Судова влада в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Судова влада в Україні

Зміст

Вступ

1. Характеристика судової влади, як самостійної і незалежної гілки державної влади в Україні

2. Статус суддів

2.1 Суддя - носій судової влади

2.2 Обрання суддів і припинення їхніх повноважень

2.3 Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів

2.4 Правовий і соціальний захист суддів

3. Судова система України

3.1 Суди загальної юрисдикції

3.1.1 Місцевий суд - основна ланка системи судів загальної юрисдикції

3.1.2 Апеляційні суди. Апеляційний суд України

3.1.3 Військові суди

3.1.4 Вищі спеціалізовані суди в Україні

3.1.5 Верховний Суд України

3.2 Конституційний Суд України

4. Реформування судової влади в Україні

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до Конституції України (ст.126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно із законами України.

Концепція правосуддя, закріплена в Конституції України, визначає судову владу не просто інструментом, хоч і дуже важливим, для розв'язання соціальних суперечностей, а й рівноправним партнером законодавчої та виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів - судів.

За даними соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органів примусу на гілку влади, яку покликано здійснювати державний захист прав і свобод людини. Наприклад, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів ( засобів масової інформації, державних адміністрацій. У тому числі Адміністрації Президента України, прокуратури) - найвищу загальну довіру та найнижчу недовіру.

У суспільстві все більше утверджується розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі. Згідно з Конституцією України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов'язком держави Денищук Ж. Судова влада: її місце і роль у суспільстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - С. 29-31..

В наш час значною мірою постає питання про законність, особливо в її взаємозв'язку з керованістю всіма соціальними процесами, а не тільки правовими процедурами, а також із розвитком демократії, відкритості органів державної влади, становленням системи забезпечення конституційних прав людини. Законність у наш час перетворюється на правову цінність, засвоєння й дотримання її важливо для всіх учасників правозастосовного процесу в нашій державі.

У правовому житті держава реалізує такі свої функції як: організаційна, регулятивна, економічна, виховна, контрольна, судова, правоохоронна через гарантований захист прав громадян, через встановлення ефективного правового порядку.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є судова влада в Україні, як самостійна і незалежна гілка державної влади в Україні.

Метою даної курсової роботи є дослідити і проаналізувати правові засади організації судової влади в Україні та здійснення правосуддя її суб'єктами - судами; розкрити систему судів загальної юрисдикції, правові основи її організації, кожну ланку системи судів, організаційні засади участі професійних судів у здійсненні судочинства, систему і порядок здійснення суддівського самоврядування; проаналізувати процеси реформування судової влади, яке особливої гостроти і актуальності набуває в умовах становлення правової держави.

Дослідженням даної теми займалося і займаються багато науковців, юридичних фахівців, вона є складною і багатогранною.

Певною мірою по-новому визначено предмет навчальної дисципліни -суд та подано юридичні визначення основних понять у навчальному посібнику „Суд, правоохоронні та правозахисні органи України” , видавництво Київ, Юрінком Інтер, 2002 р., авторами якого є Білоус В.Т., Демський С.Е., Захарова О.С.

Також особлива увага проблемам судів приділяється у посібнику С.М. Тимченка „Судові та правоохоронні органи України”, видавництво Київ, 2004 р. На основі аналізу Конституції України , чинного законодавства і наукових теоретичних положень автором зроблена спроба окреслити коло правоохоронних органів на основі специфічних ознак, за допомогою яких можна віднести їх до категорії правоохоронних, приділяється увага реалізації в Україні судово-правової реформи.

Над проблемою дослідження конституційного правосуддя працював професор А.О. Селіванов у монографії „Верховенство права в конституційному правосудді”, яка побачила світ наприкінці 2005 р. це є чи не перша праця в Україні, в якій зроблено спробу повністю охопити і висвітлити у систематизованому вигляді всі аспекти складної і багатогранної діяльності Конституційного Суду України Ришелюк А. Ґрунтовне дослідження феномена конституційного правосуддя / Право України. - 2006 р. - №2. - Ст.141-142.. Книга складається з двох частин. Власне науковим монографічним дослідженням є перша частина , названа автором „Конституційне правосуддя в Україні: аналіз конституційної юрисдикції”. У ній висвітлюється місце і роль Конституційного Суду України в системі органів державної влади, дається загальна характеристика конституційного правосуддя та його суспільного і правового значення, аналізуються основні функції Конституційного Суду. Перевагою даної праці є наявність у ній другої частини, де у систематизованому вигляді зібрані та опубліковані понад 300 фрагментів із рішень, висновків та ухвал Конституційного Суду України .

Останнім часом актуальні питання судової реформи постійно перебувають у центрі уваги громадськості. Активізація аналітичної та практичної роботи у цій сфері спостерігається у широкому колі правової спільноти, участь у розробленні пропозицій та визначенні оптимальної динаміки і послідовності перетворень беруть численні фахівці, науковці, практикуючі юристи, дослідницькі центри та державні структури. Не залишаються осторонь і самі органи правосуддя, представники яких оприлюднили своє бачення концептуальних питань новітніх перетворень.

Питання реформування судової системи України підіймає Голова Вищого господарського суду України Притика Д. у статті „Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства”, Право України, № 9, 2005р. Він розкриває бачення судової реформи різними гілками влади в Україні, підіймає питання етики поведінки суддів, акцентує увагу на необхідності розробити і прийняти національну цільову програму розвитку судової системи на 2005-2010 роки, яка повинна визначити пріоритетні завдання щодо шляхів підвищення ефективності правосуддя в державі. Проблему утвердження авторитету суду підіймає також заступник Голови Вищого господарського суду України Осетинський А. у статті „Утвердження авторитету суду у контексті судової реформи”, Право України, № 6, 2006. Він наголошує на тому, що навіть оптимальна організація система судів не надто наблизить до практичної реалізації принципу верховенства права, якщо у суспільстві не буде довіри до суду; визначаючи шляхи формування кваліфікованого суддівського корпусу в Україні звертається до вивчення досвіду європейських країн.

Потреба всебічного осмислення ролі суду у перехідний період від тоталітарної до сильної правової держави вельми актуальна. В наш час відбувається трансформація функцій держави в бік посилення конституційних гарантій тих цінностей, які мають втілюватися в повсякденному житті, демократизації владних інститутів, покращення взаємодії влади й людини.

Діяльність судових органів має складний механізм, який включає правовстановлюючі, право забезпечувальні, правопримушувальні та право відновлювальні складники. В їхній діяльності право й держава є класичними категоріями, за допомогою яких створюють систему застосування норм права, формують єдність вимог до державних функцій, захисту прав і свобод людини. Діяльність судових органів має спрямовуючий регулятивний вплив на соціальне, політичне й економічне життя нашої державиСтефаник В. Правозахисна діяльність удів України. - 1999. - №5. - С.18 .

В незалежній Україні судова влада як складник державної влади почала формуватися з прийняттям таких актів політичного характеру, як Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та Акт проголошення незалежності України (1991 р.)

28 квітня 1992 р. було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утворення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського самоврядування.

Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону України „Про судоустрій України”.

Нині в Україні йде процес реформування правосуддя та посилення ролі суду як гаранта прав громадян. Реформування судової системи - це одна з найскладніших, найвідповідальніших проблем становлення державності в Україні.

1. Характеристика судової влади, як самостійної і незалежної гілки державної влади в Україні

Концепція правосуддя, закріплена в Конституції України, визначає судову владу не просто інструментом, хоч і дуже важливим, для розв'язання соціальних суперечностей, а й рівноправним партнером законодавчої та виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Судова влада як самостійна і незалежна гілка державної влади створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів ї проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільш значимих юридичних фактів С.М. Тимченко Судові та правоохоронні органи України. Київ. - 2004 р. - с.18..

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється конституційним судом і судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада володіє цілим рядом ознак, що розкривають її суть, дозволяють відмежувати її від інших гілок державної влади.

До цих ознак судової влади відносяться:

а) Судова влада здійснюється винятково спеціальними державними органами - судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 Конституції України). Для успішного здійснення судової влади закон наділяє суди всіма необхідними і достатніми повноваженнями. Судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Особливе становище судів у державному механізмі визначається завданнями, які стоять перед ними, характером діяльності, яка стосується прав і свобод громадян, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, держави в цілому. Саме тому вимоги, що пред'являються до кандидатів на посаду судді, надзвичайно високі - вони повинні мати вищу юридичну освіти, бути компетентними в питаннях юриспруденції і мати достатній досвід на професійній основі.

Склад суду формується строго на законних підставах. Законно утворений склад суду - обов'язкова умова винесення правового рішення.

б) Судова влада в Україні належить судам, що становлять єдину судову систему. Судова система України, відповідно до положень Конституцій України і Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції і Конституційним Судом України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається. Єдність судової системи знаходить своє вираження в спільності задач усіх судів, якими є захист гарантований Конституцією України і законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Крім того, єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними принципами організації і діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, закріплених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів; фінансуванням судів винятково з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами суддівського самоврядування.

в) Суди є правозастосувальними органами. Розгляд судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного й ін.) до конкретних правовідносин, що були предметом розгляду в судовому засіданні і виносить на їх підставі мотивоване рішення (вирок). В той же час у випадку прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності закону, він втрачає юридичну силу, що дає підстави говорити про „негативну” правотворчість суду.

г) Судова влада здійснюється на основі і у відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує процедуру розгляду справ у суді, гарантуючи дотримання прав і законних інтересів всіх учасників судового розгляду, недопущення порушень закону і суб'єктивізму. Порушення процесуальних норм є підставою відміни рішень суду.

д) Участь представників народу в здійсненні правосуддя - важлива риса судової влади. Відповідно до положень закріплених в ст. 124 Конституції України і ст. 5 Закону України „Про судоустрій” народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їх громадянським обов'язком.

є) Владний характер повноважень суду. Це виявляється в тому, що вимоги і розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов'язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Винесені судом вирок, рішення, постанова є актами застосування права і після набуття законної сили підлягають виконанню на всій території України, є обов'язковими для всіх осіб, що беруть участь у судовому процесі: державних органів і громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

ж) Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. У разі потреби відповідні органи і посадові особи можуть застосувати відповідні заходи для реалізації рішень і вимог суду. У державному механізмі функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов'язків яких входить виконання судових рішень; державні виконавці (по вироках і рішенням судів у частині майнових стягнень), кримінально-виконавчі інспекції управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань (при звільненні особи від відбування покарання з іспитовим терміном, по вироках, що передбачають міру покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, виправних робіт без позбавлення волі тощо), органи міліції (при здійсненні приводу, доставлення в суд підсудних, які знаходяться під вартою), адміністрація державних органів і установ (при витребуванні документів, виклику експертів, проведенні ревізій і т.д.), адміністрації підприємств, установ, організацій (при визначенні покарання у виді виправних робіт, громадських робіт) тощо.

з) Самостійність і незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади варто розуміти те, що суди здійснюють свої функції не визнаючи будь-якого впливу. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади; інших органів, організацій, партій і рухів, посадових осіб; думок і позицій сторін у судовому процесі; висновків органів до судового слідства і прокурора; від вищестоящих судів; від будь-яких інших осіб.

Самостійність означає відсутність будь-якого підпорядкування судів та потреби затверджувати їх рішення. Підвищення незалежності суду та його правозахисної ролі можливе лише за умови завершення судово-правової реформи в Україні.

Суди займають особливе становище у державному механізмі, що обумовлено особливостями виконуваних їм функцій, специфікою умов і порядку їх діяльності. Вони не входять до будь-якої іншої системи державних органів.

Суд як орган судової влади є базовим, основним органом судової влади, який, здійснюючи у відповідності зі своїми повноваженнями правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, є самостійним і незалежним від інших гілок влади, займає особливе становище в системі інших державних органів, складається із суддів, що обираються (призначуваних) у законному порядку, що діють на професійній основі.

Конституція України (ст. 125) закріплює, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації. Аналогічне положення містить і Закон України „Про судоустрій”, закріплюючи, що місце знаходження і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального розподілу) і спеціалізації. Підставами для створення чи ліквідації суду є зміни адміністративно-територіального устрою, передислокація чи реорганізація Збройних Сил України, зміни у визначеній законом системи судів, і по інших обставинах, зазначених у ст. 20 Закону України „Про судоустрій”. Таким чином одною з ознак судової системи є її побудова відповідно до адміністративно-територіального поділу з урахування спеціалізації судів.

Отже, суд - це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на: визначене адміністративно-територіальне утворення (район, область і т.д.); структурне утворення Збройних Сил України (гарнізон, флотилія, військовий округ, вид Збройних Сил); спори і справи, що підлягають судовій юрисдикції даного суду відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів).

Особливості діяльності суду та виконання покладених на нього завдань вимагають комплектування судів кваліфікованими суддями, які від імені держави вчинюють правосуддя. Жорсткі вимоги до кандидатів на посаду судді, складна процедура їх обрання покликані сприяти тому, щоб забезпечити неупереджений добір суддів, здатних професійно, грамотно і справедливо розглядати і вирішувати до їх компетенції справи, попереджувати проникнення до суддівського корпусу некомпетентних і аморальних людей.

Істотним моментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпечення його незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінно відрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим, обов'язковість вказівок керівництва є одним з основних принципів діяльності.

Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади є те, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, які встановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судового розгляду. Основна мета даних правил і процедур - забезпечити об'єктивний, повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат - забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

На сьогодні в Україні сформувалося кілька видів закріплених відповідними процесуальними кодексами процедур здійснення судової влади, які ще прийнято іменувати формами судочинства. До них відносяться цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство. Кожне з перерахованих форм судочинства відрізняється специфікою, яка залежить від кола суспільних відносин, характеру виникаючих спорів і розбіжностей, характеру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень, по яких повинен дати свій мотивований висновок суд як орган державної влади. Тому кожна перерахована форма судочинства регламентується досить докладно самостійним законодавчим актом - Законом про Конституційний Суд, Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України і кодексом України про адміністративні правопорушення.

2. Статус суддів

2.1 Суддя - носій судової влади

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

Суддя, як слуга правосуддя, виконує особливо почесну функцію у державі. Здійснюючи свої повноваження та приймаючи рішення іменем держави, суддя для учасників процесу уособлює судову владу, а відтак роль і значення правосуддя в суспільстві великою мірою ототожнюється з цим сприйняттям. Іншими словами, характеристика правосуддя - це характеристика професійних та моральних якостей судді, які заслуговували на повагу та викликали довіру Осетинський А. Утвердження авторитету суду у контексті судової реформи / Право України. - № 4. - 2006. - С. 3-10..

Статус суддів - це сукупність прав і обов'язків, закріплених чинним законодавством, стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України „Про статус суддів”, „Про Конституційний Суд України”, „Про судоустрій України”.

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їхнього обрання, зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; характерною процедурою з присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення й забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканістю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування на відміну від загальнодержавного процесу управління.

2.2 Обрання суддів і припинення їхніх повноважень

Конституцією України визначено, що правосуддя здійснюють професійні суди та в установлених законом випадках - народні засідателі й присяжні. Професійні суди не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої Конституція України. / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 127..

Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання засад судочинства, ще й позбавленого політичної пристрасті суддю, дотримання вимог несумісності. Належність судді до будь-якої партії небезпечна для правосуддя. Необхідну за законом політичну нейтральність судді не може бути зведено тільки до формальних заборон його зв'язків із політичними партіями й рухами. Взагалі можливі й інші прояви суддею його політичних симпатій або антипатій (надання матеріальної підтримки певним партіям, участь у вуличних демонстраціях, агітація за кандидатів у депутати тощо). Все це - акції політичного характеру, й суддя має залишатися осторонь них. Якщо ж його політична заангажованість перетворюється на постійний фактор, на тлі якого він продовжує виконувати свої професійні суддівські обов'язки, то, незалежно від відсутності в судді формального членства в партії або русі, цілком правомірним є порушення питання про припинення його суддівських повноважень Стефаник В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. - 2001. - № 1. - С. 17..

Не може бути рекомендовано на посаду судді осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або не дієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; щодо яких провадять дізнання досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їхнього професійного рівня встановлює закон, зокрема Закон України „Про статус суддів”. Наприклад, відповідно до статті 7 цього Закону суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як 5 років, у тому числі не менш як 3 роки на посаді судді. Суддею Верховного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як 10 років, у тому числі не менш як 5 років на посаді судді.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Відповідно до статті 127 Конституції України ці судді відправляють правосуддя в складі колегій суддів.

На посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендовано відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянина України, не молодшого 30-ти років, який проживає в Україні не менш як 10 років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, які охоплено мережами юрисдикції і відповідного спеціалізованого суду та стаж роботи за спеціальністю не менш як 5 років.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого складу суду є складання кваліфікаційного екзамену. Цю умову не поширено на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує одинадцяти років.

Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканості суддів. У Конституції (ст.126) та Законі України „Про статус суддів” (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади. Зокрема, щодо припинення повноважень є підстави, які пов'язано з порядком проходження державної служби (закінчення строку повноважень, досягнення шістдесятип'ятирічного віку, переведення чи обрання судді на іншу посаду, письмова заява про відставку або звільнення з посади за власним бажанням), негативними життєвими ситуаціями (смерть судді або оголошення його рішенням суду, що набрало законної сили, померлим; набрання чинності рішення суду про визнання судді безвісно відсутнім тощо), професійною непридатністю (звільнення в порядку дисциплінарного провадження за професійною невідповідальністю).

2.3 Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів

Для забезпечення формування корпусу професійних суддів і визначення рівня їхньої фахової підготовленості, а також для розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади в системі судоустрою України діють такі кваліфікаційні комісії:

· кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;

· кваліфікаційна комісія суддів військових судів;

· кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;

· Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить 3 роки з дня їх утворення.

До складу кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту:

· шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій України”;

· дві особи від Міністерства юстиції України;

· дві особи, в повноваженні відповідною обласною (Київською, міською) радою за місце знаходженням кваліфікаційної комісії суддів;

· одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє в складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

· сім суддів обраних до комісії відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій України”;

· дві особи призначені Верховною Радою України;

· дві особи призначені Президентом України;

· одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

· одна особа від Міністерства юстиції України.

Кваліфікаційна комісія суддів має перевіряти відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом. Проводити їхнє кваліфікаційне атестування й давати висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата, якого пропонують на посаду судді; а також давати висновки про звільнення з посади судді.

Крім того, на кваліфікаційну комісію покладено обов'язки проводити атестацію суддів відповідних судів і присвоювати суддям кваліфікаційні класи (не вище другого); розглядати звернення та подання про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів, проводити пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав, порушувати дисциплінарні провадження тощо.

За результатами розгляду кваліфікаційна комісія суддів приймає рішення (висновок), який викладає в письмовій формі. В рішенні зазначають дату і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, які розглядали, мотиви прийнятого рішення. Рішення (висновок) підписують головуючий і члени комісії, які брали участь у засіданні.

Особа, стосовно якої прийнято рішення кваліфікаційної комісії суддів, або особа, за поданням якої вирішувалися питання, в разі незгоди з цим рішенням має право оскаржити його.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України за своїми повноваженнями може:

давати висновок про можливість обрання суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів та суддів апеляційного суду України, а також висновок про звільнення зазначених суддів із посади;

проводити атестацію суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів та апеляційного суду України й присвоювати їм відповідні кваліфікаційні класи;

розглядати звернення про дисциплінарну відповідальність; проводити пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав, порушувати дисциплінарні провадження та вирішувати справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів;

розглядати скарги на рішення кваліфікаційних комісій судів;

давати дозвіл на складання та приймати повторний (додатковий) іспит у суддів, яким відмовлено в рекомендації до обрання суддею безстроково;

припиняти перебування у відставці судді (крім суддів місцевих судів) та ін.

Метою проведення атестації є оцінка та стимулювання росту професійної кваліфікації суддів. Залежно від посади, стажу та досвіду роботи, рівня професійних знань, суддям довічно встановлюють шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п'ятий.

Кваліфікаційні класи присвоюють: суддям Верховного Суду України - вищий і перший кваліфікаційні класи; суддям вищих спеціалізованих судів - вищий, перший і другий кваліфікаційні класи; суддям апеляційних судів - перший, другий і третій кваліфікаційні класи; суддям місцевих судів - другий, третій, четвертий і п'ятий кваліфікаційні класи.

Мінімальний строк перебування в кваліфікаційному класі, який дає право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, встановлено: в п'ятому і четвертому - три роки, в третьому й другому - п'ять років. Строк перебування в першому кваліфікаційному класі не обмежено.

За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію, зберігають присвоєний йому кваліфікаційний клас.

Втрата громадянства тягне за собою позбавлення судді кваліфікаційного класу.

Чергову кваліфікаційну атестацію судді проводять не пізніше одного місяця з дня закінчення строку перебування в присвоєному йому кваліфікаційному класі. Дострокову кваліфікаційну атестацію може бути проведено не раніше ніж через два роки з часу останньої атестації.

Особи, вперше обрані на посаду, проходять кваліфікаційну атестацію протягом шести місяців після обрання, якщо вони мають стаж роботи, й протягом двох років, якщо такого стажу не мають.

Атестацію проводять у присутності судді, якого атестують, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту. Кваліфікаційна комісія, залежно від рівня професійних знань, стажу, досвіду роботи судді приймає рішення про:

присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу;

присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу;

залишення судді в раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

відкладення атестації до шести місяців.

За своїми повноваженнями кваліфікаційна комісія може дати висновок про невідповідність рівня професійних знань судді займаній посаді й звільнення його з посади судді.

За порушення законодавства під час розгляду судових справ, вимог, які ставлять до судді, та обов'язків судді його притягують до дисциплінарної відповідальності. За кожне з порушень накладають лише одне з таких дисциплінарних стягнень (стаття 32 Закону України „Про статус суддів”):

догана;

пониження кваліфікаційного класу;

за наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

Дисциплінарне провадження включає:

перевірку даних про дисциплінарний проступок судді;

порушення дисциплінарного провадження;

розгляд дисциплінарної справи.

Право ініціювати порушення дисциплінарного провадження відповідно до статті 97 Закону України „Про судоустрій України” мають:

Міністерства юстиції України;

Голова Верховного Суду України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

члени ради суддів України;

голова відповідної ради суддів;

народні депутати України.

Відповідно до ст. 98 Закону України „Про судоустрій України” дисциплінарне провадження здійснюють:

1) кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів апеляційних судів;

3) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів і суддів Верховного Суду України.

Рішення в дисциплінарній справі судді приймають більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії суддів присутніх на засіданні.

Рішення в дисциплінарній справі судді про притягнення його до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено до Вищої ради юстиції.

2.4 Правовий і соціальний захист суддів

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їхнє матеріальне та соціальне забезпечення. Держава гарантує судді заробітну плату, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Судді військових судів одержують грошове утримання, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, доплат за кваліфікаційний клас судді та за вислугу років військовослужбовця.

Законом України „Про статус суддів” (ст. 44) передбачено, що не пізніше, як через шість місяців після обрання, суддю Конституційного Суду, Верховного Суду або вищого спеціалізованого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечують благоустроєним житлом у вигляді квартири або будинку - Кабінет Міністрів України, а суддю іншого суду - відповідні місцеві органи державної виконавчої влади. Судді військових судів забезпечують таким же житлом і в ті самі строки за рахунок Міністерства оборони України. В разі незабезпечення судді благоустроєним житлом у зазначені строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами й передати їх у користування судді.

Судді мають інші пільги, передбачені законодавством.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей (стаття 126 Конституції). Згідно ст. 42 Закону України „Про статус суддів” судді, члени їх сімей та їх майно перебувають під особливим захистом держави. У разі надходження від судді заяви про вчинення в зв'язку з його службовою діяльністю посягання на його житло і здоров'я, знищення чи пошкодження його майна, погрозу вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образу чи наклеп на нього, а також про посягання на життя й здоров'я близьких родичів судді (батьків, дружини, чоловіка, дітей) погрозу їм вбивством, пошкодженням майна органи внутрішніх справ зобов'язані вжити необхідних заходів, щоб забезпечити безпеку судді, членів його сім'ї та збереження їхнього майна.

Життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою.

У разі загибелі (смерті) судді, що сталася у зв'язку з виконанням відповідно до закону службових обов'язків, сім'ї загиблого виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою. За сім'єю загиблого зберігається право на отримання і придбання жилого приміщення на умовах і підставах, які мали місце до загибелі судді, незалежно від стажу його роботи.

З метою створення умов для діяльності суддів державою розроблено й поступово втілюються в життя відповідні заходи щодо забезпечення їх необхідним обладнанням, транспортом, засобами оргтехніки та іншими матеріально-технічними ресурсами, в тому числі виділяють валютні кошти для здійснення міжнародних зв'язків. Суддів і членів їхніх сімей прирівняно щодо медичного, побутового та транспортного обслуговування до відповідних посадових осіб Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій.

3. Судова система України

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України становлять Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Створення надзвичайних та особливих судів згідно з частиною 5 ст. 125 Конституції забороняється.

Правову основу організації і діяльності судів в Україні становлять Конституція України, Закон України „Про судоустрій”, Закон України „Про Конституційний Суд”.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та частини 2 ст. 18 Закону „Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Важливу роль в реформуванні судової системи відіграє висновок Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року щодо неконституційності положень Закону України „Про судоустрій”, які передбачали створення Касаційного суду України.

Військові суди належать до загальних судів і здійснюють на основі Конституції і законів України правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими в Україні є господарські, адміністративні та інші суди, які визначені як спеціалізовані суди. Закон „Про судоустрій України” не дає виключного переліку спеціалізованих судів.

3.1 Суди загальної юрисдикції

Систему судів загальної юрисдикції становлять:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Організація системи судів загальної юрисдикції характеризується такими основними ознаками:

1. Єдність системи судів загальної юрисдикції, що забезпечується єдиними принципами організації і діяльності судів; єдиним статусом суддів: обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом; гарантуванням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; фінансування судів тільки з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

2. Побудова судової системи за принципами територіальності - загальні та військові суди і спеціалізації - спеціалізовані адміністративні та господарські суди.

3. Стабільність судової системи. Суди загальної юрисдикції створюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставою для створення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального поділу (наприклад, утворення нового несеного району і т.д.).

В основу судів загальної юрисдикції покладений розподіл судів на ланки. Ланка судової системи - це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за адміністративним статусом.

· судами першої (низової) ланки є місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

· другої ланки - апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил, Апеляційний суд України;

· Верховний Суд України.

3.1.1 Місцевий суд - основна ланка системи судів загальної юрисдикції

Місцеві суди в судовій системі України займають особливе місце, оскільки вони вирішують основну кількість судових справ, понад 90%.

Суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком тих, які віднесено законодавством до компетенції інших судів.

Засади його організації та діяльності закріплено в Конституції, законах України „Про судоустрій України”, „Про статус суддів” і деяких інших нормативних актах.

Суд цього рівня утворюють у районі, місті та районах міста, а також на території міста та району - міськрайонний. В назві місцевого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться. До місцевих загальних судів належать і військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, які утворюють у округах відповідно до Указу Президенту України.

До складу місцевого суду входять: судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. В місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

Голову місцевого суду призначає на посаду строком на п'ять років із числа суддів і звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації Ради суддів України.

Обов'язки голови місцевого суду досить місткі. Він, зокрема:

· здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

· визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду;

· на підставі акта про призначення на посаду судді або обрання суддею безстроково, припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

· приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

· здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів;

· організовує роботу з підвищення кваліфікації працівників апарату суду;

· організовує ведення судової статистики;

· представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

· здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень видає накази й розпорядження. Голова і заступники голови місцевого суду можуть бути призначені на адміністративні посади повторно.

Місцеві адміністративні суди розглядають місцеві справи, що пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління і місцевого самоврядування. Але вони не можуть розглядати справи адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

3.1.2 Апеляційні суди. Апеляційний суд України

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і нижчими стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

Головне завдання апеляції - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізація права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що, по-перше, сам факт подвійного розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. По-друге, внаслідок того, що рішення по суті приймають дві різні інстанції, зменшується ризик судової помилки. По-третє, краще забезпечується дотримання законності, оскільки друга інстанція наділена більшою владою. Формується початкова єдність судової практики, оскільки рішення суду вищого рівня є орієнтиром для першої інстанції, що сприяє також зростанню кваліфікації суддівського корпусу Ємельянова І. Апеляційний перегляд судових рішень с цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти / Право України. - № 2. - 2004. - С. 16-21..

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди, регіонів і апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України.

В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюється судова палата в цивільних справах і судова палата в кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційний суд України має діяти в складі трьох палат: судової палати у цивільних справах, судової палати у кримінальних справах та військової судової палати.

Апеляційні суди складають другу ланку системи судів загальної юрисдикції. Всі вони мають практично однакову структуру і наділені рівними повноваженнями.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку. Якщо учасники судового процесу не задоволені рішенням чи вироком суду, вони мають право його оскаржити. Рішення суду першої інстанції в цивільних справах протягом 30-ти діб, а вироки в кримінальних справах протягом 15-ти діб не набувають законної сили і можуть бути оскаржені в апеляційному порядку засудженим, виправданим, обвинувачуваним їх законними представниками і захисниками, цивільним позивачем і відповідачем, а також прокурором. Для цього, як правило, вони подають до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, апеляцію, а то й разом зі справою передає її на розгляд відповідного апеляційного суду.

У той же час при розгляді апеляційних скарг діють і істотні особливості. Насамперед справа розглядається колегією в складі трьох суддів (у той час як у першій інстанції, як правило, спір вирішується одним суддею). Колегіальний розгляд забезпечує більш ретельне дослідження матеріалів справи і прийняття максимально продуманого, обґрунтованого рішення. До того ж судді апеляційних судів, як правило, досвідченіші, кваліфіковані в порівнянні із суддями першої інстанції.

У кримінальному та цивільному судочинстві апеляційна інстанція перевіряє незаконність вироку чи рішення суду тільки в межах апеляції, а висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорюються, апеляційним судом не досліджуються і не перевіряються.

У господарському судочинстві апеляційний суд розглядає справу повторно, за участю сторін, інших учасників процесу, дослідженням наявних у справі доказів і додатково наданих. Апеляційний господарський суд не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду суду першої інстанції. У той же час суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання), перевіряючи законність і обґрунтованість рішення в повному обсязі.

У результаті розгляду справи апеляційний суд залишає вирок чи рішення суду без зміни, апеляцію - без задоволення; скасовує вирок чи рішення і повертає справу на додатковий розгляд прокурору чи на новий судовий розгляд у суді першої інстанції; скасовує вирок і рішення та припиняє справу чи замінює її.

Апеляційні суди також розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім господарських судів). Як уже раніше відзначалося, до них відносяться кримінальні справи про умисні вбивства, розкрадання в особливо великих розмірах та інші справи, тобто такі кримінальні злочини, які характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки.

До повноважень апеляційних судів також належить ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, надання юридичної допомоги в застосуванні законодавства місцевими судами й ін.

Апеляційний суд України розглядає справи віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Переважно це справи, які розглядалися обласними апеляційними та військовими судами як судами першої інстанції.

До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані Верховною Радою на посаду судді безстроково, а також голова суду і його заступники. Повноваження суддів і голови апеляційного суду практично аналогічні повноваженням суддів і голови місцевого суду.

Голова апеляційного суду:

· здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

· розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;

...