Місцеве самоврядування в Україні

Натомість обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, можуть лише затверджувати їх.

Протистояння між обласними (районними радами) та обласними (районними) державними адміністраціями з приводу делегування повноважень. Зокрема, рішення про повернення делегованих повноважень від обласних державних адміністрацій у 2006 р. ухвалювали Київська, Одеська та Харківська обласні ради. Додатковим чинником для такого протистояння є те, що повернення делегованих повноважень передбачає отримання додаткових матеріальних ресурсів для їх виконання.

Недосконалість системи стримувань і противаг у взаємодії між місцевими державними адміністраціями та місцевими радами. Як відомо, у якості інструменту здійснення контролю за реалізацією делегованих повноважень передбачене висловлення недовіри з боку обласних та районних рад головам відповідних державних адміністрацій. Причому ухвалення рішення двома третинами складу ради тягне за собою обов'язкове звільнення голів МДА зі своїх посад. Однак, даний інститут може використовуватися опозиційними партіями, представники яких домінують у місцевих радах, для блокування діяльності місцевих адміністрацій у тих питаннях, які належать до компетенції держави. Найінтенсивніше ці процеси відбуваються у період вертикальної коабітації, коли більшість депутатського корпусу місцевої ради та керівництво відповідної місцевої адміністрації належать до конкуруючих політичних сил. Ситуація поглиблюється територіальною поляризацією політичних орієнтацій громадян, що зумовлює практично постійне відтворення стану вертикальної коабітації у тих чи тих адміністративно-територіальних одиницях.

Особливості фінансово-економічного забезпечення діяльності органів місцевої публічної влади в Україні.

Питання фінансового та матеріального забезпечення діяльності місцевих органів публічної влади умовно можна поділити на адміністративні та економічні. Проблеми адміністративного характеру стосуються питань суб'єктності та фінансової самостійності органів місцевого та регіонального самоврядування у процесі формування бюджетів і, відповідно, розподілу бюджетних коштів. Економічний аспект включає питання матеріальних та фінансових засад наповнюваності місцевих бюджетів.

Функції формування та виконання місцевих бюджетів в Україні належать місцевим виконавчим органам. Оскільки на районному та обласному рівні виконавчі функції рад виконують відповідні державні адміністрації, то цілком очевидною є залежність органів самоврядування на рівні району та області у визначенні матеріально-фінансових засад їхньої діяльності від органів державної влади.

На рівні територіальних громад (села, селища, міста) за Законом України „ Про місцеве самоврядування в Україні” самоврядні виконавчі органи самостійно формувати та розподіляти бюджетні кошти. Проте за положеннями Бюджетного кодексу України зазначені органами місцевого самоврядування мають обмежене право на прямі міжбюджетні відносини, зокрема їм не гарантоване отримання дотацій вирівнювання безпосередньо з державного бюджету. Унаслідок цього в адміністративному сенсі вони залежать від рішень районних та обласних державних адміністрацій, які розподіляють кошти державного бюджету щодо фінансування самоврядних та делегованих повноважень.

Внаслідок надання ініціативи щодо розробки обласних та районних бюджетів відповідним державним адміністраціям існує залежність районних і обласних рад від рішень вертикалі виконавчої влади. Це часто призводить до виникнення взаємних домовленостей у сфері бюджетної політики, які враховують інтереси органів центральної влади непропорційно більшою мірою, ніж потреби територіальних громад.

Проблеми економічного характеру щодо забезпечення фінансових і матеріальних ресурсів функціонування місцевого самоврядування стосуються наступних сфер:

- податкова база наповнення місцевих бюджетів;

- відповідність розміру бюджетних надходжень обсягу повноважень відповідного рівня місцевої влади;

- спосіб нарахування розміру державних трансфертів (на сьогоднішній день чинний механізм нарахування не стимулює розвиток власного соціально-економічного потенціалу територіальних громад).

Прийняття нового Бюджетного, а також Податкового кодексів України у 2010 р. значним чином вплинуло на забезпечення регіонального і місцевого самоврядування матеріальними та фінансовими ресурсами. Зокрема, за оцінками експертів „ вилучення” коштів з місцевих бюджетів до державного в цьому році зменшилося на 64,6 %”.

Загальний обсяг трансфертів з державного бюджету до місцевих збільшився на 11,2 %, зокрема за рахунок збільшення обсягу субвенцій (які зросли на 25,6 %), і складає 51,6 % від загальної суми доходів місцевих бюджетів.

Однак, на розширення фінансової автономії органів місцевого самоврядування це не впливає, оскільки субвенції виділяються лише під реалізацію конкретних проектів, перелік яких має бути затверджений Кабінетом Міністрів України.

До доходів бюджету місцевого самоврядування (села, селища і міста районного значення), які враховуються у визначенні обсягів державних трансфертів, відносяться наступні: податок з доходів фізичних осіб в обсязі 25%; плата за ліценції на певні види господарської діяльності; реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних та фізичних осіб; державне мито (в частині, що належить місцевим бюджетам).

До дохідної бази бюджетів районів, які враховуються у визначенні обсягів державних трансфертів, так само як і на рівні місцевого самоврядування, відноситься податок з доходів фізичних осіб, однак у більшому обсязі і дорівнює 50 %, а також плата за ліценції на певні види господарської діяльності та за збір за проведення реєстрації підприємницької діяльності (Ст.66 Бюджетного кодексу України).

Значно ширшою є дохідна база, що враховується у визначенні обсягу державних трансфертів на рівні областей. Зокрема, окрім податку з доходів фізичних осіб, що складає 25 %, на обласному рівні залишаються 50 % збору плати за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та видобування корисних копалин, а також плата за використання інших природних ресурсів.

Окрім цього, до дохідної бази обласних бюджетів, що враховуються в трансфертах, належать плата за ліцензії на виробництво та торгівлю спиртом, алкогольними напоями тощо.

Решта (трохи менше половини) доходів місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків та зборів. Згідно з новим Податковим кодексом, виключно до місцевих податків відносяться податок на нерухоме майно та єдиний податок. Окрім цього, існують три види місцевих зборів - за здійснення деяких видів підприємництва (ст. 267.1.1. Податкового Кодексу торговельна діяльність, надання побутових послуг, торгівля валютними цінностями, діяльність у сфері розваг), за місця паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Актуальним питанням залишається доцільність встановлення прямих міжбюджетних відносин з усіма територіальними громадами, що значно підвищило б ступінь автономності місцевого самоврядування. Зокрема, стаття 108 Бюджетного кодексу України передбачає прямі дотації вирівнювання лише бюджетам областей, районів, міст загальнодержавного, республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення, натомість нічого не згадує окремо про бюджети міст районного значення, селищ та сіл. Переважно такий розподіл здійснюється постановами районних рад з ухвалення районних бюджетів, а не окремим законом. Наявність великої кількості територіальних громад (більше 10 тис.) на рівні села, селища та міста значно ускладнює їх встановлення.

На сьогоднішній день виконання органами місцевого самоврядування соціальних функцій суттєво ускладнюється значним перевищенням бюджетних зобов'язань органів місцевого самоврядування розміру їх дохідної бази. Особливо це стосується великого соціального навантаження, функції сприяння розширенню житлового будівництва. Протягом кількох останніх років залишалися дотаційними понад 90% місцевих бюджетів, і лише не більше 8% - були донорами. Це означає, що навіть встановлення прямих міжбюджетних відносин суттєво не покращить соціально-економічний рівень життя громади.

При цьому державна політика щодо регулювання кількості територіальних громад у попередні роки прямо суперечила демографічним процесам у країні. Особливо це стосувалося перші 10 років Незалежності (1991 - 2001 рр.): так, лише за цей період кількість сільських рад була збільшена на 1052 одиниці, хоча чисельність сільського населення зменшилася на 1,1 млн. чол., а кількість сільських населених пунктів. Наслідком збільшення кількості територіальних громад є зростання кількості посад у місцевих рад та виконавчих комітетах разом із витратами на їх утримання.



Розділ 5. Розподіл повноважень між виконавчими комітетами та місцевими радами

Розподіл обов'язків між селищним головою, заступником селищного голови з питань діяльності виконавчого органу ради та секретарем селищної ради.

Селищний голова:

1. Є головною посадовою особою територіальної громади смт. Іванків і здійснює повноваження, передбачені Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” і регламентами селищної ради та її виконавчого комітету.

2. Очолює виконавчий комітет селищної ради, головує на пленарних засіданнях селищної ради. Організує роботу селищної ради та її виконавчого комітету.

3. Представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.

4.Забезпечує:

- здійснення у межах, наданих законом, повноважень виконавчого органу селищної ради, дотримання Конституції та Законів України, виконання актів Президента України, Кабінету Міністрів України та відповідних органів виконавчої влади та розробку нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування;

- виконання рішень селищного референдуму, селищної ради та її виконавчого комітету;

- підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, селищного бюджету та звіту про його виконання, оприлюднює, затверджені радою, програми, бюджет та звіти про їх виконання;

- дотримання вимог щодо невтручання чи спроб незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж, які використовуються для обробки інформації, що є власністю держави;

- дотримання вимог щодо недопущення викрадення, привласнення, вимагання, перекручення, знищення або блокування комп'ютерної інформації, що є власністю держави;

- сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на території Іванківської селищної ради;

- встановлення для підприємств, установ, організацій, що належать до комунальної власності розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до селищного бюджету;

- встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності;

- підготовку і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів міських програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, організацію виконання цих програм;

- вирішення питань придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності;

- підготовку рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

- сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на території селищної ради, незалежно від форм власності;

- сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної інфраструктури та інших об'єктів;

- залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць;

- здійснення інших повноважень місцевого самоврядування, визначених цим та іншими законами.

5. Призначає на посади та звільняє з посад працівників апарату селищної ради та її виконавчого комітету, а також керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності селищної громади.

6. Здійснює керівництво:

- апаратом ради та її виконавчого комітету.

7. Забезпечує взаємодію з:

- обласною радою та облдержадміністрацією;

- народними депутатами;

- депутатами Львівської обласної ради;

- Бориславською міською радою та її виконавчими органами;

- податковою інспекцією в місті Бориславі;

- міським відділенням Державного казначейства;

- Бориславським МВ ГУМВС України у Львівській області;

- міським управлінням юстиції;

- міським управлінням Пенсійного Фонду України;

- військовим комісаріатом;

- іншими міськими органами виконавчої влади;

- засобами масової інформації.

Заступник селищного голови з питань діяльності виконавчого органу ради:

1. Відповідає за:

- розробку нормативно-правових актів ради та її виконавчого комітету і виконання рішень ради та її виконавчого комітету і розпоряджень селищного голови відповідно до покладених обов'язків;

- підготовку програм соціально-економічного та культурного розвитку селища, організацію їх виконання;

- забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

- попередній розгляд пропозицій щодо розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств і організацій незалежно від форм власності;

- розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для селищної громади, на підприємствах та організаціях;

- складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження селищної ради, забезпечення виконання бюджету, щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету;

- встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад, порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;

- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і організаціях, незалежно від форм власності;

- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;

- здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти;

- встановлення селищних податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

- підготовку рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з місцевого бюджету;

- підготовку рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

- забезпечення управління в межах, визначених радою, майном, що належить комунальній власності селищної громади;

- створення органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільного утримання комунальних підприємств, установ та організацій;

- організацію селищних ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі;

- встановлення зручного для населення режиму роботи комунальних підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування;

- надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами;

- облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна, незалежно від форм власності;

- облік нежилих приміщень, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;

- організацію проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні;

- управління об'єктами житлово-комунального господарства, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

- здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства;

- забезпечення соціально-культурних закладів, а також населення електроенергією, газом та іншими енергоносіями;

- вирішення питань водопостачання, водовідведення та очищення стічних вод, теплопостачання;

- встановлення зон санітарної охорони джерел водопостачання;

- організацію благоустрою селища; збирання, транспортування, утилізацію та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин, експлуатацію мережі вуличного освітлення;

- встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства;

- забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони;

- здійснення контролю за технічним станом використанням та утриманням об'єктів нерухомого майна комунальної власності;

- організацію будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, а також шляхів місцевого значення;

- розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції об'єктів на території селища;

- підготовку і подання на затвердження ради відповідних містобудівних програм;

- надання відповідно до закону містобудівельних умов і обмежень забудови земельних ділянок;

- підготовку рішень щодо прийняття у експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

- здійснення заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій, залучення у встановленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

- організацію та участь у здійсненні заходів, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною на території селищної ради;

- сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних, науково-просвітницьких організацій;

- створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення;

- сприяння роботі національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

- створення умов для занять фізичною культурою і спортом за місцем проживання населення та в місцях масового відпочинку;

- здійснення заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям та їх ліквідації;

- забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурної спадщини;

2. Здійснює керівництво:

- спеціалістом з питань економіки;

3. Координує роботу:

- КП "Господарник";

- селищних ринків;

- енергопостачальних підприємств.

4. Керує роботою:

4.1. Тендерного комітету для здійснення закупівлі товарів, робіт за державні кошти.

Секретар селищної ради.

1. Секретар селищної ради обирається за пропозицією селищного голови селищною радою.

2. Забезпечує розробку нормативно-правових актів ради та її виконавчого комітету та виконання цих та інших рішень і розпоряджень селищного голови відповідно до покладених обов'язків.

3. У разі дострокового припинення повноважень селищного голови чи неможливості виконання ним своїх повноважень повноваження селищного голови здійснює секретар селищної ради.

4. Виконує обов'язки секретаря виконкому селищної ради

5. Секретар селищної ради:

- повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії міської ради, питання, які передбачаються внести на розгляд ради;

- організовує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради;

- забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їх виконанням;

- координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

- сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень;

- організовує за дорученням ради здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

- вирішує за дорученням селищного голови або ради інші питання, пов'язані з діяльністю ради.

6. Відповідає за:

- складання поточного і перспективного плану роботи виконавчого комітету;

- організацію роботи апарату селищної ради та її виконавчого комітету;

- підготовку матеріалів на засідання виконавчого комітету і організацію засідань виконкому;

- розробку нормативно-правових актів ради та її виконавчого комітету та виконання цих та інших рішень і розпоряджень селищного голови відповідно до покладених обов'язків;

- здійснення контролю за дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, вимог законодавства про працю та службу в органах місцевого самоврядування;

- організаційно-технічне і господарське обслуговування виконкому та комісій при ньому;

- забезпечення організації діловодства у селищній раді та її виконавчому комітеті, здійснення контролю за строками проходження і виконання документів;

- забезпечення безпосереднього здійснення конституційних прав громадян на звернення з пропозиціями і заявами, оскарження дій ради, її виконавчого комітету, посадових осіб, керівників підприємств, організацій і установ;

- організацію прийому громадян селищним головою і його заступником та розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян, що надійшли до селищного голови;

- забезпечення реалізації державної політики з кадрових питань та служби в органах місцевого самоврядування;

- здійснення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування;

- формування кадрового резерву на посади посадових осіб органів місцевого самоврядування та здійснення контролю за проведенням його стажування;

- організацію і здійснення кадрової роботи;

- здійснення обліку військовозобов'язаних та їх бронювання в селищній раді та її виконавчому комітеті;

- своєчасне вжиття заходів за протестами та поданнями прокуратури, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами господарського суду, директивними документами інших правоохоронних і контролюючих органів в межах компетенції;

- внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги і рішення ради та її виконавчого комітету, прийняті в межах повноважень;

- проведення інвентаризації матеріальних цінностей, своєчасне і правильне оформлення результатів інвентаризації і відображення їх в обліку;

- здійснення контролю за збереженням основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів та інших матеріальних цінностей в місцях їх експлуатації і зберігання.

6.1. У сфері регулювання земельних відносин: підготовку і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку; вилучення (викуп), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у комунальній власності; справляння плати за землю; вирішення земельних спорів; здійснення контролю за погодженням проектів землеустрою; продаж земель несільськогосподарського призначення; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Земельного Кодексу України.

6.2. У сфері охорони навколишнього середовища: підготовку і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення розмірів плати за користування природними ресурсами; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; підготовку і подання на затвердження ради проектів селищних програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; підготовку і внесення на розгляд пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідних фондів; погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; визначення території для складування та збереження або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства.

6.3. У сфері зв'язків з громадськістю та координації діяльності об'єднань громадян: організацію та діяльність органів самоорганізації населення за місцем проживання; входження в асоціацію та інші форми добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування; організацію відкритих зустрічей селищного голови з громадянами, трудовими колективами підприємств, об'єднаннями громадян; організацію видання інформаційних бюлетенів, листівок, буклетів.

7. Здійснює керівництво: юрисконсультом (оперативне підпорядкування).

8. Керує роботою комісій: атестаційною; конкурсною.



Розділ 6. Шляхи вдосконалення інституту місцевого самоврядування

місцевий самоврядування селищний рада

Місцеве самоврядування, як демократичний інститут українського суспільства, все вагоміше впливає на соціально-економічні й політичні процеси в державі. Важливою складовою частиною загальної Концепції адміністративної реформи. А це -- децентралізація управлінської вертикалі, наближення влади на місця, розмежування і збалансованість повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування.

Сьогодні місцеве самоврядування в Україні визначається і гарантується Конституцією України та має міцну правову основу. Однак процес його формування не можна вважати завершеним.

У юридичній літературі ці питання вивчаються досить активно як вітчизняними так і зарубіжними вченими та практиками. Певні аспекти означеної проблематики досліджували в своїх працях науковці різних часів, серед них В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.В. Батанова, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.І. Борденюка, В.І. Васильєва, та ін.

Я проаналізувала наявні наукові розробки і стан чинного законодавства у контексті досліджуваної тематики.

Розвиток демократії в державі та суспільстві, політичне життя безперечно впливають на розвиток та подальшу перспективу інституту місцевого самоврядування. Безперечно, можемо аналізувати різноманітні моделі місцевого самоврядування і приміряти для реалів українського буття. Впевненості в успішному пересадженні на український ґрунт передових моделей європейського місцевого самоврядування не має. Адже безперечно різні історичні, політичні, соціальні, ідеологічні та інші чинники в української держави чи то Англії, Франції, Польщі. Однак слід підтримувати думку американського вченого-історика Стівена Коена, що неможливо запозичити демократію іншої країни.

Продовженням власної думки є роздуми які стосуються політичної системи, що в кожній країні не буде стабільною, якщо вона не породжена у самій цій країні на її ґрунті як результат власної політичної культури.

Термін місцеве самоврядування--порівняно новий в українській юридичній науці. Сам інститут місцевого самоврядування навіть наприкінці ХХ століття в Україні оцінювався неоднозначно. Протягом останніх років тема ролі місцевого самоврядування у житті держави, їх відносин знаходяться під постійною увагою актуальністю даної проблематики так як державні устрої і законодавство в галузі місцевого самоврядування знаходяться в розвитку.

Проголосивши у Конституції України в якості пріоритетів утвердження демократичної, соціальної, правової держави, ми не маємо цілісної моделі місцевого самоврядування. Так, чинне законодавство, насамперед ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» є не зовсім послідовним у не регламентуванні правових відносин місцевого самоврядування. Є випадки, коли він не повністю відповідає КУ, іншим законодавчими актами. При цьому виникають правові колізії, які необхідно розв'язати шляхом внесення змін до нині чинної КУ, а також обговорюється новий закон про місцеве самоврядування, мова про проблему, є цілком доречною.

Законодавець у КУ дав нормативно-правове визначення місцевого самоврядування як права територіальної громади -- жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах КУ і ЗУ (ст. 140). Але серед змін до Основного Закону є інше визначення.

Думається, що варто звернути увагу і на такі факти: Конституція (ст.7) визначає місцеве самоврядування, «що зводить даний інститут у ранг природного права територіальної громади».

Це, по-перше. А по-друге, саме самоврядування здійснюється на двох рівнях: природному, бо саме самоврядування є правом жителів села, кількох сіл, селища та міста (саме цим природним поселенням) надано право місцевого самоврядування, і державному -- обласними та районними радами (ст.140 Конституції) -- бо саме область, і район є державним утвореннями.

Існують відмінності у виборі моделі місцевого самоврядування.

Якщо в Конституції (ст.7) він становив, «що в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування», звівши цей інститут у ранг природного права територіальної громади, то в профільному законі, він відступив від конституційного визнання і замінив його «гарантованим державою правом» (ст.2). Отже, якщо в конституційному визначенні місцевого самоврядування в його основу покладено громадівську теорію, то в профільному законі законодавець реалізував «державницьку теорію» місцевого самоврядування із залишками «радянської» моделі».

Слід також зазначити, що держава постійно переймається проблемами місцевого самоврядування і самоврядні органи (місцевого самоврядування) не виходять з під опіки централізованого керівництва.

Беручи до уваги дуалістичність нормативно-правого визначення місцевого самоврядування (відступ від Конституційного в Законі Україні «Про місцеве самоврядування в Україні») автори публікацій порушують питання про відсутність в науковій літературі фактичного поняття місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку, або про його неповноту, незавершеність у співставленні з міжнародними стандартами. «Сучасні вітчизняні автори, перебуваючи значною мірою під своєрідним тиском авторитету КУ, здебільшого не визначають місцеве самоврядування поза межами її норм».

Згідно з чинною Конституцією на місцях діють системи влади: місцеве самоврядування і місцеві державні адміністрації. Обидві системи є суб'єктами конституційно-правових відносин. Вони діють у рамках конституційних повноважень; суб'єкти місцевого самоврядування не входять до системи виконавчої влади, як і суб'єкти виконавчої влади--до системи місцевого самоврядування. Однак вони не існують ізольована, згідно з законодавством повинні будувати свою діяльність на принципах поєднання місцевих і державних інтересів.

Вивчення повноваження цих двох суб'єктів конституційних правовідносин дає змогу дійти висновку, що державні органи повинні забезпечувати належні умови для нормальної діяльності органів місцевого самоврядування, а самоврядні структури в свою чергу виконують чимало повноважень органів державної виконавчої влади.

На практиці виконання наданих повноважень органами місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади не рідко породжує конфлікти між цими двома ланками влади. Найчастіше їх можна класифікувати як державно-правові конфлікти.

Для вивчення першопричини цих конфліктів є необхідність коротко зупинитися на найбільш типових об'єктах конституційних правовідносин, які виникають між цими двома суб'єктами названих правовідносин. Це, насамперед:

- права і обов'язки місцевих громад?

- громадянин, його права і свободи, можливість волевиявлення членів територіальної громади?

- розподіл компетенції між органами місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування;

- власність;

- дії органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що об'єкт правовідносин ­ це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, які служать задоволенню інтересів і потреб громадян і їх організацій, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права і юридичні обов'язки.

Поза об'єктом правовідносин державно-правові конфлікти виникнути не можуть. На мою думку, головними причинами їх виникнення слід вважати:

- перехідний етап розвитку суспільства і держави;

- світова економічна криза;

- відсутність у владних структур необхідного досвіду розв'язання складних питань державного будівництва у консенсусному режимі;

- низький кадровий потенціал як виконавчих органів так і органів місцевого самоврядування;

- відсутність ефективних механізмів розв'язання конфліктів між різними суб'єктами господарювання;

- низький рівень правової культури як працівників органів місцевого самоврядування так і держапарату;

- спроби законодавчої, виконавчої гілок влади якомога більше взяти на себе повноважень;

- різні тлумачення норм чинної Конституції, інших законів.

Хоча в цілому законодавець і створив можливість для врегулювання спірних питань, однак у реалізації своїх функцій і повноважень органами місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади, вони все-таки виникають. На думку практичних працівників, місцевому самоврядуванню вистачає повноважень, непогане у нас і законодавство. Та об біда, дотримуються його далеко не всі. Ще багато бажаючих навіть за відсутності вертикалі «покерувати» сільрадою, знехтувати увагою сільських депутатів, нав'язати свою думку, - так оцінює сьогоднішню ситуацію В. Шевченко, Нехайлівський сільський голова, Черкаської області.

В Україні існування та розвиток цього інституту забезпечується наявністю теоретико­правової бази та практикою місцевого самоврядування як на рівні населених пунктів (село, селище, місто), так і на регіональному рівні (район, область).

На сьогоднішній день законодавство в галузі місцевого самоврядування не позбавлене паралелізму і дублювання у визначенні компетенції різних ланок як суб'єктів місцевого самоврядування, так і органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій. Не буде перебільшенням, що на конфронтаційній основі правову демократичну державу в цілому, в тому числі і органи місцевого самоврядування, не побудуєш. Тому, будь-який спір між двома гілками влади має вирішуватись на основі консенсусу, або в судовому порядку.

Ідея консенсусу в роботі самоврядних органів та органів виконавчої влади закладена в чинній Конституції та базових законах, якими регулюється діяльність цих двох структур. Скажімо, п. 6 ст. 119 Конституції встановлює, що місцеві державні адміністрації забезпечують взаємодію з органами місцевого самоврядування, ст. 29 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності? ст. 35 Закону “Про місцеві державні адміністрації” передбачає, що для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації, тощо.

Однак і за таких умов виникнення конфліктних ситуацій між двома ланками влади на місцях не є винятковими щодо виконання ними своїх функцій і повноважень. Зрозуміло, аби запобігти таким конфліктам,виробити ефективний правовий механізм розмежування їх функцій і повноважень. Але це проблема не одного дня. На перешкоді тут стоять і правовий нігілізм, т якого припускаються обидві сторони, і низька правова культура державних службовців, та депутатського корпусу, а також інформаційний вакуум.

На наш погляд, перевагу тут слід віддавати позасудовим методам розв'язання конфліктних питань. Інструментом досягнення консенсусу мають виступати:

- створення у кожному окремому випадку комісій, до яких пропорційно входять представники виконавчої та представницької влади?

- апробацію проектів документів, з яких виникають сумніви в органах юстиції, адвокатури;

- публікацію найважливіших проектів нормативно-правових актів у пресі (коли спір виникає не з питань порушення законодавства, а через можливе ущемлення інтересів окремих суб'єктів правовідносин) для їх публічного обговорення;

- особисті ділові контакти керівників держадміністрацій і рад.

Проблема кадрів місцевого самоврядування є найменш дослідженим аспектом цієї загальної проблеми. Серед об'єктивних причин слід вважати те, що інститут місцевого самоврядування активно почав розвиватися за часів проголошення незалежності України. Тому і вести мову про його кадрове забезпечення не було потреби.

Підготовка кадрів здійснюється за підтримки державних інституції. Міністерством регіонального розвитку та будівництва розроблена концепція формування системи підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. На думку міністра В. Куйбіди, концепція вперше чітко визначає рівень забезпеченості керівного складу виконавчих органів місцевих рад посадовими особами зі спеціальною підготовкою в сфері муніципального управління. Для обласних центрів - 100 відсотків, інших міст - не менше 75, селищ - не нижче 60, сіл - 50 відсотків. Спеціалізовану підготовку повинні мати сто відсотків посадових осіб апаратів обласних рад і не нижче 75 районних рад. Фінансування здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, інших джерел, передбачених чинним законодавством.

За рахунок державної підтримки здійснюється навчання працівників місцевого самоврядування. Так, в регіональних центрах які розташовані в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Львові. Таким, чином держава це важливе питання бере під своє фінансування.

Під службою в органах місцевого самоврядування, або кадрове забезпечення даного інституту, слід розуміти, один із видів платної суспільно корисної діяльності. Вона полягає в управлінні, обслуговуванні або обслуговування в соціально­ культурному обслуговуванні членів територіальної громади. Муніципальний службовець,це громадянин України, член територіальної громади який займає посаду в органах місцевого самоврядування за винагороду здійснює управлінську діяльність, або здійснює соціально-культурне обслуговування (лікар, вчитель, бібліотекар, технічний секретар, інспектор, начальник цеху і т. ін.). Всі службовці є професіоналами управління, соціально-культурного обслуговування. Дане питання потребує пильного вивчення хоча б, з тієї точки зору, що на протязі минулого століття кількість службовців збільшилась у 24 рази, а кількість робітників збільшилась більше ніж у 4 рази тоді як відповідний показник сільських працівників зменшився у 7 разів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні повноваження щодо здійснення організаційно­ розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. З цього визначення можемо зробити наступні висновки:

- по-перше, посадова особа повинна працювати в органах місцевого самоврядування;

- по-друге, повинна обов'язково мати повноваження в сфері здійснення організаційно-дорадчих та розпорядчих функцій;

- по-третє, отримувати заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Отже, до посадових осіб місцевого самоврядування належать не всі працівники цих органів влади, а лише:

- керівники місцевого самоврядування;

- керівники органів місцевого самоврядування;

- відповідальні працівники органів місцевого самоврядування, які займають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків.

В той же час на муніципального службовця поширюються положення Закону України «Про державну службу» (1993 р.). Це серйозне гарантування муніципальної діяльності та місцевого самоврядування з боку держави. Посади муніципальних службовців прирівнюються до посад (рангів, категорій) державних службовців. Відповідно виплачується пенсійне забезпечення аналогічне державним службовцям по завершенню служби в органах місцевого самоврядування.

Дещо інакше, ніж в органах місцевої виконавчої влади, відбувається і підбір, розстановка та використання кадрів. Щоправда, до кадрів на посади керівників відділів і управлінь рад інших службовців, які призначаються з не депутатського складу, можна було б залишити той підхід, який сьогодні застосовується при призначенні державних службовців:

- призначення на контрактній основі;

- складання кадрового резерву на заміщення вакантних посад?

- навчання осіб, включених до резерву, як за стаціонарною та заочною формою навчання, так і на короткотермінових курсах.

Що стосується виборних службовців органів місцевого самоврядування, то тут слід запропонувати таке:

- обов'язковість виборів на альтернативній основі;

- підвищення рангу службовця не раніше, як після закінчення половини терміну, на який його обрали?

- стажування новообраних посадових осіб в органах місцевого самоврядування, які є визначені як базові для навчання?

- щорічне короткотермінове навчання у системі підвищення кваліфікації за типовими програмами і навчальними планами.

Великий обсяг робіт належить виконати з питань систематизації чинного законодавства, яким регламентується діяльність у галузі місцевого самоврядування.

Правовими основами цього процесу є: Конституція України, її законодавство, міжнародні нормативно-правові документи, ратифіковані Верховною Радою України, підзаконні правові акти та локальні правові акти як волевиявлення конкретного суб'єкта муніципальних об'єднань. Їх послідовність виходить з авторської концепції системи нормативно-правових актів у галузі місцевого самоврядування.

З огляду на таке становище, вважається цілком прийнятним запропонувати тимчасове видання нормативних довідників для працівників органів місцевого самоврядування, місцевої державної виконавчої влади і т. ін. До змісту таких збірників мали б входити:

- Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”?

- Закон “Про місцеві державні адміністрації”?

- найважливіші статті законів: про Державний бюджет України;

- про державну податкову адміністрацію;

- статті Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- Земельного кодексу України;

- законодавства про Державний нотаріат тощо.

Такий підхід, з одного боку, допоміг би виробити більш чіткий механізм систематизації чинного законодавства в галузі місцевого самоврядування, а з другого,сприяв би утворенню законодавчих засобів, які на етапі реалізації повноважень органів місцевого самоврядування здатні надати цим повноваженням реальний характер.

Прийняття депутатами нової редакції Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, проект якого внесений у Верховну Раду України, дало б змогу зміцнити правові основи в галузі місцевого самоврядування, що сприяло б чіткому дотриманню чинного законодавства, та приведення вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів.

Безперечно існують і інші проблеми інституціоналізації місцевого самоврядування, серед яких автори ґрунтовної монографічної роботи «Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні» за редакцією В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова приводять близько дванадцяти основних питань місцевого самоврядування в Україні зумовлені нерозв'язністю і проблемністю багатьох питань місцевого самоврядування як соціально-політичного, правового та управлінського, так і загально-філософського та соціологічного феномену. Для вирішення цих питань слід підготувати теоретичні обґрунтування які будуть витримані випробування часом.



Висновки

Селищна рада є одним із суб'єктів адміністративного (державно-управлінського) права, тому що, здійснює діяльність по управлінню соціальними відносинами, віднесеними до її компетенції законодавством України.

Поняття, правовий статус, повноваження, призначення і принципи діяльності обласної державної адміністрації закріплено в Конституції, та відповідних Законах України. Насамперед, це Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки вони закріпляють основний розподіл виконавчої влади на місцях.

Селищна рада є складовою ланкою ієрархії державної влади і здійснює виконавчу владу відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

Вона покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління.

Селищна рада діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, взаємодії з відповідними представницькими органами та органами місцевого самоврядування.

Протягом усього терміну проходження практики ознайомилася зі структурою та діяльністю органу та коротко з документообігом в установі.

Я дослідила: правову базу яка є основою для функціонування органу державної влади, порядок формування, структуру, повноваження органи державної влади, форми діяльності органу державної влади, акти, які видають органи державної влади та їх посадові особи, відносини органу державної влади та органу місцевого самоврядування. Ознайомилася з: документообігом органу державної влади, з питаннями здійснення селищними радами повноважень інших органів, з організацією роботи апарату, організацією роботи з документами та контролю за їх виконанням, організацією розгляду звернень громадян та проведення особистого прийому громадян, організацією правового забезпечення діяльності обласної державної адміністрації, , порядком внесення та розгляду проектів розпоряджень голови, з питанням взаємодії селищної ради адміністрації з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування.

Слід зазначити і те, що під час практики я ознайомилася з роботою юридичного відділу. Юридичний відділ відповідно до Положення про юридичний відділ селищної ради здійснює правове забезпечення діяльності обласної державної адміністрації, а також надає методичну та іншу практичну допомогу з правових питань.

Я закріпила знання, отримані під час навчання, набула нових теоретичних та практичних знань під час проходження практики в Юридичному відділі Іванківської селищної ради.

Размещено на Allbest.ru

...