Обласна державна адміністрація

4. Найдосконаліше законодавство не виключає компетенційних суперечок між органами. Тому компетенційні суперечки між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у певній частині є об'єктивними і до них слід ставитися як до природних явищ: їх треба розуміти і використовувати для суспільного блага. Компетенційні спори не можно розглядати тільки як зло, якого слід уникати. Вони можуть бути важливим стимулом прогресу в правовому регулюванні суспільних відносин. Якщо суперечка не пов'язана з амбіціями чи іншими суб'єктивними факторами у діяльності, наприклад, чиновників, то вона свідчить щодо виникнення якоїсь нової суспільної реальності, яка потребує урегулювання з урахуванням чинного законодавства, його принципів тощо.

Найефективнішим засобом вирішення компетенційних спорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є судовий розгляд справ з даного приводу. Конституція і законодавство передбачають можливість звернення до суду цих органів з вимогою скасувати незаконні акти один одного.

На жаль, судова практика компетенційних суперечок між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування ще не узагальнена і належним чином не вивчена. Ця практика робить тільки перші кроки та свідчить щодо того, що й в умовах України судово-правові методи розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях можливі, а їх розширення є перспективним [24, c. 21].

5. Конституційний Суд має право тлумачити Конституцію та закони України, а з часом може стати важливим джерелом розмежування функцій й повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Він також здійснює контроль за відповідністю Конституції, актів державної влади: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, в тому числі щодо конституційного розмежування функцій і повноважень влади на місцях. Самі місцеві державні адміністрації чи органи місцевого самоврядування не можуть звертатися до Конституційного Суду з приводу їх компетенційних спорів, але вони можуть до нього направляти свої подання щодо тлумачення компетенційних норм Конституції у разі порушення їх конституційних функцій і повноважень. Конституційний Суд зобов'язаний розглянути ці подання і прийняти відповідний акт тлумачення конфліктної ситуації.

6. На практиці існують також інші способи розмежування функцій і повноважень між органами влади на місцях. Перспективним слід визнати спосіб укладання договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних галузях суспільного життя. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають право укладати такі договори, які можуть конкретизувати відповідно до закону їх взаємні права та обов'язки. Договорами та угодами можна також вирішувати компетенційні спори між цими органами. Практика таких договорів тільки починає складатися в Україні. Але враховуючи, що договір має глибоку традицію в українській історії, можна очікувати, що він знайде своє належне місце у розмежуванні функцій і повноважень органів влади на місцях.

Компетенційні суперечки можна також погоджувати на різних нарадах, в спеціально створюваних комісіях, шляхом особистих контактів представників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Такі позаправові методи вирішення компетенційних суперечок є часом більш ефективні, аніж правові методи. Але одне другому не суперечить, якщо мова йде щодо вирішення таких питань в межах Конституції та законів України. Якщо ж таке вирішення компетенційних суперечок виходить за межі законодавства, то це може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності винних у порушенні законності [21, c. 11-13].

У ході адміністративної реформи в Україні передбачається здійснити ряд заходів, спрямованих на якісне поліпшення організації публічної влади на місцевому рівні. Метою цього реформування є оптимізація структури управління на регіональному рівні, прийняття управлінських рішень, максимально наближених до реальних потреб населення, удосконалення механізму взаємодії між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

До питань, які потребують першочергового законодавчого вирішення, можна віднести такі:

- детальне і чітке розмежування повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

- визначення переліку функцій місцевого значення, виконання яких є

обов'язковим для органів місцевого самоврядування на всій території України;

- запровадження механізмів відповідальності місцевих органів влади за свою діяльність, насамперед, перед населенням відповідних територій;

- виключення можливості дублювання функцій та повноважень, виходячи виключно з меж своєї компетенції;

- узгодження повноважень та функцій щодо надання державних (управлінських) та громадських послуг населенню органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, виходячи з принципу субсидіарності, визначення переліку послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів і на платній основі;

- врегулювання правового режиму майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, з метою вдосконалення механізму управління та розпорядження таким майном місцевими радами та місцевими органами виконавчої влади;

- розподіл між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідальності за фінансове забезпечення виконання повноважень із надання послуг населенню [8, c. 39].

Після законодавчого врегулювання зазначених питань необхідно поетапно провести практичну роботу щодо закріплення відповідних функцій за органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на всіх рівнях управлінської вертикалі. Це дозволить: спрямувати їх діяльність на забезпечення реалізації прав і свобод громадян; визначити сферу спільної відповідальності виконавчої влади і місцевого самоврядування в тих галузях, за функціонування яких вони несуть солідарну відповідальність; забезпечити становлення та розвиток місцевого самоврядування на основі чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади.

Можна констатувати, що в Україні створена і функціонує конституційне встановлена вертикаль виконавчої влади від Президента і Кабінету Міністрів України до області та району, а через механізм делегування повноважень - до міста, селища і села, із широко розгалуженими структурними підрозділами, до відання яких віднесені питання галузевого чи функціонального управління на відповідних територіях.

Підвищена персональна відповідальність голів обласних і районних, в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій - провідників єдиної державної політики в регіоні.

Конституція України заклала політико-правовий фундамент держави, дала відповіді на найважливіші питання державного будівництва - форму правління, форму державного устрою, державно-правову модель. Але це не означає, що існуюча система державних інститутів виконавчої гілки зокрема, не потребує свого подальшого розвитку і вдосконалення. Вже ведеться відповідна робота з приведення у відповідність до конституційних норм усіх чинних законів і підзаконних нормативних актів. Саме з цією метою в Україні започатковано політичну та адміністративну реформи. Це тривалий процес, ускладнений багатьма об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Та безповоротність його очевидна, як і закономірний демократичний вибір українського народу, здійснений в 1991 році.

Одним із головних завдань нинішнього етапу державотворення є подальша децентралізація системи виконавчої влади та роздержавлення місцевого самоврядування у рамках додержання принципу унітаризму Української держави. Досягнення плідної взаємодії та збалансованості обох систем - виконавчої влади і місцевого самоврядування, має стати основою для оптимізації функціонування загалом виконавчої влади на місцях, підвищення ролі та відповідальності її органів і посадових осіб за вирішення покладених на них повноважень і функцій, що позитивно вплине на динаміку політичного та соціально-економічного розвитку України та її регіонів [18, c. 47].

Здійснення вищевикладених реорганізаційних аспектів у сфері виконавчої влади і місцевого самоврядування дасть можливість посилити дієздатність держави, оптимізувати виконання нею своїх функцій, сприятиме становленню України як демократичної, високорозвиненої, правової держави та її інтеграції до Європейського Співтовариства.

Висновки

Обласні державні адміністрації (ОДА) є ключовою ланкою в реалізації функцій виконавчої влади на територіальному рівні. Відповідно до статті 133 Конституції України міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус міст державного підпорядкування. Міські державні адміністрації, які в них утворюються, за обсягом своїх повноважень прирівняні до статусу обласних державних адміністрацій.

Державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції, повноваження яких реалізуються одноособове їх керівниками - головами державних адміністрацій.

Основні функції місцевих державних адміністрацій є: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації та підприємництва; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури, спорту і туризму, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Основною функцією райдержадміністрації є виконавча, оскільки діяльність цього органу безпосередньо пов'язана з практичною реалізацією виконавчої влади. Вона покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток району та реалізацію державної політики у відповідних секторах державного управління, надавати громадянам якісні управлінські послуги.

Розгляд питань розмежування функцій і повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є важливою теоретичною та практичною проблемою, яка постає в новому світлі після прийняття Конституції і законів про місцеві державні адміністрації та про місцеве самоврядування в Україні. Нова правова основа розширює можливості правового вирішення питань щодо згаданого розмежування. Те, що практика орієнтується на традиційні позаправові методи вирішення цих питань, не знижує ролі правових методів, які є основними гарантами чіткого розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Список нормативно-правових актів та використаної літератури

1. Конституція України. Від 28 червня 1996року. Київ 1996 р. 52с.

2. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 20-21, ст.190

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 24, ст.170

4. Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15 січня 1999 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 11, ст. 79

5. Указ Президента України «Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад» від 30 грудня 1995 року.

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 року „Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій” // Офіційний вісник України, 2000 р., N 20, ст. 835, № 40, ст. 1691

7. Авер'янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення // Віче- 2002.- № 3.

8. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні.- К.: Ін Юре, 1997.- 48 с.

9. Авер'янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування.-X.: Право, 1998.-37 с.

10. Авер'янов В. Інститут державних секретарів: від концептуальної моделі до практичного запровадження // Вісник державної служби України.- 2002.- № 1.-С. 71-78.

11. Авер'янов В. Як надавати управлінські послуги: Людина і виконавча влада у контексті адміністративної реформи // Людина і влада.- 2000.- № 3--4.

12. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления.- К.: Наукова думка, 1979.- 150 с.

13. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. -- К., 1990. - 145 с.

14. Аверьянов В.Б. Организация государственного управления (структурно-функциональный аспект). -- К., 1985. -- 146 с.

15. Азовкин И. А. Местные Советы в системе органов власти.-- М., 1971.- С. 220.

16. Алексеев С. Проблемы теории права: Курс лекций в двух томах.- Т. 2. Нормативные юридические акты. Применение права. Юридическая наука (правоведение).- Свердловск, 1973.- С. 76, 79.

17. Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. -- К., 1994. -- 165 с.

18. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. - К., 1993. -- 165 с.

19. Атаманчук Г. В. К вопросу о взаимосвязи субъектов и объектов социального управления // Вопросы философии.- 1974.- № 7.

20. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право. (Загальна частина). -- Харків, 1997. -- 137 с.

21. Гладун З. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. -- Львів, 1996. -- 21с.

22. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). -- Ірпінь, 1998. --108с.

23. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. -- К., 1997. --448с.

24. Кампо В.М. Українські реформи: політика і право. -- К., 1994. - 29 с.

25. Коваль Л. В. Адміністративне право України. Курс лекцій.-К., 1994.-154с.

26. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби. -- К., 1972. -- 89 с.

27. Руководитель в аппарате государственного управления (организационно-правовые проблемы). -- К., 1988. -- 343 с.

28. Самсонов В.И. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. -- Харьков, 1991. -- 117 с.

29. Селіванов А. О. Будуємо нову державу. -- К., 1997. -- 255 с.

Размещено на Allbest.ru