Розглянуто питання “вбудуванння” інформаційних технологій у соціальне середовище - систему органів державного управління НІС, що дозволить впроваджувати нову організаційно-управлінську технологію. Вважаємо, що удосконалювання інформаційних технологій спричинить адекватний вплив на систему органів державного управління НІС, а саме, оптимізує структуру цих органів та кожної підсистеми, підсилить інформаційну взаємодію між ними та ступінь керованості НІС, підвищить інформаційно-правову культуру всіх суб'єктів управління, сприятиме пошуку нових механізмів співпраці з країнами ЄС, вплине на кадрову політику держави. Саме це і стане чинниками перетворення держави у інформаційну. У роботі пропонуються організаційно-правові заходи щодо удосконалювання суб'єкта державного управління НІС, які визначаються певними політичними аспектами розвитку в Україні демократичного громадянського суспільства, зміцнення засад парламентаризму.

При розгляді інформаційних взаємозв'язків між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС зосереджено спеціальну увагу на підходах щодо їх удосконалювання. Доведено, що існують механізми, які “переломлюють” сукупність суспільних відносин в інформаційні впливи на індивіда (людину, колектив) в процесі вироблення рішень. Ці механізми інкорпоровані в систему управління та регулювання, і їх дія обумовлена особливостями даної суспільно - економічної формації. В свою чергу, в рамках системи управління і регулювання інформаційною сферою вони координуються базовим інформаційним механізмом - БІМ (Є.З. Маймінас). Цей механізм фіксується у різноманітних інформаційних формах. Найважливішим аспектом дії БІМ є формування і відтворення стимулів до розвитку й удосконалювання системи. Відтворюється і деталізується БІМ певними механізмами управління за допомогою різноманітних норм. Йдеться про наступні типи механізмів управління: правового регулювання, адміністративно-організаційний, морально-виховний та економічний.

Розглядається підхід, що пов'язаний із системним поглядом на правове регулювання інформаційних відносин. Необхідність розгляду саме інформаційних відносин між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС обумовлюється тим, що під час становлення та розвитку інформаційного суспільства управлінські відносини у вузькому тлумаченні перетворюються у інформаційні відносини у їх широкому тлумаченні. Враховуючи те, що в національному законодавстві не легалізоване поняття “інформаційні відносини”, автор пропонує визначення цього поняття: інформаційні відносини - це інформаційні зв'язки між суб'єктами політичної системи суспільства, держави, що виникають під час одержання, використання, зберігання та споживання інформації. Для дослідження питання правового регулювання інформаційних відносин пропонується розглянути стандартний цикл руху інформації у вигляді найпростішої формули: виробництво-розповсюдження-споживання. Усвідомлюючи, що переважна частка нормативних актів стосується стадії розповсюдження, автором аналізується класифікація правових моделей регулювання інформаційних засобів розповсюдження інформації, що дозволяють ідентифікувати прогалини українського інформаційного законодавства.

Практична реалізація державної інформаційної політики потребує розвитку інформаційного законодавства як системи взаємоузгоджених правових норм, що базуються на Конституції України. Усвідомлюючи цінність прийняття Національної програми інформатизації, звернено увагу на те, що на сучасному етапі інформаційне законодавство досить слабо розроблено і достатньо широке коло відносин в інформаційній сфері так і залишається неурегульованим. Автор вважав за можливе висловити свою думку стосовно концептуальних основ інформаційного законодавства. Враховуючи те, що правова система України має генетичні корені у континентальній правовій системі, саме вона має стати ґрунтом і для нормотворення у сфері суспільних інформаційних відносин. Інформаційна галузь законодавства формується як комплексна і характеризується наявністю системи правових норм різних галузей права. Підтримуючи думку багатьох фахівців, вважаємо, що доцільно провести систематизацію інформаційного законодавства в такі етапи: інкорпорація, виділення чинних норм права в інформаційній сфері в окрему галузь законодавства - інформаційну та кодифікація. Запропоновані головні напрямки розробки інформаційного законодавства (у широкому тлумаченні). Реформування інформаційного законодавства слід проводити за спеціальною програмою, в рамках здійснення певної інформаційно - правової політики. Актуальним постає завдання удосконалити сам процес законотворення на основі новітніх методів збирання та обробки інформації. При цьому отримання інформації - це лише один бік справи. Проблема полягає у розробці легітимної основи самого процесу створення та введення в дію нормативного акту, що сприятиме державному забезпеченню інформаційної функції права.

Вважалося за доцільне визначити місце і роль засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі України. Аналізуються ЗМІ як своєрідна структурна одиниця об'єкта державного управління НІС. Наводяться чинники щодо доцільності першочергового розгляду саме цієї складової НІС. Перехід України до інформаційного суспільства породжує величезну суспільну потребу в інформації. Необхідність задоволення цієї потреби й обумовлює особливу роль ЗМІ у житті суспільства та держави. Для забезпечення удосконалювання державного управління НІС автором пропонується комплекс необхідних заходів, які забезпечать в діяльності ЗМІ баланс інтересів особистості, суспільства і держави. Вважаємо, що ЗМІ в умовах інформаційного суспільства не тільки зберігають свої інформаційні функції, але й розвивають та поглиблюють соціальні функції. ЗМІ залишаються важливим, якщо не головним інструментом вираження громадської думки.

Аналізуючи перспективи правового регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин, автор виходить з того, що правові механізми в умовах інформаційного суспільства перестають бути переважною формою регуляції соціальних процесів. У зв'язку з цим деякі правові інститути і методи повинні бути адаптовані до специфіки регульованих відносин. Вважаємо, що і традиційні правові інститути не втратять свого значення в упорядкуванні процесів розвитку інформаційного суспільства.

Розділ 3 “Організаційно-правові засади управління органів внутрішніх справ України відомчим сектором інформаційної сфери держави” присвячений дослідженню системи управління ОВС України відомчим сектором інформаційної сфери держави.

Аналіз ролі і місця ОВС України у процесі розбудови незалежної держави дозволяє стверджувати, що ОВС України на цей час повинні вирішувати найважливіше завдання - забезпечення правопорядку і законності, захист прав та свобод громадян на рівні світових стандартів. Для успішного виконання своєї місії ОВС України необхідно проводити політику на реформування системи ОВС України відповідно до цієї якісно нової функції держави. Ця політика, на думку автора, повинна враховувати розвиток інформаційної сфери як самостійної і однієї з головних (безумовно такої, що взаємодіє з іншими сферами діяльності ОВС України) та її регулювання. З іншого боку, ОВС України - складова частина органів державної влади, тобто є суб'єктом державного управління НІС (див. с. 14). Настанова удосконалювання управління ОВС України НІС зумовлює розгляд управління ОВС України НІС як системи: об'єкт управління, суб'єкт управління, взаємозв'язки між ними. Наголошується, що організаційно-правові засади державного управління НІС повинні бути методологічною базою управління ОВС України національною інформаційною сферою, яке визначається як сукупність усіх видів оперативно - службової діяльності ОВС України в інформаційній сфері, тобто у широкому трактуванні.

Інформаційна сфера розглядається поки що керівництвом МВС України як допоміжна, тобто як засіб підвищення ефективності оперативно-службової діяльності ОВС України. Вважаємо, що доцільно розробити нову концепцію інформатизації ОВС України, яка сприятиме перетворенню держави у інформаційну. Нова концепція, як і стратегія державного управління НІС, повинна розроблятися на засадах технологізації організаційно-управлінських процесів. Під час дослідження ОВС України як суб'єкта державного управління НІС автор передусім спирався на наукові праці О.М.Бандурки. Це стосується і аналізу правової основи діяльності ОВС України, і їх функціональної та організаційної структур, і методів управління, і шляхів удосконалювання системи ОВС України.

Враховуючи те, що НІС України формується як соціальними інститутами суспільства, так і інститутами держави, вважаємо за необхідне проаналізувати об'єкт управління ОВС України НІС. Автор виходить з того, що цей об'єкт має дві складові: 1) відомчий сектор інформаційної сфери держави; 2) відомчий сектор інформаційної сфери суспільства. В цьому розділі акцентується увага на першій складовій. Пропонується розглядати відомчий сектор інформаційної сфери держави як інформаційне середовище ОВС України, визначення якого базується на понятті “інформаційний простір України”. Вважаємо, що інформаційне середовище ОВС України структурується за функціональним та організаційно-структурним підходами, що співпадає з двохаспектним підходом, який використовувався під час дослідження об'єкта державного управління НІС. Пропонується розглядати інформаційне середовище ОВС України як цілісну інформаційну систему, що структурується за ознакою напрямків управлінської діяльності ОВС України.

Досліджується та обґрунтовується система основних принципів формування інформаційного середовища ОВС України, спираючись на принципи, що визначають завдання і основні напрямки діяльності ОВС України в сучасних умовах. Необхідність застосування системного принципу в процесі генерування інформаційного середовища ОВС України визначається як складністю системи ОВС України, так і новою технологією управління. Розглянуті чинники, що сприяють поширенню системного підходу. На думку автора, принцип правового регулювання в інформаційному середовищі ОВС України потребує обґрунтованого правового регулювання об'єктів управління, органів управління, завдань управління, а також самої інформації як об'єкта інформаційних відносин. Принцип повноти та достовірності інформації нерозривно пов'язаний із цільовим призначенням інформації, оскільки аналогічна за змістом інформація часто застосовується в різноманітних цілях.

Вважаємо, що формування інформаційного середовища ОВС України ґрунтується на принципі інформаційного суверенітету. При цьому трактування поняття “інформаційний суверенітет” пов'язано з інформаційною безпекою громадян, суспільства і держави. Саме такий зміст, на нашу думку, повинен вкладатися в це поняття в умовах демократизації та поширення новітніх інформаційних технологій, виключаючи аналогію із територіальним суверенітетом. Останнє обумовлено тим, що в умовах глобального інформаційного суспільства обмін інформацією не має ні часових, ні просторових, ні політичних меж. Вважаємо, що вирішенням проблем, які виникають у зв'язку з протиріччями між створенням цілісної інформаційної сфери, з одного боку, та надмірною інформаційною закритістю деяких систем, з іншого боку, також повинні займатися правоохоронні органи. В зв'язку з принципом інформаційного суверенітету розглядається проблема конфіденційності і захисту інформації в ОВС України.

Автор виходить з того, що однією з основ формування відкритого інформаційного суспільства і, як наслідок, інформаційного середовища ОВС України є принцип відкритості загальнодоступної інформації. Реалізація цього принципу буде сприяти поновленню та розвитку зв'язків ОВС України із населенням, забезпеченню ефективності профілактики злочинності. При цьому ОВС України повинні, на нашу думку, бути ініціатором діалогу із громадськістю. Існують досить переконливі аргументи на користь того, що відкритість ОВС України реально сприяє поліпшенню їх системи управління. Однією із актуальних і складних проблем, що виникають при формуванні інформаційного середовища ОВС України, є проблема управління самою інформацією, вирішення якої, на думку автора, потребує інформаційної стратегії управління. Інформаційна стратегія управління інформаційним середовищем ОВС України, спираючись на базові принципи, спрямовується на зміцнення та розвиток головних компонентів об'єкта відомчого управління - інформаційних ресурсів та інформаційно - комунікаційної інфраструктури. Аналізуються методологічні засади формування та удосконалювання цих компонентів.

Розділ 4 “Особливості управління органів внутрішніх справ України інформаційною сферою суспільства” присвячений дослідженню системи управління ОВС України інформаційною сферою суспільства.

ОВС України, як і інші державні органи, повинні активно впливати на інформаційну сферу суспільства. Цей вплив визначається компетенцією ОВС України. Останнім часом відбувається коригування функціонального призначення ОВС України (див. с. 20). За допомогою відомчого інформаційного середовища ОВС України як суб'єкт державного управління НІС мають якісно впливати на відповідну складову інформаційної сфери суспільства, яка потребує втручання ОВС України відповідно до їх компетенції. Ця складова визначається як відомчий сектор інформаційної сфери суспільства. Різноманітні сектори інформаційної сфери суспільства та інформаційної сфери держави не тільки взаємодіють, але і сполучаються, перетинаються між собою. Обґрунтовується доцільність розгляду управління ОВС України інформаційною сферою суспільства як системи: суб'єкт управління - ОВС України, об'єкт управління - відомчий сектор інформаційної сфери суспільства, взаємозв'язки між об'єктом та суб'єктом управління. Об'єкт управління аналізується, спираючись на двохаспектний підхід, що дозволяє виділити певні структурні одиниці. Акцентується увага на функціональному підході, що, на думку автора, потребує певних організаційно-правових заходів для забезпечення принципу верховенства права в діяльності суб'єкта та об'єкта відомчого управління. Щодо суб'єкта управління - ОВС України, то у роботі пропонується генерувати правове інформаційне середовище ОВС України як складову єдиного інформаційно-правового простору правової держави та правового суспільства. В той же час формування правового відомчого сектора інформаційної сфери суспільства справить позитивний вплив на об'єкт управління - людей, відносини між якими здійснюються в цьому секторі.

Правове суспільство, правова держава та її підсистеми, у тому числі ОВС України, потребують правової культури, правової обізнаності і, як наслідок, правової інформації. У Законі України “Про інформацію” подано, на наш погляд, вузьке трактування поняття правової інформації. У роботі пропонується і обґрунтовується поняття “правова інформація” у широкому сенсі: тексти та інші матеріали, що включають відомості про законодавство, право та правозастосовну практику, а також інші дані, які необхідні для дотримання норм права та активного правокористування. Під час розгляду питання поширення правової інформації ОВС України аналізуються два аспекти: можливість доступу до інформації; інтерес та потреби в інформації з боку її потенційних одержувачів - інформаційний попит. Засвоєння сучасних інформаційних технологій матиме свій організаційно-правовий вплив одночасно і на співробітників ОВС України, і на пересічних громадян. Вважаємо, що для забезпечення підготовки інформаційно-правового продукту для його подальшого поширення доцільно в ОВС України створити нову структуру - “електронне виробництво”.

Усвідомлюючи тенденцію розвитку України до інформаційного суспільства та інформаційної держави (див. с. 11), наголошено на доцільності підвищення інформаційно-правової “щільності” суспільства і держави шляхом їх правової інформатизації. Стратегія правової інформатизації зорієнтована на комплексне вирішення завдань інформатизації правової сфери та забезпечення нормативно - правового регулювання відносин у національній інформаційній сфері. Акцентується увага на правовій інформатизації ОВС України, аналізуються її складові, пропонуються організаційно-правові заходи щодо ефективного вирішення окреслених завдань. Розглядається управлінське трактування правової інформатизації, тобто її вплив на усталеність управління як відомчим сектором інформаційної сфери держави, так і відомчим сектором інформаційної сфери суспільства.

Удосконалювання управління ОВС України інформаційною сферою суспільства потребує розробки та реалізації певних механізмів, зокрема тих, що сприяють підвищенню авторитету ОВС України, зміцненню партнерських стосунків між громадянами та ОВС України. Основою цих стосунків має бути безумовне забезпечення конституційних прав громадян на інформацію. Вважаємо, що право громадян на інформацію - самостійне конституційне право, що містить у собі певні правомочності. Водночас, щоб воно стало діючим правом, необхідні відповідні гарантії. У роботі аналізуються політичні, законодавчі та організаційно - технічні гарантії, в створенні яких ОВС України повинно належати чільне місце. Вважаємо, що є всі підстави легалізувати принцип універсального доступу та відповідне право громадян - право на універсальне обслуговування. Автор пропонує виходити з широкого тлумачення поняття “інформація”, розглядаючи її як комунікацію, спілкування. Такий же підхід поширений і на визначення інформаційної послуги: це сприяння в безпосередньому пошуку, отриманні, розповсюдженні, передачі, обробці, зберіганні інформації. Обґрунтуванням широкого підходу до зазначених понять є, на думку автора, конвергенція електронно-обчислювальної техніки з технікою засобів зв'язку.

Наголошується, що в контексті державного та відомчого управління НІС мова повинна йти про необхідність розробки механізмів інформаційної безпеки. Акцентується увага на одному з аспектів інформаційної безпеки - “безпечному” нормотворенні, що передбачає негативні наслідки у правозастосуванні. Вважаємо, що “безпека” нормотворення, із точки зору захисту інтересів особистості, суспільства, держави, а також можливості їх повної реалізації, може припускати: єдині правила “безпечної” діяльності суб'єктів законодавчої (нормотворчої) ініціативи (М. Я. Швець); “безпеку” правової інформації; безпеку інформаційних систем, що використовуються у нормотворчій та правозастосовній практиці. Досягти “безпеки” нормотворення в ОВС України можливо лише у разі одночасного удосконалювання діяльності Управління правового забезпечення Штабу МВС України, юридичних бюро, юридичних груп на всіх рівнях ОВС України з обов'язковим урахуванням вимоги ефективного зворотного зв'язку.

Пропонується розглядати проблему реалізації конституційних прав і свобод громадян як складову “безпеки” правової інформації на базі системного підходу та в залежності від основних типів інформації. Вважаємо, що під час управління інформаційною сферою суспільства ОВС України повинні реалізовувати цей підхід для виконання своєї нової місії. Правові інформаційні системи постають основними об'єктами застосування інформаційної зброї як у мирний, так і у воєнний час. Пропонується комплекс організаційно-правових заходів для гарантування безпеки інформаційних систем, що доцільно реалізовувати через державні та відомчі програми. Вважаємо, що першопричиною всіх нереалізованих можливостей забезпечення безпеки є відсутність належної взаємодії органів державної влади. На нашу думку, в умовах інформаційного суспільства ОВС України повинні виконують нову функцію - охорони і захисту інформаційного “порядку” суспільства.

Розділ 5 “Інформаційно - правові заходи удосконалювання процесу управління в органах внутрішніх справ України” присвячений дослідженню інформаційно-правових засад удосконалювання ОВС України як суб'єкта державного управління НІС.

Автор виходить з того, що удосконалювання ОВС України як суб'єкта державного управління НІС безпосередньо пов'язано з удосконалюванням процесу управління в ОВС України. Концентровано процес управління проявляється в управлінському рішенні. Враховуючи те, що у найбільш загальному вигляді процес управління складається з двох стадій - розробка та реалізація управлінських рішень, було запропоновано впровадити новітні інформаційні технології на обох стадіях процесу управління. Аналізується ступінь готовності співробітників ОВС України до роботи з інформаційними системами, активного використання новітніх інформаційних технологій у своїй професійній діяльності. Вважаємо, що інформаційна підтримка процесу розробки та прийняття управлінських рішень повинна розроблятися з урахуванням інформаційних потреб та індивідуальних особливостей співробітників ОВС України, що потребує розробки дружніх користувальницьких інтерфейсів. Для удосконалювання другої стадії процесу управління в ОВС України пропонуються механізми формування відомчих інформаційних ресурсів, що враховують горизонтальні та вертикальні кооперативні зв'язки. Акцентується увага на використанні в ОВС України державного і відомчого інформаційних реєстрів, стандартизації та сертифікації інформаційних засобів і систем тощо. Обґрунтовується, що успіх всіх дій визначається комплексними вирішеннями завдань двох стадій процесу управління в ОВС України.

Виходячи із широкого трактування управління в ОВС України, автор вважав за необхідне проаналізувати шляхи удосконалювання оперативно-розшукової діяльності. Використовується підхід, що пов'язаний з удосконалюванням інформаційних технологій та самої предметної галузі - оперативно-розшукової діяльності, в якій застосовуються ці технології. Аналізуються завдання ОРД, її нормативно-правова база, організаційна структура та шляхи її удосконалювання. Враховуючи те, що на цей час проведено багато досліджень щодо взаємозв'язку ОРД з іншими видами діяльності, в першу чергу кримінально-процесуальною, пропонується результати таких досліджень враховувати при створенні інформаційно-правового забезпечення ОРД. Вважаємо, що інформатизація ОРД повинна здійснюватися за такими напрямками: інформатизація структурних підрозділів, які здійснюють ОРД; інформатизація вирішення завдань, що виконуються при ОРД. Ефективність роботи підрозділів, що здійснюють ОРД, залежить від багатьох чинників, в тому числі наявності в них сучасної комп'ютерної техніки, телекомунікаційної структури, впровадження новітніх інформаційних технологій. Для ефективної взаємодії підрозділів, що здійснюють ОРД, слід створювати, на думку автора, інформаційні мережі з обов'язковим урахуванням оперативності та безпеки інформаційного обміну.

Спеціальні дослідження проводяться щодо визначення вимог до пошуку та використання інформації. Необхідність визначення підстав для проведення ОРД обумовлена існуючими особливостями та можливостями отримання інформації оперативними підрозділами. Крім роботи “від факту”, тобто від злочину, що вже здійснився, пошук інформації йде і іншими каналами: “від особи”, тобто при здійсненні ОРД серед кримінально-активних категорій осіб; під час віктимологічної профілактики. Усвідомлюючи, що результативність роботи по розкриттю та розслідуванню злочинів значною мірою залежить від добре налагодженої інформаційної взаємодії оперативних та слідчих підрозділів, пропонується при створенні автоматизованих інформаційних систем враховувати цю особливість. Вважаємо, що необхідно в МВС України активізувати формування банку даних нормативно-правової інформації, в тому числі нормативно-правових актів України, держав СНД,ЄС, відомчі, міжвідомчі. Це сприятиме не тільки підвищенню правової культури співробітників, що здійснюють ОРД, але і об'єктивності виконання завдань, які поставлені перед ОВС України.

У роботі аналізуються функціональне призначення, нормативно-правові засади створення автоматизованих інформаційних підсистем для інформаційної підтримки ОРД, що дозволило зробити висновки щодо основних напрямків розвитку системи інформаційного забезпечення ОРД. Наголошується, що правове використання певних інформаційних підсистем і розробка нових на міждержавному рівні спричинить помітний вплив на вирішення проблем транснаціональної злочинності та захисту прав і свобод людини. Вважаємо, що МВС України слід ініціювати глобальні дослідження щодо організованої злочинності в рамках міжнародних програм співробітництва з правоохоронними органами всіх країн світу.

Окреслюється коло питань, які пов'язані з кадровою функцією ОВС України стосовно інформаційно-аналітичного забезпечення управління в ОВС України, виходячи з того, що удосконалювання процесу управління неможливе без відповідного кадрового забезпечення. У роботі визначаються внутрішньовідомчі та міжвідомчі інформаційні проекти, що мають відношення до кадрової політики. Доведено, що проблема “управління та кадри” тісно пов'язана з проблемою інформаційного управління. Пропонується інформаційний підхід щодо підвищення ступеня фахової придатності співробітників ОВС України під час управлінської діяльності, який орієнтований на одночасне підсилення суто інтелектуальних спроможностей індивіда та відповідної інформаційної підтримки. Аналізується та обґрунтовується доцільність розробки та впровадження автоматизованої інформаційної системи підтримки прийняття кадрових рішень, що спрямована на ефективну реалізацію кадрової роботи, а саме - на удосконалювання управління кадровими ресурсами.

Акцентується увага на забезпеченні якісно нового складу кадрів в ОВС України. Аналізуються організаційно-правові механізми, що сприятимуть інноваціям під час підготовки та перепідготовки кадрів для вирішення завдань управління НІС. Обґрунтовується, що ефективна реалізація інформаційної функції ОВС України потребує відповідної реалізації їх кадрової функції, що, в свою чергу, визначається активним та зваженим впровадженням новітніх інформаційних технологій. Враховуючи іманентний взаємозв'язок інформаційної та кадрової функцій, пропонується під час розробки організаційно-правових засад управління ОВС України НІС зважати на забезпечення якісної сутності кадрового забезпечення, що, як наслідок, дозволить удосконалити процес управління в ОВС України.

ВИСНОВКИ

Еволюція людської цивілізації диктує міжнародній спільноті необхідність прямування до єдиного інформаційного суспільства, що потребує якісної трансформації ролі і місця держави. У дисертації запропоновано вирішити цю проблему за допомогою постановки та розв'язання завдання формування та реалізації державної інформаційної політики у організаційно-правовому аспекті. Досягненню цього результату буде сприяти комплексне вирішення завдань формування державної інформаційної політики, державного управління національною інформаційною сферою (НІС) та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб'єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вибір ОВС України при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль - представника “швидкої допомоги”, помічника, довіреної особи громадянина. У дисертації закладені теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління НІС, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ці засади були застосовані і розвинуті автором у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб'єкта державного управління НІС. Підсумовуючи результати роботи, можна зробити наступні висновки.

Сама назва дисертації вимагала від автора подання і розширення відповідного категоріального ряду. Взаємозв'язок та взаємозбагачення цих понять сприяли розгляду аналізованої проблеми. Уведені дефініції інформаційного суспільства та інформаційної держави (див. с. 11) базуються на утвердженому в юридичній науці положенні, що держава і громадянське суспільство - це взаємопов'язані, але відносно самостійні соціальні системи, а також на запропонованому положенні, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. Стрижнем теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної інформаційної політики є те, що тільки у співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави можливе формування національної інформаційної сфери на рівні цивілізованих країн ЄС, до якого Україна інтегрується.

Вперше визначено дефініцію національної інформаційної сфери як багатогранну, багатоаспектну категорію, що враховує єдність змісту та форми, інформаційні закономірності, еволюцію розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, зв'язок з державним управлінням (див. с. 12 ). Означену категорію запропоновано ввести у проект Закону України “Про Концепцію державної інформаційної політики”.

Іманентний взаємозв'язок між розвитком інформаційної сфери та державним управлінням виявляється у наступному: інформаційна сфера виступає як важливий засіб для побудови незалежної демократичної держави з ринковою економікою та її якісний вплив на управлінську діяльність держави превалює над відповідним впливом держави (І-й етап); держава починає розглядати розвиток інформаційної сфери як стратегічну мету своєї управлінської діяльності, оскільки НІС є основою інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні (ІІ - й етап). Саме у вигляді двох етапів - поточного та перспективного, автором дано еволюцію становлення і розвитку інформаційної сфери та ролі в цьому держави. Усвідомлення державою необхідності та значущості другого етапу безпосередньо відбивається на перспективі якісного реформування держави, перетворенні її в суто інформаційну.

Необхідність та важливість вироблення науково обґрунтованої, зваженої концепції державного управління НІС спонукала автора запропонувати стратегію її розвитку: перший крок - насичення новим змістом діяльності держави, для чого необхідно формування та реалізація відповідної державної інформаційної політики; наступні кроки - адекватна форма організації та системний, широкий погляд на державне управління НІС. Автор відстоює своє бачення реалізації державної інформаційної політики: вперше вона вживається у розумінні державного управління національною інформаційною сферою (дефініцію див. с. 14). Обґрунтовується це тим, що нова державна інформаційна політика має бути стратегічним курсом держави в інформаційній сфері та зорієнтована на одночасне удосконалювання НІС і перетворення держави в інформаційну державу. Віддаючи належне Концепції Національної програми інформатизації і використовуючи її певною мірою у своєму дослідженні, автор обґрунтував власну концепцію державної інформаційної політики, своєрідність якої полягає у визначенні нової стратегічної мети (див. с.13) та у підходах до її досягнення. Враховано інтеґративний взаємозв'язок двох глобальних складових: техніко-технологічної та соціально-політичної. Стрижнем цієї концепції є її соціальна спрямованість, збалансованість інтересів людини, держави, орієнтованість на підвищення інформаційно-правової культури громадян. Акцентовано увагу на тому, що інформація, проникаючи у всі сфери суспільства та держави за допомогою новітніх інформаційних технологій, сприятиме інтеграції цих різноманітних сфер до НІС і підвищенню рівня розвинутості інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні. Згодом державна інформаційна політика має перетворитися у новий стратегічний курс держави - створення центру багатополярного світу у Європі з урахуванням національних інтересів.

Державне управління НІС вперше розглянуто як цілісну систему, яка включає наступні елементи: об'єкт управління - національна інформаційна сфера (єдиний інформаційний простір України); суб'єкт управління - відповідні державні органи всіх гілок влади; взаємозв'язки між суб'єктом та об'єктом управління. Автор вперше наголошує на настанові удосконалювання, яка безпосередньо спрямована на управління системою державного управління НІС, базуючись на управлінських настановах раціональності та ефективності, які зорієнтовані на функціонування і розвиток об'єкта управління, та розуміючи державне управління НІС як метауправління. Проблему удосконалювання суб'єктів державного управління НІС вирішено за допомогою синтезу системного підходу до їх організації та інформаційного чинника щодо їх розвитку. Вперше запропоновано органами державного управління НІС вважати цілісну систему відповідних органів всіх гілок державної влади. Інтегративно - синергетичний ефект такої системи та впровадження новітніх інформаційних технологій в управлінську діяльність, що мають відбуватися одночасно, сприятиме перетворенню держави в інформаційну державу. В той же час удосконалювання державного управління НІС потребує і розробки організаційно-правових засад удосконалювання об'єкта державного управління НІС - єдиного інформаційного простору України.

Удосконалювання державного управління НІС неможливе без застосування нової технології державного управління. У контексті теорії управління у організаційно-правовому аспекті вперше визначена доцільність удосконалення як інформаційно-комунікаційних технологій, так і того соціального середовища, куди вони “вбудовуються” - системи державного управління НІС. Запропонована інформаційна модель державного управління НІС (див. с.15).

У зв'язку з актуальністю постановки завдання державного управління НІС, що є, образно кажучи, управлінням майбутнім, досліджено інформаційну функцію держави, яка перетворюється у самостійну і одну із головних функцій реалізації державної інформаційної політики. Для забезпечення та гарантування якісної трансформації держави всі інші функції держави мають перетворитися у інформаційні функції у широкому тлумаченні. Цьому висновку сприяв аналіз природи функцій державного управління НІС, який дозволив автору стверджувати, що їх природа - єдина, це - інформація. У дисертації запропоновано здійснити легітимацію та легалізацію інформаційної функції державного управління НІС (закріплення у Законі України “Про Концепцію державної інформаційної політики”). Принцип єдності та діалектичного взаємозв'язку держави і права, перетворення держави в інформаційну державу, налагодження довіри громадян до органів державної влади потребують інтегративного розвитку інформаційних функцій держави і права, комплексного збагачення змістовності понять цих функцій.

Акцентувалася увага на необхідності розгляду інформаційних відносин (дефініцію див. с. 18) між об'єктом та суб'єктом державного управління НІС, виходячи із ідеї поступового перетворення управлінських відносин у інформаційні у їх широкому тлумаченні. Формування інформаційного законодавства розглядалося як пріоритетне завдання державного управління НІС, враховуючи необхідність зваженого правового регулювання інформаційних відносин в умовах інформаційного суспільства. Запропоновані концептуальні основи реформування інформаційного законодавства, що полягають у наступному: континентальна доктрина права - ґрунт для нормотворення у сфері суспільних інформаційних відносин; інформаційне законодавство - комплексна галузь законодавства; систематизація інформаційного законодавства - кодифікація. У ході їх впровадження можна використовувати два підходи: відштовхуватися від сукупності найбільш гострих інформаційних проблем сьогодення; виходити із сутності інформаційних відносин, попереджаючи появу нових проблем. Пріоритетним автор вважає останній підхід. Наукове забезпечення систематизації інформаційного законодавства потребує якнайшвидшого прийняття Верховною Радою України Закону України “Про закони і законодавчу діяльність”.

Визначена роль ЗМІ в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства, які, з одного боку, є структурним елементом об'єкта державного управління НІС, з іншого боку, постають діючим каналом інформування суспільства щодо діяльності влади та його реакції на дії влади. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо забезпечення в діяльності ЗМІ балансу інтересів особистості, суспільства, держави.

Виходячи із якісно нового змісту управлінської діяльності ОВС України в умовах становлення інформаційної держави, автор розглядає вперше ОВС України як суб'єкт державного управління НІС. Роль ОВС України має бути пов'язана із інтенсифікацією каналів інформаційного обміну між державно - управлінськими структурами та громадянським суспільством, сприянням оперативній трансформації потреб населення, громадської думки, що необхідно для вироблення зважених управлінських рішень під час “лікування” соціальних негараздів (групових конфліктів, національної, етнічної та расової ворожнечі, злочинності тощо). Вихідним положенням дисертації є те, що теоретико-методологічною базою управління ОВС України НІС постають організаційно-правові засади державного управління НІС. Управління ОВС України НІС розглядалося як сукупність усіх видів оперативно-службової діяльності ОВС України в інформаційній сфері. Орієнтація на удосконалювання управління ОВС України НІС зумовлювала аналіз його як цілісної системи: об'єкт управління - відомчий сектор інформаційної сфери держави (інформаційне середовище ОВС України), відомчий сектор інформаційної сфери суспільства (та складова інформаційної сфери суспільства, яка вимагає втручання ОВС України відповідно до їх компетенції); суб'єкт управління - ОВС України; взаємозв'язки між суб'єктом та об'єктами управління, які доцільно розглядати як інформаційні.

Оскільки запропоновано розглядати інформаційне середовище ОВС України як цілісну інформаційну систему, що структурується за ознакою напрямків діяльності ОВС України, то основними принципами його формування постають: системність; правове регулювання; повнота і достовірність інформації; інформаційний суверенітет; відкритість загальнодоступної інформації. Динаміка зміни системи принципів визначається загальною стратегію реформування ОВС України. Інформаційна стратегія управління ОВС України їх інформаційним середовищем зорієнтована на цілісність формування відомчих інформаційних ресурсів та системне удосконалювання відомчої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури.

Удосконалювання управління ОВС України інформаційною сферою суспільства, на думку автора, потребує орієнтування на правову інформатизацію суспільства та держави (зокрема, ОВС України), оскільки правова інформатизація - це двоєдиний процес, а саме: інформатизація правової сфери та забезпечення нормативно-правового регулювання відносин у національній інформаційній сфері. Такий підхід обумовлений тим, що “проникнення” інформації та права у всі сфери суспільства та держави сприяє розвитку як інформаційного суспільства, так і інформаційної держави. Цей процес безпосередньо пов'язаний із генеруванням єдиного правового інформаційного простору державою та суспільством. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо забезпечення принципу верховенства права, що неможливо без доступу до правової інформації (у її широкому тлумаченні; див. с. 23) та інформаційно-правового попиту.

Виходячи із необхідності превентивного вирішення завдань забезпечення безпеки НІС та наповнення якісно новим змістом управлінської діяльності ОВС України, у дисертації акцентувалася увага на функціях охорони та захисту НІС. Для гарантування злагодженості механізму управління ОВС України НІС, а також найбільш ефективної форми реалізації зазначених функцій запропоновано зважати на “безпеку” нормотворення. Своєрідність цього аспекту інформаційної безпеки полягає у передбаченні негативних наслідків у правозастосовній практиці, що вимагає від ОВС України якісного нормотворення. Це стосується відомчих нормативних актів (підзаконних нормативно-правових актів) - наказів, інструкцій, циркулярів, положень, статутів. “Безпека” нормотворення вимагає також і “безпеки” правозастосування, яка безпосередньо пов'язана з високим рівнем інформаційно-правової культури правоохоронців, якісною виконавчою дисципліною. Звертаючись до проблеми інформаційно-правової культури правоохоронців, автор наголошує на необхідності дотримання деонтологічних вимог під час виконання службових обов'язків, саме ці вимоги повинні бути основою кодексу професійної поведінки. Розглянуто заходи щодо організаційно-правового удосконалювання процесу нормотворення в ОВС України, що сприятиме реалізації конституційних прав громадян та якісному виконанню функціональних обов'язків співробітниками ОВС України.

Нова технологія державного управління була поширена на ОВС України як суб'єкт державного управління НІС. Орієнтація на цю технологію потребує формування нового, системного мислення у співробітників ОВС України, урахування їх інформаційних потреб та індивідуальних особливостей, відповідного методологічного забезпечення. Запропоновано інформаційну стратегію державного управління НІС для якісного виконання оперативно-розшукової діяльності ОВС України та вирішення проблем транснаціональної злочинності як ОВС України, так і міжнародними правоохоронними органами. Підкреслена необхідність створення і впровадження інтелектуальних інформаційних систем та інтегрованих систем знань правоохоронних органів різних країн світу. Вихідне положення дисертації ґрунтується на важливості вироблення та реалізації відповідної політики ОВС України, що спрямована на випереджаючі організаційно-правові заходи у боротьбі із організованою злочинністю, а також на захист прав і свобод громадян. Це потребує наукового аналізу організованої злочинності як об'єкта діяльності відповідних підрозділів, впровадження єдиної політики інформаційного забезпечення ОРД, застосування сучасних інформаційних технологій та відповідного кадрового забезпечення.

У дисертації обґрунтовано, що удосконалювання процесу управління в ОВС України повинно базуватися на комплексному вирішенні проблем “управління та інформація” й “управління та кадри” з урахуванням ефективних прямих та зворотних зв'язків. Запропоновано удосконалювати реалізацію інформаційної функції управління ОВС України НІС за допомогою якісного кадрового забезпечення, рівень якого підвищується за рахунок ефективної інформаційної підтримки та відповідної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно готувати правоохоронців нової генерації, які спроможні якісно виконувати свої функціональні обов'язки, застосовувати принцип сьогодення - від “освіти на все життя” до “освіти через усе життя” та реалізовувати державну інформаційну політику в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією О.М. Бандурки. - Харків: Ун-т внутрішніх справ, 2000. - 368 с.

2. Арістова І.В. Формування інформаційного середовища органів внутрішніх справ України (методологічні аспекти) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №1. - С. 121-126.

3. Арістова І.В. Інформаційно-правові аспекти опису системи органів внутрішніх справ України // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип.5. - С. 287-295.

4. Арістова І.В. Інформатизація органів внутрішніх справ України: цивільно-правові аспекти // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип. 6. - С. 314-319.

5. Бандурка О.М., Арістова І.В. Принципи формування інформаційного середовища органів внутрішніх справ України // Міліція України. - 1999. - № 3-4. - С. 12-13.

6. Арістова І.В. Міжнародне співробітництво міжнародних правоохоронних органів в області захисту прав і свобод жінок: інформаційне забезпечення // Вісник Університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск. 1999. - С. 72-75.

7. Арістова І.В. Реалізація кадрової політики у правовій інформатизації України // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип. 8. - С. 46-48.

8. Арістова І.В. Реалізація державної інформаційної політики: інформаційне середовище управління в органах внутрішніх справ України // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - Вип. 9. - С. 405-410.

9. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її правове забезпечення // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - Вип. 10. - С. 83-88.

10. Аристова И.В. Административно-правовые аспекты информационной политики в органах внутренних дел Украины // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. 2000. - С. 233-236.

11. Арістова І.В. Інформаційний підхід до вирішення проблем транснаціональної злочинності органами внутрішніх справ України // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - Вип. 11. - С. 43-48.

12. Арістова І.В. Адаптація українського законодавства і міжнародне співробітництво в боротьбі з транснаціональною злочинністю: механізми забезпечення конституційного права громадян на інформацію //Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - Вип. 12 (2). - С. 93-98.

13. Арістова І.В. Інформаційна політика в органах внутрішніх справ України: адміністративно-правові аспекти // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. - К., 2000. - №2. - С. 3-8.

14. Бандурка О.М., Арістова І.В. Інформаційне суспільство та державна інформаційна політика // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - №2. - С. 13-20.

15. Арістова І.В. Організаційно-правові засади інформатизації оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ України // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - №4. - С. 182-191.

16. Арістова І.В. Адміністративна реформа в Україні: інформатизація та ефективність державного управління // Юридичний вісник. - 2001. - №2. - С. 94-99.

17. Арістова І.В. Правове регулювання суспільних інформаційних відносин: стратегія розвитку інформаційного законодавства //Вісник Університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 14. - С. 122-128.

18. Арістова І.В. Державне регулювання телекомунікаційного розвитку в Україні: організаційно-правові аспекти //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2001. - №1. - С. 117-125.

19. Арістова І.В. Інформаційна стратегія розвитку органів внутрішніх справ України // Правова держава. - 2001. - №3. - С. 73-77.

20. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: правова інформатизація органів внутрішніх справ України // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. - К., 2001. - №9. - С. 3-10.

21. Арістова І.В. Інформатизація діяльності органів державної влади: підготування та прийняття управлінських рішень // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2001. - №1. - С. 107-112.

22. Арістова І.В. Методологічні засади становлення інформаційної функції в органах внутрішніх справ України // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001. - №3 . - С. 169-178.

23. Бандурка А.М., Аристова И.В. Интеграция Украины в мировое информационное пространство: задачи правоохранительных органов // Сборник трудов Х Международной научной конференции “Информатизация правоохранительных систем”, 22-23 мая 2001 года. - М., Академия управления МВД России. - С. 11-14.

24. Аристова И.В. Правовая информатизация органов внутренних дел Украины: управление и кадры // Юристъ-правоведъ. - 2001. - №1. - С. 13-15.

25. Арістова І.В. Державне регулювання в інформаційній сфері: концепція формування інформаційного законодавства України // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. Державне управління та місцеве самоврядування. У 6-ти частинах. Ч. V. За заг. ред. Г.І. Мостового. - Х.: УАДУХФ, 2001. - С. 39-41.

26. Аристова И.В., Воронин А.С. Информатизация органов внутренних дел: интеграция основных принципов // Інтегровані технології та енергозбереження. - 1999. - №1. - С. 83-87.

27. Аристова И.В., Кондратов Д.Ю., Недашковский В.В. Анализ правовых аспектов создания и функционирования информационных подсистем центрального уровня в органах внутренних дел Украины // Інтегровані технології та енергозбереження. - 1999. - №2. - С. 96-99.

28. Аристова И.В., Воронин А.С., Кондратов Д.Ю., Недашковский В.В. Информационные аспекты поддержки процессов принятия управленческого решения в органах государственной власти // Інтегровані технології та енергозбереження. - 1999. - №3. - С. 75-81.

29. Арістова І.В., Яковлев С.В. Конкурентноспроможне майбутнє: інноваційні механізми вищої освіти в Україні // Тези доповідей Всеукраїнського науково-методичної конференції “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи”, 24-25 травня 2000 року. - Київ, 2000. - С. 259-261.

30. Арістова І.В., Яковлев С.В., Кононенко І.Ю. Організаційний аспект інформатизації управління в органах державної влади // Сборник научных трудов VI Международной конференции “Теория и техника передачи, приема и обработки информации” (“Новые информационные технологии”), 17-19 сентября 2000 года. - Харьков, 2000. - С. 230-232.

31. Арістова І.В., Леженіна О.І. Інформаційно-правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України: правове виховання як профілактика злочинності // Матеріали обласної науково-практичної конференції “Закон і підліток”, 27 жовтня 2000 року. Донецький інститут внутрішніх справ МВС України при Донецькому національному університеті. - Донецьк, 2001. - С. 251-253.

АНОТАЦІЯ

Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07-теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню організаційно-правових засад формування державної інформаційної політики, державного управління національною інформаційною сферою (НІС), реалізації державної інформаційної політики у правотворчій та правозастосовній практиці органів внутрішніх справ України. Розроблено категоріальний апарат проблеми державного управління НІС. Проаналізовано загальні риси суб'єкта державного управління НІС - відповідних державних органів всіх гілок влади у системі; об'єкт державного управління - НІС (єдиний інформаційний простір України). Досліджено інформаційно-управлінські відносини між об'єктом і суб'єктом державного управління НІС в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, а також їх правове регулювання. Запропонована стратегія реформування інформаційного законодавства України. Вперше розглянуто ОВС України як суб'єкт державного управління НІС, визначені шляхи удосконалювання НІС.