Правове регулювання процесу спадкування за законом

Пункт 2 ч. 1 ст. 1273 ЦК України містить положення про те, що заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини повинна мати письмове підтвердження - спадкоємець, який не хоче успадкувати свою частку в майні померлого власника, повинен написати про це заяву.

Заява про відмову від прийняття спадщини повинна бути розглянута конкретно визначеною нотаріальною конторою. Тобто спадкоємець повинен подати заяву про відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника до нотаріальної контори, яка: є державною, а не приватною;знаходиться за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1273 ЦК України обмежено дієздатний спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

Ознайомившись зі змістом ч. 3 ст. 1273 ЦК України, можна дійти висновку, що неповнолітній спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини практично так само, як це може зробити обмежено дієздатний спадкоємець. Процедури відмови від прийняття спадщини вищезазначених спадкоємців практично ідентичні за винятком одного аспекту: законними представниками неповнолітнього спадкоємця мають право бути його батьки (усиновлювачі) чи піклувальник, а законним представником обмежено дієздатного спадкоємця може стати тільки його піклувальник.

Відповідно до ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень. Наприклад, спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.

Згідно з ч. 6 ст. 1273 ЦК України, відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Тобто спадкоємець має право відмовитися від набуття права власності на належну йому частку у спадковому майні протягом шестимісячного строку, відлік якого починається з дня відкриття спадщини.

3.3 Відумерлість спадщини

Частина 1 ст. 1277 ЦК визначає долю спадщини, яка внаслідок дії якихось об'єктивних чи суб'єктивних чинників не переходить до жодного зі спадкоємців.

Зокрема, це: відсутність спадкоємців за заповітом і за законом; усунення спадкоємців за заповітом і за законом від права на спадкування;фактичне неприйняття спадкоємцями за заповітом і за законом спадщини;відмова спадкоємців за заповітом і за законом від прийняття спадщини.

Ще одним із суб'єктів спадкування, який при наявності певних обставин може бути спадкоємцем, є територіальна громада. Таке спадкування називається відумерлою спадщиною.

У перелічених вище випадках суд визначає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Варто звернути увагу на те, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності вказаних обставин, а лише за рішенням суду. Але рішення про визнання спадщини відумерлою суд приймає не з власної ініціативи, а за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Загальний строк для прийняття спадщини становить 6 місяців. На відміну від цього заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу 1 року з часу відкриття спадщини.

Таким чином встановлено “подвійний” строк для прийняття спадщини: 6 місяців для з'ясування питання, чи буде прийнята спадщина спадкоємцями за заповітом або за законом і ще 6 місяців для з'ясування питання, чи є претензії на спадкове майно з боку інших осіб (співвласників, кредиторів тощо).

Для територіальної громади, яка стала власником відумерлого майна, переходять обов'язки спадкодавця. Зокрема, на неї покладаються обов'язки відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплати неустойки, що була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

При цьому майнова та моральна шкода, завдані спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яку було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки, розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, одержаного ним у спадщину.

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою нотаріусом за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідними органами самоврядування. Охорона спадкового майна триває від моменту, коли стало відомо про відсутність спадкоємців, неприйняття ними спадщини або усунення від спадщини, і до визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність органів місцевого самоврядування.

Таким чином, можна зробити такі узагальнюючі висновки:

Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини.

Будь-який спадкоємець, окрім держави, має право відмовитися від прийняття спадщини.

Заява про відмову від прийняття спадщини подається спадкоємцем до державної нотаріальної контори, яка знаходиться за місцем її відкриття.

Спадкоємець може реалізувати своє право на відмову від прийняття спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття.

Обмежено дієздатний чи неповнолітній спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини за згодою свого законного представника і органу опіки та піклування.

Законні представники малолітнього спадкоємця можуть від його імені відмовитися від прийняття спадщини за згодою органу опіки і піклування.

Спадкоємець може відкликати свою відмову від прийняття спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Висновки

Розглянувши загальні положення про спадкування, а також особливості спадкування за законом, прийняття та відмову від спадщини можна зробити наступні висновки:

По-перше у спадковому праві України склався цілий комплекс правових приписів, які регулюють перехід майна власника після його смерті до інших осіб. Перехід майна померлого (наступництво)до інших осіб можливий за однією з правових підстав за законом або за заповітом. При спадкуванні за законом, яке досліджено в цій курсовій роботі, до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями.

Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі спадкоємцями у відповідних статтях ЦК. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце коли:

- заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю чи частково;

- за заповітом визначена доля частини майна;

- спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

- спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;

- відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.

По-друге, спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черги.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

До спадкоємців другої черги належать брати та сестри (рідні, єдинокровні, єдиноутробні), дід, баба померлого.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Варто зазначити, що чинне законодавство не містить не лише легального поняття "член сім'ї", а й поняття "сім'я" взагалі, хоча відповідно до ч. 2 ст. З СК сім'ю становлять особи, які: а) спільно проживають; б) пов'язані спільним побутом; в) мають взаємні права та обов'язки. Відсутність законодавчого поняття "член сім'ї" зумовлює і відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не викликати численних судових спорів.

П'яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки ступінь споріднення обчислюється залежно від кількості народжень, то до спадкоємців шостого ступеня споріднення відповідно належать: двоюрідні праправнуки, троюрідні внуки, троюрідні брати та сестри.

До спадкоємців п'ятої черги належать також утриманці померлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сім'ї, але протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку спадщини.

По-третє, нововведеннями цивільного Кодексу України 2003 року є розширення кола спадкоємців до п'яти черга також спадкування утриманцями. Утримання має бути фактичним і повним. Фактичне утримання означає, що правом на спадкування у якості утриманця наділені особи, які не просто мали право на отримання від спадкодавця матеріальної допомоги, а фактично її отримували. Якщо ж особа, яка мала право перебувати на утриманні спадкодавця, фактично цим правом не скористалася, то вона позбавляється права на спадщину як утриманець.

Інститут прийняття спадщини існує для забезпечення реалізації спадкоємцем своєї волі, спрямованої на те, щоб стати наступником спадкодавця в його правах та обов'язках.

Прийняття спадщини відноситься до числа суб'єктивних прав спадкоємця, а не до його обов'язків, адже згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини завжди є актом індивідуальним, тобто таким, що здійснюється самим спадкоємцем або його законними представниками особисто, і породжує права і обов'язки виключно у самого спадкоємця).

Право на відмову від прийняття спадщини закріплене практично за усіма особами, яким чинне спадкове законодавство дозволяє бути спадкоємцями.

Право на відмову від прийняття спадщини може бути реалізовано протягом певного строку, який встановлюється законом. Закон передбачає, що спадкоємець, який вирішив відмовитися від успадкування своєї частки у майні померлого власника, повинен це зробити протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 статті 1277 ЦК). Така позиція законодавця є новелою в українському законодавстві, тоді як згідно статті 524 ЦК УРСР, у разі відсутності спадкоємців за заповітом та за законом, відмови від спадщини всіма спадкоємцями, позбавлення всіх спадкоємців спадщини заповідачем спадкове майно переходило до держави.

Як зазначають розробники Цивільного Кодексу України, спадкове право - один з інститутів цивільного права, який має слугувати благородній меті - гуманізації цих відносин. З цим не можна не погодитись.

правовий спадщина відумерлість

Список використаних нормативних актів та літератури

1. Цивільний кодекс України. Станом на 06.09.2012/Верховна Рада України. - К.: Велес, 2012. - 272с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України.//Відомості Верховної Ради України від 18.03.2004 - 2004., №12, стаття 492.

3. Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 28.09.1993 - 1993 р., № 39, стаття 383.

4. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 // Офіційний вісник України вiд 26.03.2004 - 2004 р., № 10, стор. 315, стаття 639.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування" від 30 травня 2008 р. // Вісник Верховного суду України вiд 00.06.2008 - 2008 р., № 6, стор. 17.

6. Ковальчук Я.В. Основоположні аспекти відмінності між спадкуванням за законом і спадкуванням за заповітом. // Часопис Київського університету права.» 2010. - №4; с.198-200.

7. Ковальчук Я.В. Право на відмову від прийняття спадщини//Юридичний журнал. - 2007. - №3, с.28-33.

8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. -- К.: Істина, 2004. -- 976с.

9. Нелін О. До питання спадкування за законом за Цивільним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 10.- С. 96-99.

10. Заїка Ю. Законодавчі проблеми спадкового права//Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права. - 2010. - №4. с. 65-69.

11. Заїка Ю.О. Спадкове право в Україні: становлення і розвиток : монографія / Ю.О. Заіка. - К.: КНТ, 2007. - 288с.

12. Заїка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. -- К. Істина, 2005. -- 312с.

13. Заїка Ю. Реалізація принципу справедливості при зміні черговості спадкоємців за // Юридична думка. 2011, №2, с.38-44.

Размещено на Allbest.ru