Правова держава: поняття та ознаки. Конституційні засади формування правової держави України

2.2 Гарантованість прав і свобод громадян, підтримка принципу взаємної відповідальності

Серед інших рис і особливостей правової держави варто вказати на такі, як повна гарантованість і непорушність в умовах його існування прав і свобод громадян, а також встановлення і підтримка принципу взаємної відповідальності громадянина і держави. Як громадяни несуть відповідальність перед державою, так і державна влада повинна нести відповідальність перед громадянами.

Панування права вимірюється ступенем розвиненості і гарантованості свобод особи, юридичним характером її взаємозв'язків із суспільством і державою. Основним гарантом свобод особи є держава, але тому що держава поняття абстрактне, то вона знаходить своє вираження в чиновницькому апараті. Відповідно, фактично свободи особи захищає бюрократичний чиновницький апарат, що зовсім не зацікавлений у цьому. Користуючись правом захисту свободи людини, апарат може привласнити собі більшу свободу, ніж йому належить по Конституції. Для стримування апетитів чиновників і для більш ефективного захисту прав людини необхідно залучати суди, що повинні складатися з представників самого народу. Тоді буде виключатися сама можливість домовитися між різними гілками бюрократичного апарата. Тільки суд, заснований на представництві в ньому народних виборних, може захистити громадян від чиновницької сваволі і зберегти їхні права і свободи. Особистість, крім цього, повинна бути соціально захищена, і перше місце в соціальному захисті особистості повинно належати державі. Саме держава повинна забезпечувати особистості пенсійний утримання по старості або по інвалідності, право на працю і на відпочинок, на безкоштовне медичне обслуговування й освіту. При цьому не заперечується, що усе те ж саме можуть здійснювати і комерційні або інші структури. Тобто фірма може за свій рахунок надати своїм службовцям можливість відвідувати поліклініку або виплачувати пенсію по інвалідності.

Разом з тим визначені гарантії зберігалися і зберігаються у носінні прав і свобод інших, «рядових» громадян. У колишній УРСР і в сучасній Україні аж ніяк не завжди формальною декларацією були і є конституційні положення, що закріплюють рівність громадян перед законом, також їхні соціально-політичні й особисті права і свободи. Це стає особливо очевидним тоді, коли мова йде про гарантії права на працю, на відпочинок, на одержання освіти, медичне обслуговування, користування досягненнями культури й ін. Дані права значною мірою гарантувалися в УРСР. У визначеній мері вони гарантуються для всіх громадян і в сучасній Україні.

У той же час очевидним є і те, що в силу економічних соціальних причин, росту цін і інфляції, посилення бюрократизму і корупції в управлінському апараті гарантії прав і свобод громадян значною мірою послабляються. Як раніше, так і тепер рядовий громадянин нерідко змушений виступати в ролі ходка по «коридорах влади» і бути прохачем навіть у тих випадках, коли мова йде про задоволення його законних прав і інтересів. Зрозуміло, при такім положенні справи, коли в державі в особі її різних органів і безлічі чиновників переважними є привілеї і права, а в рядових громадян - переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави по відношенню до громадянина.

Протягом всієї історії розвитку України спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть усілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак ні держава в цілому, ні його окремі органи чи чиновники за багато своїх діянь, включаючи самі катастрофічні по своїх наслідках, фактично ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед окремими громадянами не несуть.

2.3 Дотримання принципів демократії, підвищення політичної культури громадян, врахування історичних уроків на шляху побудови правової держави

У сфері теорії держави і права відбулася досить значна зміна політичних і ідеологічних орієнтирів. Однак у практичному політико-правовому житті, що стосується правової держави і принципу поділу влади, за останні роки не відбулося яких-небудь істотних змін. Наявність їх без сумніву свідчило б про рух держави і суспільства по шляху не декларованої, а реальної для всіх громадян Української демократії.

У числі найважливіших ознак і рис правової держави виступає не тільки створення, але і підтримка в суспільстві режиму демократії, законності і конституційності, запобігання спроб узурпації влади, зосередження її в одних чи декількох руках.

Крім названих, є й інші ознаки і риси, що характеризують правову державу І принципово відрізняють її від не правової держави. Їх досить багато і вони дуже різноманітні. У своїй сукупності вони дають загальне уявлення про те, що є правова держава, яка її сутність зміст, основні цілі її створення і призначення. Нарешті, які умови її формування і функціонування.

Останнє є принципово важливим, особливо для сучасної України, так само як і для інших країн, що ставлять перед собою завдання формування на базі існуючих державних структур правової держави. Тому що якщо в країні немає реальних - об'єктивних і суб'єктивних умов для створення, а потім - нормального функціонування правової держави, то не може бути і мови про успішне рішення даної проблеми. Що ж собою являють ці умови чи передумови? З чим вони зв'язані? Насамперед, вони асоціюються з необхідністю досягнення високого рівня політичної і правової свідомості людей, з виробленням у них необхідної для активної участі в політичному і громадському житті загальнолюдської культури.

Принципово важливими передумовами державотворення в нашій країні є також: вироблення в широких шарів працюючого населення навичок, потреб і досить високого рівня компетентності для свідомої участі їх у керуванні державними і суспільними справами: наявність у суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності і конституційності, ствердження принципу плюралізму думок і суджень у всіх сферах життя суспільства і держави, розвиток системи самоврядування народу в центрі і на місцях, послідовне розширення і поглиблення в сфері економіки, політики, культури, науки, у соціальній сфері життя суспільства принципів реальної демократії. Серед існуючих умов і передумов успішного формування і функціонування правової держави варто назвати наявність у країні громадянського суспільства. Як зазначала М.І. Матузова ідея правової держави є ідея взаємного управління громадянського суспільства і держави, що припускає руйнування монополії держави на владу з одночасною зміною співвідношення волі держави і суспільства на користь останнього й окремої особистості».

В даний час Українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабістю демократичних традицій і навичок. Якщо і можна для України визнати концепцію правової держави, то, зрозуміло, з цілим рядом застережень, з огляду на відношення громадян України до права як соціального інструменту, історичну прихильність до сильної держави, низьку «природну» правову активність і ініціативу. Наша держава, Україна, теж встала на цей тернистий шлях формування правової демократичної держави. В зв'язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов'язаних із необхідністю теоретичної розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства.

Важливим критерієм якості теоретичного підґрунтя реформ у політико-правовій галузі є дієвість зв'язку між потребами сьогодення і станом науки, яка має бути здатною не лише механічно відбивати емпіричні реалії, а й робити прогнози і в цьому певною мірою випереджати дійсність. Оскільки програма побудови правової держави розрахована на майбутнє, а майбутнє в основному визначається минулим, то підходи до створення української моделі правової держави, визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому.

Світовий досвід практичного розв'язання проблем, пов'язаних із державно-правовим будівництвом, показує, що не існує якогось єдиного, усталеного, класичного зразка правової держави. Натомість функціонують її історично посталі - національні чи регіональні - моделі. Але, незважаючи на цю обставину, аналіз умов діяльності та механізму функціонування абстрактної моделі корисний тим, що він подає узагальнену ідеально-типову конструкцію, з якою доцільно зіставляти реалії державного буття, визначаючи відмінність між бажаним та реально досягнутим, причини розбіжностей та шляхи їх усунення. До того ж, порівняльно-юридичний метод відкриває широкі можливості для порівняння на теоретичному рівні реального державно-правового статусу різних країн у межах одного історичного періоду.

Таким чином, об'єктивно між теоретичною моделлю правової держави і реально діючими державно-правовими механізмами існують певні суттєві відмінності. Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимірах (притаманна кожному соціуму ментальність, рівень правосвідомості, історичні традиції тощо). Поряд із національно-історичними особливостями, змінами темпів розвитку не в останню чергу при створенні правової держави в Україні має враховуватися й одна загально-соціологічна закономірність, визначена І.С. Нарським: “сукупні результати діяльності людей не збігаються, і при тому суттєво, по-перше, з їх сподіваннями і, по-друге, з деякими “вищими цілями“ історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії. Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям, ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну історіософську концепцію, головна теза якої полягає в тому, що “в загальній історії дії людей призводять певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони розраховували, а до результатів несподіваних і небажаних“.

У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження, проявившись у кричущій невідповідності цілей, проголошених Будівничими нового суспільства, і засобів, обраних ними для досягнення цих цілей. Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М. Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім'я примарного “світлого майбутнього“.

Щоб уникнути повторення пройденого, слід дотримуватися щонайменше двох важливих засад:

- визначення мети, ідеалу суспільного і державно-правового розвитку, його деталізація мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;

- узгодження та досягнення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм державно-правового розвитку.

Для розробки стратегії виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо також правильно оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують взагалі відкинути наше минуле і сміливо експериментувати із сучасним і майбутнім. Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того, що в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії не непідготовлений для цього ґрунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія, або до органічного відтворенням суспільством чужої для нього теорії, або до насильницького її впровадження згори. З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем “готовності “ як суспільства, так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова К. Маркса про те, що теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно, щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою, розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Правова держава - це держава підпорядкована праву, в якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності й законності, а також підконтрольні незалежним судам.

Поняття "правової держави" означає:

1) піднесення прав і свобод людини і громадянина до рівня прямого конституційного захисту;

2) розмежування законодавчої і виконавчої влади і утвердження принципу конституційності в державі і праві;

3) юридичне обмежене урядування;

4) судовий конституційний контроль за діями державних структур.

Важливим кроком у становленні правової держави в Україні є закріплення в Конституції демократичних прав і свобод людини (вони становлять 2/3 її статей). Закріплені в Основному Законі держави норми про право оскарження рішень і дій державних органів і посадових осіб, про право на відшкодування шкоди, завданої особі публічними установами гарантовані на найвищому юридичному рівні.

Надзвичайно важливу роль у правовій державі відіграє судова влада. У суспільній свідомості українців судові органи далекі від ототожнення з правосуддям. Хоча діяльність саме цієї гілки влади в цілому світі є показником рівня розвинутості держави і наближення її до правової. В європейських країнах, зокрема, в Німеччині, правова держава характеризується перш за все існуванням такого суду, який буде розглядати будь-яке спірне питання, що може виникнути у суспільних відносинах. Тому у цій сфері перед українським суспільством стоїть велика проблема, яку воно мусить позитивно вирішити, якщо прагне прямувати до правової держави.

У правовій державі закони неухильно виконуються усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними органами. У нашій же практиці посадові особи держави нерідко приймають нормативні акти, які прямо суперечать Конституції України. На думку деяких громадських кіл, так діяв, наприклад, Президент України, видавши укази №607/96 «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських та голів районних державних адміністрацій» та №760/96 «Про утворення податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій». Хоча з юридичної точки зору питання щодо їх конституційності залишається відкритим.

Як свідчать фахівці, лише 40 законів України є законами прямої дії і не потребують жодних роз'яснень та інструкцій різних державних органів. Нормативні акти, які не відповідають на запитання «як», «яким способом», «якими засобами можна забезпечити права людини» є декларативними, а отже, «мертвими» законами для захисту і гарантування основних прав і свобод людини. Тому обмеження держави правами громадян в Україні є мінімальним. держава суверенний законодавчий

Українське суспільство ще не готове бути громадянським суспільством через низьку правову культуру, необізнаність громадян з власними правами і невміння їх відстоювати. Невідповідність між рівнем правової культури громадян та існуючою нормативною базою може звести нанівець усі зусилля законодавців наблизити нашу державу до правової. Такий висновок можна зробити, ознайомившись з проектом нового Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятим Верховною Радою у 1999 р. у першому читанні. Новелою даного законопроекту є запровадження пропорційної виборчої системи. Дана система є прийнятною для демократичних, розвинених країн. В наших умовах, на мою думку, її використовувати зарано і певною мірою небезпечно. Проблема запровадження цієї правової новели полягає в тому, що «зацікавлені особи» можуть легко стати народними обранцями, потрапивши у виборчий список партії. Викрити «скомпрометовану» партію дуже складно, оскільки кількість їх надто велика.

Конкретними кроками на шляху подолання кризи правової культури громадян є розроблений у 1998 р. членами робочої групи Мін'юсту України проект концепції правової просвіти громадян України у 1998-2000 роках, а також діяльність сотень невеликих громадських правозахисних організацій, а головне - покращання діяльності судових органів, запровадження адміністративних судів та інших інститутів, які б покращили захист прав громадян. А все це - умови формування культурної людини, постання якої неможливе без правової держави і, навпаки.

Українська держава повинна мати таку систему ознак формування концепції правової держави та її реалізація передбачають:

- аналіз витоків теорії. правової держави та її філософської основи;

- дослідження зарубіжних концепцій правової держави, конституцій країн, що закріпили створення правової держави за мету свого розвитку;

- переоцінку економічної ролі держави в умовах ринкових відносин;

- перегляд взаємовідносин держави і суспільства, невтручання держави у вирішення тих питань, що належать до компетенції громадських формувань;

- вдосконалення національно-державних відносин, відповідність законів потребам суспільства і особи, принципам Права як синоніма Правди, Праведності;

- розробку процедур і механізмів щодо розв'язання конфліктів між різними суб'єктами, високу правову і політичну культуру членів суспільства.

Зважаючи на молодий вік Української держави та відсутність досвіду державотворення, можна з упевненістю стверджувати, що положення про те, що Україна є правовою державою, які закріплені в Конституції, є чисто декларативними. Нам потрібно докласти ще багато зусиль для того, щоб Україна вийшла на той рівень стандартів суспільного, правового та політичного життя, який дасть їй змогу почувати себе рівною серед інших правових держав. Наш народ з давніх-давен славився тим, що ми всіма силами намагаємось досягти поставленої мети. Тому будемо вірити в поставлену перед нами ціль розбудови правової держави, не сходити з обраного шляху. Маємо надію, що в недалекому майбутньому українці будуть жити в країні, якої вони гідні.

Размещено на Allbest.ru