Загальна характеристика правопорушень

Сучасний етап становлення кримінально-правових понять призводить до визнання широкого, у порівнянні зі злочином, поняття кримінального правопорушення [40]. Такий обсяг цього поняття пов'язаний з визнанням його різновидом кримінального проступку. Прийнятий 13.04.2012 р. КПК України прогнозує створення закону про кримінальну вину.

У тих випадках, коли законодавець переконується в ступені суспільної небезпеки, він відносить його до розряду кримінальних правопорушень, які характеризуються ознаками, властивими цьому поняттю, а потім визначає його різновид: злочин або проступок. Поняття проступку повинно відрізнятися від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності, яка залежить від шкідливості діяння, особливостей його об'єктивних і субєктивних ознак. Таке поняття не може бути визначене за допомогою механічного переміщення окремих видів адміністративних правопорушень у кримінальні проступки, або шляхом віднесення до проступків декримінализованих правопорушень, або шляхом визнання такими категорії злочинів, що не становлять великої небезпеки, а стосовно до останніх - на їх розподілу на злочини - некараним позбавленням волі або, що тягнуть покарання до двох років цього виду покарання. Можна зробити висновок, що всі ці умови вибірково повинні знайти відображення ц формалізованому визначенні кримінального проступку.

Норми кримінального законодавства є одним зі способів охорони суспільних відносин, встановлених Конституцією України [41]. Кримінальний закон загрозою застосування покарання за злочин або проступок впливає на зміцнення й розвиток різних суспільних відносин. Такий вплив зводиться до визначення значущості правомірних відносин між людьми щодо підкріплення організаційного впливу тієї чи іншої норми кримінального права: заборона або веління,які встановлені в ньому, є гарантом забезпечення законності.

Принцип законності конкретизується у відповідальності за кримінальне правопорушення в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом (ст.. 3.3 КК України). Цей принцип означає, що підставою відповідальності є наявність у діях особи складу злочину або проступку [42]. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, якщо в кримінальному законі відсутня норма, яка забороняє вчинення діяння під жахом покарання. Принцип відповідальності за наявності вини закріплено в ч. 2 ст. 2 КК України: «Особа вважається невинуватою…і не може бути піддана покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку…». Покарання може накладатися на особу, якщо вона усвідомлювала суспільно-небезпечне посягання. Покарання за злочин або проступок виступає як засіб регулятивного порядку для вироблення конкретних, справедливих і доцільних заходів відповідно до цілей і завдань боротьби з кримінальними правопорушеннями, що вимагає суворої диференціації в законі покарання за злочини й проступки на основі принципу економії заходів репресії.

Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що кримінальне правопорушення вимагає наявності підстав кримінальної відповідальності й диференційованого визначення покарання з урахуванням його виду: злочину або проступку. У зв'язку із підвищеною суспільною небезпекою злочинів закон встановлює за їх скоєння найбільш сурові міри покарання. На відміну від інших видів правопорушень перелік злочинних діянь, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає [43].

Венгеров А.Б. каже, що проступки визначаються меншим ступенем суспільної небезпеки (шкідливості), здійснюються в різних сферах суспільного життя, мають різні об'єкти посягання і правові наслідки. За цими критеріями вони класифікуються на цивільні, адміністративні, дисциплінарні та конституційні правопорушення. Іноді виділяють також і процесуальні правопорушення [27].

Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються від інших проступків специфічним об'єктом посягання. Це майнові і повязані з ними особисті немайнові відносини, що регулюються нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового, сімейного, земельного права.

Своє зовнішнє вираження даний різновид правопорушення отримує, як правило, у формі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, у заподіянні якої-небудь майнової шкоди. Санкції за такого роду правопорушення носять правовідновлюючий характер і суть їх полягає у відшкодуванні заподіяного майнового збитку, скачуванні незаконних угод, у відновленні порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Щодо конституційних правопорушень, то А.В. Малько визначає їх як протиправні, суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) суб'єктів конституційного права, що містять всі необхідні елементи його складу, порушують закріплений Основним Законом та іншими конституційними актами держави порядок (процедуру) організації та функціонування, конституційну компетенцію та повноваження голови держави, уряду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, форму правління та устрою держави, конституційні права, свободи і обов'язки людини.

Проаналізувавши дане визначення конституційних правопорушень, до таких проступків можна віднести, наприклад, активні дії,виражені у формах: видання органами держави, органами місцевого самоврядування, державними службовцями та посадовими особами незаконних нормативних чи правозастосовних актів і рішень (пряме активне порушення); недодержання ними конституційних заборон; зловживання конституційними повноваженнями (в тому числі вихід за його чітко визначені конституційним законом межі); пасивну поведінку органу держави, державної посадової особи, виразом якої є невиконання конституційного обовязку, наприклад, незастосування конституційної норми за наявності безпосередніх підстав для цього і т.д. [5]

В.В. Кузнєцов каже, що адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального та інших галузей права посягань на встановлений порядок державного управління, власність, права і законні інтереси громадян. Сюди відносять і дрібні крадіжки, і порушення правил дорожнього руху, правил фінансового обліку, правил пожежної безпеки і т.д.

Зміст даного різновиду протиправного діяння полягає у порушенні загальнообовязкоих правил, встановлених адміністративними органами, в дезорганізації порядку державного управління. Специфіка посягання зумовлює і характер покарання за скоєне діяння. Це попередження, штраф, позбавлення водійських прав та інші засоби державного правового впливу, що накладаються спеціальними органами держави [42].

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, закладів і організацій. Скоюючи дисциплінарний проступок, правопорушник дезорганізує нормальну, службову, виробничу, військову дисципліну (прогули, запізнення на роботу, пропуски учбових занять, невиконання розпоряджень адміністрації і т.д.). Міри відповідальності фіксуються у санкціях правових норм і виражаються у зауваженні, догані, переведенні на нижчу посаду, відрахуванні з навчального закладу і т.д. [8].

Слід зазначити, що всі види правопорушень знаходяться у тісному взаємозвязку і взаємозумовленості. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність праці правоохоронних органів, що призводить до безкарності, здебільшого є своєрідними стимулами підвищення суспільної шкідливості правопорушника і його діянь.

Наприклад, адміністративні проступки поступово переходять у злочини проти порядку управління, цивільні правопорушення переростають в злочини проти особи, дисциплінарні проступки - в посадові злочини.

Треба пам'ятати, що здебільшого одним діянням людина скоює декілька правопорушень. Наприклад, порушення водієм автомобіля правил дорожнього руху може призвести і до адміністративної, і до цивільно-правової, майнової відповідальності.

ВИСНОВКИ

Отже, давши вичерпну загальну характеристику правопорушенню, можна зробити висновки щодо кожного аспекту, яким характеризується правопорушення як соціальне явище.

Вихідним та визначальним для розуміння сутності правопорушення є уявлення про те, що воно характеризується суспільною небезпечністю, шкідливістю та протиправністю. Правопорушення негативні також і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти панівних суспільних відносин, вносять до них елементи соціальної напруженості та конфліктності, посягають на людські цінності та інтереси. Протиправність - це головна властивість усіх відхилених від правопорядку діянь. До того ж, крім протиправності, правопорушенням властива низка інших специфічних ознак, як наприклад суспільна шкода, наявність вини, діяння (дії або бездіяльності) у правопорушника.

Для того, аби правопорушник поніс юридичну відповідальність за скоєне правопорушення необхідна наявність повної системи ознак, яка відображається у складі правопорушення. За відсутності хоча б однієї з даних ознак суб'єкт правопорушення не понесе юридичної відповідальності.

Правопорушення, взяті у сукупності на певному проміжку часу й у конкретному суспільства, завжди характеризуються різноманітністю яз за ступенем суспільної небезпеки, так і за психологічними, соціальними та юридичними ознаками. Водночас ці соціальні явища у своїй ґенезі й еволюції мають багато спільних рис, що уможливлює вивчення не тільки окремих видів правопорушень, а й їх сукупності. Аналіз причин і умов вчинення, розробку системи спеціальних заходів боротьби з ними.

Размещено на Allbest.ru