Державне управління економікою України (адміністративно-правовий аспект)

У підрозділі 2.4 “Інститут президента і його роль у державному управлінні економікою” досліджується проблема місця і ролі посади Президента у державному механізмі при здійсненні державно-владних повноважень щодо управління економікою. В Україні проблема місця посади Президента у системі органів державної влади є складною та неоднозначною. На основі висловлених у правовій науці положень (Бандурка О.М.), є підстави для відокремлення Президента у гілку влади, яка займає центральне місце у системі державної влади в Україні. У той же час, місце президента в політико-державному механізмі залежить від форми правління, державного устрою, конституційної структури. Докладний аналіз повноважень Президента щодо управління соціально-економічним розвитком держави дозволяє зробити висновок щодо переносу центру управлінських рішень у бік виконавчої гілки влади. Разом з цим виникає проблема щодо формування досить великого апарату Президента - Адміністрації Президента, який практично виконує функції постійних комітетів Верховної Ради щодо законодавчого забезпечення. Президент України має широкі повноваження щодо здійснення законотворчого процесу. За таких умов процес взаємодії і узгодження питань з Верховною Радою постає досить складним.

Підрозділ 2.5 “Система органів виконавчої влади як суб'єкт державного управління економікою” присвячений дослідженню питання адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади, які мають повноваження щодо управління економікою. Система органів виконавчої влади, за Конституцією України, має триланкову структуру: вищі органи, центральні, місцеві. Розподіл державної влади є конституційним принципом, на якому грунтується діяльність Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади при здійсненні державного управління економікою. Його суть полягає в тому, що Кабінет Міністрів здійснює державно-управлінські повноваження у встановлених Конституцією України межах незалежно від органів законодавчої і судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України. Разом з тим, аналіз повноважень Кабінету Міністрів показує, що на його діяльність здійснює непрямий вплив Верховна Рада через кадрову політику. Компетенцією Верховної Ради є установлення системи оподаткування. Для здійснення цього необхідно виконання контрольної функції, попередня розробка та аналіз проблеми. Таке коло повноважень може належати Кабінету Міністрів за причиною їх суто виконавчого характеру. До того ж, виконання повноважень керівника системи органів виконавчої влади фактично належить Президентові. В роботі розкритий зміст функцій Кабінету Міністрів України по управлінню економікою.

Окрема проблема - недотримання принципу оптимізації при розбудові структур центральних органів виконавчої влади. Як наслідок - громіздкість, зумовлена галузевим принципом побудування та наявність органів, які дублюють повноваження. Особливо це стосується умовно виділеного господарського блоку органів виконавчої влади, який складають Міністерство економіки, Міністерство палива та енергетики, Національна комісія регулювання електроенергетики України, Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет промислової політики України.

Аналіз повноважень органів виконавчої влади на місцевому рівні щодо управління соціально-економічним розвитком дозволяє дійти висновку про дуалізм їх діяльності: з одного боку вони підзвітні та підконтрольні адміністраціям вищого рівня та Кабінетові Міністрів, а з іншого - обласним та районним радам у частині делегованих їм повноважень. Формування адміністрацій проводиться виконавчими органами вищого рівня. На цей процес не впливають представницькі органи - відповідні ради. Виходячи з того, що фактично державну політику здійснюють органи виконавчої влади, а на діяльність Верховної Ради значною мірою впливає Президент України, формування державної політики відбувається “зверху”, хоча формально ініціюється через представницькі органи. Крім цього, виконавчі повноваження здійснюють органи, які фактично відірвані від представницьких органів і являють собою самостійну гілку державної влади. Звідси доцільне подання пропозицій щодо вдосконалення управління місцевою адміністрацією. А саме - розробка і впровадження типової організаційної структури місцевої державної адміністрації. При цьому зазначається, що перелік відділів, які виконують специфічні для кожного регіону функції, а також функціональні обов'язки службовців мають бути ініційовані керівниками виконавчих органів на місцях. В дисертаційному дослідженні запропоновані засади формування та типова організаційна структура місцевої державної адміністрації.

У підрозділі 2.6 “Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері управління соціальною та економічною інфраструктурою” досліджуються проблеми здійснення представницькими органами повноважень щодо державного управління економікою. Засади функціонування місцевого самоврядування значним чином визначаються формою конституційної структури держави. На функціонування органів місцевого самоврядування в Україні впливає низка чинників: нове співвідношення централізації та децентралізації при пріоритетності останньої; міжгалузевий характер управління; необхідність реалізації принципу економічності при створенні апарату управління. Необхідність посилення децентралізації управління зумовила доцільність розширення кола повноважень органів місцевого самоврядування щодо управління соціально-економічним розвитком території, яка знаходиться під їх юрисдикцією, та відповідної правової регламентації. Крім того, аналіз існуючих принципів та методів управління показав нагальну потребу їх вдосконалення. Автор пропонує науково обгрунтовану Концепцію розвитку місцевого самоврядування та механізм її реалізації на основі врахування світового досвіду, унітарної конституційної структури української держави, особливостей соціально-економічного розвитку країни, загальних рис місцевого самоврядування як політико-правового інституту: здійснення самоврядування через форми демократії, які до нього входять; органічне сполучення цих форм; поглиблення та розширення самоуправлінських начал на усіх рівнях управління. При цьому підкреслюється, що вдосконалення місцевого самоврядування повинно мати комплексний характер, провадитись одночасно з реорганізацією органів державної влади. Концепція розвитку місцевого самоврядування пропонується у межах формування правової бази, яка регламентуватиме державне управління.

У підрозділі 2.7 “Повноваження органів судової влади щодо реалізації державної соціально-економічної політики” розкриваються питання здійснення органами судової влади повноважень щодо вирішення проблем взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади в процесі державного управління економікою, а також захисту при цьому прав і свобод громадян. Діяльність органів судової влади безпосередньо впливає на економічні відносини через винесення судових рішень, через конституційне право законодавчої ініціативи. Особливе місце серед органів судової влади займає Конституційний Суд, до повноважень якого належать вирішення питань щодо відповідності Конституції України законів та інших нормативних актів Верховної Ради, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Цим сформовано механізм забезпечення відповідності нормативних актів, спрямованих на врегулювання відносин у сфері економіки, щодо основ конституційного устрою держави, дії таких загальносистемних принципів державного управління як демократизм, законність, комплексність, контрольованість. Разом з тим, слід зазначити, що сучасна судова влада реалізована скоріше у правових актах, ніж у дійсності, набула вигляду механічного поєднання самостійних структур: Конституційного Суду, загальних судів, арбітражних судів. Докладний аналіз організаційно-правових аспектів функціонування судової влади дозволив сформулювати основні напрямки здійснення судового реформування: орієнтація судово-правової реформи на права та свободи особистості та ментальність народу; створення належних умов для руху від системи правосуддя до системи судової влади; забезпечення незалежності суду шляхом створення системи соціальних та правових гарантій недоторканості суддів, народних засідателів та гарантій, які виключають втручання у відправлення правосуддя; розширення судової юрисдикції шляхом включення до компетенції суду спорів про право та захист законних інтересів особистості, включаючи захист честі й гідності; запровадження системи адміністративної юстиції як гаранта захисту прав і свобод людини і громадянина.

У Розділі ІІІ “Зміст державного управління економікою” досліджуються особливості економіки як об'єкту державно-управлінського впливу.

Підрозділ 3.1 “Правове регулювання управління економікою та основні напрямки його вдосконалення” присвячений визначенню прогалин у чинному законодавстві, яке регулює сферу економіки, та розробці заходів вдосконалення системи чинного законодавства. Стосовно дослідження проблеми впливу законодавства на трансформаційні перетворення в Україні, ефективним слід визнати таке законодавство, форма і структура побудови, досконалість якого повинні забезпечувати: умови та ефективне використання результатів розвитку ринкової інфраструктури, гарантії правового захисту діяльності щодо розвитку інфраструктури, повноту правового регулювання цих питань. Ефективність чинного законодавства, яке регламентує державне управління економікою, проаналізовано з позицій таких складових ефективності: чинники та умови, що впливають на ефективність закону; якість закону; наявність механізмів, спрямованих на забезпечення взаємодії чинників та соціальних цілей закону. В процесі проведення аналізу визначені прогалини у чинному законодавстві і запропоновані напрямки вдосконалення законодавства. Так, обгрунтована необхідність: розробки Концепції розвитку законодавства, правових засад зовнішньої і внутрішньої політики, норм національного публічно-правового законодавства відповідно міжнародним правовим нормам, запровадження попередньої правової експертизи законопроектів, стимулювання створення ринкової інфраструктури, розробки засад антимонопольної політики, регіональної економічної політики, податкової політики; підкреслена важливість розробки єдиної державної програми створення спеціальних (вільних) економічних зон, вдосконалення бюджетного процесу, розробки засад середньо- та довгострокового (стратегічного) планування, регулювання банківської діяльності, вдосконалення регламенту Верховної Ради, вдосконалення фінансової основи діяльності органів місцевого самоврядування, упорядкування діяльності органів виконавчої влади на регіональному та місцевому рівнях.

У підрозділі 3.2 “Державне управління власністю” досліджується проблема державного управління зміною у структурі системи форм власності. Проблема реформування власності, створення нової системи форм власності пов'язана, насамперед, із забезпеченням взаємодії приватних і публічних економічних інтересів. Разом з тим, на формування системи форм власності впливає рівень соціально-економічного розвитку держави, стратегічні напрямки розвитку держави, обрані політичними силами, що знаходяться у влади. Це, у свою чергу, зумовлює пріоритетність публічних інтересів над приватними, не заперечуючи приватних інтересів. У цьому зв'язку органічною складовою системи форм власності виступає державна власність. Вона складає матеріальні засади здійснення публічної влади і концентрує ті галузі і сфери діяльності, які повинні обслуговувати потреби та інтереси у загальнодержавному масштабі. Інша річ - об'єктний склад державної власності та її питома вага у суспільному виробництві та використанні суспільних благ та послуг. Проблема збалансованості структури власності означає необхідність вироблення критеріїв обмеження росту частки приватної власності. Ними запропоновані такі: критерій суспільного блага та суспільного інтересу; критерій компенсації державою власнику майнових втрат; критерій законності - приватна власність може бути обмежена тільки на основі закону; обмеження росту приватної власності повинно робитись у межах правового поля; принцип судового захисту права приватної власності.

Підрозділ 3.3 “Державне управління бюджетним процесом” присвячений дослідженню особливостей здійснення бюджетного процесу в Україні та розробці заходів щодо його вдосконалення. Аналіз повноважень Верховної Ради, Президента, уряду, органів виконавчої влади щодо здійснення бюджетного процесу показує наявність дублювання повноважень - Комітетом Верховної Ради з питань бюджетної політики, Президентом України, Кабінетом Міністрів України. Як наслідок - виникають проблеми в процесі прийняття бюджету, пов'язані з дією багатьох суб'єктів бюджетного планування. Крім того, постає необхідним відповідне розширення апарату управління, що не відповідає засадам адміністративного реформування. Окрема проблема здійснення бюджетного процесу - недосконалість фінансової основи місцевого самоврядування. Місцеві бюджети формально автономні, але практично формуються вищим рівнем, що виключає їх автономію на практиці. Враховуючи світовий досвід та вітчизняний досвід складання бюджету автором запропоновані заходи вдосконалення бюджетного процесу, серед яких особливий наголос робиться на процедурному оформленні бюджетних пропозицій, внесенні змін до Закону України “Про бюджетну систему України”, які б регламентували забезпечення видатків бюджету доходам, закріплення законодавчо провідної ролі Міністерства фінансів України у бюджетному процесі.

У підрозділі 3.4 “Вплив економіки на управлінську діяльність держави” досліджуються питання здійснення зворотного зв'язку у державному управлінні економікою: не тільки держава у особі уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування впливає на економіку, а й навпаки - економіка визначає зміст і характер державно-управлінського впливу. Автор зазначає, що економіка є єдиним комплексом господарських відносин, що охоплює усі ланки виробництва, торгівлі та обміну у суспільстві. До цього єдиного комплексу входять комерційні і некомерційні відносини. Виділяються певні моделі економіки залежно від міри і ступеня використання певних методів державного управління економікою: країни натурального господарства, де недостатньо застосовуються методи державного управління уповноваженими на те державними органами; країни з моделлю планової економіки, в яких характер суспільних відносин визначається переважним використанням адміністративного примусу державними органами, що мають владні повноваження; країни ринкової економіки, де уповноважені державні органи використовують економічні методи державного управління; країни зі змішаною економікою, де використовуються як адміністративні, так і економічні методи. Разом з тим, ринкові економічні відносини складають основу будь-якої моделі економіки. Звідси - доцільно розглядати єдине поняття “ринкова економіка”. Ринкова економіка має такі ознаки: є системою, яка має два рівні - макро- та мікроекономічний; система розвивається; є певним ступенем економічного прогресу; має властивості: відкритість, стимульованість, панівність, саморозвиток; до складу ринкової економіки входить держава у вигляді політичної підсистеми (якщо використовувати теорію соціально-економічних систем) або підсистеми державного регулювання. Ринкова економіка розвивається за законами: попиту, пропозиції, ціни рівноваги і діє на засадах наступних принципів: розвиток приватної власності поряд з колективною та державною, при цьому суб'єкти різних форм власності мають рівні права та обов'язки; основний напрямок діяльності суб'єктів ринкових відносин усіх форм власності - завоювати якомога більшу частину ринку; діяльність суб'єктів ринкових відносин у економічній сфері спрямована на отримання прибутку. Останнє зумовлює існування таких вад ринкової економіки як неефективність, нерівність, нестабільність. Неефективність означає врахування індивідуальних потреб і неспроможність врахування суспільних, перевагу у законодавстві приватних над публічними економічними інтересами, порушення конкурентної засади внаслідок злиття компаній та монополізації ринку. Нерівність означає різке розшарування населення за рівнем доходів, неспроможність державних органів розподіляти доходи населення відповідно цілям демократичного суспільства. Нестабільність - інфляція, відсутність гарантування повної зайнятості, стабільного рівня цін. Наявність вад економічно зумовлює необхідність застосування державно-управлінських заходів щодо їх подолання. При цьому надзвичайно важливою є категорія суспільного блага, зміст якої певною мірою розкривається у дослідженні. Аналіз економіки як об'єкту державно-управлінського впливу дозволяє дійти висновку, що чим гостріше проявляються кризові явища, тим активніше повинні використовуватись заходи державного впливу щодо подолання вад ринкової економіки, тим вагоміше роль політичних діячів, що обстоюють ідею пріоритету адміністрування над непрямим регулюванням.

Розділ ІV “Державне управління реструктуризацією економіки України” присвячений аналізу адміністративно-правових засад державного управління структурними змінами в економіці.

У підрозділі 4.1 “ Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання ” досліджується економіка як складова системи державного управління економікою. Застосування двохаспектного підходу (організаційно-структурного та функціонального) щодо дослідження економіки як об'єкту управління дозволяє виділяти певні структурні одиниці за такими ознаками. Якщо структурувати за формами господарювання, то виділяють державний та ринковий сектори економіки. Залежно від соціально-економічних, національно-історичних умов розвитку кожної країни держава здійснює управління економкою шляхом ефективної взаємодії секторів. З іншого боку, економіка України як об'єкт державного управління являє собою сукупність виробничих відносин, врегульованих чинним законодавством. Дія виробничих відносин зумовлена економічним механізмом. Економічний механізм автор визначає як сукупність методів, засобів господарської та управлінської діяльності. До нього належать: відносини власності, засоби державного регулювання (податкова політика, антимонопольна політика, контроль за цінами), форми господарювання. Економічний механізм надзвичайно рухливий, відповідає формі конституційної структури держави. За сферами суспільного виробництва виділяють такі структурні одиниці економіки: галузі, підгалузі, окремі виробництва. За територіальною ознакою - економічні зони, економічні райони, області (регіони), райони, локальні господарські утворення у вигляді промислових центрів, вузлів, окремих підприємств виробничої або невиробничої сфер діяльності. Низовою ланкою економіки, у цьому випадку, постають окремі суб'єкти господарювання певної форми власності. За компонентною ознакою компонентами економіки є: територія, природні умови та ресурси, населення, промисловість, сільське господарство, сфера послуг, інфраструктура.

Процес структурування, вибір ознак, які складають основу структурування економіки, залежать від мети державного управління та відповідних способів її досягнення. Способи визначають уповноважені державні органи. Мета державного управління - забезпечення дотримання національних інтересів, відповідно ст. ст.1 - 3, 5, 8, 11 - 13, 15 - 19 Конституції України. Способи досягнення мети залежать від об'єкта, на який впливають уповноважені державні органи. Якщо об'єктом впливу є економіка, структурована за компонентною та ознакою сфери суспільного виробництва, то уповноважені державні органи розробляють програму структурної перебудови економіки. Якщо об'єктом державного управління постає економіка, структурована за територіальною ознакою, то розробляється програма здійснення державної регіональної економічної політики. Разом з тим, не слід відокремлювати різні об'єкти державного управління. Тому доцільна постановка завдання оптимізації державного управління економікою шляхом поєднання територіального та галузевих інтересів, а, звідси, - централізації та децентралізації у державному управлінні.

У підрозділі 4.2 “Адміністративно-правові засади децентралізації державного управління економікою” досліджуються проблеми поєднання централізації та децентралізації у державному управлінні соціально-економічним розвитком держави. Зазначається, що їх слід розглядати не тільки у контексті організаційно-правового становлення органів виконавчої влади, але як категорії, об'єктивно притаманні системі органів державної влади. Під централізацією розуміють властивість, принцип, елемент (сторону) державного управління, а також ті властивості певних етапів управління, які не залежать від керованих об'єктів. Децентралізація існує як противага централізації. Категорії централізації і децентралізації завжди співвіднесені, органічно взаємопов'язані, перебувають у діалектичній суперечній єдності. Якщо розглядати категорії централізації та децентралізації у загальнодержавному аспекті, їх зміст складається з існування концепції єдності і розподілу влад та засад дії органів місцевого самоврядування. У контексті державного управління економікою існування категорій відображається у проблемі забезпечення балансу інтересів окремих територій і держави в цілому, що, у свою чергу, частково відобразилося у існуванні двох підходів до управління - територіального та галузевого. З позицій автора, територіальний підхід до державного управління визначається як складова територіальної організації влади, що визначає засади побудови системи уповноважених щодо державного управління економікою державних органів та механізм її конституційно-правного функціонування. З іншого боку, галузевий підхід до державного управління економікою є ще однією складовою територіальної організації влади, причому система уповноважених державних органів побудована на засадах галузевого принципу з перевагою галузевих, а не територіальних інтересів. Проблема поєднання територіального та галузевого підходів до державного управління економікою найбільш яскраво проявляється при здійсненні управління регіональним економічним розвитком, коли повинні ефективно взаємодіяти вищі, центральні та місцеві уповноважені державні органи на засадах відповідної правової регламентації, виходячи із загальнодержавних інтересів та з врахуванням специфічних особливостей соціально-економічного розвитку території. За умов ринкового реформування сутність державної соціально-економічної регіональної політики постає у тому, що органи державної влади та місцевого самоврядування мають бути спроможні розробити комплекс заходів, спрямованих на усунення різниць у соціально-економічному розвитку регіонів.

У підрозділі 4.3 “Стратегічні напрямки структурних змін в економіці” запропоновані засади структурних змін та відповідне правове забезпечення - основні положення проектів Законів України “ Про управління об'єктами права державної власності” та “ Про стратегічні напрямки державної регіональної економічної політики”. Проект Закону України “Про управління об об'єктами права державної власності” містить: поняття управління, коло суб'єктів та об'єктів управління, засади реалізації управлінської функції суб'єктів, їх повноваження, порядок і способи передачі функцій управління, фінансові та договірні відносини, відповідальність за невиконання законодавства про управління об'єктами права державної власності. Проект Закону України “Про стратегічні напрямки державної регіональної економічної політики” містить: поняття, суб'єктно-об'єктний склад, мету, принципи дії, стратегічні та поточні завдання, основні засади розмежування повноважень між державою та регіонами, економічне районування та основні напрямки розвитку продуктивних сил регіонів, механізм реалізації державної регіональної економічної політики.

Розділ V “Державне управління подоланням тінізації економіки” присвячений дослідженню питання дії тіньової економіки та впливу на динаміку її розвитку управлінської діяльності держави.

У підрозділі 5.1 “Тіньова економіка та її основні характеристики” зазначається, що для осмислення проблеми подолання тіньової економіки необхідно з'ясувати її сутність. На основі висловлених вченими-правознавцями та соціологами положень наведено поняття тіньової економіки як структури, метою діяльності якої є використання у корисливих цілях недоліків державного управління економікою, протидія процесам якісного розвитку економіки. Як наслідок тінізації економіки - криміналізація суспільних відносин взагалі та відносин в сфері економіки, зокрема. Криміналізація економіки визначена як процес зростання (зменшення) кількості неврахованих, нерегламентованих, протиправних видів діяльності у сфері економічних відносин. Об'єкт криміналізації економіки - відносини у фінансово-економічній сфері. Суб'єкт - фізичні та юридичні особи, які вчиняють у цій сфері нерегламентовані, протиправні дії.

У підрозділі 5.2 “Елементи тіньової економіки” наведений розгорнутий аналіз тіньової політики, корумпованих структур, організованої злочинності, економічної злочинності, виділені легальні елементи тіньової економіки.

У пункті 5.2.1 “Тіньова політика” досліджена з позицій теорії управління. Виділені суб'єкт, об'єкт, мета, досліджені взаємозв'язки. Об'єктом тіньової політики є суспільні відносини, насамперед, у сфері економіки. Суб'єкт тіньової політики визначається у широкому та вузькому смислах. У широкому смислі маємо на увазі політичну еліту, яка складає політичне середовище у країні. У вузькому - групу або окремих політичних лідерів, які впливають на державну політику з метою задоволення власних інтересів всупереч національних інтересів. Власний інтерес тіньових політиків стосується об'єктів впливу на місцевому, центральному та вищому рівнях. Вони формують відповідні тіньові структури, які функціонують поряд з суб'єктами господарювання, державним апаратом. В роботі досліджені канали поповнення та тенденції змін у тіньових політичних структурах. Визначено, що кризова ситуація сприяла перегрупуванню політичних сил, проникненню в органи влади представників комерційних структур. Як наслідок - перерозподіл ринку в бік монополізації ряду прибуткових сфер. Крім того, можлива ситуація, коли крупний бізнес впливатиме на політику через певних політичних та громадських діячів, через партії, які представляють і захищають їх інтереси шляхом лобіювання законів, фінансування лідерів і партій, створення адміністративно-економічних груп.

У пункті 5.2.2 “Корумповані структури” досліджується корупція як суспільно небезпечне явище, труднощі боротьби з яким зумовлені, насамперед, неоднозначністю розуміння її суті, структури та юридичної природи складових її дії. Дослідження показують, що масштаби та характер корупції прямо пов'язані з роллю та значенням, які має державний апарат у соціальному управлінні суспільством. На основі висловлених у правовій науці поглядів на корупцію, а також норм чинного законодавства пропонується визначення корупційного правопорушення як протиправної, винної дії чи бездіяльності, яка посягає на державний або громадський порядок або на встановлений порядок управління, на власність, права і свободи громадян і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Дія чи бездіяльність вчиняється умисно особою, уповноваженою на виконання державних функцій, свого статусу для отримання майна, послуг, пільг, а рівно надання уповноваженій особі переваг зацікавленою особою, а рівно стимулювання до названих дій або посередництво в них. Дія чи бездіяльність може вчинятися адміністративним органом. При цьому обгрунтована необхідність та розроблені пропозиції щодо внесення змін та доповнень до ч.2 т.1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, де перелічені корупційні діяння.

Автором також досліджені джерела корупції в управлінських структурах і підкреслена необхідність виділення двох рівнів корупції: інституціонального (політичного) та індивідуального (кримінального), що сприяло б вірній кваліфікації дії як корупційного правопорушення.

У пунктах 5.2.3 “Організована злочинність” та 5.2.4 “Економічна злочинність” досліджені основні тенденції розвитку організованої злочинності та економічної злочинності, а також вплив на цей процес політичних пріоритетів та відповідних державно-управлінських заходів.

Результати подальшого дослідження процесів тінізації економіки показують, що такі державно-управлінські заходи подолання кризи неплатежів як бартер, вексельний обіг, взаєморозрахунки можуть бути віднесені до легальних елементів тіньової економіки тому, що ці операції проводяться без використання грошових коштів, тобто грошові кошти не обертаються у фінансово-економічній сфері, не беруть участь у фінансово-економічних відносинах. Докладному висвітленню цього питання присвячений пункт 5.2.5 “Легальні елементи”.

У підрозділі 5.3 “Причини виникнення тіньової економіки” та у пунктах 5.3.1 “Державно-управлінські причини” та 5.3.2 “Соціальні причини” виділені дві відповідні групи причин тінізації економіки.

Серед державно-управлінських причин окремо виділені дві групи: ті, що зумовлені змістовними характеристиками державного режиму, засадами організації системи державних органів (загальні причини), а також причини, зумовлені прорахунками в державній економічній політиці, неефективністю системи державного управління економікою (специфічні).

До соціальних причин віднесені: безробіття, складна демографічна ситуація, недоліки право-виховної роботи, загальна непідготованість населення та управлінських кадрів до вирішення складних завдань на основі нової економічної стратегії, недостатній розвиток демократичних традицій саморегуляції суспільних процесів в економіці та інше. Досліджений вплив виділених причин на тінізацію економіки.

У підрозділі 5.4 “Загальні заходи попередження тіньової економіки” на засадах результатів проведених досліджень розроблені комплексні державно-управлінські заходи попредження та протидії тінізації економіки: політичні, правові, організаційні та регуляторні.

У пункті 5.4.1 “Політичні заходи” наведено, що політичні заходи складаються у створенні державою умов щодо реалізації конституційної поведінки індивіда, яка передбачає праводопустиму власну поведінку та правозумовлене, небайдуже відношення до порушень норм права іншими особами.

У пункті 5.4.2 “Правові заходи” виділені прогалини у чинному законодавстві, які не дозволяють, навіть за умови виявлення конкретних (за світовим досвідом) злочинів у сфері економіки, фінансів, притягувати до відповідальності порушників, сприяють особистій і груповій безвідповідальності та безкарності. При доповненні законодавства особливу увагу треба приділяти: законам, що регламентують процеси банкрутства підприємств, антимонопольному законодавству, системі оподаткування, законам, які стимулюють розвиток підприємництва. Надання особливої уваги саме цим групам законів зумовлено тим, що вони спрямовані на стимулювання розвитку конкурентного середовища як основи ринкової економіки. Крім цього, зазначено, що державне управління подоланням тінізації економіки містить у собі заходи не тільки адміністративно-правові, а й ті, що дозволять попередити криміналізацію економіки - зокрема, кримінологічна експертиза законопроектів, які регулюють економічну сферу суспільного життя. Розроблені критерії проведення кримінологічної експертизи: наявність (відсутність) протиріччя чинному законодавству; стимулювання (гальмування, стримування) розвитку підприємництва; наявність чинників, що сприяють корупції у сфері державної служби; ступінь лібералізації реєстраційної діяльності та контроль за нею з боку держави; керованість державою фінансово-кредитної та господарської сфер. Відповідні положення доцільно відтворити у Законі України “Про кримінологічну експертизу”.

У пункті 5.4.3 “Організаційні заходи” на основі світового досвіду та з врахуванням практики роботи органів внутрішніх справ запропонована інформаційна система, дія якої спрямована на боротьбу з криміналізацією економіки.

У пункті 5.4.4 “Регуляторні заходи запобігання та протидії” виділені державно-управлінські заходи, які дозволяють гнучко регулювати стан фінансово-економічної сфери країни, впливати на господарські відносини між суб'єктами господарювання. Такі заходи об'єднуються у три групи: 1) податкове та фінансово-кредитне регулювання, встановлення правил ціноутворення, цільових дотацій, розміру фінансових санкцій; 2) система державних резервів, ліцензування, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми та нормативи; 3) державне замовлення, цільові науково-технічні, економічні, соціальні державні та регіональні програми.

У Висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що складають зміст дисертаційної роботи, зокрема ті, що стосуються обгрунтування положення про необхідність розгляду державного управління економікою у адміністративно-правовому аспекті, що передбачає перегляд існуючого погляду на державне управління як прерогативу суто виконавчої влади, розширення кола суб'єктів управління включенням до нього органів тріади влади та місцевого самоврядування, аналізу правового статусу кожного з уповноважених державних органів в процесі здійснення ними повноважень щодо державного управління економікою на засадах конституційного розподілу влад, поглиблення поняття “економіка” з врахуванням плюралізму форм власності, перегляду місця і ролі державної власності у системі форм власності та у державно-управлінському механізмі, дослідження впливу економіки на управлінську діяльність держави, обгрунтування необхідності та вдосконалення правового регулювання державного управління реструктуризацією економіки, дослідження тінізації економіки та розробка державно-управлінських заходів щодо запобігання та протидії їй.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія/ За загальною редакцією О.М. Бандурки.-Харків:Ун-т внутрішніх справ,1999. - 304с.

Рябченко О.П. Проблеми тінізації економіки в період формування ринкових відносин. Курс лекцій.-Харків:Університет внутрішніх справ, 1998. - 68с.

Рябченко Е.П., Ковалев Е.В. Маркетинговая концепция экономической безопасности предприятия. - Харьков, Университет внутренних дел,1998. - 144с.

Рябченко О. Фінансово-економічна експертиза як захід державного регулювання// Матеріали науково-практичної конференції. - Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України,1996. - С.200-202.

Ковальов Є.В., Рябченко О.П., Коваленко А.І.. Економіко-правові проблеми інтеграції України у Європейський Союз// Вісник Університету внутрішніх справ.Вип.2 - Харків,1997. - С.175-179.

Рябченко Е.П. Криминологический аспект экономических преступлений// Материалы международной конференции “Новый уголовный кодекс Российской Федерации: проблемы борьбы с преступностью”. - Ростов-на-Дону,1997. - С.100-103.

Ковальов Є.В., Рябченко О.П. Урахування чиннику часу в економічному аналізі фірми // Вісник Університету внутрішніх справ.Вип.1 - Харків,1996. - С.85-88.

Бандурка О.М., Рябченко О.П. Адміністративно-правові проблеми функціювання виконавчої влади в Україні// Малий і середній бізнес. - 1999 - №1-2 - С.23-28.

Рябченко О.П. Посилення державного управління - шлях до детінізації економіки// Міліція України. - 1999. - №1-2. - С.16-17.

Рябченко О.П. Проблеми становлення місцевого самоврядування в Україні// Актуальні проблеми державного управління. Науковий збірник. - Х.: УАДУ (ХФ),1999. - №1(3). - С.69-75.

Рябченко О.П. Економічні методи державного управління в період реформування економіки// Вісник Університету внутрішніх справ.Вип.9.-Харків,1999. - С.327-334.

Рябченко О.П. Проблеми здійснення судового реформування в Україні/ Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників/ Керівники авторського колективу А.І. Комарова, В.В. Медведчук, В.О. Євдокимов, В.Ф. Бойко, О.О. Крикун - Київ,1999. - Том 12. - С.619-623.

Рябченко О.П. Адміністративно-правові засади державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні// Вісник Академії митної служби України. - Дніпропетровськ: АМСУ - 1999. - №3. - С. 31-36.

Рябченко О.П. Тіньова політика і корупція. Разом чи окремо? / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників/ Керівники авторського колективу А.І. Комарова, В.В. Медведчук, В.О. Євдокимов, В.Ф. Бойко, О.О. Крикун - Київ,1999. - Том 18. - С.97-101.

Рябченко О.П. Місцеве самоврядування в Україні - теорія і практика// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №4. - С.179-181.

Рябченко О.П. Державне регулювання і економічна злочинність// Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. Спеціальний випуск у чотирьох частинах. Частина 2. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності”. 20-21 травня 1999 року .- Луганськ,2000. - С.34-38.

Рябченко О.П. Державна служба в Україні з позицій теорії управління// Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків. Науковий збірник. - Х.: УАДУ(ХФ),2000. - С.71-75.

Рябченко О.П. Державне управління відносинами власності в Україні// Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.10. - Харків, 2000. - С.192-196.

Рябченко О.П. Адміністративно-правовий аспект державного управління податковими надходженнями в Україні// Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Вип.1. - Львів,2000. - С.105-111.

Рябченко О.П. Державна регіональна економічна політика через призму засад державотворення в Україні// Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. - Х.:УАДУ (ХФ), 2000. - №2(7). - С.87-93.

Рябченко О.П. Об'єкт адміністративної юстиції - корупція. До постановки проблеми// Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. - К.,2000. -№2. - С.56-60.

Рябченко О.П. Єдність та розподіл влад у системі органів державної влади в Україні// Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя,2000.-№1(10).-С.3-11.

Рябченко О.П. Адміністративно-правовий аспект бюджетної політики в Україні// Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 11. - Харків,2000.

Рябченко О.П. Формування інформаційної системи економічної безпеки// Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Випуск 3,4. - Харків: Основа, 1997. - С.32-34.

Рябченко Е.П. Экономическая безопасность региона в системе национальной безопасности Украины// Міжрегіональна науково-практична конференція. Харківська обласна державна адміністрація. Харківський інститут бізнесу і менеджменту.-Харків,1997. - С.31-34.

Позняков О.І., Рябченко О.П. Проблеми державного управління бюджетним процесом в Україні// Стратегія розвитку України до 2010 року. Тези міжрегіональної науково-практичної конференції. Секція №1: “Механізми управлінського впливу на соціально-економічний розвиток регіону”. - Х.: УАДУ (ХФ),1999. - С.70-73.

Рябченко О.П. Адміністративно-правові проблеми взаємодії між центром та регіонами в процесі державного управління економікою// Матеріали четвертої міжрегіональної науково-практичної конференції “Концепція формування законодавства України”, листопад 1999 року. Запорізький державний університет. Юридичний факультет - Запоріжжя,2000. - С.101 - 109.

Бандурка О., Рябченко О. Державне управління вищою освітою в Україні. Проблеми. Шляхи вдосконалення// Новий колегіум. - 2000. - №1(2). - С.18-21.

Рябченко О.П. Державне управління реструктуризацією економіки України. Теоретичний аспект і практичні пропозиції// Пути реформирования экономики Украины на современном этапе. Приложение №4(9) к научному журналу “Персонал” №2(56). - 2000. - С.14-16.

Размещено на Allbest.ru