Судова влада в Україні

· на підставі акту обрання (призначення) суддею чи припинення повноважень судді видає відповідний наказ; утворює судові палати та вносить на затвердження президії суду їхній персональний склад;

· організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання й головує на засіданнях президії;

· організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

· приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в порядку, встановленому законом, застосовує щодо них заохочення й накладає дисциплінарні стягнення;

· організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;

· подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

· представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

· вносить пропозиції Голові Верховного Суду України чи голові відповідного вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначення на посади голів місцевих судів та їхніх заступників.

Перший заступник голови апеляційного суду здійснює організаційне керівництво роботою структурних підрозділів суду та виконує інші обов'язки, визначені головою суду.

Заступник голови апеляційного суду - голова судової палати:

· організовує роботу відповідної судової палати;

· формує колегії суддів для розгляду справ, головує в судових засіданнях чи призначає для цього суддів;

· організовує ведення судової статистики, аналіз і узагальнення судової практики по справах, віднесених до компетенції палати; має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення по яких набули законної сили;

· інформує президію суду про діяльність судової палати.

3.1.3 Військові суди

Відповідно до Закону України „Про судоустрій України” (ст. 21) в Україні діють військові суди гарнізонів як місцеві суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил - як апеляційні суди (ст. 25). У складі Верховного Суду України діє Військова судова колегія (ст. 48).

Законодавством визначено, що діяльність військових судів спрямовано на запобігання будь-яким посяганням небезпеку країни; підтримання боєздатності і боєготовності Збройних Сил та інших військових формувань; охорону прав і свобод військовослужбовців та інших громадян; охорону прав і законних інтересів військових частин, установ та організацій.

Таким чином, на військові суди покладено завдання здійснювати правосуддя в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, передбачене законодавством України.

Суттєвим фактором, що зумовлює особливість становища військових судів є те, що їх утворюють і діють вони в специфічних умовах Збройних Сил та інших військових формувань. Це пов'язано насамперед з тим, що в організації і функціонуванні Збройних Сил на першому місті стоїть забезпечення безпеки держави, необхідності боєздатності, підтримання військової дисципліни та встановленого порядку несення служби. По-друге, дислокацію військ і флоту не пов'язано з адміністративно-територіальним устроєм, що відповідно впливає на організацію та діяльність військових судів. По-третє, під час визначення підвідомчості справ військовим судом завжди враховуватимуть, чи належали суб'єкти правовідносин до числа військовослужбовців.

Військовий суд гарнізону утворюють на території, на якій розташовано один або кілька військових гарнізонів.

Повноваження військового суду гарнізону визначають тим, що він є місцевим судом і як суд першої інстанції розглядає всі кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які підсудні військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил.

Голову військового суду гарнізону призначає на посаду строком на п'ять років з числа суддів і звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України на підставі акта Ради суддів України або відповідної ради суддів (п. 5 ст. 20 Закону України „Про судоустрій України”). Компетенцію голови військового суду гарнізону чітко визначено цим же законом:

· він здійснює організаційне керівництво діяльності суду;

· визначає обсяг обов'язків заступника голови суду;

· на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстроково або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

· приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

· здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів;

· організовує ведення судової статистики;

· представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями.

Військовий суд регіону (Військово-Морських Сил) є апеляційним судом, який:

· у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у порядку апеляційного оскарження та в зв'язку з ново виявленими обставинами;

· здійснюючи нагляд за організацією судової діяльності військових судів гарнізонів, вивчає й узагальнює судову практику, аналізує судову статистику.

У передбачених законом випадках кримінальні справи розглядаються за участю народних засідателів.

Народних засідателів обирають відкритим голосуванням на зборах військовослужбовців військових частин строком на 5 років з числа громадян України, які перебувають на військовій службі й досягли двадцятип'ятирічного віку. Під час здійснення правосуддя народні засідателі військових судів користуються всіма правами судді.

Голова військового суду регіону (Військово-Морських Сил) відповідно до ст. 28 Закону України „Про судоустрій України”:

· здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

· розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;

· на підставі акта про обрання суддею чи припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

· організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення яких набрали законної сили;

· організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;

· подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

· представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

· видає накази з питань організації роботи суду.

3.1.4 Вищі спеціалізовані суди в Україні

Вищими судовими органами в системі спеціалізованих судів є: Вищий господарський суд України, що здійснює судочинство в господарських справах, віднесених до його підсудності Господарським процесуальним кодексом, у встановленому законом порядку, та Вищі адміністративний суд України, що буде розглядати спори в сфері публічних правовідносин. Закон „Про судоустрій України” (стаття 38) передбачає утворення й інших вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому цим законом.

Слід зазначити, що Вищий господарський суд України на підставі підпункту 6 п. 3 Розділу VII Закону „Про судоустрій України” продовжив діяльність як вищий спеціалізований суд, а Вищий адміністративний суд України утворено Указом Президента України від 1 жовтня 2002 р. № 889 / 2002 „Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України”.

Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на посаду Верховною Радою України безстроково, голови суду і його заступників. Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватись судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції, що формуються за поданням голови цього суду, яке він направляє до президії вищого спеціалізованого суду.

Повноваження вищого спеціалізованого суду визначають Конституція України, Закон „Про судоустрій України” та відповідні процесуальні кодекси.

Зокрема, вищий спеціалізований суд:

· розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

· веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

· надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення й аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюють колегіально, в кількості не менше трьох суддів у порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно з вимогами Закону України „Про статус суддів” суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України не молодший 30-ти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж 7 років, з них 5 безпосередньо на посаді судді. Крім цього, обов'язковою умовою є володіння державною мовою та проживання на території України протягом 10-ти років, а також наявності фахової підготовки з питань юрисдикції цих судів.

Голову вищого спеціалізованого суду призначає на посаду з числа суддів відповідного суду та звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України. Повноваження голови, його першого заступника і заступників голови також практично аналогічні повноваженням відповідних посадових осіб апеляційних спеціалізованих судів. Однак голова вищого спеціалізованого суду здійснює ряд додаткових повноважень:

· скликає Пленум вищого спеціалізованого суду, вносить на його розгляд питання й головує на його засіданнях; може й головувати в судових засіданнях колегій суддів вищого спеціалізованого суду при розгляді будь-якої справи, що відноситься до юрисдикції даного суду;

· інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність вищого спеціалізованого суду.

Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум, до складу якого входять усі судді вищого спеціалізованого суду і голови апеляційних спеціалізованих судів.

Пленум здійснює такі повноваження:

· дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

· затверджує склад Науково-консультативної ради при вищому спеціалізованому суді;

· визначає кількісний склад суддів - членів президії вищого спеціалізованого суду;

· заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність відповідних спеціалізованих судів, а також повідомлення заступників голови вищого спеціалізованого суду і голів апеляційних та місцевих спеціалізованих судів про практику вирішення судових справ;

· вносить у встановленому порядку пропозиції про необхідність змін діючого законодавства;

· приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням про офіційне тлумачення Конституції України.

Пленум вищого спеціалізованого суду скликається не рідше двох разів на рік.

У вищому спеціалізованому суді для вирішення організаційних питань також діє президія. При вищих спеціалізованих судах можуть утворюватися науково консультативні структури. Вищий спеціалізований суд має офісний друкований орган, у якому публікуються матеріали судової практики, рішення по організаційних питаннях діяльності вищого спеціалізованого суду.

3.1.5 Верховний Суд України

Верховний Суд України є вищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 47 Закону України „Про судоустрій України” Верховний Суд України:

· розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів по справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи пов'язані з виключними обставинами;

· дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики;

· дає висновок про наявність чи відсутність в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради чи іншого злочину;

· звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України і законів;

· веде та аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практику;

· у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у відносинах із судами інших держав.

У складі Верховного Суду України діють:

Судова палата у цивільних справах;

Судова палата у господарських справах;

Судова палата в адміністративних справах;

Судова палата у кримінальних справах;

Військова судова колегія.

Верховний Суд України очолює Голова даного суду. До складу Верховного Суду України входять судді, обрані на посаду безстроково, чисельність яких встановлюється Указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду України на п'ять років шляхом таємного голосування. Він має Першого заступника і заступників. Вони призначаються на посаду з числа суддів Верховного Суду України терміном на п'ять років і звільняються з посади Пленумом Верховного Суду України за поданням Голови, погодженим з Радою суддів України. Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два строки підряд.

До компетенції Голови Верховного Суду України належить вирішення таких питань:

· організація діяльності Верховного Суду України;

· розподіл обов'язків між заступниками Голови Верховного Суду України;

· організація роботи Президії та скликання Пленуму Верховного Суду України, внесення питань на їх розгляд і головування на їх засіданнях.

Суддя Верховного Суду України є посадовою особою судової влади й носієм судової влади в України. Його наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в порядку, встановленому процесуальним законом. Під час здійснення правосуддя суддя є незалежним від законодавчої та виконавчої влади й підкоряється лише закону, нікому не підзвітний, недоторканий і не змінюваний.

Голова Верховного Суду в разі потреби має право своїм розпорядженням залучати суддів однієї палати для розгляду справ у складі іншої палати.

Судові палати в межах своїх повноважень здійснюють судочинство в справах, віднесених до їх відання, в порядку, встановленому процесуальним законом; готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України, вивчають і узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику та виконують інші повноваження, надані їм законом.

При судових палатах діють групи наукових консультантів Верховного Суду України, які займаються підготовкою проектів, постанов Пленуму Верховного Суду України, виконують завдання керівників судових палат.

У Верховному Суді України діють: Президія Верховного Суду України для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України; Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та ст. 55 Закону „Про судоустрій України”; науково-консультативна рада, яку утворюють з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій з принципових питань судової практики, попереднього розгляду проектів постанов Верховного Суду України щодо роз'яснення законодавства, надання висновків стосовно проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Діяльність Науково-консультативної ради регламентовано Положенням про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України, затвердженим постановою Президії Верховного Суду України від 14 січня 2003 року № 3.

До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Апеляційного суду України.

Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а в разі його відсутності Перший заступник або інший заступник Голови Верховного Суду України. В засіданнях Пленуму беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор Міністр юстиції України.

Пленум Верховного Суду України:

· відповідно до Конституції України обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Голову Верховного Суду України, а також здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посад у Верховному Суді України;

· утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат і їх заступників;

· визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду України й обирає їх;

· заслуховує інформації Голови Верховного Суду України, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих та апеляційних судів про організацію судових палат і діяльність відповідних судів;

· дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі потреби визнає не діючими відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів;

· приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності закону і інших правових актів, а також про офіційне тлумачення Конституції України і законів;

· відповідно до Конституції України схвалює висновок про наявність або відсутність у діяннях, у яких обвинувачується Президент України, ознак державної зради чи іншого злочину, а також приймає подання у Верховну Раду України про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я.

Засідання Пленуму Верховного Суду України повноважне за умови присутності на ньому не менше двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України і Міністр юстиції України.

Пленум Верховного Суду України скликається при необхідності, але не рідше одного разу в три місяці.

Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови.

Організаційно-методичне й інформаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України має здійснює апарат Верховного Суду України.

Верховний Суд України має офіційний друкований орган, у якому публікуються матеріали судової практики Верховного Суду України й інших судів загальної юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів загальної юрисдикції й інших матеріалів.

Верховний Суд України знаходиться в місті Києві.

3.2 Конституційний Суд України

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.

Його рішення є остаточними: вони не можуть бути оскарженими. Вісімнадцять суддів Конституційного Суду України за своїм складом відображають паритет трьох гілок влади в державі. Об'єктом конституційної перевірки не можуть бути заяви, звернення та інші акти загальнополітичного характеру, що не мають прямого юридичного значення.

Діяльність Конституційного Суду ґрунтується на засадах незалежності та колегіальності, повноти та усебічності розгляду справ, гласності, обґрунтованості прийнятих рішень, рівноправності суддів, верховенства права.

Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки з таких питань:

· конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

· відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їхню обов'язковість;

· додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;

· офіційного тлумачення Конституції та законів України.

У юридичній літературі зазначено, що тлумачення юридичних норм є сферою суспільної або державної діяльності, яка здебільшого стосується вироблення в процесі тлумачення конституційно-правової орієнтації в розумінні й обґрунтування права. Тлумачення норм Конституції, яке здійснює Конституційний Суд України, нового змісту не породжує, воно примножує розуміння змісту прав та обов'язків і надає йому офіційного характеру. Офіційна інтерпретація в даному разі забезпечує правопорядок у державі Селиванов А. Теоретичні і практичні погляди на тлумачення Конституційним Судом України норм законодавства / Право України. - 1997. - № 10. - С. 37-40..

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання законності підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність правових актів (повністю чи в їхніх окремих частинах) є:

· невідповідність Конституції України;

· порушення встановленої Конституцією процедури їхнього розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

· перевищення конституційних повноважень під час їх прийняття.

Більш як половина всіх рішень, прийнятих Конституційним Судом, стосується офіційного тлумачення положень Конституції та законів України. Конституційний Суд вирішив цілу низку вузлових питань правозастосовної діяльності в Україні, зокрема щодо: несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; дня набрання чинності Конституцією України; змісту права людини на інформацію; права на оскарження в суді не правомірних дій посадової особи; визначення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі; внесення змін до Конституції України; порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України; тлумачення терміна „законодавство”; зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів тощо Мартиненко П. Конституційний Суд України: повноваження у контексті дворічного досвіду (квітень 1997 - квітень 1999 року) / Вісник Конституційного Суду України. - 1999. - № 4. - С. 46-62..

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правого акта (окремих його положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням також є звернення Верховної Ради України про дачу висновку, щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.

Конституційне подання має складатися з додержанням певних вимог. Воно має містити:

повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання:

відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

повне найменування, номер, дату прийняття, джерело опублікування правового акта, конституційність якого оспорюють чи який потребує офіційного тлумачення;

повне обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності офіційного тлумачення;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного подання (копії цих документів і матеріалів додають);

перелік документів матеріалів, які додають.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне звернення так само, як і конституційне подання, складається з додержанням певних вимог:

прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адресу, за якою особа проживає, або повну назву та місцезнаходження юридичної особи;

відомості про представника особи за законом або уповноважено за дорученням;

статті (окремого положення) Конституції України або закону, тлумачення яких вимагають від Конституційного Суду;

обґрунтування необхідності офіційного тлумачення положень Конституції або законів;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додають);

перелік документів і матеріалів, які додають.

Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

Суддю Конституційного Суду призначають строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно. Суддя Конституційного Суду під час виконання своїх обов'язків на засідання суду повинен бути одягнений у мантію, мати нагрудний знак.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової чи педагогічної роботи за фахом не менш як 10 років, володіє державною мовою й проживає в Україні протягом останніх 20-ти років. Суддя здійснює попередню підготовку питань для їхнього розгляду в суді. Крім того, він має право зажадати від Верховної Ради, Президента, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали і іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду колегією суддів або Конституційним Судом.

Вступаючи на посаду судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводять за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України.

Очолює Конституційний Суд України та організовує його діяльність Голова Конституційного Суду, якого обирають таємним голосуванням на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України з числа суддів Конституційного Суду не пізніше двомісячного строку з дня, коли посада Голови стала вакантною.

На засіданні Конституційного Суду розглядають всі питання, що вимагають вирішення. Засідання суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше одинадцяти суддів. Рішення суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які беруть участь у засіданні.

На пленарних засіданнях приймаються рішення у справах про: конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим і висновки по справах про: відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів чи тих міжнародних договорів, що вносяться у Верховну Раду для дачі згоди на їхню обов'язковість; дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення президента України з посади; офіційного тлумачення Конституції.

Пленарне засідання є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів. Рішення конституційного Суду приймаються і його висновки дають на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів.

На пленарних засіданнях і засіданнях Конституційного Суду головує Голова Конституційного Суду.

Рішення й висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, що голосували за їхнє прийняття і голосували проти, і публікуються в „Віснику Конституційного Суду України” та інших офіційних виданнях України.

4. Реформування судової влади в Україні

Судова влада є одним з основних реальних інститутів захисту прав і свобод людини та громадянина в нашому суспільстві, це чітко закріплено в ст. 55 Конституції України, де вказано: „Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. В умовах становлення правової держави та реального втілення принципу верховенства права виникає необхідність у проведенні радикальної судово-правової реформи як найважливішого інструменту побудови в Україні демократичного суспільства, яке визначене Конституцією.

Досліджуючи багатогранність процесу становлення і функціонування судової системи України за останні роки, можна переконливо стверджувати, що судово-правова реформа України на даному історичному етапі реалізована ще далеко не повною мірою. Основна проблема полягає в тому, що ефективне правосуддя є результатом розвитку наукової думки і суспільного досвіду багатьох поколінь людства. Здійснювана у державі судово-правова реформа здатна дати бажаний результат лише тоді, коли достатньою мірою будуть враховані досвід та історія розвитку, як вітчизняного, так і європейського судочинства.

На мою думку, першорядне значення має не лише те, як працюватимуть суди і судді, а й на скільки уся правозастосовча і правоохоронна система в державі володіє сьогодні необхідним й достатнім внутрішнім потенціалом для повноцінного самостійного функціонування.

Колишня радянська система управління трималася на командно-репресивному принципі, який забезпечував партійно-радянській державній машині, при жорстокій централізації необмежену владу за практичної відсутності приватної сфери. Тому відносини між правом і державою формувалися не на зовсім класичній ієрархії - право, закон, держава. На перший план завжди висувалися інтереси держави, а за залишковим принципом - права і свободи людини.

Зростаюча роль суду в нашому суспільстві, визначення і утвердження самостійності судової гілки влади на конституційному рівні потребують теоретичного і практичного осмислення й обґрунтування розвитку державної політики у сфері правосуддя, створення такої судової системи, котра б повністю відповідала потребам кожної людини у справедливому, гуманному і доступному суді.

Формування громадянського суспільства та правової держави висуває низку завдань і проблем, які необхідно вирішувати при здійсненні судово-правової реформи.

Основне завдання цієї реформи полягає в тому, щоб піднести соціальний престиж суду, зробити його надійним гарантом особи, забезпечити справедливе розв'язання конфліктних ситуацій, поставити суд у таке становище, за якого він був би недосяжним для сторонніх втручань, незалежним і підкорявся лише закону, утвердити судову владу як головний гарант прав і свобод людини і громадянина Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи / Право України. - 2004. - № 5. - С. 32-37..

За часів незалежності нашої держави Верховною Радою України прийнято дуже багато законів, однак головною проблемою, на жаль, залишається їх практичне застосування.

Схвалена Верховною Радою в квітні 1992 р. Концепція судово-правової реформи була значним кроком у вказаному напрямі. У перші роки її реалізації були прийняті важливі закони (зокрема, ''Про статус суддів'', про внесення змін до Закону ''Про судоустрій України'' тощо) та внесені зміни і доповнення до чинного законодавства. Однак у силу ряду економічних, політичних, соціальних та правових причин дана Концепція не була доведена до логічного завершення. 27 грудня 2006 року у Верховній Раді зареєстровано за №2834 та №2835 проекти законів „Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України'' та „Про внесення змін до Закону України „Про статус суддів'', які були внесені Президентом України.

Дані законопроекти викликали неоднозначну реакцію як серед юристів-науковців, так і практиків, особливо суддівського корпусу. Думки умовно можна поділити на три групи: перша -- законопроекти слід підтримати повністю в запропонованій редакції; друга -- підтримати при внесенні певних змін і третя -- згадані законопроекти підтримувати недоцільно. Вказана тенденція продовжує зберігатися при подальшому розгляді цих документів і в парламентських комітетах.

Так, Комітет з питань правової політики не підтримав законопроекти про внесення змін до законів ''Про судоустрій України'', ''Про статус суддів'' і за підсумками обговорення дійшов висновку, що їх необхідно повернути суб'єктам права законодавчої ініціативи для доопрацювання без розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради. На думку членів Комітету, аналіз цих проектів свідчить про те, що ''запропоновані ними основні напрями реформування судової системи у багатьох випадках не тільки ускладнять здійснення правосуддя та погіршать судових захист прав людини, а й суперечать правовим принципам Конституції України''. Запропоновані цими проектами системи судоустрою не узгоджуються з визначеними статтею 125 Конституції засадами побудови судової системи України. Зокрема, визначений проектом (реєстр. № 2834) статус Верховного Суду не відповідає конституційному положенню про те, що він є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Передбачені проектом повноваження Верховного Суду не дають можливості забезпечити єдність судової системи та однакове застосування судами законів України.

У свою чергу Комітет Верховної Ради з питань правосуддя 21 лютого 2007 р. рекомендував парламенту ухвалити в першому читанні дані законопроекти.

Законопроекти стали логічним продовженням затвердженої 10 травня 2006 року Указом Президента України „Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів”.

Незважаючи на ряд позитивних новацій, перше враження від даних законопроектів неоднозначне. Саме на не досконалість чинного законодавства, яке регулює судоустрій та статус суддів, в своїх працях та публікаціях вказують відомі вчені В. Бринцев, А. Селіванов, І. Марочкін та інші.

Основна теоретична проблема названих законопроектів - відсутність всебічного, системного і повного вдосконалення організації функціонування судової влади в Україні в цілому, а не окремих її функцій, суб'єктів та інститутів.

Автори проекту пропонують створити касаційну інстанцію у формі Вищого кримінального та Вищого цивільного судів, Вищого господарського та Вищого адміністративного судів (ч. 2 ст. 29 проекту).

Відповідними судовими палатами Верховного Суду України пропонується розглядати справи за виключними обставинами.

Відповідно до ст. 20 проекту місцевими судами є дільничні та окружні суди. Дільничні суди - це районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди. Окружні суди - окружні господарські суди, окружні адміністративні суди та окружні кримінальні суди. У п. 2 ст. 21 проекту зазначено, що місцеві дільничні суди розглядають усі цивільні справи, а також адміністративні, кримінальні та інші, віднесені до їх підсудності. Тобто всі цивільні справи розглядатимуться судами найнижчої ланки - місцевими дільничними судами.

Одним із важливих завдань судової реформи є не тільки розвантаження місцевих загальних судів за кількістю розглянутих справ, а й звуження категорії справ, які розглядають місцеві загальні суди. Названі законопроекти явно не спрощують діяльність судді місцевого дільничного суду, таким чином проект не вирішує проблему функціонування судової системи України, зокрема, зменшення навантаження на суддів діючих місцевих судів.

Хочеться сподіватися, що завершення судової реформи в Україні поліпшить стан забезпечення судового захисту прав і свобод громадян, підвищить пошану і довіру населення до служителів правосуддя, які з гідністю нестимуть почесне і відповідальне звання судді і створюватимуть умови для становлення України як демократичної, правової держави.

Висновки

суддя влада законодавство правоохоронний

Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Концепція правосуддя, закріплена в Конституції України, визначає судову владу не просто інструментом, хоч і дуже важливим, для розв'язання соціальних суперечностей, а й рівноправним партнером законодавчої та виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів. Тому здійснення правосуддя є виключно прерогативою судді і не може бути делеговане або привласнене іншими органами чи посадовими особами. Не можуть також створюватися спеціальні позасудові органи, наділені судовою владою.

У нашій державі зроблено чимало для належного здійснення правосуддя. Але залишилося і багато проблем. Це недосконалість судової системи та законодавчого забезпечення, і недостатнє фінансування, залежність суду від органів державної влади. Всі вони потребують вирішення.

Тільки незалежний суд може ефективно здійснювати покладені на нього завдання та справедливо вирішувати судові справи. Суд, звичайно, не може бути ізольованим від суспільного контролю, баланс між запобіганням зухвалому порушенню демократичних принципів діяльності судової влади та корпоративним замкненням „обраної” групи осіб має бути визначений через широку дискусію професіоналів й громадських діячів, однак завжди слід пам'ятати: сила судової влади - у повазі суспільства до права і до суду як його справедливого застосовувача.

Для вирішення завдання формування незалежної судової влади найважливіше значення має розвиток законодавства, причому в широкому розумінні цього слова.

Останнім часом прийнято чимало нормативних актів. Вони заклали надію на підґрунтя для розвитку українського правосуддя. Внесено також численні зміни до раніше чинних кодексів та законів.

Підвищення незалежності суду та його правозахисної ролі можливе лише за умови завершення судово-правової реформи в Україні. Забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина, як того вимагає Основний Закон України, може лише судова система, яка діятиме виключно на засадах, визначених Конституцією (на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції не винуватості тощо), в умовах незалежності та недоторканості суддів.

Здійснюючи судову реформу, держава дбає про таке правове, кадрове, фінансове і матеріальне забезпечення суддів, яке гарантує їхню незалежність від публічної влади, захищеність від посягань кримінальних елементів, відбір до суддівського корпусу найкращих фахівців. Разом з цім розвиток судової системи має бути підпорядкований ідеї не допустити судового свавілля при розгляді справ щодо захисту прав людини.

Сьогодні судовий захист прав людини в Україні має бути піднятий на належний рівень, що відповідає світовим демократичним стандартам. Законність і верховенство права через суд - саме в цьому полягає суть правосуддя.

Дана курсова робота, на мою думку, виступає засобом правового виховання і отримання знань про правові засади організації судової влади в Україні та здійснення правосуддя її суб'єктами-судами; розкриває систему судів загальної юрисдикції, кожну ланку системи судів(місцевих та апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, Верховного суду України); висвітлює роль Конституційного Суду у забезпеченні в Україні прав і свобод людини і громадянина; підіймає проблему реформування судової системи - одну із найвідповідальніших проблем становлення державності в Україні. Знання і розуміння цього правового матеріалу зміцнює розуміння правової політики нашої держави, підносить правосвідомість і культуру населення України в цілому і кожного громадянина.

Перелік використаних джерел

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року. / К.: Атіка, 2004.

3. Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України”. - С. 1.

4. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. М. - 2862. - с.11.

5. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. № 422 / 96 - В.Р.

6. Концепція удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів. Офіційний текст. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. - К., 2006. - С. 27.

7. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Збірник нормативних актів / Відп. ред. В.С. Стефаник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

8. Законодавство України „Про судову та правоохоронну діяльність”. - К.: Юрінком Інтер, - 2001. - 350 с.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” від 19 червня 1999 р. № 10.

10. Постанова Верховної Ради України „Про забезпечення діяльності судів” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 26. - Ст. 215.

11. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. - Видавничо-поліграфічне товариство „Вік”. - Підручник. - 362 с.

12. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України; Підручник / О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський. - К.: Юрінком Інтер, - 2004. - 376 с.

13. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник. - Відповід. редактор Я. Кондратов / К.: Юрінком Інтер. - 2002 р. - 462 с.

14. Тимченко С.М. „Судові та правоохоронні органи України” Навчальний посібник. - К.: „Центр навчальної літератури”, 2004. - 304 с.1

15. Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991 - 2001 рр. - К.: Юрінком Інтер. - 2001. - 303 с.

16. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. - К.: Юрінком Інтер. - 2001. - ст. 211.

17. Юридична енциклопедія / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана. - 2000-2003. - Т. 1-4.

18. Політологічний енциклопедичний словник. - К.: Генеза, 1977. - С. 344

19. Аракелян М. Забезпечення конституційного права людини на захист прав і свобод судом / Право України. - 2006 р. - № 3. - Ст. 17-21Бойков В.Ф. Європейські стандарти демократичного судочинства / Політика і час. - 2001 р. - № 1. - Ст. 21-27.

20. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах / Право України. - 2002. - № 8. - Ст. 37-39.

21. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні / Право України. - 2002. - № 5. - Ст. 8-10.

22. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи / Право України. - 2004. - № 5. - С. 32 - 37.

23. Денищук Ж. Судова влада: її місце і роль у суспільстві / Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - С. 29 - 31.

24. Ємельянова І. Апеляційний перегляд судових рішень с цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти / Право України. - № 2. - 2004. - С. 16 - 21.

25. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України / Право України. - № 2. - 2004. - С. 72-75.

26. Мартиненко П. Конституційний Суд України: повноваження у контексті дворічного досвіду (квітень 1997 - квітень 1999 року) / Вісник Конституційного Суду України. - 1999. - № 4. - С. 46-62.

27. Махновський І.Й. Деякі питання щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні / Актуальні проблеми політики. - 2002. - № 13. - Ст. 198-201.

28. Осетинський А. Деякі питання централізації в аспекті реформування системи правосуддя / Право України. - 2006 р. - № 8. - Ст. 9-11.

29. Осетинський А. Утвердження авторитету суду у контексті судової реформи / Право України. - 2006 р. - № 4. - С. 3-10.

Размещено на Allbest.ru

...