Об’єкт злочину

У Кримінальному кодексі України неодноразово вказується на потерпілого від злочину. Термін "потерпілий" вжито понад 70 разів. Ще частіше вказано на певні види потерпілих: неповнолітній (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК); професійна спілка, політична партія, громадська організація (ст. 170 КК); той, хто займається господарською діяльністю (ст. 206 КК); національна, расова або релігійна група (ст. 442 КК); Україна або союзні з нею держави (ст. 431 КК) тощо. У законі йдеться і про певні обставини, пов'язані з потерпілим, зокрема, про наступні види поведінки останнього (наприклад, неправомірні чи аморальні дії - п. 7 ч. 1 ст. 66 КК); про такі його стани як безпорадність (ст. 152 КК); матеріальна або службова залежність від винного (ст. 154 КК) тощо²⁶ Сенаторов М. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 1 (32). - С. 202--210..

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності. Кримінальне право України. Загальна частина - За ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.

Кримінально-правове розуміння поняття "потерпілий" має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого від злочину: "потерпілий" (ст. 116), "потерпіла" (ч. 2 ст. 134), "потерпіла особа" (ч. 1 ст. 152), "потерпіла (потерпілий)" (ч. 2 ст. 154) тощо.

Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми):

Ш соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);

Ш соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина;

Ш морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує.

У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Сама ж кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. Наприклад, у статтях 116, 118, 123, 124 КК передбачено значне пом'якшення кримінальної відповідальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Навпаки, у ст. 350 КК встановлюється більш сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).

Залежно від певних вихідних критеріїв, усіх потерпілих від злочинів можна класифікувати на декілька груп:

1) за об'єктом злочинного посягання (потерпілий від вбивства; потерпілий від зґвалтування; потерпілий від крадіжки тощо);

2) за типом поведінки потерпілого від злочину (потерпілий з правомірною поведінкою; потерпілий з неправомірною поведінкою; потерпілий з нейтральною поведінкою);

3) за формою вини злочинного посягання (потерпілий від навмисного злочину; потерпілий від необережного злочину) тощо.

Існують й інші класифікації потерпілих, наприклад, залежно від їх статі, віку, специфіки виконуваної діяльності, соціального статусу, рівня освіти тощо.

У науці також висловлюється думка про те, що як ознака складу злочину виступає не потерпілий від злочину, а "ознака, яка характеризує потерпілого" або "ознака, що характеризує особу потерпілого". Однак така позиція також сумнівна. Дослідження законодавства про кримінальну відповідальність дає можливість зробити висновок, що законодавець, конструюючи склади злочинів, вказує не на ознаки, які характеризують потерпілих або їх особу, а безпосередньо називає види потерпілих: державний чи громадський діяч, заручник, пацієнт, суддя, народний засідатель, присяжний тощо (див. відповідно ст. 112, п. З ч. 2 ст. 115, ст. 141, ст. 377 КК та ін.).

Потерпілий від злочину належить до ознак, які характеризують об'єкт злочину, тобто ті суспільні відносини, що знаходяться під охороною законодавства про кримінальну відповідальність. Об'єкт злочину можуть характеризувати і такі ознаки складу злочину, як: благо, суб'єктивне право, правовий обов'язок та соціальна норма. Наприклад, об'єкт злочину, передбаченого ст. 112 КК, характеризують і благо, і потерпілий. Вказівкою на таке благо як життя охарактеризований обов'язковий додатковий об'єкт цього злочину, тобто суспільні відносини щодо охорони життя людини, а вказівкою на такого потерпілого як державний чи громадський діяч охарактеризований основний об'єкт цього злочину, тобто суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади, а також політичних партій.

У межах кримінально-правового вчення про потерпілого від злочину ще й досі залишаються дискусійними питання про кримінальну відповідальність при "згоді" потерпілого на заподіяння йому шкоди, провокації потерпілим злочину, неповідомленні потерпілим про факт вчинення злочинного посягання тощо. Усе це повинно мобілізувати на більш глибинне дослідження різноманітних аспектів даної проблеми.

Висновок

Розглянувши весь вищенаведений матеріал, можна зробити ряд висновків:

Будь-який злочин завжди посягає на певні цінності, блага, відносини і спричиняє їм шкоду або створює загрозу спричинення такої шкоди. В науці кримінального права те, на що посягає злочин, дістало назву об'єкта злочину.

Об'єкт злочину - надзвичайно важливий, хоч і юридично рівноправний, рівнозначний, обов'язковий елемент складу будь-якого кримінального, протиправного і суспільно небезпечного діяння. Загальна теорія об'єкта злочину детально й глибоко розроблена в юридичній науці, проте питання, пов'язані з його визначенням, є одними з найбільш проблемних. Правильне встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК України. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а відтак, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об'єкта.

В науці кримінального права нагальним було та залишається визначення поняття об'єкта злочину. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій.

Найпоширенішою в теорії кримінального права є позиція вчених, які вважають, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини. Такої точки зору дотримуються Бажанов, Тацій, Сташис, Фролов, Баулін, Борисов та інші вчені. Таким чином, об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Об'єкт злочину, як і будь-яке інше явище об'єктивної дійсності, піддається класифікації та систематизації.

В юридичних джерелах, які торкаються проблем об'єкта злочину, дано класифікацію об'єктів "по вертикалі". Розрізняють загальний об'єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній.

Визначаючи загальний об'єкт злочину, М.І.Бажанов зазначив, що ним називають усі суспільні відносини, які охороняються, захищаються нормами кримінального права. Фактично в це поняття входять і відносини власності, і відносини господарювання, і такі природні блага людини, як життя, здоров'я, інтереси миру та ін.

Однак не всі вчені однозначно визнають існування загального об'єкта злочину. Наприклад, П.С. Матишевський та Є.В.Фесенко зазначили, що практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом складу злочину. Але така теорія вважається необґрунтованою.

Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Він є критерієм класифікації всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість і є основою побудови Особливої частини КК України.

За визначенням, безпосередній об'єкт - це суспільні відносини, яким спричиняє шкоду конкретний злочин. Інакше кажучи, - це об'єкт окремого конкретного злочину.

У теорії кримінального права наявна класифікація безпосередніх об'єктів злочинів "по горизонталі". Є.А. Фролов вважає доцільним розрізняти серед декількох безпосередніх об'єктів основний, додаткові та факультативні об'єкти.

Визначення об'єкта злочину є дуже важливим через те, що:

ь він є елементом кожного злочинного діяння;

ь він є обов'язковою ознакою складу злочину;

ь він має принципове значення для кодифікування кримінального законодавства;

ь правильне встановлення об'єкту злочину дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальної провини;

ь дозволяє визначити характер і міру суспільної небезпеки злочинного діяння;

ь має важливе, а інколи і вирішальне, значення для правильної кваліфікації діяння і відмежування одного злочину від іншого.

Таким чином, вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінальному праві, досить цікавим та дискусійним.

На основі вищевикладеного цілком можна стверджувати, що дана тема залишається актуальною, а тому потребує подальшого всебічного та глибокого дослідження.

Використана література

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

2. Кримінальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України № 25, 2001 р., ст. 131

3. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - С. 31.

4. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид.перероб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

5. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно правовой охраны. - М., 1980. - С. 248

6. Кригер Г.А. Об ошибочности освещения ряда вопросов в вузовском учебнике по Общей части советского уголовного права // Вестник Московского университета. - 1954. - N9 1. - С.139.

7. Кримінальне право України. Загальна частина - За ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. - С.128

8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. / Г.В. Андрусів, П,П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком-Інтер, 1997. - С. 129.

9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.8. Баулін, В.І. Борисов та Ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - X.: Право, 1997. - С. 86.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - с.104

11. Кримінально - процесуальний кодекс України: Офіц. Видання. - К.:Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. - 272с.

12. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів//Навч. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужи. - Вид. 2-ге доп. та перероб. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 392 с.

13. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой й И.М. Тяжковой. - М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. - Т. 1. Учение о преступлении. - С. 207; Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. М.П. Журавлева, А.Й. Рарога. - М: Институт международного права И экономики, 1996. - С. 37;

14. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. - С.76.

15. Науково - практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-ге вид., переробл. та доповн./Відп.ред. С.С. Яценко. - К.:А.С. К., 2002.

16. Никифоров Б.С Обьект преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1960. - С. 106-121.

17. Сенаторов М. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 1 (32). - С. 202--210.

18. Советское уголовное право, часть Общая, М., 1952, - стр. 179.

19. Советское уголовное право. Общая часть. - М.: Юриздат, 1939. - С. 165.

20. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - X.: Вища школа, 1988. - С. 80.

21. Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посіб. - X.: Укр. ЮА, 1994

22. Уголовное право: Часть Общая. Часть Особенная: Учебник/ Под общ. ред. Л.Д. Гаухмана, Л.М. Колодкина и С.В. Максимова. - М.: Юриспруденция, 1999. - С. 93.

23. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об обьекте преступления // Сборник научных трудов

Размещено на Allbest.ru