Адміністративне право України

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ЯК НАУКИ

1.1 Зміст науки адміністративного права

1.2 Зв'язок науки адміністративного права з теорією державного управління

1.3 Навчальний курс адміністративного права

РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

2.1 Предмет науки адміністративного права

2.2 Завдання науки адміністративного права

2.3 Методологія науки адміністративного права

РОЗДІЛ 3. НАУКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

3.1 Розвиток науки адміністративного права за радянських часів

3.2 Сучасні проблеми розвитку науки адміністративного права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми. Визначення та обґрунтування предмета науки адміністративного права в даний час є найбільш актуальною проблемою, оскільки в державі в останнє десятиліття проводяться радикальні політичні, соціальні, економічні, правові та організаційні реформи.

Наука адміністративного права покликано аналізувати суспільні відносини в сфері державного управління й систему норм, що їх регулюють (адміністративно-правові норми), досліджувати та узагальнювати закономірності правового регулювання організації і діяльності апарату державного управління.

Вона також вивчає правовий статус суб'єктів і об'єктів виконавчої влади, правові форми й методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни та законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов'язані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого й міжгалузевого управління.

Наука адміністративного права досліджує: правове положення громадян (фізичних осіб) у сфері державного управління; правовий статус органів державного управління; правове положення недержавних об'єднань у сфері управління, підприємств, установ, організацій, юридичних осіб; адміністративно-правовий статус державних і суспільних службовців; правові форми і методи управління; способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні; адміністративний процес і його види; системи загального, галузевого і міжтериторіального управління і регулювання управління в указаних системах нормами адміністративного права; адміністративно-юрисдикційну діяльність держави.

У розвиток адміністративного права в Україні суттєвий внесок зробили І. Пахомов, А. Клюшниченко, О. Бандурка, В. Опришко, І. Голосніченко, Л. Коваль, В. Авер'янов, О. Андрійко, В. Цвєтков, А. Селіванов, С. Ківалов, Є. Кубко, Є. Додін, В. Колпаков, А. Комзюк та ін., а також професори Харківського юридичного інституту О. Якуба, Р. Павловський, М. Тищенко, В. Гаращук, які брали участь у підготовці законодавства стосовно забезпечення та реалізації прав громадян, про адміністративні правопорушення, наукових розробках проблем державного управління, діяльності місцевих органів державного управління, контролю в сфері державного управління, адміністративної відповідальності, адміністративного процесу.

В 1975 р. О. Якуба видала підручник «Радянське адміністративне право».

У 1986 р. за редакцією Р. Павловського вийшов підручник «Радянське адміністративне право». За участю викладачів кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в 2000 р. видано підручник «Адміністративне право України».

Отже, мета даної курсової роботи - дослідити адміністративне право України як науку, її історію та сучасність.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– з'ясувати зміст науки адміністративного права,

– визначити зв'язок науки адміністративного права з теорією державного управління,

– проаналізувати особливості навчального курсу адміністративного права,

– дослідити предмет науки адміністративного права,

– визначити завдання науки адміністративного права,

– обґрунтувати методологічну основу науки адміністративного права,

– охарактеризувати розвиток науки адміністративного права за радянських часів,

– визначити сучасні проблеми розвитку науки адміністративного права.

Об'єктом дослідження виступає наука адміністративного права, а предметом дослідження - її зміст та історія розвитку.

В роботі використані такі методи дослідження, як індукція, дедукція, історико-правовий, порівняльний, метод визначення ключових понять та інші.

Курсова робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ЯК НАУКИ

1.1 Зміст науки адміністративного права

Адміністративне право в суспільному житті виступає не лише як галузь права, але як і одна з основних галузей правової науки зі своїм чітко окресленим предметом дослідження. Так, В. В. Цвєтков визначає науку адміністративного права як галузеву юридичну науку, предметом дослідження якої є комплекс організаційно-правових проблем, пов'язаних зі здійсненням державою повноважень виконавчої влади та завдань і функцій державного управління Цвєтков В.В. Українська наука адміністративного права та її зв'язок з науками про управління / Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.- Т.1: Загальна частина / Ред. колегія: В.Б.Авер'янов (голова). - К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - с.37..

С. Г. Стеценко вважає, що адміністративне право як наука - це складова частина юридичної науки, що визначається як система поглядів, ідей, уявлень про адміністративне законодавство, державне управління, реформування й тенденції розвитку адміністративного права, його принципи, зарубіжне адміністративне право Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2007. -с.28..

При цьому обидва вчених вказують на те, що як наука адміністративне право є ширшою категорією, ніж галузь права, адже вона вивчає такі питання, які не входять у поняття галузі адміністративного права, зокрема: взаємозв'язок адміністративного права з іншими юридичними та неюридичними науками; співвідношення адміністративно-правових інститутів; використання досягнень зарубіжної правової науки тощо.

Поняття науки адміністративного права ширше за поняття адміністративного права як галузі права. Наука адміністративного права вивчає не тільки адміністративно-правові норми і відносини у сфері державного управління, а й аналізує практику застосування чинного законодавства.

Вона досліджує:

– адміністративно-правові інститути та їх співвідношення;

– проблеми систематизації та кодифікації адміністративного права;

– правовий статус суб'єктів адміністративного права, їх права і обов'язки, адміністративні процедури та проблеми адміністративного процесу й адміністративної юрисдикції;

– засоби забезпечення і зміцнення режиму законності, дисципліни та відповідальності у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності;

– взаємозв'язок адміністративного права з іншими галузями правової системи;

– етапи історичного розвитку галузі адміністративного права, шляхи його подальшого вдосконалення;

– досвід адміністративно-правового регулювання і досягнення зарубіжної правової науки Авер'янов В.Б. Наука адміністративного права. //Вісник національної академії наук України. - 2008. - №7. - с.22..

Отже, зміст науки адміністративного права охоплює ширше коло проблем, хоча системи науки адміністративного права і відповідної галузі права в основному співпадають.

Головне призначення науки адміністративного права - розробка наукових висновків, рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення та посилення ефективності діючих адміністративно-правових норм і відповідних правових інститутів, що врешті-решт безпосередньо впливає на ефективність державно-управлінської діяльності. В цьому виявляється активний вплив адміністративно-правової науки на розвиток адміністративного права як галузі права.

У наукових дослідженнях у галузі адміністративного права використовуються загальнонаукові та конкретно-наукові методи досліджень, і передусім системний та структурно-функціональний аналіз управлінсько-правових явищ, соціологічний метод, наукові експерименти. Визначальний вплив на розвиток науки адміністративного права справляє загальна теорія держави і права, наука конституційного (державного) права.

За роки незалежності України було радикально переглянуто теоретичні та методологічні основи науки адміністративного права з урахуванням політичної, економічної, соціальної і правової природи Української держави, об'єктивних закономірностей і тенденцій її історичного розвитку.

Нова доктрина адміністративного права безпосередньо впливає на процес реформування адміністративного права як галузі права. Ця доктрина базується на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами - не панування, а служіння їм.

Конституція України (ст. 3) проголошує: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» Конституція України. //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141..

Роки незалежності України характеризуються певним розвитком вітчизняної науки адміністративного права. Було видано ґрунтовні дослідження з багатьох проблем науки.

В центрі уваги українських адміністративістів стояли теоретичні та методологічні проблеми науки, що дістало відображення у низці монографічних праць. Важливим показником розвитку української науки адміністративного права є видання нових підручників з адміністративного права Адміністративне право України: підручник / Ю.П.Битяк (кер. Авт.. кол.), В.М.Гаращук, В.В.Богуцький [та ін.]; за заг. Ред. Ю.П.Битяка, В.М.Гаращука, В.В.Зуй. - Х.:Право, 2010. - с.26.. адміністративний право управління україна

Значний вплив на розробку теорії адміністративного права справили наукові доробки в галузі теорії держави і права, конституційного права, теорії державного управління, цивілістики.

Зрозуміло, що не всі зазначені дослідження рівноцінні за своїм науковим потенціалом, але вони значно збагатили українську правову науку й сприяли розробці методологічних і теоретичних основ науки адміністративного права.

1.2 Зв'язок науки адміністративного права з теорією державного управління

На особливу увагу заслуговують взаємозв'язки цієї науки з теорією державного управління. І це не випадково, позаяк у вітчизняній науці адміністративного права радянського періоду категорія «державне управління» вважалася не тільки базовою, а й домінуючою. Та й власне адміністративне право як фундаментальна галузь правової системи спрямовувалося переважно на регулювання суспільних відносин у процесі здійснення державного управління.

Хоча зрозуміло, що серцевиною понятійного ряду науки адміністративного права мали б бути категорії, пов'язані з взаємовідносинами апарату державного управління з громадянами, адміністративними (управлінськими) процедурами, організаційно-правовими засобами забезпечення ефективної реалізації та дійового захисту прав громадян у сфері управління Авер'янов В.Б. Адміністративне право України. - К.: Генеза, 2007. -с.45..

У цілому зміст адміністративно-правової науки, включаючи насамперед її понятійно-термінологічний апарат, багато в чому сформувався з огляду на потреби вивчення побудови системи державного управління, її складових та їх функціонування. Щоб переконатися в цьому, досить згадати структуру академічного курсу радянського адміністративного права в шести книгах, виданого за редакцією Ю. М. Козлова, Б. М. Лазарева, О. Є. Луньова, М. І. Піскотина у 1977-1982 pp.

З точки зору завдань розвитку адміністративно-правової науки, її взаємозв'язки з теорією державного управління слід вважати доречними і досить плідними.

Оскільки адміністративне право є найважливішим регулятором управлінської діяльності незалежно від того, в якій конкретній сфері вона здійснюється, то без його регулятивної і формалізуючої функції неможливо чітко і функціонально організувати управління складними суспільними процесами, сконцентрувати організуючу діяльність державного апарату, усіх його складових і структурних підрозділів. При цьому правові відносини у сфері управління складаються як відносини вторинного порядку, тобто відносини, які зумовлені завданнями досягнення оптимальних результатів господарської і соціально-культурної діяльності.

Управлінська діяльність багатоаспектна та різноманітна за змістом, формами й методами, і не всі суспільні відносини, що є за своєю природою управлінськими, можуть бути віднесені лише до предмета науки адміністративного права.

Зокрема, управлінські відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави, є предметом дослідження теорії державного управління, і тільки набувши юридичної (адміністративно-правової) форми, ці відносини стають об'єктом вивчення з боку науки адміністративного права Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2008. -с.29..

Проте проблеми управління не можна пояснити та розв'язати лише з позицій адміністративного права. Вони мають не тільки юридичний, а й політичний, організаційно-технічний, психологічний та інші аспекти. Тому, до речі, теорія державного управління не може вважатися суто правовою наукою: вона є комплексною, міждисциплінарною наукою.

Дійсно, державне управління - своєрідне суспільне явище багатоаспектного характеру і, природно, не охоплюється науковим аналізом з позицій лише науки права. Наука адміністративного права досліджує тільки частину спектра управління - його організаційно-правові аспекти. Юристи - дослідники проблем управління у визначенні предмета дослідження, як правило, не виходять за межі державної сфери й навіть за межі системи органів виконавчої влади. Безумовно, система цих органів являє собою організуючу частину механізму держави. Але не визнавати подібної ролі за іншими частинами системи державного механізму (апарату), та й усієї системи політичної організації суспільства було б помилково.

Розвиток державознавчих знань поки що утримується в межах традиційних юридичних та інших наук, хоча процес диференціації й інтеграції знань інтенсивно відбувається і в цій сфері. Відомо, що державознавство ніколи не зводилося до проблем юриспруденції: цими питаннями займається широке коло наук. Правильно, що державне управління не вичерпується правом, але так само правильно й те, що питання його правової організації є найхарактернішим, визначальним, що регулюючий вплив права у державному управлінні займає вирішальні позиції, а тому державне управління значною мірою також і державно-правова категорія, хоча воно не зводиться тільки до цього. Інакше кажучи, немає підстав всю проблематику державного управління юридизувати і водночас власне юридичні аспекти зводити до розряду суто політологічних або соціологічних, хоча політизація й соціологізація досліджень характерні для сучасного розвитку юридичної науки.

Наука адміністративного права досліджує передусім правові аспекти державного управління, тобто проблеми правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Водночас державне управління вивчають теорія державного управління та деякі інші управлінські науки, що становлять так звану науку управління. На стику предметів дослідження цих наук розвиваються найінтенсивніші їх зв'язки Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. - Вид. 3-е.- К: Вентурі, 2006. -с.26..

Такі зв'язки ґрунтуються на єдиному об'єкті дослідження - управлінні в суспільстві. Оскільки адміністративно-правова наука активно взаємодіє із зазначеними управлінськими науками, необхідно докладніше висвітлити їх склад і рівень розвитку.

1.3 Навчальний курс адміністративного права

Наука адміністративного права викладається в юридичних та інших навчальних закладах з метою оволодіння майбутніми юристами, працівниками державних органів системою теоретичних і науково-прикладних знань щодо принципів і норм, які регулюють суспільні відносини у сферах виконавчої влади і державного управління, а також вміннями і навичками практичного застосування зазначених знань.

Як свідчить вітчизняний досвід, адміністративно-правову галузь намагалися двічі «вилучити» із системи радянського права: в 1917-1921 і 1928-1938 pp. На межі 20-30-х років минулого століття було припинено викладання курсу «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Цей курс намагалися об'єднати з теорією права, а згодом його об'єднали з навчальним курсом державного права. Лише в повоєнні часи адміністративне право як самостійна дисципліна поступово зайняло належне йому місце серед інших юридичних навчальних дисциплін.

Програма навчального курсу «Адміністративне право України» будується залежно від кваліфікаційного рівня вищого навчального закладу і тих завдань, на розв'язання яких він спрямовує свою діяльність. Основною вимогою має бути системний підхід у підготовці програми курсу та логічність і послідовність викладення його основного змісту Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2007. -с.30..

Викладання українського адміністративного права передбачає опанування певним інструментарієм науки адміністративного права, вивчення її засад і основних інститутів, ознайомлення з чинним адміністративним законодавством.

Процес становлення демократичної, правової держави в Україні зумовлює докорінні зміни в механізмі правового регулювання суспільних відносин. Це особливо актуально для галузі адміністративного права. Відбувається процес переосмислення поглядів щодо сутності, принципів, функцій і системи адміністративного права з урахуванням змін, що стосуються проблем управління, діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, утвердження пріоритету юридичного забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян. Тому навчальний курс адміністративного права має будуватися з урахуванням тенденцій розвитку та реформування науки адміністративного права і відповідати реаліям сьогодення.

Наука адміністративного права включає загальну частину, в якій представлені теоретичні проблеми цієї провідної галузі публічного права, та особливу частину, присвячену організаційно-правовим проблемам державного управління та адміністративному законодавству, що діє в окремих сферах суспільного розвитку.

Відповідно до цього навчальний курс адміністративного права складається із загальної частини, в якій послідовно розкриваються витоки та основні етапи розвитку адміністративного права, його місце в системі українського права, джерела адміністративного права і адміністративного законодавства. В цій частині важливо показати динамічність їх розвитку, відобразити зміни, які відбуваються в суспільстві й державі і які формують нові відносини, і водночас певну адміністративно-правову спадковість, котра означає збереження діючих адміністративно-правових регуляторів, утвердження їх у нових суспільних умовах.

Ключові теми навчального курсу стосуються норм адміністративного права, особливостей їх структури, видів, форм реалізації та втілення в адміністративно-правових відносинах.

Важливе значення має вивчення правового статусу суб'єктів адміністративного права. При цьому особлива увага має приділятися адміністративно-правовому статусу основних суб'єктів, а також правовому регулюванню функцій, повноважень, форм і методів державного управління, що утворюють основні адміністративно-правові засади діяльності органів виконавчої влади Битяк Ю. П., Зуй В. В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. - Харків, 2005. -с.18..

При висвітленні загальної частини курсу адміністративного права особлива увага має приділятися таким інститутам, як державна служба і державний контроль, адміністративний примус та заходи його застосування, адміністративна відповідальність та особливості її застосування щодо фізичних і юридичних осіб за законодавством України.

Зважаючи на те, що адміністративний процес є відносно новим і досить складним явищем, з яким в ході подальшого навчання поглиблено має знайомитися певною мірою підготовлений студент, у загальній частині курсу наголошується передусім на сутності й принципах адміністративного процесу, його структурі та дається характеристика основних видів адміністративних проваджень.

Враховуючи, що норми адміністративного права регулюють величезний обсяг різних відносин у всіх сферах державного управління, розгляд чинного адміністративного законодавства і засад організації та діяльності органів виконавчої влади у згаданих сферах становить зміст особливої частини навчального курсу.

Загалом навчальний курс «Адміністративне право України» ґрунтується на сучасних досягненнях адміністративно-правової науки та діючій законодавчій базі. Це забезпечує актуалізацію набутих студентами знань та ефективне застосування їх в майбутній професійній діяльності.

РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

2.1 Предмет науки адміністративного права

Визначення та обґрунтування предмета науки адміністративного права в даний час є найбільш актуальною проблемою, оскільки в державі в останнє десятиліття проводяться радикальні політичні, соціальні, економічні, правові та організаційні реформи.

Адміністративна наука як одна з наукових галузей публічного права являє собою систему теоретичних поглядів, уявлень і положень про галузь адміністративного права, предмет і метод його регулювання. Перш ніж перейти до розгляду цього питання слід уточнити поняття термінів «наука» і «теорія».

Наука - це сфера людської діяльності, призначенням якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про реальної дійсності.

В нашому випадку мова йде про вироблення та систематизації об'єктивних знань про реальних процесах, що відбуваються в області управлінських відносин у діяльності органів виконавчої влади, державного управління та їх уповноважених посадових осіб.

Теорія - це система наукових знань про внутрішню природу явищ. Тобто за допомогою науки як особливого виду людської діяльності не тільки отримують об'єктивні знання про сутність досліджуваних явищ, а й теоретично систематизують ці знання у відповідності з внутрішньою природою цих явищ. Роль же теорії зводиться до теоретичної систематизації об'єктивних знань про реальні процеси в управлінських відносинах з метою їх впорядкованості, узгодженості і оптимізації Авер'янов В.Б. Державне управління в Україні. Навчальний посібник. - К.: ДеЮре, 2006. -с.32..

Адміністративна наука, як один з наукових галузей права, виробляє і теоретично систематизує об'єктивні знання, ідеї, погляди, поняття, уявлення і положення про галузь адміністративного права, її предмет і метод його регулювання, її правотворчої та правозастосовчій практиці, що здійснюється органами виконавчої влади, державного управління, адміністраціями органів місцевого самоуправління і їх уповноваженими посадовими особами.

Предмет (що досліджується) і об'єкт (на що спрямоване дослідження) науки адміністративного права істотно відрізняється від предмета (об'єкта) галузі права та навчальної дисципліни, де існує тільки відмінність предмета і об'єкта в обсязі управлінських відносин.

Предметом науки адміністративного права є дослідження законів, закономірностей і особливостей в управлінській діяльності органів виконавчої влади, органів державного управління, адміністрацій органів місцевого самоуправління, їх посадових осіб та здійснюваних при цьому управлінських відносин в інших сферах, ефективності адміністративно-правових норм, що регулюють ці відносини, правозастосовної практики, виявлення властивостей, з метою їх вдосконалення Беленчук І.А. Адміністративне право України. - К.: А.С.К., 2010. -с.24..

Об'єкт науки адміністративного права (на що спрямоване дослідження), це управлінські відносини, які досліджуються наукою з метою їх вдосконалення.

В результаті наукових досліджень на практиці пропонуються рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у усіх галузях і сферах діяльності органів виконавчої влади, державного управління, адміністрацій органів місцевого самоврядування, а також здійснення адміністративних правоохоронних функцій у суміжних галузях права.

Наука адміністративного права приділяє велику увагу дослідженню таких адміністративно-правових категорій, як поняття і сутність діяльності органів виконавчої влади, державного управління, а також виявляє обсяги, співвідношення понять державної служби і посадової особи, адміністративних покарань та адміністративної відповідальності, змісту адміністративно-правових норм і правовідносин і багато чому іншому.

Особливим елементом предмета науки адміністративного права є правотворча і правозастосовна діяльність органів виконавчої влади, державного управління та їх посадових осіб. Вивчаючи практику застосування адміністративно-правових норм, можна оцінювати їх ефективність, виявляти пробільних в законодавстві і дефекти в юридичній техніці.

Основне призначення науки адміністративного права - на основі досліджень пропонувати методи та засоби вдосконалення системи діяльності органів виконавчої влади, державного управління, органів місцевого самоврядування в їх повсякденному, регулярній і безперервного організації управління в усіх життєво важливих галузях і сферах держави і суспільства.

Наука адміністративного права також розробляє наукові поняття й категорії, якими вона користується для дослідження управлінських відносин, що реалізовуються органами виконавчої влади, державного управління, органами місцевого самоврядування, а також впливає на подальший розвиток і вдосконалення діяльності органів виконавчої влади, державного управління вдосконалення механізму, методів і форм адміністративно-правового регулювання.

Результатом проведених наукових досліджень є рекомендації, пропозиції та висновки, спрямовані на підвищення ефективності управлінських відносин у сфері діяльності органів виконавчої влади, державного управління та адміністративно-правового регулювання інших управлінських відносин, а також вдосконалення практики застосування норм адміністративного права в цілях охорони відносин, що регулюються іншими галузями права Ведєрнікова Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України.- К.: Юрінком Інтер, 2007. - с.28..

Теоретичної основою науки адміністративного права є філософські та соціологічні науки, положення теорії соціального управління та загальної теорії соціології та права. Велике значення для наукових досліджень мають рішення державних органів влади з питань організації діяльності виконавчої влади, державного управління, а також правового регулювання їх діяльності.

Потреби практики вимагають в кожному конкретному випадку визначати механізм виконання законів - конкретних виконавців, форми, методи, терміни та перелік підзаконних дій, відповідальність певних осіб, а також систему контролю та перевірки виконання. При цьому необхідно враховувати питання ресурсного забезпечення законотворчості та правозастосовної практики.

Прикладом такого слабкого обліку правозастосовної практики стали завдання наукового обґрунтування розробки адміністративно-правового інституту регулювання процесу банкрутства підприємств і банків як об'єктів управлінської діяльності, ліквідації взаємних неплатежів, регулювання ринку цінних паперів, певного регулювання цін на основні види сировини і товарів, особливо першої необхідності, соціального захисту населення та ін.

Важливо при цьому визначити роль і межі дії адміністративного права як методу регулювання тих нових відносин, які складаються у недержавному секторі економіки. Розмова тут має йти не про відмову від державного регулювання цих відносин, а про зміну його форм і методів. Хоча основним методом регулювання у сфері господарської діяльності стає метод узгодження, це не виключає застосування в певних межах і методу імперативних приписів.

Теоретичної основою науки адміністративного права є філософські та соціологічні науки, положення теорії соціального управління та загальної теорії соціології та права.

Велике значення для наукових досліджень мають рішення державних органів влади з питань організації діяльності органів виконавчої влади, державного управління, а також з правового регулювання їх діяльності. Велике значення для наукових досліджень проблем адміністративного права має вивчення законодавства України, в якому містяться норми і рішення, що регламентують різні питання функціонування діяльності органів виконавчої влади, державного управління Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І. Адміністративне право України: основні поняття. Навч. посібник. - К.: Либідь, 2008. -с.33..

Наука адміністративного права як система побудована на основі внутрішньої взаємозв'язку і взаємозалежності адміністративно-правових положень, принципів організації і інститутів, що утворюють цілісне інформаційно-правове єдність наукової галузі права. Система науки адміністративного права за обсягом ширше системи галузі адміністративного права, тому що наука адміністративного права досліджує не тільки сукупність адміністративно-правових норм, але й інші теоретичні проблеми, пов'язані з теорією і практикою адміністративно-правового регулювання.

Удосконалення наукової бази адміністративного права неможливо без вивчення історії її становлення, осмислення різних концепцій, раніше мали особливого звучання, наступності позитивного досвіду, творчої переробки застарілих положень відповідно до нових соціально-економічних умов.

Знання досягнень науки адміністративного права та їх правильне застосування дозволить уникнути багатьох помилок при вирішенні сучасних завдань в організації діяльності органів виконавчої влади, державного управління та правового регулювання.

Наука українського адміністративного права приділяла і приділяє значну увагу зарубіжної теорії та практиці державного управління. Особливий вплив на російське адміністративне право останнім часом зробило французьке адміністративне право, де суб'єктами юридичної відповідальності є і юридичні особи.

Щоб успішно розвивалася наука будь-якої галузі права, у тому числі адміністративного, потрібно готувати наукові кадри, що володіють сучасними науковими методами пізнання свого предмета, і методами впливу, здатні об'єктивно аналізувати процеси, що відбуваються в країні, рекомендувати науково обґрунтовані методи впливу на організацію управління в діяльності виконавчої влади Кампо В.М., Нижник Н.Р., Шльоер Б.П. Становлення нового адміністративного законодавства України. - К.: Право, 2005. -с.37..

Головною метою органів державної влади і в першу чергу органів виконавчої влади в даний час є зміцнення вертикалі української державності.

Особлива роль у зміцненні державності належить адміністративному праву. Серед інших публічних галузей права воно має найбільшу питому вагу. Зараз відбувається величезна за масштабами нормотворча діяльність органів законодавчої і виконавчої влади. Створюються нові, змінюються і доповнюються діючі нормативні акти Авер'янов В.Б. Наука адміністративного права. //Вісник національної академії наук України. - 2008. - №7. - С.24..

Головне завдання не в тому, щоб збільшувати масив законодавчих актів прямої дії, а в тому, щоб краще розробляти в підзаконних актах механізми, здатні ефективніше працювати на мету, закладену в законі. Необхідно підняти науковий рівень нормотворчої діяльності в органах виконавчої влади, їх основне завдання - якісніше виконувати цю роботу, тому що це полегшить завдання правозастосовної практики.

Завжди слід прогнозувати потреби практики в правовому регулюванні, потрібно точніше визначати механізм виконання законів, тобто конкретних виконавців, форми, методи і терміни їх дій, відповідальність посадових осіб, а також систему контролю і перевірки виконання. При цьому завжди слід враховувати наявність ресурсного (фінансового, кадрового, економічного та іншого) забезпечення законотворчості та правозастосовної практики.

При цьому слід визначити роль і межі дії адміністративного права, як методу правового регулювання управлінських відносин, які складаються в нинішньої ринкової економіки.

2.2 Завдання науки адміністративного права

Перед наукою ставляться завдання дослідження з метою вдосконалення адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.

До числа основних завдань дослідження науки адміністративного права слід віднести:

1) предмет адміністративного права в сучасних умовах становлення і розвитку виконавчої влади, державного управління;

2) методи і форми правового регулювання в діяльності органів виконавчої влади, виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління в сучасних умовах;

3) правовий статус органів виконавчої влади, органів державного управління, адміністрацій органів місцевого самоуправління, як суб'єктів адміністративно-правових відносин;

4) правове становище фізичних осіб у сфері діяльності органів виконавчої влади, державного управління, адміністрації органів місцевого самоуправління;

5) адміністративно-правовий статус державних і муніципальних службовців, як суб'єктів адміністративно-правових відносин;

6) правове становище недержавних та громадських об'єднань як колективних суб'єктів адміністративно-правових відносин;

7) адміністративно-юрисдикційна діяльність, її підвідомчість у вирішенні управлінських спорів та розгляду індивідуальних справ про адміністративні правопорушення;

8) відповідальність по адміністративному праву;

9) адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність;

10) адміністративний процес і його види;

11) адміністративне виробництво та його види;

12) адміністративно-правові режими;

13) ефективність забезпечення законності та дисципліни в діяльності органів виконавчої влади, державного управління, адміністрацій органів місцевого самоуправління і їх посадових осіб;

14) адміністративно-правове регулювання загального, галузевого і міжгалузевого державного управління та його правове регулювання;

15) адміністративно-правове регулювання управлінських відносин у економічної, господарської, промислової, аграрної сферах і галузях;

16) адміністративно-правове регулювання державного управління в адміністративно-політичній сфері;

17) адміністративно-правове регулювання управлінських відносин у соціально-культурній сфері та ін.

Всі ці завдання досліджуються в єдності і взаємозв'язку, утворюють цілісну єдність самого предмета як системи науки адміністративного права.

Одна з основних завдань науки адміністративного права - створювати стійкість і впорядкованість управлінських відносин, сприятливих для оптимального функціонування держави в нових ринкових відносинах, з чутливим механізмом попиту та пропозицій Бельский К.С. О науке административного права. // Государство и право. - 1998. - №3. - с. 9..

Пріоритетною метою всієї діяльності органів виконавчої влади, державного управління стає не імперативне (владне) управління народним господарством, а його регулювання за допомогою різних податкових стимулів, погоджень, реєстрації, ліцензування, добору і розстановки кадрів органів виконавчої влади, державного управління, здійснення контролю за діяльністю посадових осіб, відпрацювання механізму юридичної відповідальності.

Однією з основних проблем науки адміністративного права в даний час є раціональне визначення і закріплення правового статусу, що визначає місце, роль і обсяг повноважень і компетенції федеральних органів виконавчої влади по відношенню до суб'єктів адміністративного права в економічній і соціально-культурній сфері.

Всі ці проблеми не можуть бути успішно вирішені без використання досягнень науки адміністративного права.

2.3 Методологія науки адміністративного права

Особливе значення в розвитку науки адміністративного права має методологія пізнання об'єктів і явищ реального світу, в тому числі і управлінських відносин.

Методологія - це вчення про систему наукових методів і засобів пізнання об'єктів або явищ реального світу.

Методологічною основою науки адміністративного права є сукупність загальнонаукових і приватно-наукових методів і засобів пізнання, за допомогою яких досліджуються закономірності, закони і особливості специфічних (управлінських) відносин у галузі адміністративного права, процесу законотворчості і правозастосовчої діяльності, а також вивчаються категорії, поняття і інститути самої науки адміністративного права.

Для виявлення сутності методології слід засвоїти поняття методу взагалі і загальнонаукових та приватно-наукових методів пізнання зокрема.

Метод - це спосіб, засіб, шлях теоретичного або практичного вирішення завдань, для досягнення сформульованої мети. Існують різні методи пізнання і дії, які вивчаються іншими науками, ми тільки перерахуємо їх.

Загальні методи пізнання - це загальні, які використовуються в різних галузях наукового знання способи, засоби та шляхи дослідження властивостей, предметів і явищ, а також тенденцій їх зміни.

До загальнонаукових методів належать: аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія, узагальнення, абстрагування, формалізація, експеримент, системний підхід, системний аналіз, математичні методи, моделювання, діалектичний, історичний та інші методи дослідження.

Приватнонаукові (спеціальні) методи пізнання: аналітичне та соціологічне обстеження, статистичний аналіз, порівняльно-правовий, формально-юридичний, соціологічні методи, функціональний аналіз та інші.

Порівняльно-правовий метод у науці адміністративного права можна вважати досить давнім і водночас «молодим» засобом наукового освоєння державно-правової дійсності Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України. - Одеса: Юридична література, 2004. - с.25..

Методи порівняльного дослідження відомі з античних часів. Наприклад, Арістотель (384-322 pp. до н. е.), аби зробити висновки щодо закономірностей політичної організації суспільства, зібрав, порівняв та проаналізував конституції 158 грецьких та «варварських» міст.

І хоча в добу середньовіччя порівняльний метод у правознавстві майже не використовувався внаслідок панування метафізичного мислення, вже на початку XVIII ст. масове наукове усвідомлення соціально-правових явищ до певної міри реанімувало порівняльне правознавство, яке з цього часу поширювалося дедалі більше Давид Р. Сравнительное правоведение (Правовые системы современности). - М.: Наука, 1997. -с.152..

У 1900 р. відбувся перший Міжнародний конгрес порівняльного права, у вересні 1924 р. була заснована Міжнародна академія порівняльного права (м. Гаага). У багатьох країнах світу з розвинутою системою наукових, навчальних юридичних інституцій та спеціалізованих дослідницьких установ існують центри, асоціації, інститути порівняльного права та інші установи (наукові, професійні, громадські), які так чи інакше пов'язані з вивченням світових правових систем і використанням методів порівняльно-правових досліджень. Сформувалася певна система знань, яка дістала назву «порівняльне правознавство».

Незважаючи на це, дискусія з основного теоретичного питання - чи вважати порівняльне правознавство самостійною галуззю юридичної науки, чи розглядати його лише як один із методів наукового дослідження, розпочата на початку XX ст., не закінчилася й сьогодні.

В Україні порівняльні наукові дослідження проводяться в багатьох науково-дослідних інститутах, курси порівняльного правознавства як навчальної дисципліни запроваджені в навчальних закладах, а вчені, які так чи інакше використовують компаративістику (цей термін часто використовується як синонім порівняльних досліджень), об'єднані в рамках Асоціації міжнародного права.

У науці адміністративного права порівняльне правознавство як напрям наукових досліджень і наукова дисципліна тільки формується. На жаль, вітчизняні наукові розробки з порівняльного правознавства у сфері адміністративного права є нечисленними, а відповідні наукові дисципліни запроваджені тільки в деяких навчальних закладах. Це пов'язано з тим, що наукові дослідження порівняльного аспекту адміністративно-правових систем зарубіжних країн майже не проводилися, а порівняльне вивчення окремих інститутів адміністративного права різних країн не мало комплексного, системного характеру.

Недоліки в проведенні компаративістських досліджень у галузі адміністративного права залишаються і сьогодні. І хоча деякі дослідження в країнах СНД мають важливе порівняльне значення, їх не можна повною мірою віднести до порівняльного правознавства як частини науки адміністративного права. Наприклад, у науковому посібнику «Адміністративне право зарубіжних країн», що вийшов у Москві 1996 р. за редакцією професора А. М. Козиріна, вміщено важливу інформацію про адміністративне право деяких країн, проте елемент порівняння цих систем майже відсутній Административное право зарубежных стран. Под ред. Козырина А.Н. - М.: Спарк, 1996. - с.98.. Тому навряд чи його можна вважати прикладом порівняльного правознавства.

Отже, глибоких наукових досліджень порівняльного характеру адміністративно-правових інститутів немає не тільки в Україні, а й на теренах СНД. Тому можна вважати, що порівняльне правознавство як наукова дисципліна переживає процес становлення.

Призначення порівняльного правознавства у сфері управлінської діяльності держави полягає у вивченні змісту, обсягу та характеру сфери адміністративно-правового регулювання в зарубіжних країнах з метою вдосконалення механізмів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в Україні. Вітчизняна наука адміністративного права використовує порівняльне правознавство для досягнення своїх наукових цілей та вироблення конкретних практичних рекомендацій. Завдяки цьому відбувається глибше проникнення в процеси і явища правової сфери; виникає можливість визначити характер впливу зарубіжного досвіду на національну правову систему.

Ігнорування наукового потенціалу порівняльного правознавства у сфері адміністративної діяльності в сучасних умовах може призвести до штучної ізоляції, замкненості національної правової системи та навіть до її протиставлення світовим тенденціям. Використання ж порівняльно-правового аналізу дає змогу уникнути багатьох юридичних помилок і неправильних політичних і правових рішень.

Завданнями порівняльного правознавства у сфері адміністративного права є:

– інформаційні - отримання достовірної інформації про розвиток і функціонування адміністративно-правових систем інших країн;

– пізнавальні - аналіз та оцінка зарубіжних адміністративно-правових систем і національних особливостей адміністративно-правової сфери; 0 аналітичні - визначення коренів та витоків правових явищ зарубіжних адміністративно-правових систем та визначення тенденцій і напрямів їх розвитку з метою прийняття адекватних правових рішень у рамках національної системи права;

– інтегративні - визначення напрямів гармонізації та зближення національних адміністративно-правових систем із світовими адміністративно-правовими системами;

– аналітико-критичні - визначення та наукова критика негативних явищ у національній адміністративно-правовій системі та в системах адміністративно-правового регулювання зарубіжних країн Авер'янов В.Б. Адміністративне право України. - К.: Генеза, 2007. -с.97..

За радянських часів одним із завдань порівняльного правознавства була також пропаганда соціалістичного типу правового регулювання суспільних відносин, у тому числі у сфері адміністративної (управлінської) діяльності. На нашу думку, таке завдання не має відношення до науки порівняльного правознавства, і тому за сучасних умов подібна «пропагандистська навантаженість» не може розглядатись як завдання науки адміністративного права.

Інтегративні процеси, що відбуваються в політичній, економічній, соціально-культурній сферах суспільства, зумовлюють високі вимоги до порівняльного правознавства у сфері адміністративного права. Важливого значення набуває визначення сфер, де результати порівняльного правознавства мають ефективно використовуватися. Це насамперед законотворча діяльність держави в галузі регулювання адміністративно-правових відносин; процес тлумачення законів та інших нормативних актів адміністративно-правового характеру; механізм регулювання відносин державних органів з громадянами; правозастосовча практика; визначення адміністративно-правового статусу суб'єктів підприємництва та ін. Результати порівняльних адміністративно-правових досліджень можуть використовуватися в наукових дослідженнях, у навчальному процесі та вихованні управлінських кадрів. Важливого значення набувають результати порівняльно-правових досліджень у діяльності міжнародних організацій та міждержавних об'єднань, членом або учасником яких є Україна.

Незважаючи на важливість порівняльно-правових досліджень, їх використання в науковій, освітній та практичній діяльності є досить складним інтелектуальним процесом, який має ґрунтуватися на певній методології порівняльного правознавства. Найпоширенішим недоліком при цьому є те, що порівняльне правознавство в будь-якій сфері часто-густо тлумачиться спрощено, коли для аналізу використовується недостовірна інформація, поверхово тлумачаться отримані відомості про правові акти, правові аналогії здійснюються інтуїтивно, а в подальшому відбувається «підгонка» світового досвіду до розв'язання політичних цілей та завдань в Україні.

Досить часто поза увагою дослідників залишаються вимоги системного, комплексного аналізу, коли необхідно враховувати економічні, соціальні та політичні фактори правотворчості та правозастосування при порівнянні різних адміністративно-правових систем, галузей законодавства, окремих законів та індивідуальних нормативних актів Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2008. -с.47..

Методологія порівняльного правознавства у сфері адміністративно-правового регулювання схематично може бути зведена до декількох важливих методологічних принципів.

По-перше, мають бути правильно обрані об'єкт порівняльного аналізу й критерії порівняння. Це передбачає науково обгрунтоване визначення функціональних, територіальних та історико-культурних критеріїв порівняння адміністративної діяльності. Помилковим є порівняння окремих інститутів і навіть окремих норм з метою визначення напрямів вітчизняної правотворчої діяльності без урахування загальноправового, економічного, політичного та іншого контексту.

По-друге, необхідно враховувати об'єктивні умови та фактори, які обумовлюють дію тих чи інших правових інститутів, норм, принципів регулювання в адміністративно-правових системах різних країн. Адже зовнішньо схожі явища в адміністративно-правовому регулюванні можуть мати докорінні відмінності.

По-третє, науково-правові концепції, які покладені в основу адміністративно-правового регулювання в зарубіжних країнах, не можуть бути прямо запозичені для використання в нормотворчій діяльності будь-якої країни, зокрема в Україні. Ці концепції мають бути адаптовані до теоретико-правової бази нормотворення, яка вже склалася. Наприклад, утворення якихось адміністративних структур не буде методологічно виправданим, якщо воно базуватиметься на механічному запозиченні досвіду функціонування однотипних адміністративних структур, які ефективно діють в інших правових системах. Ефективність їх використання повинна обов'язково попередньо оцінюватися та порівнюватися з теоретико-методологічною основою вітчизняної адміністративної науки незалежно від того, чи є ці структури вочевидь ефективними в інших правових системах. На жаль, це методологічне положення дуже часто - через різні причини - ігнорується, що призводить до неефективності діяльності органів управління, організація й механізм функціонування яких були механічно запозичені з інших адміністративно-правових систем.

По-четверте, поняття, терміни та юридичні конструкції, які використовуються в зарубіжних адміністративно-правових системах, мають бути співставлені з відповідними ж конструкціями, поняттями й термінами, які вже розроблені вітчизняною адміністративною наукою. Неприйнятним є використання запозичених з іноземного законодавства понять і термінів, які хоча зовнішньо й схожі із сталими категоріальними рядами вітчизняної науки адміністративного права, але мають специфічне значення в зарубіжних адміністративно-правових системах, а головне - відображають подекуди зовсім різні правові явища.

По-п'яте, необхідним етапом дослідження є визначення результатів порівняльного аналізу зарубіжних адміністративних систем з точки зору можливостей їх використання у вітчизняній нормотворчій діяльності та у правозастосовчій практиці. Причому позитивним результатом порівняльно-правового аналізу може бути й висновок про неможливість застосування тих чи інших інститутів, правових норм чи наукових конструкцій в практиці функціонування національної правової системи.

Отже, порівняльне правознавство в науці адміністративного права може виконати свої завдання лише за умови, що порівнювані адміністративно-правові явища мають схожі правові властивості, які характеризуються понятійною єдністю і притаманні різним проявам (формам) однієї правової сутності Авер'янов В.Б. Адміністративне право України. - К.: Генеза, 2007. -с.99..

Порівняльне адміністративне правознавство слід розглядати як певну систему принципів і методів дослідження досить специфічних об'єктів - механізмів адміністративно-правового регулювання публічно-управлінської діяльності в різних країнах. Результати таких досліджень повинні використовуватися в законотворчій та правозастосовчій діяльності держави, а також: у навчальному процесі при вивченні системи адміністративного права в Україні. Це передбачає усвідомлення інтегративних зв'язків адміністративно-правового регулювання суспільних відносин національного та світового рівнів. Об'єктивно зумовлене посилення цих зв'язків вимагає глибшого розуміння сутності, загальних рис, гносеологічних джерел, напрямів удосконалення різних адміністративно-правових систем та їх порівняння на єдиних методологічних засадах.

РОЗДІЛ 3. НАУКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: історія та сучасність

3.1 Розвиток науки адміністративного права за радянських часів

...