Політична думка та демократія

Першоосновою права С. Оріховський-Роксолан вважав мораль, будучи твердо переконаний у тому, що без моралі право загалом існувати не може. Цим його погляди вигідно відрізнялися від багатьох ренесансних політико-правових концепцій, особливо М. Макіавеллі. Заперечуючи релігійний аскетизм як протиприродний, проголошував право людини на всебічний розвиток, задоволення земних потреб, наслідування законів природи. В цьому відношенні С. Оріховський-Роксолан виступав як один з видатних західноєвропейських теоретиків природного права.

Розробка теорії природного права знайшла відбиток не тільки в його спеціальній праці "Про природне право", а й у інших працях: "Про турецьку загрозу", "Напучення польському королю...", "Про целібат", листах, промовах. На його думку, природне право вище від людських законів, які при потребі можна змінювати, якщо вони суперечать природному законові і здоровому глузду людини. Жити у злагоді із законами природи -- це означає дбати про мир, злагоду і спокій у державі. Саме до цього закликав С. Оріховський польського короля, наголошуючи, що мир, злагода і спокій у державі мають бути кінцевою метою, якщо король хоче бути мудрим. Той, хто вчиняє всупереч природному праву, є гіршим від запеклого ворога. Це стосується і тих, хто порушує суспільний договір, якого треба неухильно дотримуватися.

Оріховський вимагав суворого, проте справедливого покарання за вчинення злочину, а водночас і винагороди за доблесний вчинок. Основою природного права вважав власність, утримання від зазіхання на чужу власність. Потрібно, щоб на чуже ніхто не зазіхав, якщо втратив своє, бо тоді в державі з'являться хитруни, зрада, грабунки, чвари, насильство над слабшими. Душею держави вважав справедливість, яка полягає в тому, щоб кожний отримав те, що йому належить, а саме: спокій, свободу, можливість виконувати своє призначення з істиною та вірою. Відсутність або свідоме порушення сказаного є свідченням дикунства, варварства, деспотизму і суперечить природному праву. З цих положень Оріховський виступав не тільки з різкою критикою Туреччини, а й прямо звертався до короля з проханням розпочати з нею війну, оскільки вона не просто зазіхає на частину території, а зазіхає насамперед на свободу і життя громадян, хоча засуджував військовий розбій, війни, наголошуючи на необхідності миру та добрих стосунків між сусідніми народами. Задовго до Локка він писав, що всі люди мають дотримуватися закону природи, який є мірилом свободи І рабства, прав і обов'язків, надає людині можливості користуватися її правами в умовах безпеки як зовнішньої, так і внутрішньої. Дотримання закону -- не обмеження, а запорука справжньої свободи, "гамівна сорочка" для свавільників, які вирішують судові справи на свій власний розсуд.

З проблемами природного права С. Оріховський-Роксолан тісно пов'язував такі етичні категорії, як доблесть, гідність, чесність, мужність. Цими категоріями він послуговувався при рекомендації королям вибору свого оточення і порадників. Подібно до Макіавеллі Оріховський виходив з того, що вони є не просто люди, віддані королю, а ті, хто піклується про гаразд народу і держави. Проте на відміну від Макіавеллі, який радив королю бути жорстоким і підступним при досягненні своєї мети, Оріховський радив досягати цього ласкою, прихильністю, дбати про прихильність, їх увагу і любов, без чого не може бути міцною королівська влада. Король повинен уникати мстивих, хитрих, підступних, базік, пліткарів, нашіптувачів, підлабузників і спиратися на людей мудрих, чесних, вчених, тих, хто заслуговує довіри, має сміливість критикувати короля за помилки, говорити йому правду у вічі.

С. Оріховський-Роксолан особливо обстоював почуття власної гідності людини, яке завжди має належати їй. Розглядаючи почуття власної гідності, заперечував його природжений характер, вбачаючи критерій переваги одного члена суспільства над іншими у розумі, особистій чесності і добропорядності, де титул без чесноти -- пусте слово. Виступав проти соціальної несправедливості, гноблення й жорстокості пануючих станів відносно нижчих прошарків суспільства. "Відкрий вуха і нагостри їх, -- писав Оріховський королю, -- звідусіль почуєш жалісний плач і стогін своїх підлеглих, у яких відібрали також свободу -- їхню силу, тому й не наважуються навіть поскаржитися". Звичайно, як син свого часу і стану, він обстоював інтереси шляхти, проте часто виступав на захист посполитих, дбаючи про них, радив, наприклад, так організувати військову службу, щоб посполиті спочили від податків.

С. Оріховський-Роксолан -- один із перших українських високоерудованих полемістів, який розпочав наукову і публіцистичну діяльність з відповіді наклепам католицизму на український народ і православну церкву. На закиди католиків про православне походження його матері він зазначав, що це віра батьків, де кожна людина має право наслідувати її. Папські заборони, нав'язування людям віри силоміць розглядав як явище гірше, ніж турецька загроза, оскільки турки, захоплюючи території, не забороняли сповідувати свою віру, тоді як римська церква у Польщі позбавляла мешканців цього права і поширювала найпідступнішу облуду. Положення про целібат розцінював як такий, що суперечить природі людини, її праву на продовження свого роду.

У посланні до папи Юлія III вимагав зняти з нього заборону на одруження, навіть погрожуючи, що всупереч забороні не залишить дружини. Що стосується подібних заборон, то папа втратив рештки поваги, які мав у Польщі. С. Оріховський-Роксолан вимагав покласти край втручанням папи у світські справи, називав його тираном, хижим звіром, ненависником науки і освіти. Негативної думки був він і про католицьких єпископів у Польщі, яких називав зрадниками країни, ворогами народу, папськими шпигунами. Підкреслював, що майнове становище єпископів ні в якому разі не повинне дорівнювати королівській гідності, і тільки король має право наставляти єпископів на провінцію, де добирати треба тих, хто має добру славу серед народу, оскільки деякі єпископи чинять насильство над громадянами і від цього свобода останніх перебуває у великій небезпеці. Тільки король має право виносити вироки своїм підлеглим, позбавляти їх майна, а єпископи мають залишатися у межах своєї влади і виконувати тільки свої функції, дбати про духовне спасіння людини. У реформаторському дусі Оріховський ставив питання про виборність священнослужителів на вищі посади, вказуючи, що при виборі не слід зважувати ні на рід, ні на прохання, ні на гроші і навіть голос короля тут не може мати ніякої переваги над іншими громадянами, впливати на вибір.

Література

* Гуггенберг Б. Теорія демократії. //Поліс, 1991, №4.

* Шапиро И. Демократія та громадянське суспільство //Поліс, 1992, №4

* Демократичне врядування як чинник зміцнення миру. //Політична думка, 1999, №1-2

* Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.

* Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.

* Ковлер А. Демократия и участие в политике, Москва, 1990.

* Потульницький В. Теорія української політології. Курс лекцій. Київ, 1993.

Размещено на Allbest.ru