторно-виробничий контроль показників вмісту забруднювальних речовин у зворотних водах, що скидаються системами каналізації населеного пункту до водних об'єктів, та технологічний контроль за роботою очисних споруд і устаткування відповідно до Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держжиткомунгоспу України від 5 липня 1995 № 30;

мати атестат акредитації лабораторії, яка проводить лабораторно-виробничий контроль показників вмісту забруднювальних речовин у зворотних водах, відповідно до Порядку акредитації вимірювальних лабораторій, затвердженого наказом Держстандарту України від 5 листопада 1998 №886, або договір на проведення аналогічних робіт з акредитованими лабораторіями інших організацій;

забезпечити наявність виробничо-технічної бази, необхідної для експлуатації споруд та мереж централізованого водовідведення, відповідно до Нормативів оснащення машинами, механізмами і спеціальним устаткуванням підприємств і організацій водопровідно-каналізаційного господарства, що затверджені наказом Міністра житлово-комунального господарства Української РСР від 7 грудня 1977 № 430;

проводити планово-попереджувальні роботи об'єктів водовідведення відповідно до Положення про проведення планово-попереджувальних ремонтів на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженого наказом Держитлокомунгоспу України від 8 серпня 1997 № 63.

У Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення зазначаються також особливі вимоги, в яких зазначається про те, що у разі загрози чи виникнення надзвичайної ситуації, пов'язаної зі шкідливими наслідками для джерел чи систем питного водопостачання, суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, повинні здійснювати виробничий контроль за окремими показниками, що додатково визначаються органами державного санітарно-епідемічного нагляду залежно від конкретної ситуації. Також у Ліцензійних умовах закріплена норма, яка передбачає, що під час ремонту, експлуатації, проведення лабораторного контролю на системах централізованого питного водопостачання забороняється використовувати лабораторні приміщення, обладнання та інші технічні засоби, які застосовуються при виконанні аналогічних робіт на системах централізованого водовідведення.

Контроль за дотриманням ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування, які безпосередньо здійснюють ліцензування конкретного виду господарської діяльності та спеціально уповноважений орган. При ліцензуванні стадія попереднього контролю, що включає в себе перевірку комплекту необхідних документів до видачі ліцензії, поєднується з можливістю наступних перевірок реального дотримання ліцензійних умов, що були підставою видачі ліцензії.

Право контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов належить також спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування в межах його повноважень [24,Cт.20].

Форма контролю - планові та позапланові перевірки. Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік. Позапланові - лише на підставі надходження до контролюючих органів у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов.

Порядок здійснення органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування контролюючих повноважень регулюється наказами про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності (далі - Порядок контролю), прийнятими спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування - Держкомпідприємництва України спеціально з органами ліцензування, роль яких виконують центральні органи виконавчої влади [24,Cт.8], як виняток із сказаного вище, ч.6 ст.8 Закону встановлює, що порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов здійснення діяльності з розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї затверджується Кабінетом Міністрів України.

Про проведення планової перевірки ліцензіат має бути попереджений завчасно, хоча необхідно зазначити, що єдиного підходу до процедури попередження про проведення перевірки немає. Різні Порядки контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов містять різні норми щодо попередження суб'єктів господарювання про проведення перевірки. Аналіз положень Порядків контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин; із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини; з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; з централізованого водопостачання та водовідведення дає підстави говорити, що про проведення планових перевірок відповідні ліцензіати попереджаються за п'ять робочих днів письмово або телефонограмою. На практиці ця вимога виконується в кращому випадку частково - попереджають або за менший термін, або лист про попередження приходить за день до початку самої перевірки [104,C.19].

Всі зазначені Порядки контролю передбачають, що перевірка суб'єкту господарювання має бути здійснена протягом п'яти робочих днів, а, у разі потреби, зазначений термін може подовжуватися ще на п'ять робочих днів.

Що саме має бути перевірено під час проведення перевірки додержання ліцензіатом ліцензійних умов, визначається окремо в кожному випадку та залежить від виду господарської діяльності, що здійснюється ліцензіатом. Результати контролю за додержанням ліцензійних умов залежать від тлумачення ліцензіатами та членами комісії тієї чи іншої норми Ліцензійних умов здійснення того виду діяльності, щодо якого проводиться перевірка. Гарантією законності здійснення такої перевірки є чітко виписані Ліцензійні умови господарської діяльності та Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов господарської діяльності. Ч.11 п. 3.2 Порядку контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі зазначено, що під час проведення перевірки комісія безпосередньо на підприємстві перевіряє проведення навчання, стажування, відповідних інструктажів працівників з безпеки руху та охорони праці й пожежної безпеки на автомобільному транспорті, організацію підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв. У випадку, якщо суб'єкт господарювання не міг представити документи, що свідчать про проведення вказаних заходів, комісія може видати розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов. Таке розпорядження є, по-перше, підставою для проведення позапланової перевірки ліцензіата. По-друге, у разі, якщо чітко й неоднозначно не визначено, які саме документи має представити ліцензіат до проведення позапланової перевірки, то при виявленні невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов підприємство може взагалі втратити ліцензію [104,C.19].

Орган, що здійснює перевірку, за результатами перевірки складає акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику суб'єкта господарювання, який перевіряється, другий - зберігається органом, який здійснив перевірку. Орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії.

Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення ним порушень ліцензійних умов, зобов'язаний в установлений у розпорядженні строк подати органу, який видав це розпорядження, інформацію про усунення порушень.

Відповідно до ч.1 ст.12 Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.98 р. №1020 «невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін розпоряджень органу, який видав ліцензію, щодо отримання ліцензійних умов» було підставою для зупинення дії ліцензії. Такі наслідки перевірок діючим Законом про ліцензування не передбачені, тобто контролюючі органи позбавлені права

застосовувати такий захід як зупинення дії ліцензії [104,С.17-20].

2.3 Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства

Як вже зазначалось, ліцензування є одним із засобів державного регулювання, який покликаний забезпечити публічні та приватні інтереси, охорона яких забезпечується за допомогою юридичної відповідальності.

В спеціальній літературі під юридичною відповідальністю розуміється застосування до правопорушника передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, що здійснюється у формі позбавлень особистого, організаційного чи майнового характеру [98,C.57].

Засоби примусу через загрозу позбавити певних благ (наявних чи майбутніх) суб'єкта господарської діяльності, не тільки чинять стримуючий вплив на задоволення особистих інтересів суб'єкта, якщо вони не погоджуються з правовими вимогами, а також стимулюють, правда негативним способом, правомірну поведінку [109,C.235-236].

На сьогоднішній день питання відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування вирішуються дуже суперечливо, і перш за все тому у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” регулювання такої відповідальності здійснено лише в загальних рисах, без необхідної конкретизації.

Відповідальність суб'єктів господарювання пов'язана з порушенням ліцензійних вимог може виражатися у відступі від порядку та умов набуття (збереження) статусу ліцензіата, у неналежному використанні прав, що надаються в ліцензійному порядку, та порушенні встановленого законодавством про ліцензування порядку здійснення господарської діяльності, включаючи порушення ліцензійних умов.

В статті 22 Закону про ліцензування зазначається, що до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. А статтею 23 Закону про ліцензування передбачено, що шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом. Отже, вказаними статтями для суб'єктів господарювання передбачені лише дві санкції - штраф та відшкодування збитків.

На даний час загальної норми, що встановлює міру відповідальності суб'єктів господарської діяльності у вигляді фінансових санкцій (штрафів) за здійснення господарської діяльності без ліцензії немає.

У ст.164 Кодексі Законів про адміністративні правопорушення (в редакції закону від 6 вересня 2005 р. «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» зазначено, що провадження господарської діяльності без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Якщо зазначені дії вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Вбачається, що зазначена норма розповсюджується на всі види господарської діяльності.

В законах, що регулюють здійснення окремих видів діяльності, ці санкції передбачаються по-різному.

Так, ст.8 Закону України від 17 січня 2002р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» передбачає застосування до суб'єктів господарювання за здійснення господарської діяльності по виробництву дисків для лазерних систем зчитування, матриць без ліцензії фінансових санкцій у вигляді штрафів, що стягуються у розмірі 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При повторному порушенні ці санкції застосовуються у подвійному розмірі.