Проблеми правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Фролов Олександр Семенович

УДК -- 35. 078. 18

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ТА ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків -- 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі управління в органах внутрішніх справ Університету внутрішніх справ (м. Харків)

Науковий керівник -- кандидат юридичних наук, доцент,

заслужений юрист Укра.ни

Безсмертний Олександр Костянтинович

Університет внутрішніх справ,

начальник кафедри управління

в органах внутрішніх справ

Офіційні опоненти -- доктор юридичних наук, доцент

Шкарупа Віктор Костянтинович

Академія митної служби України,

завідувач кафедри митного та адміністративного права

-- кандидат юридичних наук, доцент

Комзюк Анатолій Трохимович

Університет внутрішніх справ,

професор кафедри адміністративного права

і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ

Провідна установа -- Одеська державна юридична академія

Міністерства освіти України,

кафедра адміністративного і фінансового права

Захист відбудеться “ 10 ” березня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.700.01 в Університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 9 лютого 2000 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Я. Гоц

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з головних прерогатив будь-якої влади є застосування сили для забезпечення повсюдного й безумовного виконання її велінь. Майже півтори тисячі років тому у “Пандектах” Юстиніана було занотовано: “Vim vi repellere licet” (насилля дозволяється відбивати силою). Для цього, як свідчать дослідження істориків права (О.Н. Ярмиш, А.С. Чайковський, М.Г. Щербак), починаючи з часів прадавніх держав, утворювався домінуючий елемент їх виконавчого апарату -- спеціальні загони озброєних людей (армія, поліція, інші аналогічні формування), що були організовані і навчені для застосування сили, в тому числі, в межах держави -- проти власного населення.

І в новітні часи міжнародне співтовариство також визнає за можливе застосування сили у внутрішніх справах будь-якої держави. Верховна Рада України в особі вищого законодавчого органу, закріпивши та розширивши в законі право працівників органів внутрішніх справ на застосування сили (вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу), визнала це застосування за необхідне, правомірне -- таке, що відповідає інтересам суспільства і держави. Аргументом для цього є напружена криміногенна обстановка в країні (кількість зареєстрованих тяжких злочинів, припинення яких законодавчо передбачає застосування сили, за останні п'ять років коливається на рівні 215 тис. на рік, кількість загиблих від злочинних дій щорічно складає приблизно 8,4 тис. осіб).

Водночас працівники органів внутрішніх справ України застосовують зброю в середньому 620 разів на рік, внаслідок чого в середньому 50 правопорушників гине та 260 отримують поранення. З цього можна зробити наступний (може й дещо неадекватний) висновок: на одне застосування вогнепальної зброї припадає 830 випадків можливостей її застосування; на одного вбитого правопорушника припадає 170 загиблих від їх рук громадян. Щорічно по Україні при виконанні службових обов'язків близько 25 співробітників органів внутрішніх справ гине та приблизно 280 -- отримують поранення, але при цьому: четверо з п'яти працівників міліції -- ніколи не застосовували вогнепальну зброю, кожен третій -- ніколи не застосовував газову зброю, кожен четвертий -- гумовий кийок, кожен п'ятий -- заходів фізичного впливу або наручників. Тобто наочною є неспіврозмірність рівня тяжкої кримінальної злочинності з рівнем застосування примусових фізичних заходів її припинення.

Проте все, що пов'язане із застосуванням сили (в тому числі й узаконеним), нерідко здатне виходити за межі нормативного регулювання, перетворюватись у надзаконний інструмент влади. Наприклад, в результаті так званого “правомірного застосування сили” у 1986 р. в Алма-Аті загинуло 168 осіб, у 1990 р. в Баку -- 131, у 1993 р. в Москві -- 145 тощо. І хоча в Україні, за матеріалами відкритого друку, випадків масової загибелі людей від застосування заходів фізичного впливу силовими структурами виконавчої влади немає, це не свідчить про досконалість національного законодавства у цій галузі.

Загальні проблеми щодо сутності, системовиділення та практичного використання адміністративного примусу в діяльності органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, його співвідношення з інститутом виконання професійного обов'язку завжди привертали увагу науковців. Цьому присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Д.М. Бахраха, О.К. Безсмертного, Ю.П. Битяка, І.І. Вєрємєєнка, І.О. Галагана, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.І. Єропкіна, М.П. Журавльова, В.Л. Зеленька, В.Р. Кісіна, А.П. Клюшніченка, О.О. Ковалкіна, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, М.Й. Коржанського, В.В. Лазарєва, М.П. Мелентьєва, Р.С. Павловського, Л.Л. Попова, Л.М. Розіна, В.М. Самсонова, О.П. Шергіна, В.К. Шкарупи -- положення, висновки та ідеї, що містяться в них, є наріжним каменем для подальших досліджень із зазначених проблем.

Проте досліджень щодо проблем правового регулювання та практики застосування сили -- вогнепальна зброя та (або) спеціальні засоби та (або) заходи фізичного впливу -- як комплексного чинника у внутрішніх справах держави, взагалі не проводилось. Наприклад, у новітніх працях О.І. Каплунова та Л.Г. Чистоклєтова акцент робиться на питаннях правових основ та тактики застосування тільки вогнепальної зброї і тільки міліцією. Що стосується праць спеціалістів з питань самозахисту без зброї та рукопашного бою, наприклад, В.В. Крутова, В.І. Пліска, Н.О. Середи, то в них основна увага приділяється методиці проведення практичних занять та виконанню окремих прийомів, а правовий аналіз взагалі відсутній. Теж саме можна сказати і про працю Л.М. Українця, присвячену прийомам застосування гумового кийка.

Необхідність пошуку шляхів досягнення розумного балансу у питаннях застосування сили, зокрема, між захистом невід'ємних прав людини на життя і здоров'я та необхідністю відстоювання інтересів держави і суспільства, між правовим статусом працівника органів внутрішніх справ та правовим статусом громадянина (хоча і правопорушника), робить актуальним і важливим наукове дослідження питань правового регулювання і практики застосування працівниками органів внутрішніх справ вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності до п. 4.10.5 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. та п.32 Головних напрямків наукових досліджень Запорізького юридичного інституту на 1996-2000 рр. Крім того, напрямок роботи відповідає п.84 Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р.

Об'єктом дослідження є сутність, підстави, процесуальні аспекти діяльності органів внутрішніх справ по застосуванню сили (вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу).

Предмет дослідження складає вітчизняна та міжнародна нормативна база з питань застосування фізичного примусу та практика його застосування працівниками органів внутрішніх справ України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного міжнародного, національного та зарубіжного законодавства та узагальнень практики його реалізації здійснити аналіз змісту, підстав, процесуальних проваджень та режиму застосування сили працівниками органів внутрішніх справ, сформулювати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення. Виходячи з поставленої мети, в дисертації вирішуються наступні основні завдання:

визначення сутності, поняття та місця заходів фізичного примусу в системі державного примусу;

визначення особливостей дії загальних та формулювання спеціальних принципів діяльності органів внутрішніх справ щодо застосування сили;

визначення кола осіб, яким надано право щодо застосування сили у внутрішніх справах держави проти власних громадян;

визначення та аналіз меж застосування заходів фізичного примусу;

виокремлення алгоритму провадження та стадій застосування сили;

аналіз способів, форм та визначення функцій попередження про намір застосування сили;

визначення форми попереджувального вигуку в залежності від виду засобу силового приборкання, що застосовується;

визначення правового стану особи -- учасника правовідносин із приводу застосування сили працівниками органів внутрішніх справ;

вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу.

Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використовувались як загальнонаукові методи ( діалектичний, системного аналізу, структурно-функціональний, історичний тощо), так і спеціальні (порівняльно-правовий, статистичний, документального аналізу, експертних оцінок і ін.). Інформаційну базу дослідження склала Конституція України, акти чинного міжнародного, закордонного та національного законодавства України, що регламентують застосування сили у внутрішніх справах і забезпечують гарантії захисту прав громадян при цьому. Емпіричною базою дослідження є статистичні дані за 1992-1999 рр. загалом по державі та, зокрема, по Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській областях; результати анкетування 281 та інтерв'ювання 255 співробітників органів внутрішніх справ. Крім того, як такий, був використаний власний досвід здобувача, набутий під час тривалої служби у райвідділі внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в теорії та практиці адміністративного права це, взагалі, перше дисертаційне дослідження поняття “сили” -- застосування вогнепальної зброї та (або) застосування спеціальних засобів та (або) застосування заходів фізичного впливу -- як комплексного чинника. Значну частину результатів одержано вперше, крім того окремі, раніше досліджені положення дістали подальший розвиток. На захист виносяться такі основні наукові положення, запропоновані здобувачем:

визначення сутності та значення застосування сили, визначення місця цього чинника в системі державного примусу;

визначення загальних та спеціальних принципів діяльності органів внутрішніх справ із застосування заходів фізичного примусу;

визначення кола суб'єктів, що мають право застосовувати силу у внутрішніх справах України;

визначення підстав застосування заходів фізичного примусу;

виокремлення алгоритму процесуального провадження та процесуальних стадій застосування сили;

визначення способів, форм та функцій попередження про намір застосування сили;

критерії загальних та спеціальних обмежень і заборони щодо застосування сили;

визначення правового положення особи як підстави для встановлення обмежень щодо застосування сили;

конкретні пропозиції щодо форм попереджувального вигуку з боку працівників міліції;

конкретні пропозиції щодо узгодження правового положення особи, проти якої застосовується сила в залежності від суб'єкта правозастосування;

конкретні пропозиції про внесення змін та доповнень до Закону України “Про міліцію”, ряду інших чинних нормативно-правових актів України, а також до проектів законів України.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в ході дисертаційного дослідження висновки, положення та пропозиції є певним внеском до теорії та практики адміністративного права, вони придатні для використання в нормотворчій діяльності, в процесі організаційно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ та інших суб'єктів виконавчої влади щодо застосування заходів фізичного примусу. Окремі положення дисертації доцільно використовувати у навчальному процесі при викладанні курсів: “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, “Тактика професійної діяльності міліції”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обгрунтовані на підставі особистих досліджень. З 14 праць -- 5 опубліковані у співавторстві, а саме: “Порядок попередження про намір застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та фізичної сили з боку працівників міліції” (авторська участь -- 33%), “Підстави та порядок застосування вогнепальної зброї та деяких спеціальних засобів для забезпечення безпеки дорожнього руху” (авторська участь -- 50%), “Процедура подання процесуальних документів про застосування заходів адміністративного припинення спеціального призначення” (авторська участь -- 50%), “Реалізація законів України щодо застосування сили до деяких категорій осіб, взятих під варту та засуджених до позбавлення волі” (авторська участь -- 50%), “Відповідність національної системи підготовки посадових осіб по підтриманню правопорядку на здатність дій щодо застосування сили -- міжнародному законодавству” (авторська участь -- 50%).

Апробація результатів дисертації. Одержувані здобувачем у процесі дослідження узагальнення та висновки були оприлюднені на п'яти науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам'яті проф. Федорова К.Г. (Запоріжжя, червень 1996 р.); ІІ Міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (Запоріжжя, листопад 1997 р.); Внутрішньовузівська науково-практична конференція “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (Запоріжжя, травень 1998 р.); ІІІ Міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (Запоріжжя, листопад 1998 р.); Науково-практична конференція “Влада та культура” (Запоріжжя, квітень 1999 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у семи статтях у наукових журналах та збірках наукових праць, а також у семи тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, які об'єднують 8 підрозділів, висновків (обсяг -- 176 с.). До основного тексту дисертації додаються бібліографія (обсяг -- 34 с.) та додатки (обсяг -- 23 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь її наукової розробки та зв'язок з науковими планами, темами, програмами, визначається об'єкт, предмет, мета, основні завдання та джерельна база дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, характеризується особистий внесок здобувача щодо одержання наукових результатів, їх апробація.

У першому розділі -- “Загальна характеристика діяльності органів внутрішніх справ по застосуванню сили” розглядаються загальнотеоретичні питання щодо застосування вогнепальної зброї спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ.

Крізь призму науки логіки, теорії права, історії держави та права, адміністративного права та теорії управління досліджуються гносеологічні, історичні, правові й соціальні аспекти становлення поняття “сила”, що застосовується у внутрішніх справах держави. За допомогою методу дієрезису в системі, єдиного за своєю сутністю державного примусу, виокремлюється вертикальна родо-видова серія: “державний примус адміністративний примус заходи адміністративного припинення застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу”, після чого проводиться детальний системний аналіз трьох останніх класів цієї серії.

На рівні класу “адміністративний примус” здобувач, аналізуючи трьох-чотирьох-п'ятискладові логічні системи, робить висновок, що більшість із них містить у собі виокремлений за критерієм мети або способу правоохорони окремий класифікаційний видовий чинник, а саме: заходи адміністративного припинення, а також те, що застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу належать, як правило, до класу “заходів адміністративного припинення”.

Розглядаючи сутність окремих заходів адміністративного припинення таких як: а) застосування вогнепальної зброї; б) застосування спеціальних засобів; в) застосування заходів фізичного впливу, -- здобувач приходить до висновку, що кожен із них застосовується з однаковою метою, за східним алгоритмом, маючи ідентичні процесуальні провадження та стадії, спільний процесуальний режим застосування тощо. Вказане дозволяє об'єднати їх у комплексне утворення: застосування вогнепальної зброї та (або) застосування спеціальних засобів та (або) застосування заходів фізичного впливу, -- яке є основним засобом фізичного примусу та факультативними засобами психічного і матеріального примусу як складових адміністративного примусу. Причому це чинник поліцейської сили, яка застосовується всередині держави у її внутрішніх справах при підтримці правопорядку, причому проти власних громадян. Автор проводить відокремлення поняття “сила”, що застосовується у внутрішніх справах держави, від суміжних понять “сили” у міжнародному праві, зокрема: “jus gladii” (право меча), “jus ad bellum” (право війни) та “гуманітарної інтервенції” (силового забезпечення прав людини -- М.І. Неліп, О.О. Мережко).

На думку здобувача, такі поняття як “сила”, “заходи адміністративного припинення спеціального призначення”, “екстраординарні заходи припинення”, “режимні заходи”, “заходи безпеки” є сутнісними проявами одного і того ж явища, -- а саме: правового (узаконеного) фізичного примусу з боку держави (в особі уповноважених на те органів та посадових осіб) по відношенню до осіб з делінквентною поведінкою за допомогою комплексного інструментарію (вогнепальна зброя плюс спеціальні засоби плюс заходи фізичного впливу) з метою припинення правопорушення.

З метою з'ясування місця чинника “сила” у родо-видовій логічній системі “заходи адміністративного припинення” в дисертації здійснено його системовиділення за допомогою класифікаційних ознак, що репрезентовані наступними дихотомічними та трихотомічними ланцюжками: “заходи припинення загального-спеціального призначення”; “заходи самостійного-допоміжного характеру”; “заходи особистісного-майнового-організаційного характеру”; “заходи усного-письмового-конклюдентного характеру”. Проведений аналіз дозволяє зазначити, що чинник “сила” має форму матеріально-технічних дій, є засобом самостійного характеру, який призначений для припинення правопорушень шляхом заподіяння особистісної (фізичної, психічної) шкоди людській істоті; тимчасового обмеження свободи її рухів; заподіяння шкоди майну. Із загального масиву заходів адміністративного припинення заходи силового вирішення ситуації виокремлюються завдяки винятковим -- екстраординарним -- умовам застосування, що підкреслює їх спеціальне призначення.

Поняття “сила” як інтегрований чинник може бути родовим щодо подальшої класифікації власних складових. Автор виділяє декілька класифікаційних систем. Зокрема, ознакою для загальноприйнятої класифікації (вогнепальна зброя, спеціальні засоби, заходи фізичного впливу) є тріада окремо визначених правових підстав застосування у національному законодавстві. Якщо за класифікаційну ознаку брати функціональне призначення, то маємо три класифікаційні складові чинника “сила”: зброя (збройна сила); фізична (неозброєна) сила; прилади спеціально сконструйовані або пристосовані для утримання особи.

Розглядаючи питання встановлення кола суб'єктів щодо застосування поліцейської сили, автор приходить до висновку, що в Україні до органів, яким законодавчо надано право застосовувати силу проти власних громадян, слід віднести наступні державні органи: міліцію, внутрішні війська МВС України, Державний департамент з виконання покарань, прикордонні війська, службу безпеки України, митний комітет України, збройні сили України.

Діяльність органів внутрішніх справ з приводу застосування заходів фізичного примусу забезпечується певною системою законодавства, що складається зі значної кількості нормативних актів, які відрізняються один від одного багатьма ознаками: назвою, юридичною силою, порядком прийняття тощо.

Для більшості сучасних держав характерною є наявність двох рівнів правового регулювання: 1) законодавчого та 2) іншого нормативного, включаючи і внутрішньовідомчий (О.М. Бандурка, О.В. Горбачов). Система нормативних актів “законодавчого рівня правого регулювання” з питань застосування фізичного примусу працівниками органів внутрішніх справ базується, як на першооснові, на нормах Конституції України (ІІ розділ) та законів України. Конституційні норми встановлюють принципи побудови системи прав, свобод і обов'язків людини й громадянина, які необхідно враховувати в діяльності органів внутрішніх справ щодо застосування сили. На рівні законів України встановлюється коло службових осіб, які мають право застосовувати заходи фізичного примусу з метою підтримання правопорядку. Воно майже повністю встановлено Законами України: “Про міліцію”; “Про попереднє ув'язнення”; “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”; “Про Службу безпеки України”; “Про Прикордонні війська України” “Про оперативно-розшукову діяльність”; “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”; “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, а також Виправно-трудовим кодексом України. До “законодавчого рівня правового регулювання” належать Постанови Верховної Ради України, якими, зокрема, розширюється та уточнюється коло службових осіб, що мають право застосовувати силу з метою підтримання правопорядку у державі.

Другий, ієрархічно і системно залежний від попереднього “рівень іншого нормативного правового регулювання” відносин щодо застосування сили здійснюється значною кількістю нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчих нормативних актів Міністерства внутрішніх справ, Департаменту виконання покарань, Верховного суду України, Генеральної прокуратури України тощо.

Правовідносини з приводу застосування сили працівниками органів внутрішніх справ класифікуються (за загальноприйнятими у теорії права ознаками -- В.В. Копєйчиков, Р.О. Халфіна) наступним чином: за функціональною спрямованістю норм права -- це охоронні правовідносини; за рівнем індивідуалізації суб'єктів -- даний вид правовідносин є абсолютним; за характером дій зобов'язаного суб'єкта -- правовідносини характеризуються як активні; за галузевою належністю -- це переважно адміністративні правовідносини. До системи правового регулювання належить також метод правового регулювання, який в адміністративних правовідносинах виступає як адміністративно-правовий.

Дослідження підстав застосування фізичного примусу пов'язано із встановленням у законі об'єму і меж застосування заходів правового впливу, а відтак і зміцненням законності, забезпеченням прав і свобод громадян. Термін “підстави застосування сили” об'єднує різноманітні чинники об'єктивної дійсності (діяння, процеси, події, явища), за наявності та достатності яких працівник органів внутрішніх справ має право застосовувати заходи фізичного примусу. Аналіз підстав застосування сили, з погляду на онтологічність даної системи, дозволяє сказати, що вони характеризуються такими загальними ознаками, як винятковість, об'єктивність та комплексність (Ю.В. Баулін).

Перша ознака підстав застосування сили -- винятковість -- визначається тим, що певні події або вчинки виходять за межі нормального стану та загрожують заподіянням або фактично вже заподіюють шкоду правоохоронюваним інтересам (В.М. Козак).

Другою ознакою підстав застосування сили є -- їх об'єктивність, -- тобто дійсне існування в часі та просторі. Застосування сили визнається правомірним, якщо воно здійснено протягом часу існування його підстав.

Третя ознака підстав застосування сили -- комплексність -- означає, що будь-яка з підстав наведених у законодавстві, становить сукупність двох неоднозначних елементів, які тільки у своїй нерозривній єдності обумовлюють необхідність застосування сили. Перший складовий елемент -- це небезпечне посягання (діяння, процес, подія об'єктивної дійсності), яке загрожує шкодою або таке, що вже завдає шкоди правоохоронюваним інтересам (правова підстава). Найменування “правова” обумовлюється тим, що вказані явища, події і вчинки за загальним правилом прямо передбачені та охарактеризовані в гіпотезах норм права як одні з підстав обставин, що розглядаються (термінологія та аргументація за Ю.В. Бауліним). Другий складовий елемент -- це обстановка, що свідчить про неможливість усунення, відвернення, недопущення або припинення вказаного посягання іншими способами і вказує на необхідність та виправданість застосування сили (фактична підстава).

На рівні законів України правові підстави застосування сили працівниками органів внутрішніх справ закріплені в трьох основних нормативних актах -- це Закони України “Про міліцію” (ст.ст.13-151), “Про попереднє ув'язнення” (ч.ч.4,10 ст.18), а також Виправно-трудовий кодекс України (ч.1 ст.81, ч.1 ст.82). Решта ж законів, що надають право застосування сили, є такими, що містять бланкетні норми, які для з'ясування правових підстав застосування фізичного примусу відсилають до вищезазначених трьох нормативних актів.

Другий елемент, з чого складається комплексна підстава застосування заходів фізичного примусу, -- це фактична підстава, яка визначається тією обстановкою, що складається під час усунення зазначеної небезпеки. Стосовно випадків застосування сили “обстановка” -- це становище на місці застосування сили з урахуванням: а) об'єктивних чинників: характеру місцевості, взаємного розташування на ній протиборчих сторін, кліматичних умов, часу доби тощо; б) особистих можливостей працівника органів внутрішніх справ: статі, віку, фізичних сил, якості професійних навичок, наявність засобів усунення небезпеки тощо; в) динамічного співвідношенням сил і засобів працівника органів внутрішніх справ з джерелом небезпеки (кількістю правопорушників, їх озброєнням, фізичною силою).

У другому розділі -- “Умови застосування сили” розглядаються процесуальні провадження та стадії застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу.

Автор, використовуючи наукову конструкцію “процесуальна форма” (І.М. Погрібний, І.Б. Шахов), моделює структурно-технологічну характеристику застосування сили за допомогою алгоритму (від лат. algoritm --сукупність певних дій, загальних правил у певній послідовності). Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що цей алгоритм є спільним для випадків застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу і має наступний загальний вигляд:

1) прийняття рішення або отримання дозволу щодо застосування відповідного заходу адміністративного припинення спеціального призначення;

2) приведення зброї або спеціального засобу у бойову готовність;

3) попередження про намір застосування сили;

4) надання часу на відповідну реакцію;

5) власне застосування;

6) припинення застосування;

7) надання необхідної допомоги;

8) огляд місця застосування;

9) негайна доповідь про негативні наслідки застосування сили;

10) безвідкладні слідчі дії на місці пригоди;

11) подання процесуальних документів про застосування сили.

Далі здобувач вдається до детального аналізу окремих юридичних процедур, що складають це провадження, показуючи нерозривність процесуальних форм з фізичним примусом.

Зважаючи на актуальність проблеми втілення в національному законодавстві Основних принципів застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку, прийнятих VIII Конгресом ООН, зокрема принципу обов'язковості попередження про намір застосування сили, ця стадія провадження розглядається окремо. Аналіз різноманітних форм попередження про намір застосування сили, дозволяє стверджувати, що воно (попередження) може здійснюватись наступними трьома способами: а) попередження у вигляді конклюдентних дій; б) попередження з використанням загальнозрозумілих сигналів; в) вербальне попередження.

Конклюдентні дії як спосіб попередження -- це дії особи, які виявляють його волю до встановлення правовідношення, але не у формі усного або письмового волевиявлення, а поведінкою, з якої можна зробити висновок про такий намір (П.М. Рабінович, О.Д. Черкасов). Законодавство України надає певному колу працівників органів внутрішніх справ в обстановці, коли можуть виникнути підстави для її застосування, право: а) оголити вогнепальну зброю; б) привести її у готовність; в) виконати попереджувальний постріл вгору, -- що є конклюдентними способами попередження.

Другий спосіб попередження про намір застосування деяких заходів адміністративного припинення спеціального призначення -- це використання загальнозрозумілих знаків, сигналів (термінологія В.А. Юсупова). Наприклад, при застосуванні засобів примусової зупинки транспорту можуть використовуватись відповідні засоби регулювання руху: наявні тимчасові знаки “В'їзд заборонено” або “Небезпека для руху”, шлагбауми, світлофори, патрульний транспорт із ввімкнутими спеціальними світловими сигналами. При проведенні операції по знешкодженню озброєного злочинця небезпечна зона може позначатись запобіжними написами “Небезпечна зона. Вхід заборонено!” смугастою стрічкою тощо.

Вербальний спосіб попередження, тобто коли попередження робиться в усній словесній формі, має дві форми: а) звернення або ультиматум; б) попереджувальний вигук. Використання тієї чи іншої форми попередження залежить від того, діє працівник органів внутрішніх справ індивідуально чи він є керівником спеціальної операції.

Найуживаніша форма вербального попередження -- попереджувальний вигук (використовується у 97,6% від всього загалу попереджень), як і звернення виконує три функції: а) припиняючу -- своїм вигуком працівник органів внутрішніх справ подає обов'язкове для виконання розпорядження про припинення правопорушення; б) репрезентативну -- згідно міжнародним законодавством посадові особи, які підтримують правопорядок, обов'язково повинні представлятися як такі; в) інформативну -- в попередженні повинна бути присутньою інформація про намір застосування конкретного силового засобу. Автор пропонує різноманітні види попереджувальних вигуків, наприклад, для працівників міліції універсальним є: “Стій! Міліція! Застосовую силу!”.

У третьому розділі “Процесуальний режим застосування сили” йдеться про третю складову процесуальної форми -- процесуальний режим, а саме: принципи діяльності органів внутрішніх справ по застосуванню сили, які виконують функцію загального забезпечення для процесуальних проваджень та процесуальних стадій, а також систему заборон та обмежень, яка встановлює межі застосування сили, що є гарантом забезпечення прав учасників правовідносин.

Автор, аналізуючи національне та міжнародне законодавство з питань застосування заходів фізичного примусу посадовими особами по підтриманню правопорядку, простежує дію загальних принципів (вихідних установок), виокремлює і формулює спеціальні принципи (якісно особливі риси -- Є.В. Додін) цієї діяльності.

Загальними принципами діяльності, що інтегровані в процесуальний режим застосування сили є всепроникаючі, всезагальні принципи: а) законності; б) гуманізму; в) поваги до особистості; г) гласності. Але діяльність посадових осіб по застосуванню сили будується і на спеціальних принципах, які притаманні тільки цьому аспекту діяльності органів внутрішніх справ. Спираючись на зміст правових актів, здобувач виокремлює та формулює чотири спеціальних принципи: а) принцип стримування; б) принцип завдання як найменшої шкоди; в) принцип співрозмірності; г) принцип достатності.

Принцип “стримування” -- посадові особи по підтриманню правопорядку при здійсненні своїх функцій, наскільки це можливо, використовують ненасильницькі заходи.

Принцип “заподіяння якнайменшої шкоди” -- у разі неможливості уникнення застосування сили це застосування повинно зводитись до заподіяння як найменшої шкоди здоров'ю і майну правопорушників та інших громадян.

Принцип “співрозмірності” -- у разі неможливості уникнення застосування сили це застосування повинно бути співрозмірним зі ступенем небезпеки правопорушення чи протидії, що чиниться.

Принцип ”достатності” -- у разі неможливості уникнення застосування сили це застосування не повинно перевищувати меж, що необхідні для припинення протиправних дій або правомірного затримання правопорушника.

При застосуванні сили на перший план виходить проблема збалансованості юридичних статусів двох типів -- громадянина та органу, що забезпечує громадську безпеку (Л.В. Коваль). Якщо статус працівників органів внутрішніх справ визначається комплексом їх прав і обов'язків, то правовий стан особи у цих правовідносинах визначається межами (заборони плюс обмеження) застосування сили, що є однією з гарантій дотримання прав особистості.

Автор, усвідомлюючи умовність класифікації, поділяє обмеження та заборони на загальні і спеціальні. Критерієм виокремлення загальних заборон є те, що вони: по-перше, поширюються на усі, без винятку, випадки застосування сили; по-друге, регулюються виключно нормами права; по-третє, залежать від правового статусу, а якщо бути точнішим, то від конкретного правового стану особи (Є.А. Лукашева) у правовідносинах з приводу застосування сили, а саме: а) певного віку; б) певного фізичного та психічного стану; в) статі.

Вік, як критерій, на якому будується система загальних заборон, має дві юридично-значущі межі: нижню (категорія “малолітні” -- до 14 років, категорія “неповнолітні” -- від 14 до 18 років), до досягнення якої особою застосовувати силу до неї ще неможливо, та верхню (категорія “особи похилого віку” -- старше 60-років без статевого поділу -- В.В. Фролькіс), після перетину якої застосування сили вже неможливе.

Особливий фізичний та психічний стан людини, що порушує громадський порядок або режим тримання в місцях позбавлення волі чи попереднього ув'язнення, як критерій встановлення обмежень полягає в тому, що по-перше, людина внаслідок сталих вад здоров'я (фізичного, фізіологічного, психічного), або особливого фізіологічного стану (вагітність) перебуває під захистом держави, а по-друге, не в змозі здійснювати ефективний напад або чинити опір. За цим критерієм законодавчо визначені такі ознаки людини як: а) виражені ознаки інвалідності (каліччя, параліч тощо); б) наявність інвалідності (заздалегідь відомий стан здоров'я); в) явні ознаки вагітності у жінок.

Третій критерій встановлення загальних заборон щодо застосування сили -- це стать особи, зокрема, -- жіноча. Адже будь-яке суспільство визнає роль жінки в продовженні роду та соціальне значення материнства. Внаслідок цього вона потребує додаткових гарантій захисту власного життя і здоров'я, а тим більше в разі застосування до неї сили. Але спеціальний правовий стан жінки встановлено лише у виконавчо-трудовому праві (В.П. Севостьянов).

Аналізуючи якісний склад суб'єктів, які скоїли правопорушення, здобувач дійшов до висновку, що вірогідність застосування сили проти осіб з особливим юридичним станом складає: а) “особа похилого віку” -- 1,52%; “малолітній” -- 0,69%; “інвалід 1,2 групи” -- 0,22%; “вагітна жінка” -- 0,17% (при охороні громадського порядку за звичайних умов); б) “особи похилого віку” -- 1,12%; “неповнолітні” -- 2,25%; “інваліди 1,2 груп” -- 1,56%; “жінки” -- 4,30% (при виконанні режимних заходів у місцях позбавлення волі та попереднього ув'язнення).

Інша складова меж застосування сили -- це спеціальні заборони -- правові превентивні засоби, що є гарантами громадської безпеки та особистої безпеки громадян, забезпечують дотримання принципів “поваги до особистості”, “заподіяння якнайменшої шкоди” при застосуванні силових засобів примусу. На відміну від заборон загального характеру вони регулюються нормами правового, технічного, медичного або іншого характеру залежно від: а) місця застосування сили; б) об'єкту застосування сили; в) тактико-технічних даних зброї; г) анатомо-фізіологічних особливостей людського організму. Специфіка спеціальних заборон полягає у тому, що вони стосуються тільки класифікаційних груп “зброя” та “спеціально сконструйовані прилади для обмеження фізичною свободи людини”.

Органам внутрішніх справ у своїй повсякденній діяльності по припиненню протиправних діянь доводиться вимушено використовувати чинники, що є джерелом підвищеної небезпеки (вогнепальну, газову та хімічну зброю, вибухівку, струмінь води високого тиску, службових собак тощо), причому у такі небезпечні для широкого загалу громадян способи, як стрільба, здійснення вибухів, утворення газової хмари нестерпної концентрації тощо. Багатоваріантність вірогідної шкоди, широке коло осіб, що можуть потенційно постраждати -- все це об'єктивно впливає на громадську безпеку, що і змусило законодавця встановити певну систему спеціальних заборон за місцем та об'єктом застосування збройної сили.

Другим критерієм, за яким спеціальні заборони об'єднуються у видову групу, є критерій дотримання принципу ”заподіяння якнайменшої шкоди”. Він об'єднує заборони застосування деяких видів збройної сили, що первісно конструктивно призначені для нейтралізації правопорушників, але щоб уникнути смерті або тяжких тілесних ушкоджень, працівники органів внутрішніх справ повинні дотримуватись ряду спеціальних заборон з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей людини, наприклад, заборона застосування окремих засобів по життєво важливих органах, заборона по відстані застосування та залежно від кліматичних умов тощо.

Нарешті, критерієм встановлення спеціальних обмежень щодо застосування приладів, які спеціально сконструйовані або пристосовані для утримання особи (наручники, засоби зв'язування, гамівна сорочка, кімната для занепокоєння буйних осіб), є дотримання принципу “поваги до особистості”: дії працівників органів внутрішніх справ не можуть поєднуватися з тортурами, нелюдським поводженням, фізичними чи моральними стражданнями або з приниженням людської гідності. Тому заборони, пов'язані з наданням тілу людини неприродних поз, позбавленням її таких природних почуттів, як зір, слух, просторова та часова орієнтація тощо, повинні мати обмежений термін дії.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного міжнародного та національного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць різних галузей знань автором зроблено висновки, сформульовані рекомендації, спрямовані на удосконалення правового регулювання і практики застосування сили працівниками органів внутрішніх справ. Основні з них такі:

Поняття “застосування сили у внутрішніх справах держави” є сутнісним проявом правового (узаконеного) фізичного примусу з боку держави (в особі уповноважених на те органів та посадових осіб) по відношенню до осіб з делінквентною поведінкою за допомогою комплексного інструментарію (вогнепальна зброя плюс спеціальні засоби плюс заходи фізичного впливу) з метою припинення правопорушення.

Чинник “сила” має форму матеріально-технічних дій, є засобом самостійного характеру, який призначений для припинення правопорушень шляхом: заподіяння особистісної (фізичної, психічної) шкоди людській істоті; тимчасового обмеження свободи її рухів; заподіяння шкоди майну.

До органів виконавчої влади, яким законодавством України надано право застосовувати силу у внутрішніх справах держави, належать: міліція, внутрішні війська МВС України, Державний департамент з виконання покарань, прикордонні війська, Служба безпеки України, Державний митний комітет України, Збройні Сили України. Вказаний перелік є вичерпним, його розширення можливе лише на рівні законів України.

Правові підстави застосування сили повинні бути зазначені тільки на рівні законів України.

Нормативні акти відомчого рівня правового регулювання, навіть ті, що пройшли правову експертизу та зареєстровані в Міністерстві юстиції України, невиправдано розширяють коло осіб, яким надано право застосовувати силу проти громадян. Крім того, низкою відомчих нормативних актів, особливо МВС України, введено значну кількість додаткових правових підстав застосування сили, не зазначених у законах України, наприклад: образа працівника органів внутрішніх справ або висловлення погрози в його адресу, відмова пред'явити документи водія тощо. Вказані нормативні акти повинні бути скасованими або приведеними у відповідність із законами України.

Відомчі нормативні акти, в яких містяться правові підстави та порядок застосування сили, повинні в обов'язковому порядку проходити правову експертизу, публікуватись у загальнодоступних виданнях, що не мають грифів таємності.

Привести діюче законодавство у відповідність до міжнародних норм шляхом внесення положення про обов'язкове сповіщення родичів чи близьких постраждалого внаслідок застосування сили.

Привести діюче законодавство у відповідність до міжнародних норм шляхом внесення положення про обов'язкову наявність у попередженні про намір застосування сили репрезентативної функції -- представник органів внутрішніх справ у випадку, коли дозволяє обстановка, повинен називатись як такий.

Встановити єдині критерії обмежень і заборон щодо застосування сили по відношенню до осіб затриманих, взятих під варту, засуджених безвідносно до місця їх утримання, адже залежно від цього критерій “жінка” трансформується в критерій “жінка з явними ознаками вагітності”; критерій “неповнолітні” трансформується в критерій “малолітні”; критерій “інваліди” трансформується в критерій “інваліди з вираженими (яскравими) ознаками інвалідності”.

Слід доповнити ст.12 Закону України “Про міліцію” частиною 8 наступного змісту: “Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до неповнолітніх, осіб похилого віку, жінок, інвалідів та хворих, коли вони затримані, взяті під варту, переведені з місць позбавлення волі, якщо їх вік, стать та стан здоров'я заздалегідь визначені у встановленому порядку або вони самі заявлять про це, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бессмертний О.К., Пєтков В.П., Фролов О.С. Порядок попередження про намір застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та фізичної сили з боку працівників міліції // Вісник університету внутрішніх справ. Вип.1.-- Харків: Ун-т внутр. справ, 1996.-- С.44_55.

2. Фролов О.С. Принципи застосування сили і вогнепальної зброї // Вісник Запорізького юридичного інституту.-- 1997.-- №1.-- С. 93_100.

3. Фролов О.С. Процесуальний алгоритм застосування вогнепальної зброї, спеціальних заходів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ // Вісник Запорізького юридичного інституту.--1998.-- №1.-- С. 85_95.

4. Фролов О.С. Правовий стан особи як критерій загальних заборон застосування сили // Вісник Запорізького юридичного інституту.-- 1999.-- №1.-- С. 109_120.

5. Фролов О.С. Підстави застосування сили працівниками ОВС // Вісник Запорізького юридичного інституту.-- 1999.-- №2.-- С. 91_102.

6. Фролов О.С. Лисач Ю.Г. Підстави та порядок застосування вогнепальної зброї та деяких спеціальних засобів для забезпечення безпеки дорожнього руху // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. Вип.1.-- Харків: Ун-т внутр. справ, 1996.-- С. 44_46.

7. Фролов О.С. Способи та форми попередження про намір застосування сили // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запоріж. ін-т держ. і муніціп. упр-ня; редкол. В.В. Глазунов (головн. ред.) та ін. /.-- Вип.3.-- Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1997.-- С. 123_125.

8. Фролов А.С. Гарантии обеспечения прав граждан при применении огнестрельного оружия и силы должностными лицами по поддержанию правопорядка // Научно-практическая конференция, посвященная памяти проф. Федорова К.Г. (12-13 июня 1996 г.) / Тезисы докладов.-- Запорожье: Гос. ун-т, 1996.-- С. 159_163.

9. Фролов О.С. Поліщук В.Г. Процедура подання процесуальних документів про застосування заходів адміністративного припинення спеціального призначення // ІІ міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1997 р.) Наукові статті.-- Запоріжжя: Держ. ун-т, 1997.-- С. 38_40.

10. Фролов О.С. Музика В.Я. Реалізація законів України щодо застосування сили до деяких категорій осіб, взятих під варту та засуджених до позбавлення волі // Матеріали внутрішньовузівської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ”. 28-29 травня 1998 р. м. Запоріжжя.-- Запоріжжя: Юрид. інст. МВС України, 1998.-- С.73_75.

11. Фролов О.С. Обмеження при застосуванні сили: визначення категорії “малолітні” // Матеріали внутрішньовузівської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ”. 28-29 травня 1998 р. м. Запоріжжя.-- Запоріжжя: Юрид. інст. МВС України, 1998.-- С.83_85.

12. Фролов О.С. Кірмач Л.А. Відповідність національної системи підготовки посадових осіб по підтриманню правопорядку на здатність дій щодо застосування сили -- міжнародному законодавству // ІІІ міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1998 р.). Наукові статті.-- Запоріжжя: Держ. у-нт, 1999.-- С. 52_55.

13. Фролов О.С. Проблеми звуження сфери використання органами внутрішніх справ засобів, що можуть вбити або поранити // ІІІ міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1998 р.). Наукові статті.-- Запоріжжя: Держ. у-нт, 1999.-- С. 71_73.

14. Фролов О.С. Порядок прийняття управлінського рішення щодо застосування заходів фізичного примусу // Збірник наукових праць ЗІДМУ. Вип.5.-- Доповіді учасників міжнародної наукової конференції “Влада та культура”; Запоріжжя, 21-22 квітня 1999 р.: у 2-х ч.-- Запоріжжя, РВП “Видавець”, 1999.-- Ч.1.-- С. 50_53.

АНОТАЦІЇ

сила застосування внутрішній справа

Фролов О.С. Проблеми правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 -- теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. -- Університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2000.

Дисертація присвячена теоретичним і практичним аспектам застосування комплексного чинника “сила” (вогнепальна зброя, спеціальні засоби, заходи фізичного впливу) працівниками органів внутрішніх справ. Досліджуються його сутність, поняття, місце в родо-видовій системі державного примусу. Характеризується механізм правового регулювання застосування сили у внутрішніх справах держави. Виділяється алгоритм застосування сили. Розглядаються способи, форми, та функції попередження про намір застосування сили. Аналізуються принципи і межі застосування заходив фізичного примусу. Формулюються пропозиції по вдосконаленню законодавства та правозастосувальної практики.

Ключові слова: органи внутришних справ, адміністративне пипинення, фізичний примус, застосування сили, вогнепальна зброя, спеціальні засоби, заходи фізичного впливу.

Фролов О.С. Проблемы правового регулирования и практики применения огнестрельного оружия, специальных средств и мер физического воздействия работниками органов внутренних дел. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 -- теория управления; административное право и процесс; финансовое право.-- Университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим аспектам применения комплексного фактора “сила” (огнестрельное оружие, специальные средства, меры физического воздействия) работниками органов внутренних дел. Исследуются его сущность, понятие, место в родо-видовой системе государственного принуждения. Характеризуется механизм правового регулирования применения силы во внутренних делах государства. Выделяется алгоритм применения силы. Рассматриваются способы, формы и функции предупреждения о намерении применения силы. Анализируются принципы и пределы применения мер физического принуждения. Формулируются предложения по совершенствованию законодательства и правоприменительной практики.

Ключевые слова: органы внутренних дел, административное пресечение, физическое принуждение, применение силы, огнестрельное оружие, специальные средства, меры физического воздействия.

Frolov A.S. Problems of legal regulation and practice of firearm use, special facilities and measures of physical influence by workers ofthe internal affairs bodies. -- Manuscript.

Thesis for a Candidate degree of Law sciences on speciality 12.00.07 -- theory of management; administrative law and its process; financial law. -- University of Internal Affairs, Ukraine, Kharkov, 2000.

Thesis is devoted to theoretical and practical aspects of using a complex factor “power” (firearm, special facilities, measures of physical influence) by the staff of internal affairs bodies. The essence, notion, place in generic system of state enforcement are investigated on the basis of theoretical analysis of law literature, international and national legislation, generalisation of practical material. Thete exists a circle of officials, who are permitted to use power in internal affairs of state. Mechanism of legal regulation of power use in internal affairs of state is characterized. Two levels of normative regulation: legislative and other normative, including intradepartmental are considered. The bases of power use are analysed: the nature of their complexity uniqueness and objectivity is emphasized. The analysis of complex basis of using power by its differentiation on the legal base, defined by the degree of danger to law and order interests, and actual, definied by the concrete situation, established at the moment of using measures of physical enforcement is produced.

...