Міжгосподарський землеустрій. Ретроспективний аналіз розвитку та перспективи

Ситуація, не в кращий бік, з розробки цих проектів змінилася в період з 2002 до 2008 року, частка розроблених проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств, фермерських та селянських господарств становила 0,64% (17702 шт.), а проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, було розроблено менше ніж 0,01% (116 шт.), схем землеустою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень - менше ніж 0,01% (201 шт.).

Фактично землевпорядні роботи звелися до розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації зі землеустрою, стосовно складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, за період з 1991 до 2001 року вони займали найбільшу частку розробленої документації зі землеустрою - 86,25%, а з 2002 до 2008 року - 88,96%.

Висновки

Проведений аналіз свідчить, що земельна реформа в Україні була переломним моментом у системі землепорядкування. Адже до проведення цієї реформи виділялась тільки дві форми власності - державна, а з часом і колективна, а тому землеустрій зводився до міжгосподарського і внутрішньогосподарського, а згодом до прогнозування планування використання земель у Генеральних схемах використання земельних ресурсів, схемах землевпорядкування областей і районів країни, рекультивація земель, порушених несільськогосподарськими галузями народного господарства, проведення земельно-кадастрових робіт, робоче проектування, пов'язане з поліпшенням окремих земельних ділянок.

З прийняттям У 2001 році Верховною Радою України нового Земельного кодексу України, а у 2003 - Закону України «Про землеустрій» було визначено фундаментальні правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, спрямовані на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами в процесі забезпечення сталого розвитку землекористування. Водночас реформування раніше існуючої системи землекористування, перерозподіл земель призвели до появи негативних явищ у землекористуванні.

У результаті часто поспішного й невпорядкованого виділення значних площ земельних угідь із складу колишніх колективних господарств практично зруйнована раніше існуюча система організації території й використання земель, а переважаючим запровадженням із 2002 по 2009 рік (понад 80%) короткострокової оренди (до 5 років) земельних часток (паїв) - стабільність і компактність землекористування. Виникли черезсмужжя, викривлення і неправильне розміщення меж, спала ефективність використання земель. На території сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств з'явилося багато інших землеволодінь і землекористувань. Залишились несформованими обмеження у використанні земель та земельні сервітути, не виділені землі з особливим режимом використання.



3. Правові та процедурні особливості, недоліки та проблеми з питання проведення міжгосподарського землеустрою

Проблеми пов'язані із проведенням земельної реформи. Відповідно до [11], реалізація заходів земельної реформи за 20 років мала здебільшого стихійний характер. За час її проведення так і не було розроблено програми здійснення реформи. Внаслідок відсутності належної координації й контролю з боку державних органів за ходом реформи, несвоєчасного розв'язання ряду організаційних і правових питань реалізація реформених заходів постійно стримувалася. Залишилися також не реалізованими заходи передбачені основними напрямами земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки, схвалені Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372.

Особливо серйозні проблеми виникли при проведенні реформи з охороною земельного фонду, зокрема щодо сталості землекористування. У процесі перерозподілу земель, роздержавлення і приватизації земельного фонду порушено сівозміни, подрібнено земельні масиви сільськогосподарських угідь, втрачено рубежі та елементи контурно-меліоративної організації території. Не реалізовано можливості вилучення з активного сільськогосподарського обігу майже 5 млн. га малопродуктивних, сильное родованих і деградованих угідь. Передача їх у приватну власність унеможливила реалізацію системи заходів щодо консервації вказаних земель одночасно в межах водозборів, інших природних рубежів з економією коштів на здійснення відповідних.

Велике занепокоєння викликає те, що нові агроформування, створені на засадах орендних відносин, у переважній більшості сповідують короткострокову оренду. Але це ж прямий шлях до виснаження родючості ґрунтів і погіршення якісного стану земель взагалі. Потребує розв'язання й проблема консолідації земель сільськогосподарського призначення з метою впровадження прогресивних технологій вирощування культур.

Лише площа переданих в оренду земельних часток (паїв) сягає 19 млн га або майже 70 % площі земель, на яких проведено паювання. Звертає на себе увагу той факт, що договори оренди зі строками 6-10 років і більше станом на 2006 рік становили лише 18,7 % їхньої загальної кількості. Із них майже 62 % - договори, укладені на 4-5 років, а це значно менше від строку ротації сівозміни. Майже п'ята частина всіх договорів передбачає строк оренди 1-3 роки, що є недостатнім періодом навіть для збереження родючості ґрунтів, не кажучи вже про її підвищення. В той же час у більшості країн Європейського Союзу строк оренди становить не менше дев'яти років.

Уже більше десяти років ведуться розмови про зменшення розораності території України до науково обґрунтованого рівня. В результаті проведення земельної реформи понад дві третини сільськогосподарських угідь, у тому числі майже чотири п'ятих ріллі, знаходиться в приватній власності. Необґрунтовано приватизовано близько 5 млн га деградованих і малопродуктивних угідь.

Водночас важливими є проблеми фрагментації, черезсмужжя, вклинювання та роздрібненості земель. Тому актуально нині шукати способи їх усунення та вдосконалення законодавчих методів регулювання.

Серед факторів, які негативно вплинули на земельні відносини та систему аграрного землекористування, важливе місце займають недоліки землевпорядного та правового забезпечення земельної реформи. З прийняттям Земельного кодексу України в редакції 2001 року колективна форма власності зникла, а з'явилася власність юридичних і фізичних осіб, у тому числі спільна, а також комунальна власність територіальних громад. У постійне користування земля може бути надана тільки державним підприємствам, установам та організаціям, а недержавні особи, які мали землю у постійному користуванні, зобов'язані переоформити таке право на оренду або викупити землю у власність.

До цього часу діє мораторій на купівлю-продаж чи іншим чином відчуження земель сільськогосподарського призначення, переданого у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім спадкування за законом та у разі відчуження для суспільних потреб. Дана норма закону кілька разів уточнювалася, мораторій продовжувався в основному за політичними мотивами.

Недотримання природоохоронних вимог у межах усіх категорій земель і, особливо, сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, рекреаційного, історико-культурного призначення, водного фонду підтверджується безсистемною приватною кожною й комерційною забудовою в межах даних категорій, що забороняється законодавством, але право довгострокової оренди цих земель до 50 років і недієвість контролюючих органів державної влади сприяють масовим порушенням земельного й природоохоронного законодавства.

Для здійснення виваженої діяльності у галузі регулювання земельних відносин й управління землекористуванням держава нині не має відповідної землевпорядної, кадастрової, містобудівної та екологічної документації. Це гальмує завершення земельної реформи, не дає змоги забезпечити захист прав на землю, запровадити цивілізований земельний ринок.

Питання недосконалості землеволодінь і землекористувань було актуальним на всіх етапах розвитку й трансформації земельних відносин. Далекоземелля, черезсмужжя, вклинювання, вкраплення, неправильне розміщення меж - це далеко не повний перелік проблем, над вирішенням яких працювали і працюють фахівці під час земельної реформи. Історичний досвід показав, що ліквідація перелічених недоліків землекористувань - процес непростий і довготривалий. Фактично, якщо вирішували одну проблему, неодноразово виникала інша.

Проте сьогодні з упевненістю можна сказати, що багато з цих недоліків усунено. Наприклад, в незалежній Україні курс земельної реформи спрямовували на ліквідацію колгоспно-радгоспної системи та вирішення проблеми черезмужжя на регіональному рівні. Річ у тім, що території сільських рад на той час охоплювали від одного до декількох земельних масивів, розміщених через володіння суміжних сільських рад (черезсмужні ділянки). На початку 90-х років XX ст. внаслідок формування й встановлення меж сільських, селищних і міських рад черезсмужжя на 90 % знищено. Трапляються поодинокі випадки, коли присутнє черезсмужжя, але воно має, як правило, природний характер.

Незважаючи на прогрес і успіх земельної реформи, один з побічних ефектів - фрагментація земель - став критичним результатом зі шкідливим значенням для приватних і державних інвестицій. У результаті масової приватизації земель та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств з'явилось понад 6 млн власників ділянок землі розміром 1 - 4 га. Крім того, є ще один негативний момент: ця невелика власність селянина розділена ще на кілька ділянок, причому на різних полях. З такою проблемою зіштовхнулася більшість країн Центральної та Східної Європи, коли деякі господарства мають до 15 дрібних полів з площею іноді менше за 1 га, розкиданих у різних місцях. Тому за всіх переваг приватної власності така роздрібненість землеволодіння стала однією з основних проблем у постприватизаційний період в аграрному секторі не тільки України, а й країн Центральної та Східної Європи.

Правовою основою, що частково регулює питання фрагментації земель в нашій державі, є постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року «Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується», згідно з якою визначені мінімальні розміри земельних ділянок, що утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства. Тому низка заходів щодо уникнення фрагментації земель потребує глибокого вивчення та удосконалення.

Фрагментація [fragmentation] - поділ землі на дрібні ділянки, дуже малі для їх раціонального використання, здебільшого в результаті успадкування або інших трансакцій, в тому числі на ринку земель.

Фрагментація часто є результатом системи успадкування, за якої землю ділять між спадкоємцями, в результаті чого утворюється багато розрізнених ділянок землі, що належать одній особі (множинність ділянок), або багато часток, якими володіють різні люди на одному шматку землі (множинність власників). Результатом є нерентабельне сільське господарство, з чим найкраще можна впоратися за допомогою консолідації земель.

Фрагментація земельних ділянок у результаті земельної реформи є очевидною перешкодою для ефективної конкурентоспроможної сільськогосподарської діяльності. Наприклад, в Албанії середня площа угідь становила лише 1,12 га на ферму, а кожна ферма в середньому складалася з чотирьох ділянок [12]. Настільки висока роздрібненість сільськогосподарських угідь заважає ефективному їх використанню.

Феномен фрагментації, її проблеми тісно пов'язані з роздрібненістю земель. За своїм змістом розрізняють роздрібненість землеволодіння (охоплює низку земельних ділянок, розташованих на певній відстані одна від одної) та роздрібненість власності (охоплює землі, які є у власності, а також ті, які орендовані) [13].

Слід зазначити, що не всяка роздрібненість є проблемою. В окремих випадках роздрібненість землі відіграє й позитивну роль. Вона забезпечує землевласникам-фермерам розмаїтість ґрунтів і, як наслідок, різні умови вирощування культур, особливо в гірських районах. Фермери, які мають поля на різній висоті над рівнем моря, або, наприклад, у прибережній і в гірській місцевості, можуть вирощувати більше різних видів сільськогосподарських культур. В інших випадках роздрібненість може мати й нейтральний характер.

А ось проблему фрагментації земель як результату успадкування необхідно вирішувати. Питання про способи успадкування землі після смерті власника має дуже важливе значення для вирішення проблем, пов'язаних із фрагментацією, роздрібненістю й консолідацією земель.

У Центральній і Східній Європі проблема фрагментації земель у зв'язку з успадкуванням не така гостра, як у районах із прискореними темпами зростання чисельності населення.

Нині зростає кількість землевласників, які через вік або хворобу змушені припиняти свою сільськогосподарську діяльність. Багато хто з їх спадкоємців не проявляє інтересу до сільського господарства й відірваний від сільського життя. Інші власники землі прагнуть зміцнити й розширити свої володіння, щоб зробити агроформування конкурентоспроможнішими порівняно з фермами в Західній Європі.

Отже, існуюча система землеволодіння виникла здебільшого завдяки принципам законності й соціальної справедливості внаслідок земельної реформи, яка призвела до того, що земля була розділена на велику кількість окремих земельних наділів. Тому доцільно законодавчо запобігти роздрібненості земельних ділянок, що може виникнути внаслідок їх успадкування великою кількістю спадкоємців.

Враховуючи такі негативні чинники земельної реформи, як фрагментація та роздрібненість земель, потрібно й доцільно запобігати цим процесам вживанням необхідних заходів і забезпеченням правових норм. Досвід попередження фрагментації земель в країнах Європи доцільно використати також в Україні. Адже через законні обмеження держава може гарантувати критичний розмір земельної ділянки, яка не підлягає поділу; крім того, у разі купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення (за наявності ринку земель) завдяки юридично пріоритетному праву (переважне право) активні фермери могли б збільшувати та об'єднувати свої землеволодіння.

Проблеми пов'язані з невиконанням основних завдань землеустрою визначених у Законі України «Про землеустрій».

Можна констатувати, що визначені Законом України «Про землеустрій» його основні завдання: реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем; організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін; розробка системи заходів зі збереження й поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, з консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередження інших негативних явищ, які мають інноваційний характер, не виконуються. Адже в Україні за останні десять років значною мірою знизилась розробка науковомістких, екологічно безпечних і науково обґрунтованих проектів землеустрою. Фактично землевпорядні роботи звелися до розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації зі землеустрою, стосовно складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку.



4. Пропозиції щодо усунення виявлених недоліків та проблем, а також перспективи розвитку міжгосподарського землеустрою та умови виникнення та упорядкування землеволодінь та землекористувань сільськогосподарського призначення.

4.1 Пропозиції щодо усунення виявлених недоліків та проблем, а також перспективи розвитку міжгосподарського землеустрою

За двадцятилітню історію реформування земельних відносин отримано як позитивні, так і негативні результати. Особливо серйозні проблеми виникли при проведенні реформ із охороною земель, зокрема, щодо сталості землекористування. У процесі перерозподілу земель, роздержавлення і приватизації земельного фонду порушено сівозміни, подрібнено земельні масиви сільськогосподарських угідь, втрачено рубежі та елементи контурно-меліоративної організації території.

Основними напрямами вдосконалення землекористування на регіональному рівні, які б забезпечили розв'язання проблеми екологічно доцільного та економічно ефективного використання й надійної охорони земельних ресурсів, на завершальному етапі земельної реформи повинні бути

- системний аналіз використання й охорони земельних ресурсів у розрізі галузей економіки і форм власності;

- визначення пріоритетів територіального розвитку регіону (економічного, екологічного, соціального);

- структуризація земельного фонду відповідно до пріоритетного напряму територіального розвитку регіону;

- оптимізація землекористування на основі землепридатності в сільському господарстві та комплекс заходів щодо охорони земель;

- формування економіки землекористування на засадах економічних відносин прав власності на землю;

- вдосконалення управління в галузі використання й охорони земельних ресурсів регіону.

Консолідація земель як ефективний засіб підвищення конкурентоспроможності сільського господарства й стимулювання розвитку сільських районів[11].

Через великі масштаби роздрібненості землекористувань і зростаюче значення сільської місцевості консолідація земель стає усе важливішим елементом стратегій і проектів, націлених на підвищення якості життя в сільських районах за допомогою забезпечення ефективнішого управління природними ресурсами й охорону навколишнього середовища, створення інфраструктури й надання послуг, створення можливостей працевлаштування й поліпшення побутових умов у сільській місцевості.

Консолідацію земель іноді неправильно розуміють як лише перерозподіл земельних ділянок з метою ліквідації наслідків земельної роздрібненості. Насправді ж консолідація земель пов'язана з широкими соціально-економічними реформами ще з часів її першого проведення в Західній Європі.

Консолідація земель - це сукупність дій, які можуть поліпшити якість життя й підтримати несільськогосподарські види діяльності, а також підвищити ефективність базового сільського господарства. Вона відрізняється від перерозподілу земель, що становить собою перепрофілювання певної території в інтересах ширшого загалу. У сільських районах консолідація земель дозволяє підприємцю або фермерові впроваджувати сучасніші методи ведення сільського господарства на більших за розміром і зручніших за формою землях. Перерозподіл земель може передбачати зміни загальної площі володіння й примусове відчуження землі (суспільний інтерес), за якими повинна бути видана компенсація або грошима, або новою ділянкою в іншому місці. Цей процес може позбавити землі деяких власників.

Важливо підкреслити, що консолідація земель не є формою примусового відчуження: ніхто не може бути позбавлений своїх прав на землю, хоча деякі власники землі мають змогу продати її частину, тим самим вивільняючи капітал для інвестування. У країнах, де ще не завершена реституція земель, є унікальна можливість провести консолідацію земель, тим самим уникнути їх розподілу й перерозподілу. Формально структурована консолідація земель повинна не тільки бути спрямована на розмір господарств, а й забезпечувати краще розвинену сільську інфраструктуру, включаючи такі поліпшення, як дороги, дренажні й зрошувальні системи, боротьбу з ерозією. Вона повинна також сприяти збуту продукції, вирішенню проблем, пов'язаних із землеволодінням (таких як невизначеність права власності), а також забезпечувати можливість одержання кредиту.

Отже, необхідно виробляти стратегію дій на майбутнє, послідовно впроваджувати земельну реформу, визначивши конкретні державні та соціальні пріоритети.

Таким чином, результатом консолідації має стати ефективніше використання земельних і водних ресурсів, забезпечення екологічних вимог. Консолідація забезпечує високий рівень сільськогосподарського виробництва на базі оптимального зволоження ґрунтів через регулювання режиму поверхневих і підґрунтових вод, забезпечення необхідних земельних площ для будівництва відповідних гідротехнічних споруд і проектування гідроохоронної інфраструктури. Проте такій консолідації, як зазначав О. Канапі, повинна передувати система заходів щодо оптимізації землекористування і ліквідації тих недоліків, що мали місце під час паювання земель, коли до земельних часток (паїв) поряд з орними землями були долучені землі гіршої якості, які з екологічних та економічних міркувань потребують вилучення.

Впровадження інноваційного розвитку землеустрою щодо перерозподілу земель та впорядкування землекористування, базовою основою якого повинно стати зонування земель з урахуванням розвитку продуктивних сил [14].

Ліквідування проблеми пов'язаної із не виконанням основних завдань землеустрою (не виконання основного завдання міжгосподарського землеустрою) можливе за допомогою впровадження інноваційного розвитку землеустрою щодо перерозподілу земель та впорядкування землекористування, базовою основою якого повинно стати зонування земель з урахуванням розвитку продуктивних сил.

У ході виконання цих робіт здійснюватиметься розподіл земель у межах конкретних територій за їх категоріями та типами землекористування на підставі еколого-економічної придатності цих земель і суспільних потреб.

Виконавши ці роботи, ми отримаємо змогу визначати перспективи можливого використання конкретних земельних ділянок за тим чи іншим цільовим призначенням, встановлювати їх дійсну ринкову цінність та інвестиційну привабливість з точки зору попиту і пропозиції, і далі на цій основі визначати перспективи подальшого розвитку відповідних територій.

Маючи таку документацію, можна грамотно, відповідно до еколого-економічних чинників вирішувати, де краще розмістити бази відпочинку, а де будувати промислові підприємства, бізнес-структури, житлову та громадську забудову і т.д., щоб одночасно і зберегти родючі ґрунти, і землю використовувати ефективно, з найбільшою віддачею для суспільства. Фактично, за допомогою виконання цих робіт буде сформовано базову основу для грамотного перерозподілу земель через їх відведення, продаж, оренду чи інші трансакції.

Одночасно слід врахувати, що в сучасних умовах фінансування землевпорядних проектів змінилося. Тому проекти землеустрою стають інвестиційними, які визначають найкращі шляхи нового підходу до економічного обґрунтування. Отже, назріла необхідність підвищення економічної та інвестиційної значущості землеустрою, зростання його агроекологічної, ландшафтно-екологічної й природоохоронної ролі.



4.2 Умови виникнення та упорядкування землеволодінь та землекористувань сільськогосподарського призначення

Міжгосподарський (територіальний) землеустрій [15,17] сільськогосподарських підприємств проводиться з метою приведення розміщення, розмірів та складу їх землеволодіннями землекористування у відповідність із завданнями сільського господарства і раціонального використання землі.

Залежно від зони розташування та спеціалізації сільськогосподарські підприємства мають у своєму складі різні види угідь і в різному поєднанні, але може також майже цілком складатися з ріллі, кормових угідь і багаторічних насаджень.

Нові землеволодіння та землекористування сільськогосподарських підприємств утворюються в наступних випадках:

- При освоєнні масивів нових земель (цілинних, зрошуваних, осушуваних);

- В результаті укрупнення (об'єднання) господарств;

- В результаті розукрупнення (поділу) господарств;

- При значній реорганізації групи землеволодінь і землекористувань із зміною їх числа, розмірів і розташування;

- При утворенні на землях сільськогосподарських підприємств господарств інших форм.

Землеволодіння та землекористування сільськогосподарських підприємств характеризуються місцем розташування, площею, складом, кількістю і співвідношенням угідь, розташуванням окремих їх частин щодо садиб, взаємним розташуванням частин, конфігурацією і компактністю, розташуванням кордонів.

Для того щоб знову організовувані або покращувані землеволодіння та землекористування були раціональними, вони повинні бути організовані на основі наступних принципів:

- Розміщення кожного землеволодіння та землекористування відповідно до соціально - економічними інтересами сільського господарства, а також у взаємозв'язку і з урахуванням інтересів всіх об'єктів, розташованих на даній території;

- Раціональні (оптимальні) розміри землеволодінь і землекористувань, відповідні зональним умовам спеціалізації господарств;

- Доцільні види і співвідношення у складі землеволодінь і землекористувань, відповідні спеціалізації господарства і дозволяють ефективно використовувати землю;

- Компактність землеволодіння та землекористування, зручність і пристосованість на конфігурації для організації виробництва;

- Правильне розташування всередині землеволодіння та землекористування господарських центрів і зручна зв'язок їх з угодами, між собою і з зовнішніми економічними та адміністративними центрами;

- Правильні зовнішні межі об'єктів, зручні для внутрішньогосподарської організації території і забезпечують можливість правильного використання та охорони земель.

Утворення нових землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств проводиться на основі спеціальних вишукувань і ретельного обстеження земельних масивів, наданих для розміщення об'єктів землеустрою.

Територіальний(міжгосподарський) землеустрій з організації землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств включає такі складові частини:

- Встановлення площі об'єктів;

- Розміщення і формування землеволодінь і землекористувань;

- Розміщення центральних садиб;

- Встановлення необхідного співвідношення угідь у складі землеволодінь і землекористувань;

- Розміщення меж об'єктів;

- Складання схем внутрішньогосподарської організації території.

Проектування здійснюється з урахуванням даних схем районного планування та області, і схем землеустрою району і області.

При встановленні розмірів землеволодінь і землекористувань використовується досвід передових господарств, дані зональних наукових організацій і зразкові оптимальні розміри господарств та їх підрозділів з ??урахуванням їх розташування та спеціалізації.

Землеволодіння та землекористування проектують компактно, зручною конфігурації, близькою до квадрата, що не розчленованої природними і штучними перешкодами.

При необхідності проведення осушувальних або зрошувальних заходів доцільно поєднувати землеволодіння і землекористування з зонами дії осушувальних або зрошувальних систем. У місцевостях, схильних до водної ерозії, бажано землеволодіння та землекористування цілком включати в водозбірний басейн.

Господарська компактність землеволодіння та землекористування визначається не тільки його конфігурацією, але і зручністю розташування виробничих підрозділів, масивом основних сільськогосподарських угідь і господарських центрів, а також зв'язком між ними.

Розташування центральної садиби впливає на керованість виробництвом і перевезення вантажів, тому центральна садиба об'єкта повинна перебувати в центрі землеволодіння або землекористування, зручно щодо його окремих частин, а також щодо зовнішніх адміністративних та економічних центрів.

Землі, що включаються до складу кожного землеволодіння та землекористування, за видами угідь повинні відповідати планованої спеціалізації і бути придатними для розвитку всіх планованих галузей.

Так, у складі садівничих і виноградарських господарств повинні бути землі, що характеризуються властивостями відповідають специфічним вимогою багаторічних насаджень Для овочевих господарств необхідні родючі землі і джерела води для поливу, для зернових господарств необхідні родючі землі, достатні за розмірами та зручні по рельєфу для ефективного використання сільськогосподарської техніки, для вівчарських господарств потрібні масиви кормових угідь (сінокоси, пасовища) і забезпеченість водопоями.

Межі об'єктів у відкритій місцевості слід по можливості розміщувати прямолінійно з кутами поворотів 90 °, поєднувати з елементами гідрографії, шосейними і залізницями.

У місцевостях, схильних до водної ерозії, бажано, щоб землеволодіння та землекористування цілком включалося в водозбірний басейн, а кордони розміщувалися по вододілах, тальвегах, лініям стоку.

У складі проекту територіального (міжгосподарського) землеустрою на рівні схеми передбачається внутрішньогосподарська організація території, до неї ставиться розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів, магістральних внутрішньогосподарських доріг, сільськогосподарських угідь. Схема внутрішньогосподарської організації території нового господарства складається для того, щоб пов'язати освіту нового землеволодіння і землекористування з вимогами подальшого внутрішньогосподарського землеустрою.

При утворенні землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств необхідно враховувати рекомендації наукових організацій і досвід передових господарств.

При цьому виконуються такі вимоги:

- Землеволодіння та землекористування повинні бути компактними і зручними для організації виробництва і керівництва ним;

- Склад угідь повинен відповідати спеціалізації господарства;

- Земельний масив і господарські центри повинні бути зручно зв'язані дорожньою мережею між собою і зовнішніми пунктами;

- Зовнішні кордони землеволодінь і землекористувань повинні розташовуватися з урахуванням подальшої внутрішньогосподарської організації території.

Впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств

Впорядкування або вдосконалення існуючих землеволодінь і землекористувань - це землевпорядні дії по внесенню цілеспрямованих змін в їх площа, поліпшують розміщення, структуру, межі з метою створення міжгосподарських територіальних умов для підвищення ефективності використання та охорони земель, виробництва та усунення недоліків землеволодіння та землекористування.

В результаті проведених раніше землевпорядних робіт розташування земельних масивів сільськогосподарських підприємств, як правило, відповідає вимогам і цілком забезпечує можливість правильної організації виробництва і території. Однак мають місце випадки, коли землеволодіння та землекористування сільськогосподарських підприємств мають недоліки, незручності і відхилення в площі структур, розміщенні та межі земельних масивів, що негативно впливають на використання землі, економіку і організацію виробництва.

До недоліків і незручностей землеволодінь і землекористувань відносяться:

- Нераціональний розмір землеволодіння та землекористування, невідповідність структури і складу їх угідь спеціалізації та природоохоронним вимогам, що ведуть до зниження ефективності виробництва при нестачі необхідних угідь;

- Черезсмужжя роздробленість землеволодіння, землекористування на декілька відокремлених масивів землями інших господарств, що веде до погіршення умов керованості, збільшення транспортних витрат, погіршення використання землі;

- Вкраплювання - розташування частини землеволодінні, землекористування одного господарства в межах земельного масиву іншого господарства, провідне до тих же наслідків;

- Дальноземелье - велика витягнутість землеволодіння, землекористування і як результат - значна віддаленість земель господарства від населених пунктів, виробничих центрів, що ускладнює доступ до цих земельних ділянках, збільшує транспортні витрати на перевезення продукції, робочої сили, ускладнює організацію виробництва;

- Изломанность кордонів і вклинювання - створюють незручності для внутрішньогосподарської організації території, викликають дроблення ділянок, погіршують їх конфігурацію, що ускладнює використання техніки, призводить до недопашкам, недосіву, висновку земель з обороту;

- Топографічна черезсмужжя - коли в межах господарства невеликі ділянки земель перебувають за живим урочищем (яр, глибока балка, ліс і т.п.), що створює незручності для їх використання;

- Ерозійно -небезпечне розташування кордонів землеволодінь, землекористуванні - не узгоджене з рельєфом, умовами стоку води, без дотримання цілісності водозбірних ділянок, що приводить до виникнення ерозії грунтів.

Для обґрунтованого усунення недоліків землеволодіння (землекористування), вибору можливих способів їх упорядкування розробляють проект територіального (міжгосподарського) землеустрою, при складанні якого прагнуть :

- Надати землеволодінню (землекористуванню) раціональні розміри і структуру;

- Зробити їх компактними, правильної конфігурації;

- Скоротити відстань переїздів та перевезень;

- Ліквідувати умови, що погіршують внутрішньогосподарську організацію території, що викликає зниження продуктивності угідь, ефективності використання сільськогосподарської техніки, охорону земель і навколишнього природного середовища.



4.3 Закордонний досвід щодо проведення міжгосподарського землеустрою

Об'єднання земель (Land Consolidation). Якщо земельно- кадастрові зйомки служать за кордоном засобом формування нерухомості, то даний вид землеустрою використовується як метод поліпшення нерухомості. У ряді європейських країн заходи з консолідації земель проводилися на підставі законів (актів) «Про формування нерухомості», або спеціальних законів щодо об'єднання земельних ділянок.

Завданнями консолідації земель, що відноситься до міжгосподарського (територіальному) землеустрою, є:

- Комассація земель (зведенням розкиданих ділянок, що належать одному власнику, в один масив - парцелу);

- Ліквідація недоліків землеволодіння та землекористування (черезсмужжя, вклинювання, вкраплювання, далекоземелля тощо);

- Укрупнення земельних ділянок за рахунок приєднання поруч розташованих земель.

Дані роботи проводилися в Європі, в першу чергу, на землях сільськогосподарського призначення і на лісових угіддях (там, де є приватна власність на ліси). Найбільш інтенсивно ці роботи велися з середини XIX ст. до 30 -х років XX ст. в., коли в Європі відбувалося укрупнення фермерських господарств і ліквідація черезсмужжя. Наприклад, у Швеції до 1920 р. роботи з консолідації земель були проведені на площі 20 млн. га. При цьому з 287 тис. землевласників на нові місця переїхали (перенесли будинки) 83 тис. господарів. В даний час консолідація земель проводиться в багатьох країнах у досить великому обсязі. Це, перш за все, країни Північної Європи (Швеція, Фінляндія, Норвегія), Польща (південні райони) та ін.[16]

Роботи здійснюються на основі спеціальних землевпорядних проектів з консолідації земель. Їх розробляють державні чи приватні компанії (підприємства), які мають відповідні ліцензії на ці землевпорядні дії.

Формування земельних ділянок крім межування та консолідації земельних ділянок проводяться наступні землевпорядні дії :

- Розділ нерухомості (Subdivision);

- Переформування нерухомості (Transformation);

- Перепланування земельних ділянок (Reallotment);

- Формування земельної власності (Real Property Formation);

- Визначення меж (Delimitation);

- Винесення меж в натуру (Demarcation);

- Землевпорядні роботи при придбанні земельних ділянок (Land Acquisition) та ін.

Дані окремі землевпорядні дії необхідні при здійсненні операцій із земельними ділянками, розвиненому земельному обороті (купівлі-продажу нерухомості, спадкуванні, даруванні, заставі частини ділянки та ін.) Їх виконують землеміри, як правило, за рахунок коштів земельних власників, якщо держава не втручається в регулювання земельних відносин.



Висновки

Міжгосподарський землеустрій являє собою систему заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів) з метою найбільш раціонального її використання. Його основними завданнями є: створення нових землекористувань шляхом надання земель різним господарюючим суб'єктам (сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, фермерським господарствам); впорядкування і раціональна організація існуючих землекористувань (усунення черезсмужжя, вклинювань, далекоземелля, вкраплень та інших незручностей у розташуванні земель).

До проведення земельної реформи 1990 р., міжгосподарський землеустрій був невід'ємною обов'язковою складовою частиною державного землеустрою, який запроваджувався на всій території радянської України з метою найбільш раціонального її (території) використання.

Дана реформа окрім позитивних наслідків (зміна форм власності на землю, розв'язання проблеми забезпечення громадян земельними ділянками, введення платності землекористування, створення передумови для розвитку ринку землі. при цьому змінились земельні відносини, сформувалась нормативно-правова база земельної реформи та ринку землі) мала і низку негативних: після прийняття Указу Президента України «Про заходи щодо прискореного реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року практично не складають проекти землевпорядкування для новостворених чи реструктуризованих сільськогосподарських підприємств, не розробляють схеми організації території сільської ради.

Також слід зазначити, що не виконуються, визначені Законом України «Про землеустрій» основні завдання, які включають, у свою чергу, впорядкування і раціональну організацію нових і існуючих землекористувань, що і є основним завдання міжгосподарського землеустрою.

Недосконалість земельної реформи викликала низку проблем щодо організації території, а саме: далекоземелля, черезсмужжя, вклинювання, вкраплення, неправильне розміщення меж. Незважаючи на прогрес і успіх земельної реформи, один з побічних ефектів - фрагментація земель - став критичним результатом зі шкідливим значенням для приватних і державних інвестицій.

За для вирішення проблем стосовно даного питання пропонується:

- у випадку ліквідування проблеми пов'язаної із не виконанням основних завдань землеустрою (не виконання основного завдання міжгосподарського землеустрою) можливе за допомогою впровадження інноваційного розвитку землеустрою щодо перерозподілу земель та впорядкування землекористування, базовою основою якого повинно стати зонування земель з урахуванням розвитку продуктивних сил;

- усунення роздрібненості землекористувань за допомогою консолідації земель, яка націлена на підвищення якості життя в сільських районах за допомогою забезпечення ефективнішого управління природними ресурсами й охорону навколишнього середовища, створення інфраструктури й надання послуг, створення можливостей працевлаштування й поліпшення побутових умов у сільській місцевості.



Перелік посилань

1. Конституція України від 28.06. 1996, із змінами, внесеними згідно із Законом № 586-VII від 19.09.2013.

2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 05.12.2013 № 661-VІІ.

3. Господарський Кодекс України , із змінами і доповненнями, № 663-VII.

4. Закон України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-ІV, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 02.07.2013 № 367-VІІ.

5. Закон України «Про фермерське господарство», зі змінами внесеними Законами від N 5462-VI від 16.10.2012.

6. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 № 742-IV, зі змінами внесеними Законами від 16.10.2012 N 5462-VI.

7. Закон України «Про господарські товариства» від 18.05.2013, підстава 221-18, із змінами, внесеними згідно із Законом N 221-VII ( 221-18 ) від 18.04.2013.

8. Указ Президента України « Про Основні напрямки земельної реформи України на 2001-2005 роки»від 30.05.2001.

9. Указ Президента України «Про заходи щодо прискореного реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999.

10.Пугачов М. Земельна реформа в Україні / Пугачов М., Кобець М.- 2004.- Вип. 1.

11. Дорош Й.М. Про основні проблеми та напрями раціоналізаціх землекористування на сучасному етапі земельної реформи / Дорош Й.,- 2010.

12. Дорош Й.М. Напрями підвищення ефективності сільськогосподарського землекористування на регіональному рівні (на прикладі Київської області) / Й.М. Дорош, М.П. Стецюк. - К. : Урожай, 2011. - 168 с.

13. Колганова І. Стан та проблеми інноваційного розвитку землеустрою у період проведення земельної реформи в Україні/ Колганова І.

14. Веселовская Л.Ф.Образование и упорядочение землевладений и землепользований сельскохозяйственных предприятий Землеустройство: Учебник. М.:ЮРКНИГА, 2004. -- 256с.

15. Волков С.Н. Землеустройство за рубежом/ Волков С.Н., 2006.

16. Третяк A.M. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і територіальний землеустрій: Навч. посібник К: Вища освіта. 2006. -- 528 с.

Размещено на Allbest.ur

...