Правовий режим зони митного контролю в системі адміністративно-правових режимів

Размещено на http://www.allbest.ru/3

Зміст

правовий адміністративний митний контроль

Вступ

1. Адміністративно-правові режими

1.1 Поняття адміністративно-правових режимів

1.2 Види адміністративно-правових режимів

1.3 Система адміністративно-правових режимів

2. Поняття, значення, зміст та види митного контролю

2.1 Організація митного контролю

2.2 Зони митного контролю

2.3 Здійснення митного контролю

3. Зона митного контролю в системі адміністративно-правових режимів

3.1 Правовий режим зони митного контролю

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Митний кодекс України спрямований на забезпечення додержання митниками, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. Митна справа включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики України.

З переходом до ринкової економіки та надання суб'єктам підприємництва більш широких прав у сфері зовнішньоекономічної діяльності зріс обсяг експортно-імпортних операцій. Все це на фоні дуже складної і економічної ситуації в країні може призвести до катастрофічних наслідків в економіці України. Недосконалість законодавства про зовнішньоекономічну діяльність створює можливість для різного роду зловживань при переміщенні через митний кордон товарів, речей та цінностей, а також валюти.

Багато питань митного регулювання на сьогоднішній день залишаються спірними, невирішеними однозначно. Відсутність серед практичних працівників єдності думок, а також майже повна відсутність теоретичних напрацювань, серед науковців знижує ефективність застосування митного законодавства, призводить до неоднозначного трактування положень нормативних актів, що регулюють митну справу внаслідок чого зустрічаємо випадки, коли одне і те ж питання в різних митницях вирішується по-різному.

Сьогодні робота митних органів України спрямована на захист економічних інтересів нашої держави, боротьбу із злочинністю, забезпечення реалізації вимог митного законодавства України. Митні правила України дещо відрізняються від тих, цю застосовуються в інших країнах, але в них, в цілому, враховуються положення міжнародних конвенцій з митних питань. Разом з тим, законодавчі акти, що були прийняті у перші роки незалежності, вже не відповідають вимогам сьогодення.

Чинний на сьогодні Митний кодекс України не враховує обставин, пов'язаних з виходом на зовнішній ринок підприємств всіх форм власності та здійснення зовнішньоекономічних операцій на умовах, що застосовуються в країнах з ринковою економікою.

Значних змін зазнало і законодавство України, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, а також податкове та законодавство про валютне регулювання. Прийнято цілий ряд законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють відносини у цих галузях.

Актуальність теми зумовлена сучасними тенденціями удосконалення механізму контролю в усіх сферах державного управління. Правові основи контролю визначаються Конституцією України, що встановлює також принципи і межі діяльності державних органів влади, зокрема митної служби України, призначенням якої є виконання важливих завдань з утілення в життя митної політики і захисту економічних інтересів держави. Забезпечення прав і законних інтересів учасників митно-правових відносин, що відповідає закріпленій у Конституції України ідеї служіння держави інтересам людини, є кінцевою метою контролю в митній службі.

Метою даної роботи є визначення стану організації та здійснення митного контролю - одного з основних завдань митної служби України, розробка теоретичної бази для його формування як інституту митного права, напрацювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, що регулює суспільні відносини в названій сфері, для підвищення ефективності контрольної діяльності митних органів.

Для досягнення поставленої мети основна увага була приділена вирішенню наступних завдань:

- вивченню й узагальненню поняття “митний контроль” з урахуванням нового підходу до розуміння принципових засад його здійснення;

- уточненню критеріїв обрання форми митного контролю;

- визначенню сутності організації та здійснення митного контролю як окремих його етапів;

- розкриттю двоєдиної природи митного контролю та принципових засад його організації;

- з'ясуванню сутності організаційно-правового механізму митного контролю;

- характеристиці методів митного контролю;

Об'єктом дослідження обрано суспільні відносини, що виникають при здійсненні контрольної функції держави при переміщенні через митний кордон осіб, товарів, предметів і транспортних засобів.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють процес організації та здійснення митного контролю як правової форми митної діяльності.

Робота складається із вступу, трьох розділів,що включають сім підрозділів,висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової становить 63 сторінки .



1. Адміністративно-правові режими

1.1 Поняття адміністративно-правових режимів

Існування явищ, визначених терміном правовий режим, їх значення в правовій діяльності свідчать про багатогранність явищ реального життя. У цьому зв'язку використання в юридичній науці поняття правового режиму на відміну від лінійного поділу на форми і методи дозволяє поглянути як на правове регулювання в цілому, так і на його адміністративно-правову складову за допомогою більш комплексного інструменту. Відповідно правовий режим часто утверджується як важлива категорія юридичної науки, - такої думки дотримуються вітчизняні вчені-юристи [1, с. 252-262].

Наступною причиною, що вимагає аналізу, в загальному адміністративному праві адміністративно-правових режимів є те, що ця категорія часто використовується в законодавстві, більше того - низку законів України спеціально присвячено правовим режимам [2].

Але використання публічною адміністрацією правових режимів не може мати на меті обмеження прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а повинно бути спрямовано на їх забезпечення, зокрема захисту від протиправних посягань, від порушень з боку органів публічної влади та правопорушень, суб'єктами яких є інші особи. Разом з тим застосування таких режимів призводить до деякого «мінімально необхідного» обмеження права діяти на власний розсуд для фізичних і юридичних, бо права цих осіб неможливо розглядати без урахування прав і свобод інших осіб та національної безпеки України.

Слово режим (фр. від лат. regіmen - «управління, керівництво») означає встановлений національним законодавством і нормами міжнародного права порядок у суспільних відносинах (національний режим, правовий режим, прикордонний режим тощо) [3,с.324].

Правовий режим складає органічну складову державних і політичних режимів разом із притаманними їй суттєвими відмінностями в складній системі режимних і правових явищ.

На думку С.С. Алексєєва, правовий режим розглядається як свого роду розширений блок у загальному арсеналі правового інструментарію, що з'єднує в одну конструкцію визначений комплекс правових засобів. Вчений вважає, що визначення режиму «несе в собі основні змістовні відтінки цього слова, зокрема й те, що правовий режим виражає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність визначених обмежень і пільг, допустимий рівень активності межі їх правової самостійності» [4, с.184-185].

У свою чергу Б.Я. Бляхман вважає, що юридичним режимам притаманні такі основні ознаки: 1) вони встановлюються виключно законодавчими актами і забезпечуються державою; 2) за їх допомогою держава специфічним чином регламентує конкретну групу суспільних відносин, виділяючи при цьому ті чи інші об'єкти права; 3) вони представляють особливий порядок правового регулювання, який складається з сукупності юридичних способів і характеризується поєднувальними складовими, які надають особливої направленості правовому регулюванню; 4) вони створюють визначений ступінь сприяння чи перешкод для задоволення інтересів права [5,с.9].

Правовий режим значною мірою становить собою змістовну характеристику конкретних нормативних засобів, покликаних організувати, ввести в рамки життєдіяльності людей і конкретних правовідносин, щодо яких застосовуються ці засоби. Кожний правовий режим визначається структурою, яка має кілька рівнів. По-перше, це рівень юридичної абстракції, який включає в себе так звані нетипові правові приписи (аксіоми, презумпції, функції, норми-принципи). По-друге, рівень, який включає в себе матеріальні правові засоби - правові норми, правові відносини, юридичні факти. Третій рівень базується на процедурно-процесуальних правових засобах - актах реалізації та застосування. Четвертий рівень може включати в себе морально-психологічні правові засоби - правосвідомість; правову культуру, правові установки.

Таким чином, визначення правового режиму можна звести до деяких одних і тих же компонентів:

1) встановлення норми права - визначеного правила у визначеній сфері публічного управління чи з приводу визначених об'єктів;

2) врегулювання суспільних відносин, ними встановлених;

3) застосування санкції за порушення встановлених правил.

Отже, правовий режим - це цілісна розширена система регулювання суспільних відносин, встановлена законодавством України з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, національної безпеки країни, яка визначає права й обов'язки учасників цих правовідносин та механізми їх реалізації, характеризується особливим порядком виникнення та припинення, оптимально поєднує інтереси всіх зазначених суб'єктів, забезпечуються державним примусом і громадським осудом порушників.

Наприклад, закони України визначають правові режими - надзвичайного стану; воєнного стану; іноземного інвестування; режим власності; таємності; природних ресурсів; цінних паперів; ліцензування та патентування; вільних економічних зон та ін.

У науці адміністративного права існують певні тенденції до розуміння адміністративно-правових режимів: більшість вітчизняних і зарубіжних вчених вважають, що адміністративно правовий режим - це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в центральному порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин [6, с.114-120]

Це визначення доповнює Д.М. Бахрах, який крім того розділяє адміністративно-правові режими на юридичний аспект (систему прав) і фактичний аспект (реальне здійснення режимних норм) [7, с.201].

Однак таке бачення адміністративно-правових режимів не повною мірою поділяється іншими вченими. Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що адміністративно-правові режими становлять окремий вид регулювання, в межах якого створюється певна комбінація юридичних, організаційних та інших способів для забезпечення того чи іншого державного стану [8,с.247].

Колектив авторів підручника з адміністративного права за редакцією Ю.П. Козлова та Л.Л. Попова вважає, що адміністративно-правові режими складаються з комплексу державно-управлінських та адміністративно-правових заходів, що істотно відрізняються від тих, які застосовуються органами державної влади в нормальних (звичайних) умовах функціонування. З їхнього погляду, аналізовані режими засновано на нормах адміністративного права, а особливий порядок його функціонування спрямовано на подолання явищ у відповідній сфері державного управління. Т.С. Розанов характеризує адміністративно-правовий режим як установлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності або поведінки громадян та юридичних осіб, як порядок реалізації ними своїх прав у певних (ситуаціях), забезпечення і підтримання суверенітету й оборони держави, інтересів безпеки й охорони громадського порядку спеціально створеними для цієї мети службами державного управління [9,с.312].

На думку Ю.П. Битяка, до основних елементів адміністративно-правового режиму належать: метод адміністративно-правового регулювання; особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способи юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми; принципи, загальні положення адміністративного права; особливості адміністративного законодавства та ін. Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів права, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів (наприклад, режим права власності, режим підприємництва та ін.) [10,с.32].

Під час реалізації вимог адміністративних режимних заходів здійснюється публічне управління, яке має за мету зробити цю діяльність прозорою та підконтрольною з метою охорони невід'ємних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення загального публічного інтересу держави і суспільства, шляхом недопущення відхилень від встановлених режимних правил, попередження, виявлення та присікання дій, які завдають шкоди охоронюваним інтересам. Тому до складу адміністративно-правових режимів передусім входять положення, що визначають: регламентацію порядку визначення діяльності в цій сфері; систему дозволів, реєстрації, забезпечення необхідного контролю та обліку; пряму заборону в здійсненні окремих дій, деяких видів діяльності; застосування різноманітних видів відповідальності за порушення діючих правил у визначеній сфері, а також адміністративних засобів впливу для попередження та присікання порушень, за суворого дотримання гарантій законних прав і інтересів осіб, що перебувають у сфері дії того чи іншого режиму. При цьому необхідно підкреслити, що вся система режимних заходів конкретизується для кожного адміністративно-правового режиму за допомогою правових установок, які враховують специфічні особливості кожної з них. До них включається чітка регламентація порядку здійснення діяльності в режимній сфері, яка встановлюється через визначення позитивних правил поведінки і проведення робіт, які в своїй сукупності створюють визначені параметри діяльності, що не допускають вчинення дій на шкоду охоронюваних відносин.

Внутрішня структура фактично забезпечує реалізацію та дію встановлених режимних правил, притаманних усім адміністративно-правовим режимам в Україні. Їх основу складають спеціально створені режимні органи публічної адміністрації з урахуванням змісту та особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму (ОВС України, прокуратури, служба безпеки України, податкові, митні, прикордонні органи та інші). Режимні органи комплектуються спеціально підготовленим складом, який має відповідну компетенцію, забезпечується необхідними засобами озброєння, захисту, контролю та охорони.

Залежно від конкретного адміністративно-правового режиму публічна адміністрація наділена відповідними владними повноваженнями, які у загальному вигляді полягають в тому, що режимні органи та їх посадові особи в межах своєї компетенції правоможні:

1) здійснювати контроль за додержанням правил у визначеній сфері;

2) практично реалізовувати встановлену в цій сфері систему дозволів, що слугує засобом попереднього контролю за майбутнім характером діяльності в режимній сфері, а також своєчасним обліком підконтрольних осіб;

3) здійснювати визначені режимом реєстрації;

4) забезпечувати у випадках, визначених законами України, пряму заборону на певні дії в інтересах захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, забезпечення національної безпеки;

5) у необхідних випадках реалізовувати міри фізичної охорони та юридичного захисту;

6) застосовувати засоби пропаганди щодо забезпечення режимних заходів;

7) застосовувати до порушників режиму заходів примусу та притягувати винних у порушенні режимних правил до адміністративної відповідальності.

Важливим засобом забезпечення адміністративно-правових режимів є встановлення відповідальності за їх порушення. Залежно від характеру й суспільної небезпеки цих правопорушень вітчизняне законодавство передбачає відповідальність в адміністративному, адміністративно-господарчому, цивільному, господарчому, кримінальному та дисциплінарному порядку.

Усе вище зазначене дає можливість розкрити об'єкт, предмет, сутність і зміст адміністративно-правових режимів.

Об'єктом адміністративно-правових режимів є суспільні відносини, спрямовані на запобігання та подолання системних негативних явищ у тих сферах адміністративно-правового регулювання, де виникає висока імовірність чи безпосередня загроза життю, здоров'ю, честі гідності громадян, державному суверенітету та територіальній цілісності України; економічній та екологічній безпеці, громадського порядку та ін.

Предметом адміністративно-правових режимів є встановлена в законодавчому порядку сукупність правил діяльності публічної адміністрації та поведінки громадян і невладних юридичних осіб з метою недопущення, усунення чи мінімізації негативних для значної кількості осіб діянь і подій.

Сутність адміністративно-правових режимів полягає в тому, що у випадках, передбачених законодавством, для суб'єктів адміністративного права створюються система обов'язків та заборон, відповідно до яких вони обмежуються діяти на власний розсуд з метою захисту прав і свобод громадян, забезпечення національної безпеки країни.

Іншими словами, органи і посадові особи публічної адміністрації, які уповноважуються на здійснення режимних заходів, зобов'язані забезпечити права, свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осів, національну, економічну та екологічну безпеку, а фізичні і юридичні особи, що перебувають у зоні впливу режиму, мають утримуватися від заборонених дій та виконувати законні розпорядження публічної адміністрації.

Таким чином, усі суб'єкти адміністративного права, що перебувають у зоні дії режиму, ніби потрапляють до звуженого правового «коридору», в якому їх діяння вважаються правомірними, вихід же за його межі є порушенням режимних правил та призводить до застосування заходів адміністративного примусу та юридичної відповідальності.

Змістом застосування адміністративно-правових режимів є система заходів:

1) встановлення виду, часу та території, на яку розповсюджується адміністративно-правовий режим;

2) визначення (створення) суб'єктів публічної адміністрації, які будуть забезпечувати режимні заходи;

3) конкретизація та доведення до суб'єктів, які перебувають у зоні дії режиму, їх обов'язків і заборон;

4) забезпечення публічною адміністрацією реалізації режимних правил з метою захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, національної безпеки країни:

5) застосування до порушників адміністративно-правового режиму заходів адміністративного примусу, притягнення їх до адміністративної відповідальності чи створення умов для такого притягнення.

Отже, адміністративно-правовий режим передусім характеризується тим, що: по-перше, встановлюється в законодавчому порядку; по-друге, поєднує в собі адміністративно-правові засоби регулювання, що проявляється в центральному порядку, імперативному методі правого впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

З погляду на те, в якому статусі будуть застосовуватися результати виведених інституцій, їх можна розглядати в широкому та вузькому смислі: у широкому адміністративно-правовий режим є самостійним інструментом регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері, у вузькому цей режим - це тільки один, хоча й розширений, інструментарій у механізмі адміністративно-правового регулювання.

Широке застосування адміністративно-правових режимів більш характерне для спеціальних режимів - наприклад, для режиму надзвичайного стану. Що ж стосується режимів повсякденного стану, то для них підходить вузьке його тлумачення. Під час розробки адміністративно-правових режимів суб'єкт правотворчості має враховувати:

- по-перше, метод адміністративно-правового регулювання, який ґрунтується на централізованому методі та емпіричному типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

- по-друге, принципи та загальні положення адміністративного права - такі, як забезпечення та захист прав і свобод людини, публічні інтереси, відповідальність суб'єктів владних повноважень перед громадянами та суспільством;

- по-третє, публічну сферу діяльності суб'єктів владних повноважень у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань із забезпечення безпеки, охорони, захисту;

- по-четверте, наявність у приписах, які створюють режимні правила, заборонних і зобов'язальних адміністративно-правових норм, які обмежують загальну правосуб'єктність фізичних і юридичних осіб,

- по-п'яте, можливість застосування засобів державного припису за порушення режимних норм.

В юридичній літературі адміністративно-правові режими поділяються на спеціальні режими територій; режими окремих документів; режими видів діяльності. За часовим аспектом дії адміністративно-правові режими поділяють на постійні (наприклад, паспортний) і тимчасові (карантин, надзвичайний стан). За територіальним критерієм режими поділяються на державні та регіональні.

Найбільш повну кваліфікацію адміністративно-правових режимів здійснив Ю.П. Битяк за такими критеріями:

- за масштабністю волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав - пільгові та обмежуючі режими;

- за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій - звичайні та надзвичайні режими;

- за часом дії - постійні (паспортний) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайні);

- за територією дій розрізняють режими, що діють на території всієї держави або окремих її регіонах чи місцях (прикордонний режим);

- за окремими видами діяльності - режими таємності, обігу вогнепальної зброї, радіоактивних речовин тощо.

Крім того вченим влучно підкреслено, що адміністративно-правові режими не лише забезпечують функціонування інститутів адміністративного права, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів [10,с.12].

Перше, на що необхідно звернути увагу, це те, що адміністративно-правові режими можуть бути режимами звичайного та надзвичайного стану. У галузі адміністративного права правові режими звичайного стану покликані регулювати поточні потреби, тобто розповсюджуватися на звичайну, повсякденну адміністративну діяльність суб'єктів адміністра­тивного права, типові соціально-публічні ситуації. У правовому просторі вони повинні бути направлені на становлення верховенства права, демократії, формування громадянського суспільства, раціональну структуризацію публічного апарату й бути обов'язковими для виконання суб'єктами владних повноважень, а також юридичними та фізичними особами владного статусу.

Наприклад: митний режим як сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються .

Що стосується надзвичайних режимів, то під ними розуміють особливий порядок правового регулювання, який тимчасово запроваджується на певній території або на території всієї країни як крайній захід для ліквідації глобальної небезпеки, встановлює визначені нормативно-правовими актами найсуттєвіші обмеження прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а також передбачає найширші повноваження органів державної влади, визначає особливий порядок діяльності юридичних осіб, та про уведення якого обов'язково інформується світова спільнота .

Метою уведення режиму є усунення загрози та ліквідація тяжких надзвичайних ситуацій техногенного природного, екологічного характеру або у разі збройного нападу чи загрози, небезпеки державній незалежності, нормалізації обстановки, відновлення правопорядку за спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства. До основних видів надзвичайних режимів законодавство України відносить надзвичайний режим; надзвичайну екологічну ситуацію , воєнний стан .

Наприклад: надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи окремих її місцевостях за виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або за спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини та громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Враховуючи висвітлені положення щодо адміністративно-правових режимів, можна виділити такі їх особливості:

1) основними принципами, на яких будуються адміністративно-правові режими, є загальні положення адміністративного права, направлені на забезпечення прав і свобод людини, інтереси національної безпеки держави та відповідальність суб'єктів публічної адміністрації перед громадянами та суспільством;

2) під час упровадження адміністративних режимних заходів у цій сфері здійснюється публічне управління, що має за мету зробити цю діяльність прозорою та підконтрольною з метою охорони невід'ємних прав людини, забезпечення національної безпеки держави;

3) вони будуються на методі адміністративно-правового регулювання, який ґрунтується на централізованому порядку та емпіричному методі правового впливу і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин, характеризують публічну сферу діяльності суб'єктів публічного управління у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань;

4) виражаються в приписах, які створюють режимні правила, шляхом реалізації заборонних і зобов'язальних адміністративно-правових норм, що встановлюють звужені межі правоможностей фізичних і юридичних осіб, які перебувають у зоні дії режимів;

5) реалізуються в порядку, визначеному для цієї діяльності, шляхом видачі дозволів, реєстрації, забезпечення необхідного контролю та обліку в'їзду (виїзду), прямої заборони щодо здійснення окремих дій, деяких видів діяльності та застосування різноманітних видів відповідальності за порушення діючих правил у цій сфері;

6) вся система режимних заходів конкретизується для кожного адміністративно-правового режиму за допомогою правових установок, які враховують специфічні особливості кожного з виділених об'єктів, в які включається чітка регламентація порядку здійснення діяльності в режимній сфері, що визначається шляхом встановлення позитивних правил поведінки і проведення робіт, які у своїй сукупності створюють визначені параметри цієї діяльності, що не допускають здійснення дій на шкоду охоронюваних відносин;

7) невід'ємною складовою кожного режиму є організаційна складова забезпечення відповідної реалізації прийнятих правових норм у тій чи іншій сфері;

8) за порушення режимних норм передбачається застосування засобів державного примусу, а також інших адміністративних засобів впливу для попередження та присікання порушень права за суворого дотримання гарантій законних прав і інтересів осіб, що перебувають у сфері впливу того чи іншого режиму.

Отже, адміністративно-правовий режим проявляється в адміністративно-правових засобах регулювання, що засновуються на централізованому порядку та емпіричному методі, здійснюються в приписах адміністративно-правових норм, які створюють межі правил поведінки, визначають обов'язки і заборони суб'єктів адміністративного права, що перебувають у зоні дії режимів та забезпечуються заходами адміністративного примусу.

1.2 Види адміністративно-правових режимів

Адміністративно-правовий режим - це консолідоване поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, підібраних та застосовуваних у зв'язку з ситуацією, що склалась, задля оптимального вирішення поточної проблематики шляхом централізованого кооперування, застосування імперативного методу правового впливу [11,с.143].

Класифікація адміністративно правових режимів

Правові режими класифікують:

1. За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав розрізняють пільгові та обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, запроваджують особливі права використання громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

2. За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій розрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і організацій; другі істотно обмежують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.

3. За часом дії розрізняють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

4. За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

5. За окремими об'єктами розрізняють режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.

6. За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін. Засади правових режимів встановлюються законами України: За юридичною природою серед правових актів, що регулюють правові режими, розрізняють правовстановлюючі, які містять первинні "режимні" норми, та правозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" Президент України приймає рішення про введення режиму надзвичайного стану, в якому встановлюються певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, встановлює комендантську годину [12,с.30].

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємопов'язані сторони: змістовну і формальну.

Змістовну сторону складають:

- причини і мета введення режиму;

- його організаційні, економічні елементи;

- пов'язані з ними дії.

Формальна (юридична) сторона містить такі елементи:

- хто, на який строк, на якій території встановлює режим;

- процедура його введення, здійснення, скасування;

- система "режимних" обов'язків і прав.

Більшість спеціальних режимів, зазвичай, обмежують права громадян. Проте такі обмеження не повинні бути надмірними і мають встановлюватися тільки законами. В Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються правові режими власності, державного кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.

У певні періоди розвитку людства виникають гострі соціальні, техногенні суперечності, суперечності між природою і суспільством. Це призводить до етнічних і соціальних, політичних і воєнних конфліктів, стихійних лих, великомасштабних промислових аварій та ін. Екстремальні ситуації загрожують життю і здоров'ю людей, створюють умови для знищення значних матеріальних і духовних цінностей. Все це може призвести до дестабілізації та руйнування соціальної системи, а тому потребує негайного проведення неординарних заходів, у тому числі правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних та ні. Екстремальні (надзвичайні) ситуації становлять собою сукупність небезпечних для суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важливим інтересам особи, суспільства, держави і потребують для свого врегулювання іншого нормативного впливу, іншої керуючої підсистеми, ніж ті, що діють у звичайних умовах.

Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони належать до адміністративно-правових режимів.

Надзвичайні режими - це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація. Головним в їх змісті є те, що вони істотно змінюють правовий статус суб'єктів управління цієї території, у деяких випадках - систему органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють заходи, які застосовуються для врегулювання ситуації.[13,с.248]

Законодавство України передбачає три основні різновиди надзвичайних режимів:

1) надзвичайний стан;

2) надзвичайна екологічна ситуація;

3) воєнний стан.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства - передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" повноважень, необхідних для відвернення загрози та гарантування безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Метою введення надзвичайного стану є:

- усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

- нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства;

- відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб;

- створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення якої іншими способами є неможливим [13,с.249].

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації - це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних витрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виділення державою (або органами місцевого самоврядування) додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану і відшкодування завданих збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізації комплексних та цільових програм громадських робіт.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації можуть бути:

- значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

- виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

- негативні зміни, які сталися у навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави, або які суттєво обмежують чи виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

- значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі. Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Указом Президента України, затвердженим Верховною Радою України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України [13,с.252].

Воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та гарантування національної безпеки, а також: тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, мобілізація наявного матеріально-воєнного потенціалу задля якнайшвидшого та економічно-оптимального розв'язання негативної ситуації, що склалася, усунення потенційної небезпеки та умов, що сприяють її виникненню [13,с.254].

1.3 Система адміністративно-правових режимів

Основні елементи адміністративно-правового режиму:

1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

2) особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальних форми і т. п., до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.;

3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед суспільством за свою діяльність та ін.;

4) особливість адміністративного законодавства, яке характеризується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов'язаних з державним управлінням;

5) встановлення поряд із загально галузевим правовим режимом внутрішньогалузевих правових режимів:

o режиму секретності;

o митного режиму;

o режиму державного кордону;

o режиму вільних економічних зон;

o режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності;

o паспортного режиму та ін.

Режим секретності це встановлений нормами права згідно з вимогами Закону України «Про державну таємницю» та інших виданих відповідно до нього нормативно-правових актів єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що визначає процедури поводження з відомостями, що становлять державну та службову таємниці.

Особливості режиму секретності:

- єдиний для всіх міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій порядок поводження з державними таємницями, які визначаються вищими органами державної влади і управління;

- обов'язковий для всіх державних органів і посадових осіб порядок поводження з державними таємницями;

- персональна відповідальність керівників усіх рангів за організацію режиму секретності в їх установах, організаціях і підприємствах, за проведення необхідного комплексу заходів, що запобігають витоку закритої інформації;

- контроль за діяльністю щодо забезпечення збереження державних таємниць, дотримання вимог встановленого режиму секретності, що здійснюється органами державної безпеки;

- кримінальна відповідальність осіб, винних у розголошенні таємних відомостей, у втраті секретних документів і виробів. [13,с.255]

Режим державного кордону України - це порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України.

Державний кордон виконує дві основні функції: гарантує безпеку країни і є передовою лінією контактів з іншими країнами, сприяє встановленню добросусідських відносин з ними. Охорона державного кордону - важлива умова захисту політичних, економічних інтересів і безпеки України.

Охорона державного кордону України полягає у здійсненні політичних, правових, організаційних, економічних, екологічних, санітарно-карантинних, військових, оперативних, технічних та інших заходів.

Політична охорона має на меті не допустити незаконного перетинання кордону людьми і транспортними засобами;

Завдання економічної охорони - запобігання незаконному переміщенню через кордон товарів, вантажів, продукції духовної та інтелектуальної творчості,

Санітарна охорона потрібна, щоб через кордон ні в ту, ні в іншу сторону не поширювалися інфекції, небезпечні для людей, фауни і флори.

Митний режим - комплекс взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) -- частина території країни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.

У своєму життєвому циклі ВЕЗ проходять 3 фази:

Розвиток - зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.

Зрілість - приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.

Спад - приплив іноземних інвестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії [14,с.609].

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва та ін.



2. Поняття, значення та види митного контролю

2.1 Організація митного контролю

Сам процес переміщення через митний кордон України товарів та транспортних засобів відбувається у відповідності з певними процедурами, які регулюються відповідними правовими нормами. Подібні процедури отримали назву митних режимів. Фактично характер і зміст подібних процедур справляє істотний вплив на інтенсивність товаропотоків через митний кордон України [15,с.120].

За своєю сутністю митний режим є різновидом спеціальних правових режимів, які являють собою "сукупність правил, закріплених в юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей". Особливими властивими ознаками митного режиму виступає специфіка його об'єкта - правові відносини, що виникають з приводу переміщення товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон.

Головними характеристиками, які кваліфікують вид митного режиму є:

o напрям переміщення товару (ввіз, вивіз, транзит);

o країна походження;

o мета переміщення;

o правила використання, володіння та розпорядження цим товаром;

o строк дії режиму.

У відповідності з видом митного режиму, який застосовується до того чи іншого товару, що переміщується через митний кордон, до цього товару застосовуються певні типи митного регулювання, митного контролю, засоби митного забезпечення, правила обкладання митом, акцизом, ПДВ, митними зборами та ін. Залежно від обраного митного режиму регулюється порядок подальшого використання, реалізації відповідних товарів та транспортних засобів, права та обов'язки їх власника.

Усі товари та транспортні засоби переміщуються через митний кордон лише у відповідності з обраним митним режимом. Вибір того чи іншого митного режиму залежить від власника товарів, незалежно від характеру та кількості товарів, країни їх походження. Іноді для розміщення товарів під конкретний митний режим необхідні відповідні дозволи та ліцензії (митний ліцензійний склад, магазин безмитної торгівлі). Рішення щодо можливості застосування відповідного митного режиму приймається митними органами. Застосування стандартизованих митних режимів забезпечує спрощення митних процедур, підвищує ефективність роботи митних органів. Як вже згадувалося, обрання відповідного митного режиму веде за собою застосування відповідного порядку митного оформлення, сплати мита та митних зборів, визначає права власника товарів щодо розпорядження останніми. Ряд митних режимів мають обмежений строк дії (транзит, тимчасовий увіз/вивіз) [16,с.145].

Таким чином, при виборі митного режиму необхідно ураховувати низку положень:

1. Вибір митного режиму або його зміна на інший здійснюється особою яка переміщує товар незалежно від характеру товару, його кількості, країни походження або його призначення крім випадків які передбачені МКУ.

2. В деяких випадках рішення про використання конкретного режиму (обраного декларантом) приймає митний орган який має відповідні повноваження.

3. Для розташування товарів у деяких режимах необхідно отримання ліцензій митних органів або інших відомств.

4. Кожен режим має певні особливості нарахування митних платежів та надавання пільг по сплаті мит.

5. Строк знаходження товарів у різних митних режимах обмежено.

6. Діяльність або бездіяльність митних органів та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у випадках зачеплення прав та інтересів осіб які перемішують товар через митний кордон.

7. Порушення митних правил тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з МКУ.

8. Правила, регламентуючі митні режими, обов'язкові для виконання як митними органами та їх посадовими особами, так і організаціями та особами, які перевозять товари.

Українське законодавство характеризує митний режим як сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Таким чином, митний режим це сукупність положень, які визначають статус товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон держави для митних цілей [17].

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон в Україні запроваджуються такі види митного:

1) імпорт;

2) реімпорт;

3) експорт;

4) реекспорт;

5) транзит;

6) тимчасове ввезення

7) тимчасове вивезення;

8) митний склад;

9) вільна митна зона;

10) безмитна торгівля;

11) переробка на митній території України;

12) переробка за межами митної території України;

13) знищення або руйнування;

14) відмова на користь держави.

Митний режим має свою внутрішню структуру, яка дозволяє розкривати його зміст та яка представляє умови, вимоги та обмеження цього митного режиму. Під умовами митного режиму розуміються ті обставини, які обумовлюють можливість розташування під нього товарів; під обмеженнями - прямі або непрямі заборонення на здійснення з товарами певних дії; а під вимогами - дії, при здійсненні яких можливо завершення митного режиму. Розглянемо ці поняття детальніше.

Однією з умов розташування товарів у певному митному режимі є їх статут. Товари, які заборонені до ввозу на митну територію України не можуть бути розташовані під митними режимами імпорту, митного ліцензійного складу, відмови на користь держави, магазина безмитної торгівлі. Не дозволяється розташовувати під митним режимом тимчасового увозу/вивозу матеріалів та зразків що витрачаються; харчових продуктів та напоїв (за винятком їх тимчасового увозу/вивозу з метою реклами або демонстрації у одиничних примірниках). Умовою розташування товарів під митним режимом імпорт є сплата митних платежів та дотримання мір економічної політики або інших обмежень. Для розташування товарів під будь-яким митним режимом переробки (переробка на митній території, переробка під митним контролем та переробка поза митною територією) необхідно отримати ліцензію на переробку, яка видається митними органами організації-переробнику. Розташування товарів під низкою митних режимів дозволяється тільки з дозволом митних органів (митні режими транзиту, тимчасового ввозу/вивозу, реекспорту, знищення, відмови на користь держави), отримання якого також є умовою даних митних режимів. Наприклад, дозвіл на тимчасовий увіз/вивіз товарів дається при наявності можливості забезпечення надійної ідентифікації товарів. Митний орган не дає дозволу на розташування товарів під митний режим знищення, якщо само знищення товарів може принести істотну шкоду навколишньому природному середовищу або тягне за собою витрати для держави.

Прикладом обмеження може бути положення митного режиму тимчасового ввозу товарів, у відповідності з яким допускається тільки користування тимчасово ввезених товарів, що виключає можливість їх відчуження або передачі у користування іншої особи. Також, з товарами, які знаходяться під митним режимом митний склад, можуть проводитись лише операції по забезпеченню їх збереження та операції по підготовці їх до продажу або транспортування. При цьому, усі операції, які проводять з товарами не повинні змінювати їх характеристик, пов'язаних зі зміною класифікації даних товарів за УКТ ЗЕД. Митний режим магазина безмитної торгівлі реалізується під митним контролем на митній території України без стягування мита та інших податків та без використання до них мір економічної політики.

...