Організаційно-правові основи проведення виборів Президента України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні засади проведення виборів Президента України

1.1 Основні принципи виборчого процесу в Україні

1.2 Поняття та особливості виборів глав держав

2. Організаційно-правові основи проведення виборів Президента України

2.1 Конституційні умови обрання Президента України

2.2 Порядок проведення голосування та підрахунок голосів на виборах Президента України

3. Проблемні питання проведення виборів Президента України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

президент україна вибори конституційний

Актуальність теми курсової роботи в тому, що українська модель президентсько-парламентської республіки передбачає обрання глави держави прямими виборами, що забезпечує сильний характер президентської влади. Безпосередньо населенням глава держави обирається не тільки у президентських і змішаних (США, Бразилія, Мексика, Росія, Франція, Азербайджан), але й у суто парламентських республіках (Австрія, Ірландія, Ісландія, Румунія, Болгарія, Польща, Словенія, Молдова).

Як показують вітчизняні соціологічні дослідження, народні симпатії в Україні також схиляються на користь президентської республіки. Її населення виступає також за прямі вибори президента. Відомо, що саме в таких питаннях народній інтуїції можна довіряти. У свою чергу, всенародно обраний президент ніколи не погодиться бути політичною «лялькою». Одержавши легітимацію від мільйонів своїх співгромадян, він може бути сильним і активним. Відтак, логічно зробити українського президента адекватним до його органічного призначення - надати йому статус обраного безпосередньо народом глави виконавчої влади.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Згідно статті 105 Конституції України Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності. Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальної справи, його не можна арештувати тощо. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

Офіційні спостерігачі, які зареєстровані територіальними виборчими комісіями, відповідно до повноважень, наданих цим положенням, здійснюють спостереження у відповідних виборчих округах як безпосередньо у територіальних виборчих комісіях, так і на виборчих дільницях та у дільничних виборчих комісіях.

Відповідно до статті 103 Конституції України Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 Закону України «Про вибори Президента», виборчих процедур, передбачених цим Законом. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

Право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням у порядку, визначеному Законом. Вибори Президента України проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який охоплює всю територію України. Для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.

Виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом. Для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.

Вибори Президента України проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який охоплює всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів (ст. 19 Закону).

Відповідно до ст. 104 Конституції України новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Мета курсової роботи- проаналізувати порядок виборів Президента України.

Об'ект курсової роботи - виборчий процесс Президента України

Предмет курсової роботи- Президент України в конституційній системі органів державної влади.

Задачі курсової роботи:

- Охарактерізувати поняття та особливості виборів глав держав. органів державної влади.

- Розглянути принципи виборчого процесу в Україні.

- Ознайомитись з Конституційними умовами обрання Президента України.

- Проаналізувати порядок проведення голосування та підрахунок голосів на виборах Президента України.

- Розглянути проблемні питання проведення виборів Президента України.



1. Загальні засади проведення виборів Президента України

1.1 Основні принципи виборчого процесу в Україні

Виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

2) політичного плюралізму та багатопартійності;

3) публічності та відкритості виборчого процесу;

4) рівності всіх кандидатів на пост Президента України;

5) рівності прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

6) свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу кандидатів на пост Президента України до засобів масової інформації;

7) неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до кандидатів на пост Президента України, партій (блоків) [5].

Початок виборчого процесу визначається строками, встановленими Конституцією України та цим Законом. Виборчий процес включає такі етапи:

1) утворення територіальних виборчих округів;

2) утворення виборчих дільниць;

3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій;

4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування у день виборів Президента України;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України.

Етапи, передбачені частиною п'ятою цієї статті, мають місце лише у випадках, передбачених цим Законом.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України (ст. 11).

Підготовка та проведення виборів Президента України здійснюються публічно і відкрито. Для забезпечення публічності і відкритості виборчого процесу виборчі комісії відповідно до своїх повноважень:

1) оприлюднюють відомості про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, про утворення територіальних виборчих округів і виборчих дільниць, про час і місце проведення голосування, про основні права виборців, у тому числі про право оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, їх керівників, інших посадових та службових осіб, які порушують або обмежують виборчі права;

2) забезпечують можливість ознайомлення громадян із списками виборців, відомостями про кандидатів на пост Президента України, передвиборними програмами кандидатів на пост Президента України, з порядком заповнення виборчих бюлетенів [4];

3) оприлюднюють підсумки голосування і результати виборів Президента України;

4) надають іншу інформацію у випадках, передбачених цим Законом.

Рішення виборчих комісій доводяться до відома громадян через друковані засоби масової інформації або, у разі неможливості, оприлюднюються в інший спосіб.

Засоби масової інформації зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід виборчого процесу. Їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов'язані з виборами, а на засідання виборчих комісій та на виборчі дільниці у день виборів та в день повторного голосування - на умовах, визначених у частині дев'ятій статті 28 цього Закону. Виборчі комісії, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів зобов'язані в межах своїх повноважень і компетенції надавати представникам засобів масової інформації необхідні їм відомості щодо підготовки та проведення виборів [4].

Виборчі комісії при дипломатичних та інших закордонних представництвах України у державах, де проживає значна кількість виборців, забезпечують опублікування у місцевих засобах масової інформації відомостей про час і місце голосування та місцезнаходження відповідних виборчих дільниць. Перелік таких держав визначається Центральною виборчою комісією.

Підготовка і проведення виборів Президента України регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Центральну виборчу комісію", іншими законами України, постановами Верховної Ради України про призначення виборів Президента України, а також іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до цього Закону.

Види виборів Президента України

1. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

2. Чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України.

3. Позачергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України у випадках, передбачених Конституцією України.

4. Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.

Порядок призначення виборів Президента України

1. Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України. Про призначення виборів Президента України Верховна Рада України приймає постанову.

2. Верховна Рада України приймає постанову про призначення чергових або позачергових виборів Президента України з підстав, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) та цим Законом.

3. Верховна Рада України приймає постанову про призначення повторних виборів Президента України на підставі подання Центральної виборчої комісії.

Строки призначення та проведення виборів

1. Чергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України.

2. Верховна Рада України призначає чергові вибори Президента України не пізніш як за дев'яносто днів до дня виборів. Верховна Рада України забезпечує опублікування рішення про призначення чергових виборів Президента України у засобах масової інформації.

3. Виборчий процес чергових виборів Президента України розпочинається за дев'яносто днів до дня виборів.

4. Позачергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев'яностоденного строку з дня:

1) проголошення Президентом України особисто заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради України;

2) опублікування рішення Верховної Ради України про підтвердження неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

3) опублікування рішення Верховної Ради України про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) прийняття постанови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів у зв'язку із смертю Президента України.

5. Постанова Верховної Ради України про призначення позачергових виборів Президента України у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої цієї статті, приймається відповідно в день проголошення Президентом України заяви, зазначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, прийняття рішень, передбачених пунктами 2, 3 частини четвертої цієї статті.

6. Виборчий процес позачергових виборів Президента України розпочинається з дня, наступного за днем, зазначеним у пунктах 1-4 частини четвертої цієї статті.

7. Повторні вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев'яностоденного строку з дня прийняття постанови Верховної Ради України про призначення повторних виборів.

8. Постанова Верховної Ради України про призначення повторних виборів приймається не пізніш як на п'ятнадцятий день після дня внесення до Верховної Ради України відповідного подання Центральної виборчої комісії.

9. Виборчий процес повторних виборів Президента України розпочинається наступного дня після офіційного опублікування постанови Верховної Ради України про їх призначення.

Порядок обчислення строків

1. Усі строки, визначені у цьому Законі, обчислюються в календарних днях.

2. Першим днем строку, який відповідно до Закону має початися у зв'язку з настанням певної події, є день, наступний після дня настання вказаної події.

3. Останнім днем строку, який відповідно до Закону має закінчитися у зв'язку з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події [4].

1.2 Поняття та особливості виборів глав держав

Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньта зовнішньополітичних відносинах.

Інститут глави держави притаманний всім політично організованим країнам, але в різних країнах місце й роль глави держави є різною та обумовлена його юридичною формою, формою правління, характером державного режиму, об'ємом конституційних повноважень тощо.

У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:

1) монарх - суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю - правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);

2) президент - обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;

3) колегіальна президентура - обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії);

4) глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);

5) одноосібний або колегіальний узурпатор -- особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата вибор-щиків1.

Юридичною формою глави держави в Україні згідно зі ст. 102 Конституції України є Президент України.

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України.

Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996 р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 червня 1995 p., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, Еиконавчої чи судової гілок влади.

Проте зміну конституційного статусу Президента України не можна розглядати як його відлучення від виконавчої влади, обмеження його ролі в організації та функціонуванні системи органів виконавчої влади. Водночас формальне виведення Президента України з виконавчої гілки влади, його конституювання як «глави держави» не означає також і створення нової- четвертої, «представницької» - за Б. Констаном, гілки влади, яка стояла б над законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади [1].

Досвід Франції, де вже тривалий час використовується подібна модель організації влади, свідчить, що таке конституційне визначення статусу глави держави характеризує його особливе місце в системі органів державної влади: він не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її поділу, погоджене функціонування та взаємодію органів державної влади, що забезпечується наявністю в нього досить широких повноважень як у сфері виконавчої, так і стосовно законодавчої та судової гілок влади.

Конституція України передбачає систему гарантій, мета яких -виключити можливість узурпації всієї повноти влади Президентом України, перетворення його в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1) обмеження терміну повноважень Президента України п'ятирічним строком (ч. 1 ст. 103);

2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);

3) заборона мати Президентові України інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

3) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103);

4) можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

5) можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента неконституційними, через що вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності (ст. 105 Конституції України). Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальної справи, його не можна арештувати тощо.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

Вибори Президента України здійснюються на принципах: 1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у виборчий процес; 2) політичного плюралізму та багатопартійності; 3) публічності та відкритості; 4) свободи передвиборної агітації; 5) рівності всіх кандидатів на пост Президента України; 6) рівних можливостей доступу кандидатів до засобів масової інформації.

Вибори Президента України є загальними. Право обирати Президента мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) і повторними.

Вибори Президента України є рівними, тобто громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах і кожен виборець має один голос. Вибори є прямими, що означає, що Президент обирається безпосередньо народом. Голосування на виборах Президента України є таємним; контроль за волевиявленням виборців забороняється. Підготовка і проведення виборів Президента здійснюється шляхом прозорих і відкритих для громадськості процедур.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає всю територію України. Територія цього округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Рішення про їх утворення приймається Центральною виборчою комісією (далі - ЦВК) не пізніш як за 110 днів до дня виборів. Список територіальних округів із зазначенням їх номерів ЦВК публікує в офіційних засобах масової інформації.

У виборчій кампанії по виборах Президента України можуть брати участь офіційні спостерігачі від кандидатів у Президенти України, від політичних партій (виборчих блоків), зборів виборців - суб'єктів виборчого процесу, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Офіційними спостерігачами від суб'єктів виборчого процессу можуть бути лише громадяни України, які мають право голосу.

Офіційні спостерігачі реєструються:

Центральною виборчою комісією за поданням кандидатів у Президенти України, керівних органів партій (блоків), ініціативних груп зборів виборців; територіальною виборчою комісією за поданням кандидатів Президенти України, довірених осіб кандидатів у Президенти України у територіальних виборчих округах, керівних органів республіканської (Автономна Республіка Крим), обласних, Київської та Севастопольської міських організацій партій, ініціативних групп зборів виборців.

У поданні про реєстрацію офіційних спостерігачів зазначаються їх прізвища, імена, по батькові, домашня адреса, номери службових та домашніх телефонів.

Останній строк надходження подання до відповідної виборчої комісії - не пізніш як за п'ять днів до дня виборів. Голова відповідної виборчої комісії, а за його відсутності - заступник голови комісії у триденний строк приймає рішення щодо реєстрації офіційних спостерігачів та видає їм посвідчення встановленого.

Суб'єкт виборчого процесу має право у будь-який час відкликати офіційного спостерігача, звернувшись із заявою до відповідної виборчої комісії про припинення його повноважень.

Реєстрація офіційного спостерігача замість офіційного спостерігача, який вибув, здійснюється за поданням суб'єкта виборчого процесу не пізніш як за два дні до дня виборів. Повноваження офіційних спостерігачів починаються з дня їх реєстрації у відповідній виборчій комісії та видачі їм посвідчень і закінчуються після встановлення Центральною виборчою комісіє результатів виборів Президента України.

Офіційні спостерігачі, які зареєстровані Центральною виборчою комісією, відповідно до повноважень, наданих цим Положенням, спостерігають за виборчим процесом, що здійснюється безпосередньо Центральною виборчою комісією.

Офіційні спостерігачі, які зареєстровані територіальними виборчими комісіями, відповідно до повноважень, наданих цим Положенням, здійснюють спостереження у відповідних виборчих округах як безпосередньо у територіальних виборчих комісіях, так і на виборчих дільницях та у дільничних виборчих комісіях.



2. Організаційно-правові основи проведення виборів Президента України

2.1 Конституційні умови обрання Президента України

Відповідно до ст. 103 Конституції України Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років [5].

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень. Порядок проведення виборів Президента України встановлено Законом України "Про вибори Президента України" в редакції від 18.03.2004 р. із змінами. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

Право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням у порядку, визначеному Законом. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України (ст. 10 Закону) [4].

Щодо оцінки норми Закону про існування самовисування як форми реалізації права висування кандидата на пост Президента України, то у літературі з конституційного права слушно зазначається, що якщо йдеться про реалізацію політичної реформи, метою якої є структуризація суспільства та оптимізація державної влади, то, безперечно, політичні партії повинні стати єдиним суб'єктом висування кандидатів на виборах Президента України. Виборець має чітко усвідомлювати, за яку політичну силу він голосує як на парламентських, так і на президентських виборах. А відтак - знати, чого йому чекати від керівництва держави, якщо він обирає представників однієї і тієї ж політичної сили і до парламенту, і на президентську посаду, або якщо голосуватиме за представників різних політичних партій чи їх блоків.

Виборчий процес по виборах Президента України включає такі етапи:

1) утворення територіальних виборчих округів;

2) утворення виборчих дільниць;

3) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій;

4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування у день виборів Президента України;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України (ст. 11 Закону України "Про вибори Президента України").

Вибори Президента України проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який охоплює всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів (ст. 19 Закону) [4].

Відповідно до ст. 104 Конституції України новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

2.2 Порядок проведення голосування та підрахунок голосів на виборах Президента України

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 8- ї до 20 - ї години. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом тієї країни, в якій були утворені ділянки. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за сім днів до дня виборів. Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях. Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається. Виборчі бюлетені видаються виборцям членами дільничної виборчої комісії на підставі списку виборців за умови пред'явлення документа, що засвідчує його особу. У бюлетені для голосування виборець робить позначку «плюс» або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти прізвища кандидата, за якого він голосує.

Підрахунок голосів на виборчій дільниці здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії в тому ж приміщенні, де відбувалося голосування. Під час підрахунку голосів ніхто не має права робити відміток або записів на бюлетенях для голосування. У новому виборчому законі дуже детально виписана процедура підрахунку голосів. На підставі протоколів дільничних виборчих комісій територіальна виборча комісія на своєму засіданні підраховує результати виборів по округу. У свою чергу, ЦВК на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних округів не пізніше як на десятий день з дня виборів встановлює результати голосування з виборів Президента України, про що складається протокол.

Для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.

Виборчі дільниці поділяються на звичайні, спеціальні та закордонні (ст. 20 Закону).

Вибори Президента України організовують і проводять:

1) Центральна виборча комісія;

2) окружні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний, Центральна виборча комісія приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України, про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний, Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування (ст. 84 Закону України "Про вибори Президента України").

Якщо до бюлетеня для повторного голосування було внесено дві кандидатури, обраним Президентом України за підсумками повторного голосування вважається кандидат, який за підсумками повторного голосування одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування було включено лише одну кандидатуру, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо в результаті повторного голосування обидва кандидати, що балотувалися, набрали однакову кількість голосів, або якщо голосування проводилося по одній кандидатурі і вона не отримала більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, вибори Президента України вважаються такими, що не відбулися (ст. 85 зазначеного Закону).



3. Проблемні питання проведення виборів Президента України

Українська держава знову стоїть перед вибором подальшого демократичного облаштування організації влади. Перехід до системи саме політичної демократії, за якої безпосереднє волевиявлення народу є основною передумовою легітимності влади, збереження наступності у функціонуванні владних структур, актуалізує проблеми послідовного та системного реформування виборчого законодавства України [10].

Незважаючи на те, що основні гравці політичної сцени України декларують серйозність намірів щодо здійснення політичної реформи, все ж залишається невирішеним питання строків її проведення. Отже, з огляду на той факт, що до чергових виборів Президента України, строки проведення яких визначені відповідно до частини п'ятої ст. 103, пункту 3 Перехідних положень Конституції України, залишається менше року, є нагальна потреба, принаймні в науковому плані, звернутися передовсім до аналізу політико-правових проблем організації та проведення виборів Глави Української держави.

При дослідженні порушуваних проблем автором цієї статті методологічно застосовується підхід, який передбачає розгляд усіх проблем законодавчого регулювання виборів Президента України крізь призму необхідності уніфікації юридичних процедур організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні взагалі, при цьому, безперечно, враховуючи специфіку інституту виборів Президента України[1]. На жаль, доводиться констатувати, що в Україні поки що зберігається негативна, властива правовому регулюванню виборів тенденція проведення заходів щодо вдосконалення виборчих законів власне напередодні виборчого процесу.

На нашу думку, при здійсненні правового аналізу спочатку варто розглянути загальні проблеми організації виборів Президента України, а потім повернутися безпосередньо до окремих питань інституційного плану, що пов'язані з правовим регулюванням деяких процедур виборів Глави держави в Україні.

З огляду на це, думається, варто вести мову про негайне здійснення заходів щодо вдосконалення та зміни положень зазначеного Закону насамперед стосовно фінансування виборів, формування виборчих комісій та утворення виборчих дільниць, складання списків виборців і їх уточнення, висування та реєстрації кандидатів, порядку ведення передвиборної агітації, процедури голосування, встановлення підсумків голосування та результатів виборів, процедури оскарження. Тут можливо йти двома шляхами: перший, пов'язаний з напрацюванням змін до чинного Закону України «Про вибори Президента України»; другий -- кращий варіант -- це прийняття нової редакції цього Закону, яка передбачає гармонізоване викладення правових норм.

Коротко звернемося до історії законодавчої діяльності по вдосконаленню чинного Закону України «Про вибори Президента України». Варто згадати, що у липні 2002 р. народним депутатом України Ю.Б. Ключковським на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи внесено проект Закону України «Про вибори Президента України», який 28 листопада 2002 р. було пропоновано народним депутатам України прийняти за основу, але він не набрав необхідної для прийняття кількості голосів парламентарів. Нині у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України «Про вибори Президента України», внесений народними депутатами України Ю.Б. Ключковським і М.Д. Катеринчуком на заміну зазначеного вище проекту [8] та законопроект народного депутата України М.М. Рудьковського. Крім того, народним депутатом України М.В. Томенком зареєстровано у Верховній Раді України проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» в частині фінансування виборів та здійснення передвиборної агітації. Стосовно цих законопроектів на момент підготовки даної статті жодного рішення Верховна Рада України не ухвалила, незважаючи на швидке наближення до початку виборчого процесу чергових виборів Президента України у 2004 р.

З огляду на практику реалізації чинного Закону України «Про вибори Президента України» та проблематичність прийняття його нової редакції досить серйозною загальною проблемою правового забезпечення виборів Президента України залишається проблема рівня правових актів, якими регулюються ці вибори. Ст. 103 Конституції України визначає, що порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом. Більше того, пункт 20 частини першої ст. 92 Конституції встановлює, що організація і проведення виборів та референдумів в Україні визначається виключно законами. Аналогічний, однак уже конкретизований припис містить і положення ст. 8 Закону України «Про вибори Президента України», зокрема передбачено, що організація і проведення виборів Президента України регулюються Конституцією України, Законами України «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію» [8] та іншими законами України.

На практиці, незважаючи на те, що свого часу Закон України «Про вибори Президента України» був найбільш процедурно виписаним у системі виборчих законів, під час виборів вади його правового регулювання доводилося знівельовувати Центральній виборчій комісії. Нагадаю, що саме цей Закон, конкретизуючи цілий ряд загальних повноважень Центральної виборчої комісії, вперше надав Комісії право безпосереднього прийняття обов'язкових для застосування виборчими комісіями роз'яснень з питань його реалізації.

Зважаючи на неповноту регулювання виборчих процедур, Центральна виборча комісія в межах своїх повноважень за період президентської виборчої кампанії 1999 р. ухвалила близько 50 положень, методичних роз'яснень, рекомендацій щодо порядку застосування виборчого закону з питань організаційно-методичного та документального забезпечення виборів Президента України. Така практика складається не лише в Україні. Перебуваючи нещодавно в Російській Федерації, мала можливість ознайомитися з практикою підготовки до чергових парламентських виборів 2002 р. та президентських виборів 2003 р. в Росії. Центральна виборча комісія Російської Федерації так само, як і Комісія в Україні, готує ряд роз'яснень до абсолютно нових федеральних законів «Про вибори депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації» від 20 грудня 2002 р. [8] та «Про вибори Президента Російської Федерації» від 10 січня 2003 р. [9].

Яким чином сьогодні розцінювати таку практику підзаконного регулювання питань організації підготовки і проведення виборів? На нашу думку, тут варто виходити з двох позицій: 1) забезпечення виконання приписів ст. 8, пункту 20 частини першої ст. 92, ст. 103 Конституції України і ст. 8 Закону України «Про вибори Президента України» щодо регулювання виборів виключно законами України; 2) оцінки організації роботи Центральної виборчої комісії.

З точки зору оцінки роботи Центральної виборчої комісії, слід відзначити високий кількісний і якісний показник діяльності Комісії по забезпеченню організації підготовки і проведення виборів Президента України. Жоден з підзаконних актів у частині роз'яснення положень виборчого закону, прийнятих Центральною виборчою комісією, не був скасований Верховним Судом України.

А от з позицій неухильного дотримання зазначених положень Конституції сьогодні є над чим серйозно замислитись і, як на нашу думку, в першу чергу законодавцю. Тенденція очевидна: майже кожна важлива процедура виборчого процесу через недостатність її регулювання у відповідному законі підсилюється на рівні підзаконного регулювання, здебільшого Центральною виборчою комісією. Крім того, правове забезпечення виборів Президента України здійснюється також Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною податковою адміністрацією, Державним казначейством України тощо. Загалом, це негативна тенденція з точки зору чистоти теорії застосування закону в сфері народовладдя. Хоча слід зазначити, що майже кожна сфера суспільних відносин регулюється поряд із законодавчими актами також і підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі чималими за кількістю документами, наприклад, такими, як роз'яснення, рекомендації, інформаційні, директивні листи та інші правові документи вищих органів державної влади у відповідній галузі.

Разом з тим не можна ігнорувати згадувані вже нами положення ст. 92 Конституції України, якими закріплена виключність законодавчого регулювання суспільних відносин у сфері виборів і референдумів, тобто нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Тим більше, що йдеться не про прості закони України: теорією конституційного права України виборчі закони традиційно належать до номінальних конституційних законів, прийняття яких прямо передбачено Конституцією України [10]. Ці закони невипадково мають спеціальний статус і повинні мати також і спеціальний механізм їх реалізації та захисту. Крім того, це питання не лише теоретичної невідповідності: воно має серйозний практичний аспект -- за необхідності прийняття значної кількості підзаконних актів члени Центральної виборчої комісії майже не мають можливості виїжджати в територіальні виборчі округи, безпосередньо на місцях контролювати однакове застосування закону і додержання виборчих прав громадян, подавати практичну допомогу територіальним виборчим комісіям тощо.

Заради об'єктивності дослідження зауважимо, що розвитку цієї тенденції у часі властиві такі речі:

по-перше, сам Закон України «Про вибори Президента України» безперечно передбачає, що Центральна виборча комісія або інший державний орган повинні прийняти відповідне роз'яснення, оскільки на це прямо вказує той чи інший припис Закону (наприклад, положення частини першої ст. 17 зазначеного Закону передбачають, що оплата праці членів виборчих комісій, звільнених від виконання виробничих або службових обов'язків за основним місцем роботи, а також пенсіонерів та осіб, що тимчасово не працюють, здійснюється відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України);

по-друге, недолугість законодавчого регулювання об'єктивно зумовлює необхідність прийняття методичних роз'яснень (наприклад, неповнота регулювання в Законі України «Про вибори Президента України» порядку утворення виборчих комісій, нечіткість норм щодо визначення правового статусу осіб, які входять до складу виборчих комісій, змусили Центральну виборчу комісію під час виборів Президента України в період лише з липня до серпня 1999 р. шість разів звертатися до прийняття роз'яснень з правового вирішення окремих питань формування комісій та організації їх роботи; приблизно аналогічним чином виглядали питання стосовно утворення виборчих дільниць, складання та уточнення списків виборців);

по-третє, згодом більшість положень методичних роз'яснень Центральної виборчої комісії з окремих питань виборчого процесу стають нормою закону, але, як правило, вже в наступних законодавчих актах (зокрема, багато положень Порядку використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації, що був прийнятий Центральною виборчою комісією в 1999 p., Порядку ведення діловодства виборчих комісій та комісій з референдуму, який розроблено в Центральній виборчій комісії у 2001 p., методичні роз'яснення з питань голосування тощо стали нормами чинного Закону України «Про вибори народних депутатів України», а також закріплюються в проектах законів про вибори Президента України).

Звертаючись до аналізу законопроектів про вибори Президента України, варто зазначити, що ці законопроекти якісно відрізняються за рівнем та обсягом правового регулювання від чинного Закону. Достатньо порівняти, що чинний Закон України «Про вибори Президента України» містить 51 статтю, а пропонований, наприклад, народними депутатами України Ю.Б.Ключковським і М.Д.Катеринчуком проект -- 105, тобто очевидний ухил у бік деталізації правового регулювання виборчих процедур на виборах Президента України. На нашу думку, в сучасних умовах це єдиний шлях до створення законодавчої основи для дотримання законності й однозначного застосування закону. І сам по собі цей факт вже є позитивом.

Разом з тим, аналізуючи зазначений законопроект на предмет необхідності підготовки методичних рекомендацій, роз'яснень тощо, прийняття яких безпосередньо передбачено в тексті проекту або через нечіткість правового регулювання виникне потреба їх прийняття, дійшли висновку, що більшість з тих питань, які були предметом роз'яснень Центральної виборчої комісії та інших органів державної влади (Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства та ін.) на попередніх виборах Президента України, народних депутатів України, вирішені, однак з деяких знову буде потреба давати роз'яснення, якщо, звичайно, законопроект не буде доопрацьований. Так, зокрема, у проекті Закону України «Про вибори Президента України» залишились невирішеними питання утворення виборчих дільниць у винятковому випадку; знову не визначено рівень організацій політичних партій, їх виборчих блоків, які можуть висувати членів територіальних виборчих комісій; знову пропонується Центральній виборчій комісії самій визначати порядок жеребкування при утворенні територіальних виборчих комісій та й ще при умові, що кожна з партій (кожний виборчий блок партій), які подали кандидатуру до складу територіальної виборчої комісії в першу чергу, повинен мати можливість мати хоча б одного представника у складі комісії (до речі, у такому разі взагалі не зрозуміло, для чого має проводитися жеребкування); знову пропонується Кабінетові Міністрів України, Міністерству фінансів України, Державному казначейству України вирішувати питання фінансування та контролю за фінансуванням виборів тощо.

На наш погляд, Центральна виборча комісія, як й інші органи державної влади, визначені законами, на останніх президентських і парламентських виборах відпрацювали питання, про які йдеться. Положення їх підзаконних нормативних актів здебільшого повинні перейти до виборчого закону, особливо в тих випадках, в яких передбачається встановлення тих чи інших порядків. До прикладу, Кабінетом Міністрів України відпрацьовано механізми оплати праці членів виборчих комісій, осіб, які залучаються до роботи в цих комісіях, порядок відшкодування у разі заподіяння шкоди тощо. Ці норми варто запроваджувати в законі, залишаючи, зокрема, за Кабінетом Міністрів України лише встановлення розміру заробітної плати та розміри відшкодування. При цьому, думається, в Законі також повинні бути визначені межі, в яких встановлюються ці розміри.

Крім того, законопроект містить цілий ряд новел порівняно з чинним Законом України «Про вибори Президента України», які також вимагатимуть відповідних тлумачень.

Закономірне бажання законодавця впорядкувати вимогу Конституції України стосовно володіння державною мовою кандидатом у Президенти України, але використання на практиці терміна «будь-який документ державного зразка, який засвідчує вивчення кандидатом державної мови і містить підсумок атестації з цієї навчальної дисципліни» обов'язково викличе потребу у відповідних роз'ясненнях, наприклад, спільних Центральної виборчої комісії та Міністерства освіти України.

Отже, є нагальна потреба в уточненні, розширенні положень як Закону України «Про вибори Президента України», так і в будь-якому варіанті -- при внесення змін до чинного Закону чи при прийнятті його нової редакції, однак на стадії розроблення та прийняття відповідних законопроектів їх положення повинні доопрацьовуватися з точки зору максимального законодавчого забезпечення виборчих процедур.

Ще однією проблемою чинного Закону України «Про вибори Президента України», яка вдало вирішена в законопроектах, є питання оптимального строку виборчого процесу. Вже неодноразово зверталася увага на недоцільність існування значного розмаїття строків виборчих процесів в Україні. Зокрема, найдовший у Європі строк президентських виборів у півроку, на нашу думку, нічим не виправдовується, і для скорочення цього строку сьогодні існують цілком реальні механізми. При цьому до проблеми визначення строків виборчого процесу слід підходити уніфіковано. Оптимальним строковим стандартом для віх чергових виборчих процесів цілком може бути строк у 120 днів.

Серйозною практичною проблемою, яку доводилось вирішувати Центральній виборчій комісії під час минулих виборів Президента України, була проблема, пов'язана передовсім з фінансуванням виборів. Недолугість правового регулювання процедури бюджетного фінансування виборів полягала насамперед в тому, що Законом України «Про вибори Президента України» не забезпечувалось повне фінансування виборів з Державного бюджету України ще до початку цих виборів. Компенсації несвоєчасного фінансування виборів не могли бути також оптимальні, оскільки, як виявилося на практиці, механізму кредитування виборів Національним банком України, який збережений, до речі, в чинному Законі України «Про вибори Президента України» й донині, взагалі не існує. Національний банк України відповідно до Закону України «Про Національний банк України»[11] не має функцій кредитування витрат Державного бюджету України. Отже, навіть такий загальний недолік процедури фінансування виборів Президента України вимагає від законодавця не лише вдосконалення, а й докорінної зміни положень чинного Закону України «Про вибори Президента України» в цій частині. Крім того, як ми вже звертали увагу, є суттєва необхідність розширити саме законодавче регулювання й інших питань фінансового характеру.

Не лише важливим, а можливо, взагалі одним із визначальних у виборчому процесі є питання ведення передвиборної агітації. Встановлений чинним Законом України «Про вибори Президента України» механізм правового регулювання цієї стадії виборчого процесу має дуже серйозні вади: по-перше, відповідно до пункту 6 частини третьої ст. 15 Закону порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації встановлюється не положеннями Закону, а Центральною виборчою комісією; по-друге, система президентського виборчого законодавства України не передбачає механізму відповідальності за порушення порядку ведення передвиборної агітації. Лише виходячи з цих двох недоліків чинного законодавства про вибори Президента України випливає нагальна потреба у його вдосконаленні.

Найсерйознішим і принциповішим питанням виборів Президента України на сучасному етапі є питання щодо порядку висування та умов реєстрації кандидатів у Президенти України. Головне питання політико-правового регулювання виборів -- суб'єкти висування кандидатів у Президенти України. Нами вже неодноразово висловлювалася думка щодо виключної можливості політичних партій, виборчих блоків політичних партій висувати кандидатів у Президенти держави. Нині подібний підхід запроваджено в проекті Закону України «Про вибори Президента України» Ю.Б.Ключковського, М.Д.Катеринчука. До речі, звернувшись до історії цього питання, можна простежити, що на висуванні саме партіями періодично наполягають потужні політичні сили. При цьому слід привернути увагу й на таке: жоден український Президент в сучасній Україні не був формально-юридично висунутий тією чи іншою політичною силою. Обидва висувались виборцями: спочатку це були трудові колективи, а згодом -- збори виборців. Більше того, такий спосіб висування був складовою їх іміджевої виборчої кампанії.

Як відомо, вперше проблема партійності Президента України як політико-правова проблема постала на початку 90-х років. Тоді націонал-демократи, побоюючись відродження комуністичної партії, виступили за впровадження норми, згідно з якою Президент України залишається поза партіями. На деякий час теза за позапартійність Президента стає аксіомою. Лише після прийняття Конституції України та після проголошення курсу на структуризацію суспільного життя за партійною ознакою в Україні почалися розмови про те, що Президент має визначатися зі своєю партійною належністю. Зокрема, свого часу Президентові України була зроблена пропозиція щодо оформлення членства в Народно-демократичній партії. Напередодні чергових виборів 1999 р. Президент України Л.Д.Кучма продемонстрував, що він має намір залишитися й надалі позапартійним. Оскільки політичні партії в Україні мають доволі незначну підтримку громадян, Президент України не вважав за доцільне пов'язувати себе із жодною з політичних партій. При цьому він не відкидав, що з часом, коли партії стануть більше структурованими і численними, більш інституціоналізованими та інкорпорованими в українське суспільство, може теоретично скластися ситуація, що вибори Президента України відбуватимуться на партійній основі на зразок того, як це має місце в Сполучених Штатах Америки, Німеччині, Ізраїлі та інших країнах. Перед парламентськими виборами 2002 р. окремі політичні партії, зокрема Соціал-демократична партія України (об'єднана), знову порушували питання щодо партійної приналежності Президента. Напередодні виборів 2004 р. питання партійності Президента також наразі. Майже всі основні претенденти на кандидування на чергових виборах Президента України ідентифікують себе з тими чи іншими політичними партіями або їх об'єднаннями. Тож, можливо, сьогодні знову варто привернути увагу до питання запровадження в практику політичного життя України європейського досвіду і обирати Президента серед лідерів потужних політичних сил. Якщо йдеться про реалізацію політичної реформи, метою якої є структуризація суспільства та оптимізація державної влади, то, безперечно, що політичні партії повинні стати єдиним суб'єктом висування кандидатів також і на виборах Президента України. Виборець має чітко усвідомлювати, за яку політичну силу він голосує як на парламентських, так і на президентських виборах. А відтак знати, чого йому чекати від керівництва держави, якщо він обирає представників однієї і тієї ж політичної сили і до парламенту, і на президентську посаду або якщо голосуватиме за представників різних політичних партій чи їх блоків.

...