Принципи трудового права України в умовах ринкових відносин

Система соціального страхування побудована на принципі обов'язковості страхування всіх працюючих за наймом на умовах трудового договору чи контракту, а також тих, хто виконує службові обов'язки на інших передбачених законодавством умовах. Законами України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» підприємства, установи, організації повинні перераховувати страхові платежі на соціальне страхування і пенсійне забезпечення, що обчислюються на заробітну плату працюючих у розмірах, визначених законодавством.

2.3 Принципи трудового права закрплені в міжнародно-правових актах України

Значним досягненням для правового регулювання праці треба вважати визнання і дію в Україні принципу верховенства права, який закріплено у ст. 8 Конституції. Забезпечення дієвості цього принципу в суспільних відносинах залежить, у першу чергу, від готовності державних інститутів самим слідувати цій ідеї. Принцип верховенства права реалізується у трудовому праві за такими основними напрямами: забезпечення відповідності законів та інших нормативно-правових актів про працю Кон ституції; гарантованість захисту конституційних прав і свобод людини у сфері праці на підставі конституційних норм; пріоритетність міжнародно-правових норм про працю перед нормами національного законодавства.

Важливою складовою реалізації у трудовому праві принципу верховенства права є визнання державою пріоритетності міжнародних правових актів про працю перед національним законодавством. Більше того, Україна ще з 1954 р. -- член Міжнародної організації праці (МОП).

Основна мета міжнародно-правового регулювання праці -- це сприяння покращенню умов праці широких верств трудящих. Хоча інколи говорять і про те, що головна мета міжнародного регулювання -- це уніфікація трудового законодавства, тобто прийняття у різних державах законів про працю, які створюють однакові або схожі умови праці. Україна як член міжнародного співтовариства та учасник міжнародних організацій і об'єднань визнає примат міжнародного права над національним.

Така позиція нашої держави отримала чітке відображення в ч. 1 ст. 9 Конституції, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Стаття 8-1 КЗпП підкреслює пріоритет міжнародно-правових норм про працю перед нормами національного трудового законодавства. Згідно з нормою цієї статті, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Так, конвенції МОП містять норми, що регулюють відносини не між державами, а між особами (фізичними і юридичними). Це акти правотворчого характеру.

В конвенціях зафіксовані юридичні норми, що виступають нормами міжнародного, а за певних обставин і внутрішнього права. Тому під застосуванням конвенцій у сфері регулювання праці розуміється, з одного боку, приведення національного законо давства, чинної практики, судових рішень у відповідність до норм, що містяться у конвенціях, з іншого боку, практичне здійснення цих норм у регулюванні трудових та тісно пов'язаних з ними відносин.

Незважаючи на закріплення в Конституції принципу вер ховенства права, важливого та нового значення як принцип трудового права набуває принцип законності.

Законність-- це суспільно-політичний режим, який складається у суспільстві на основі суворого дотримання правових норм усіма суб'єктами правових відносин. Згідно з п. 5 ст. 121 Конституції на проку ратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

А відповідно до ч. 3 ст. 259 КЗпП вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Значення законності як принципу трудового права можна зрозуміти через з'ясування принципів законності.

Основні з них такі: загальність або безумовна обов'язковість правових норм для всіх суб'єктів; єдність законності; верховенство закону в системі джерел права; взаємного зв'язку законності і правової культури; недопустимість протиріччя законності і доцільності; невідворотність юридичної відповідальності. Законність, яку реалізовано в суспільне життя, виявляється через правопорядок.Правопорядок -- це складова суспільного порядку, яка виражається в якісному стані суспільних відносин, який відповідає вимогам норм права.

Наступним ключовим принципом трудового права, який відображає його сутність, є гуманізм. Гуманізм -- це чуйне ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності.

Принцип гуманізму сконцентровано виражено у ч. 1 ст. 21 Конституції. Принцип "усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах" знаходить своє відображення у трудовому праві через закріплення наступних ідей: ставлення до людини як до особистості, а не до засобу виробництва; неприпустимість зневаги до людської гідності; неприпустимість будь-якої дискримінації особи; гарантована можливість розвитку особистості людини у трудових відносинах; забезпеченість гендерної рівності у трудових відносинах; комфортність трудової діяльності; державний захист (заступництво) тих, хто не може на рівних конкурувати на ринку праці (інваліди, працівники з особливими сімейними обставинами, молоді фахівці тощо).

Принцип соціальної справедливості у трудовому праві базується на конституційних положеннях, що Україна -- соціальна держава. Таким чином правові основи забезпечення можливості людей жити краще, відповідно до рівня економічного розвитку країни, їх вкладу в створення національних багатств, мають бути встановлені і гарантовані державою. Частина 4 ст. 13 Конституції декларує соціальну спрямованість економіки нашої країни. Оскільки заробітна плата для переважної більшості громадян України є основним джерелом існування важливо показати яким чином принцип соціальної справедливості відображено у нормах трудового права про оплату праці.

ст. 28 Закону України від 3 березня 1998 р. "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" відображає принцип соціальної справедливості щодо наслідків участі працівників у страйку. Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни. Час страйкупрацівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується. Час участі у страйку, що визнаний судом незаконним, не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.

Принцип демократизму. Розвиток особистості працівника на виробництві через його участь у справах підприємства, установи, організації є одним із показників соціального характеру держави України. Безперечно, участь представників працівників в управлінні виробництвом є складовою реалізації в трудовому праві принципів демократії, що виражається в можливості брати участь в управлінні державними справами, передбачених ч. 1 ст. 38 Конституції.

Безумовно, можна висунути як контр аргумент, що Конституція гарантує участь у державних справах, а не у справах окремого підприємства, установи, організації.

Однак визнання у ст. 1 Конституції нашої держави демокра тичною (тобто закріплення в Основному Законі правового прин ципу побудови влади в Україні), дає підстави стверджувати, що демократизм як принцип притаманний і трудовому праву.

Тому зміст будь-яких норм трудового права, які регулюють відносини управління (у тому числі й на підприємствах, установах, організаціях), має бути пронизано принципом демокра тизму. Інакше отримаємо нонсенс: держава Україна демокра тична, організація державної влади в Україні будується на прин цип! демократизму, а в організаціях, де реалізують своє право на працю мільйони громадян, порядок управління ґрунтується на авторитаризмі, відсутності будь-якого врахування прав і інтересів більшості громадян України. У країнах із ринковою економікою набувають усе більшого поширення нові тенденції » в управлінні підприємствами, які виявляються у співучасті працівників у справах підприємства і цей напрямок розглядається як один із найважливіших важелів економічного росту і соціальної стабільності.

Стаття 245 КЗпП, розвиваючи положення ч. 2 ст. 2 КЗпП про право працівників на управління підприємствами, установами, організаціями, встановлює ряд правових форм реалізації цього права. Перше -- працівник має право безпосередньо вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування, що кореспондується з обов'язком службових осіб розглядати критичні зауваження і пропозиції та повідомляти про вжиті заходи.

Однак належність цього права працівників ставиться під сумнів через те, що начебто це право е анахронізмом і рудиментом радянської системи управління економікою.

Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями як безпосередньо, так і через колективні форми, нітрохи не підриває авторитету і можливостей органів управлення. Навпаки, як показує практика європейських країн, участь працівників у прийнятті рішень, їх причетність до справ організацій, в яких вони працюють, підвищує міру їх власної відповідальності за долю організації.

Функція представництва трудового колективу реалізується за двома основними напрямами: захист інтересів працівників, який є виключною прерогати вою профспілок та спільне з роботодавцем прийняття управлінських рішень, яке є прерогативою інших органів представництва працівників.

Принцип повноправності працівників і роботодавців означає, що працівник і роботодавець для законодавця повинні бути абсо лютно рівноцінними і самодостатніми учасниками відносин, діяльність яких підпадає під правову регламентацію норм трудового права.

Важливою складовою забезпечення реалізації принципу повноправності працівника є законодавче закріплення права працівника на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації за рахунок коштів роботодавця, якщо така підготовка є необхідною складовою професійної діяльності працівника.

Так, ч. 2 ст. 69 ГК передбачає, що підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги згідно з законом своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

Принцип рівноправності працівників і роботодавців означає, що вони повинні мати рівні (але не однакові) права. Йдеться про так званий правовий паритет, що випливає із загального юридичного стану суб'єктів трудових правовідносин. Реалізація принципу рівноправності чітко простежується в нормі ч. 1 ст. 21 КЗпП, де встановлюються взаємні зобов'язання працівника і роботодавця.

Згідно з трудовим договором працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, із підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Крім того, трудове законодавство встановлює й взаємні обов'язки сторін.

Рівноправність сторін трудових правовідносин виявляється переважно через кореспонденцію обов'язків. Так, якщо ст. 139 КЗпП передбачає обов'язок працівників працювати чесно і сумлінно, то ст. 141 КЗпП покладає на роботодавця обов'язок правильно організувати працю працівників. Невиконання однією із сторін своїх обов'язків ставить під сумнів легітимність її претензій щодо виконання кореспондуючих обов'язків іншою стороною. На наш погляд, саме кореспонденція обов'язків надасть реального змісту рівності працівника і роботодавця у трудових правовідносинах.

Реальний ефект від реалізації в трудовому законодавстві принципу рівноправності можна отримати тільки за умови реалізації його разом п принципами повноправності працівника і роботодавця та диспозитивності. Така ідея вже знайшла відображення в актах МОП та європейських стандартах у сфері праці. Європейська соціальна хартія 1961 р., яка містить ряд фундаментальних соціально-економічних прав, серед яких і право на працю, включаючи як невід'ємну його частину право працівників на захист у разі звільнення.

Оптимальне поєднання інтересів працівників і роботодавців можливе через реалізацію у трудовому законодавстві таких важливих принципів трудового права, як-от: соціально-економічного партнерства, соціальної співпраці, соціального миру. Вони с логічним продовженням принципів. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації. Консолідація -- це об'єднання, згуртування навколо чого-небудь. Партнер -- це той, до кого ставляться нарівні, а не зверхньо. Соціально-економічне партнерство передбачає, що кожен із його учасників розглядається як повноцінний і самодостатній суб'єкт соціальних зв'язків. Співпраця розглядається як форма взаємодії між суб'єктами соціально-економічного партнерства. Ця взаємодія передбачає врахування інтересів інших учасників відносин, вирішення розбіжностей через діалог, конструктивне співробітництво, досягнення компромісу, відмову від ультиматумів.

Соціальний мир необхідно розглядати у двох аспектах: як мету соціально-економічного партнерства і як стан взаємин між суб'єктами соціально-економічного партнерства.

Соціального миру можна досягти тільки шляхом консолідації. Консолідація як принцип трудового права, передбачає об'єднання зусиль працівників, роботодавців і державної влади та згуртування їх навколо ідеї досягнення високого рівня добробуту громадян України. Такий підхід до взаємин основних суб'єктів соціально-економічних відносин чітко реалізує у трудовому законодавстві конституційне положення про те, що Україна -- соціальна держава. Соціальний підхід виявляється в турботі роботодавця про працюючих: безоплатне харчування, душові кабіни з гарячою водою, створення умов для комфортного відпочинку тощо. Тільки за такого підходу роботодавець досягає значних економічних результатів та уникає конфронтації і непорозумінь з працівниками

Демократична, соціальна і правова держава Україна не може вважатися такою, доки не гарантуватиме людині захисту від свавілля щодо неї. Свавілля -- це коли особа схильна діяти на власний розсуд, незважаючи на волю й думку інших. Захист працівника від свавілля роботодавця -- це ключовий принцип трудового права, від реалізації якого залежатиме соціальна спрямованість трудового законодавства.

3 названим вище принципом окреслюється принцип рівного ставлення до працівників із боку роботодавця. Цей принцип розвиває конституційну ідею про рівність громадян. Цей принцип трудового права зобов'язує роботодавця однаково ставитися до всіх працівників підприємства і забороняє дискримінаціюокремих робітників чи службовців.

Конституція і міжнародно-правові акти встановлюють ряд важливих норм, які запобігають проявам дискримінації певних категорій працівників. Так, відповідно ч. 3 ст. 24 Конституції рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям -- за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. Відповідно до ч. 2 цієї статті при відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов'язаний повідомити їм причини відмови у письмовій формі.

Стабільність трудових правовідносин -- це принцип, який складає серцевину норм трудового права, де виражається заступництво держави. Сюди можна віднести норми, які передбачають визначеність трудової функції працівника, обмеження щодо застосування строкових трудових договорів, позбавлення можливості роботодавця свавільно розривати трудові правовідносини тощо. Так, згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. А ч. 2 ст. 31 Дисциплінарного статуту митної служби України передбачає правило, відповідно до якого застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування.

Принципами інститутів дисциплінарної відповідальності працівників, матеріальної відповідальності працівників і матеріальної відповідальності роботодавця, які є інститутами трудового права, закріплені в Конституції принципи:

--визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

--ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19);

--рівність усіх у своїй гідності та правах і рівність усіх перед законом (ч. 1 ст. 21 і ч. 1 ст. 24);

--повага до гідності особи (ч. 1 ст. 28);

--гарантованість свободи та особистої недоторканності людини (ч. 1 ст. 29);

--недоторканність житла особи (ч. 1 ст. 30);

--гарантованість таємниці комунікацій особи (ст. 31);

--невтручання в особисте і сімейне життя людини (ч. 1 ст. 32);

--свобода думки і слова, вільне вираження поглядів і переконань (ч. 1 ст. 34);

--гарантованість судового захисту особи (ч. 1 ст. 55);

--неможливість двічі бути притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61);

--індивідуальний характер юридичної відповідальності особи (ч. 2 ст. 61);

--неможливість притягнення до відповідальності особи за відмову дати пояснення щодо себе (ч. 1 ст. 63);

-- не звільнення особи від юридичної відповідальності в разі незнання законів (ч. 2 ст. 68).

Крім принципів примусових заходів трудового права, які передбачено Конституцією, можна назвати и такі:

--розумність і оптимальність використання правового примусу щодо людини;

--справедливість і гуманізм;

--добросовісність у використанні правового примусу;

--адекватність правового примусу порушеному праву або невиконаному обов'язку;

Розділ 3. Характеристика принципів закріплених в проекті Трудового кодексу України.

Необхідність прийняття нового Трудового кодексу України обумовлена докорінними змінами всієї системи суспільних відносин,що відбуваються в Україні у зв'язку з формуванням ринкових відносин та соціально-економічних перетворень і тією чи іншою мірою пов'язані з працею. Виникла величезна низка поблем різної визначеності, що мають вирішуватися засобами трудового права. А законодавство про працю, не завжди в змозі забезпечити належний рівень трудових відносин, що в кінцевому підсумку негативно позначається на рівні гарантій трудових прав працівників.

Метою проекту є забезнеченняправового регулювання трудових і пов'язаних зними відносин, дотримання державних гарантій трудових прав працюючих, створеня належних умов захисту інтересів працівників і роботодавців у сфері організації виробничих відносин, а також можливостей для розвитку соціального партнерства віх учасників трудових і пов'язаних з ними відносин.

Не відмовився законодавець від ідеї законодавчого закріплення основних засад (принципів) і під час розробки проекту Трудового кодексу України. У цьому проекті формулюється 19 основних засад правового регулювання трудових відносин (ст. 3). Крім того, в наступних статтях проекту вміщено положення про недопущення дискримінації та заборону примусової праці.

До основних засад (принципів) належать законодавчі положення, які закріплені в ст. 2 Кодексу законів про працю або внесені до ст. 3 проекту Трудового кодексу України.

Під основними засадами (принципами) законодавства про працю слід розуміти тільки ті керівні ідеї, що формулюються в законодавчих актах. Але не всі вони позначаються в актах законодавства про працю як основні засади (принципи).

Одним з найважливіших, фундаментальних принципів у галузі людських прав є принцип рівності, яка визнається загальним правом людських істот.

Рівність передбачає відсутність дискримінації, і принципи рівності і відсутності дискримінації є взаємодоповнюючими. Так, рівність перед законом означає, що до однакових фактів має бути однакове ставлення, а відсутність дискримінації означає, що будь-яке розрізнення чи диференціювання забороняються без належного і об'єктивного виправдання. Міжнародними документами забороняється дискримінація за такими ознаками як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політична позиція чи точка зору, національне чи соціальне походження, майновий стан чи місце народження і походження за народженням.

Є дві форми дискримінації - пряма і непряма. Пряма дискримінація - це відверте розрізнення без розумного і об'єктивного виправдання. Непряма дискримінація - це коли розрізнення робиться на основі начебто нейтрального критерію, який на перший погляд не підпадає під заборону певного виду дискримінації, але результати такого розрізнення приводять до прямо забороненого розрізнення.

У нормах соціальної безпеки, наприклад, часто робиться розрізнення між тими, хто достатньо заробляє собі на життя, і тими, хто не заробляє. Таке розрізнення часто приводить до дискримінації жінок, оскільки серед жінок більше таких, хто не заробляє собі на життя. З цієї точки зору, наприклад, українське пенсійне право, не будучи дискримінаційним по суті, призводить до дискримінації жінок у сфері соціальної безпеки.

Характеристика основних засад (принципів) як керівних ідей дає підстави вважати, що колізії між основними засадами (принципами) та конкретними правовими нормами мають вирішувати на користь перших. Але чинне законодавство про працю жодних підстав для такого висновку не дає. За загальним правилом основні засади (принципи), закріплені в законодавчих актах, є загальними правовими приписами, а перевагу в застосуванні мають конкретні (спеціальні) правові норми.

Щоправда, такого правила також не закріплює жоден законодавчий акт. Але воно випливає з логіки нормативно-правових актів.

Однак теза про переважне застосування конкретних правових норм перед основними засадами (принципами) правового регулювання трудових відносин потребує певного уточнення.

По-перше, якщо взяти ст. 2 КЗпП чи ст. 3 проекту Трудового кодексу, то помітимо тут положення, які відтворюють положення Конституції, а отже, мають юридичну силу конституційних положень і перевагу в застосуванні перед конкретними нормами, що формулюються у Кодексі законів про працю, інших законах, а тим паче у підзаконних актах.

По-друге, слід брати до уваги й те, що принципи правового регулювання трудових відносин, які формулюються в законодавчих актах, не можуть застосовуватись усупереч конкретним нормам, що регулюються в актах такої само або вищої юридичної сили, але можуть застосовуватись усупереч конкретним правовим нормам, які формулюються в підзаконних нормативно-правових актах.

Висновок

Принципи права - керівні засади, ідеї, які зумовилені об'єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання. Значення принципів права полягає в тому, щр вони у стислому вигляді, концетровано, відображають найсуттєвіші риси комплексу правових норм у конкретній сфері суспільних відносин.

Сучасний розвиток наукових досліджень проблеми принципів права свідчить про визнання існування принципів права як певних соціальних цінностей ще до того, як вони втілюються в юридичні принципи норми. Зокрема, виділяються загальнолюдські принципи права і принципи права юридичного. Кожний принцип права спочатку існує загальносоціальний, а потім, за використанням його юридичною практикою й осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права.

Загальносоціальне право розуміється як право, яке формується усіма соціальними інститутами громадянського суспільства, воно виникає стихійно і створюється безпосередньо людьми. Це право зумовлено природною свідомістю людей та іхніми життєвими потребами. Норми загальносоціального права виступають основою, керівними ідеями для юридичного права, що створюється державою в особі її державних органів. Отже, принципи загальносоціального права виступають первинною категорією, а принципи юридичного права - вторинною, похідною. При цьому система чинних юридичних норм має відповідати принципам загальносоціального права, інакше ці норми втрачають свою регулятивну здатність. Норми залишаються, але не застосовуються й утворюють так зване мертве право.

Принципи права юридичного відображені внормативно-правових актах у вигляді окремих положень - норм-принципів, норм-декларацій, норм-концепцій, або існують у прихованому вигляді в інших юридичних нормах, у їх сукупності, й становлять собою керівні ідеї, положення, на чких базується юридичне право.

За допомогою юридичних принципів виявляються закономірності та властивості права як самостійного соціального явища, удосконалюються система, структура права і правове регулювання. Правові принципи важливі для нормотворчої і правозастосовчої діяльності. Вони слугують тим правовим орієнтиром, виходячи з якого законодавець формулює галузеві норми, вносить зміни і доповнення до чинних, нормативних актів. Правові принципи допоиогають глибше зрозуміти значення конкретних норм і визначають тенденції розвитку законодавста.

Принципи є узагальнюючим відображенням змісту всієї галузі права, забезпечують єдність процесу його становлення, реалізації, охорони та вказують на тенденцію розвитку певної галузі в майбутньому.

Размещено на Allbest.ru