Поняття бюджетного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БЮДЖЕТУ

1.1.Поняття і значення бюджету для функціонування держави

1.2.Зміст та структура бюджету

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1.Бюджетне право як підгалузь фінансового права

2.2.Предмет та особливості бюджетного права України. Бюджетно-правові норми та правовідносини

2.3.Бюджетні повноваження держави та органів місцевого самоврядування

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% ), то з'являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.

Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпосередньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже (у фінансовому плані ).

Мета цієї курсової роботи розкрити структуру державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, а також запропонувати методи збалансування і оптимізації цих частин та шляхи досягнення стану бездефіцитності.

Об'єктом дослідження та завданням у цій курсовій є - сам державний бюджет та бюджетне право, поняття,предмет та значення державного бюджету.

Предметом є розгляд бюджетного права як фінансової категорії.

Конституція України надає право на власний бюджет як матеріально-фінансову базу функціонування державі і органам місцевого самоврядування всіх рівнів. Загальне право на бюджет містить низку повноважень для кожного суб'єкта бюджетних правовідносин, що визначаються чинним законодавством. Оскільки бюджет для органу державної влади і органу місцевого самоврядування є основним централізованим фондом грошових коштів, без якого неможливе його існування, всі відносини, що виникають у галузі бюджетної діяльності, регулюються нормами фінансового (бюджетного) права.Конституційне право на бюджет у держави й органа місцевого самоврядування робить їх суб'єктами бюджетного права. Законодавством визначається зміст цієї правоздатності, тобто сукупність суб'єктивних прав і обов'язків, які мають держава і органи місцевого самоврядування в галузі бюджету. Причому права і обов'язки у галузі бюджету названих вище суб'єктів установлюються не тільки бюджетним законодавством, а й законами про органи місцевого самоврядування і т. ін. Для того, щоб в сукупності визначити права та обов'язки держави і органів місцевого самоврядування у галузі їхніх бюджетів, потрібно "зібрати" норми різних галузей права в єдиний правовий інститут. Ці норми належать до конституційного, адміністративного і фінансового права.

Окремо такий інститут не існує, проте для визначення найважливіших суб'єктивних повноважень органів держави і органів місцевого самоврядування в галузі їхніх бюджетів потрібно досліджувати норми конституційного, адміністративного й фінансового права, Окремо такий інститут не існує, проте для визначення найважливіших суб'єктивних повноважень органів держави і органів місцевого самоврядування в галузі їхніх бюджетів потрібно досліджувати норми конституційного, адміністративного й фінансового права, тобто інститут бюджетних прав або повноважень є міжгалузевим і містить норми різних публічних галузей права, які регламентують суб'єктивні бюджетні права органів держави і місцевого самоврядування. Отже, до нього слід віднести норми конституційного, адміністративного права і все бюджетне право.

бюджетне право дохідна видаткова

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БЮДЖЕТУ

1.1 Поняття і значення бюджету для функціонування держави

Однією з характерних рис державного управління у промислово розвинутих демократичних країнах є загальнодержавна бюджетна система та власний бюджет.

Термін "бюджет" походить від давньофранцузького - шкіряний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування державної скарбниці та витрачання коштів з неї. В означений день канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто сумку, у якій містилися папери або рахунки, в сучасному розумінні - проголошував законопроект, у якому він, незабаром після закінчення фінансового року, викладав перед Палатою громад минулорічні фінансові результати та кошторис доходів і видатків на наступний період. Ці документи уряд давав на схвалення парламенту. Лише з кінця XVIII ст. бюджетом став називатися і той документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався представницьким органом. [14, c.45]

Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів, а повсякденні процедури ведення фінансових справ залежать від нього. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних та приватних фінансів, у тому числі витрат. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду й те, як ця політика впливає на напрям і темпи зростання основних показників економіки, включаючи рівні цін, зайнятість і процентні ставки. [18, с. 78-80]

Водночас обговорення бюджету і підготовчі заходи, що їм передують, є надзвичайно важливим засобом розробки політики за участю громадськості, який визначає роль уряду у житті держави. Бюджетний цикл є організаційною основою контролю і впорядкування державних фінансів, а також підвалиною підзвітності всіх ланок уряду.

Сучасна організація державних фінансів є наслідком майже двохсотрічного розвитку після свідомого розриву зі старими, до бюджетними системами. Концепція бюджету, у XIX ст. майже всюди прийнята західним світом, була однією з цілої низки реформ, таких як загальне виборче право, податки на прибутки громадян та корпорацій, підзвітність урядового апарату і програми соціального забезпечення. Бюджет в економічному розумінні являє собою сукупність грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. [23, с. 56-58]

Як зазначають науковці, права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках:

1) на виконанні нею зазначених суспільних функцій, оскільки централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій;

2) держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. [14, с.45-46]У такому розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику.

За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави. Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Бюджет - це не стала категорія, навпаки, він перебуває у постійному русу, оскільки щоденно до нього через Єдиний казначейський рахунок надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Проте бюджет є чимось набагато більшим, ніж просто сума кількісних показників. Завдяки йому фінансуються національні програми, у тому числі пов'язані із соціальним забезпеченням населення. Він є засобом вкладення держави капіталів у своє майбутнє як шляхом матеріального будівництва, скажімо, прокладанням автострад, так і через удосконалення якісного складу населення, як, наприклад, фахова підготовка й освіта.[2] Це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян.

У зв'язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин.

Бюджет, затверджений на рівні закону на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати.

Закон про бюджет покладає на орган виконавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням виконання функцій держави. Бюджетні акти відзначаються великим обсягом (у деяких країнах це цілі бюджетні книги) і складаються з трьох основних частин:

1) пояснювальна записка, яку готує переважно міністр фінансів і в якій коротко викладено еволюцію рівня суспільного добробуту, звіт про кошторисні періоди, ще "не захищені" законами про виконання бюджету, огляд стану справ у казначействі, пропозиції щодо вдосконалення фінансового законодавства тощо; 2) власне текст бюджетного акта; 3) документи в додатках: таблиці розподілу кредитів за міністерствами, дефіцити міністерств, борг і т. ін.

Бюджетний кодекс України[2] визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функції які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Відповідно, закон про Державний бюджет - це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Політичне значення бюджету полягає в тому, що законодавчий орган своїм волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свій контроль. [2]Бюджет є документом, що обмежує і розподіляє фінансові ресурси, які уряд використовуватиме для надання допомоги і послуг з метою поліпшити добробут народу. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду. Такі самі риси характерні і для муніципальних фінансів. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. [16, с.24]

Головне призначення державних фінансів - через різноманітні фінансові інституції сприяти успішному економічному і соціальному розвиткові держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має те, скільки фінансових ресурсів від загальної їх кількості, створюваних у державі, вона акумулює у своєму розпорядженні і на які цілі використовує. [24, с.46-48]Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності фінансового механізму.

У сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих фондів коштів дістає відображення бюджетна політика.

Бюджетна політика - це діяльність органів державної влади щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілу й перерозподілу бюджетних ресурсів та забезпечення всеохоплюючого контролю за їх використанням. Залежно від структури бюджетних видатків така політика має соціальне, економічне або військове спрямування. [16, c.24-26]В Україні згідно з Конституцією бюджетна політика повинна мати соціально-економічне спрямування. Базуючись на нормах чинного законодавства, в першу чергу Основного Закону та Бюджетного кодексу, державна влада, втілюючи бюджетну політику, визначає засади бюджетного устрою країни та побудову її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з державами Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо. [13, c.45]

Після возз'єднання України з Росією ще майже півстоліття Україна зберігала всі атрибути державності, у тому числі самостійність фінансового господарства. На початку 20-х років XVII ст. уряд царської Росії почав стягувати значні суми коштів у своє розпорядження. Можна вважати, що з цього часу настав період, який тривав 280 років, коли Україна стала колонією, змушеною вносити на потреби метрополії більше ніж четверту частину свого національного доходу.

Протягом 1917-1919 років робилися спроби створити власну бюджетну систему. Зокрема, 1 березня 1918 р. Центральною Радою був прийнятий закон про впровадження власної валюти - гривні. У травні цього ж року проведено ряд заходів щодо випуску вітчизняних платіжних засобів та підписання угод з деякими країнами Європи про одержання позик на вигідних для України умовах. Введена в обіг національна валюта, незважаючи на економічний спад та постійні воєнні дії, певний час залишалася досить міцною завдяки забезпеченню природними багатствами України, зокрема цукром. Відповідно до положень Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) до компетенції Всенародних Зборів, що були верховним органом влади, було віднесено встановлення одиниці міри, ваги і монети УНР. Національний Союз мав приймати щорічний бюджет і наділявся правами оподатковувати своїх членів на підставах, установлених для загальнодержавного оподаткування, та робити позики й уживати інших фінансових заходів щодо забезпечення його діяльності. Під керівництвом міністра фінансів А. Ржепецького був створений державний бюджет. [21, c.56-57]

Утворення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції було конкретизовано в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого: єдність бюджетної системи; централізація податкового законодавства у віданні союзних органів і регламентація видатків; включення бюджетів союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу. В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. [17, c.78-70]Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальним групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

Як незалежна держава Україна склала перший проект державного бюджету тільки на 1992 р. Через нього перерозподілялося понад 60% національного доходу і 70 % фінансових ресурсів держави. Він був зведений з дефіцитом менше ніж 3% доходів. З 1991 р. також почалося формування власної бюджетної системи країни, розробка бюджетних процедур, створення власного бюджетного законодавства.

Згідно з чинним законодавством України бюджетний період (тобто період дії акта про бюджет, затвердженого представницьким органом) для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Слід зазначити, що не всі країни встановлюють бюджетний період, який збігається з календарним роком, що пояснюється часом проведення бюджетної сесії представницьких органів. Так, зокрема, фінансовий рік за законодавством США - це часовий цикл, протягом якого уряд здійснює свої фінансові операції, який розпочинається 1 жовтня і закінчується 30 серпня. У Великій Британії та Данії бюджетний період триває з 1 квітня по 31 березня; в Італії, Норвегії, Японії - зі липня по 30 червня. Ряд європейських країн, зокрема Франція, Іспанія, Австрія тощо, вважає за доцільне закріпити на законодавчому рівні збіг календарного та фінансового року.

Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж календарний рік.[1] До особливих обставин належать: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; 3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної економічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф. У такому разі Бюджетний кодекс залишає за органами місцевої влади право встановлювати бюджетні періоди по місцевих бюджетах на такий самий період. [1]

Як свідчить практика, не всі бюджетні рахунки можуть бути зведені за час бюджетного періоду (в першу чергу за капіталовкладеннями), і тому законодавство багатьох країн дозволяє використовувати бюджетні асигнування минулого року протягом певного періоду, який має назву пільгового строку (як правило, 1-2 місяці). Час, що складається з бюджетного періоду та пільгових строків, має назву рахункового періоду.

Отже, призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, зокрема між державою і підприємницькими структурами у процесі мобілізації доходів, нагромаджень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Дослідження та аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, його правове значення, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика.[17, c.98-101]

1.2 Зміст та структура бюджету

Зміст бюджету полягає не в тому, що це сукупність грошових коштів, які знаходяться на певному рахунку. Запланованої в бюджеті суми коштів ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після їх надходження на бюджетний рахунок, вони використовуються для державних потреб. Бюджет як план утворення і використання фінансових ресурсів, повинен містити способи їхнього отримання та напрямки і об'єми їхнього використання, тобто містити розпис доходів та видатків. (зверніть увагу на слова обов'язки по мобілізації коштів і повноваження по використанню).[15, c.12-16] Професор Іловайський визначав бюджет як загальне можливе обчислення майбутніх видатків і очікуваних для покриття їх доходів держави з підведеним балансом для певного майбутнього періоду -бюджетного періоду, року.

Отже, бюджет - установлений нормами закону, прийнятого Верховною Радою або рішеннями місцевих рад, план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.[2]

Бюджет - це основний фінансовий план держави. Для нього характерними є ряд таких ознак:

1.Бюджет є універсальним фінансовим планом, оскільки його показники охоплюють практично всі галузі і сфери економічного і соціального життя. Всі інші фінансові плани мають більш вузьку сферу застосування і реалізації (для установ, галузей).

2. Він відіграє координуючу роль по відношенню до всіх інших планів, оскільки його показники взаємопов'язані з показниками всіх інших фінансових планів. Будь-яке міністерство має свій фінансовий план (кошторис) але він залежить від бюджету з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі.

3.Приватний підприємець має свій план - те що в ньому відображено це його власність(недоторкана), але він пов'язаний з державним через податки. Університет, як бюджетна установа - його доходи - асигнування з бюджету.

Структура (складові частини) бюджету (ст. 13 БК). Виділяють, що бюджет структурно організований по вертикалі - доходи і видатки і по горизонталі - загальний і спеціальний фонди. Так, бюджет кожної держави складається з доходів і видатків. Склад доходів визначається касовою і економічною природою держави, а видатки - функціями держави. [25 c.46-57] Аналізуючи видатки дізнаємося про напрямки і функції держави. Щодо загального і спеціального фонду: загальний фонд включає: всі доходи бюджету, крім тих, що призначення для зарахування до спеціального фонду. Це надходження, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних виплат і не призначені на конкретну мету. Всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету. Фінансування загального фонду бюджету. Фінансування бюджету (п. 38 ст.1) - надходження та витрати у зв'язку із зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету. Фінансування здійснюється за такими ознаками: за типом кредитора або за типом боргового зобов'язання.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1.Бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2.Гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3.Різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди визначається законом про Держбюджет. Підставою для створення спеціального фонду місцевого бюджету може бути виключно Закон Про Держбюджет. Передача коштів між загальним та спеціальним фондом дозволяється тільки в межах бюджетних призначень, шляхом внесення змін до Закону про бюджету чи рішення відповідної ради.

Українське законодавство передбачає граничний розмір дефіциту (ущорічних актах про бюджет) і заходи боротьби з ним. Так в ст. 14 БК дозволяється дефіцитний бюджет при наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту. Джерелами фінансування є державні внутрішні та зовнішні запозичення. Позики залучаються виключно в розмірах передбачених бюджетом. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком необхідності (збереження загальної економічної рівноваги). Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України.[2, ст.14]

Протилежною за змістом категорією є бюджетний профіцит- перевищеннядоходів бюджету над його видатками. Профіцит затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу. Питання правового регулювання запозичень визначено в главі 3 БК. У державному бюджеті України обов'язково передбачається резервний фонд. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Порядок використання цих коштів визначається Кабінетом Міністрів. Щодо місцевих бюджетів то рішення про необхідність його створення приймає відповідна рада. Бюджет затверджується правовим актом Верховної Ради (закон), Рішенням органу місцевого самоврядування. Це оболонка бюджету, його правова форма. В ньому містяться узагальнені показники.[2]

Згідно п.20 ст.1 БК закон про Державний бюджет України - це закон який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання державного бюджету України протягом бюджетного періоду. П.35 ст. 1 визначає, що рішення про місцевий бюджет - нормативно-правовий акт ВР АРК чи відповідної ради, виданий в установленому законодавством україни порядку, що містить затверджені повноваження відповідно Раді міністрів АРК, місцевій державній адміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.[6]

В Ст. 96 Конституції України закріплено, що Державний бюджет затверджується щорічно на період з 1 січня по 31 грудня. Період дії акту про бюджет і самого бюджету має назву бюджетного періоду (фінансовий період). Згідно ст.3 БК такий бюджетний період встановлюється для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України. У разі прийняття Держбюджету на інший період, місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий же період. [1, ст.96]

Бюджетний кодекс визначає наявність особливих обставин, за який бюджетний період може бути змінено:введення воєнного стану оголошення надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф.[2]

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1 Бюджетне право, як підгалузь фінансового права

Бюджетне право є інститутом фінансового права України. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет є центральною ланкою фінансової системи держави, а фінанси, як уже зазначалося, це система грошових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються централізовані грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій держави або органу місцевого самоврядування. Тому сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері бюджету, і становлять бюджетне право, є основним розділом фінансового права. Предмет бюджетного права становлять відносини України та органів місцевого самоврядування в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і відповідних місцевих представницьких та виконавських органів. Відносини, що регулюються бюджетним правом, виникають у зв'язку зі створенням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які надходять у розпорядження держави та органів місцевого самоврядування на кожній території. їх можна об'єднати в певні групи, що регулюють окремі сторони бюджетної діяльності й досить чітко відрізняються одна від одної:

1) види бюджетів, що належать до бюджетної системи України, принципи їх зв'язку;

2) структура доходів і видатків як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів і витрат між бюджетами;

3) повноваження України і місцевих органів самоврядування у сфері бюджетної діяльності.

У юридичній літературі норми бюджетного права за змістом поділяють на матеріальні й процесуальні. Бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи України, перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а також повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин у галузі бюджетів. Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету -складання і розгляд його проекту, затвердження і виконання бюджету, а також складання, розгляду й затвердження звіту про його виконання. Для здійснення владних повноважень представницькі органи держави чи окремих адміністративно-територіальних одиниць повинні мати в своєму розпорядженні грошовий фонд - бюджет. Право на самостійний бюджет є основним матеріальним правом, з якого випливають інші права - право на надходження до бюджету визначених законодавством доходів і фінансування заходів, пов'язаних з їх функціонуванням.

Отже, бюджетне право України як підгалузь фінансового права - це сукупність правових норм, що регулюють бюджетний устрій, структуру й порядок розподілу доходів і видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

2.2 Предмет та особливості бюджетного права України. Бюджетно-правові норми та правовідносини

Предметом бюджетного права є відносини з приводу формування та використання державного і місцевих бюджетів. Іншими словами відносини, регульовані бюджетним правом, виникають у зв'язку з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів грошових коштів, які поступають у розпорядження держави і органів місцевого самоврядування на кожній території. [23, с.23-25]Ці відносини можна об'єднати в певні групи, які регулюють окремі сторони бюджетної діяльності:

1) види бюджетів, що входять у бюджетну систему України, принципи їх зв'язку;

2) структуру доходів і витрат як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів та витрат між бюджетами;

3) повноваження України і місцевих органів самоврядування у сфері бюджетної діяльності.

Бюджетні відносини виникають між:

1. Україною в особі Верховної Ради України й Автономною Республікою Крим, територіально-адміністративними одиницями в особі органів влади АРК і органів місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом доходів та витрат між Державним і місцевими бюджетами, утвердженням нормативів відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів, складанням, розглядом та встановленням різних видів бюджетів.

2. Між Верховною Радою України, представницькими органами АРК і місцевого самоврядування та відповідними органами виконавчої влади з приводу затвердження бюджетів і звітів про їх виконання.

3. Між фінансовими органами, іншими органами державної виконавчої влади і місцевими органами виконавчої влади, державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями з приводу складання, розгляду і виконання бюджетів.

4. Між фінансовими органами та кредитними установами з приводу касового виконання бюджетів.

Не можуть бути суб'єктами бюджетних правовідносин окремі комерційні підприємства, суспільні організації, окремі громадяни. За певних умов вони стають суб'єктами податкових, кредитних правовідносин, але не бюджетних. Вони не беруть участі в утворенні бюджетної системи, розподілі доходів і витрат між ланками бюджетної системи, складанні, розгляді та виконанні бюджетів. Бюджетні правовідносини, як вид фінансових, виникають виключно на підставі нормативно-правового акту - акту про бюджет - Закону про Державний бюджет, рішення органу місцевого самоврядування про місцевий бюджет, які відповідно до чинного законодавства всіх країн приймаються на один рік. Як виду фінансових правовідносин бюджетним властиві особливості - їх виникнення з фінансової діяльності і грошовий характер; одна сторона відносин наділена владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони, яке б місце в системі органів держави вона не займала; виникнення, зміна та припинення їх завжди пов'язано з нормативно-правовими актами. Проте бюджетні відносини виникають з окремого виду фінансової діяльності, тому вони мають свої специфічні особливості. По-перше, як і всі види фінансових, бюджетні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на основі законів (ст. 92 Конституції України). Стаття 96 Конституції України встановила, що Державний бюджет України затверджується на період з 1 січня по 31 грудня, тобто закон про Державний бюджет приймається на річний (бюджетний період), отже, всі відносини, що виникають на основі закону про Державний бюджет, діють один період - з 1 січня по 31 грудня. Це дозволяє зробити висновок, що бюджетні правовідносини мають періодичний характер. З початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про Державний бюджет або рішення місцевої ради про місцевий бюджет виникають нові бюджетні правовідносини. Якщо в цих актах про відповідні бюджети йдеться про тих же суб'єктів правовідносин, які брали участь у них у минулому бюджетному періоді, то з початком нового бюджетного періоду відношення поновлюються та тривають до закінчення року. Другою особливістю бюджетних правовідносин є те, що в них бере участь більш вузьке коло суб'єктів, ніж в інших видах фінансових відносин. [1]Суб'єктами бюджетного права є юридичні особи, що беруть участь у розподілі доходів і витрат між різними видами бюджетів, або одержують з Державного або місцевого бюджетів грошові кошти в різних формах (фінансування, дотацію, субвенцію та ін.), або які беруть участь у стадіях (однієї стадії) бюджетного процесу. Таким чином, не бувають суб'єктами бюджетних правовідносин юридичні особи - підприємства й організації недержавної і немуніципальної форми власності. їх взаємостосунки з бюджетом здійснюються через податкові або кредитні відносини. Не можуть бути суб'єктами бюджетних правовідносин і окремі громадяни. їх взаємостосунки з бюджетом також здійснюються через податкові, трудові та інші види правовідносин.[1]

Бюджетні відносини згідно зі ст. 4 Бюджетного кодексу України регулюються: Конституцією України, нормами статі Бюджетного кодексу України; законами про Державний бюджет України, законами України, що встановлюють джерела доходів Державного і місцевих бюджетів; нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які стосуються формування та виконання Державного і місцевих бюджетів, нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України; рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України. Основним систематизованим актом серед названих джерел є Бюджетний кодекс, який уведений у дію з 8 липня 2010 року і складається з шести розділів.[2, ст.4]

Розділ перший. Загальні положення. В розділі визначаються відносини, які регулюються кодексом, роз'яснюються основні терміни, даються поняття бюджетного періоду, перелік джерел бюджетного законодавства, принципи побудови бюджетної системи, поняття бюджетної класифікації. В ньому міститься поняття бюджетного процесу по Державному і місцевим бюджетам. Визначені головні розпорядники бюджетних коштів, їх повноваження, порядок формування резервного фонду для різних видів бюджетів, порядок проведення фінансового контролю та аудиту, обнародування бюджетних матеріалів.

Розділ другий. Державний бюджет України. Тут визначається склад доходів і видатків Державного бюджету. Розкривається порядок складання прогнозів Державного бюджету України, основних напрямів бюджетної політики, розгляду проекту бюджету Верховною Радою в трьох читаннях, затвердження Державного бюджету України; також розкрита роль Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства в різних стадіях бюджетного процесу. Визначені основи ведення бухгалтерського обліку і висновки бюджету після закінчення бюджетного періоду.

Розділ третій. Місцеві бюджети. Визначаються доходи і витрати місцевих бюджетів, закріплені за місцевими бюджетами. Розкриваються стадії бюджетного процесу по місцевих бюджетах.

Розділ четвертий. Міжбюджетні відносини. Визначаються критерії розмежування видів витрат між бюджетами і вказуються витрати, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Розкривається механізм передачі коштів для виконання власних повноважень між місцевими бюджетами і передача права на виконання делегованих повноважень. Визначаються фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, регулюються питання міжбюджетних трансфертів, дотацій вирівнювання місцевим бюджетам, різних видів субвенцій з Державного бюджету.

Розділ п'ятий. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства і відповідальність за бюджетні правопорушення. В розділі визначаються повноваження з контролю за дотриманням законодавства Верховної Ради України, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевих рад. Даються поняття бюджетного правопорушення, критерії нецільового використання бюджетних коштів, визначений порядок прийняття рішення про накладення стягнення й оскарження його і закріплюється за Міністерством фінансів визначення форми, порядку та передачі за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення.

У зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу положення нормативно-правових актів при здійсненні бюджетного процесу можуть застосовуватися лише тоді, коли вони не суперечать нормам Конституції України, Бюджетного кодексу України і законів про Державний бюджет України. Якщо норми чинного бюджетного законодавства входять в суперечність з нормами міжнародних договорів України, представлених на ратифікацію, Верховна Рада розглядає разом з ратифікацією договору проекти законів про зміну відповідних норм бюджетного законодавства України. У тих випадках, коли у Верховну Раду України подаються законопроекти, що впливають на прибуткову і витратну частину бюджету (ст. 27 Бюджетного кодексу України), вони повинні отримати експертний висновок Комітету із питань бюджету Верховної Ради і Міністерства фінансів України. Такі закони повинні бути обнародувані до 15 серпня року, що передує плановому бюджетному періоду. Інакше вони можуть застосовуватися тільки з початком бюджетного періоду, наступного за плановим.[2]

Бюджетно-правові норми регулюють відносини при встановленні бюджетної системи, розподілі витрат і доходів між окремими видами бюджетів у процесі складання, розгляду, затвердження бюджетів, виконання їх та звітності про їх виконання. Особливістю юридичного змісту бюджетно-правових норм є те, що вони встановлюють правила поведінки для окремого кола суб'єктів, які відрізняються від суб'єктів інших видів фінансово-правових відносин. Це коло вужче, ніж скажемо в податкових або кредитних відносинах. Бюджетно-правові норми прийнято підрозділяти на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні встановлюють матеріальний зміст бюджету, тобто структуру бюджетної системи, перелік доходів та витрат, їх об'єми, розмежування доходів і витрат між окремими видами бюджетів, розміри резервних фондів, повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин у сфері бюджетів та ін. Матеріальні норми об'єднуються в правовий інститут "бюджетний устрій" і входять у розділ фінансового права - бюджетне право. Процесуальні бюджетно-правові норми також складають окремий інститут фінансового права, який входить у розділ "бюджетне право" і регулюють відносини, які виникають при складанні, розгляді проекту бюджету; затвердженні та виконанні бюджету; складанні, розгляді й затвердженні звіту про виконання бюджету. Бюджетно-правові норми, що становлять бюджетне право, є видом фінансово-правових норм. їм властиві розглянуті вже певні особливості. Вони всі виражені в імперативній формі, що має категоричний характер. Усі суми платежів до бюджету, заплановані при складанні проекту бюджету, стають обов'язковими після прийняття акту про бюджет. Виконавчі органи повинні виконувати обов'язки, покладені на них законом про Державний бюджет і рішеннями місцевих рад про місцеві бюджети зі збору доходів, та мають право на цільове витрачання їх в розмірах, передбачених у цих актах. Під суб'єктами бюджетно-правових відносин розуміють їх учасників. Кожний суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі доходів і витрат між бюджетами, отриманні бюджетних коштів, складанні, розгляді, затвердженні, касовому виконанні бюджетів, складанні звітності та її затвердженні. Всі учасники бюджетних відносин мають права і обов'язки, покладені на них нормами актів бюджетного законодавства. Врегульовані бюджетно-правовими нормами бюджетні відносини приймають форму бюджетних правовідносин.[3]

2.3 Бюджетні повноваження держави та органів місцевого самоврядування

Бюджетні повноваження України як суверенної держави визначаються насамперед Конституцією України. На основі норм Конституції бюджетні повноваження розподіляються між представницькими й виконавчими органами різних рівнів. Розподіл бюджетних повноважень між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування здійснюється залежно від розподілу компетенції між гілками влади нормами Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу України). Розмежування бюджетних повноважень по вертикалі між представницькими і виконавчими органами держави та органами місцевого самоврядування ґрунтується на нормах Конституції України, за якими розподіляють повноваження між законодавчими і виконавчими органами державної влади та органами місцевого самоврядування і їх виконавчими органами.

Повноваження України як суверенної держави у сфері бюджету широкі. У Бюджетному кодексі вони конкретизуються через повноваження органів державної влади, що виступають від імені держави. [2, 1]Відповідно до норм статей Конституції України і Бюджетного кодексу до повноважень України у галузі бюджету належать:

- визначення основних напрямів бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу); встановлення загальних принципів організації і функціонування бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України і статті 5-7 Бюджетного кодексу); визначення видів видатків, що вносяться до Державного бюджету і місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановлює, шо виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і цільова спрямованість цих витрат, а також критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами (ст. 87 Бюджетного кодексу);

- визначення джерел доходів, за рахунок яких формуються державний і місцеві бюджети, оскільки ст. 92 Конституції України встановлює, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами;

- розподіл джерел доходів між Державним і місцевими бюджетами (ст. 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

- розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ст. 88-90 Бюджетного кодексу); визначення дотації на вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) і коштів, що передаються до Державного бюджету з місцевих бюджетів (ст. 100 Бюджетного кодексу); визначення видів субвенцій, що передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102,103,105 Бюджетного кодексу), і порядку надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу); затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст. 8-12 Бюджетного кодексу); встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі ст. 95 і 142 Конституції України та ст. 64-69,73, 74 Бюджетного кодексу; встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143 Конституції України, статті Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу); встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (ст. 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу); складання зведеного бюджету і звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу); здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 109-115 Бюджетного кодексу). Ці повноваження Україна має як держава, на території якої здійснюється єдина бюджетно-фінансова політика.

Друга група повноважень України пов'язана з тим, що головну роль у її бюджетній системі відіграє Державний бюджет. У сфері свого бюджету держава має такі повноваження: на затвердження Державного бюджету України відповідно до ст. 85 Конституції України і ч. 5 ст. 44 Бюджетного кодексу; на складання Державного бюджету за загальним і спеціальним фондами (ст. 13 Бюджетного кодексу і Закон про Державний бюджет на відповідний бюджетний період); на отримання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу; на визначення напрямів використання бюджетних асигнувань (призначень) і їх розмірів за напрямами (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бюджетного кодексу); на створення в Державному бюджеті резервного фонду для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, розміром не більш як один відсоток обсягу витрат загального фонду бюджету (ст. 24 Бюджетного кодексу); на визначення видів видатків, які внесено до Державного бюджету і які забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність і суверенітет, незалежне судочинство та інші витрати, що не передаються до місцевих бюджетів; на надання трансфертів з Державного бюджету у вигляді:

1) дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенції на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання державою податкових пільг;

4) субвенції на виконання інвестиційних проектів;

5) інших субвенцій. Розміри цих міжбюджетних трансфертів затверджуються в Державному бюджеті окремо для кожного бюджету.

У межах повноважень, що встановлюються щорічними законами про Державний бюджет, Кабінет Міністрів України в особі міністра фінансів може надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктами підприємницької діяльності на умовах платності, терміновості, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від інших суб'єктів (ст. 17 Бюджетного кодексу). Законом про Державний бюджет України Верховна Рада України щорічно встановлює граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу, основна сума якого не повинна перевищувати 60% фактичного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу). Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень в межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України (ст. 15 Бюджетного кодексу України). Держава в особі Верховної Ради України та органів виконавчої влади наділена повноваженнями і щодо місцевих бюджетів. На підставі статей Конституції України, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням встановлюються відносини з приводу забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій (ст. 142 Конституції України). Держава зобов'язана:

- надавати фінансову підтримку органам місцевого самоврядування і брати участь у формуванні місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції України);

- гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);

- затверджувати диференційовані і єдині нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів вищого рівня (ст. 65,66,68 Бюджетного кодексу);

- вилучати у місцевих бюджетів до Державного бюджету частину надлишку у разі перевищення прогнозованих показників доходів місцевих бюджетів розрахункового обсягу витрат відповідного бюджету (ст. 100 Бюджетного кодексу);

- визначати розміри субвенцій і цільові напрями їх використання (ст. 102,105 Бюджетного кодексу);

- здійснювати контроль за законним, доцільним, економним використанням коштів і належним їх обліком.

Конституція України (ст. 140) встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.[5 c.45-67] Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування полягають у встановленні порядку проходження місцевих бюджетів (складання і розгляд проектів місцевих бюджетів, їх затвердження рішеннями про місцеві бюджети, їх виконання, здійснення контролю за їх виконанням і затвердження звітів про виконання місцевих бюджетів). Згідно зі ст 75 Бюджетного кодексу особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад доводить Міністерство фінансів України. Оскільки в Україні існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають повноваження у сфері бюджетної діяльності, які можна поділити в три групи: 1) щодо Державного бюджету України; 2) щодо власного бюджету; 3) щодо бюджету нижчого рівня. До першої групи належать:

- право отримувати з Державного бюджету України в повному обсязі фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються їм законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядування кошти Державного бюджету України або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі загальнодержавні податки й передає їм об'єкти державної власності, а органи місцевого самоврядування сприяють повному і своєчасному надходженню загальнодержавних податків і зборів на своїй території. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99,102-107 Бюджетного кодексу);

право виконувати рішення органів державної влади, що призводить до додаткових витрат органів місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;